Медіакритика в системі журналістської освіти України: Львів - Київ - транзит

Размещено на http://www.allbest.ru/

Медіакритика в системі журналістської освіти України: Львів - Київ - транзит

Борис Потятиник

У статті з'ясовано місце і значення медіакритики в системі журналістської освіти в Україні у порівнянні із закордонним досвідом.

Ключові слова: медіакритика, журналістська освіта.

Тема журналістської конференції у Львівському національному університеті імені Івана Франка у жовтні 2017 р. спонукає поставити перед собою відверте запи-тання: що інноваційного внесли ми в журналістську освіту і що з цього прижилося в навчальних планах і програмах поза Львовом? Кожен по-своєму відповідатиме на це питання. Одним з напрямів, з нашого погляду, можна вважати медіакритику як навчальний предмет. Отож, аналіз місця та значення медіакритики в системі україн-ської журналістської освіти власне й становитиме зміст і мету запропонованої статті.

Не підлягає сумніву, що прадавня, зародкова критика медій існує так довго, як і самі медії. Заглиблюючись в історію до часів першої комунікаційної револю-ції - винайдення письма, згадаємо, до прикладу, що завзятим критиком письма був Сократ. Причому настільки послідовним, що не залишив нам жодного власноруч написаного речення. Проте заледве чи ми би мали змогу про це довідатись, якби не існування писемної культури, у цьому випадку - знаменитого трактату Платона «Федр», де автор власне й переказує аргументи Сократа проти письма. Втім, про іс-торію медіакритики піде мова іншим разом. У цій статті йтиметься про викладання медіакритики в Україні.

Навчальні предмети з медіакритики не могли б існувати без відповідних до-сліджень, результати яких було викладено в науковій, а згодом у навчальній літе-ратурі. Отож, перед тим, як перейти до розгляду місця медіакритики в навчальних планах, є сенс коротко оглянути власне наукове тло згаданого предмета. Наприкінці ХХ - початку ХХІ століття вийшло дві книги, які мали у своєму заголовку цифру 100: «Вбиваючи гінця: 100 років медіа-критики» [12] та «Наша невільна преса: 100 років радикальної медіа-критики» [17]. Як бачимо, йдеться про сто років означеної дисципліни. Серед найвідоміших медіакритиків того часу - Уолтер Ліпман, який, зокрема, вкрай критично поставився до занадто оптимістичного чи навіть легковаж-ного, з його погляду, висвітлення газетою The New York Times подій більшовицької революції в Росії 1917 р.

Якщо Ліпман аналізував публікації опінієтворчої якісної газети, то відомий письменник Ептон Сінклер, навпаки, паралельно взявся за критику «жовтої преси» з конгломерату Вільяма Герста.

Звісно, окремі взірці критичного опису медій неважко знайти у ХІХ, ХVШ і навіть XVII ст. (наприклад, «Ареопагітика» Джона Мільтона, 1644 р.), проте саме на початку ХХ століття в США подибуємо те, що можна віднести до систематичної медіакритики з використанням значного емпіричного матеріалу, відповідних при-кладів та концептуального аналізу.

Щодо інших праць книжкового формату, то ще з 1972 року регулярно перевида-ється книга Джона Бергера «Способи бачення», у якій йдеться про те, що будь-який імідж наче має вбудований в собі спосіб його бачення (фотографія, малюнок, відео і т.д.) [9].

Серед сучасних видань засадничого характеру варто відзначити «Критичні медіастудії: вступ» професора і завідувача кафедри комунікативістики Техаського технічного університету Браєна Отта (Brian L. Ott) [18]. журналістський медіакритика освіта

Більш спеціалізованим і, отже, глибшим підходом характеризується «Риторич-на критика» - збірник за редакцією Джима Куперса (Jim A. Kuypers ), де, окрім іншо - го, представлено ідеографічну критику та феміністичний аналіз [19].

Окремої уваги західних медіакритиків заслужила сфера нових медій. Книгу на цю тему - «Медіакритика в інформаційну епоху» - у 2016 р. опублікував директор і професор школи радіо, телебачення та кінематографії Центрального Мічиганського Університету (Central Michigan University) Пітер Орлік [16].

Помітна тенденція до висвітлення проблематики еротики та сексу в медіа. Ма- рі-Луі Галіціен (Mary-Lou Galician ) з Аризонського університету (США) пише про відображення любові і сексу в широкому мас-медійному спектрі - від розважальних матеріалів до новин. Книгу за її авторством «Секс, любов та романтичні взаємини в медіа: аналіз та критика нереалістичного відображення та його впливу)» було опу-бліковано 2002 р. [10]. 2017 р. у видавництві університету Індіани (США) вийшла праця Голіса Гріфіна «Почуваючись нормально: сексуальність і медіакритика в циф-рову епоху» [11].

Якщо йдеться про український ринок наукової літератури, то увагу читачів привернула медіакритична праця «Сексуалізація медій», видана 2015 р. «Гуманітар-ним центром» у Харкові. Втім, це праця не українського автора. Йдеться про пере-клад американської дослідниці Дебри Мерскін (Debra Merskin) [5].

У Дніпрі (тодішньому Дніпропетровську, на кафедрі реклами та зв'язків з гро-мадськістю факультету систем і засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара) Сулім А. А. виконала та успішно захистила в 2015 р. першу в Україні дисертацію медіакритичного спрямування на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій «Медіакри- тика в Україні: функції, тематика, проблематика».

Що стосується засадничих праць у програмах з медіакритики в українських ви-шах, то в переліках рекомендованої літератури для студентів рекомендують книгу російського автора А. Короченського «П'ята влада: Феномен медіакритики в контек-сті інформаційного медіаринку» [4] та навчально-методичний посібник Н.М.Фенько «Медіа-критика» [8]. Дуже добре, що згадана авторка, бодай і коротко, але заторк- нула питання історії медіакритики, згадуючи Івана Франка, Ролана Барта та деяких інших авторів, розглянула основні характеристики, функції і жанри медіакритики. На загал посібник справляє враження першого успішного наближення авторки до медіакритичної галузі.

Особливої уваги, з нашого погляду, заслуговує навчально-методичний комп-лекс «Медіакритика», який у 2009 р. підготувала кандидат філологічних наук, до-цент Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка Валентина Михайлюта. Авторка вважає, що предмет «Медіакритика» формує в студентів «навички критичного осмислення різного роду матеріалів у ЗМІ, об'єктивного їх оцінювання, дає уявлення про нову, специфічну сферу медіадіяль- ності, яка в останні роки набуває все більшої популярності». В.П.Михайлюта до-речно зауважує, що медіакритика «є дієвою формою впливу на ЗМІ та журналістів в умовах демократії» та вдало формує вимоги до знань та вмінь слухачів згаданого курсу, які за підсумками навчання повинні знати:

• історію зародження та розвитку медіакритики як особливої сфери журналісти-ки в Україні і за кордоном;

• різні форми та жанри творів вітчизняної медійної критики;

• функції медіакритики, їх співвідношення з базовими функціями журналістики. Сформовано також вимоги до медіакритичних вмінь:

• здійснювати моніторинг засобів масової комунікації;

• вміти оцінювати й аналізувати журналістські матеріали й інші матеріали ме- дійного змісту;

• володіти навичками медіакритичного аналізу і вміти писати різні за жанрами медіакритичні матеріали [6].

Ще одним джерелом, яке рекомендують в численних програмах з медіакри-тики, зокрема і вже згадані вище В. Михайлюта та Н. Фенько, є наша монографія «Медіа: Ключі до розуміння», яка вийшла у видавництві ПАІС у 2004 р. І хоч вона позначена серією «Медіакритика», все ж можливість її використання у навчальному курсі є, на нашу думку, дещо обмеженою, передусім через відсутність типової під- ручникової структури.

З іншого боку, поява згаданої книжки відбулася на фоні практичної медіакри-тики, яка почала перед тим розвиватися у Києві та Львові. 2001 року Наталя Лигачо- ва заснувала сайт «Телекритика» (задовго до відкриття сайту ця знана журналістка вела однойменну рубрику в газеті «День»), 2003 року у Львові, завдяки зусиллям ін-ституту екології масової інформації Національного університету імені Івана Фран-ка, запущено медіакритичний ресурс mediakrytyka.info. За матеріалами цього ресур-су щороку з різною періодичністю видається часопис «Медіакритика» (усього з 2003 р. вийшло у світ 23 випуски).

Сайт mediakrytyka.info та згадана монографія спонукали до запуску у 2005 р. на факультеті журналістики ЛНУ ім. І.Франка навчальної дисципліни «Медіакритика», спочатку як спеціалізованого курсу за вибором, а з 2007 р. як нормативної дисциплі-ни для всіх студентів третього курсу.

Заледве чи можна подальшу хронологію поширення «Медіакритики» в укра-їнських вишах пов'язувати зі Львовом. Адже сама ідея курсу могла прийти із за-кордонних університетів, де подібні предмети читаються щонайпізніше з 80-их рр. ХХ ст. Проте визначальним, з нашого погляду, було запровадження «Медіакритики» в Інституті журналістики Київського національного університету ім. Т. Шевченка, де в 2009 р. було опубліковано вищезгадану програму цієї дисципліни. Зіграв свою роль властивий для нас централізм, орієнтація на столичні виші. Як би там не було, але навчальні курси з медіакритики після 2009 року швидко ширяться численними факультетами та відділеннями журналістики українських вишів.

Окрім вже згаданого Інституту журналістики, предмет під такою назвою є у Національному авіаційному університеті, Київському університеті імені Бориса Грінченка, Українському гуманітарному університеті, Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна», Національному університеті «Остроз-ька академія», на факультеті філології та журналістики Східноєвропейського уні-верситету в Луцьку, в Донецькому національному університеті імені Василя Стуса, Українському Католицькому університеті у Львові, Ужгороді, Запоріжжі, Чернів-цях, Сумах, Кропивницькому, Херсоні, Бердянську, Вінниці, Житомирі, Маріуполі, Рівному, Одесі та деяких інших містах.

У 2016 р. «Медіакритику» почали читати на кафедрі журналістики Прикарпат-ського національного університету ім. В. Стефаника та на кафедрі журналістики Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Загалом, за нашими підрахунками, цей предмет читається щонайменше у 24 українських ви-шах.

Як міг би виглядати оптимальний курс з медіакритики? У більшості актуаль-них програм є вступна частина: поняттєве окреслення цієї галузі журналістики, її функції і завдання. Вступна частина передбачає з'ясування понять «медіа» та «ме- діакритика». Тут доречна аналогія з літературною критикою, кінокритикою. Кіно і книга, зокрема художня книга, теж належать до медіа в широкому розумінні. Проте вони вже мають «свої» різновиди критики. Отож, методом виключення до об'єкта уваги медіакритики відносимо передусім продукти журналістської творчості (но- винна журналістика, документалістика, публіцистика, ток-шоу, інформаційно-ана-літичні програми у відео- чи аудіо форматах).

Як пишуть про економіку, політику, культуру чи спорт, так само уваги вимагає медійний сектор, який упродовж останніх трьох століть демонструє експоненційне зростання. Навіть попри те, що з ринку зникають деякі друковані часописи. Проте до друкованої періодики додалися радіо, телебачення, інтернет-сайти та соціальні ме-режі. Тобто сама медіасфера невпинно розширюється. Тому й очевидною є тенденція до стрімкого збільшення кількості матеріалів «медіа про медіа».

Кількість людей, які публікують свої тексти, фото, аудіо- та відеозаписи, сягну-ла мільярдів осіб. Первинні уявлення про медіа, як дзеркало реальності, давно заста-ріли. Маємо надзвичайно складну і динамічну систему, яка розвивається за своїми, великою мірою автономними законами. Цілком природно, що цій сфері присвячу-ється дедалі більше уваги.

Власне поняття «медіакритика», як уже згадувалось вище, прийшло до нас з англійського Media Criticism. Втім, якщо пересічний студент у пошуках дефініції «медіакритика» звично загляне у «Вікіпедію», то, наприклад, англомовна версія цього найпопулярнішого серед молоді довідкового ресурсу скерує читача на статтю «медіастудії» (Media Studies) - широке поняття на позначення дисципліни й галузі досліджень, пов'язаних із контентом, історією та впливом медій, особливо мас-ме- дій. Наголошується також на інтердисциплінарності медіастудій, які охоче вдаються до комунікативістики, риторики, психології, соціології та інших гуманітарно-соці-альних наук.

Наталя Фенько у своєму посібнику «медіакритикою» називає галузь сучасної журналістики, що «здійснює критичне пізнання і оцінку соціально значущих, акту-альних культурно-творчих, професійно-етичних, правових, економічних і техноло-гічних аспектів інформаційного виробництва в ЗМІ з акцентом на творчий бік ство-рення медійного змісту» [8, 12].

Виникає кілька запитань до запропонованого визначення. Передусім варто би поцікавитися, чому авторка підкреслює «творчий бік створення медійного тексту»? Адже перед тим вона сама веде мову про технології та медіаекономіку. А питання цензури і свободи преси? Або ж збалансованості і різнобічності точок зору та жур-налістської етики? Словом, заледве чи випадає робити окремий акцент на творчих аспектах, хоча вони, безперечно, є доволі важливими і навіть пріоритетними.

Далі варто звернути увагу на зведення медіакритики лише до «критичного пі-знання (...) соціально значущих (...) аспектів інформаційного виробництва» [8, 12]. А як же численні рецензії та огляди розважальних ток-шоу й іншого інфотейнменту, який важко означити поняттям «соціально значущий»?

Більш вдалим, на нашу думку, можна вважати визначення Отара Довженка, медіапрактика і дослідника зі Львова: «Медіакритика (медійна критика, критика засобів масової комунікації) - це сегмент журналістики, що аналізує та оцінює ме- дійний продукт. її предметом може бути і форма, і зміст медійного продукту, а та-кож тенденції та обставини його виробництва, їхнє значення, вплив на суспільство, взаємодія з ним тощо». Дослідник також зауважує, що «жанрові й тематичні межі медіакритики розмиті: вона межує з критикою різного роду мистецтва, політичною та соціальною публіцистикою, есеїстикою, навіть художньою літературою [3].

По-іншому окреслюють медіакритику західні вчені, як от Девіс Фольґер: «Ме- діакритика - набір методів, які дозволяють збагнути суть медіадіяльності, включно з її можливостями, впливами, сприйняттям, упередженнями та ідеологічними фре-ймами» [13].

Частково погоджуючись з таким визначенням, все ж зауважимо, що медіакри-тика - це не тільки «набір методів», але також сама медіадіяльність, принаймні ча-стина цієї медіаактивності, яка спрямована на інші медіа, що загалом можна означи-ти словами «медіа про медіа».

Цікавим є питання співвідношення соціальних мереж і мас-медіа. З одного боку, більшість комунікаційних актів у соціальній мережі, як от Facebook, стосують-ся невеликих груп людей, а з іншого, деякі «вірусні» пости цих самих людей можуть здобувати мільйони читачів. Вже не кажучи, про медійних особистостей, які мають десятки мільйони читачів (фоловерів, фанів, френдів).

Спираючись на таке розширене уявлення про мас-медіа, ми могли би погоди-тися з визначенням,і Ю. Голоднікової: «медіакритика - галузь гуманітарного знан-ня, що вивчає буття, культуру, еволюцію мас-медіа в площині людської взаємодії і людську взаємодію в контексті реальності, яку відбивають мас-медіа. Медіакритика виникає на межі таких наук, як соціологія, філософія, соціальна психологія, теорія масової комунікації, теорія журналістики, і стає міждисциплінарним комплексом теоретико-методологічних гіпотез, що претендують на різнобічне розуміння медій»

[2, 5].

Підсумовуючи, можна було б запропонувати найпростіше визначення: ме- діакритика - журналістська діяльність, спрямована на опис, моніторинг, аналіз та оцінку медіа.

Причому медіа можна розшифровувати як збірне поняття, яке в цьому випадку включає медіапродукти, медіапроцеси та медіасуб'єкти. Під медіасуб'єктами розу-міємо журналістів, медіаменеджерів чи редакції в цілому.

Далі надходить черга методології медіакритики. Тут українським викладачам є чому повчитися в закордонних колег.

Аналізуючи пересічний силабус з предмету media criticism з Університету Нью-Йорка (NYU Steinhardt's), бачимо, що на початку автор, провівши межу між академічним та популярними напрями медіакритики, пропонує методи аналізу:

• семіотичний,

• ідеологічний, зокрема марксистський,

• дискурс-аналіз,

• психоаналітичний аналіз,

• феміністичний аналіз,

• постколоніальний аналіз [14].

Подібні методологічні підходи зауважуємо і в книзі Пітера Орлика «Електро-нна медіакритика: прикладні аспекти». Окрім вищезгаданих різновидів аналізу, П. Орлик окремі параграфи присвячує медіакритиці, спрямованій на автора (Originator Criticism), на власне медіапродукт (Message Criticism), на галузь, як от телебачення, пресу, радіо, інтернет (Medium Criticism) і врешті на аудиторію (Receiver Criticism). Відмітною рисою згаданої книги є розділ, присвячений історії медіакритики в галузі електронних медій [15], проте цього питання, як уже мовилось, торкнемося в наступ-ній публікації.

Нарешті в третьому програмному блоці доцільно, з нашого погляду, подати проблемно-тематичні вузли, так би мовити, «за що критикують медії». Упродовж багатьох років львівські студенти журналістики слухають у цьому блоці лекцію про стереотипи в медіях, що збігається з поглядом Валентини Михайлюти: у вищена-званому навчально-методичному комплексі знаходимо лекцію і практичне заняття, присвячене цій темі, тим паче, що у 2009 р. в Україні вийшло ґрунтовне моногра-фічне дослідження на цю тему М. В. Бутиріної [1]. Наталя Фенько в «Проблемати-ці медіакритичних досліджень» пише про розважальність сучасних ЗМК та окремо торкається проблеми замовних матеріалів у журналістиці [8].

У доповнення до цих тем, львівські студенти журналістики слухають лекції, у яких піднімаються питання експлуатації насильницьких та еротичних мотивів у ЗМК, містифікації і фальсифікації, цензури і свободи або ж - ширше - контролю масовокомунікаційних потоків.

Висновки. Загалом констатуємо динамічний розвиток медіакритики як на-вчальної дисципліни в Україні, починаючи з 2005 р. у Львові, згодом у Києві, що вплинуло на запровадження відповідного предмета до навчальних планів більш ніж двадцяти українських вишів. Такий масштаб викладання означеної дисципліни ста-вить перед науковою спільнотою завдання підготувати повноцінний україномовний підручник з медіакритики.

Список використаної літератури

1. Бутиріна М.В. Стереотипи масової свідомості: особливості формування та функ-ціонування у медіасередовищі: монографія. - Дніпропетровськ: «Слово», 2009. - 368 с.

2. Голоднікова Ю.А Парадокси української медіакритики // Медіакритика. - 2009. - №16. - С. 5.

3. Довженко О. Медіакритика в Україні: недоросла й недооцінена // Медіакритика. - 2010. - №18. - С. 8-16.

4. Короченский А.П. «Пятая власть?» Феномен медиакритики в контексте инфор-мационного рынка: монограф. - Ростов: Международный ин-т журналистики и филологии, 2002. - 272 с.

5. Мерскин Д. Сексуализация медиа. Как и почему мы это делаем / пер. с англ. - Х.: изд-во «Гуманитарный центр», 2015. - 380 с.

6. Михайлюта В.П. Медіакритика. Навчально-методичний комплекс. - К.: Київський національний університет ім. Т.Г Шевченка, Інститут журналістики, 2009. - 70 с.

7. Михайлюта В.П. Медіакритика як навчальний предмет в контексті історичних та теоретичних журналістських дисциплін. Методика викладання історико-журна- лістських дисциплін і професійні потреби. Матеріали секційного засідання ка-федри історії журналістики Міжнародної наукової конференції «Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти». - К., 2008. - С. 42-44.

8. Фенько Н.М. Медіакритика: навчально-методичний посібник. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2012. - 103 с.

9. Berger John. Ways of Seeing: Based on the BBC Television Series. 1st Edition - Penguin Books, 1972. 158 р.

10. Galician, Mary-Lou. Sex, Love, and Romance in the Mass Media: Analysis and Criticism of Unrealistic Portrayals and Their Influence. Routledge, 2004. 256 p.

11. Griffin F. Hollis. Feeling Normal: Sexuality and Media Criticism in the Digital Age. Indiana University Press, 2017. 190 p.

12. Goldstein, Tom (ed). Killing the Messenger: 100 Years of Media Criticism. Columbia University Press, 1991. 272 p.

13. Foulger, Davis. An Introduction to Media Criticism. Retrieved. 01.03.2017. URL: http:// evolutionarymedia.com/cgi-bin/wiki.cgi?IntroductionToMediaCriticism

14. Introduction to Media. NYU Steinhardt's (2017). URL: http://steinhardt.nyu.edu/scm- sAdmin/uploads/005/597/E59.0014 media criticism.pdf

15. Orlik Peter, Electronic Media Criticism: Applied Pespectives: 2nd ed. Lowrence Erlbaum Associates. 2000. 405 р.

16. Orlik, Peter, Media Criticism in a Digital Age: Professional And Consumer Considera-tions 1st Edition. Routledge, NY, 2016. 405 p.

17. Our Unfree Press: 100 Years of Radical Media Criticism, by Robert W. McChesney (Ed.), Ben Scott (Ed.). The New Press, 2004. 400 p.

18. Ott, Brian. Critical Media Studies: An Introduction: 2nd Edition. Wiley and Sons, 2014. 396 р.

19. Rhetorical Criticism: Perspectives in Action (Communication, Media, and Politics), by Jim A. Kuypers (Ed., Contributor) : 2nd Edition. Lexington Books, 2009. 380 p.

Размещено на Allbest.ru