Етнічний медіаландшафт України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Етнічний медіаландшафт України

Наша держава прагне цивілізовано регулювати досить складні міжнаціональні взаємини, що знайшло своє відображення у законодавчих документах, зокрема в Конституції України, Декларації прав національностей України, законах «Про громадянство», «Про національні меншини в Україні», «Про біженців», у постановах уряду, рішеннях місцевих рад та адміністрацій.

Взаємоіснування в суспільстві представників багатьох етнічних груп потребує їхньої консолідації, взаємоповаги, розуміння проблем внутрішньо-національного життя, пристосування до загальнодержавних вимог; водночас важливим є аспект збереження етнічної самобутності, кристалізації національної ідеї, виховання національної еліти як застороги перед асиміляцією, «розчиненням» поміж іншими, впливовішими або чисельнішими народностями, потреба бачити в кожному народові його найкращі риси.

Важливу роль в етнічній мобілізованості й толерантній міжнаціональній комунікації відіграють товариства національно-культурного спрямування та засоби масової інформації, передусім етнічна преса. У нашій державі створено Раду національних спільнот України, до функцій якої належить «співпраця і консолідація зусиль, спрямованих на гармонізацію міжнаціональних відносин, збереження міжнаціональної злагоди в суспільстві, консолідацію та розвиток національностей України» [9].

До міжнаціональних проблем, міжкультурної комунікації, механізмів реалізації державної етнонаціональної політики, створення і збереження духовної спадщини багатьох народів, які мешкають на території України, неодноразово зверталися фахівці в різних галузях науки: політологи, етнологи, правознавці, педагоги, філологи, історики та інші. Так, Б. Слющинський для розгляду особливостей міжкультурної комунікації в багатонаціональному регіоні обрав Приазов'я [11], О. Чебан акцентувала увагу на виявленні детермінант формування та прояву етнокультурного в свідомості членів поліетнічного соціуму на прикладі Придунав'я [12], А. Берені охарактеризував суспільно-політичне становище та духовно-культурний розвиток угорської національної меншини Закарпаття упродовж 1991-2004 рр. [1], у статті Т. Сергієнко проаналізовано діяльність румунської національної меншини Закарпаття в аспекті розвитку українсько-румунських взаємин [10] і т.д. Нерідко автори © Сидоренко Н., 2016 в контексті оптимальної міжкультурно-комунікативної компетентності залучають до розгляду засоби масової інформації етнічних менших.

Різні аспекти функціонування преси національних спільнот в Україні активно вивчають журналістикознавці: кримськотатарські, грецькі, вірменські та ін. (в історичному та сучасному контексті) газети й журнали, бюлетені й альманахи стали об'єктом дослідження Н. Яблоновської [14]; Ю. Бідзіля присвятив монографію проблемам міжетнічної комунікації засобами медіа в транскордонні [2]; Ю. Колісник аналізував періодику національних меншин на території України на початку доби незалежності [6]; В. Швець з'ясовував особливості організаційної і творчої діяльності редакцій болгарських часописів [13]. Кожен із цих науковців свого часу захистив кандидатську чи докторську дисертацію, досліджуючи етнічну пресу в українському мультикультурному інформаційно-комунікаційному середовищі. Певні бібліографічні напрацювання здійснено в матеріалах до спецкурсу «Преса національних меншин України» [7] та довіднику про київські національно-культурні товариства й земляцтва [5].

Та здебільшого етнічні медіа розглядаються в регіональному аспекті чи стосуються преси окремих народів, які мешкають на території України. Мета цієї статті - з'ясувати особливості виникнення та функціонування преси національних меншин у нашій державі з часу утвердження незалежності (1991-2016), а також простежити динаміку змін і тенденції розвитку цього сегменту інформаційного простору України.

Методи дослідження. У процесі пошуку преси національних меншин в Україні (1991-2016 рр.) використовувалися методи бібліографування - виявлення зазначеної періодики (електронні та карткові каталоги національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (НБУВ), електронні ресурси Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова»; статті, дисертації, монографії тощо, пов'язані з міжкультурною комунікацією в нашій державі; електронна база даних Міністерства юстиції України «Державний реєстр друкованих ЗМІ та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності») та відбору необхідних для розгляду видань (зокрема за формально-видавничими ознаками). Проведено моніторинг преси етнічних спільнот періоду незалежності нашої держави, здійснено послідовний аналіз характеристики часописів (періодичність, мова видання, структура, тематика) та порівняння для з'ясування динаміки розгортання зазначеного типу періодики і структурно-функціональних змін, а також тенденцій розвитку.

результати й обговорення. Важливим сегментом мас-медіа України вважаються видання мовами національних меншин України. Місцями інтенсивної міжетнічної комунікації в Україні є прикордонні області, передусім ті, що межують із кількома європейськими країнами: Закарпатська, Чернівецька, Івано-Франківська, Одеська. Та майже в усіх регіонах у той чи інший час функціонували часописи для національних меншин (народів, які здавна проживали на українських землях, і тих, які за останні понад два десятиліття створили значні діаспорні об'єднання).

Варто відзначити, що своєрідне відчуття національного відродження, яке виявилося зокрема в створенні періодичних видань (рідше - у радіо- і телепрограмах), простежується вже на початку 90-х рр. ХХ ст., коли з'явилися газети, бюлетені, інформаційні вісники, журнали, засновані єврейськими, болгарськими, грецькими, вірменськими, угорськими, румунськими та ін. товариствами. Це така преса, як-от: «Бенсиах / Співрозмовник» (єврейський інформаційний огляд) у Харкові, «Єгупець» (художньо-публіцистичний альманах Асоціації юдаїки України) у Києві, «Эллины Украины» (газета Федерації грецьких товариств України) у Маріуполі, «Майдан» (Київське товариство татарської культури імені Габдули Тукая), «Шабат шалом» (дніпропетровська єврейська газета), «Fugurel» (румунський журнал для дітей) у Чернівцях і т.д. Шість газет у 1994 р. стали додатком до газети Верховної ради україни «Голос україни»: вірменський «Арагац», болгарський «роден край» (Одеса), польський «Dziennik Kijowski», румунська «Concordia» (Чернівці), «Еврейские вести», «Голос Крыма».

Загалом упродовж 1991-1999 рр. в україні зареєстровано чи перереєстровано до 200 етнічних періодичних видань (деякі вісники чи бюлетені функціонували без державної реєстрації). Етнічний характер і темперамент, традиції і культурно-психологічний досвід кожного народу повновартісно відображаються у ЗМІ в залежності від мети повідомлення, змісту події, існуючого етнічного стереотипу чи сформованого етнічного образу.

Динаміка створення нової етнічної преси сповільнюється у новому тисячолітті. З 2000 р. в інформаційному полі україни з'явилося приблизно 50 нових і перереєстрованих періодичних видань. Кількісні показники існуючих часописів сьогодні варіюються, якщо брати до уваги необхідність передавання обов'язкових примірників до основних книгосховищ держави, зокрема Книжкової палати україни та НБуВ. При цьому зазначаються різні хронологічні межі надходжень.

Так, за даними Книжкової палати україни (враховано періодику, що надійшла до фондів у 2014-2016 рр.) [4], у Закарпатті представлено сім угорськомовних видань, як загальноінформаційного характеру, так і наукового, молодіжно-релігійного, пізнавального плану (зокрема «Karpati Igaz Szo», «Uj Hajtas», «Acta Academie Beregsasiensis», «Limes», «Naplopo», «Acta Hungarica», «Kаrpatаlja»), три двомовні (угорською та українською мовами) міськрайонні газети («Ung-videki Hirek / Вісті ужгородщини», «Nagydobrony / Велика Добронь», «Nagyszцlцs videki Hirek / Новини Виноградівщини»), один науковий журнал словацькою мовою («Studia slovakistica»).

на Буковині (Чернівецька область) видаються двомовні варіанти (румунською та українською) міськрайонних газет: «Mеleag natal / рідний край», «Cuvantul Adevarului / Слово прaвди», «Luceafarul de dimineata / ранкова зоря», «Monitorul de Hliboca», «Libertatea Cuvantului / Свобода слова», існує також польськомовний часопис «Gazeta Polska Bukowiny».

Але статистика Книжкової палати україни свідчить і про те, що не всі обов'язкові примірники друкованих засобів масової інформації потрапляють до її фондів. реально газет угорською мовою функціонує у містах компактного проживання угорців (Берегове, Виноградів, ужгород Закарпатської області) дещо більше, аніж зазначено вище. у цьому можна переконатися, ознайомившись із електронними ресурсами газетного відділу НБуВ. Так, відповідно до медіакарти «Газети регіонів україни» [3], що подає інформацію про роки надходження видань, на Закарпатті видаються чи видавалися газети угорською мовою: «Beregszasz» (2013), «Karpat info» (20102015), «Kuldetes» (2011), «Szulofalunk / рідне село Закарпаття» (2012); у Чернівецькій області ще не так давно існували чи й далі існують часописи румунською мовою: «Clopotul Bucovinei / Дзвін Буковини» (2010), етнокультурне видання «Cronici Bucovinene / Буковинські хроніки» (2015), «Juminea / Молодь» (2014), «Recreata mare» (2010), «Gazeta de Herta / Герцаївська газета» (2015).

При зіставленні назв і мови етнічної преси у фондах Книжкової палати україни (газети й журнали за 2014-2016 рр.) та газетного відділу НБуВ (2010-2016) виявлено відповідно такі кількісні показники: 27 і 48. Скажімо, до Книжкової палати надійшов одеський журнал «Ао^а / Докса», рівненський часопис «Wolanie z Wolynia»; у НБуВ зберігаються примірники всеукраїнського культурно-просвітнього тижневика болгар україни «роден край» (Одеса, 2010-2016), львівських єврейських видань «Хэсэд-Арье» (2010-2016) і «Шофар» (2010-2016) тощо.

Варто згадати й пресу польської громади, передусім на Івано-Франківщині («Kurier Galicijski», «Polak maly»), Донеччині («Polacy Donbasu»), Житомирщині («Mozaika Berdyczowska», «Gazeta Polska»), Київщині («Dziennik Kijowski»). На півдні України Миколаївське обласне товариство поляків випускало газету «Kojwica» (2011), а в Житомирі функціонувало громадсько-просвітницьке видання «Gazeta Polska» (2010-2012). Газети молдавською мовою («Cuvint Moldоvenesc / Молдавське слово» і «Lucafarul») поширюються у поліетнічному середовищі на Одещині.

Газету грецькою мовою («Хронос / XPONOZ») пропонує місцевій громаді маріупольське товариство. Федерація грецьких товариств України популяризує історію, культуру, духовну спадщину свого народу на шпальтах російськомовного часопису «Эллины Украины», у Донецьку та Одесі започатковано газети «Камбана / Дзвін» та «Одиссос». Низка часописів призначена для кримськотатарського населення їхньою рідною мовою.

Функціонує також преса інших національних меншин в Україні, де подаються матеріали кількома мовами (українською, російською та мовою народу, якому присвячується часопис). Це, наприклад, громадсько-політична і культурно-інформаційна газета «Арагац» та інформаційно-аналітичне видання Спілки вірмен України «Армянский вестник» (Київ), місячник «Болгари: вчора, сьогодні, завтра» і часопис єврейського життя «Шамрей шабос» (Одеса).

Загалом єврейська преса, заснована культурно-освітніми товариствами, благодійними організаціями, іудейськими релігійними громадами і приватними особами, набула значного поширення на території Україні за час незалежності. Скажімо, дослідник О. нейман у короткому нарисі розвитку єврейської періодики за останні понад два десятиліття називає майже 50 таких часописів, із-поміж яких більша частина не зазначена у переліках Книжкової палати України та НБУВ (чернігівська газета «Тхия / Відродження», хмельницьке видання «Шалом Алейхем», вінницька «Шабат / Субота», київські «Хадашот» та «Еврейский обозреватель», дніпропетровські «Ткума» і «Шабат Шалом»). Серед газет і журналів, що виникли наприкінці минулого століття й подолали рубіж нового тисячоліття, згадуються одеський журнал «Мигдаль-Таймс», полтавська «Атиква», луганські «Нед» і «Мир еврейской женщины», «Надежда» в Корсунь-Шевченківському, «Лебн» у Конотопі, донецький шкільний журнал «Шабат Шалом» та ін. [8]. Більшість таких видань двомовні (у різних варіантах: українська і російська, українська чи російська та їдиш).

Заслуговує на згадку й преса ромських громад України, передусім на Закарпатті: це всеукраїнський двотижневик, «ромські народні вісті» «Романі Яг / Ромська ватра» (1999-2007), дитячі журнали «Кгаморо / Сонечко» і «Мірікля / Намисто». Існують згадки про існування в Одесі газети «Романіле», а в Києві журналу «Романо андо Україна». У 2012 р. функціонувала правознавча газета «Романі тіарменвадес - кі патрін» (видання Одеського обласного ромського конгресу; існує версія pdf).

Нещодавно за сприяння Міжнародного ромського жіночого фонду «Чіріклі» в Україні створено інтернет-радіо «Chmklo / Пташка». його місія - «надати голос ромам», розповідати про безпеку, здоров'я і права людини, етнонаціональну політику та окремі державні програми, зокрема, «Стратегію інтеграції ромської національної меншини в українське суспільство до 2020 року». водночас новий радіопроект прагне «долати негативні стереотипи стосовно ромів, дискримінацію та сегрегацію, шляхом вибудови і зміцнення міжкультурного діалогу, як всередині ромської спільноти, так і з українським й ширше - європейським макросуспільством». Редакція, де існує мовлення українською (75% контенту) й ромською (25% контенту) мовами, стверджує: «Наш радіокомунікаційний міст робить свій внесок у скорочення відстані між ромами і не ромами» [15].

Як засвідчує зміст більшості етнічних видань у нашій державі, основне їхнє спрямування - висвітлення культури, історії, традицій того чи іншого народу, збереження своєї мови й духовності, спогади про героїчне минуле, турбота не лише про пам'ять, а й перспективи розвитку нації в контексті консолідаційних процесів українського суспільства.

Висновки та перспективи. За останнє двадцятиліття значно зросли показники зареєстрованих і перереєстрованих засобів масової інформації, хоча кількість реально існуючої преси постійно зменшується. Не стали тут винятком етнічні часописи: у 90-х роках ХХ ст. відбувається «етнічний ренесанс» періодики національних меншин в Україні, а з середини 2000-х рр. зменшується кількість нових видань, чимало з них припиняє існування. У наш час деякі національно-культурні товариства віддають перевагу інтернет-медіа, що поширюють інформацію про етнічний образ свого народу, прагнуть партнерства, добросусідства, мирної взаємодії.

Слід зазначити, що не завжди повно в бібліотеках нашої держави представлено й періодичні видання румунської, угорської, словацької, молдавської, грецької спільнот, а також азербайджанської, татарської, корейської, китайської діаспор. Тому прискіпливого наукового пошуку й аналізу вимагають десятки видань кінця ХІХ - початку ХХ ст., особливо ж ті часописи, що з різних причин не увійшли до газетних і журнальних фондів найбільших бібліотек України, адже й сьогодні вони є раритетними.

Література

преса інформаційний культура етнічний

1. Берені А. Суспільно-політичне становище та культурний розвиток угорської національної меншини Закарпатської області (1991-2004 рр.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.01 «Історія України» / А. Берені. - Ужгород, 2007. - 20 с.

2. БідзіляЮ. Періодика транскордоння в контексті міжнаціональної комунікації: моногр. / Юрій Бідзіля. - Ужгород: Вид-во ПП «Аутдор-Шарк», 2016. - 472 с.

3. Газети регіонів України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.irbis - nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_vgf/cgiirbis_64.exe? S21CNR=20&S21 STN=1&S21REF=2&C21CO M=S&I21DBN=ECG&P21DBN=ECG&S21All=% 28% 3C.% 3ETG% 3D% D0% 9E$% 3C.% 3E% 2 9&S21FMT=fuUwebr&Z21ID=&S21SRW=dz&S21SRD=UP. - Дата доступу: 20.09.2016.

4. Друковані засоби масової інформації України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrbook.net/zmi.html#obl. - Дата доступу: 15.10.2016.

5. Київ: національно-культурні товариства та земляцтва: довідник. - 2-ге вид. / упоряд. В.В. Горовий, Н.М. Сидоренко, О. І. Сидоренко. - К.: Центр інновацій та розвитку, 2002. - 78 с.

6. КолісникЮ. Преса національних меншин України або як навчитись любити свою націю / Юрій Колісник. - Черкаси: Брама-Україна, 2006. - 144 с.

7. Матеріали спецкурсу «Преса національних меншин в Україні» / упоряд. Н.М. Сидоренко. - К., 1998. - 44 с.

8. Найман А. Они нам нужны! (Еврейская пресса в Украине) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://jew-observer.com/evrejskij-mir/oni-nam-nuzhny/. - Дата доступа: 12.09.2016.

9. Рада національних спільнот України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.radaspilnot.org.ua/pro-rnsu/. - Дата доступу: 5.10.2016.

10. Сергієнко Т.С. Румунська національна меншина Закарпаття в контексті розвитку українсько-румунських взаємин (1991-2013 рр.) / Сергієнко Т.С. // Наук. вісник Ужгород. ун-ту, серія «Історія». - 2013. - Вип. 2 (31). - С. 39-44.

11. Слющинський Б.В. Міжкультурна комунікація в багатонаціональному регіоні України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора соц. наук: спец. 22.00.04 «Спеціальні та галузеві соціології» / Б.В. Слющинський. - Харків, 2010. - 31 с.

12. Чебан О.М. Етнокультурне у свідомості поліетнічного соціуму (на матеріалах Придунав'я): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук: спец. 09.00.03 «Соціальна філософія та філософія історії» / О.М. Чебан. - Одеса, 2003. - 17 с.

13. Швець В.М. Преса болгарської національної меншини в Україні (1986-2015): становлення, розвиток, проблематика: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук із соц. комунік.: спец. 27.00.04 «Теорія та історія журналістики» / В.М. Швець. - К., 2016. - 16 с.

14. Яблоновська Н.В. Етнічна преса Криму: історія та сучасність: моногр. / Н.В. Ябло - новська. - Сімферополь: Крим. навч.-пед. держ. вид-во, 2006. - 312 с. - 10 іл.

15. Chiriklo. Ромське радіо [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://radiochiriklo. com/about-us/. - Дата доступу: 12.09.2016.

Размещено на Allbest.ru