Особливості концепції християнського націоналізму А. Волошина

Размещено на http://www.allbest.ru/

У статті проаналізовано концепцію християнського націоналізму Авґустина Волошина, яка відображена в його публікаціях «Наш націонализм» та редакційних передмовах, у зіставленні з працею відомого галицького науковця Костянтина Чеховича «I. Ґенеза і суть націоналізму. II. Христіянський націоналізм».

У другій половині 30-х рр. ХХ ст. на західноукраїнських землях помітно зросло зацікавлення проблемою націоналізму взагалі і християнського націоналізму зокрема. Питання християнського націоналізму глибоко осмислювали на Закарпатті і в Галичині відповідно визначний український політичний, громадсько-освітній та релігійний діяч, учений-педагог, редактор, видавець, журналіст і публіцист, а в майбутньому президент Карпатської України Авґустин Волошин та відомий галицький науковець Костянтин Чехович. Творчу спадщину А. Волошина та К. Чеховича щодо проблеми християнського націоналізму осмислювали сучасні науковці В. Тарасюк [1], автор цих рядків [2] та М. Комариця [3]. У цій статті зроблено спробу проаналізувати концепцію християнського націоналізму А. Волошина, яка відображена в його публікаціях «Наш націонализм» та редакційних передмовах, у зіставленні з працею відомого галицького науковця К. Чеховича «I. Ґенеза і суть націоналізму. II. Христіянський націоналізм», однак більшу увагу приділено висвітленню особливостей християнського націоналізму А. Волошина.

Результати й обговорення. У 1935 р. Авґустин Волошин опублікував на сторінках газети «Свобода» -- органу Християнської народної партії Підкарпатської Русі -- статтю «Наш націонализм» [4]. Частково цю публікацію проаналізовано в контексті розгляду національного відродження закарпатських українців та розвитку на Закарпатті українського націоналізму в статті «Утвердження на Закарпатті українського напрямку та поширення пресою ідей українського націоналізму» [5]. Однак щоб детальніше поміркувати над концепцією християнського націоналізму А. Волошина, насамперед стисло висвітлимо основні ідеї, викладені у його статті «Наш націонализм».

А. Волошин підходив до розгляду питання націоналізму із християнських, гуманістичних і

філософських позицій. Він дотримувався думки, що існують різні ступені розуміння національної ідеї, між якими є суттєві відмінності. Найнижчим ступенем інтернаціоналізму А. Волошин уважав національний нігілізм, який не визнає жодної різниці між своїми і чужими людьми. Якщо б теплоту національного почуття виразити за термометром, то нігілізм знаходиться «ниже під нулою» і в національному питанні є абсолютно «студений, замерзлий».

На цих засадах, вказував А. Волошин, стоять і комуністи, матеріалістичні погляди яких адсорбують різноманітні ідеї духовної культури. Заради свого панування прихильники цієї ідеології дозволяють собі агресивне національне переслідування, як шовіністи, що й засвідчує сумна доля нещасної України, де проводиться нищівна «москалізація» і нищиться ідейна національна культура.

Трохи вище за комуністів піднялися соціалістичні партії, які, на думку А. Волошина, визнають національну диференціацію людства, але їхня класова боротьба розпалює ненависть пролетаріату до інших суспільних класів, чим нищить будь-які зв'язки любові між представниками однієї нації.

Далекоглядною була волошинська оцінка фашизму та гітлеризму. Він, зокрема, зазначав, що фашизм і гітлеризм -- це «пересажений» націоналізм, насичений несправедливою ненавистю до інших націй. Такий «перегнаний» (запозичений) націоналізм був уже в минулому столітті і називався шовінізмом, але «належав тільки до одиниць», а не був загальною програмою націй. Шовінізм нинішних часів, відзначав А. Волошин, робить із націоналізму ідола («болвана») і тим витворює новий рід поганства, який замість фізичних предметів, сил або явищ вивищує природу расову, ставлячи її вище всіх ідей.

А. Волошин уважав, що свідомий християнин не сягає висот шовінізму, фашизму, расизму, але і не опускається у глибини нігілізму та соціалістичного матеріалізму, і підсумовував: «Наш націонализм є христіянський, який дивиться на рід людський, як на велику родину дітей Божих, як на велику соціяльну одиницю, в якій суть менші одиниці, одиниці націй, держав, країв, громад і родин. Наш націонализм знає ширшу і узву координацію, знає дальшу і близшу солідарність. Наш націоналізм руководиться вічними засадами любви до ближнього, а тота любов знає ступені любови...».

Серед тих ступенів А. Волошин вирізняв передусім такі: із ближніх людині ближчою є її родина, найближчі родичі, діти, брати, сестри, тому ближчим є громадянин, що працює спільно з вами, ніж той, який не має з вами жодної справи.

«Близший мені... Русин, як Словак, -- писав А. Волошин, -- бо мій брат по народности має більше зв'язків зі мною, як Словак», адже вони народилися у тій самій культурі, яку витворили їхні предки й яка живить їх.

Виходячи із засад, що Закарпаття є складовою частиною Чехословацької республіки, А. Волошин, визначаючи ступені любові, зробив таку класифікацію: після представників свого народу ближчими йому є чех і словак, з якими живе в одній державі, аніж німець чи італієць. На його думку, «наш націонализм знає ступені любови, але не знає ненависти, не знає неґації любви. Наш націонализм приписує держатися до засад справедливости і милосердя супроти каждого і не свого».

А. Волошин доходив висновку, що християнський націоналізм до певної міри є інтернаціональний, однак він, «не знаючи класової ненависти, голосить висшу, теплійшу звязаність між синами одної нації, як націонализм класових партій». Християнський націоналізм вимагає захисту справедливих домагань однієї нації від іншої, але не дозволяє насильства, зловживання силою, ненависті однієї нації супроти іншої лише за те, що і та, можливо, слабша нація вимагає вільного розвитку своєї культури.

Такими є основні тези статті А. Волошина. Як бачимо, ідеї християнського націоналізму, які він відстоював, базуються передовсім на глибоких гуманістичних засадах та християнському вченні. Певною мірою християнський націоналізм А. Волошина можна б назвати загальнолюдським.

Звернення А. Волошина до проблем націоналізму засвідчує не лише його великий вплив на закарпатських українців, а й розуміння самим автором публікації важливості християнського націоналізму в суспільно-політичному розвитку української нації.

«Наш націонализм» А. Волошина -- це передовсім націоналізм, який сповідувала Християнська народна партія Підкарпатської Русі, тож закономірно, що він міг бути лише християнським. На переконання друкованого органу цієї політичної структури -- газети «Свобода», український націоналізм побудований саме на християнських засадах. Про це йдеться і в редакційній статті «Щоб все було ясно... Відповідаємо ``Впереду''», яка правдоподібно належить перу самого А. Волошина (він у цей період був власником газети і входив у її редакційний комітет). Спростовуючи закиди часопису «Вперед» нібито «Свобода» стала органом «фашистівсько- го націоналізму», редакція писала, що «Свобода» не змінила своєї позиції, «не перейшла ні до нездорового гіпернаціоналізму, який впрочім в українськім народі й не проявляється, бо український націоналізм не противиться христіянським засадам, є на них побудований...» [6].

У трактуванні А. Волошином християнського націоналізму помітна одна суттєва особливість. Розглядаючи людський рід як «велику родину дітей Божих», А. Волошин сповідує мирний шлях у вирішенні проблем тієї чи тієї нації, бо «наш націонализм знає ступенів любови, але не знає ненависти...», а у вимозі «оборони справедливих домагань одної нації проти другої» не дозволяє насильства і зловживання силою, адже християнський націоналізм приписує «держатися до засад справедливости і милосердя супроти кождого і не свого». Чи дає це нам підставу стверджувати, що А. Волошин не був прихильником збройної боротьби за справедливі домагання поневолених націй, зокрема української? Опосередковано публіцист відповідає на це запитання у цій самій статті.

До 1918 р. перед переворотом, вказує А. Волошин, «мадярські» (угорські) шовіністи ненавиділи «тих наших русинів (Духновича, Добрянського), що не хотіли затопити наш народ в морю мадяризації», і «політика того несправедливого і нехристіянського мадярського шовинизму продовжаєся у нас і нині.». І далі писав: «Ми надіємося, що велика катаклізма світової війни поволи приведе і мадярських і мадярон- ських шовінистів до признання природних прав Русинів і тоді перестане у нас і язикове питання, роздуване тепер головно в інтересі дальших планів тої нехристіянскої шовіністичної політики».

Однак гору в А. Волошинові брав гуманіст, який передовсім сподівався, що всі питання найкраще розв'язувати мирним шляхом, шляхом розуму, тож він висловлював сподівання, що в чеських національних партіях переможуть ідеї християнського націоналізму та справедливої кооперації і солідарності, які б додали сили державі, культурний і господарський розвиток закарпатських українців відбувався б швидше і успішніше. Тут варто зазначити, що інший ідеолог «християнського націоналізму» -- відомий галицький науковець Костянтин Чехович -- зазначав, що «христіянська етика дозволяє справедливу війну. Подібно як в обороні особистої вланости і чести можна уживати засобів фізичної сили, так само в обороні нації і в обороні Божої справи» [7, с. 23].

Цікавим видається розгляд статті А. Волошина крізь призму тези К. Чеховича, що «христі- янський націоналізм глибше розуміє історичну місію своєї нації» [7, с. 28]. Як можна виснувати з думок А. Волошина про християнський націоналізм, історичну місію найзахіднішої галузки українського народу -- закарпатських українців -- він вбачав у побудові справедливого державного устрою в Чехословацькій республіці, однією із складових частин якої була тоді Закарпатська Україна (Підкарпатська Русь). Досягнути цього можна було, на його переконання, мирним шляхом, шляхом співпраці («справедливої кооперації і солидарности») з іншими народами.

Відзначимо, що А. Волошин ще 1925 р. окреслив найважливіші складники національного відродження закарпатських українців, за допомогою яких можна досягнути успіху, -- це розвиток освіти і виховання нового покоління на нових світоглядних засадах. Дотримуючись думки, що «дорослых уже тяжко нам зреформувати», публіцист вважав, що вся увага повинна бути звернена до руської (української) дитини, пізнання її здібностей і нахилів, а навчання у школі так слід проводити, щоби враховувалися не лише потреби народу, а й природні можливості, якими наділені молодь і дитина. Адже, наголошував А. Волошин, «для нас дуже важный є вопрос, яким способом можемо подати народу найбільше здоровых, сильных, до тілесної и духовної праці способных громадян и сим обезпечити собі побіду на полю конкуренції з другими народами» [8].

У статті «Наш націонализм» А. Волошина простежується ще одна його гуманістична думка щодо підпорядкування ідеї національності ідеї справедливості. Посилаючись на заяву Папи Пія XI у її тлумаченні леґатом папським кардиналом Пачеллі в Люрді, А. Волошин наводить такі слова св. Отця, що «мир між націями, мир між державами є огрожений [для миру небезпечно. -- В. Ґ.] особливо упадком христіян- ського думання». Тому «ширимо ми дух Христа в громадянстві, дух Христа між народами, щоб ідея національности підчинилася справедливости, щоб любов перемогла ненависть і щоб так настав ``мир Христа в царстві Христа''». Тобто подолання занепаду християнського мислення А. Волошин вбачає у ширенні духу Христа між народами, у перемозі любові над ненавистю.

Концепція християнського націоналізму А. Волошина певною мірою споріднена з концепцією християнського націоналізму К. Чеховича, який вважав, що досягти перемоги можна завдяки еволюції християнського світогляду. Зокрема, він зазначав: «Симптоматичною для майбутньої перемоги хрістіянства теж у сфері теорії і практики націоналізму може бути і та еволюція світогляду, що її перебув ідеольоґ польського націоналізму Роман Дмовський. З послідовного позитивіста, що не признавав ні реліґійної правди, ні її провідної ролі в життю нації, Дмовський стає вкінці послідовним католиком і вказує на фундаментальне значіння реліґії для нації і держави» [7, с. 27].

Висновки

християнський публікація націоналізм

Отже, можемо стверджувати, що концепція християнського націоналізму А. Волошина будується передовсім на глибоких християнських і гуманістичних засадах, на любові до ближнього, справедливості і милосерді, на відмові від насильства і вирішенні всіх національних проблем мирним шляхом, який має бути наповнений активною і творчою працею всієї нації. Врешті, як віруюча людина і греко- католицький священик, інших засад він просто не міг дотримуватися. Тому в його концепції і домінує ідея Божої справедливості над національною ідеєю, а християнський націоналізм він вважає до певної міри інтернаціональним, інакше кажучи, загальнолюдським, об'єднаним вселенською любов'ю людей різних націй одні до одних.

Література

християнський публікація націоналізм

1.Тарасюк В. Концепція християнського націоналізму в публіцистичній спадщині Августина Волошина / Володимир Тарасюк // Журналістика : науковий збірник / за ред. М. Сидоренко. - К. : Ін-т журналістики Київ. нац. ун-ту імені Тараса Шевченка, 2006. - Вип. 5 (30). - С. 80-84.

2.Ґабор В. Концепція християнського націоналізму Авґустина Волошина / Василь Ґабор // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідом. одинадцятої Всеукр. наук.-теорет. конф., Львів, 29-30 листоп. 2013 р. - Львів, 2013. - С. 498-503.

3.Комариця М. «Християнський націоналізм» і галицька релігійна преса 20-30-х рр. / Мар'яна Комариця // Українська періодика: історія і сучасність : доп. та повідом. шостої Всеукр. наук.- теорет. конф., 11-13 трав. 2000 р. - Львів, 2000. - С. 284-289.

4.Волошин А. Наш націоналізм / А. Волошин // Свобода. - 1935. - 9 трав. - Ч. 12.

5.Ґабор В. В. Утвердження на Закарпатті українського напряму та поширення пресою ідей українського націоналізму (За матеріалами закарпатської періодики 20-30-х рр. ХХ ст.) / В. В. Ґабор // Збірник праць Наук.-дослід. центру періодики. - Львів, 1998. - Вип. 5. - С. 351-364.

Размещено на Allbest.ru