Сатиричний дискурс публіцистики Наддніпрянської України 1905–1920 рр.: особливості творення і тематичні аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

САТИРИЧНИЙ ДИСКУРС ПУБЛІЦИСТИКИ НАДДНІПРЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ 1905 - 1920 рр.: ОСОБЛИВОСТІ ТВОРЕННЯ І ТЕМАТИЧНІ АСПЕКТИ

Спеціальність 27.00.04 - теорія та історія журналістики

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій

СТАДНИК Вадим Володимирович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділенні „Науково-дослідний Центр періодики” Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, профессор Крупський Іван Васильович, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри радіомовлення і телебачення факультету журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент ФІНКЛЕР Юрій Едуардович, Галицький інститут імені В. Чорновола Національного університету «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри видавничої справи та редагування;

кандидат історичних наук, профессор КРИВОШЕЯ Григорій Петрович, Київський національний авіаційний інститут, завідувач кафедри журналістики.

Захист відбудеться „17” червня 2009 р. о 16 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.33 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 35/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці ім. М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий „14” травня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради к. філол. н., доц. В.Е. Шевченко.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сатира в усі історичні епохи виражала пошуки народом правди в його боротьбі за утвердження загальнолюдської моралі та соціальної справедливості. Зразки такої сатири знаходимо і на сторінках національно-патріотичної преси Наддніпрянської України 1905 -1920-х рр. Формуючись у соціально-політичних умовах, які постійно змінювалися, сатирична публіцистика намагалася відповідати на „виклики часу”, була на сторожі української національної ідеї. Дискурс сатиричної газетно-журнальної публіцистики вирізнявся доступністю сприйняття, легким засвоєнням ідей, висловлюваних публіцистами, що було особливо важливим у час, коли частина українського суспільства залишалася малограмотною. Водночас сатирично-публіцистичні твори, надруковані на сторінках періодичних видань Наддніпрянщини 1905 - 1920-х рр., становлять яскраву картину боротьби і прагнень української нації до національного і соціального визволення, до мрій створити власну незалежну державу. Однак, сатирична публіцистика, незважаючи на її суспільно-політичну роль в житті українства, досліджена лише поверхово. Почасти її роль, звичайно, з огляду служіння ідеям комуністичної ідеології, досліджували свого часу О.Бабишкін, І.Бойко, Ф.Білецький, М.Гончарук, І.Дузь, А.Капелюшний, М.Старовойт та ін. Однак об'єктивне вивчення газетно-журнальної сатиричної публіцистики почалося лише в період відновлення державної незалежності України. Серед українських науковців, які зробили найбільший внесок у дослідження проблем теорії і практики сатири у суспільно-політичному житті нації - Н. Андріюк, О. Коновець, І.Крупський, І.Михайлин, О.Мукомела, О.Почапська, Н.Сидоренко, Л.Сніцарчук, Ю.Ярмиш та ін.

Дослідження сатиричної публіцистики 1905 - 1920 рр. передовсім допоможе повніше з'ясувати тогочасні події, чіткіше зрозуміти прагнення українства до побудови своєї незалежної держави, сприятиме об'єктивному написанню як історії нашої держави, так й історії української журналістики зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами простежується у тому, що вибрана тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної програми науково-дослідних робіт Відділення «Науково-дослідний Центр періодики» Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, що має на меті створення бібліографії української періодики ХІХ - ХХ ст. (номер держєрестрації 0106U002972), а також збігається з планами науково-дослідних робіт факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, зокрема є складовою факультетської теми „Шляхи підвищення ефективності сучасної журналістики” (номер держреєстрації 0106U005900).

Мета і завдання дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному вивченні сатиричного дискурсу української газетно-журнальної сатиричної публіцистики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр., її жанрового корпусу, з'ясуванні тематичних напрямів, акцентуванні на особливостях журналістської майстерності провідних публіцистів-сатириків. Для реалізації поставленої мети окреслено таке коло завдань:

- визначити роль і місце сатирично-гумористичної публіцистики у системі загальноукраїнської національно-патріотичної журналістики;

- простежити еволюцію розвитку газетно-журнальних сатиричних жанрів;

- виокремити коло тематичних проблем, які перебували в центрі уваги сатиричної публіцистики;

- обґрунтувати, яким чином сатиричні публікації впливали на розвиток національної самосвідомості народу та на піднесення національно-визвольного руху української нації;

- розкрити форми і методи сатиричної публіцистики у розвінчанні російської шовіністичної та більшовицької ідеологій;

- дослідити особливості творення сатиричного дискурсу, зокрема використання лексичних засобів для творення сатиричних образів.

Об'єктом дослідження є загальнополітичні українські газети і журнали національно-патріотичного напряму, що видавалися на Наддніпрянській Україні впродовж 1905 - 1920 рр.

Предметом дослідження стала змістова, тематична, жанрова та лексична наповненість сатиричної публіцистики.

Джерельну базу дослідження складають примірники національно-патріотичних газет та журналів, що видавалися на Наддніпрянській Україні впродовж 1905 - 1920 рр. Загалом автор дослідив більш як 20 назв періодики (понад 6000 чисел), на сторінках яких було надруковано понад 500 назв сатиричних публікацій.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період від 1905 р. до 1920 р. Нижня межа обґрунтовується періодом, коли на Наддніпрянській Україні виникли перші масові українськомовні часописи; верхня - 1920 роком, коли преса, яка захищала інтереси української нації, після встановлення на теренах Наддніпрянщини радянської влади, фактично була заборонена.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію Наддніпрянської України, яка до 1917 р. входила до складу Російської імперії, а після поразки національно-визвольних змагань була включена до складу СРСР.

Методологічна основа дослідження. Основними методами, якими послуговувався дисертант, є порівняльно-історичний, проблемно-тематичний та бібліографічно-описовий, що визначаються такою системою принципів, як історизм, наукова об'єктивність, комплексність. Окрім цього як фундаментальні, використано діалектичний та структурно-функціональний методи дослідження. Зокрема, за допомогою діалектичного методу проаналізовано динаміку розвитку жанрових матеріалів сатиричної публіцистики як засобу пізнання та оптимізації навколишньої реальності через журналістську творчість. За допомогою структурно-функціонального методу здійснено аналіз структури друкованих текстів, написаних у формі сатиричних дискурсів.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у тому, що це перше комплексне дослідження дискурсу української сатиричної публіцистики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр., у якому всебічно висвітлено основні напрями антиукраїнської політики і показано вплив газетно-журнальної сатиричної публіцистики у їх розвінчанні; простежено еволюцію сатиричних жанрів на сторінках українських національно-патріотичних видань, з'ясовано їх витоки і джерела; досліджено методи і прийоми побудови сатиричних текстів, використання у них мовностилістичних засобів.

Практичне значення результатів дослідження. Використані в дисертації положення можуть бути корисними для написання узагальнюючих праць з історії українського журналістикознавства чи стати основою для розробки спецкурсу “Сатирично-гумористичний дискурс національно-патріотичної журналістики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр.”.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та рекомендації, які становлять теоретичну і практичну основи дисертації, оприлюднені на міжнародних і всеукраїнських науково-практичних конференціях, зокрема на: Другій міжнародній науковій конференції «Збройні сили України: історія та сучасність» (Львів, 29-30 березня 2006р., Військовий інститут ім. гетьмана П. Сагайдачного національного університету «Львівська політехніка»); ІІІ науковій конференції „Національна ідея: українські інтереси” (Львів, 1 червня 2007р., Українська академія друкарства); Першій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного медійного простору” (Тернопіль, 8-9 листопада 2008р., Галицький інститут ім. В. Чорновола); Десятій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції „Українська періодика: історія і сучасність” (Львів 31 жовтня - 1 листопада 2008р., Львівська наукова бібліотека ім.В.Стефаника НАН України); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Комунікативна ідентифікація в інформаційному просторі України” (Львів, 5-6 березня 2009р., Львівський Національний університет ім.І.Франка) та ін. Окрім цього, рукопис дисертації обговорювався на засіданні Відділення „Науково-дослідний Центр періодики” Львівської національної наукової бібліотеки ім. В.Стефаника за участю провідних науковців факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено у семи публікаціях, чотири з яких - статті у фахових збірниках, затверджених ВАК України для спеціальності „журналістика” та „соціальні комунікації”.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, наукові публікації, в яких викладено основні положення роботи, здобувач виконав одноосібно.

Структура й обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена характером та завданням дослідження. Складається вона зі вступу, чотирьох розділів, поділених на параграфи, висновків, списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладений на 184 сторінках, загальний обсяг дисертації 210 сторінок. Список використаних джерел містить 197 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, основні завдання дослідження, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну, охарактеризовано теоретичну і практичну цінність дисертації, окреслено її хронологічні та тематичні межі, показано структуру дисертації.

У першому розділі - «Історіографія наукової проблеми та джерельна база дослідження» - проаналізовано стан дослідження української сатиричної преси Наддніпрянської України, а також сатиричного дискурсу громадсько-політичної преси. На думку дисертанта, вивчення задекларованої теми передбачає дослідження тріади: українська національно-патріотична преса - газетно-журнальна сатирична публіцистика, її сатиричний дискурс - утвердження українства як самостійної, державотворчої нації та її державотворчі змагання за становлення незалежної Української держави. У зв'язку з цим дисертант виокремлює чотири історичних етапи щодо вивчення цієї теми і докладно аналізує їх: дорадянський (кінець ХІХ - початок ХХ ст.); радянський (20 - 80 роки ХХ ст.); пострадянський, який можна назвати періодом незалежної Української держави (починаючи з 90-х ХХ ст. і до сьогодення) та емігрантський.

Дисертант встановив, що перші дослідження історії української преси були пов'язані із її вивченням як допоміжного історичного джерела для з'ясування тих чи інших проблем української національної ідеї (В.Міяковський, І.Франко, В.Щурат, П.Капельгородський, С.Петлюра, І.Стешенко, Б.Грінченко та ін.).

До більшовицького перевороту 1917 р. чимало українських письменників, істориків, громадсько-політичних діячів працювали безпосередньо в редакціях українських часописів. Саме тоді вони почали збирати матеріал для наступних узагальнюючих наукових досліджень чи мемуарів, у яких певне місце відводили й дослідженню історії української преси (М.Грушевський, С.Єфремов, В.Дорошенко та Д.Дорошенко). Цікавими для розкриття теми дисертації стали праці В.Коряка, О.Гермайзе, у яких знаходимо відомості й про українську пресу.

Зі становленням тоталітарного режиму об'єктивність наукових досліджень знижується. Однак деякий цінний фактологічний матеріал знаходимо у працях О.Дея, В.Дмитрука, Ф.Погребенника, М.Жовтобрюха, В.Кізченко та ін.

Серед досліджень зарубіжних авторів мають наукову цінність праці А.Животка, Ю.Тернопільського, О.Бочковського та С.Сірополко, мемуари діячів преси - Є.Чикаленка, П.Феденка та ін.

Серед здобутків сучасних науковців варто виділити праці Н.Андріюк, І.Білецького, І.Бойка, М.Гончарука, В.Гутковського, І.Дузя, А.Капелюшного, О.Коновця, І.Крупського, О.Мукомели, Н.Остапенко, О.Почапської, О.Сидоренка, Н. Сидоренко, П.Федоришина та ін.

Цінним джерелом для розкриття теми стали дослідження фахівців у галузі теорії і практики сучасної журналістики та соціальної комунікації - А.Бойко, В.Василенка, В. Владимирова, В.Демченка, В.Іванова, В.Різуна, С.Квіта, О.Кузнецової, В.Лизанчука, І.Михайлина, М.Тимошика, Н.Зелінської, К.Серажим, Б.Потятиника, Б.Чернякова, Ю.Фінклера, В.Шкляра та ін.

Другий розділ - «Еволюція української сатиричної преси, журналістські прийоми, мовностилістичні засоби творення сатиричного дискурсу на сторінках української національно-патріотичної преси» - складається з трьох підрозділів. У підрозділі 2.1. „Витоки і джерела сатири на сторінках української преси: від усної народної творчості до сатиричних видань й сатиричних публікацій на сторінках загальнополітичних часописів” дисертант доводить, що українська газетно-журнальна сатирична публіцистика була покликана до життя суспільно-політичними потребами, актуальними для конкретної доби.

Витоки формування української газетно-журнальної сатиричної публіцистики, на думку дисертанта, можна вбачати в усній народній творчості, у спадщині „мандрівних” поетів та в інтермедіях ХVІІ - ХVІІІ ст.

Одним з перших в Україні серед періодичних видань сатирично-гумористичного типу став журнал „Харьковский Демокрит”. У 60 роках ХІХ століття з'являється нелегальна рукописна журналістика. Значна роль у розвитку сатиричної публіцистики, на думку дисертанта, належить тижневику „Черниговский листок” (редактор Л. Глібов).

Однак скрупульозно проаналізувавши розвиток української сатиричної журналістики, дисертант довів, що можливості для її розгалуження з'явилися лише після повалення царизму в 1917 році.

У підрозділі 2.2. „Жанрово-сатиричний комплекс, його місце в структурі української преси. Еволюція жанрово-сатиричного корпусу: від сатирично-художніх до сатирично-публіцистичних творів” дисертант доводить, що жанровий аналіз будь-якого тексту, художнього чи публіцистичного, надрукованого на сторінках газети або журналу, передбачає передовсім з'ясування широкого спектру його зв'язків - соціальних, естетичних, психологічних (суспільство - автор - твір - читач - суспільство).

Дисертант встановив, що у загальнополітичних українськомовних періодичних виданнях Наддніпрянської України у перші роки їх видання важко провести чітку межу між художніми, художньо-публіцистичними і публіцистичними жанрами. Особлива складність відчутна при виокремленні жанрів сатиричного комплексу. Для чіткішого з'ясування цієї проблеми дисертант передовсім розглядає сутність самого поняття „сатира”, а відтак з'ясовує трансформацію сатири у тих чи інших жанрових моделях.

Серед усього багатства сатиричних жанрів провідна роль у жанровій структурі Наддніпрянської преси 1905 - 1920 рр., як засвідчив проведений у дисертації аналіз текстів, належить фейлетонові, який характеризувався логічним узагальненням, містив у собі мораль, що була подана прямо чи приховано, але неодмінно випливала з твору. Автори виробили для його подачі відповідний стиль викладу матеріалу, що передбачав, зокрема, бурлескну манеру вислову, чіткість композиції, гостроту сюжету, образність мови. Однак сміх не був визначальною ознакою цього жанру. Більше того, майже 60% проаналізованих дисертантом газетних фейлетонів будувалися без цієї ознаки, а головну роль автори відводили не сміхові, а трактуванню фактів, які коментували не лише через сміх, а радше через їх сатиричну загостреність, гіперболізацію, доведеність ситуації до абсурду.

Докладно проаналізовано в дисертації й використання публіцистами памфлету, розкрито його специфічні ознаки, зазначено використання на сторінках тогочасної преси й інших жанрів сатири.

Звісно, у сатиричному дискурсі української преси Наддніпрянської України постійно вироблялися різні форми творення смішного. Дослідженню цього присвячений підрозділ 2.3. - „Еволюція засобів творення смішного у сатиричному дискурсі: від езопівської мови до урізноманітнення мовностилістичних засобів”. Адже з'явившись на сторінках української преси чи не з перших днів її існування, в роки царської тиранії, сатирична публіцистика, аби уникнути репресій, мусила виробляти для себе певні форми існування і відповідні методи відображення дійсності.

Серед найпоширеніших форм езопівської мови, яку мали на озброєнні українські публіцисти до 1905 р., а відтак і в роки переслідування української державотворчої ідеї та в роки тоталітарного суспільства, було використання відповідної алегорії та символіки. Якщо алегорія найчастіше використовувалася у текстових дискурсах сатиричних творів, то символіка виступала радше не самостійним жанром, а найчастіше графічним доповненням, ілюстрацією до текстової частини, що особливо виявилося у типології сатирично-гумористичних журналів.

Розглядаючи дискурс сатиричних творів, надрукованих на сторінках української національно-патріотичної преси Наддніпрянщини 1905 - 1920 рр., дисертант аналізує його за двома найголовнішими критеріями: за структурою побудови самого дискурсу (особливості зачину твору, розгортання сюжетної думки, кінцівка твору тощо) й за використання тих чи інших мовностилістичних форм та засобів, використовуваних автором для дохідливішого сприйняття читачем змісту твору.

Водночас дисертант дослідив, як публіцисти у дискурсах сатиричних творів використовували різні мовностилістичні засоби.

Третій розділ дисертації - «Роль сатири у пробудженні національної свідомості українців Російської імперії (1905 - 1917 рр.)» поділяється на два підрозділи. У першому з них - 3.1. - «Сатира у відстоюванні української мови, культури, школи» - дисертант аналізує газетно-журнальні публікації, спрямовані на захист таких фундаментальних засад українства, як мова, культура, школа. Виходячи з того, що проросійські кола всіляко заперечували право на існування української мови як мови самостійної, публіцистам необхідно було розвінчати такі тенденції. З цією метою на сторінках „Ради”, наприклад, було вміщено під рубрикою „Маленький фейлетон” фейлетон Макогоненка (М.Левицького) „Фотографія з натури”, на сторінках газети „Село” - безадресні фейлетони „В суді”, „У школі” та ін. У дисертації вони всебічно проаналізовані.

Загалом дисертант довів, що одним з головних напрямів у пробудженні українства і готовності його до подальшої політичної боротьби українські публіцисти вважали прищеплення українцям усвідомлення того, що вони є окремим народом, який має свою мову, свою історію та культуру.

Підрозділ 3.2. - „ Тематика сатири періоду революційного піднесення 1905-1907 рр.” - обумовлений тим, що українські публіцисти-сатирики намагалися завжди давати відповіді на запитання, які найбільше хвилювали громадськість.

Одним з перших до сатиричного осмислення дійсності приступили в редакції гумористично-сатиричного журналу „Шершень”, що й випливало із програми часопису. Сатиричний комплекс журналу найчастіше був репрезентований сатиричним віршем, фейлетоном, афоризмом, перефразом. У журналі майже не було таких жанрів, як памфлет. Серед проблем, які висвітлювалися на сторінках часопису, розвінчання „демократичних свобод”, наданих народові царською владою, заклики до консолідації нації, викриття псевдопатріотів, прагнення викликати повагу до національних ідеалів та провідників нації тощо.

Дисертант, докладно проаналізувавши мініатюри, оформлені у стилі різних газетно-журнальних повідомлень - оголошень, хроніки, телеграм, довів, що наповнені гострим політичним змістом ці суто інформаційні жанри сприймалися як сатиричні. Серед авторів, публікації яких ретельно аналізовані у роботі - сатиричні твори О.Пчілки, Л.Жебуньова, В.Самійленка, В.Доманицького та ін.

Загалом у період революційного піднесення 1905 - 1907 рр. сатиричний дискурс на сторінках української національно-патріотичної преси був одним з найпомітніших як у кількісному, так і в якісному плані. Водночас публіцисти намагалися виховувати своїх читачів на прикладах любові, а не ненависті, відтворювати те спільне, навколо чого можна було згуртувати націю. Саме тому вони ревно оберігали від різних фальсифікацій ім'я Т. Шевченка, висміювали нікчемність тих, хто хотів принизити цей символ України й українців.

Тональність сатирично-публіцистичних виступів дещо змінилася із настанням у країні нової хвилі реакції. Про це йдеться у підрозділі 3.3. - „У період реакції”. Однак сатиричний дискурс і надалі залишався провідним багатьох газет і журналів.

Чимало сатирично-публіцистичних творів друкувалося, наприклад, на сторінках київського соціал-демократичного тижневика “Слово” (1907-1909). Частими на його сторінках були антиурядові сатиричні матеріали (памфлет Д.Донцова “Мрії Струве і компанії та дійсність”).

В ілюстрованому тижневику “Село” матеріали гумористично-сатиричного характеру були зосереджені у постійній рубриці “Сміховина”, де друкувалися у вигляді анекдотів. Встановлено, що важливим напрямом сатиричної критики на сторінках цього часопису було розвінчання псевдопатріотизму, старого українофільства, реакціонерства. Багато уваги публіцисти приділяли національному питанню.

Яскраві зразки сатиричної публіцистики містить газета „Українська хата”, що виступала за національне відродження мистецтва і суспільства, автономність і самобутність.

Отже, навіть у період політичної реакції сатира не зникала зі сторінок української національно-патріотичної преси. Навпаки, реагуючи на політичну ситуацію, публіцисти, розширили тематичний спектр своїх публікацій. Однак чимало матеріалів друкувалося без підпису, їх авторство й нині встановити важко. У цей період головною темою сатири було розвінчання царського самодержавства, осудження його політики як такої, що суперечить визвольним потугам українства.

Після вимушеної кількарічної перерви у воєнні роки, коли українська преса була заборонена, у 1917 нарешті знову з`являється національна періодика. У цей час на політичну арену виходять нові українські політичні партії. Однак щодо державного устрою України ці партії займали неоднакову позицію. Тому сатирична публіцистика представлена у цьому інформаційному полі України не лише різними виданнями, а й різними жанрами, різною тематикою. Цьому аспекту дослідження присвячено ІV розділ дисертації - „Сатира у відстоюванні інтересів нації у період національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр.”. У першому підрозділі цього розділу - „Роль сатири у становленні української державності” - дисертант встановив, що у цей період з'являються нові сатиричні образи, найпомітнішим серед яких є образ, який незабаром стане одним з негативних в українській сатиричній публіцистиці цього періоду - український „обиватель” - людина боязка, без національного обличчя, для якої головне зберегти своє майно і посаду. Вперше його вивів Л. Бурчак у фейлетоні “Хамелеони” , що був надрукований на сторінках газети „Нова Рада”.

З 1918 р. фейлетон стає постійним жанром на сторінках цієї газети, а постійним автором „сатиричного цеху” - А.Яринович. Водночас розширюються тематичні горизонти, шліфується гострота і майстерність журналістського пера цього талановитого публіциста. У фейлетонах А.Яриновича можна виокремити такі основні тематичні напрями: критика різних партій, критика українського уряду, мовні проблеми.

Чимало прислужився відстоюванню ідей української державності й щоденний часопис „Робітнича газета”. Сатира тут належить здебільшого перу Г.Гетьманця (псевдонім Г.Коваленка). У своїх викривальних фейлетонах, сатиричних замітках він та інші автори виступали проти ворожих для української держави та своєї партії сил, захищали українську мову та культуру.

На сторінках газети “Боротьба” (орган Центрального Комітету УПСР) сатиричні матеріали з'явилися дещо пізніше, і друкувалися вони під рубрикою “Малий фельєтон”. Сатира в „Боротьбі” виходила за межі внутрішніх проблем, захоплюючи і деякі зовнішньополітичні питання. Так, показ становища тогочасної України і водночас різку критику гетьманату започаткував памфлет Г. К. (криптонім Г.Коваленка) „Розрідження”.

Інтереси українства відстоювала і щоденна газета “Народна воля”. Сатиричні матеріали часто спеціально виділялися іншим шрифтом, який робив їх помітними серед інших публікацій. Однак спочатку тематичне коло сатири було окреслене розвінчанням політики антиукраїнських партій та організацій, їх пресових органів та критикою громадсько-політичних діячів та урядовців.

Газети „Нова Рада”, „Боротьба”, „Народна воля” та „Робітнича газета” одними з перших стали в оборону української держави, інші часописи підхопили цю естафету. Майже всі вони мали фейлетонні рубрики, де систематично друкували оперативну сатиру на злободенні теми. При цьому більшість публіцистів друкували свої твори не в одній, а водночас в різних газетах, що свідчить про розуміння ваги не просто дотепного, а часто вбивчого слова, перевагу не жарту, а гострої сатири у викритті різних антиукраїнських сил. Про це йдеться у підрозділі 4.2. - „Сатирична публіцистика в обороні української держави (1918- 1920 рр.)”. Головним завданням публіцистів у цей час було оперативне реагування на актуальні події. Так, 16 січня Директорія УНР прийняла виклик війни радянської Росії, а через день на сторінках „Трибуни” з'являється фейлетон Івасика „Переляк”.

Активно виступали у „Трибуні” з викриттям облудної суті московської політики, більшовицьких лозунгів.

В Одеській газеті “Вільне життя”, що почала виходити з 1918 р., відразу ж були запроваджені постійні рубрики „Маненькі фельєтони”, „Фельєтони”, де друкувалися твори сатирично-гумористичного спрямування. Специфіка подання сатиричних матеріалів у цій газеті полягала в тому, що у сатиричних рубриках заверстувалися одночасно два матеріали, іноді різнотемні, але найчастіше присвячених одній проблемі. Серед тем тут чітко простежуються теми розвінчання ворожих „меншостей” та власних „малоросів”-землячків, захист рідної мови, критика антиукраїнської преси, антиукраїнство більшовиків. Найяскравішим постійним персонажем у „Вільному житті” був одеський „обиватель”, зросійщений малорос-інтелігент, який, маючи іноді цілком українське прізвище і походження, мріяв про повернення царизму і „великої Росії” й чути не хотів про автономію України.

Проаналізував дисертант й сатиричні публікації, що друкувалися на сторінках Кам'янець-Подільської газети “Життя Поділля” та часопису “Україна” (твори С. Васильченка, В. Самійленка, П. Михайловича, П. Городецького та ін).

Загалом, на думку дисертанта, всю сатиричну публіцистику у національно-патріотичній пресі цього періоду відзначає сміливе служіння національним інтересам, гострі виступи проти ворогів українства („обивателів”, „меншостей”, більшовиків, монархістів), підтримка українського уряду - Центральної ради, Директорії, засудження гетьманського режиму. Хвилювали публіцистів і проблеми створення національного війська, вихованого у патріотичному дусі, що стало б на сторожі новоутвореної держави.

ВИСНОВКИ

Дисертант довів, що українська газетно-журнальна сатирична публіцистика була покликана до життя суспільно-політичними потребами, актуальними для конкретної доби. Витоки формування української газетно-журнальної сатиричної публіцистики, на думку дисертанта, можна вбачати в усній народній творчості, що трансформувалася у спадщині „мандрівних” поетів та в інтермедіях ХVІІ - ХVІІІ ст.

У розвитку українськомовної сатиричної преси можна виділити два етапи: після Маніфесту 1905 р., коли з'явилась українськомовна преса, і до першої світової війни, коли багато видань змушені були припинити своє існування (1905-1914 рр.); і період державності, коли українські уряди змінювали один одного (Центральна Рада, Гетьманат, Директорія) (1917-1922 рр.). У перший період виходило два сатиричних видання - „Шершень” та „Хрін”; у другий - журнали „Ґедз”, „Реп'яхи”, „Будяк”. Усі вони побачили світ у Києві.

Виокремивши два важливих періоди, позначені двома революціями, які дали поштовх і можливості до розвитку українськомовної преси, можна прослідкувати в обох з них схожу особливість: високий патріотичний зміст українських видань. Тематика видань першого періоду окреслена такими основними напрямами:

- критика царського режиму та урядової політики (зокрема, прем'єр-міністра графа Вітте та міністра внутрішніх справ Дурново);

- показ „тюремної” атмосфери в державі, викриття погромів та безпричинних масових арештів;

- критика політичних партій і організацій (особливо чорносотенних, шовіністичних, „панських”) та їх видань;

- показ класових стосунків, осуд панів та їх „благодіянь”, способу життя;

- виступи проти польської шляхти;

- висвітлення проблем села та життя поневоленого народу.

У другий період свого існування сатиричні видання заторкують такі теми:

- критика ворожих до України партій та організацій (особливо більшовицьких, монархічних);

- критика недоліків власного уряду, антигетьманські виступи;

- пресова полеміка між різними виданнями;

- показ суспільно-політичної ситуації в Україні;

- критика „обивателів”, „меншин” та всіх антиукраїнських елементів;

- захист та пропаганда української мови, культури, освіти;

- пропагування ідеї автономії України.

Ці теми простежуються і у сатиричній публіцистиці в низці суспільно-політичних та партійних часописів першого („Сніп”, „Маяк”, „Слово”, „Громадська думка”, „Село”, „Рідний край”, „Українська хата”, „Молода Україна” та ін.) й другого („Нова Рада”, „Боротьба”, „Народна воля”, „Робітнича газета”, „Вільне життя”, „Трибуна”, „Слово”, „Україна”, „Життя Поділля” та ін.) періодів.

Щодо жанрового втілення сатири та гумору в сатиричних та несатиричних виданнях, то вони теж схожі для обох періодів. Зокрема, активно використовувались такі жанри: сатирична проза у великих і малих жанрових формах (сатиричні замітки, мініатюри, анекдоти, загадки, оголошення, репліки, гуморески, фейлетони, памфлети); сатирична поезія (оди, епіграми, пісні, байки, віршовані коментарі, віршовані фейлетони та памфлети, сатиричні вірші, мініатюри); ілюстративний матеріал (карикатури, сатиричні малюнки, шаржі).

Щодо мовних засобів сатири у публіцистиці кінця ХІХ - початку ХХ ст., то публіцисти широко послуговувались такими засобами, як іронія, сарказм, гіпербола, метафора, стилізація; лексичними одиницями для їх творення - омонімами, паронімами, фразеологізмами.

Більшого розвитку сатирична публіцистика досягла у другий період, коли провідними жанрами (особливо в несатиричних виданнях) стають фейлетон та памфлет, зокрема й віршовані, для яких запроваджено спеціальні окремі рубрики.

Загалом дисертант констатує, що процес становлення та розвитку українськомовної сатиричної преси відбувався у важких і несприятливих соціально-політичних та цензурних умовах, серед засилля інертних зрусифікованих елементів та заляканого населення; сатирична публіцистика досліджуваної преси була актуальною, оскільки оперативно відгукувалась на болючі проблеми сучасності, заторкувавши найбільш важливі проблеми та нерідко прогнозувала політичне майбутнє країни; сатирична публіцистика займала важливе місце у житті суспільства, оскільки крізь терни більшовизму та великоросійського монархізму несла патріотичні ідеї, сприяла утвердженню автономії України.

Дисертант відзначає високу професійну майстерність, політичну обізнаність та громадянську активність українських сатириків Ф.Матушевського, М.Левицького, Г.Коваленка, А.Ніковського, В.Cамійленка, Лесі Українки та ін.

Українська сатирична публіцистика й періодика 1905 - 1920 років відзначається особливим способом охоплення дійсності - через саркастичний трагізм та іронічний оптимізм публіцистів бачимо важку суспільно-політичну ситуацію того часу, характеристику суспільства, держави, проблем і подій. Їх високий професіоналізм, патріотизм і політично-громадський оптимізм прислужились би і у наш економічно й морально спустошений час, де помітна відсутність якісної національно-патріотичної періодики та публіцистики, й сатиричної зокрема.

жанровий сатиричний патріотичний преса

Основні положення і висновки дисертації викладено в таких публікаціях

1. Стадник В. Відображення проблемно-тематичного спрямування української військової преси періоду національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. у жанровій панорамі / Стадник В. // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2006. - Вип. 14. - С. 369 - 374.

2. Стадник В. Жанри віршованої публіцистики в українській пресі періоду національно-визвольних змагань 1917 - 1921 рр. / Стадник В. // Збірник наукових праць Галицького інституту імені В'ячеслава Чорновола. - Тернопіль - Львів; 2008. Т. 2. - С. 291 - 295.

3. Стадник В. Елементи сатиричного твору, їх композиційні функції у дискурсах національно-патріотичної преси Наддніпрянщини / Стадник В. // Вісник Дніпропетровського Національного університету. Серія: Літературознавство. Журналістика. - Дніпропетровськ, 2009. - Вип. 11. Стадник В. Еволюція сатири на сторінках української преси Наддніпрянщини / Стадник В. // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2008. - Вип. 1 (16). - С. 396 - 407.

5. Стадник В. Еволюція засобів творення смішного у сатиричному дискурсі української національно-патріотичної преси Наддніпрянщини 1905 1921 рр. / Стадник В. // Діалог. Медіа-студії. - Одеса, 2008. - Вип. 8. - С. 206

6. Стадник В. Музичка Степан / Стадник В. // Українська журналістика в іменах: Національна Академія наук України, Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника, Науково-дослідний центр періодики. - Львів, 2006. - Вип. 13. - С. 292 - 293.

7. Стадник В. Рабій Юліан Євгенович / Стадник В. // Українська журналістика в іменах: Національна Академія наук України, Львівська наукова бібліотека ім. В.Стефаника, Науково-дослідний центр періодики. - Львів, 2006. - Вип. 13. С. 345 - 346.

АНОТАЦІЯ

Стадник Вадим Володимирович. Сатиричний дискурс публіцистики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр.: особливості творення і тематичні аспекти - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 - теорія та історія журналістики. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

Дисертація є першим у вітчизняній науці комплексним дослідженням сатиричного дискурсу газетно-журнальної публіцистики Наддніпрянської України 1905 - 1920 рр.

У праці проаналізовано розвиток української сатиричної преси, розкрито прийоми та мовностилістичні засоби творення сатиричного дискурсу на сторінках національно-патріотичної преси, доведено, що джерелами сатири є передовсім усна народна творчість. Ґрунтовно з'ясовано й розвиток жанрово-сатиричного корпусу, показано форми творення публіцистами смішного, використання ними різних мовностилістичних засобів. Докладно виділено основні жанрово-тематичні напрями сатиричної публіцистики двох періодів: 1905-1917 рр., 1917-1920 рр.

Ключові слова: дискурс, сатирична публіцистика, сатиричні жанри, проблематика сатиричних виступів, сатиричний образ, мовностилістичні засоби, творення сатиричного дискурсу.

АННОТАЦИЯ

Стадник Вадим Владимирович. Сатирический дискурс публицистики Надднепрянской Украины 1905 - 1920 гг.: особенности создания и тематические аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по социальным коммуникациям по специальности 27.00.04 - теория и история журналистики. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

Диссертация является первым в современной науке комплексным исследованием сатирического дискурса газетно-журнальной публицистики Надднепрянской Украины 1905 - 1920 гг.

На обширном газетно-журнальном материале и анализе источниковедческой базы проанализирована эволюция украинской сатирической печати от первых общеполитических изданий к сатирическому типу журналистики, обстоятельно исследованы источники, на которых зародилась и развивалась сатирическая публицистика. При этом выделено значение устного народного творчества, искусство интермедий, классической украинской литературы комедийного типа, общепартийной печати.

Исследуя жанрово-сатирический комплекс, указывая на его месте в структуре украинской печати, показано эволюцию жанрово-сатирического корпуса от сатирически-художественных к сатирическо-публицистическим формам. Особое внимание уделено раскрытию форм создания смешного в сатирическом дискурсе, употреблению эзоповской речи. Среди образотворческих форм для раскрытия сатирического образа выделено употребление таких структурных элементов, как зачин, концовка, роль метафоры, антонимов, синекдохи и др. С этой целью в диссертации проанализированы многие газетно-журнальные сатирические произведения.

Исследуя роль дискурса сатирической публицистики в пробуждении национального самосознания украинцев Российской империи, акцентировано внимание на значении сатиры в защите украинского языка, украинской школы и культуры, отдельно выделено тематику сатиры периода революционного подъема 1905 - 1907 гг. и ее деятельность в период наступления в стране реакции. С этой целью в диссертации обстоятельно проанализированы сатирические произведения, напечатанные во многих типах украинской национально-патриотической периодической печати.

Период национально-освободительного движения выдвинул новые требования к дискурсу сатирической печати. В частности, это отразилось на тематике сатирического дискурса, где преобладает тема защиты общегосударственных национальных интересов и разоблачения антигосударственных действий со стороны противников независимости Украинского государства. В диссертации подробно проанализированы материалы, подтверждающие эти тезисы.

Для раскрытия журналистского мастерства при создании сатирических образов, жанрово-тематической конструкции дискурса сатирических произведений, опубликованных на страницах украинской национально-патриотической периодической печати Надднепрянщины 1905 - 1920 гг., тщательно рассмотрены публикации Ф.Матушевского, Г Коваленко, А Никовского, В.Самойленко и др.

Ключевые слова: дискурс, сатирическая публицистика, сатирические жанры, проблематика сатирических выступлений, сатирический образ, языкотворческие стилистические средства, создание сатирического дискурса.

ANNOTATION

Vadim Stadnik. Satirial discourse of social and political journalism in Dnieper Ukraine in 1905 - 1920: peculiarities of creation and topical aspects. - Manuscript.

Thesis for Ph.D. in Social Communications, specialty 27.00.04 - Theory and history of Journalistics. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Journalistics. - Kyiv, 2009.

The thesis is the first Ukrainian complex research into satirical discourse of social and political journalism in Dnieper Ukraine in 1905 - 1920.

Development of Ukrainian satirical press is analysed in the work. Devices and stylistic methods of satirical discourse creation in national patriotic press are examined. Folklore is proved to be the main source of satire. Development of satirical genre school is established; and forms of ridiculousness creation by publicists are shown as well as use of stylistic means. Main topics and tendencies of the satiric journalism of 1917-1920 are emphasized in detail.

Key words: discourse, satiric journalism, satirical genres, problems of satirical articles, satirical form, stylistic means, satirical discourse creation.

Размещено на Allbest.ur