Інтерактивність як визначальний чинник ефективності розмовних програм інтернет-радіостанцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтерактивність як визначальний чинник ефективності розмовних програм інтернет-радіостанцій

М. В. Нагорняк

канд. філол. наук

У статті зосереджено увагу на вагомій характеристиці діяльності вітчизняних інтернет-радіостанцій, пов'язаній з явищем інтерактивності, що стає дедалі поширенішим у практиці українського аналітичного мовлення; окреслено основні умови, за яких досягається ефективність інтерактивного компонента як складової частини розмовних програм.

The article focuses on the valuable features of activities of the domestic Internet radio stations caused by the phenomenon of interactivity which is becoming increasingly widespread in the practice of the Ukrainian analytical broadcast; it is outlined the basic conditions under which the efficiency of the interactive component as the element of conversational programs is achieved.

Keywords: Internet radio station, conversational program, efficiency of the program, interactivity, interactive component.

Нагорняк М.В. Интерактивность как определяющий фактор эффективности разговорных программ интернет-радиостанций

В статье акцентируется внимание на весомой характеристике деятельности отечественных интернет-радиостанций, обусловленной явлением интерактивности, которое становится все более распространенным в практике украинского аналитического вещания; обозначены основные условия, при которых достигается эффективность интерактивного компонента как составляющей разговорных программ.

Ключевые слова: интернет-радиостанция, разговорная программа, эффективность программы, интерактивность, интерактивный компонент.

Вступ

В історії розвитку українського національного радіомовлення початок ХХІ ст. (2001-2013) позначився потужними трансформаціями в діяльності традиційних (ефірних) радіостанцій. Діяльність на новітніх технологічних платформах, кардинальна зміна концептуальних засад мовлення, пов'язані з безпосередньою участю слухачів у створенні інформаційного продукту, насичення його мультимедійністю, розширення творчого потенціалу працівників радіо - це неповний перелік сучасних реалій радіостанції. Усі ці та інші чинники зумовлені переходом ефірних станцій до роботи в мережі, внаслідок чого вони дістали назву інтернет-радіостанцій (або мережевих радіостанцій), головною ознакою яких є діяльність у режимі онлайн.

Контентом переважної більшості інтернет-радіостанцій (за винятком радіостанцій суто музичного формату) є інформаційні програми або випуски та розмовні програми. Стосовно останніх, то основу таких передач становить розмова ведучого з одним-двома експертами. Власне, цей діалог (полілог) є головним змістовим компонентом програми. У прямоефірних розмовних програмах журналісти, як правило, пропонують обговорити надто чутливі, болісні теми українського та міжнародного сьогодення. Під час обговорення тієї чи тієї теми здійснюється спроба її ґрунтовного аналізу, ведучі апелюють до точок зору експертів, які часто-густо висловлюють протилежні погляди, внаслідок чого в надто гострі моменти розмови може виникнути дискусія.

Та не менш важливим у розмовній програмі є її другий компонент, що теж пов'язаний зі змістовністю, - інтерактивний. Інтерактивність цих програм - окремі дослідники називають їх ще аналітичними - є принципово новою, якісною характеристикою радіо. Власне, йдеться про зміну концепції мовлення - від агітації і пропаганди радянського способу життя як єдино правильного до простого й неупередженого виголошення новин, щирого й невимушеного спілкування зі слухачами. Завдяки інтерактивності суттєво посилилася роль ведучого як господаря програми, слухацька аудиторія з пасивних спостерігачів перетворилася на активних учасників, а інколи і співведучих, унаслідок чого програмне утворення набуло енергійності, динамічності та емоційності.

Але чи правильним буде стверджувати, що нова якість розмовних програм - інтерактивність - завжди свідчить про ефективність передачі. Тим паче, треба зважати на той факт, що в українському суспільстві попит на програми такого штибу є доволі високим, оскільки пересічний слухач здебільшого потребує інтерпретації неоднозначних, часто суперечливих подій суспільно-політичного, соціально-економічного життя держави. У зв'язку з цим російська дослідниця О. Вартанова слушно зауважує, що саме інтернет сприяв відновленню дискусійної журналістики, оскільки мережа - це в певному сенсі сучасна журналістика думок в її найбільш концентрованому вигляді, яка більше покликана обговорювати й полемізувати, а не повідомляти новини [1, с. 219].

Це питання набуває особливої актуальності ще й тому, що більшість дослідників радіожурналістики розглядають інтерактивне радіомовлення крізь призму взаємодії радіоканалів зі слухачами. Чимало уваги цим питанням приділяли такі українські та закордонні вчені, як О. Гоян, Л. Городенко, В. Лизанчук, В. Миронченко, Б. Потятиник, І. Хоменко, І. Артамонова, І. Блохін, О. Вартанова, М. Лукіна, М. Раскладкіна, О. Стрельникова, К. Маккой, Д. Павлик, Д. Сінгер. Явище інтерактивності в електронних мас-медіа постають у полі зору й вітчизняних молодих пошуковців та журналістів-практиків. Це, зокрема, М. Бурмака, О. Зелінченко, А. Полісученко, Л. Долженко, Н. Же- жера, Ю. Когут, Я. Скуратівська, І. Шевчук, О. Яних та ін.

З огляду на зазначене вище мета статті - привернути увагу до інтерактивного компонента розмовних програм інтернет-радіостанцій. Серед завдань виокремлюємо такі: спробувати з'ясувати, якою мірою цей компонент є ефективним, а також визначити умови, за яких досягається максимальна ефективність інтерактивного компонента як складової частини розмовної програми.

Теоретичне підґрунтя та гіпотези статті

Зародження інтерактивності українського радіомовлення, як інформаційного, так і аналітичного, припадає на початок 80-х рр. ХХ ст. Звісно, що на той час інформаційний аудіовізуальний простір Української РСР формувала єдина структура - Державна телерадіомовна компанія України. Її складовою частиною було Українське радіо, до якого входили чотири канали. Першим і найголовнішим проявом інтерактивності стало те, що до ведення випуску новин на першому каналі та на другому каналі «Промінь» залучали журналістів. Себто тих творчих працівників, які готували інформаційні повідомлення до ефіру.

Усі ці зміни в діяльності радіомовлення ретельно вивчав один із перших в Україні дослідників радіо В. Миронченко. За його словами, слухачі одразу помітили цю зміну й у листах до редакції підтримали передачу новин у редакторському виконанні. Їм сподобалось, зауважує вчений, що ведучі-редактори не просто повідомляли певні новини, як це раніше робили диктори, а ніби вели з ними дружню, невимушену розмову [2, с. 44].

З огляду на зазначене вище звернімо увагу на такі моменти. Перший - листи слухачів до редакції Українського радіо. Це була доволі поширена практика спілкування журналістів, ведучих, керівництва радіо зі своєю аудиторією, що цілком правомірно вважати проявом чи - ба більше! - зародком інтерактивності як такої. Другий момент - В. Миронченко зауважує, що журналісти, на відміну від дикторів, вели зі слухачами ніби дружню, невимушену розмову. Оцінне слово «ніби» теж свідчить про інтерактивність, яка тільки-но починала з'являтися в радіопередачах. Ясна річ, що після багатьох років агітаційно-пропагандистського мовлення «ніби дружню, невимушену розмову» розглядали як значне досягнення вітчизняного радіо на шляху до його лібералізації, а в подальшому і демократизації.

До речі, упродовж 90-х рр. ХХ ст. та в перші роки ХХІ ст. в Українській службі радіо «Свобода» теж існувала передача, яку можна вважати зародком інтерактивності. Побудована винятково на листах слухачів, вона називалася «Листи на Свободу» (ведучий - журналіст Зіновій Фриз). Програма представляла собою розлоге цитування листів, які у великій кількості надходили до Української служби радіо «Свобода». У них люди ділилися своїми думками про наболілі питання, розповідали про перипетії власної долі тощо. Ці щемливі розповіді, обрамлені влучними і (що важливо!) коректними коментарями ведучого, становили ретроспективну й сучасну картину українського життя. На жаль, питання, пов'язане з появою інтерактивності в закордонних українських радіопредставництвах, залишається поза увагою дослідників.

У зв'язку з цим не можна не привернути увагу до такого факту, який засвідчує визнання інтерактивності на офіційному рівні, що теж потребує окремого вивчення. В одній із праць В. Миронченко наводить такий приклад: на початку 80-х рр. на Білоцерківському заводі гумових виробів провели соціологічне дослідження, яке підтвердило високу ефективність журналістського (редакторського) методу ведення інформаційних програм. І, як зазначає дослідник, у 1983 р. цей метод здобув схвалення на колегії Держтелерадіо України.

В. Миронченко наголошує на тому, що невдовзі після колегії журналісти почали вести на «Промені» не тільки випуски програм, а й цілу блок-програму «Контакт». Нерідко ведучі передачі називали номер телефону, за яким просили дзвонити слухачів і висловлюватися з того чи того приводу [3, с. 44].

Інформаційно-музична програма «Контакт» стала прообразом сучасних розмовних інтерактивних передач. Після цієї програми на тому самому каналі з'явилася інша, яка звучала у вихідні дні, - «З ранку до полудня». Однією з перших ведучих обох розмовних програм була знана в Україні журналістка Емма Бабчук. Із проголошенням незалежності України їй доручили вести на першому каналі Українського радіо програму «Незалежність». У своїй статті Емма Бабчук називає цю розмовну передачу «гарячим котлом, у якому виварювалися усі проблеми державотворення». Вона зауважує, що до програми активно залучалися прямі телефонні дзвінки слухачів, що іноді призводило до словесних дуелей і баталій. Журналістка наголошує на перевагах роботи в прямому ефірі: «Я сповна відчула на собі магію живого мовлення, живої емоції (сміх, зворушення, сльози) - і ні з чим незрівнянний ефект присутності - у кожній хаті, у кожній господі, в колі своїх слухачів. Знаю, що люди часто кидали, як кажуть, варене й печене, аби послухати передачу, а потім, по гарячих слідах, написати листа. Просто вражаючим був ефект» [4, с. 10-11].

Коли програма «Незалежність» виконала свою місію, пов'язану з усвідомленням народом суверенності власної держави, Емма Бабчук стала ведучою розмовної програми «Соборність». За її словами, то був новий виток державотворчої роботи - пропаганда ідеї єднання. Але звернімо увагу на те, що стосовно діалогів та дискусій у межах передачі журналістка наголошує, що в «Соборності» не було прямих телефонних дзвінків. Враження було таке, зазначає вона, немов з передачі душу вийняли [4, с. 11]. Вочевидь, ця образна характеристика браку інтерактивних проявів свідчить про те, яким важливим є спілкування людей за допомогою радіо.

Подальшими етапами державотворчої роботи були розмовні програми «Конституція. Держава. Стабільність», «Фактор часу», «Відкрита студія», але то вже були передачі, які імітували прямий ефір: запитання слухачів записувалися в автоматичному режимі, після чого редактор відбирав потрібні й передавав їх експертові в студії. Звісно, якою б доброю не була імітація прямого ефіру, її не заміниш програмою, що виходить безпосередньо наживо. За словами Емми Бабчук, змонтовані передачі на радіо мусять бути, але обов'язковими є прямоефірні передачі - роздуми на всі актуальні, животрепетні теми задля спільнодумання кількох учасників розмови в студії і мільйонів слухачів [4, с. 14].

Крім згаданих теоретиків і практиків радіо-журналістики, явище інтерактивності постало в центрі уваги ще деяких дослідників, зокрема Олеся Гояна. Вивчаючи особливості роботи ко - мерційних станцій, він дійшов висновку, що привабливий розмовний і музичний ефір має спрацьовувати на інтерактивність радіо. Науковець визначив кілька чинників цієї привабливості, а саме: адресність, акустичність, іронічність, поз итивізм, усмішка, довіра й точність. Провідником інтерактивності, на думку вченого, має бути ведучий, «обличчя» станції, а задля привабливості в ефірі йому важливо створити атрибутивний звуковий ряд, щоб аудиторія спробувала почути й побачити того, хто звертається до неї через ефір [5, с. 189-192].

Методи дослідження

інтерактивність інтернет радіостанція

Методологічна основа дослідження визначається підходом, зумовленим принципами об'єктивності та цілісності, а також комплексом загальнонаукових, спеціальних методів аналізу, методів гуманітарних наук, унаслідок чого вдалося забезпечити достовірність та обґрунтованість отриманих результатів.

Використання діалектичного методу дозволило висвітлити предмет дослідження в усіх його масовокомунікативних та інших зв'язках і залежностях.

Системний метод сприяв тому, що вивчення інтерактивності як визначального чинника ефективності розмовних програм мережевих радіостанцій відбувалося в комплексі взаємодії масової комунікації та політики, а також у з'ясуванні співвідношення згаданого комплексу з іншими сферами суспільного життя - економічно-соціальною та культурно-мистецькою.

Застосування порівняльно-історичного методу дозволило розглянути предмет дослідження на різних етапах становлення вітчизняного радіомовлення як складової частини засобів масової комунікації України.

Метод інтерпретації уможливив аналіз позицій українських та закордонних авторів стосовно місця та ролі інтерактивних передач у загальній сітці мовлення радіостанції, становлення й розвитку інтерактивності в розмовних програмах на радіо, етичних засад ефірної поведінки ведучих (журналістів), експертів та аудиторії тощо.

Метод вивчення та узагальнення досвіду роботи вітчизняних радіостанцій, або метод емпіричного аналізу, дав можливість проаналізувати змістовий, інтерактивний контенти розмовних програм на предмет їх відповідності задекларованій темі передачі.

Дескриптивний метод застосовано для характеристики особливостей структурної побудови розмовних програм радіостанцій, повноти та вичерпності розкриття теми передачі, манери ведення цих програм журналістами, забезпечення зворотного зв'язку зі слухачами.

Біхевіористський метод дозволив проаналізувати розмовні програми крізь призму ефірної поведінки індивідів - журналістів і експертів. Зазначений метод дав змогу отримати відповідь на запитання: Якою мірою вдавалося ведучому програми забезпечити її комунікативну цілісність у процесі розмови (в окремих випадках - дискусії)? Чи відбувалося спілкування всіх учасників на принципах паритетності та збалансованості? Чи відповідала ефірна поведінка ведучого, експертів етичним засадам? та ін. Також завдяки біхевіористському методу з'явилася можливість порівняти ефірну поведінку різних ведучих з точки зору вміння провадити дискусію на чутливі теми українського політичного сьогодення, органічно вводити до розмови слухачів через телефонний та соціально-мережевий зв'язок, розставляти логічні акценти в прикінцевій частині програми тощо.

Джерела фактичного матеріалу

Для предметного вивчення питання проаналізовано такі матеріали: щоденні програми «Ваша Свобода» (понеділок-п'ятниця, 12.05 - 12.30), які виходили в мережевому форматі впродовж грудня 2013 р. - січня 2014 р., а також щоденні програми «Відкрита студія» Першого каналу Національного радіо (понеділок-п'ятниця, 17.10.17.55), яка також звучала в мережевому форматі впродовж січня 2014 р. Усього прослухано 40 передач «Вашої Свободи» та 20 передач «Відкритої студії».

Результати та обговорення

Сьогодні інтер- активність програм - чи то інформаційних, чи то розмовних, чи то музично-розважальних - є повсякденною практикою діяльності фактично кожної інтернет-радіостанції. Звісно, сутність і структура інтерактивного компонента програми залежать від багатьох чинників, зокрема від формату станції, концепції мовлення, редакційних стандартів, зрештою, від професіоналізму ведучих. Стосовно розмовної програми (на державних студіях за нею закріпилася назва «аналітична програма», на комерційних - її називають ток-шоу), то тут інтерактивний складник є її природною, органічною частиною.

Насамперед слід з'ясувати, що таке розмовна програма. Ми дотримуємося думки, що це таке програмне утворення, у межах якого відбувається бесіда, дискусія на актульні суспільні теми в тріаді - ведучий, кілька експертів (як правило, 2-3 особи) та слухацька аудиторія. Унаслідок ґрунтовного вивчення контенту розмовних програм інтернет-радіостанцій визначено таке.

По-перше, композиційна будова таких передач має сталий характер і складається здебільшого з двох частин - вступної та основної. У першій декларують тему, винесену на обговорення, оголошують імена експертів, зазначають телефон студії чи мережеву адресу. Також можлива преамбула ведучого перед обговоренням. Друга частина - а це практично весь ефірний час передачі - бесіда ведучого, експертів та подекуди слухачів на певну тему. На жаль, зі структури зазначених програм випала третя, не менш важлива частина, прикінцева. Вона є необхідною, адже іноді експерти висловлюються нечітко, а стосовно окремих питань - і суперечливо та неоднозначно. У такому випадку слухачеві складно зосередитися на головному під час обговорення, його увага розпорошується - тож розставлення змістових акцентів у прикінцевій частині лише допомогло б йому краще зрозуміти суть обговорюваної проблеми.

Про важливість прикінцевої частини передачі свідчить також й те, що сьогодні українські реалії перенасичені неоднозначними подіями, явищами. Не кожна людина здатна повною мірою зрозуміти, яке значення має та чи та подія, адже людська природа влаштована таким чином, що їй, крім необхідності мати нову інформацію, потрібно й розуміти глибинний зміст того, що відбувається довкола. Лише дійшовши ґрунтовних висновків стосовно події чи явища, маючи в розпорядженні весь спектр думок, людина здатна прийняти зважене рішення у своєму житті. Допомогти орієнтуватися у безлічі інформації й покликані аналітичні прямоефірні програми.

З огляду на це російська дослідниця О. Вартанова слушно зауважує, що спільнота наполегливо шукає відповіді на найрізноманітніші питання політичної, економічної, культурної природи. Але при цьому, наголошує вона, й досі незрозуміло, хто визначить для суспільства необхідний порядок денний, в який, можливо, й не потраплять популярні новини. І досі незрозуміло, хто обере для аналізу саме ту подію, без якої не буде повної картини світу, хто її проаналізує і вбудує в глобальний контекст сучасності. Адже, зазначає дослідниця, усе, що сталося з нами впродовж останнього десятиліття, року, місяця, тижня, дня, потребує швидкого, точного, чіткого та глибокого професійного аналізу.

О. Вартанова впевнена, що в нашому швидкоплинному житті його можуть щодня подавати лише журналісти, і тому запит російського суспільства на якісну журналістику стає дедалі відчутнішим [4]. Це саме, без всякого сумніву, стосується й українського суспільства. Висока мета надання слухачеві високоякісного контенту має реалізовуватися передовсім у розмовних радіопередачах.

Тому ведучим розмовних програм не варто нехтувати прикінцевою частиною. Тим часом у практиці радіостанцій помічено не тільки нехтування цією важливою складовою частиною, а й цілковите неуміння довести програму до кінця, подякувати гостям та попрощатися зі слухачами. Часто розмовна передача закінчується тим, що за 20-30 с ведучий тільки й встигає назвати програму та сказати «до побачення!» Власне, доведення передачі до логічного та емоційного завершення засвідчує високий професіоналізм журналіста, адже для цього потрібно впродовж усього випуску ретельно стежити за перебігом розмови, занотовувати найбільш важливі тези промовців, уміти зіставляти та порівнювати точки зору, зрештою, контролювати час для виступів тощо. Ведучим варто пам'ятати таке: прикінцева частина працює на ефективність програми загалом.

По-друге, досліджуваний контент розмовних програм зазначених радіостанцій дозволяє зробити висновок про доволі слабке використання інтерактивного компонента. Ідеться про залучення слухацької аудиторії до дискусії. Загалом сама тривалість звучання передачі (25 хв.) передбачає активну участь у ній слухачів: упродовж півгодини є можливість поспілкуватися з п'ятьма-шістьма людьми. Натомість виявлено, що в половині програм був присутній один-єдиний слухач, у третині - два слухачі.

Зазначимо, що інтерактивний компонент на радіо може бути представлений не лише телефонними дзвінками слухачів, їхніми запитаннями та повідомленнями в соціальних мережах (Facebook, Twitter). Зв'язок зі слухачем стане більш конструктивним, якщо перед ефіром (або безпосередньо під час ефіру) залучати його до участі в анкетуваннях, вікторинах, конкурсах, голосуваннях тощо. Ясна річ, що ці речі вимагають ретельної доефірної підготовки.

Безсумнівно, інтерактивний компонент здатний посилити ефективність розмовної передачі, бо саме за активністю слухачів (телефонні дзвінки, повідомлення у соціальних мережах та ін.) можна визначити, якою мірою цікава й популярна передача серед широкого загалу. Слабке використання інтерактивного компонента відбувається через кілька причин:

• недостатність доефірної підготовки ведучого, коли всі зусилля спрямовуються на пошук необхідної інформації про предмет розмови;

• нерозуміння ведучим важливості використання інтерактивного компонента, надмірне захоплення власними розмірковуваннями, перебільшення своєї участі в дискусії;

• незнання психологічних засад успішного спілкування з невидимими співрозмовниками (слухачами);

• слаборозвинена комунікабельність ведучого програми.

Усі ці чинники в сукупності значною мірою знижують ефективність розмовної передачі, збіднюють її як змістову, структурну, так і емоційну складові частини. Стосовно останнього складника, то тут є слушною думка американського радіожурналіста Квінсі Маккоя, який наголошує, що задля підвищення рейтингу радіостанції керівникові слід налагодити зв'язок зі своїм слухачем на емоційному рівні. За його словами, цього можна досягти через уміння викликати у слухача почуття причетності [6, с. 54]. На нашу думку, почуття причетності чи не найповнішою мірою реалізовується саме в розмовних програмах, оскільки їх формат передбачає докладне обговорення події чи явища, висловлення різних точок зору, можливість погодитися чи заперечити, тим самим провокуючи гостру дискусію. Інтерактивні ж прийоми лише додають дискусії жвавості, динамічності та емоційності.

Стосовно програми «Відкрита студія», то слабке використання інтерактивного компонента (зачитування ведучим SMS-повідомлень) або ж його брак викликає чимало запитань. Адже на сайті передача позиціонує себе як суспільно-політико-економічне ток-шоу, дискусійний майданчик для обговорення найбільш актуальних суспільних проблем. Тому директору з творчих питань, ведучим необхідно переглянути концепцію цієї передачі, зважаючи на те, що ток-шоу не може бути трибуною для виступу одного (!) експерта, без залучення слухацької аудиторії.

По-третє, досліджуваний аудіоконтент обох радіостанцій засвідчив, що більшість ведучих розмовних програм не володіють уміннями й навичками, необхідними для прямоефірного спілкування як з експертами, так і зі слухачами. Найголовнішим при цьому є те, що ведучий доволі погано обізнаний із предметом розмови, внаслідок чого ставить запитання, які не стосуються теми передачі, допускає власні надто розлогі розмірковування, що призводить до таких самих розлогих відповідей експертів. Через це ведучим, особливо тим, які не мають профільної професійної підготовки, необхідно пам'ятати правило: коротке запитання - коротка відповідь. Якою б складною не була тема обговорення, але в подібному форматі жодним чином не можна допускати виступу експерта тривалістю 7-10 хв. поспіль (програма «Ваша Свобода» від 09.01.2014 р. - вед. І. Кузнецова, «Ваша Свобода» від 02.01.2014 р., 06.01.2014 р. - ведучий О. Лащенко; програма «Відкрита студія» від 27.01.2014 р., 28.01.2014 р. - ведуча О. Маловічко). Такі виступи повною мірою унеможливлюють діалогічність, що є основною характеристикою цього виду мовлення, порушують збалансованість у поданні інформації, перетворюють особу ведучого на статиста, зрештою, роблять передачу монотонною, невиразною з інтонаційної точки зору.

По-четверте, докладне вивчення контенту згаданих програм дозволяє висловити певну стурбованість щодо етичних засад прямоефірного спілкування журналістів із гостями студії. Часті провокативні запитання ведучого, які спричиняють захисну реакцію експерта, подекуди розмова на підвищених тонах, невміння вислухати співрозмовника або ж навпаки - загравання з ним, розв'язна манера ведення діалогу, брак такту, нещирі, грайливі інтонації, недоладна іронічність в обговоренні болючих тем сьогодення (здебільшого стосується ведучих) - це неповний перелік особливостей розмовних програм «Ваша Свобода» та «Відкрита студія».

По-п'яте, не можна не зазначити, що в програмі «Ваша Свобода» під час прямого ефіру використовується відеосупровід, себто виходить так зване радіо з картинкою. З одного боку, відеосупровід є позитивним елементом, який підсилює інтерактивність передачі. У слухача з'являється додаткова можливість не лише чути ведучого, експертів, а й бачити їх, спостерігати за перебігом розмови. З другого боку, працівникам радіо слід подбати про те, щоб скоригувати ефірну поведінку ведучого та гостей. Адже навряд чи приємно дивитися на людину в студії, яка час від часу позіхає, розхитується на стільці, відмовляється відповісти за запитання, жестами подаючи сигнал ведучому (бо цієї миті їсть лимон, який вийняла зі склянки з чаєм). Не викликає захоплення і ведучий, який тримає за руку експерта в намаганнях вчасно закінчити програму.

З огляду на зазначене вище окреслимо основні умови, виконання яких дозволяє посилити ефективність інтерактивного компонента як складової частини розмовних програм:

1. Перенесення акцентів у доефірній підготовці ведучого від пошуку інформації про предмет розмови до ретельної вибудови всіх інтерактивних прийомів. Оскільки передачі звучать у мережевому форматі, з'являється можливість робити їх наочними, себто інформацію подавати в графічному вигляді. Як приклад, можна взяти програму «Ваша Свобода» від 22.01.2014 р. (ведучий О. Лащенко). До студії був запрошений експерт - соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва» Ірина Бекешкіна. Особливістю цієї передачі стало те, що надавалося багато цифрової інформації, пов'язаної з рейтингами політиків напередодні президентських виборів 2015 р. Звісно, перенасичення цифровим матеріалом ускладнює сприймання інформації слухачем, через це є доцільним подати його за допомогою графіків, діаграм, таблиць тощо. Тут слід активніше використовувати відеосупровід. Також потрібно збільшити час на доефірну підготовку ведучого - слід поступово відходити від практики підготовки новинних програм, яка забирає орієнтовно кілька годин.

2. Переосмислення ведучим своєї ролі у веденні розмовної програми. Ідеться про те, що ведучий має бути повноправним господарем двадцятип'ятихвилинного відрізку часу, розуміючи, що це не дає йому права заповнювати ефір своїми міркуваннями, судженнями, які часто скидаються на просторікування. Ще для творчих працівників важливо уникати примірювання на себе інших ролей - ролі прокурора, адвоката, вчителя, клоуна, базікала та ін. Але уникати ролей не означає, що потрібно бути підставкою для мікрофона. Тому ведучому слід зважено підійти до формування свого іміджу, як ефірного, так і особистісного. Адже не всі журналісти можуть бути ведучими розмовних програм, більше того - навіть не всі ведучі інформаційних програм можуть вести розмовні передачі.

3. Вивчення психологічних засад успішного спілкування зі слухачами, вдосконалення своїх комунікативних умінь і навичок, самоосвіта, спрямована на розширення свого кругозору, ерудиції. Задля збільшення ефективності розмови слід знати, людина якого психотипу перед тобою, якими є її темперамент, рівень володіння мовою, темп і ритм мовлення тощо.

Висновки. Характерною ознакою сучасних аудіовізуальних засобів масової комунікації України, зокрема радіостанцій, є їхня діяльність у мережевому форматі. Робота на принципово новій технологічній платформі визначає специфіку інформаційного продукту інтернет-радіостанцій. На більшості вітчизняних радіостудій значно збільшилася кількість розмовних програм із широким залученням слухацької аудиторії. Передовсім змінилася концепція забезпечення зворотного зв'язку зі слухачами - інтерактивне спілкування розглядають як актуальну модель взаємодії з ними. Тому сучасна радіостанція - це органічний сплав діяльності творчих працівників і звичайних громадян, які є прихильниками тієї чи тієї радіостанції.

Така модель спілкування визначає споживача аудіоінформації як повноправного суб'єкта, як особистість, що здатна висловлювати власні думки та визначати власні критерії оцінки подій навколишньої дійсності. Докладне вивчення аудіоконтенту програми «Ваша Свобода» «Радіо Свобода» та програми «Відкрита студія» Першого каналу Національного радіо, аналіз інтерактивного компонента підтвердили припущення авторки про те, що потреба аудиторії у самовираженні є вирішальною умовою активної діяльності респондента, який дедалі частіше обирає для себе саме таку модель спілкування з усім суспільством за посередництва електронних ЗМК. Слухання інтернет-радіостанцій, участь у прямоефірних програмах, голосуваннях, опитуваннях посилюють суспільну активність людини. Однак значне поширення інтерактивності стримується двома чинниками. Перший чинник пов'язаний з неповним розумінням ведучим архіважливості інтерактивного компонента розмовної програми, недостатньою цілеспрямованою підготовкою до спілкування зі слухачами. Другий чинник зумовлений пасивною психологією та обмеженою активністю пересічного споживача аудіоінформації. Та незважаючи на це, інтерактивність на радіо сьогодні характеризується тим, що учасники комунікативного акту програми контролюють весь процес ефірного спілкування.

Зважаючи на той факт, що основними функціями інтерактивного розмовного мовлення є інтегративна, соціального контролю та психологічної регуляції, керівництву згаданих станцій, їхнім творчим працівникам слід приділити якомога більше уваги питанню повноцінної організації інтерактивного компонента в усіх без винятку розмовних програмах. Журналістам не можна забувати про те, що інтегративна функція дозволяє людям спільно вирішувати проблеми під час дискусій у прямому ефірі, що сприяє становленню громадянського суспільства. Завдяки функції соціального контролю слухачі можуть висловити оцінку діям влади та спонукати її до відповідальності. Функція ж психологічної регуляції сприяє визначенню психологічної налаштованості в багатосторонньому спілкуванні.

Має бути усвідомлення того, що кількість потенційних учасників розмовних програм може стати необмеженою через надто стрімкий розвиток новітніх технологій. Приміром, унаслідок розповсюдження мобільних телефонів, в яких якість сигналу потужна такою мірою, що людина може подзвонити до студії з будь-якої точки свого міста, області, країни, світу.

Задля досягнення максимальної ефективності інтерактивного компонента розмовної програми станціям корисно було б організувати на сайті базу даних слухачів, охочих брати участь в інтерактивах. Вона може містити необхідні відомості про людину. Адже добре знання потенційного учасника передачі дозволить зробити її конструктивнішою, обговорення питань предметнішим, спілкування з ведучим пліднішим.

Безумовно, інтерактивна модель мовлення є шляхом до залучення мільйонної слухацької аудиторії. Таким чином, не буде перебільшенням стверджувати, що інтерактивність програм стала необхідним інструментом регулювання соціального життя громадян.

Література

1. Вартанова Е. Запрос российского общества на качественную отечественную журналистику вырос [Електронний ресурс] / Е. Вартанова. - М., 2012. - URL: http://www.journ.msu.ru/blog/blog_vartano voy/.

2. Миронченко В. Я. Основи інформаційного радіомовлення: підручник / В. Я. Миронченко; Інститут змісту і методів навчання; Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - К., 1996. - 438 с.

3. Миронченко В. Я. Досвід підготовки ведучих в Інституті журналістики / В. Я. Миронченко // Ведучий у практиці сучасного радіомовлення: зб. навч.-метод. матеріалів / [упоряд. В. Я. Миронченко]. - К.: Національна радіокомпанія України, 2006. - С. 44-50.

4. Бабчук Е. А. Прямий ефір: З чого все починалось... Аналіз сучасного стану прямоефірних передач // Ведучий у практиці сучасного радіомовлення: зб. навч.-метод. матеріалів / [упоряд. В. Я. Миронченко]. - К.: Національна радіокомпанія України, 2006. - С. 8-16.

5. Гоян О. Я. Основи радіожурналістики і радіоме- неджменту: підручник / О. Я. Гоян. - К.: Веселка. - 2004. - 245 с.

6. Маккой К. Вещание без помех: [пер. с англ.] / К. Маккой. - М.: Мир, 2000. - 285 с.

Размещено на Allbest.ru