Комунікаційні телевізійні технології шоу-програм

Метою статті є обґрунтування того, що вивчення телевізійної комунікації як специфічного явища діалогічного комунікативного простору є одним з актуальних напрямів сучасних медіа досліджень. Шоу-технології, які застосовують у різних сферах життєдіяльності, перетворюються на засіб формування світосприйняття аудиторії. Їх використовують задля досягнення інформаційної мети, посилення ігрового ефекту, зміцнення менеджменту, до якого все частіше звертаються медіатехнологи як до засобу реклами, маніпулювання, розваги.

Виклад основного матеріалу дослідження. Телебачення виникло внаслідок науково-технічного прогресу як оптико-акустичний засіб масового спілкування услід за створенням фотографії, кінозображення, магнітного запису звуків і врешті звукового кіно. Як вважає російський дослідник В. Соковнін, роль оптико-акустичних засобів зросла завдяки винайденню телебачення, справжнє життя якому надали радіо та фототелеграф [1]. Телебачення удосконалює можливості радіо тим, що здатне одночасно передавати не лише мову, але і зображення. Щоправда, саме життя змушує розширити встановлені рамки категоріального визначення телебачення, додавши до кількох його ознак і позицію про найпотужніший засіб комунікаційних технологій. Адже за допомогою телебачення можна передавати людям практично все, що потрапляє у поле зору телеоб'єктиву, тому що воно служить найбільш дієвим засобом масового спілкування, що здатний залучати людей до подій дня країни і навіть усієї планети у буквальному сенсі.

Давно минув час, коли телебачення вважали різновидом мистецтва й найменше - журналістикою, на практиці воно виявилося перш за все засобом масової інформації, хоча, як вважає львівський дослідник З.Є. Дмитровський, таке поняття як драматургія факту, його внутрішнього розвитку єднає телебачення з мистецтвом і водночас спонукає по-іншому сприймати телевізійну журналістику, яка повинна ґрунтуватися на драматургічно-виражальному матеріалі [2]. Процес творчості на телебаченні - це створення перш за все журналістських цінностей, пов'язаних із традиціями і розвитком інших засобів масової інформації, зокрема, преси та радіо. Тому важливим для з'ясування специфіки телебачення був і є підхід функціонування газетної та радіожурналі - стики, законів публіцистичного узагальнення. Не менш важливі й такі поняття, як структурна організація систем та наука про інформацію, що відображені в теорії не лише преси й радіожурналістики, а й телебачення. розважальний шоу телевізійна комунікаційна

Для цього найбільш популярного засобу масової комунікації справедливе визначення В.В. Різуна, який вважає, що "під соціальними комунікаціями необхідно розуміти таку систему суспільної взаємодії, яка включає визначені шляхи, способи, засоби, принципи встановлення і підтримання контактів на основі професійно-технологічної діяльності, що спрямована на розробку, провадження, організацію, удосконалення, модернізацію відносин у суспільстві, які складаються між різними соціальними інститутами, де, з одного боку, у ролі ініціаторів спілкування найчастіше виступають соціально-комунікаційні інститути, служби, а з іншого - організовані спільноти (соціум, соціальні групи) як повноправні учасники соціальної взаємодії. Ці комунікації є соціально маркованими, бо передбачають взаємодію з соціально визначеними групами людей. Соціальні комунікації утворюються за законами спілкування, але, як і будь-які технологічні речі, передбачають використання наукових знань про спілкування та про все, що використовується для організації суспільно-комунікаційної справи" [3].

Інший дослідник соціально-комунікаційних технологій професор O. М. Холод вважає під соціальними комунікаціями "галузь знань, що вивчає організаційно впорядковану систему документів, їх масиви, продукти засобів масової комунікації та інформаційні технології, що забезпечують реалізацію інформаційних процесів і намірів при безпосередній участі членів комунікативного процесу", а власне соціально-комунікаційні технології О.М. Холод вважає системою маніпулятивних дій-комплексів, спрямованих на зміну поведінки соціуму [4].

На сьогодні практично відсутні ґрунтовні наукові дослідження, які б дозволяли простежити специфіку використання комунікаційних технологій на національному телебаченні. Хоча культура спілкування, комунікативні зв'язки - неодмінна складова цивілізованого суспільства, - вважає С.О. Сарновська [5]. Для України, яка перебуває на стадії радикального трансформування суспільних структур та інститутів, потреба в узгодженій взаємодії всіх суб'єктів суспільного життя, потреба у взаєморозумінні, виважених діалогових стосунках, консенсусах і злагоді належить до найактуальніших проблем. І це при тому, що телебачення без перебільшення вважається одним із найвпливовіших та найефективніших джерел комунікації, що створює своєрідну діалогічну взаємодію комунікатора й аудиторії. З огляду на певні відмінності між ефектом інформаційного впливу та ефектом віртуального діалогу, влучно названого Т.М. Дрідзе діалогом змістового контакту, який обумовлює здатність суб'єктів до адекватного тлумачення комунікативних намірів учасників процесу спілкування [6], зауважимо про необхідність вивчення телекомунікації в межах зв'язку особистості й інформаційного середовища, специфіки формування діалогічного комунікативного простору та ролі телебачення як ЗМК у контексті функціонування комунікативних і соціокультурних процесів.

Телебачення несе нам звукозоровий образ. У цьому його головна специфічна властивість і перевага над пресою та радіо. Дослідник звукозорової образності О.В. Бут зазначає, що в естетично-виражальних програмах ранніх класиків кінематографа (Б. Балаша, Д. Вертова, О. Довженка, С. Ейзенштейна,

P. Клера, В. Пудовкіна) було закладено підвалини теорії звукозорового кіно- образу в багатьох її аспектах - від локальних до над загальних естетичних: поєднання звуку і зображення, специфіки звукозорового кінообразу, виразності екранного слова тощо [7]. Хоча телеобраз і має спільну природу із своїм попередником - кінообразом, ми вважаємо, що він є однозначним, конкретним; радіо дає слухачеві ширший діапазон самостійності, що виявляється у можливості домислюватися звукового образу. Ще більшою є активність мозку під час читання, яке розвиває уяву і стимулює розумові здібності; тоді як глядачеві зрозуміла кожна картинка, кожен звук, читач сам добирає декорації і звуковий супровід. На телебаченні немає можливості повернутися до побаченого, як у газеті до прочитаного. Завдяки наявності зображення телебачення потребує абсолютної уваги, чого не скажеш про радіо - під час прослуховування радіопередач можна паралельно виконувати і якусь роботу. За словами М. Макклюена "телебачення не може працювати у якості фону. Воно вас захоплює. Ви повинні бути разом із ним". (Цей вислів увійшов в ужиток з появою телебачення) [8].

"Цікавість" як потужний стимул до впровадження комплексів-дій або соціально-комунікаційних телевізійних технологій особливо яскраво проявляється у так званих шоу-програмах. У роки ринкової економіки й технологічної трансформації основні комунікативні зміни зосереджені в різкому збільшенні медіапродуктів розважальної спрямованості. Як вважає В. Бабенко, шоу-технології, які застосовують у різних сферах життєдіяльності, перетворюються на засіб формування світосприйняття аудиторії. Їх використовують задля досягнення інформаційної мети, посилення ігрового ефекту, зміцнення менеджменту, до якого все частіше звертаються медіа-технологи як до засобу реклами, маніпулювання, розваги [9].

Дослідники справедливо наголошують, що мистецтво телевізійного видовища засноване на ритуальності, в основі якого закладені базові літературні фабули (пригоди, мандрівки, досягнення, перевтілення тощо). Спостерігаючи за гібридизацією телевізійної реальності в різних шоу, зазначимо, що якщо донедавна обличчям каналу були новини, то тепер вони конкурують з шоу і перебирають соціокомунікативну видовищну практику, характерну для шоу- програм. "Розважальні" форми (дедалі завзятіше) вриваються на територію реального контенту, зокрема новин, стверджує провідний американський теоретик медій Деніс Мак-Квейл [10]. На позначення результатів процесу телевидовища вживають термін інфорозваги - документальні розповіді медійники розширюють видовищністю, драматизмом та, зазвичай, доповнюють свої тексти сенсаційністю чи пікантністю.

Естетична "норма" на наших загальнонаціональних каналах є втіленням розважань у політематичні ток-шоу, і це стає головною ознакою сучасного телевізійного мейнстриму [9].

Наведемо лише перелік основних жанрів телевізійних програм розважально-інформаційного напрямку, що за своєю суттю виступають комунікаційними телевізійними технологіями.

Ток-шоу - максимально персоніфікована екранна форма розмовної журналістики, що поєднує ознаки інтерв'ю, дискусії, які концентруються довкола особи ведучого, за правилами асиметричної комунікації (комунікатор забезпечує напрям діалогу); також у студію запрошують гостей (героїв) - цікавих своїми вчинками, думками, способом життя; обов'язкова присутність у студії "внутрішніх глядачів" та компетентних експертів. Видовищні комунікації (ток-шоу) - це сучасний аналог теледискусії або телебесіди, адресований, висловлюючись метафорично, "не всім, але кожному" [9]. Для ток-шоу характерна універсальна комунікативна практика - дискусія, яка своїм корінням сягає античної логіко-філософської традиції, згідно з якою протиставляється дискурсивне та інтуїтивне знання, тобто вміння, отримані під час розмірковування й обговорення. У сучасному телевізійному мовленні переважають дискусії на політичну тематику.

Гостинна розмова-бесіда також трансформувалась у видовищний жанр, це комунікація двох або більше осіб з метою отримати певну інформацію, що має суспільний інтерес.

Також телебачення вчить, як поводитися, одягатися, мати гарний вигляд. Телевізійна продукція урізноманітнюється інтерактивними медичними шоу. Розширюють видовищні спроби медіа-менеджменту кулінарні шоу.

Відверто розважальні, позбавлені суспільної значущості тем таблоїдні шоу, наслідуючи стилістику "глянцевих журналів", знайомлять аудиторію з життєвими історіями "зірок", смакують подробиці особистого життя персонажів. На позначення саме такої телевізійної продукції часто вживають термін "треш-ТБ" [11].

Значну частину прайм-тайму займають реаліті-шоу - життєвоподібні жанри видовищної комунікації, з елементами розваги, можливістю приємного проведення часу біля телевізора в ролі пасивного споживача чиїхось думок, емоцій, почуттів максимально наближених до реалій буття. Реаліті-телебачення, як різновид розважальної телевізійної комунікації, відбувається в режимі тут і зараз [12].

Шоу підглядання ("документальне мило") - реалістичне шоу, в якому відбувається спостереження за чужим життям.

Шоу виживання - за умовами гри групу людей розміщують у складних умовах для життя. У цьому випадку одним із найважливіших критеріїв відбору стають надійність і відповідальність учасника, його готовність виконувати пропоновані організаторами шоу вимоги.

Шоу талантів - це наймасовіші та найрейтинговіші шоу, в яких глядачі отримали змогу спостерігати за народженням нової зірки. За форматом програм, у реальних умовах гравці підвищують свій професійний рівень, а глядачі спостерігають за цим дійством ніби зсередини.

Шоу знайомства - спрямовані на пізнання людських взаємин.

Шоу професії (профі) - слідкують за фаховою поведінкою учасників шоу відповідно до профорієнтації.

Шоу пригода або квест - це детективна історія, пошук нестандартних рішень. Учасники в незвичайних умовах долають фізичні та інтелектуальні перешкоди.

Шоу навчання - дають практичні рекомендації як для глядачів, так і для учасників, показуючи справедливість суспільного порядку через традиційні образи правильної і неправильної поведінки.

Значний осередок видовищної комунікації належить ігровим шоу (телевікторині, телегрі, телеконкурсу).

Медіатворці шоу-програм, продукуючи нові проекти, усе частіше звертаються до синтезу тих чи інших елементів зазначених груп [9]. Організатори шоу в гонитві за видовищністю нерідко переступають межу моральності, що негативно впливає на глядачів, адже багато з них сприймають телевізійні образи як еталон, зразок для наслідування. Вибір тем і учасників, спосіб трансляції та обговорення перебувають під контролем телевізійної організації. Саме селекція тем показує, які аспекти життя вони пропонують своїй аудиторії. Адже шоу формують сприйняття "важливості" певних тем для конкретного глядача. Дослідник мовної й етнічної політики Володимир Куликов, аналізуючи медіадискурс, підсумовує: медійний дискурс інтерпелює читачів/глядачів не стільки як громадян держави й членів нації, скільки як споживачів спраглих розваг і байдужих до проблем [13]. На думку львівського вченого Бориса Потятиника, причиною такої ситуації є те, що "голосу людини іноді важко сприйняти складну думку, тому й акцент робиться на емоціях, розвагах" [14]. Звідси важливо розуміти медіа менеджерам, що перспективний розвиток шоу-індустрії варто спрямовувати на виконання просвітницької функції телебачення, фокусувати увагу на актуальних соціальних проблемах і консолідації зусиль аудиторії у зміцненні людиноцентричної концептосфери [9]. Отже, аналіз методології вивчення комунікаційних технологій у суспільно-політичних та шоу- програмах на телебаченні дає нам можливість сформулювати висновок про те, що одним з актуальних напрямів сучасних медіадосліджень стало вивчення телевізійної комунікації як специфічного явища діалогічного комунікативного простору, аналіз аудіовізуальної комунікації як сфери масовокомунікаційної діяльності, характеристика функціональних рис та особливостей телебачення у контексті глобального медіасередивовища.

Ми довели, що сучасні комунікаційні технології зобов'язані своїм впливом на масову аудиторію візуальним образам телебачення. Образ телевізійних повідомлень розгортається на екрані у вигляді символів, що презентативно виглядають. Символи не свідчать про достовірну чи неправдиву інформацію, проте являються основним джерелом інформації про події в навколишньому середовищі. Вплив на публіку здійснюється на підсвідомому рівні, проте його причинами стає багато факторів. Таким чином від правильності, професійності, правдивості подачі інформації через телеекран залежить поведінка тисяч людей. Ми довели, що телебачення є безумовним інструментом маніпуляції, що веде до зміни моделей поведінки людей. Позитивним можемо вважати процес мутації - маніпуляції, що є корисною для особистості та безпечною для суспільства. Різко негативні наслідки можуть чатувати аудиторію при впливі на неї інмутації - негативної зміни моделей поведінки.