Приватна преса Єлисаветграда (1876-1916 рр.): історико-функціональний аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИВАТНА ПРЕСА ЄЛИСАВЕТГРАДА (1876-1916 РР.): ІСТОРИКО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АСПЕКТ

Р.В. Базака

Базака Р. В. Частная пресса Елисаветграда (1876-1916 гг.): историко-функциональний аспект

В статье проанализированы предпосылки зарождения частной прессы Елисаветграда и основные пути ее развития. Значительное внимание уделено изучению особенностей функционирования универсальной прессы как наибольшей типологической группы периодических изданий региона. Рассмотрена рубрикация изданий, их проблемно-тематическая направленность и определившие ее факторы.

Ключевые слова: частная и универсальная пресса, издатель, издание, газета, редактор, проблемно-тематическая направленность, экономика.

Annotation

Bazaka R. Private press of Yelysavethrad (1876-1916): Historical and Functional Aspects

The backgrounds of the appearance of the private press in Yelysavethrad and the main ways of it's development such as quick demographic increase, geographical conditions of development of the press and the powerful economic and industrial growth, that formed the demand for the new level of communication, are analyzed in the article.

The role of the powerful economic elite of the town in defining the problematics and topics of the newspapers is explored, because having oriented on these high powered groups, local editors began to devote the place in their newspapers to the trading and industrial information from advertisement and announcements on out to the thorough popular-science articles. These reasons also stimulated the appreciable development of the advertisement, finding its new forms and means, among which are color illustrations, graphs and diagrams, sometimes the advertisement had a form of a poem; the advertising slogans began to be created.

The influence of the telegraph communication and artistic and intellectual influence on the sphere of media and on the development of the press in the town are considered.

As the demand for the new level of the communication was formed under these circumstances and the official newspaper of Yelysavethrad for that time “Yelysavethrad municipal papeh' couldn't manage it, the network of the private press appeared in the town. The universal press as the most massive typological group of the press gradually segregated among them.The appearance of this typological group was caused by the wish of the publishers to cover as much as possible readership and to increase their profit.

The appearance of the most massive newspapers in the town, their chronological framework and the main features are considered in the article. The rubricating, the problematics and topics of the universal newspapers are also attended.

Key words: private and universal press, publisher, issue, newspaper, editor, problematics and topics, economics.

Вступ

Поява в 1876 р. першого приватного видання в Єлисаветграді спричинила розвиток і становлення професійної журналістики в місті та якісні зміни в масово-інформаційному просторі краю. У системі періодичних видань краю під впливом низки чинників зародився шар найпоширенішої типологічної групи періодичних видань - універсальної преси.

Саме ці найпопулярніші серед читацької аудиторії універсальні видання протягом тривалого періоду задовольняли інформаційно-комунікаційні потреби жителів Єлисаветграда, формували їхні читацькі смаки, визначали громадську думку.

Сьогодні, у часи інструменталізації українського журналістикознавства, важливим є вивчення історії виникнення й розвитку особливостей функціонування приватної та, зокрема, універсальної преси - найзатребуванішого й найвпливовішого типу видань на центрально-українських землях.

Фрагментарно вивченню цього питання приділяли увагу місцеві науковці та краєзнавці, такі як В. Бондар, В. Босько, Л. Куценко, В. Крижанівський, Н. Романюк, проте в їхніх працях преса не була предметом дослідження, а слугувала історичним джерелом. Тож існує нагальна потреба в комплексному вивченні системи періодичних видань Єлисаветграда та безпосередньо універсальної преси як найбільшої типологічної групи періодики краю.

Постановка завдання

Мета статті - дослідити передумови виникнення та розвитку приватної універсальної преси Єлисаветграда, розглянути рубрикацію й проаналізувати проблемно-тематичне спрямування видань і чинники, що на нього впливали.

Результати

У другій половині ХІХ ст. в Єлисаветграді спостерігалося постійне зростання демографічного рівня, що спричинило нову хвилю торговельно-промислового піднесення. Цьому сприяв також географічний чинник. Через Єлисаветградський край пролягала залізнична лінія, що з'єднувала південь, схід та центр України з Москвою й торговельно-транспортні шляхи з Росії в низку європейських країн та Близького Сходу. Як наслідок, виникла потреба модернізувати управління процесами виробництва й товарообігу, раціоналізувати ринкові процеси.

Зазначені соціально-економічні перетворення почали формувати попит на зовсім інший рівень інформаційного забезпечення. Це стало передумовою зародження нового шару періодичного видавництва, яке визначалося не адміністративними установами та їх управлінськими потребами, а комерційною сферою господарювання. Задоволення комерційних інтересів потребувало значної модернізації інструментарію існуючої журналістки. Так починає зароджуватися та розвиватися комерційна реклама. Саме середина ХІХ - початок ХХ ст. стає часом появи та стрімкого розвитку цього жанру соціально-комунікаційної діяльності, який безпосередньо пов'язаний з економічним розвитком краю.

У Єлисаветграді активно поширюються афіші, набувають популярності рекламнодовідкові каталоги, що видавалися на замовлення міської фабрики сільськогосподарського обладнання братів Р. і Т. Ельворті.

Ця продукція виходила досить часто, однак не мала статусу періодичних видань.

У місті не існувало видання, спеціально присвяченого економічній тематиці, але наявні видання враховували інтереси торговельно-промислової еліти, присвячуючи зазначеній тематиці певну частину контенту: статей, реклами, оглядів. До низки видань виходили додатки з рекламою. Про це свідчать і підзаголовки до часописів, скажімо, газета “Голос Юга” мала підзаголовок “Газета политическая, экономическая и литературная”. Схожі або аналогічні підзаголовки мали майже всі універсальні видання того часу.

Стрімкий та прогресивний розвиток сфер суспільного господарювання знайшов відбиток у текстах реклами. Оскільки реклама стала джерелом прибутків для видавців, то вони постійно намагалися модернізувати, робити її більш якісною, привабливою та дієвою. Все частіше починають використовувати інфографічний компонент для унаочнення ефективності рекламованого товару, здебільшого автомобілів, техніки та сировини сільськогосподарського призначення.

Завдяки телеграфній станції, що функціонувала в Єлисаветграді з 1855 р., в місто почали надходити повідомлення з усіх куточків імперії, а з часом - із-за кордону. Цей процес відкрив нові перспективи для преси, надавши можливість якісно змінити свій контент, вийти на вищий, більш універсальний та оперативний рівень інформування аудиторії.

У зазначений період спостерігається пожвавлення культурного життя міста, відбувається переїзд із Бобринця до Єлисаветграда І. Тобілевича та М. Кропивницького, переїзд із Києва О. Михалевича та молодих культурних діячів, які сформували в місті українську громаду. Вона створила нечуваний до того культурно-національний і мистецького-інтелектуальний вибух. Формування мистецьких та інтелектуальних сил позитивно змінило й пожвавило масово-інформаційні процеси в місті.

Існуюча на той час у місті офіційна газета “Елисаветградский городской листок” не могла забезпечити інформаційні потреби часу. Тож, зважаючи на ряд чинників, спричинених розвитком суспільства, у місті почав зароджуватися новий шар журналістики - приватна преса.

Ця преса була набагато дієвішою, оскільки, намагаючись здобути аудиторію, завоювати якомога вище становище в масово-комунікаційній ієрархії, видавці вдавалися до новаторських прийомів. Маючи краще матеріальне забезпечення, ніж редакції офіційних газет, редакції приватної преси залучали найкращих представників творчого та інтелектуального руху, що робило пресу більш привабливою, цікавою, інформативною й професійною.

Наймасовішою типологічною групою періодичних видань краю стали приватні універсальні видання, розраховані на масового читача. Такі видання могли найповніше задовольнити інформаційний попит читачів краю, оскільки інформаційний діапазон видання був ширшим від інших видань. Він включав у себе інформацію політичного характеру, висвітлення економічної, торговельно-промислової, банківської, ділової та професійної сфер, а також інформацію для дозвілля й літературно-мистецькі рубрики.

Відповідно до популярності та читацького попиту зростає наклад часописів як основний показник затребуваності видання. Активно ведучи діалог зі своїми читачами, переважно у формі листів та надісланих до редакції матеріалів художньої форми (вірші, мала проза), приватна преса стала інтерактивною. Такої риси на той час бракувало офіційній пресі. Оскільки приватні видання мали широку читацьку аудиторію, то стали привабливими для рекламодавців. Тож зазначені чинники дали змогу зробити собівартість приватних видань доволі поміркованою та доступною для якомога більшої кількості читачів.

З 1874 р. до 1921 р. в Єлисаветграді вийшло понад 80 приватних видань, з них до 1917 р. - близько 40. Першим приватним виданням Єлисаветграда став часопис “Елисаветградский вестник”, що вийшов 1 липня 1876 р. Видання можна вважати першим повноцінним друкованим органом, що виконувало всі функції газетної періодики. Газета містила чотири сторінки. “Елисаветградский вестник” проіснував 18 років, останній номер вийшов у 1894 р., із цього часопису розпочалася журналістська культура міста.

Редактором та видавцем був М. Хороманський, у 1894 р. видавцем став П. Зелений, редактор не змінився. Спочатку газета виходила двічі на тиждень, з 1877 р. - тричі на тиждень, з № 120 1888 р. - щоденно [9, с. 319]. У післясвяткові дні видання не виходило, про що зазначали в газеті [5, с. 1].

За вісімнадцятирічний періоди існування газети в ній друкувалося чимало визначних людей, серед яких були М. Левитський, В. Ястребов, М. Марков, С. Шелухін, С. Русова. Протягом семи років у віснику друкував публіцистичні статті й театральну критику І. Карпенко-Карий [8, с. 48].

За словами історика В. Крижанівського, “Елисаветградский вестник” став справжньою “кузнею” місцевих журналістських кадрів [7, с. 177]. Із часом періодичні видання Єлисаветграда почали відігравати все більшу роль в управлінні та розвитку краю. Розпочався обмін різною інформацією між мешканцями міста, торговельними підприємствами, аграрними господарствами, виробними та іншими суб'єктами господарювання.

Преса стала дієвим знаряддям управління господарськими підприємствами, роз'єднаними відстанню, відігравала значну роль у регулюванні торговельного та виробничого обігу. З погляду політичних відносин, преса значно полегшила відносини центру й провінцій.

Конкурентна боротьба газет за свого читача позитивно вплинула на контент видань. Проблемно-тематичну спрямованість приватних універсальних часописів зазначали в підзаголовках газет: “Елисаветградский Вестник. Газета политическая, литературная и общественная”, “Елисаветградские новости. Газета общественной жизни, политики и литературы”, “Голос Юга. Газета политическая, экономическая и литературная”, “Вестник свободы. Политико-экономическая и литературная газета”.

Рубрикація універсальної преси була майже однаковою для всіх видань, назви рубрик частково відрізнялися, тож типовий перелік був таким: передова стаття (актуальні для життя міста питання), хроніка (події в місті, повіті та в імперії); телеграми (нерідко із-за кордону), майже всі видання висвітлювали театральне життя, для цієї тематики існували рубрики: “Театр”, “Театральна хроніка”, “Театральні замітки”, “Театр і музика”; для висвітлення публіцистичної думки існували рубрики “Фейлетон” та “Маленький фейлетон”, постійними були рубрики “Реклама” та “Оголошення” тощо.

Помітним часописом Єлисаветграда були “Елисаветградские новости”, перший номер яких вийшов 14 лютого 1903 р., редактором та видавцем був В. Лапідус. Газета проіснувала до 1908 р., 21 лютого вийшов останній номер. У 1906 р. видання часопису було призупинене, його замінила низка інших універсальних видань. У 1907 р. видання відновилося. Друкувалася газета в друкарні М. Гольденберга.

Перший номер складався із чотирьох шпальт, у другому номері було шість сторінок, до видання виходили додатки з рекламою та телеграмами.

На титульній сторінці першого номера видання було подано матеріал, у якому зазначено, хто брав участь у створенні газети: П. Зелений, М. Левитський, Ф. Литвицький, В. Лапідус (Lapis), Д. Мамін-Сібіряк, Л. Минштейн (Lolo), Р. Пржишиховський, А. Селевін, І. Тенеромо, М. Шимановський, М. Пашковський та ін. Газета мала мережу кореспондентів за кордоном: І. Шкловський (Діонео) - Лондон, М. Сукенніков - Берлін, О. Осенев - Париж, В. Симон - Відень, А. Дікенсон - НьюЙорк, А. Мексін - Швейцарія та ін.

У цьому виданні публікувалася О. Єфимовська, в рубрику “Педагогічний етюд” вона подавала свої матеріали та активно листувалася з редакцією, деякі листи друкувалися на сторінках видання.

Активним автором “Елисаветградских новостей” був І. Тенеромо. Під цим псевдонімом приховувалась непересічна людина - І. Фейнерман, особистий товариш та послідовник Л. Толстого. У газеті він друкував своє листування із наставником, іноді листи відтворювали факсимільним способом. Публікувався в рубриці “Театр і музика”, найчастіше підписувався криптонімом “И. Т.”, де публікував огляди вистав та театральну критику.

І. Тенеромо є одним із перших кіносценаристів Росії. У 1912 р. він разом із режисером Я. Протазановим зняв художній фільм про Л. Толстого “Уход великого старца”, один з перших у російському кінематографі.

Авторству І. Тенеромо належить низка кінофільмів та декілька книг про життя й погляди Л. Толстого.

У 1906 р. І. Фейнерман редагував та видавав у Єлисаветграді часопис “Новости Юга”. Видання було призупинено в 1906 р. генерал-губернатором у зв'язку з воєнним станом, після закінчення якого часопис не відновився.

Найпоширенішим та найпопулярнішим виданням Єлисаветграда була газета “Голос Юга”, що виходила в 1904-1918 рр. щодня. За хронологічними рамками це п'яте видання в місті, але це перше справді професійне видання, що відповідало всім місцевим вимогам і потребам.

Упродовж існування газети редакторами були: А. Селевін, М. Курдюмов, Г. Бернардінер, Е. Розенштейн та І. Рохович, Д. Горшков, видавцями - А. Селевін та Д. Горшков. Саме останньому редактору й видавцю завдячує у популярності та професіоналізмі “Голос Юга”.

Д. Горшков народився в 1870 р. у родині дворянина, заможного землевласника. Навчався в Єлисаветградській чоловічій гімназії, потім здобув університетську освіту. У Єлисаветграді, крім редакційно-видавничої та публіцистичної діяльності, активно займався громадською роботою. Був депутатом 1-ї Державної думи, яку за вільнодумство розпустив Микола ІІ. У часи лютневого перевороту 1917 р. Д. Горшков разом із О. Тарковським та Н. Бракер увійшли до партії “Народна Свобода”. Видавець “Голоса Юга” відзначався ліберально-демократичними поглядами, що визначало політичне спрямування газети. Завдяки своїм переконанням та прагненню до просвітництва й благодійництва Д. Горшков знаходив спільну мову з представниками різних політичних угруповань [12, с. 2].

Видання “Голос Юга” виходило щодня та містило чотири шпальти, до недільного номера друкували ілюстрований додаток і щорічник “Ежегодник Голос Юга”.

Окрім матеріалів штатних авторів, у газеті публікували повідомлення з Австро-Угорщини, Німеччини, Великобританії, Франції, Швейцарії, Голландії, Італії, США. Редакція мала широку мережу кореспондентів у Російській імперії та в багатьох європейських країнах, утримувала свої відділення в Бобринці, Знам'янці, Олександрії, Новоукраїнці, Плетеному Ташлику, Малій Висці, Новомиргороді, Златополі, Кривому Озері, Ананьєві, Балті, Кременчуку, Шполі, Новій Празі, Гайсині, Гайвороні, Добровеличківці, Черкасах тощо.

У газеті публікувалися М. Пашковський, І. Шкловський (Діонео), А. Шполянський (Дон Амінадо).

У січні 1920 р. за рішенням Єлисаветградського Війського-революційного комітету було заборонено видання газети “Голос Юга” [1, с. 3].

У 1906 році, у зв'язку з введенням надзвичайного стану в повіті, видання призупинилося на рік. Замість “Голоса Юга” передплатникам відправляли низку інших газет, подібних за змістом. Однією з газет-замінників була “Новая волна”, перший номер якої вийшов 7 квітня 1906 р. Редагувала та видавала газету М. Липовецька. Серед авторів видання були Н. Бракер, М. Пашковський, під псевдонімом “Дио”, очевидно, публікувався І. Шкловський. Газета друкувала листи читачів, з якими вела активно діалог. У № 11 за 19 квітня 1906 р. був опублікований лист від Гната Юри (на той час майже невідомого, але із часом - заслуженого артиста СРСР та багаторічного художнього керівника київського театру ім. І. Франка), присвячений проблемам українського театру, української національної ідеї й мови. Лист поданий українською мовою. Це чи не найперше українське “слово”, опубліковане в пресі Єлисаветграда, після довгих часів імперських заборон. У кінці листа Г. Юра закликав українські театри вживати українську мову: “Чекаємо й від вас, брати, рідного слова” [10]. Нагадаємо, що в часи послаблення імперської цензури, спричиненої революційними подіями 1905-1907 рр., коли в інших містах України почала видаватися українськомовна періодика, у Єлисаветграді українськомовної преси не з'явилося.

Починаючи з 1917 р., у роки національновизвольних змагань економічна складова відійшла на другий план, типологічно визначальними стали інші чинники, насамперед ідейно-політичний. Пресу почали активно видавати громадські організації та політичні партії. У 1918-1919 рр. у Єлисаветграді Спілка кредитних кооперативів видавала газети, що сприяли українському національному відродженню: “Наша хата”, “Новий шлях” та “Вісник Єлисаветградського земства”. Почала з'являтися повстанська й військова періодика. У 1917 р. вийшов один із перших декретів радянської влади “Декрет про пресу”, в якому зазначено: “Вжити тимчасових та екстренних заходів, щоб припинити потік бруду і наклепів...” [цит за 6, с. 3-4], згідно з яким вся інакомисляча преса вважалася контрреволюційною та буржуазною, ворожою уряду “робітників та селян”. Так зник великий самобутній соціокультурний феномен - приватна преса, яку замінила однопартійна радянська періодика.

Висновки

У кінці ХІХ ст., у зв'язку з потужним економічним та інтелектуальним розвитком краю, виник попит на новий, якісніший рівень інформування населення, так у Єлисаветграді з'явилися перші приватні універсальні видання.

Часописи фіксували та відтворювали на свої шпальтах рівень соціального, культурного, політичного й економічного життя, стали унікальним механізмом соціальної рефлексії та самобутнім культурним феноменом, який був невід'ємною складовою масово-комунікаційної системи Російської імперії.

Преса мала унікальні особливості й функції, ставши важливою ланкою громадського життя краю, вона сприяла формуванню раціональних соціально-економічних відносин регіону, його торговельному, виробничому, сільськогосподарському та культурно-освітньому розвитку.

Намагаючись випередити конкурентів, видавці створювали престижний та якісний інформаційний продукт, робили його привабливим і доступним, про що свідчать публікації на шпальтах преси видатних журналістів та публіцистів того часу.

Перспективи подальших досліджень вбачаємо у вивченні історико-функціональних особливостей преси громадських та фахових товариств і їх місця в соціокомунікаційному житті краю.

Список використаної літератури

1. Боротьба робітників та селян за встановлення й зміцнення радянської влади на Єлисаветградщині (1917-1920 рр.): збірник документів і матеріалів / ред. кол.: П. О. Боковиков, Д. М. Вовчанський, М. О. Гавриленко, О. Т. Гора, Є. І. Горбунова та ін. Кіровоград: Кіровоградське обласне видавництво, 1957. 351 с.

2. Голос Юга. Елисаветград, 1914. 17 июня.

3. Голос Юга. Елисаветград, 1914. 29 мая.

4. Елисаветградские новости. Елисаветград, 1903. № 1.

5. Елисаветградский вестник. Елисаветград, 1890. № 87.

6. З історії книги на Україні / С. Гутянський, О. Клименко, М. Рудь, Г. Демиденко, Г. Сивокінь, Я. Запаско, О. Сидоренко, ред. К. Савенко. Київ: Наукова думка, 1978. 116 с.

7. Крижанівський В. З історії Єлисаветградської преси (“Елисаветградский вестник” 1876-1894 роки) / В. Крижанівський // Вежа. 2012. № 29. С. 175-174.

8. Куценко Л. “Народу самостійні діти...” Українська доля Дикого поля / Леонід Куценко. Кіровоград: Спадщина, 2005. 120 с.

9. Лисовский Н. Библиография русской периодической печати 1703-1900 гг.: материалы для истории русской журналистики / сост. и изд. Н. М. Лисовский. Петроград: Типография Акц. Общ. Тип. Дела, 7-я рота 26, 1915. 1067 с.

10. Новая волна. Елисаветград, 1906. 19 апреля.

11. Петраков В. В. Промисловість Єлисаветградщини / В. В. Петраков // Краєзнавчий вісник Кіровоградщини. Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2008. Вип. 2. С. 26-40.

12. Редактор “Голоса Юга” // Єлисавет. 1992. Вип. 1. С. 2.

Размещено на Allbest.ru