Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 016:070(477)«18/19»:027.021(477.83)

Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника

Лідія Сніцарчук,

д-р наук із соціальних комунікацій,

заст. генерального директора ЛННБ України ім. В. Стефаника, директор НДІ пресознавства

Охарактеризовано основні напрями діяльності одного із наукових підрозділів ЛННБ України ім. В Стефаника Науководослідного інституту пресознавства, проаналізовано специфіку формування бібліографії української преси ХІХ-ХХ ст., окреслено дослідницькі перспективи цієї інституції. науковий стефаник бібліотека

К л ю ч о в і с л о в а: бібліографія української преси, історія української журналістики, пресознавство, українська преса XIX-XX ст., історико-бібліографічний опис, біографіка, інформаційний простір.

The main trends of activity of Research Institute on Ukrainian Periodicals as a department of Stefanyk National Scientific Library of Ukraine in Lviv were characterized. Peculiarities of bibliography construction were analyzed, especially for items published in 19th-20th centuries. The author also outlines the research perspectives of this institution.

K e y w o r d s: bibliography, journalism, Ukrainian periodicals, historical and bibliographical description, biographics, information space.

В статье анализируется деятельность одного из научных подразделений ЛННБ Украины им. В. Стефаника Научно-исследовательского института прессоведения, раскрывается специфика формирования библиографии украинской прессы ХІХ-ХХ вв., очерчено исследовательские перспективы этой институции.

К л ю ч е в ы е с л о в а: библиография украинской прессы, история украинской журналистики, прессоведение, украинская пресса ХІХ-ХХ вв., историко-библиографическое описание, биографика, информационное пространство.

На початку 1990-х рр., коли незалежність України стала завершеним історичним фактом, перед вітчизняною наукою постало чимало викликів, пов'язаних із необхідністю заповнення значної кількості лакун, ба навіть проваль у знанні про нашу минувшину. Історія ук-раїнської журналістики належала також до сфери terra incognita, адже до того часу заінтересованому користувачеві були доступні для вивчення лише ті періодичні видання, які засвідчували непомильність панівної ідеології та слугували яскравим її підтвердженням. Масиви газет, журналів, бюлетенів, комунікатів тощо були надійно приховані у «спеціальних фондах», а отже, не допускалися до наукового обігу, що суттєво збіднювало українську історичну медіакартину. Її ретельне відновлення стало одним із основних завдань працівників Науково-дослідного інституту пресознавства Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. Інститут розпочав свою діяльність у 1993 р. як науково-дослідний центр періодики, що складався із двох підрозділів відділу досліджень української періодики та відділу досліджень іншомовної періодики.

За двадцять років функціонування відбулося чимало змін у статусі й структурі цієї інсти-туції. Від грудня 2010 р. вона функціонує як Науково-дослідний інститут пресознавства, до складу якого нині входить три підрозділи: відділ досліджень української періодики (завідувач д-р філол. наук М. М. Комариця), відділ біографічних досліджень (завідувач канд. філол. наук О. Р. Дроздовська), відділ національної бібліографії (завідувач канд. філол. наук Н. М. Кулеша).

З плином часу набували дедалі більшої масш-табності й наукові завдання Інституту: від розкриття унікальних фондів українських періодичних видань ЛННБ України ім. В. Стефаника до вивчення не менш цінних бібліотеч-них збірок іншомовних періодичних видань (німецько-, польсько-, російсько-, румунсько-, угорсько-, франко-, чеськомовних, на ідиш та івриті), які функціонували на українських землях; від створення анотованих покажчиків до проведення історико-бібліографічних дослі-джень західноукраїнської преси; від укладання каталогів до формування історико-бібліографічних баз даних української періодики; від встановлення імен і розшуків відомостей для життєписів творців української преси до ство-рення енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах»; від вивчення західно-українського медіаландшафту ХІХ-ХХ ст. до укладання репертуару української преси вказа-ного періоду.

За роки своєї діяльності Інститут значно роз-ширив й ареал дослідницького пошуку кни-гозбірні, архівні установи, музеї України, Польщі, Росії, Чехії, інших країн, що зумовлено потребами соціокомунікаційних наук, зокрема, необхідністю створення національної бібліографії української преси ХІХ-ХХ ст., якої, зауважимо, й донині не має у своєму роз-порядженні наша наука.

Спочатку фахівці Інституту акцентували свою увагу на вивченні тих періодичних видань, які не просто були призабуті через товщу десятиліть, а цілеспрямовано й ретельно вичи-щалися з історичної пам'яті, оскільки вони за-лишалися надійними свідками національних суспільно-політичних, культурних, еко-номічних процесів, які проживало українство на українських етнічних землях та поза їх межами. Завдяки цьому напряму досліджень світ побачив один із перших колективних видавни-чих продуктів Інституту серіальне п'ятитомне видання «Періодика Західної України 20-3 0-х рр. ХХ ст.». Його підзаголовок пояснював читачеві, що це «матеріали до бібліографії», специфіка формування якої на той час лише обговорювалася працівниками Інституту. До наукового обігу було включено 524 україно-мовних часописи, які функціонували на Буко-вині, Галичині, Закарпатті землях, котрі пере-бували на той час під юрисдикцією Румунії, Польщі, Чехословаччини, відповідно. Таким чином, крок за кроком заповнювалися ідео-логічно-старанно випорпані прогалини в істо-ричній пам'яті нації. І вже сьогодні науковці володіють добрими знаннями про цей потужний пласт духовної спадщини, що відіграв унікальну роль у формуванні ментальності і збереженні ідентичності українства.

Обравши магістральним напрямом створення історико-бібліографічного продукту, який давав би заінтересованому користувачеві вичерпну інформацію про досліджувану медіаодиницю, працівники Інституту ще 1993 р. сформували спеціальну схему повного бібліографічного опису періодичного видання [10], за якою обов'язковим є встановлення його основних «біографічних» відомостей: назви, підназви, чітких меж функціонування, періодичності, місця виходу, адреси редакції та місця тиражу-вання, кількості виданих річників та чисел, накладу, обсягу, формату, ціни та, що особливо важливо, прізвищ редакторів і видавців. Цінним для користувачів є підрозділ «наявність у фонді». Тому намагаємося його заповнювати, незважаючи на складнощі. Вказуємо ступінь «присутності» того чи іншого видання у книгозбірнях чи архівних установах країни або закордоння. Ці дані становлять сферу обов'язкової для визначення інформації і вимагають опрацювання кожного видання de visu. Цього потребує також нерегламентована частина історико-бібліографічного опису розширений науковий нарис, що містить де-талізований контент-аналіз видання із визна-ченням його профілю та характеристикою ко-мунікативно-функціональних особливостей.

Саме за такою схемою було створено низку історико-бібліографічних досліджень, присвя-чених українській пресі Львова [16], Станіслава (нині Івано-Франківськ) [3], Коломиї [12] (про видавничий феномен цього провінційного містечка Галичини згодом буде написано чима-ло), Ужгорода [2], повітових міст і містечок Га-личини [4] та ін. Особливо тут варто відзначити тритомник (у 4-х книгах) бібліографії ук-раїнської преси Львова від 15 травня 1848 р. (час виходу першої україномовної газети «Зоря Галицка») до 17 вересня 1939 р., коли внаслідок усім відомих причин у місті було закрито редакції понад сотні різнотипних українських періодичних видань. Видання містить інформацію про понад 850 україномовних часописів. Така велика кількість пресодруків у Львові, нагадаємо, зумовлена тим, що саме це місто стало прихистком української преси ще в ту добу, коли вітчизняна журналістика не мала можливостей розвиватися на східноукраїнських землях у часи дії загальновідомих указів, циркулярів, настанов і, як наслідок, інтенсивно розвивалася у Галичині, суттєво підтримувана фінансово київською патріотично налаштованою громадою.

Проте надважливим проектом, над яким ко-лектив Інституту працює з 2005 р., є формуван-ня бібліографії української преси. Нині він ре-алізується у вигляді багатотомного історикобібліографічного дослідження «Українська пре-са в Україні та світі ХІХ-ХХ ст.» [17], три томи якого вийшли у світ 2007 р. (1812-1890 рр.), 2009 р. (1891-1905 рр.), 2011 р. (1906-1910 рр.) відповідно; редакційно-видавнича робота над четвертим (1911-1916 рр.) та п'ятим (1917 р.) томами завершується цьогоріч.

Укладання історико-бібліографічного дослі-дження здійснювалося за концепцією, що слу-гувала опертям для попередників (зокрема В. Ігнатієнка, «принціпи: 1) державності (тери-торіально-державна прикмета), 2) мови або врешті 3) принціп територіяльно-етнографичний, комбінований з принціпом мови») [5]. Зро-зуміло, така парадигма досліджень не дає виче-рпного уявлення про весь журналістський про-цес, що мав місце на українських землях упро-довж ХІХ-ХХ ст., і викликає чимало заперечень з боку поважних науковців. Справді, до дослідницького комплексу наразі не введено багато іншомовних періодичних видань, які функціонували в українському інформаційному просторі впродовж ХІХ першої третини ХХ ст., роз'єднаному в межах Австро-Угорської та Російської імперій, згодом інших державних утворень. Однак, цим виданням пощастило не зникнути в пащі минулого відомості про них збереглися у відповідних бібліографічних дослідженнях чи покажчиках [1; 6; 13].

Віднайти, зафіксувати, довести факт існуван-ня, зберегти від небуття ті українські пресодруки, історія функціонування яких входила до зо-ни «білих плям» суттєвих прогалин в істо-ричному журналістикознавчому процесі, ось такою була першочергова дослідницька вимога, яку вкрай важливо було виконати з огляду на історичні реалії.

Однак, на думку науковців Інституту, будьяке періодичне видання, що функціонувало на українських теренах, незалежно від мови, ви-давця, власної мети, характеру інформації, чи-тацького спрямування, апріорі належить до комплексу преси, що є базовим у понятті «історія української журналістики». Адже не лише україномовні часописи формували ук-раїнського читача, впливали на його світогляд, навчали, інформували, просвіщали, освічували тощо, фіксуючи для майбутнього історичну інформацію, проявляючи при цьому, зрозуміло, контраверсійне відтворення широкоаспектної подієвості. Викреслити їх з поля української журналістики означає звузити, обмежити, збіднити знання про нього.

Історичні причини полілінгвістичності ук-раїнського інформаційного простору зрозумілі й не потребують розлогих пояснень. Отже, інвалідність такої бібліографії була б очевид-ною, кінцевий результат не відповідав би істо-ричній реальності. Нині провадиться інтенсивне вивчення іншомовних пресових джерел, відомості про які будуть опубліковані в одному із наступних томів історико-бібліографічного дослідження. Йдеться про значну кількість ви-дань польсько-, російсько-, румунсько-, угорськомовних та інших, котрі засновувалися й діяли на українських теренах.

На сьогодні вже досліджено й підготовлено до друку у наступних томах понад 3500 історико-бібліографічних описів періодичних видань, значна частина яких функціонувала у надзвичайно проблемні для вивчення 1917-1921 рр. Адже нині доволі складно віднайти часописи, що видавалися українством у Великобританії, Греції, Грузії, Естонії, Латвії, Туреччині, Франції, Швейцарії та інших євро-пейських країнах з метою інформування про українські проблеми, а їх було чимало. Відзна-чимо лише, що уже підготовлено до друку історико-бібліографічні описи майже 2000 видань цього періоду. До речі, під час пошукового ета-пу науковці Інституту віднайшли й опрацювали цілу низку українських газет, що видавалися у Благовєщенську-на-Амурі, Омську, Петрограді, Пскові, Ставрополі, Томську (усі Росія), Ризі (Латвія), Тифлісі (нині Тбілісі, Грузія), Трапезунді (нині Трабзон, Туреччина) та ін., про які не було жодних згадок у відповідній літературі. Попереду не менш складна пошукова робота накопичення знань про періодичні видання 1920-1930 рр., що також вимагатиме багаторічної наполегливої і копіткої праці дослідників.

Упродовж 20 років колектив Інституту підго-тував до друку майже 130 різнотипних науко-вих видань (збірники наукових праць, покажчи-ки періодичних видань, покажчики змісту часо-писів, біобібліографічні матеріали до енцикло-педичного словника «Українська журналістика в іменах», історико-бібліографічні дослідження, монографії, хрестоматії тощо). Серед них, зокрема, можна виокремити монографічні дослідження української преси Буковини [11], Галичини [7; 8; 14; 15], Німеччини [9].

Це, по суті, перші спроби у царині формуван-ня знання соціуму про журналістську минув-шину. Написання «повноводої» історії ук-раїнської преси віднесено до майбутніх завдань Інституту. До нього ми приступимо лише після бібліографування усіх медіаодиниць, що «населяли» український інформаційний простір у попередні століття.

Нині у науковому середовищі подекуди зву-чать голоси про недоцільність таких лонгіт'юдних досліджень. Однак, фахівці Інституту вважають, що вивчення преси не-обхідно розпочинати саме від основи: яку кількість газет і журналів видавало українство, хто і чому брався за реалізацію пресових про-ектів, скільки чисел того чи іншого видання побачило світ і скільки збереглося, та ще із заз-наченням орієнтирів пошуку цих видань у су-часних книгозбірнях і архівах. Лише після того, коли дізнаємося, скільки видань і якого плану підготували для різнорідної аудиторії їх творці, можемо впевнено продовжувати написання історії української преси ХІХ-ХХ ст.

Зрозуміло, зосереджувати значну кількість медіаоб'єктів в історії української преси не-доцільно, тим більше, що багато з них розвива-лися за однотипною схемою, були подібні за змістовими й формальними структурами. Відзначимо при цьому, що доволі проблема-тично виокремити характерні для певного пресотипу деталі, штрихи, фрагменти. Проте ство-рення моделі й не передбачає наявності калько-ваних рис періодичних видань, хоча, зрозуміло, певні часописи, особливо ті, що належали до локальної журналістики, створювалися здебільшого за формулою попередників чи конкурентів (наприклад часописи політичних партій і рухів міжвоєнної Галичини, які хоча й прагнули формувати своє творче обличчя, од-нак, часто копіювали формальні структури один одного). Таким чином, маємо ще один важливий для виконання науковий напрям.

Ведучи мову про створення бібліографії ук-раїнської преси загалом, відзначимо також важливість комплексу досліджень, присвячених творчим особистостям, які стояли біля джерел української медіапродукції, були її «деміургами» в наступні періоди розвитку. Ад-же немало діячів, які вкладали свої сили (не лише творчі, а й матеріальні) у формування медіазнань для суспільства, і нині залишаються на маргінесі наукових інтересів сучасних дослідників. Переконані: ретельне відновлення фрагментів їхньої активності дасть змогу до-повнити й збагатити очікувану історію ук-раїнської журналістики новими яскравими й промовистими фактами.

Доволі часто нині звучать дещо песимістичні голоси поважних науковців про хибність, не-потрібність, даремність досліджень, присвяче-них висвітленню життєвого шляху й різноаспектної громадсько-політичної, культурної, еко-номічної діяльності в ім'я суспільства. Однак, у арсеналі низки наук, що потребують знань з історії свого зародження, становлення, розвит-ку, є немало праць, присвячених біографічним дослідженням. В іншому випадку «тека» зафіксованого активного внеску українства у розвиток людської цивілізації загалом мала б зовсім непривабливий, ба навіть убогий, вигляд. Упродовж двох десятиріч працівники Інституту зібрали інформацію про понад 4500 журналістів, видавців, редакторів, публіцистів, майже 4000 біограм було опубліковано у двад-цяти випусках матеріалів до енциклопедичного словника «Українська журналістика в іменах».

Цьогоріч ми припинили видання цієї серіаль-ної павіті, однак жодним чином не згорнувши діяльність у напрямі біографіки. Адже ук-раїнська журналістика формувалася і функціонувала завдяки особам, котрі вміли, могли й хотіли присвятити свої творчі зусилля, енергію спільній справі. На нашу думку, дослідження діяльності тих, хто активно збага-чував цю складову соціальних комунікацій, суттєво розширює наші уявлення, збагачує наші знання про розвиток української журналістики загалом, пояснює суть таких її форм, як персональний журналізм, рукописна преса, висвітлює процес становлення радіой тележурналістики в Україні. Нині дослідницькі зу-силля наших фахівців спрямовані на створення бази біобібліографічних даних, що має таку ж назву, як і опубліковані матеріали, «Українсь-ка журналістика в іменах». Таку ж назву матиме й біобібліографічний словник, над концепцією формування якого працює науковий відділ біографічних досліджень Інституту.

Окрім проведення досліджень з метою одер-жання нових знань про журналістський процес минулого, працівники Інституту виконують й іншу важливу наукову, культурну, освітню та методичну роботу: організовують і проводять наукові конференції і семінари, здійснюють керівництво дисертаційними дослідженнями, рецензування результатів напрацювань співро-бітників інших наукових інституцій, виступають опонентами під час захисту кандидатських і докторських дисертацій, надають консультації, опікуються стажуванням викладацького складу вишів тобто усим тим, що доформовує повсяк-денну творчу працю колективу НДІ пресознавства ЛННБ України ім. В. Стефаника.

Список використаних джерел

1. Беляева Л. Н. Библиография периодических изданий Рос-сии 1901-1916 / Л. Н. Беляева, М. К. Зиновьева, М. К. Ники-форова. Л., 1960.

2. Габор В. Українські часописи Ужгорода (1867-1944 рр.) : іст.-бібліогр. дослідж. / Василь Габор. Львів, 2003. 564 с.

3. Галушко М. Українські часописи Станіслава (1879-1944 рр.) : іст.-бібліогр. дослідж. / Марія Галушко. Львів, 2001. 304 с.

4. Дроздовська О. Українські часописи повітових міст Гали-чини (1865-1939 рр.) : іст.-бібліогр. дослідж. / Олеся Дроз-довська. Львів, 2001. 364 с.

5. Ігнатієнко В. Історія української преси та її вивчення / В. Ігнатієнко // Бібліологічні Вісти. 1923. Кн. 3. С. 22-26.

6. Каталог дореволюційних газет, що видавалися на Україні (1822-1916) / уклад. : О. М. Пузирьова, О. О. Дмитрієв, Ю. М. Довгаленко. К., 1971.

7. Ковпак В. Українська спортивна періодика Галичини 20-30-х рр. ХХ ст. : монографія / Вадим Ковпак. Львів, 2008.

- 236 с.

8. Комариця М. Українська «католицька критика» : феномен 20-30-х рр. XX ст. / Мар'яна Комариця. Львів, 2007. 328 с.

9. Кулеша Н. Українська преса у Німеччині 1919-1945 рр. : формування та функціонування : монографія / Надія Кулеша.

- Львів, 2009. 344 с.

10. Романюк М. М. Схема повного бібліографічного опису періодичного видання / М. М. Романюк, М. В. Галушко // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Львів, 1994. Вип. 1. С. 271-290.

11. Романюк М. М. Українська преса Північної Буковини як джерело вивчення суспільно-політичного життя краю (1870-1940 рр.) / М. М. Романюк. Львів : Фенікс, 2000. 588 с.

12. Романюк М. М. Українські часописи Коломиї (18651994 рр.) : іст.-бібліогр. дослідж. / М. М. Романюк, М. В. Галушко. Львів, 1996. 238 с.

13. Русская періодическая печать 1703-1900 гг. / сост. Н. М. Лисовскій. СПб, 1913.

14. Сніцарчук Л. В. Українська преса Галичини (1919-1939 рр.) і журналістикознавчий дискурс : монографія / Лідія Сніцарчук. Львів, 2009. 416 с.

15. Сніцарчук Л. В. Українська сатирично-гумористична преса Галичини 20-30-х рр. ХХ ст. : історико-функціональний аспект та інтерпретаційні особливості / Л. В. Сніцарчук. Львів, 2001. 240 с.

16. Українські часописи Львова 1848-1939 рр. : іст.бібліогр. дослідж. : у 3 т. / уклад. : М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко. Львів, 2001-2003.

17. Українська преса в Україні та світі ХІХ-ХХ ст. : іст.-бібліогр. дослідж. / уклад. : М. М. Романюк (кер. проекту), М. В. Галушко, Л. В. Сніцарчук : Т 1 (1812-1890); Т 2 (1891-1905); Т 3 (1906-1910).

Размещено на Allbest.ru