Ґендер і засоби масової інформації

Окремою темою дослідницького зацікавлення в цій царині стали ті перетворення, яких зазнали образи жінок та чоловіків у ЗМІ.

Радянський лад, із його соціальним замовленням на активні ролі жінок у публічній сфері (передусім на ринку праці) та егалітарною ідеологією, відповідно визначав способи висвітлення жінок засобами масової інформації. Цьому сприяла й специфіка принципів функціонування масмедій за радянської доби; із притаманною їм суворою системою контролю над комунікативними інститутами та такою ж жорсткою ідеологічною визначеністю - джерела інформації мали слугувати інтересам держави, а не суспільства чи мас. А участь у суспільному виробництві, за теоретичними положеннями марксизму, була вирішальною умовою, що мала визначати соціальний статус жінки.

Ілюзорність цілковитої свободи слова та друку, повної незалежності комунікативних інститутів відзначали ще П. Лазарсфельд та Р. Мертон. Аналізуючи функціонування комунікативних інститутів США, вони відзначали конфлікт ідей, на яких ґрунтується діяльність медій як соціального інституту та їх функціонування як економічного підприємства зі своїми власними цілями отримання прибутку. Як відзначали науковці, "виробництво й поширення продукції масових засобів інформації фінансується великим бізнесом. А це незалежно від будь-яких намірів означає, що той, хто платить, той і розпоряджається".

Доктрина вільних потоків інформації викликала все більше сумніву мірою монополізації інформаційного капіталу внаслідок розвитку засобів зв'язку, зрослої приватизації й зосередження інформаційного капіталу у великих корпораціях, тісно пов'язаних з великими промислово-фінансовими колами, та наукового усвідомлення й осмислення цих процесів. Як відзначав, зокрема, Л. Вірт, концентрація такої сили в окремих руках може спричинювати незбалансованість в інформаційному поданні різноманітних поглядів. Він характеризував цю ситуацію як "небезпеку реальної, хоча й неофіційної, цензури, загрозу вільному й загальному доступу до фактичних знань і збалансованої інтерпретації" [8].

Така ситуація особливо стосується поглядів тих, хто є у суспільстві в меншості.

ґендерний засіб масовий інформація

Образ суспільства у медійному відображенні

При цьому поняття меншості в масмедіях виявляється доволі специфічним. Як це показують американські науковці Д. Крото і В. Хойнс, аналізуючи "об'єктивність" економічних новин, тоді як члени суспільства беруть участь в економічному житті в різних ролях: працівників, споживачів, інвесторів та підприємців, - економічні новини зосереджуються передусім на діях та інтересах двох останніх категорій, хоча вони є безумовною меншістю серед членів суспільства [3].

Цей висновок контрастує з базовими принципами функціонування масмедій, які передбачають об'єктивність та незаангажованість ЗМІ як медіатора, провідника поміж різними суспільними секторами.

ЗМІ як ідеологія

Роль масмедійної комунікації є номінально- посередницькою, навіть "другорядною": журналісти начебто лише описують те, що відбувається на їхніх очах та поза їхньою участю.

Водночас масмедійна комунікація виражається у виборі - співбесід-ників, "зірок", заголовків на шпальтах газет.

Наявний при цьому факт класифікації, що її здійснюють масмедії зазвичай лишається поза увагою: як стверджує Л. Пенто, ролі "критика" і "творця" в особі представника масмедій зливаються [9]. Притаманний журналістам статус "особливого учасника" важливих суспільних обговорень дає їм підстави формулювати запитання, оцінювати компетентність фахівців, інтерпретувати; дає владу вказувати на тих, з чиєю думкою варто рахуватися, а з чиєю ні. Специфічну "владу оцінювання", яка в попередні епохи належала (нечисленним) інтелектуалам, нині мають масмедії.

Як наслідок, ЗМІ набувають функцій інстанції, яка вирішує, що вартує публічної уваги, а що - ні, і що взагалі є допустимим для публічного обговорення.

Ця роль історично не нова. Як стверджує П. Ленуар, функцію публічного виступу в усі часи й у всіх суспільствах суворо регламентували й контролювали: "...Говорити - це теж влада, адже не всі мають право виступати публічно. Не всі можуть виступати, і якщо дехто це робить, то тільки від певної особи, у певних обставинах та за певних умов" [4]. Публічне мовлення - не лише вираження влади, але й стратегія, спрямована на її збереження. Те ж саме, як відзначає він же, стосується й мовчання, оскільки те, що не пролунало публічно, свідчить, що немає запитань, нема жодних сумнівів щодо встановленого порядку речей. Таке мовчання, на його думку, є фундаментом влади, тим, що є саме собою зрозумілим.

Символічна влада ЗМК

Символічно відтворюючи соціальний простір, вирішуючи, кому надавати слово, а кому ні, відбираючи події та ранжуючи їх за значущістю й важливістю для суспільства, масмедії пропонують зразки, моделі для самоідентифікації в різноманітних сферах життєдіяльності, стаючи чинником культурно-психологічних перетворень, набуваючи значних можливостей впливати на свідомість своєї аудиторії та провокуючи імітативну поведінку.

Велика аудиторія та ефективність впливу аудіовізуальних образів дають змогу ЗМІ створювати явища силою слова, нав'язуючи завдяки цьому певне бачення світу. В суспільстві з нестійкими соціальними зв'язками, низьким рівнем зрілості соціальних груп і невизначеним характером соціальних змін потенціал матеріалів масмедій у конструюванні образу соціальної реальності ще більше зростає.

Масмедії стають одним з найактивніших і найефективніших засобів формування та легітимації суспільних подій. В цих умовах поле символічного виробництва, де функціонують масмедії стає ареною боротьби різноманітних соціально-політичних, соціально-економічних угруповань за можливість доступу до масової аудиторії заради поширення та впровадження своїх уявлень про суспільне облаштування. В цьому сенсі соціальне значення масмедійних матеріалів полягає в тому, що вони є елементом та умовою здійснення символічної боротьби за легітимацію уявлень про соціальну реальність.

Соціальні проблеми та їх конкуренція

Оскільки "пропускна здатність" публічних арен (до яких належать передусім ЗМІ але також і увага й час політиків та громадськості) обмежена, то відбувається постійний відбір суспільних проблем, приймаються рішення про те, які з них наразі є найважливішими, варті уваги, висвітлення та розв'язання, потребують чи ні певних дій.

Дуже важливим стає час, що його виділяють медії на висвітлення тієї чи іншої суспільної проблеми: чим частіше її висвітлюють, тим значущішою і вагомішою вона постає для громадської думки.

С. Хілгартнер і Ч. Л. Боск порушують питання про критерії, якими уможливлюється визнання певної соціальної проблеми: суспільне значущої. Вони виділяють внутрішні критерії - її відповідність інтересам політичних еліт і сформованим культури» пріоритетам та зовнішні - драматичність, наявність інформаційних приводів, новизну. Ситуації, що відповідають цим критеріям, набувають статусу серйозних соціальних проблем і потрапляють поле уваги політиків, журналістів та експертів. Натомість проблеми, що є не менш суспільне загрозливими та небезпечними, але не відповідають цим критеріям, опиняються поза суспільною увагою, а їх розв'язання унеможливлюється.

Стереотипи в ЗМІ

Способи висвітлення суспільне значущих проблем також обмежуються самими умовами медійного виробництва

Необхідність опрацьовувати значні обсяги інформації за браку часу, обсяги якого ще зменшуються з виникненням нових технологій зв'язку, призводить до неминучої схематизації в роботі з інформацією, що особливо негативно позначається на висвітленні нетипових суспільних ситуацій чи подій.

Стереотипне висвітлення таких подій чи ситуацій спричинене і тим, що й культура суспільства певною мірою зацікавлена в такому структуруванні, оскільки будь-який акт пізнання починається із засвоєння загальноприйнятого, поширеного, повсякденного, наявного в суспільстві як норма. Відтворення відомого потребує меншої напруги, аніж засвоєння незвичних розумових ходів та зміна повсякденних орієнтирів.

І сама система соціальних інститутів завжди зацікавлена в підтримці стану соціального консенсусу, а тому сприяє дії та подальшій трансляції вже наявних сформованих у суспільній психології й свідомості стереотипів.

Непоодинокі випадки прямого ґендерного насильства, демонстровані з телеекранів, доповнюються мережею образів "чоловічого" та "жіночого", якими просякнута медійна реальність. Різні політики репрезентації фемінного й маскулінного потребують аналізу медійних стратегій, завдяки яким формується та підтримується патріархатна культура.

Публічний простір, традиційно чоловічий, історично тривалий час сприймав жінку як девіацію. Сфера приватного натомість була маркована як переважно жіноча.

Як наслідок, стереотипне висвітлення жінок і чоловіків у масмедіях є доволі потужним: воно містить подвійний стандарт оцінки суспільного внеску людини, залежно від її статі, різне оцінювання мотивації однакового вчинку чоловіка та жінки (як мотивованого обов'язками перед суспільством для чоловіка; я саможертовний, особистий, мотивований обов'язками перед родиною - для жінки) тощо. Такі стереотипи сприйняття, а отже, висвітлення жінок і чоловіків представники масмедій застосовують і несвідомо, та навіть тоді, коли вони не є визначеним політикою певного засобу масової інформації.

Масмедії в цих випадках постають як інструмент соціального контролю: цю функцію вони здійснюють, впроваджуючи суспільно легітимовані цінності, норми та зразки ґендерно бажаної поведінки.

Суспільний консенсус та ЗМІ

Масмедії декларують ідеологічну нейтральність, об'єктивність та незаангажованість як головні принципи не лише своєї діяльності, але й свого існування як соціального інституту. Всупереч цьому, проявом ідеологічної заангажованості щодо ґендеру є та надзвичайна єдність, яку демонструють ЗМІ, коли йдеться про висвітлення жінок на їхніх шпальтах, у радіо- та телепрограмах.

Масмедії апелюють до певного "загальноприйнятого" спектра поглядів, "узгодженого" бачення цінностей, які лежать в основі суспільства та його функціонування. Ця суспільна "згода" приховує наявну апеляцію до ієрархічно вибудуваного суспільного устрою з його виразною ґендерною асиметрією.

ЗМІ та "громадська думка"

Засоби масової інформації є способом надання своїй аудиторії певної визначеної спрямованості, закріплюючи її індивідуальні позиції в чітких рамках колективних уявлень. "Усереднені" позиції з переліку визначених питань, оприлюднених ЗМІ, змушують аудиторію сприймати їх як позиції "більшості" та безпосередньо впливають не стільки на їхню думку, а передусім на готовність її публічно висловлювати та обстоювати.

Як стверджувала відома дослідниця з ФРН, Етель Ноель-Нойман, ЗМІ в цьому сенсі дуже впливають на суспільну думку [7].

Безперервна масована подача повідомлень ЗМІ, що, попри декларовані принципи плюралізму, відрізняються уніфікованістю пропонованої картини висвітлюваних подій, призводять до обмеження можливостей вибору для глядачів, читачів і слухачів - їм просто ні з чого вибирати.

В уніфікованій картині висвітлюваних суспільних подій в аудиторії виникає враження, що більшість членів суспільства дотримується думки, представленої ЗМІ. Саме ця думка стає впливовою при формування індивідуальних думок членів суспільства. При виникненні певного спірного питання, як вказує Ноель-Нойман, люди намагаються вияснити наявний розподіл думок. Якщо виявляється, що панівна позиція відрізняється від їхньої, то вони, побоюючись ізоляції, схиляються до мовчання.

Починає діяти так звана "спіраль мовчання". Під впливом несприят-ливого "клімату думок" ця тенденція проявляється в разі, коли людина виявляє, що в загальному розкладі суспільної думки її позиція з часом не укріплюється, а послаблюється.

Ефект цих двох проявів "спіралі мовчання" спричинює ще один: мірою того, як люди, що дотримуються альтернативної думки, не обстоюють та не заявляють її, все більша кількість людей починає вважати, що такої думки просто не існує. А отже, немає потреби висловлювати й активно обстоювати її. В результаті такого впливу ЗМІ активні дискусії щодо суперечливих питань маю тенденцію стихати, а сама громадська думка - уніфікуватися.

Вплив масмедій

Вплив ЗМІ є особливо дієвим у ситуаціях соціальної дезорганізації. Порівняно зі стабільними суспільствами, де потреба в оперативній інформації, що надається ЗМІ, є відносно помірною, у суспільствах, що зазнають істотних змін, та потреба в інформації про нову формовану соціальну реальність значно зростає, оскільки вона дозволяє пристосуватися до нових соціальних умов. При цьому посилюється вплив ЗМІ на свідомість та поведінку людей загалом, а масмедійні продукти набувають пріоритетної ролі як джерело нових нормативних зразків.

ЗМІ можуть конкурувати із впливом традиційних соціальних інститутів, таких як система освіти, сім'я, церква.

Запити аудиторії

Масмедії існують завдяки запитам та очікуванням публіки - реальним чи уявним. Щоб відповідати цим очікуванням, вони вочевидь повинні працювати відповідно до правила "Давати те, чого хоче аудиторія" та виражати те, на що насамперед орієнтована увага зверненої до них більшості.

Однак ця аудиторія різниться за соціальними, демографічними та етнічними ознаками; представники різних таких категорій, і в суб'єктивному, й у буквальному значеннях, живуть у різних соціальних світах та різних реальностях.

Специфіка діяльності масмедій, зорієнтованих на трансляцію панівних у певному суспільстві поглядів на визначений перелік проблем, визнаних як загальні, суспільно-важливі, може призвести до ігнорування конкретного типу інформаційних потреб аудиторії, пов'язаного з її соціо-статевими, етнічними, соціально-демографічними, освітніми й іншими ознаками.

Зокрема, ґендерні відмінності по-різному визначають життя людей: будь-яка життєва сфера обертається для кожної зі статей не однаково, їхні ролі відрізняються як у домашньому господарстві, так і в доступі до професій, участі в політиці та можливостях економічної діяльності. Різний досвід та цінності людей часто зумовлюються саме їх статевою належністю.

Відповідно, й до повідомлень і текстів масмедій глядач/глядачка підходить із власними "значеннєвими структурами", що кореняться в його чи її досвіді й ідеях. Різні ґендерні групи (так само, як і люди, що належать до різних субкультур, наявних у соціальному просторі) сприймають медійні повідомлення по-різному.

Кодування та декодування медійних текстів

Множинність змістів медійних текстів (їх полісемія) стає суттєвою характеристикою ЗМІ, що й робить їх популярними серед найширших соціальних верств, у різних соціальних ситуаціях та поміж людей із різними рамками розуміння, застосовними до одного того ж медійного змісту.

У медійному повідомленні формується різниця між змістом, закладеним у ньому (навіть коли це повідомлення опосередковане конвент-ційними, отже, впізнаваними жанрами, як-от "новини", "спорт", "поп-музика", "мильна опера", "детектив" тощо, не зважаючи на використання за-гальної для всіх мовної системи) та тим, що його "декодує" глядач або слухач.

Таке "декодування" повідомлень аудиторією спроможне набувати цілком відмінних, навіть зворотних, від передбачувані значень: різноманітність змістів і наявність "інтерпретаційних спільнот" приводять дослідників до висновку про першість аудиторії, споживача інформаційного повідомлення у визначенні його змісту.

Хоча комунікатор "кодує" повідомлення, зокрема й з певною ідеологічною метою, отримувач не обов'язково декодує його в незміненому вигляді. Споживачі інформації можуть опиратися і протистояти ідеологічним впливам, застосовуючи альтернативні чи опозиційні стратегії читання або перегляду, відповідно до власного досвіду й поглядів. Як стверджує Фіске, "[медійні] тексти - це продукти своїх читачів. [Телевізійна] програма стає текстом у момент читання, тобто коли її взаємодія з однією з її численних аудиторій активує які-небудь змісти/задоволення, які вона здатна викликати".

Так, телеглядач/телеглядачка завжди робить свій внесок вибудовування змісту такого тексту на основі власного життєвого досвіду.

Засоби масової інформації та засоби масової комунікації

Як стверджував, зокрема, М. Маклюен, масмедії змінюють не стільки установки, скільки зразки мислення та сприйняття світу: важливе не те, що повідомляють засоби масової комунікації, а те, як вони це роблять [5].

Він постулював особливу залученість споживачів медійної продукції до створення медійної реальності, а саме: "мозаїчність" сприйняття та особисту причетність. Скажімо, телеглядач глибше занурений у комунікативний процес, аніж споживачі друкованих або ж аудійних масмедій. Мозаїчність подаваної телебаченням інформації потребує ширшої залученості й більшої глядацької уваги. Глядач постійно змушений "збирати воєдино" в своїй свідомості картинку. Телебачення також породило телевізійний пульт і блукання каналами, що зробило ще очевиднішою участь користувача.

Загалом, на його думку, з розвитком технічних засобів зв'язку й прискорення збору та поширення інформації слухач та особливо глядач дедалі більше залучається до реконструкції та зведення воєдино подієвих "картинок" реальності медій. ЗМК просто-таки вимагають участі глядача в цьому комунікативному процесі, уже не дозволяючи йому відстороненого "погляду".

Ці процеси інтерактивного за своєю суттю спілкування зумовили переосмислення поняття засобів масової інформації (означення, в якому домінує процес одностороннього "інформування" масової аудиторії) як засобів масової комунікації.

Пізніше інтерактивність почали розглядати як основний принцип комунікативної організації в комп'ютерних медіях.

Все це давало підстави Ж. Бодріяру характеризувати традиційні масмедії як "мовлення без відповіді". Натомість для здійснення мережевої комунікації, на відміну від докомп'ютерних медій, необхідність відповіді є принциповою, оскільки комп'ютерні медії дозволяють стверджувати про передання повідомлення лише тоді, коли його отримають. У цьому сенсі лише комп'ютерні мережі можна повноправно називати засобами комунікації, що повністю визначено їхньою технологією.

Як відзначають дослідники, порушення монополії на мовлення, яку мають некомп'ютерні медії, вилучають із їхньої теорії дискурс влади, основоположний для теорії масмедій у цілому "різоматична" структура мережі не допускає можливості встановлення владних відносин, що вимагають як умови існування жорсткої опозиції центру та периферії.

Основні напрямки вивчення такого зв'язку передбачають 1) вивчення способу конструювання ґендеру в текстах медій; 2) ґендерні аспекти вироб-ництва інформації; 3) теорію диферентційованого культурного прочитання; 4) проблеми кодування/декодування текстів медій.

Одним із чільних аспектів вивчення ґендеру в теоріях комунікації є те, як конструюється ґендер у текстах медій.

Різні типи змісту медій, за ним же, як і їх виробництво та використання, вивчаються в зв'язку з характером вираження ґендерної ідентичності та відповідними розбіжностями в "прочитаних" смислах і задоволенні, отримуваних від медійної продукції. Вони передбачають також вивчення можливостей "опозиційного прочитання" таких текстів.

Для вітчизняних досліджень масмедій цей напрямок ґендерного аналізу також є основним.

Вивчення змісту та способів функціонування ґендерних стереотипів у масмедіях, їх відповідності чи невідповідності реаліям суспільства, котре трансформується, образи жінок і чоловіків у ЗМІ та їх видозміни порівняно з попередніми етапами суспільного життя, специфіка висвітлення жінок і чоловіків засобами масової інформації й тенденції такого висвітлення у нашому суспільстві та світі, ґендерна асиметрія в масмедіях тощо стали темами активних наукових і громадських дискусій.

Загалом вивчення ґендерних аспектів масмедій та їх аналіз має на меті зробити прозорими та явними ґендерні асиметрії символічного відтворення реальності, яку вони презентують.

Висновки

Усі ці дослідження призводять до висновку, що ЗМІ мають безпосередню і, навіть, не дуже завуальовану владу над мисленням людства. Зараз, коли інформація визнана одним з найцінніших факторів нашого життя, ті, хто володіють засобами розповсюдження її є найвпливовішими людьми. І саме вони вирішують, що саме і у якій формі піднести до нашої уваги, а що може залишитися поза нею. В такому аспекті вислів "свобода слова" стає не просто невірним, але й просто смішним. ЗМІ здобули владу над людьми без перепон і сумнівів. Вони створили міцну систему стереотипів і образів у мисленні людей, що вже просто не дає можливості міркувати по-іншому. Але більш того, нав`язливі образи, що надають нам засоби масової інформації створюють комплекси, які потім перетікають у проблеми, у житті кожної окремо взятої людини. І ґендерний аспект не є виключенням. ЗМІ створили в уяві багатьох людей образи ідеального чоловіка і жінки, вони розмістили їх у певних нішах суспільства, тим самим відмітаючи усіх, хто не підпадає під даний образ як неповноцінних. Ці образи говорять до нас з екранів телевізорів, посміхаються з обкладинок журналів, все більше і більше закріплюючи усвідомлення нашої неповноцінності. А будь-яке нове вільне від цих стереотипів утворення не має жодного шансу на розвиток, так як не визнається ЗМІ, а також всіма тими, хто не піддає їх авторитет сумнівам. По суті, з незалежного передавача інформації, яким воно має бути, ЗМІ перетворилися у вираження думок будови світу і суспільства своїх власників. Будь-яка подія чи відображення образу стає важливішим по мірі зростання кількості інформації, наданої про неї. Тим самим шкала цінностей і важливостей створюється вже не людиною безпосередньо.

Таким чином, сприймаючи на віру все, що нам подається, під-даючись думкам і образам, що нас нав`язливо пропонують, ми втрачаємо себе як особистість, забуваємо власні надбання і глушимо унікальні риси., намагаємося бути "як всі", тому що нам сказано, що інакше неможливо. І тим самим надаємо ще більше влади тим, хто цього бажає.

На мою думку, тільки подальший розвиток досліджень у цій галузі, виявлення і розкриття усіх "підводних каменів і течій" може змінити ситуацію і розставити інші акценти в суспільному житті.

ґендерний засіб масовий інформація

Використана література