Сучасна театральна публіцистика України: аспекти функціонування інформаційного образу

Dialecticsof the author's thinking, aspiration for interpretationof the theatrical fact, concentrationin rhetorical questions and calls, individual author's style, presence of the figurative details effectively recreate expressivemanner of the journalistic thinking.

Художня культура сьогодні виступає квінтесенцією основного принципу, який позиціонує антропоцентричні ідеали [9, с. 16]. Саме театральне мистецтво являє собою феномен супервтілення (Е. Барба) і здатне продемонструвати цю рефлексію в специфічних формах. Відомий теоретик театру М. Євреїнов зауважував, що людина потребує театру інстинктивно, але ця потреба не обмежується лише сценою [5, с. 45], тому що театральність проникає сьогодні в усі сфери життя: політичну, інтелектуальну, культурну. Він визначав її як інстинкт перетворення: "...протиставлення образам, які сприймаються зовні, образів, які довільно творяться людиною, інстинкт трансформації видимостей природи" [5, с. 25].

Відновлення цілісності людини в процесі театрального переживання, яке є завданням філософської антропології М. Шелера [9, с. 90], надзвичайно актуальне й для сучасної публіцистики України. Національний соціокультурний простір закономірно позначений посиленням впливу театру на духовне життя суспільства за допомогою новітніх медійних засобів сценічної виразності. Це красномовно засвідчує, наприклад, остання експериментальна постановка в Національному центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса "Хозарський словник", яка дала змогу спілкуватися з театральним глядачем не лише у глядацькому залі, а й в онлайн-режимі. Функціонування національного театру на межі тисячоліть перебуває на стадії пошуку нових форм. Головна проекція їх застосування полягає в гармонізації людських почуттів, у розвитку духовного начала в ній, у проникненні в таємниці людської підсвідомості. Театральна публіцистика сучасної України, представлена нечисленною кількістю спеціалізованих видань, здатна втілити у вербальній формі, адекватно пристосованій до театрального буття, синтетичність сценічного мистецтва засобами художньої соціальної комунікації.

У сучасній театральній журналістиці України, яка презентує себе на сторінках друкованих періодичних видань, існують аналітичні способи узагальнення мистецьких реалій, відтворюються у вигляді важливих медіаподій основні категорії театру (найзагальніші поняття цього синтетичного виду мистецтва), здійснюється характеристика театральних форм і сценічних жанрів (акція, антимаска, бурлеск, водевіль, буфонада тощо), аналіз елементів структури вистави (акт, архетип, архітектоніка, діалог, експозиція, зав'язка), окремих прийомів та засобів сценічної виразності (алегорія, витіснення, гротеск, ексцентризм) [7, с. 25].

Щоб фактографічно точно й водночас художньо переконливо передати реалії театрального буття у вербально-оцінній формі, автори театрознавчих матеріалів аналітично-художнього жанрового діапазону вдаються до образного декодування прийомів сценічної виразності театральної системи К. Станіславського, осмислення їх через інформаційний образ, найважливіші ознаки якого виділено в журналістикознавчих працях І. Михайлина на підставі творчого переосмислення дослідницьких позицій Р. Барта, І. Франка, К.Г. Юнга.

Таким чином, за допомогою аналітично- художнього структурування думки відбувається трансформація інформації театрознавчого змісту в аналітичних жанрових модифікаціях рецензії, інтерв'ю, кореспонденції. У реалізації цього творчого "надзавдання" (термін К.С. Станіславського) театральні журналісти вдаються до різних прийомів викладу матеріалу, створюючи індивідуальний символічно-культурний код епохи постмодернізму. Вона сьогодні зумовила особливий фікційний статус існування театрального мистецтва, яке розглядається як мистецька медія [1, с. 214].

Трактуючи сценічне мистецтво з погляду теорії гри, Крістофер Бальме в монографії "Вступ до театрознавства" слушно зауважує: "Отже, театр ґрунтується на двох протилежних інтенційних ігрових діях. І актор, і глядач виконують кожен свою роль: актор - зображає, глядач - сприймає" [1, с. 84].

У цьому аспекті театральне мистецтво як особлива знакова система, побудована на принципі існування митця в запропонованих обставинах ролі (за К. Станіславським - "Если бы...") [13, с. 77], здатне, на наш погляд, створювати контекстуально зумовлений експресивно-оцінний обмін між комунікатором (театральний журналіст, критик) і комунікантом (читач).

Це обґрунтовує актуальність міждисциплінарного підходу до проблеми, а також продуктивність типологічного, герменевтичного, індуктивно-дедуктивного методів, контент-аналізу в науковому осмисленні матеріалу.

Мета статті полягає у виявленні специфічних для газетно-журнальної театральної критики України ознак інформаційного образу, які уособлюють ''символічні універсуми мас-медіа" [12, с. 75].

Предметом аналізу нами обрані спеціалізовані періодичні видання України періоду 20052010 рр. ("Кіно-Театр", "Український театр", "Просценіум"), всеукраїнська газета "Дзеркало тижня" (з постійною театральною рубрикою), в яких активно продукуються інформаційно- аналітичні жанри журналістики.

Запропонований для аналізу матеріал дає змогу сформулювати такі завдання:

1) виявити стан дослідження дефініції інформаційний образ у сучасному журналістикознавстві та літературознавстві;

2) простежити авторську манеру відомих театральних журналістів, яку створюють специфічні для сценічного мистецтва образи-ідеї, образи-концентрати;

3) визначити специфіку театральної медійності на сторінках спеціалізованих видань. Доцільно зауважити, що процес перетворення об'єктивної інформації принципово не розмежований ні в часі, ні в причинно-наслідкових зв'язках. Він може взаємно активізуватись: емоційне враження може спонукати до більш глибокого пізнання, а останнє - викликати виважену емоційну реакцію. Вона в театральній журналістиці втілюється специфічно в інформаційному образі-концентраті (термін М. Стюфляєвої) авторської ідеї, який "створюється тут і зараз на наших очах". На думку професора І. Михайлина, для його реалізації "потрібна мнемонічна діяльність" [11, с.107]. Таким чином, аксіологічний аспект, який є вираженням емоційної оцінки пізнаного, тією чи іншою мірою може впливати на формування індивідуально-авторського стилю публіциста.

Інформаційний образ театру як перформансного явища сьогодні особливо актуальний для театральної публіцистики, яка створює його пошуком нових форм, тих "шифрів трансценденції", які здатні змінити світобудову, як вважав К. Ясперс.

У театральній публіцистиці можна простежити виникнення творчого задуму на рівні емоційно-образного розшифрування теоретичних концептів системи К. Станіславського. Цікаво, що емоційна оцінка театральних подій авторами аналітично-художніх жанрів журналістики здійснюється в системі естетичних категорій "драматичного - комічного", що є специфічним для змісту театрального мистецтва. Основоположною в цьому плані є осмислення концепції театральної дійсності, яка базується на аксіологічних вимірах [8, с. 106].

Публіцисти, які пишуть на театральну тематику, декодують поняття К. Станіславського "наскрізна дія" в інформаційний образ-символ, вербальний спосіб соціальної комунікації, який здатний передати "характер взаємодії плану змісту і плану вираження" [12, с. 56]. Таким чином здійснюється важливе правило мовної кооперації П. Грайса (відповідність конкретній меті або максима відповідності), коли утворюється символічний код авторського мислення. Це промовисто простежується на сторінках спеціалізованого часопису "Кіно-Театр" у матеріалі І. Лубченко "Самотність у натовпі". Авторка в матеріалі майстерно проводить наскрізну лінію прижиттєвої самотності М. Гоголя, виявлену в рефренних аналітично-художніх узагальненнях: "Лейтмотивом вистави стала тема самотності героїв. Працівник станції - це одинак, самітник. Його світ - це світ невідправлених листів, нереалізованих бажань, нездійснених мрій" [10, с. 7]. Ця ампліфікаційна побудова думки засвідчує використання в трактуванні інформаційного образу самотності прийомів творення художнього образу: багатозначності поняття, асоціативності мислення, концептуальності подачі авторської думки.

Справжнім майстром творення інформаційного образу-ідеї, який належить до високих канонів публіцистичного мислення, є журналіст всеукраїнського інформаційно-аналітичного часопису "Дзеркало тижня" Олег Вергеліс. Концептуально виваженими й по-мистецьки переконливими є його довершені в полемічному викладі думки матеріали, навіть промовисті назви яких засвідчують активність громадянської позиції, підкреслену іронічність сприйняття театральних реалій. Підкреслено художню природу інформаційного образу театру має трактування в останньому матеріалі "Прикмети сезону: глухонімі, Гетсбі, Макаревич. Головні очікування "прекрасного". У самій авторській манері публіциста виявляється сценічність подачі театрального факту, яка насичена дієвістю думки, полемічністю риторичних конструкцій фрази, самоіронією: "Потираючи критичні долоні, у листопаді-грудні чекаємо дві прем'єри від лідерів столичного театрального руху" [4, с. 16].

Інформативність образу театральної дійсності, його достовірність виявляються в численних жанрових модифікаціях інтерв'ю з притаманною їм сугестивно-медитативною манерою викладу матеріалу. У ньому передається естетична сутність драматичного засобами творення експресивів як різновиду класифікації мовних актів Ю. Габермаса [14, с.103].

Засоби словесного декодування прийомів сценічної виразності в спеціалізованих друкованих засобах масової інформації незалежної України створюють цікаві інформаційні образи, які пояснюють природу мистецтва театру як комунікативної системи. Ці образи набувають "відтворювального характеру" [11, с. 106] в інформаційних жанрах театральної публіцистики: у замітці, розширеній інформації. Це органічно для подібних лаконічних жанрів, які передбачають подачу інформації сьогочасної, викладеної в ліді за принципами риторики Квінтіліана.

У спеціалізованому часописі "Кіно-Театр" ці інформаційні образи в постійній рубриці "Мистецька хроніка" створюють широке культурологічне поле, в якому функціонує нинішній театр України як простір специфічної художньої комунікації (нетехнологічного інтерактиву). Прикметно, що в ньому артикулюється не споглядальний, а комунікаційний та енергетично-обмінний аспекти. Ця рефлексія театральних прийомів, "процес віддзеркалення" (за Ж. Бодріяром) у слові й відбувається в достовірному відтворенні подій сценічного буття: "24 березня на сцені Національного академічного театру ім. Івана Франка було відзначено переможців щорічної театральної премії "Київська пектораль" [6, с. 48].

Сьогодні в аспекті продукування інформаційного образу актуалізується така варіація цього жанрового утворення, як інтерв'ю-замальовка з аналітичною преамбулою, що містить авторську оцінку зображуваного, засвідчує досягнення комунікативної мети між журналістом і читачем. Для неї властива помірна об'єктивізація публіцистичної манери, ампліфікативна форма побудови, стриманий емоційний темпоритм і водночас інтригованість авторської думки.

Часто жанр інтерв'ю-замальовки вибудовується як потік авторської свідомості з концентрацією метафоричних елементів, які виконують "важливі персуазивні та мислетворчі функції" [12, с. 58]. Це додає помітного впливу художності як стильової манери творення публіцистичного образу. Різноманітно це простежується в матеріалах постійної рубрики "Обличчя" всеукраїнського спеціалізованого часопису "Кінотеатр", який систематично знайомить читачів з відомими персоналіями сучасного театрального життя України. театральний публіцистика образ інформаційний

Підкреслена морально-етична позиція в характеристиці театральної реальності, виражена в мовному акті імперативу, "за допомогою якого промовець прагне досягти бажаного стану в об'єктивному світі, намагаючись спонукати партнера до відтворення цього стану" [2, с. 27]. Вона присутня в інтерв'ю Ю. Бенті "Вихор, який заблукав", присвяченому ювілею відомого театрального критика Віталія Жежери. Ця жанрова форма самоінтерв'ю виправдана цілком у донесенні до читача образу-концентрату "творчий шлях театрала", який реалізується в сугестивно-медитативній манері: "Театр -дуже консервативна структура. І тодішнє театральне середовище, і нинішнє теж за природою консервативне, яке робило нас захищеними від суворих реалій часу" [2, с. 27]. Цей вербальний ряд презентує інтерсуб'єктивність манери викладу, істинність комунікативної події, на основі якої відбувається дійство всього життя відомого митця.

Найбільшого впливу художнього моделювання дійсності зазнає жанр рецензії, який у нинішній соціокультурній ситуації вимагає імп- ліцитного характеру презентації думки. У читача вибудовується окреслена світоглядна та морально-етична позиція, подекуди "розмита" прагматичним уявленням про нинішній соціокультурний простір України.

Діалектичність авторського мислення, прагнення до інтерпретативності театрального факту, зосереджене в риторичних запитаннях та окликах, індивідуальний авторський стиль, наявність образних деталей дієво відтворюють експресивну манеру публіцистичного мислення журналістів, демонструють варіативність поза- суб'єктних форм вираження авторської свідомості в жанрі рецензії, популярному сьогодні на сторінках часопису "Кіно-театр": "Суть театру першотворення. Театр екстремальна територія, тут нічого не буває раз і назавжди... Територія театру мститься за споживацтво" [3, с. 23]. У цій театральній рецензії С. Веселки інтерпретується образ-концентрат (термін М. Стюфляєвої), який асоціативно повнокровно, стилістично довершено підкреслює багатоаспектність поняття "театр", відкриваючи перформативну позицію журналіста як учасника комунікації, його "внутрішню природу" [14, с. 37].

Варто зазначити, що автори театральних рецензій прагнуть знайти свій ракурс бачення значущих подій театрального життя України, художньо моделюючи його в образах-концептах театру, життєвої дороги, ляльки як першооснови світу.

Словесну тканину багатьох театрознавчих матеріалів наповнюють інтеракційні риторичні фігури думки із семантичним змістом (антитеза, оксиморон, градація). Вони посилюють стратегічне надзавдання театральної комунікації - досягнення енергетично-смислового обміну між сценою та аудиторією, "увиразнюють звучання окремих ідей у дискурсі" [15, с. 35]. Це надзавдання реалізоване за допомогою комунікативного ланцюга: автор (журналіст) - адресат (читач, глядач) - канал зв'язку (мовленнєва стратегія)- комунікативний контекст. Воно здійснює функцію емоційного налаштування, аналітичного осмислення культурологічної ситуації.

Висновки

Перебуваючи в пошуку нових засобів презентації театрального буття сучасної України, театральна публіцистика як потужний сегмент художньої соціальної комунікації вдається до створення особливого типу інформаційного образу. Повнокровно й логічно вмотивовано він представлений в інформаційних жанрах журналістики. Однак специфіка публіцистичного осмислення театральних реалій, сам предмет презентації (театр) є явищем художньо унікальним і спонукає до пошуку синтетичних форм виявлення інформаційного образу, а саме багатозначності, концептуальності, риторичної виразності, що властиве для образу художнього. Гадаємо, що ця взаємодія інформаційного й художнього принципів освоєння сценічного життя України засобами театральної публіцистики сприятиме створенню потужного культурного ореолу нації.

Список використаної літератури

1. Бальме К. Вступ до театрознавства / К. Бальме. - Львів: ВНТЛ : Класика, 2008. - 270 с.

2. Бентя Ю. Віталій Жежера. Вихор, який заблукав / Ю. Бентя // Український театр. - 2013. - № 5. - С. 27.

3. Веселка С. Суть театру / С. Веселка // Український театр. - 2011. - С. 23.

4. Вергелис О. Прикмети сезону: глухонімі, гетсбі, Макаревич / О. Вергелис // Дзеркало тижня. - 2014. - № 29. - С. 16.

5. Евреинов Н.Н. Театр кактаковой / Н.Н. Евреинов. - Москва: Время, 1923. - 111 с.

6. Київська пектораль-2013 // Кіно-Театр. - 2013. - № 3. - С. 48.

7. Клековкін О.Ю. Сакральний театр. Генеза. Форми. Поетика (Структурно-типологічне дослідження) / О.Ю. Клековкін. - Київ: КДІТМ ім. Карпенка-Карого, 2002. - 270 с.

8. Кузнєцова Т.В. Аксіологічні моделі мас- медійної інформації / Т.В. Кузнєцова. - Суми: Університетська книга, 2010. - 303 с.

9. Левченко О.Г. Театр у системі філософської антропології / О.Г. Левченко. - Київ: Нац. центр театр. мист. ім. Леся Курбаса, 2012. - 290 с.

10. Лубченко І. Самотність у натовпі / І. Лубченко // Кіно-Театр. - 2013. - № 5. - С. 6-7.

11. Михайлин І.Л. Інформаційний образ: продовження міркувань / І.Л. Михайлин // Теле- і радіожурналістика. - Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2010. - Вип. 9. - С. 106-107.

12. Павлюк Л. Риторика, ідеологія, персуазивна комунікація / Л. Павлюк. - Львів: ПАІС, 2007. - 165 с.

13. Станиславский К.С. Работа актера над собой: в 2 т. / К.С. Станиславский. - Москва: Искусство,1989. - Т. 1. - 320 с.

14. Шабанова Ю.О. Історія філософії: сучасні комунікативні вчення / Ю.О. Шабанова, І.А. Яременко, Н.Ю. Тарасова. - Дніпропетровськ: НГУ, 2012. - 119 с.

15. Schechner R. Theater anthropologie: Spiel und Ritual im Kulturvergleich / R. Schechner. - Hamburg, 1990. - 240 s.

Размещено на Allbest.ru