Журнал "Женское дело" (1899-1900) як перше російське "ідейне" періодичне видання для жінок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Журнал «Женское дело» (1899 - 1900) як перше російське «ідейне» періодичне видання для жінок

Л.В. Філіпенко

У статті аналізуються типологічні особливості, структура та редакційна політика журналу «Женское дело» як першого російського «ідейного» жіночого видання початку ХХ ст., на сторінках якого формувалась та апробовувалась нова феміністська ідеологія.

Ключові слова: «ідейний» жіночий журнал, жіноча періодика, гендерна рівноправність.

Вже від середини ХІХ ст. у Москві та Петербурзі започатковано ряд громадсько-літературних журналів - «Рассвет» (1859 - 1862), «Женский вестник» (1866 - 1868), «Друг женщин» (1882 - 1884), які ставили за мету розробку так званого «жіночого питання», але принципово нового типу журналів для жінок у цей час так і не виникло. Поява ідейних феміністських органів друку припадає на початок ХХ ст., коли оформлюються жіночі організації, які, поряд із благодійністю, вдаються до розробки та пропаганди ідей рівноправності.

В історіографії традиційно першими ідейними феміністськими органами друку вважаються «Женский вестник» (1904 - 1917) та «Союз женщин» (1907 - 1909), які були «рупорами» двох найбільш впливових жіночих організацій початку ХХ ст. - Жіночої прогресивної партії та Союзу рівноправності жінок [1, 277-293; 2, 246258]. Утім, до цього часу поза увагою дослідників залишились спроби інших організацій, передусім Російського жіночого взаємоблагодійнош товариства (1895 - 1918), запропонувати читачкам принципово новий журнал.

1895 р. у виступі на відкритті Російського жіночого взаємоблагодійного товариства М. Безобразова закликала жінок не займатися формальною, позбавленою індивідуальності благодійністю, а формувати союз однодумниць, допомагати одна одній у здобутті освіти, просуванні в науці, викладанні у вищих навчальних закладах [2, 190]. Такі масштабні завдання вимагали організації спеціального органу друку й 1897 р. рада товариства звернулась до Головного управління у справах друку, з проханням дозволити видання щотижневого «Справочного листка Русского женского взаимноблаготворительного общества». Планувалось, що «Справочный листок» зосередиться на огляді діяльності товариства (повідомлення про лекції, реферати, літературно-музичні вечори, різноманітні проекти, подані до Ради, витяги із протоколів, звіти, списки членів товариства та ін.), а також буде друкувати біографії видатних жінок та відомості про благодійну, літературну, громадську, артистичну діяльність жінок у Петербурзі, провінції і за кордоном [3, 1-1зв.]. Прохання було відхилено, як зазначалось, через «несхвальний відзив» департаменту поліції про викладачку вищих Бестужевських жіночих курсів, активну учасницю Російського жіночого взаємоблагодійного товариства К. Щепкіну, яка мала редагувати щотижневик [3, 5-40].

У 1899 р. рада товариства подала нове клопотання про дозвіл на видання «Справочного листка». Цього разу в якості видавця фігурувала Г. Туган-Барановська, а редактора - письменниця Ю. Віленкіна-Яковлева (псевдонім - Юлія Безродна). Ці імена не викликали серйозних заперечень з боку департаменту поліції, але міністр внутрішніх справ без будь-яких пояснень клопотання відхилив [3, 39-41]. З великою долею вірогідності можна стверджувати, що це була цілеспрямована політика уряду на обмеження «права голосу» жіночих організацій, свідченням чому стали закриття в 1901 р. реферативного відділу товариства та ще одна невдала спроба організувати схоже за характером видання. Так, у лютому 1901 р. до Головного управління зі справ друку звернулась головуюча комітету Московського товариства покращення долі жінок І. Арманд, із проханням дозволити видання під назвою «Известия Московского общества улучшения участи женщины» [4, 1-1зв.]. Зазначене товариство, що ставило за мету «боротися проти розпусти та тісно пов'язаного із ним пияцтва» [4, 11], мало намір подавати на сторінках свого щотижневика урядові постанови та «керівні статті» із «жіночого питання», хроніку жіночого життя за кордоном та в Росії, огляди преси, кореспонденції, бібліографію, а також звіти і протоколи, реферати та повідомлення, які б висвітлювали діяльність товариства [4, 1-1зв.]. Утім, хоча департамент поліції визнав, що І. Арманд «у матеріальному відношенні цілком забезпечена і моральності похвальної», її клопотання також було відхилено міністром внутрішніх справ без будь-яких пояснень [4, 8-20].

Тим не менш, того ж 1899 р., у колах, близьких до Російського жіночого взаємоблагодійного товариства, почав видаватися журнал «Женское дело», який можна вважати першим феміністським періодичним виданням. Його видавцем та редактором стала одна із засновниць та активна співробітниця товариства О. Пєшкова-Толіверова. Остання була відомим публіцистом та видавцем. Вперше її діяльність привернула до себе увагу сучасників наприкінці 1860-х рр., коли письменниця як сестра-жалібниця взяла участь у боротьбі італійців за свою незалежність. У подальшому колишня «гарібальдійка» працювала в «Неделе», «Биржевых ведомостях», «Живописном обозрении» і «Пчеле», з 1887 р. редагувала журнал «Игрушечка», з 1894 р. - додаток до нього «На помощь матерям». О. Пєшкова-Толіверова відома також як укладачка кількох збірок для дитячого читання: «Нашим детям» (СПб., 1873); «Складень» (СПб., 1883); «Лев Толстой для детей» (СПб., 1909); «Тургенев для детей» (СПб., 1909).

О. Пєшкова-Толіверова підтримувала дружні стосунки з Ф. Достоєвським, М. Лєсковим, Я. Полонським, М. Шелгуновим, П. Стрепетовою, листувалась із Л. Толстим, О. Шеллєром та багатьма іншими відомими людьми свого часу. Один із її близьких друзів, юрист А. Коні, відзначав, що «за складом думок Олександра Миколаївна належала до «людей шістдесятих років», які пережили епоху «великих реформ» і залишились вірними їй, незважаючи на різні життєві випробування» [5, 319]. Найяскравіше її громадська позиція виявилася в боротьбі за жіночу рівноправність. О. Пєшкова-Толіверова брала участь в організації «Жіночої російської ліги миру» та товариства «На допомогу недостатнім хворим освіченим жінкам», виступала з доповідями на Першому Всеросійському жіночому з'їзді (10 - 16 грудня 1908 р.), тривалий час входила до складу ради Російського жіночого взаємоблагодійного товариства та до всіх його спеціальних відділів та гуртків.

В архівній справі про видання журналу «Женское дело» жодним словом не згадується про зв'язок останнього з Російським жіночим взаємоблагодійним товариством, але аналіз складу авторів та матеріалів, які публікувались, свідчать, що такий зв'язок безперечно існував [6]. Постійними авторами журналу було чимало членів керівних органів товариства: Г. Шабанова (голова товариства), Є. Авілова, М. Безобразова (помічник редактора журналу), І. Познанська, Н. Стасова, Є. Чебише- ва-Дмітрієва, О. Шапір та ін. У перших же номерах «Женского дела» було опубліковано статтю Є. Літвінової з аналізом діяльності Російського жіночого взаємоблаго- дійного товариства [7], згодом на сторінках журналу починають з'являтися промови, оголошені на засіданнях товариства [8]. Крім того, «Женское дело» виступало одним із осередків практичної діяльності Російського жіночого взаємоблагодійного товариства: у квітневому номері журналу за 1899 р. О. Пєшкова-Толіверова звернулась із закликом до російських жінок взяти участь у зборі пожертвувань постраждалим від неврожаю в центральних губерніях Росії, повідомивши, що ця робота зосередилась у руках членів спеціального комітету товариства [9].

Таким чином, «Женское дело» взяло на себе функцію провідника ідей, які продукувались діячками Російського жіночого взаємоблагодійного товариства. Плануючи видання журналу, О. Пєшкова-Толіверова поставила за мету зробити його «органом жіночого руху в Росії» [10, 1], який виступить «на захист жіночих інтересів та прав» [10, 1]. Багато в чому пов'язаний із традицією журналістики ХІХ ст., зокрема своїм форматом - «товстий» щомісячник (144 - 224 сторінки) із публікаціями белетристичних, наукових та публіцистичних творів, що продовжувались упродовж кількох номерів, журнал, тим не менш, був новим явищем російської дійсності.

Програма журналу мала виключно «спеціальний» характер, в межах якої розроблялись наступні теми: становище жінки в сім'ї, суспільстві та державі в його історичному розвитку в Росії та за кордоном; літопис жіночого руху, жіночої освіти та жіночої праці; звіти про жіночі конгреси, союзи товариства; біографії видатних жінок; белетристика. При цьому особливу увагу журнал приділяв постатям «жінок-піонерок» та діяльності жіночих організацій. На сторінках журналу з'явились біографічні нариси та спогади, присвячені яскравим представницям російського жіночого руху - письменницям, ученим, публіцистам, організаторам жіночих навчальних закладів та благодійних товариств: Є. Конраді, С. Ко- валевській, Н. Хвощинській-Зайончковській (псевдонім В. Крестовський), М. Трубніковій, Н. Стасовій та ін. У цих та інших публікаціях конструювався образ «нової європейської жінки», яка активно відвойовує «усі сфери діяльності, в яких чоловік не зустрічав до цього часу конкуренції» [11]. Згодом обов'язковим компонентом кожного номеру стала публікація некрологів відомих жінок. Поряд із життєписами, читачам пропонувався значний обсяг матеріалу про організаційне становлення жіночого руху. Кожний номер «Женского дела» містив історичні нариси та сучасні довідки, присвячені різноманітним жіночим організаціям, пропонував детальний аналіз відповідних подій всеросійського та міжнародного характеру.

Зовсім іншим, порівняно з «дамськими» журналами, став відділ белетристики. По-перше, поряд із міськими жительками, героїнями оповідань та повістей виступали також жінки-селянки («Дождалась тетка Аксинья» [12]). По-друге, частіше за все основна сюжетна лінія будувалась навколо прагнення головної героїні вийти за родинні межі. Так, у творі О. Шапір «Две помолвки» [13] розповідається про дві сім'ї, що опинилися у схожій ситуації: дочки (кузини) одружуються, а їхні матері (сестри) намагаються пристосуватися до нової ситуації. Одні із сестер (Єлизавета Михайлівна), яка віддала усе своє життя дітям, сприймає заручини дочки як катастрофу, інша (Павла Михайлівна) завжди розуміла неминучість цієї події, тому присвятила себе громадській роботі. Розмірковуючи над ситуацією, що склалась, Павла Михайлівна звертається до себе та до читачів: «Ох, ці мені бідолашні жінки, які за все життя не припасли собі нічого, окрім сім'ї! Чому ніхто не замислюється над таким простим фактом, що сім'ї однієї не може вистачити на все життя?» [13, 23].

Постійними відділами журналу були «Іноземні відголоси», які готувала відома перекладачка та публіцист О. Каррік, та «Російські відголоси» під редакцією М. Безобразової (згодом - «Із російського життя» на чолі з Н. Яковлевою-Ланською). Вони пропонували читачам аналіз публікацій із «жіночого питання» в закордонній та вітчизняній пресі. У відділі «Критика та бібліографія» досліджувались видання, підготовлені жінками або присвячені «жіночому питанню». Досить показовим було також наповнення відділу «Суміш». Спочатку у цьому відділі планувалось надавати практичні відомості із господарства та домоведення, ручної праці та гігієни [6, 2], що було даниною існуючій традиції. Однак такий матеріал виглядав настільки чужорідним, що від нього відмовились ще до початку видання журналу, і в центрі його уваги знову ж таки знаходились жіноча освіта, жіноча праця, благодійність, правове становище жінок, жіночі товариства, ювілеї відомих жінок тощо. На відміну від «дамських» журналів, «Женское дело» майже не містило оголошень рекламного характеру, обмежуючись незначною за обсягом рекламою книжок та періодичних видань.

«Спеціальне» призначення журналу відразу було помічено сучасниками. Один із критиків «Женского дела», який сховався за криптограмою «г. М. О. М.», виступив проти розробки будь-яких спеціальних питань студентського, робітничого, дворянського, національного й у тому числі жіночого. Водночас він з певною непослідовністю рекомендував журналу стати ще більш спеціальним, відмовившись від авторів-чоловіків [14, 132]. На особливий характер журналу вказував також цензор Єлагін у доповіді Петербурзькому цензурному комітету. Він визначив журнал як «феміністський», «що проводить постійно ту ідею, що в російському суспільстві достатньо з'ясувалась необхідність для жінки однакового з чоловіками загального рівня освіти» [6, 18-20]. При цьому цензор зазначив «спокійне спрямування» журналу і навіть оцінив його як «абсолютно безбарвне», за виключенням відділу «Із російського життя» на чолі з Н. Яковлевою-Ланською [6, 18-20зв.]. Остання, користуючись публікаціями провінційних та столичних видань, здебільшого «Северного курьера» та «Сына Отечества», «старалась змалювати похмурими кольорами картину судового, адміністративного і, почасти, земського устрою Росії», що викликало значні цензурні урізання [6, 18]. На думку Єлагіна, певною «безбарвністю» журнал завдячував відсутністю талановитих співробітників та байдужістю вітчизняної публіки до жіночого питання. Дійсно, журнал не користувався великою популярністю: його наклад не перевищував 1000 примірників, що пояснюється не «бездарністю» його авторів або незацікавленістю російського суспільства жіночим рухом, а, скоріше, несформованістю відповідної читацької аудиторії. До такого ж висновку дійшла і О. Пєшкова-Толіверова, відзначивши в передмові до останнього номеру «Женского дела», що «для такого органу у нас в Росії немає читача» [15, 2]. З 1901 р. журнал, перейменований на «Новое дело», втратив свій спеціальний характер. При цьому показово, що його редакція вважала себе спадкоємцем не «Женского дела», а газети «Неделя» та літературного журналу «Книжки недели», хоча і зберегла окрему рубрику під назвою «Женское дело» [6, 22-33].

Таким чином, хоча журнал «Женское дело» був генетично пов'язаний із жіночою та загальнодемократичною періодикою ХІХ ст., віддаючи данину звичним для читача зовнішнім формам серйозного літературного видання та досить некритичному викладенню матеріалу, що було притаманно «дамським» журналам, його без сумніву можна вважати першим феміністським періодичним виданням. «Женское дело» запропонувало ряд новацій, що дозволяють говорити про початок оформлення дискурсу феміністського руху - це увага до постатей лідерів феміністського руху в Росії та за кордоном, фіксація усіх виявів боротьби жінок за рівноправність, публікація белетристики нового типу, організація практичних акцій, що сприяли діяльності Російського жіночого взаємноблагодійного товариства, формування особливого кола авторів, близьких до феміністської організації.

редакційний російський журнал феміністський

Література

1. Стайте Р. Женское освободительное движение в России: Феминизм, нигилизм и большевизм, 1860 - 1930 / Пер. с англ. - М., 2004.

2. Юкина И.И. Русский феминизм как вызов современности. - СПб., 2007.

3. Российский государственный исторический архив (далі РГИА). - Ф. 776. - Оп. 8. - Д. 1079. РГИА. - Ф. 776. - Оп. 8. - Д. 1434.

4. Кони А.Ф. Незамеченная смерть заметного человека //Кони А. Ф. Собрание сочинений: в 8 т. - Т. 7. -М., 1969. РГИА. - Ф. 776. - Оп. 8. - Д. 1110.

5. Литвинова Е. а), б), в) и г) Русского женского взаимноблаготворительного Общества //Женское дело. - 1899. Кн. 1; 2; 4.

6. Стасова П. Памяти Марии Васильевны Трубниковой //Женское дело. - 1899. - Кн. 12.

7. Воззвание к русским женщинам от редакции «Женского дела» //Женское дело. - 1899. - Кн. 4. Пешкова-Толиверова А. К читательницам и читателям

8. «Женского дела» //Женское дело. -- 1900. -- Кн. 12.

9. Каррик А. Иностранные отголоски // Женское дело. -- 1899. -- Кн. 3.

10. Засодимский П. Дождалась тетка Аксинья. (Из деревенских летописей) Женское дело. -- 1899. -- Кн. 1; Засодимский, П. Дождалась тетка Аксинья (Из деревенских летописей) //Женское дело. -- 1899. -- Кн. 2.

11. Шапир О. Две помолвки (Современные картинки) // Женское дело. -- 1899. -- Кн. 3; 4.

12. Отдел критики и библиографии //Женское дело. -- 1899. -- Кн. 2.

13. Пешкова-Толиверова А. К читательницам и читателям «Женского дела» //Женское дело. -- 1900. -- Кн. 12.

Размещено на Allbest.ur