Публіцистичні програми в структурі регіонального телебачення Луганщини в 50-90-х рр. ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Публіцистичні програми в структурі регіонального телебачення Луганщини в 50-90-х рр. ХХ ст.

Є.О. Соломін,

аспірант

У статті розглядаються питання створення і функціонування Луганської студії телебачення від перших днів до початку 90-х рр. минулого століття та становлення телепубліцистики як одного з основних жанрів на регіональному ТБ.

Ключові слова: регіональне телебачення, публіцистика, телевізійні жанри, Луганська студія телебачення.

Solomin Y.О. Publicism programs in the structure of regional television of the Luhansk area in 50-90th ХХ of century.

In the article material is given about creation and functioning of the Luhansk studio of television from the first days to beginning 90th of the last century and becoming of telepublicism as one of basic genres on regional TV.

Keywords: regional television, publicism, televisional genres, Luhansk studio of television.

Соломин Е.А. Публицистические программы в структуре регионального телевидения Луганщины в 50--90-х гг. ХХ в.

В статье рассматриваются вопросы создания и функционирования Луганской студии телевидения от первых дней до начала 90-х гг. прошлого века, а также становления телепублицистики как одного из основных жанров на региональном ТВ.

Ключевые слова: региональное телевидение, публицистика, телевизионные жанры, Луганская студия телевидения.

Праматір сучасного телебачення в Україні слід шукати в регіонах. Воно зародилося саме там, звідти робило свої перші кроки. Саме регіональний мовник дав життя не лише системі, яку згодом назвуть національною, але й наповнив її змістом, оволодів регіональним телепростором та привернув до себе увагу чималої аудиторії. Тут почали формуватися та розвиватися різні телевізійні жанри, зокрема й публіцистики - «твори телевізійного мистецтва, засновані на узагальненні, аналізі, приверненні уваги до серйозних проблем за допомогою художніх прийомів і засобів вираження, запропонованих автором і режисером» [1, с. 282].

Різні аспекти функціонування публіцистики в електронних та друкованих ЗМК розглядали вітчизняні [2-10] та іноземні [1; 11-16] науковці, проте розвідок, присвячених розвитку телепубліцистики в регіонах та на Луганщині зокрема, небагато. Тож у нашій статті закцентуємо увагу саме на аспекті зародження та розвитку телепубліцистики на луганському телебаченні протягом 50-90-х рр. минулого століття. Її метою є визначення специфічних ознак телепубліцистики на регіональному телебаченні, а об'єктом наукового пошуку виступають програми Луганської студії телебачення названого періоду.

Для реалізації поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання: дослідити процес створення Луганської студії телебачення та становлення різних жанрів на ньому; з'ясувати характерні ознаки публіцистики того часу; показати особливості становлення та розвитку школи регіональної тележурналістики та телепубліцистики. Отримані висновки будуть корисні для науковців, фахівців з мас-медіа, студентів спеціальності «Журналістика».

Технічно-організаційні роботи, пов'язані з відкриттям нової студії телебачення на Луганщині, розпочались у вересні 1956 р. За менш, ніж два роки був побудований та розпочав роботу Луганський телевізійний центр. Днем народження луганського телебачення вважається 2 липня 1958 р. У Луганську, як і в інших містах, де телебачення вже функціонувало, почали ефір із трансляції творів мистецтва - театру та кіно. Тоді в ефірі був концерт Ленінградського театру мініатюр та художній фільм «Капітан “Старої черепахи”». Відтепер Луганська студія «кожну середу, суботу та неділю, починаючи з восьми вечора вестиме свої передачі» [17]. З одного боку, саме цим кроком - виходом у ефір регіонального мовника - підтверджено тогочасну тенденцію до розбудови мереж у промислових регіонах, з іншого - започатковано цілу телеепоху на Луганщині - розбудову регіонального телебачення як складової частини українського телевізійного простору і, зрештою, покладено кінець монополії друкованого слова як основного в системі комунікацій. «Своїм розмахом, своєю абсолютно екстраординарною вагою, - наголошував П. Бурдьє, - телебачення викликає наслідки, які не стали безпрецедентними, та все ж є абсолютно нечуваними» [18, с. 61].

Нова студія, як і інші вже існуючі, одразу (1960 р.) отримала завдання «яскраво показувати життя трудящих в СРСР і за кордоном, створювати різноманітні програми про розвиток нашої країни і духовний ріст радянської людини, про значні переваги соціалістичного ладу перед капіталістичним» [19, с. 263-269]. Не були осторонь й ЦК компартій союзних республік. На засіданні бюро Луганського обкому до цієї низки завдань додали завдання з регіональною специфікою: «Засобами радіо і телебачення <...> на конкретних та яскравих прикладах з життя області політично виховувати населення, мобілізовувати його на успішне виконання народногосподарських планів, <. > висвітлювати зростання культури та матеріального благополуччя трудящих, поліпшення житлово-побутових умов; підвищити ідейний рівень радіо і телебачення» [20, с. 12-16].

Тож телебачення, зокрема й регіональне, як і вся система мас-медіа, мало служити партії, пропаганді її ідей та ідеалів. На усвідомленні того, що «телебачення - дитя свого часу, а телеекран - віддзеркалення конкретного стану суспільства» [2, с. 124], формувався й відповідний напрям ТБ - «не розважати чи дарувати емоції, а сухо інформувати про політику партії та пропагувати переваги життя в країні соціалізму, який уже переміг» [21, с. 14].

Якщо наприкінці 50-х - на початку 60-х рр. про якусь концептуальність в підходах до телевиробництва говорити не доводиться, то вже із середини 60-х рр. стали визначатися його основні напрями розвитку. На екрані ствердилося документальне, громадсько-політичне мовлення, закріпилися «бойові жанри радянської публіцистики - репортаж, нарис, інтерв'ю та бесіда» [15, с. 17], освітні програми, розвинулося художнє мовлення. Крім студійних передач, широко впроваджувалися позастудійні зйомки. Це зумовило прискорений розвиток телебачення, оскільки дало змогу поєднати можливості телебачення і кіномистецтва.

На 60-ті рр. припадає початок формування циклового підходу телерадіожурналістів до створення передач різних напрямів: від громадсько-політичних і економічних до пізнавальних і розважальних. Це дало змогу перейти від епізодичного до більш системного висвітлення життя області. Назвемо лише деякі тележурнали і цикли того часу: «Економіка і виробництво», «Наука - виробництву», «Люди семирічки», «Телевізійна дошка пошани», «П'ятирічку - достроково!», «Живе слово партії - у маси», «Прогрес», «Колос», «Множити ряди послідовників Воротникова», «Патріот», «Партійне життя», «Людина і хімія», «Екран музичної культури», «У світі прекрасного», «Здрастуй, книго!», «Екран молоді», «Наш пресцентр», «Усе для тебе, людино!», тележурнал «2», «Мости дружби і братерства», «Наш спортклуб» та ін. Найбільш поширеною, як свідчить перелік, у той час стала така форма, як телевізійні журнали, де в стислій формі розкривалася та чи та проблема, напрям роботи. Наприклад, при плані виробництва власних програм у 1961 р. в обсязі 488 годин передач було виготовлено на 761 годину (понад план 273 години). Для порівняння, цього ж року Харківська студія телебачення перевиконала план місцевих передач на 24 години, Львівська на 17, Запорізька - на 28, Миколаївська - на 44 години. Не виконали план Донецька студія на 73 години, Сумська - на 173, Херсонська - на 216 годин [22, с. 7].

Проте в цей час в мовленні Луганської студії телебачення «мають місце істотні недоліки, - зазначається в наказі голови Державного комітету Ради Міністрів УРСР з радіомовлення і телебачення. - Творчий рівень більшості передач все ще низький. Вражає жанрова одноманітність, бідність режисерського втілення, тексти декларативні, загальні, сухі. У програмах зовсім відсутні передачі про людей, про окремі цікаві колективи. У той же час студія береться за теми, які більш кваліфіковано готуються Центральним та Донецьким телебаченням і могли б транслюватися на Луганськ» [23, с. 32].

Початок 70-х рр. ознаменував новий етап в розвитку електронних засобів масової інформації в країні та області. З вересня 1971 р. було запроваджено двопрограмове мовлення. Хоча технічно Луганський телецентр був готовий до цього ще в 1960 р. І в листі тодішньому Міністру зв'язку СРСР М. Псурцеву перший секретар Луганського обкому КПУ В. Шевченко зазначав, що «Луганський телецентр має обладнання типу ТРСА-100, що дає можливість щоденно транслювати програми Центральної студії телебачення при одномоментній роботі Луганської студії на 2-му частотному каналі. Організація в Донбасі двопрограмового телевізійного мовлення відповідала б вимогам постави ЦК КПРС від 29.01.1960 “Про подальший розвиток телебачення”» [24, с. 49]. Проте московське керівництво відмовило луганчанам у запровадженні двопрограмного мовлення, однак пообіцяло в подальшому «організувати у великих містах, в т. ч. Луганську, другий телевізійний канал .... у кінці семирічки» [24, с. 50]. Виконання обіцяного довелося чекати одинадцять років.

З 1971 р. перша програма на 2-му каналі повністю транслювала передачі ЦТ обсягом 1213 годин на добу; друга (на 6-му каналі) - програми УТ і місцевих студій. Обсяг цього каналу зростав рік у рік - від 7 до 12 годин на добу в 1975 р. Цікава деталь: телевежі в Радянському Союзі споруджувалися з розрахунку встановлення на них антен для трансляції лише трьох програм, адже кремлівське партійне керівництво вважало, що телеменю з трьох «екранних блюд» (двох програм Центрального телебачення й однієї республікансько-обласної) буде цілком достатнім для радянської людини [6, с. 6].

У межах загальнореспубліканського каналу виокремлювався фіксований відрізок часу для передач місцевих телестудій (з 18 до 19 годин), що призвело до скорочення їх мовлення, але підвищило відповідальність за якість обласних

Публіцистичні програми в структурі регіонального телебачення Луганщини ... студійних передач. Водночас окремо готувались і видавались передачі для ЦТ. Творчою подією став спільний продукт Центрального і Луганського телебачення - серійний цикл «7 днів у бригаді Володимира Мурзенка», що розповідав про роботу і життя колективу комплексної видобувної бригади з шахти «Красный партизан» м. Свердловська. Згодом вийшов цикл документально-публіцистичних програм «Соціальний портрет колективу», героями якої стали колективи Луганського тепловозобудівного заводу, а згодом - Машинобудівного заводу імені Пархоменка та шахти «Лутугинська». Циклічний характер мали передачі «Твоя життєва позиція», в яких порушувалися певні життєві проблеми, що для застійних часів було досить сміливим кроком. У 1973 р. передачею з м. Кіровська було розпочато цикл «Місто і люди». Дуже часто головними персонажами таких передач були реальні герої з народу - гірники, машинобудівники, хіміки, металурги, хлібороби. Автори образотворчими телевізійними засобами формували активне ставлення глядача до тематики, пробудження у нього бажання змінити ситуацію в кращий бік.

Важливим напрямом діяльності телебачення в ці роки була тема патріотичного й інтернаціонального виховання. Саме в ці роки зміцнилися творчі зв'язки з колегами із Челябинська, Воронежа, Ростова-на-Дону, Адигейської автономної області Росії, Пернікського округу Болгарії, області Фейєр Угорщини, французьким Сент-Етьєном і шотландським Кардіффом. Під рубрикою «Мости єднання» в ефір виходили теле- і радіопередачі, підготовлені спільно з творчими працівниками цих та деяких інших міст і областей. Ще одним етапом роботи того часу стала участь великої групи телевізійних працівників Луганської студії телебачення у висвітленні Олімпійських ігор-80 у Москві, а до того (як генеральна репетиція) - Спартакіади народів СРСР.

У 70-80-х рр. працівники Луганського телебачення гідно репрезентували область на ЦТ і УТ у великих звітних передачах з нагоди тогочасних знаменних подій - чергових партійних з'їздів, ювілеїв Жовтневої революції, днів народжень вождя та інших дат. Зараз можна по-різному ставитися до цих телепередач, але безперечним є одне - вони створювалися на високому професійному й технічному рівні в тих умовах й неодноразово відзначалися керівництвом Держтелерадіо СРСР і України почесними грамотами й дипломами [25, с. 12].

У 80-ті рр. сталися зміни в місцевому телевізійному мовленні. В експлуатацію було введено пересувну телевізійну станцію кольорового зображення «Лотос». У березні 1980 р. в ефір вийшла перша кольорова програма, а в травні творчі й технічні працівники вели прямий репортаж у кольорі на УТ і ЦТ про відкриття пам'ятника героям Великої Вітчизняної війни. публіцистичний програма регіональний телебачення

Час змін та горбачовської перебудови вивели на екран програми на актуальні теми тогочасного суспільства: шахтарські страйки, їх наслідки й уроки, політичні мітинги, перебіг економічних реформ, народження нових кооперативів, альтернативних форм господарювання тощо. Телебачення цього часу «запроваджує відмову від образу ворога, надає пріоритет загальнолюдським цінностям, декларує свободу вибору, переходить від монологу до діалогу» [11, с. 109]. Регіональне телебачення повертається до забутих у 70-ті рр. форм роботи в прямому ефірі. Учасниками передач ставали відомі політичні та громадські діячі, народні депутати.

Отже, 50-90 рр. минулого століття для всеукраїнського та регіонального телебачення, без сумніву, - визначальний період у становленні системи телебачення та розвитку її основних жанрів, зокрема телепубліцистики, яка стала «основним “синхронізатором” громадської дум - ки» [26, с. 123]. Особливістю розвитку телемовлення та телевізійної публіцистики можна вважати їх зародження в лоні партійної пропаганди: «Телепубліцистика і інформація не тільки сприйняли традиції, жанри, форми і методи роботи партійної преси, але й досвід, особливості усних форм пропаганди, партійної освіти» [1, с. 282]. Саме цей період започаткував підвалини для становлення та розвитку школи регіональної тележурналістики та телепубліцистики, яка з мінімумом догм минулого розвинулась у розгалуженій структурі регіонального телебачення вже незалежної України.

Література

1. Егоров В. В. Телевидение: теория и практика : учеб. пособ. / В. В. Егоров. - М. : Международ. независимый эколого-политологический ун-т., 1993. - 306 с.

2. Галич В. М. Олесь Гончар - журналіст, публіцист, редактор: еволюція творчої майстерності : мо - нографія / В. М. Галич. - К. : Наук. думка, 2004. - 816 с.

3. Дмитровський З. Є. Термінологія зображальних засобів масової комунікації : довідкове видання / З. Є. Дмитровський. - Львів : ВЦ ЛНУ імені Івана Франка, 2002. - 128 с.

4. Мащенко І. Г. Електронний старт телебачення / І. Мащенко. - К. : Тетра, 1997. - 145 с.

5. Мащенко І. Г. Українське телебачення: шрихи до портрету / І. Г. Мащенко. - К. : Посередник, 1995. - С. 294.

6. Мащенко І. Г. Хроніка українського радіо і телебачення в контексті світового аудіовізуального процесу / І. Г. Мащенко. - К. : Україна, 2005. - 384 с.

7. Основи журналістики : підручник / І. Л. Михайлин. - 3-тє вид., доп. і поліпш. - К. : ЦУЛ, 2002. - 284 с.?

8. Теорія і практика радянської журналістики: Основи майстерності, проблеми жанрів. - Львів : Вид-во ЛДУ, 1989. - 323 с.

9. Українське телебачення: вчора, сьогодні, завтра / ред. Є. М. Карабанова ; відп. за вип. А. П. Мос- калюк ; за заг. ред. І. С. Чижа. - К. : Дирекція ФВД, 2006. - 647 с.

10. Шаповал Ю. Г. Телевізійна публіцистика: методологія, методи, майстерність / Юрій Григорович Шаповал. - Львів : Вид-во Львів. ун-ту ім. І. Франка, 2002. - 232 с.

11. Голядкин Н. А. История отечественного и зарубежного телевидения : учеб. пособ. для студ. вузов / Н. А. Голядкин. - М. : Аспект Пресс, 2004. - 141 с.

12. Прохоров Е. П. Искусство публицистики: Раз - мышления и разборы / Е. П. Прохоров. - М. : Сов. писатель, 1984. - 360 с.

13. Телевизионная журналистика : учебник / ред- кол.: Г. Кузнецова, В. Цвик, А. Юровский. - 5-е изд., перероб. и доп. - М. : Изд-во Моск. ун-та : Наука, 2005. - 368 с.

14. Цвик В. Л. Украинское телевидение: опыт, практика, проблемы / В. Л. Цвик. - К. : Мистецтво, 1985. - 186 с.

15. Юровский А. Об искусстве телевидения / А. Юровский. - М. : Знание, 1965. - 68 с.

16. Юровский А. Я. Телевидение - поиски и решения / А. Я. Юровский. - М. : Наука, 1983. - 370 с.

17. Б. Луганский телецентр работает // Луганская правда. - 1958. - 4 июля. - 139 (12065).

18. Бурдье П. О телевидении и журналистике / Пьер Бурдье ; пер. с фр. Т. Анисимовой, Ю. Марковой ; отв. ред., предисл. Н. Шматко. -- М. : Фонд научных исследований «Прагматика культуры», Ин-т экспериментальной социологии, 2002. -- 160 с.

19. Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. - 8-е изд., доп. и испр. - М. : Политиздат, 1984. - Т. 10. - 535 с.

20. Протокол № 37 заседания бюро обкома КП Украины // ДАЛО, ф. П-179. - Оп. 2. - Спр. 821. - 36 с.

21. Cергеев Д. Они в ефире: Как делается телевидение / Денис Сергеев. - М. : АСТ, 2008. - 318 с.

22. Приказы Государственного комитета по радиовещанию и телевидению при Совете Министров УССР для руководства // ДАЛО, ф. 2725. - Оп. 1. - Спр. 7. - 53 с.

23. Приказы Государственного комитета по радиовещанию и телевидению СССР и УССР и положение о создании комитета по радиовещанию и телевидению // ДАЛО, ф. Р-2437. - Оп. П-179. - Спр. 2. - 50 с.

24. Информации, справки, докладне записки обкома партии в ЦК КП Украины о выполнении решений вышестоящих органов по вопросам партийного просвещения, лекционной пропаганды, работе газет, массово-политической работе, зарубежным связям и др. // ДАЛО, ф. П-179. - Оп. 5. - Спр. 787. - 183 с.

25. Отзывы зрителей на телевизионные передачи подготовленные Ворошиловградской студией телеви-дения // ДАЛО, ф. П-179. - Оп. 2. - Спр. 241-а. - 54 с.

26. Почепцов Г. Г. Информационные войны / Г. Г. По- чепцов. - М. ; К. : Ваклер ; Рефлбук, 2000. - 576 с.

Размещено на Allbest.ru