Видавнича справа періоду радянської влади (1920-1990): ідеологічний та творчий аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний Університет ім. Ю. Федьковича

Доповідь на тему:

«Видавнича справа періоду радянської влади (1920-1990): ідеологічний та творчий аспекти»

Підготукала студентка

410 групи

Ткачук Анастасія

Чернівці 2016

1. Тотальний контроль друкованого слова

Назвемо основні причини розбалансування налагодженої в роки Української Народної Республіки видавничої справи в Україні.

Перша: Високоосвічені й добре підготовлені до такої праці видавці, редактори й автори, що складали в період революції значну частину національно свідомої інтелігенції, поповнили ряди політичної еміграції. Оволодівати непростими тонкощами творення видавничої продукції нерідко посилали за партійними дорученнями цілком випадкових людей.

Друга: Зруйнована технічна база. Конфіскована наспіх у діючих видавництвах, а тому розкомплектована, техніка не рідко простоювала, бо вона так само потребувала досвідчених і дбайливих рук.

Третя. Недостатнє фінансування нової галузі. Заданими збірника статей “ Печать в СССР к XVI съезду Р К П (б)”, що вийшов у Москві 1926 року, оборотні капітали радянських видавництв були дуже невеликі, увесь час видавництва жили на фоні недоплати та банкрутства.

Четверта: Нестача паперу, що призвела до різкого зменшення кількості видань. У зв'язку цим, скажімо, в радянській Україні у грудні 1921 року Всеукрвидав видав спеціальне розпорядження, за яким заборонялося надавати папір усім установам і закладам , “за винятком редакцій газет і видавництв для випуску партійної літератури”. Всі наявні запаси паперу повсюдно вилучалися. Паперу справді в країні не вистачало. Навіть наклад газети “ Комуніст” змушені були зменшувати, про що Всеукрвидав інформував ЦК КП(б)У. Якщо врахувати, що основний книговидавничий масив складала пропагандистська ленінська тематика (у 1925 році -- 150 млн аркушів, або п'ята частина всіх накладів), то неважко уявити, в якому дефіциті були навчальні, наукові, довідникові видання. Справжню картину того, що діялося в новоутворених радянських видавництвах, досить переконливо, хоча й емоційно, змалював у своєму “ Щоденнику” Сергій Єфремов. Ця емоційність пояснюється особистими розчаруваннями автора, матеріальною скрутою , викликаною відмовою казенних видавництв платити зароблений гонорар через незалежні від них причини.

Така ситуація була характерною не лише на початковому етапі становлення радянського книговидання, а й значно пізніше. В цьому переконує й ось цей витяг з передсмертного листа Михайла Грушевського до тодішнього Голови Раднаркому СРСР товариша В. Молотова від 4 вересня 1934 року: “ Навіть за раніше випущені книги мені і дочці не виплачують гонорару: за видавництвом “ Пролетар” -- державним видавництвом України -- уже четвертий рік залишається борг, за власними його розрахунками, на сьогодні понад 9 тис. крб.” Як результат -- повсюдне подорожчання друкованого слова, зокрема книги, яке в умовах розрухи робило цей “засіб комуністичного виховання мас” практично недоступним. На початку 20-х років в українській провінції поширилася практика покупки книг за продукти харчування. За М. Грушевського на Київщині давали до півтора фунта сала. Примірник підручника з геометрії Кисельова коштував на Поділлі вісім фунтів цукру. А в Харкові один робітник за півпуда цукру купив повний комплект дореволюційного видання енциклопедії Брокгауза-Ефрона. Нерідко безробітні вчені старої школи змушені були за харчі продавати безцінні видавничі шедеври минулого. Так, один київський професор через скрутне матеріальне становище своєї сім'ї обміняв у вересні 1921 року ЗО томів “Архива Юго-Западной России” всього на чотири кілограми цукру.

2. Ревізія випущеної літератури

Нормальний, демократичний процес становлення українського друку, що століттями заборонявся, був зупинений зі вступом до Києва у січні 1919 року російських військ армії генерала Муравйова. Буквально через кілька тижнів після повалення української ї влади у штатному розкладі усіх державних установ, навчальних, освітніх, наукових закладів, у тім числі й у видавництвах, з'явилася посада комісара. Наділені необмеженою владою, здебільшого зовсім не компетентні у справі, ці діячі стали нещадно ревізувати все, що було зроблено досі. Архівний документ зберіг результати перевірки таким комісаром стан у справ з науковою і видавничою справою у Київському університеті. У письмовому донесенні управлінню Київського губернського виконкому рад йшлося про те, що діяльність п'ятнадцяти наукових товариств, як і, звичайно ж, друкували свою продукцію (акушерсько-гінекологічне, фізико-медичне, хірургічне, клінічне студентське, історичне імені Нестора-літописця, історико-літературне, історико-етнографічне студентське, філософське, науково-філософське, фізико-хімічне, географічне, студентське дослідників природи, природодослідне, фізико-математичне, юридичне), свідчить про... “буржуазну спрямованість науки в старом у університеті”. Ця записка відіграла фатальну роль у подальшій долі цього навчального закладу: на підставі наказу народного комісаріату освіти (наркомосу) УРСР № 55, що вийшов у березні 1920 року. Київський університет ліквідовувався, видавнича справа в ньому припинялася, а на його базі створювалися три інститути: робітничо-селянський, гуманітарний та охорони здоров'я. А практично забутий сьогодні Інститут транспортної механіки АН УРСР, де, до речі, започатковувалися проектні розробки майбутнього київського метро, був ліквідований зокрема й за те, що “ в усіх працях інституту ретельно уникається термін “соціалістичний транспорт”, а пишуть просто - “транспорт”, без “соціалістичний”. Ревізія змісту діяльності видавництв, які утворилися чи зміцніли за часів діяльності українських урядів, була ще глобальнішою й дієвішою. Після її здійснення влада складає довгі списки випущеної в попередні роки літератури, яка оголошується забороненою для читання. Так, до окремого списку підручників, посібників, випущених видавництвами в Києві чи на місцях засобами земств, було внесено 120 назв. Зрозумілою була заборона книг, скажімо, з історії, літератури, географ ії чи мови. А от як у загрозу радянській владі побачили комісари-контролери у підручниках з арифметики Верещагіна, Шарка, Чепіги, алгебри Граве, геометрії Супруна, фізики Заліського, -- ствердити важко. Пояснення такому рішенню більшовицького уряду знаходимо в публікаціях тодішнього заступника наркома освіти Яна Ряппо. Ось витяг з офіційного друкованого органу “ Шлях освіти”: “ Ці підручники визналися аполітичними, у них відсутній матеріалістичний світогляд та, навпаки, наявний підхід авторів з анти марксистської точки зору”. Забігаючи наперед, варто підкреслити, що й через сім років “тріумфальної ходи радянської влади” цей же Ряппо заявив: “Якщо зробити генеральний огляд, загальну оцінку наших підручників у напрямку їх відповідності новим типам шкіл, шкільних програм і методам роботи, то ми не маємо ще таких підручників, що цілком відповідали б вимогам часу.. Підручники з математики далекі від марксистського підходу”. 1922 року для організації систематичної і повсюдної роботи щодо ревізії випущених раніше видань при наркомосвіти України створюється Центральна комісія по вилученню літератури. Незабаром на місця розсилається спеціальна “Інструкція по вилученню шкідливої літератури з читалень, книгарень та кіосків книгодруку».

Нерідко така ревізія на місцях, скажімо, бібліотечних фондів, приводила до того, що стелажі цих закладів культури оголювалися на 6 0 -7 0 відсотків. Яка доля чекала на такі вилучені книги, -- здогадатися неважко: їх масово знищували. друкований література український

Размещено на Allbest.ru