Размещено на http://www.allbest.ru/

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 316.77: [070.1 (477)]: “1986 / 2009” (043.3)

УКРАЇНСЬКА ЖУРНАЛЬНА ПУБЛІЦИСТИКА В ПАРАДИГМІ ПОСТМОДЕРНІЗМУ (80-ті рр. ХХ ст. - перше десятиліття ХХІ ст.)

27.00.04 - теорія та історія журналістики

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук із соціальних комунікацій

РУДЕНКО ЛІНА СЕРГІЇВНА

Запоріжжя 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі теорії та практики журналістики Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету (м. Запоріжжя).

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Буряк Володимир Дмитрович, Класичний приватний університет, професор кафедри теорії і практики журналістики.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент Фінклер Юрій Едуардович, Галицький інститут імені В.Чорновола Національного університету “Києво-Могилянська академія”, завідувач кафедри редакторської та рекламної майстерності;

кандидат філологічних наук, доцент Артамонова Інеса Михайлівна, Донецький національний університет, завідувач кафедри журналістики.

Захист відбудеться 21 “квітня” 2010 р. о _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.127.05 у Класичному приватному університеті за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б, ауд. 125.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Класичного приватного університету за адресою: 69002, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 70-б.

Автореферат розіслано “_____” _________________ 2010 р.

Вчений секретар

кандидат філологічних наук, доцент Л. Г. Пономаренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Українська теорія публіцистики сьогодні переживає етап активного розвитку. Різновекторність наукових пошуків пояснюється якісною та кількісною трансформацією системи публіцистики кінця ХХ - початку ХХІ ст. Розвиток технологічних можливостей і становлення нових принципів публіцистичної діяльності, яка, безумовно, не може розглядатися поза соціальним і культурним контекстами, обумовлюють необхідність комплексного аналізу феномену публіцистики з позицій її місця й ролі у формуванні свідомісно-інтелектуального рівня нації. Дослідження системи публіцистики зумовлене тим, що саме вона є фундаментом, на якому вибудовувалася система новітніх медіа-комунікацій, а журнальна публіцистика є елітарним сегментом, що репрезентує еволюцію соціальних, філософських, естетичних поглядів соціуму. У журнальній публіцистиці відбито еволюцію світогляду авторів й аудиторії, у ширшому розумінні - усієї нації.

Журналістикознавча наука останніх десятиліть ХХ ст. - перших років ХХІ ст. приділяла пильну увагу феномену публіцистики. Предметом досліджень були змістові та формальні особливості публіцистичного тексту, різні аспекти впливу публіцистичного слова та роль публіцистики в суспільно-політичному житті. Однак сьогодні на перший план виходить питання взаємозв'язку і взаємовпливу журнальної публіцистики й парадигми постмодернізму як світоглядної системи кінця ХХ - початку ХХІ ст. Відчутна особливо актуальна потреба чітко визначити місце журнальної публіцистики, яка функціонує в парадигмі постмодернізму, в системі знань про журналістику. У дисертації конкретизуються сутність і особливості сучасного журнального публіцистичного тексту (на рівні теми й ідеї, жанрової приналежності, інтертекстуальної та ігрової організації), що створюється та функціонує в просторі ідеології постмодернізму.

Теоретичною базою роботи стали дослідження українських і зарубіжних журналістикознавців І. Артамонової, А. Богоявленського, В. Буряка, В. Галич, С. Гришиної, В. Горохова, Н. Желіховської, В. Здоровеги, Т. Казакової, В. Качкана, Ю. Лазебника, В. Лизанчука, А. Москаленка, Б. Потятиника, Д. Прилюка, Є. Прохорова, В. Різуна, К. Серажим, Н. Сидоренко, М. Скуленка, С. Сметаніної, Г. Солганика, Б. Стрельцова, М. Стюфляєвої, П. Федченка, Ю. Фінклера, В. Учонової, М. Черепахова та ін., у яких представлений загальносвітоглядний контекст становлення феномену публіцистики, публіцистичного мислення й публіцистичного тексту, проаналізовані особливості функціонування системи публіцистики в умовах розвитку національного масовоінформаційного простору, подані теоретичні засади й поняття дискурсу. Наукові праці філософів та теоретиків мас-медіа Ж. Бодрійяра, Дж. Лалла, Дж. Пітерса та У. Еко присвячені аналізу місця та ролі медіа-дискурсу в ідеології постмодернізму.

У дослідженнях І. Бондар-Терещенка, Т. Гундорової, Д. Затонського, М. Ожевана, С. Павличко, О. Пахльовської, Я. Поліщука, І. Старовойт зосереджено увагу на становленні й розвитку феноменів українського модернізму і постмодернізму, їх реалізації в гуманітарному дискурсі, зокрема в літературі. Проте вивчення українського журнального публіцистичного тексту, що створюється та функціонує в парадигмі постмодернізму, потребує системного вивчення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної програми Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету “Масово-комунікаційні процеси у контексті глобалізації” (державний реєстраційний номер 0106V000722).

Мета й завдання дослідження. Мета дослідження полягає в комплексному розгляді розвитку української журнальної публіцистики в парадигмі постмодернізму від 80-х рр. ХХ ст. до першого десятиліття ХХІ ст.

Реалізація цієї мети передбачала виконання таких завдань:

- виявити особливості становлення та розвитку постмодернізму в Україні як соціокультурної парадигми;

- розкрити теоретичні основи феномену постмодерністської публіцистики, описати механізм її становлення та з'ясувати місце цієї публіцистики в структурі постмодерністської парадигми;

- дослідити концептуальні особливості сучасного журнального публіцистичного тексту в контексті опрацювання існуючих теоретичних концепцій публіцистики й практики публіцистичної творчості;

- провести аналіз публіцистичних текстів українських літературно-художніх, суспільно-політичних, культурологічних та інформаційно-розважальних часописів за період від 80-х рр. ХХ ст. до першого десятиліття ХХІ ст. за параметрами жанрової приналежності, рівня постановки теми й ідеї, інтертекстуальної та ігрової організації;

- визначити місце і роль публіцистики в процесі інтеграції національного масовоінформаційного простору в парадигму постмодернізму.

Об'єктом дослідження є українська журнальна публіцистика в парадигмі постмодернізму.

Предметом дослідження є постмодерністська парадигма в журнальних публіцистичних текстах на рівні постановки теми й ідеї, жанрової приналежності, інтертекстуальної та ігрової організації.

Джерела дослідження. Часописи “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Сучасність”, “Ї”, “Четвер” та “НАШ”.

Хронологічні межі дослідження: від етнопланетарної катастрофи на Чорнобильський АЕС, яка на свідомісному й соціальному рівнях стала каталізатором становлення ідеології постмодернізму, до сучасного етапу розвитку української журнальної публіцистики, що охоплюють 1986 - 2009 рр. публіцистика постмодернізм парадигма

Методи дослідження. Мета і завдання дисертаційної роботи, специфіка її предмета й об'єкта зумовили використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів, зокрема: описового; традиційного аналізу; інтерв'ю; дискурсивного та контент-аналізу. Описовий метод сприяв вивченню парадигми постмодернізму, що дозволило презентувати характеристики цього феномену як світоглядної системи та провідного мистецького напряму сучасності; традиційний (неформалізований) аналіз дозволив установити закономірності у вивченні феномену публіцистики та її складових як системи професійної діяльності, допоміг виокремити специфічні риси в процесі становлення системи постмодерністської публіцистики; за допомогою методу інтерв'ю (неформалізованого) отримано дані про мету та завдання часописів; дискурсивний аналіз застосовано при інтерпретації мовних ігрових стратегій та інтертекстуальності журнальних публіцистичних текстів, вивченні залежності їхнього змісту від суспільно-політичної ситуації; за допомогою методу контент-аналізу вивчено динаміку тематики, ідей, інтертекстуальних та ігрових стратегій у журнальних публіцистичних текстах. Використані в дисертації методи дослідження сприяли розумінню специфіки журнального публіцистичного тексту, що створюється і функціонує в парадигмі постмодернізму.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що це одне з перших комплексних досліджень української журнальної публіцистики 80-х рр. ХХ ст. - першого десятиліття ХХІ ст., в якому проаналізовані основні аспекти становлення, розвитку і функціонування журнального публіцистичного тексту з урахуванням специфіки інтеграції національного масовоінформаційного простору в парадигму постмодернізму. У науковій роботі:

вперше:

- досліджено особливості функціонування системи журнальної публіцистики в парадигмі постмодернізму;

- визначено специфіку реалізації в публіцистичному тексті форм і методів постмодерністського засвоєння й інтерпретації дійсності;

- спираючись на відмінності концептуальних характеристик сучасних журнальних публіцистичних текстів, виокремлено й запропоновано власні визначення різновидів публіцистики: власне постмодерністська, і така, що твориться в контексті парадигми постмодернізму;

удосконалено:

- на основі теорій виробничого й інформаційного розвитку суспільства з'ясовано місце та роль системи ЗМК у становленні постмодерністської ідеології й доведено зумовленість новітнього публіцистичного мислення принципами постмодерністського світогляду;

набуло подальшого розвитку:

- вивчення напрямів еволюції публіцистики в контексті інформаційного поступу людства.

Теоретичне значення одержаних результатів. У науковій роботі вперше в сучасній українській теорії журналістики комплексно проаналізовано постмодерністську українську журнальну публіцистику як домінанту медіа-дискурсу, диференційовано й уведено в науковий обіг поняття “постмодерністська публіцистика” і “публіцистика в контексті парадигми постмодернізму”. Результати наукової роботи можуть бути використані при подальшому вивченні питання функціонування ЗМК в сучасній постмодерністській парадигмі.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці інструментарію дослідження специфіки проявів постмодерністської парадигми в журнальних публіцистичних текстах; положення й висновки дослідження можуть бути використані при написанні наукових розвідок з теорії публіцистики в контексті постмодерністської парадигми, при підготовці та викладанні курсів, передбачених навчальними планами для спеціальностей “Журналістика”, “Видавнича справа та редагування”, “Реклама та зв'язки з громадськістю”.

Апробація результатів дисертації. Окремі розділи й рукопис дисертації в цілому обговорено на засіданні кафедри теорії та практики журналістики Інституту журналістики і масової комунікації Класичного приватного університету. Основні положення, висновки і науково-теоретичні результати дослідження опубліковано в матеріалах і виголошено в доповідях на Міжнародних науково-практичних конференціях: “Дні науки” (Запоріжжя, 2006, 2007, 2008, 2009), “Наука і вища освіта” (Запоріжжя, 2007, 2008, 2009), “Современное информационное пространство: журналистика и медиаобразование” (Алушта, 2007), “Межкультурные коммуникации: стратегии образования и методика обучения языкам” (Алушта, 2007), “Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти” (Київ, 2008), “Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури” (Оломоуц (Чехія), 2008), “Соціальні комунікації сучасного світу” (Запоріжжя, 2009); “VI Сургучевские чтения: Культура Юга России: пространство без границ” (Ставрополь, 2009); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми регіональної журналістики в Україні” (Кам'янець-Подільський, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації викладено у 13 публікаціях, п'ять з яких - статті у фахових наукових виданнях.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (восьми підрозділів), висновків, списку використаних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 246 сторінок, з них основного тексту - 209 сторінок. Список використаних джерел включає 318 позицій і займає 29 сторінок. Додатки розміщено на 37 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет наукового пошуку, методи дослідження, охарактеризовано стан наукової розробки теми, окреслено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

Перший розділ дисертації “Феномен постмодернізму: наукова інтерпретація та реалізація в медіа-сфері” присвячений аналізу сумарного досвіду вивчення еволюції теоретичних поглядів науковців на питання функціонування, змістового і формального реформування постмодерністської парадигми й ролі медіа-сфери у її розвиткові. У підрозділі 1.1. “Визначення та ідейно-теоретичні концепції постмодернізму” розглянуто ґенезу й сутність поняття “постмодернізм”. Постмодернізм є категорією, що фіксує ментальну специфіку сучасної епохи, яку Ж.-Ф. Ліотар визначив як “стан культури після трансформацій, яких зазнали правила гри в науці, літературі, мистецтві наприкінці ХІХ століття” Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан-Франсуа Лиотар; [пер. с фр. Н. А. Шматко]. - М.: Ин-т экспериментальной социологии, СПб.: Алтейя, 1998. - С. 9.. Аналіз наукових підходів щодо розкриття поняття постмодернізму, довів, що його концептуальний зміст залишається неповним і залежить від об'єкта дійсності, який вивчається з позицій постмодернізму. Така ситуація зумовлює необхідність проведення дослідження постмодернізму не тільки як філософської течії, а, перш за все, як світоглядної парадигми, ідеології, що визначає провідні тенденції, естетичні та ціннісні домінанти суспільства наприкінці ХХ - початку ХХІ ст.

У підрозділі 1.2. “Феномен постмодернізму в рецепції українських науковців” узагальнено підходи українських дослідників постмодернізму. Проведений аналіз дозволив узагальнити хронологію становлення ідеології постмодернізму в Україні. Межа 1980 - 1990-х рр. - це початок трансформації соціальної й культурно-мистецької парадигм, спричинений зміною суспільно-політичної ситуації. У національному культурно-історичному процесі останнього десятиліття XX ст. - початку XXI ст. постмодернізм постає повноцінним сегментом, який поєднав тоталітарну та демократичну епохи в національній культурі. Як світоглядній парадигмі або ж ідеології, постмодернізму притаманні специфічні риси (антитрадиціоналізм, іронічність, симулятивність), зумовлені суспільно-політичними, економічними та соціокультурними чинниками розвитку держави й національної культури.

У підрозділі 1.3. “Еволюція системи засобів масової комунікації у контексті постмодерністської парадигми” проаналізовано дослідження Ж. Бодрійара, В. Буряка, Т. Гундорової, У. Еко, Дж. Лалла, М. Маклюена, Дж. Пітерса, Дж. Томпсона, М. Фуко та ін., на основі чого окреслено специфіку постіндустріальної (постмодерної, постінформаційної) епохи, яку з урахуванням національної специфіки Т. Гундорова називає “постчорнобильською”.

Аналіз розвитку комунікаційних технологій з позицій змісту повідомлення (семіотичної складової) демонструє взаємозв'язок трансформацій у суспільстві, культурі та світогляді, що свідчить про входження соціуму в постіндустріальну фазу розвитку, специфічною рисою якої є домінування інформаційного виробництва.

У другому розділі дисертації “Публіцистика в контексті наукового та постмодерністського дискурсів” зосереджено увагу на аналізі наукових праць, присвячених феномену публіцистики; представлено розвиток системи публіцистики в контексті еволюції мас-медіа й досліджено концептуальні особливості постмодерністської публіцистики.

У підрозділі 2.1. “Становлення та розвиток теорії публіцистики в аспекті новітньої світоглядної парадигми” розглянуто дослідження українських і зарубіжних учених, присвячені самобутності та національній специфіці публіцистики. Становлення теорії публіцистики відбувалося під впливом комуністичної ідеології. Однак під маскою “могутньої зброї ідеологічної боротьби”, українська наукова думка змогла розгледіти специфічне завдання публіцистики - інтерпретацію складного “зовнішнього” за допомогою наукового аналізу й художнього осмислення дійсності; та предмет публіцистики - людське життя у всіх його можливих проявах. В. Здоровега назвав публіцистикою “твори, в яких оперативно досліджуються й узагальнюються з особистих, групових, державних, загальнолюдських позицій актуальні факти та явища з метою впливу на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику” Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: [навч. посібник] / Володимир Йосипович Здоровега. - Львів: ПАІС, 2000. - С. 223.. Широта й ґрунтовність цього визначення, яке є опорним для наукової роботи, дозволяють враховувати максимальну кількість специфічних рис публіцистичного тексту, публіцистичної творчості й публіцистичного мислення для формування повноцінного знання про сутність феномену публіцистики.

У підрозділі 2.2. “Публіцистика в контексті парадигми постмодернізму та постмодерністська публіцистика”, що складається з двох пунктів, нами запропоновано власні визначення публіцистики в контексті парадигми постмодернізму та постмодерністської публіцистики. На нашу думку, українська постмодерністська публіцистика - це система творів, домінантною ознакою якої є іронічне й часто абсурдне бачення соціальної дійсності, що на рівні змісту легітимізує побудову розгалужених інтертекстуальних зв'язків і використання ігрового принципу, на формальному - активізує процеси жанрової дифузії, а на методологічному - відходить від традицій аналітичності. Публіцистика в контексті парадигми постмодернізму - це система творів, головним імперативом якої є соціальна гострота описуваних явищ, що, у свою чергу, визначає особливості змісту; функціонально спрямовані на спонукання аудиторії до самостійної рефлексії над процесами, явищами та фактами дійсності і, як наслідок, на активізацію соціальної позиції громадян.

Досліджується також актуальне для української журналістикознавчої науки питання змісту та форми сучасних публіцистичних текстів, аналізуються такі особливості постмодерністського публіцистичного дискурсу, як симулятивність, інтертекстуальність, іронізм. Окрім них необхідно виділити також мовну гру, адже цей визначальний для постмодернізму принцип організації тексту нерозривно пов'язаний з попередніми позиціями. Суть розвитку жанрової парадигми сучасної публіцистики полягає у зближенні й постійному переході одного жанру в інший, що специфічно проявляється у міжжанровій грі.

Змістові та формальні видозміни, яких сьогодні зазнає публіцистика, дозволили віднайти спільний знаменник, на основі якого здійснюється диференціація публіцистичних творів - це текст. Філософія постмодернізму ототожнює світ із текстом, у якому автор “помирає” і читач стає виробником змістів. “Усе текстуалізується”, - так стверджував Ж. Дерріда. Публіцистичний текст знаходиться у особливих стосунках із реальністю. Покликаний організовувати громадську думку й орієнтувати суспільство, він водночас і аналізує об'єктивну дійсність, і створює нову.

У третьому розділі “Українська журнальна публіцистика: постмодерністський контекст” проведено аналіз публіцистичних текстів часописів “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Сучасність”, “Четвер”, “НАШ” та “Ї”. Це дозволило систематизувати емпіричний матеріал і визначити трансформації журнального публіцистичного тексту в парадигмі постмодернізму.

Підрозділ 3.1. “Публіцистика в контексті постмодернізму на шпальтах часописів “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт” та “Сучасність”. Ці часописи є провідними літературно-художніми й суспільно-політичними виданнями з багаторічною історією, протягом якої змінювалися не тільки назви, а, що найважливіше, особливості інтерпретації культурних та суспільних процесів у державі. Журнал “Сучасність”, що виходив до 1992 р. за межами України, було обрано для аналізу з метою ілюстрації альтернативного погляду на суспільно-політичне життя держави. Публіцистичні тексти саме цих видань повністю репрезентують тенденції розвитку журнальної публіцистики як системи, дають широку панораму трансформації концептуальних складових публіцистичного тексту. Проведений аналіз виявив особливості публіцистики в контексті постмодернізму. По-перше, наприкінці 1980-х рр. різко змінюється тематика публіцистичних матеріалів. До 1987 р. увесь пафос публіцистичного слова було спрямовано на критику відповідності нових соціальних і мистецьких явищ ідеям комунізму. На початку 1990-х рр. предметом прискіпливого аналізу публіцистів стає трансформація всіх рівнів суспільної організації. По-друге, ігрові стратегії осмислення дійсності репрезентовані кількома рівнями мовних ігор: графічним (“Нормальний стан інтелігенції - це істерика” (С. Грабовський; “Сучасність”, 1996, № 2); словотвірним (“Тож назвемо це явище, до якого немалою мірою причетні українці, меншовартизмом” (С. Корнієнко; “Дніпро”, 2006, № 1-2); морфологічним (“внуки і правнуки розстріляної і замордованої по сибірах і заполяр'ях інтелігенції” (Ю. Коваль; “Дзвін”, 1998, № 4); грою зі сполучуваністю слів (“недорозвинені країни” (В. Баранов; “Березіль”, 1997, № 7-8), і грою з реальною подією; 3) інтертекстуальне поле публіцистичних текстів зазначених журналів насичене передусім літературними прецедентними текстами українських письменників (“поети вмирають молодими, “залишаючи спогад, як рану” (Д. Дроздовський; “Всесвіт”, 2008, № 1-2); 4) жанрова парадигма видань упродовж аналізованого періоду є сталою і традиційною. На шпальтах видань публіцистика в контексті парадигми постмодернізму - це 99,87 % від загальної кількості публіцистичних матеріалів, а частка постмодерністської публіцистики становить лише 0,13 %.

Підрозділ 3.2. “Видання “Четвер”, “НАШ”, “Ї” як репрезентанти ідеології постмодернізму”. У зазначених часописах з урахуванням аналізу аудиторії, видавців, мети, завдань, особливостей мови й проблемно-тематичного комплексу зроблено висновок про специфіку інтерпретації та формування уявлень про дійсність. Дослідження публіцистичних текстів цих журналів зумовлено передусім особливостями їх концепцій. Видання “Четвер” і “НАШ” презентовані як постмодерністські концептуальні проекти. У часописі “Ї” утверджено концепцію “товстого” журналу як культурного й естетичного феномену. Поряд із “Сучасністю” він став першим провідником та інтерпретатором ідей постмодернізму в Україні.

У підрозділі 3.3. “Постмодерністська парадигма української публіцистики та публіцистики в Україні в журналах “Ї”, “Четвер” і “НАШ”, проаналізовані: особливості проблемно-тематичного комплексу, специфіка побудови інтертекстуальних зв'язків, використання мовних ігор різних рівнів, жанрова специфіка матеріалів. Проведене дослідження дозволило виділити чотири особливості постмодерністської публіцистики: 1) розширені проблемно-тематичні обрії; 2) ігрові стратегії представлені всіма рівнями мовних ігор, найяскравішими з яких є ігри з вербалізованою постмодерністським баченням реальною подією (“Яскравим прикладом “військового піару” стали рухомі картинки, що продемонстрували світові “живого Саддама”…Військовий ветеринар…крутив голову істоти, удень з вогнем заглядав йому в пащу, щось пильно розглядав у волосяному покриві над вухами…фельдшер шукав ікла і роги у “ворога роду людського”! (Ю. Солозобов; “Ї”, 2007, № 50); графічним “(Не)зручності скидають свою маску” (С. Матвієнко; “Четвер”, 2003, № 18), “Зрештою, су-часність означає той час, в якому ти береш спів-участь, який є частиною тебе, су-голосною твоїй внутрішній частоті” (К. Ботанова; “Четвер”, 2000, № 11); словотвірним “задовольнити чи нейтралізувати евроентузіастів” (Т. Возняк; “Ї”, 2007, № 50), “Мисленню поісториченому, напруженому, народолюбному, хутороцентричному” (В. Єшкілев; “Ї”, 2009, № 54); грою зі сполучуваністю слів “Очевидно, існує проблема різних світоглядів - так звані дві України” (Б. Олексюк; “Ї”, 2007, № 50); 3) авторами публіцистичних творів активно використовуються прецедентні тексти, що створює неповторний інтертекстуальний колорит і залучає читача до гри-інтерпретації (“перевірка на масонистість українських “і мертвих, і живих, і ненарожденних” достойників” (А. Борковський; “Ї”, 2009, № 54); 4) активно змінюється і жанрова парадигма, за винятком часопису “Ї”. Підраховано, що у відсотковому співвідношенні публіцистика в контексті парадигми постмодернізму і постмодерністська публіцистика складають 90,9 % і 9,1 % відповідно.

ВИСНОВКИ

У висновках викладено результати проведеного дослідження та сформульовані основні положення наукової роботи.

1. У дисертації подається загальна оцінка феномену постмодернізму, відстежено вплив його світоглядних імперативів і естетичних орієнтирів на систему мас-медіа. Аналіз теоретичних підходів українських і зарубіжних учених дозволив краще зрозуміти сутність реакції національного соціокультурного простору на революційні зміни кінця ХХ ст. Передумовою активного залучення принципів і постулатів постмодерністської світоглядної парадигми (іронізм, радикальність, плюралізм, симулятивність тощо) для організації знань про дійсність стали гострі соціальні перетворення, що їх відчуло українське суспільство в останні десятиліття ХХ ст. Надважливу роль у цьому процесі відіграла катастрофа на Чорнобильській АЕС, яка на загальнонаціональному та світовому рівнях спричинила рефлексії над безліччю морально-етичних проблем. Якщо Чорнобиль у свідомості нації співвідносився із руйнуванням природного середовища, то зміни в політичній організації, що зумовили перехід від тоталітарної дійсності до демократичної, позначилися як руйнація соціального буття. Відтак інструментарій постмодерністської ідеології стає придатним для створення й інтерпретації нової дійсності.

Утвердження світоглядної парадигми постмодернізму в Україні окреслює безліч проблем у філософському й соціальному знанні, маркує нові теми в мистецтві, сприяє виробленню нового плюралістичного погляду на світ. Загалом її можна схарактеризувати як сукупність ідей, концепцій, принципів і понять різних сфер соціально-гуманітарного та природничого знання, які визначають інтелектуальне й емоційне сприйняття дійсності межі ХХ-ХХІ ст.

2. Домінування інформаційного виробництва вплинуло на трансформацію системи публіцистики, яка на рівні змісту та форми повинна відображати динаміку дійсності й відповідати потребам сучасної аудиторії. Новітній публіцистичний текст створюється в просторі соціально-політичних, науково-теоретичних, філософських і культурно-естетичних засад постмодерністського світогляду. Політичні, соціальні й економічні перетворення в суспільстві позначилися на зміні практики публіцистичної творчості, переосмисленні місця й ролі публіцистичного тексту в сучасному масовоінформаційному дискурсі, трансформації концептуальних характеристик публіцистичного твору.

Сучасна теоретична інтерпретація феномену публіцистики ґрунтується на врахуванні зміни категорій тексту (його інтерпретації як мережі значень без центру, принципово відкритої структури); зміни ролі читача (у відкритому до безлічі інтерпретацій публіцистичному тексті читач продукує власні смисли, перетворюючись на їх виробника); домінантної ролі інтертекстуальних зв'язків у виробництві публіцистичного тексту (артикуляцію феномену взаємодії тексту з семіотичним культурним середовищем); використанні мовних ігор різних рівнів (графічних і семіотичних); інтенсифікації процесів жанрової дифузії; лексичного новаторства авторів.

Українська постмодерністська публіцистика - це система творів, домінантною ознакою якої є іронічне й часто абсурдне бачення соціальної дійсності, яке на змістовому рівні легітимізує побудову розгалужених інтертекстуальних зв'язків й використання ігрового принципу, на формальному - активізує процеси жанрової дифузії, а на методологічному - дистанціюється від традицій аналітичності. Публіцистика в контексті парадигми постмодернізму - це система творів, головним імперативом якої є соціальна гострота описуваних явищ, що, у свою чергу, визначає особливості змісту; функціонально спрямованих на спонукання аудиторії до самостійної рефлексії над процесами, явищами та фактами дійсності і, як наслідок, на активізацію соціальної позиції громадян.

Необхідно наголосити на специфічній ролі постмодерністської публіцистики в структурі новітньої світоглядної парадигми. Беззаперечною є вагомість завдань, які реалізує публіцист у процесі своєї діяльності, де крізь призму авторського “я” читачеві пропонується аргументована й професійна оцінка явищ дійсності. Однак в умовах посмодерністського світогляду й культурної ситуації будь-який постмодерністський публіцистичний текст має потенцію і зазвичай стає виробником симулякрів дійсності.

3. Проведена теоретична робота дозволила виявити й уніфікувати основні концептуальні особливості постмодерністського публіцистичного тексту: 1) інтертекстуальність; 2) жанрову дифузність; 3) різні види мовних ігор; 4) специфіку проблемно-тематичного комплексу й ідейного рівня.

Використання інтертекстуальних зв'язків при написанні публіцистичного твору розширює його зміст - завдяки залученню літературних алюзій, ремінісценцій, цитат збільшується кількість можливих інтерпретацій публіцистичного тексту. Отже, сам читач, як і публіцист, стає виробником смислів, залучаючись до гри-інтерпретації отримує задоволення від тексту. Саме інтертекстуальні зв'язки створюють нові контексти й представляють органічну взаємодію культурних кодів. У публіцистичному тексті активно використовується ігрове кодування. Завдання мовної гри полягає в залученні читача до процесу осмислення й розуміння ігрової стратегії, що можливе тільки за умов обізнаності реципієнта із правилами гри та знанням широкого соціокультурного контексту.

Логічним продовженням ігрового осмислення дійсності є специфіка жанрової структури сучасних публіцистичних текстів. Трансформація текстових форм зумовлена одночасно розвитком технологічної складової процесів масової комунікації, підвищенням читацьких вимог до оперативності інформації і нетрадиційністю як провідною рисою постмодерністського світогляду. Аналіз проблемно-тематичного комплексу й ідейного змісту текстів постмодерністської публіцистики демонструє не лише суб'єктивне авторське відтворення фактів дійсності, а насамперед його естетичні цінності, художні орієнтири, індивідуальну творчу майстерність тощо.

У сукупності ці характеристики постмодерністської публіцистики дозволяють говорити про світогляд, філософські, естетичні й ідеологічні погляди авторів текстів і аудиторії. Спільна робота автора й читача над постмодерністським публіцистичним текстом демонструє складну творчу інтерпретацію реальності, усвідомлення ними її симулятивного й умовного характеру.

4. Аналіз емпіричного матеріалу (публіцистичних текстів часописів “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Сучасність”, “Ї”, “Четвер” і “НАШ”) виявив зміни в змістово-формальній організації публіцистичного тексту та дозволив зробити низку узагальнень.

Інтерпретація дійсності в українській журнальній публіцистиці від останніх десятиліть ХХ ст. постійно розширювалас тематично. Зміна смаків та інтересів аудиторії призвела до оновлення системи журнальної публіцистики: поряд з такими знаними і шанованими виданнями, як “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Сучасність”, з'являються незвичні українському читачеві проекти “Ї”, “Четвер” і “НАШ”. Журнальна публіцистика кінця ХХ ст. дистанціювалася від традицій “тоталітарного письма” і на початку ХХІ ст. звернулася до нових технік осмислення і пояснення реальності, що позначилося на трансформацій змісту та форми публіцистичних текстів (на рівні тем, ідей, жанрів, стилістики й естетики).

Публіцистичні твори на шпальтах часописів “Вітчизна”, “Березіль”, “Дзвін”, “Дніпро”, “Всесвіт”, “Сучасність” як основні посередники між дійсністю й інтерпретацією її аудиторією, мають певні особливості.

По-перше, розширення тематики та рівня постановки ідеї публіцистичних творів відбувається вже наприкінці 1980-х рр., що пов'язано зі зміною суспільно-політичної ситуації в державі (проголошення у 1986 р. “розширення гласності”). Публіцисти переходять від конкретного (змалювання випадку на виробництві, трудового подвигу, радянського способу життя, інтернаціонального виховання тощо) до загальнолюдського, загальноісторичного (починає осмислюватися цивілізаційний і геополітичний вибір держави, багато уваги приділяється реконструкції національної історії, деформованій у тоталітарну добу). Соціальна загостреність проблемно-тематичного комплексу, важливість ідей і “громадянська пристрасність” авторів публіцистичних творів дозволяють говорити про публіцистику цих часописів як повноправну й найактивнішу учасницю політичного, соціального, культурного життя країни наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. ХХ ст. По-друге, ігрові стратегії осмислення дійсності в публіцистиці журналів презентовані такими рівнями мовних ігор, як: графічним, морфологічним, грою зі сполучуваністю й багатозначністю слів. Ми можемо стверджувати, що подібна специфікація ігрових стратегій відбиває сприйняття авторами й читачами публіцистичних текстів соціальної дійсності. По-третє, інтертекстуальне поле публіцистичних текстів зазначених журналів насичене передусім літературними ремінісценціями з творів українських авторів та іноземної класики, а жанрова парадигма видань упродовж аналізованого періоду залишається сталою.

Концептуальні особливості публіцистичних текстів цих часописів дають підставу говорити про певну традиційність у способі відображення дійсності й уможливлюють виокремлення специфічного різновиду публіцистики, яка функціонує в контексті парадигми постмодернізму, на рівні змісту, форми, функціональних особливостей відповідає теоретичним канонам, виробленим українською журналістикознавчою наукою.

З кінця 1980-х років з'являються нові часописи (“Ї” - почав виходити у 1989 р., “Четвер” - почав виходити у 1989 р., “НАШ” - почав виходити у 1998 р., припинив вихід у 2007 р.), два останні журнали, з огляду на змістове наповнення, зовнішню організацію та специфіку аудиторії, доцільно віднести до сфери контркультури. Опозиційно налаштовані до сфери масової комунікації, ініціатори видання нових журналів обрали іншу модель побудови зв'язку з аудиторією - спілкування без тематичних, ідейних, жанрових обмежень тощо.

Специфіка публіцистичних текстів журналів “Ї”, “Четвер”, “НАШ” полягає в тому, що:

По-перше, суттєво розширені проблемно-тематичні обрії - у центрі уваги публіцистів не тільки сучасний мистецький процес, масова культура, але й проблема шляхів розвитку цивілізацій, осмислення історії України. По-друге, тексти насичені інтертекстуальними зв'язками та мовними іграми всіх рівні, найяскравішими з яких є ігри з реальною подією. На наш погляд, саме в цих стратегіях якнайповніше реалізується домінантний для постмодерністської ідеології принцип віртуалізації реальності. По-третє, жанрова парадигма журналів “Четвер” і “НАШ” поповнюється новими формами (на шпальтах видань з'являються публіцистичні поезії та есеїстика). Проте автори часопису “Ї”, з огляду на складність описуваних феноменів, здебільшого дотримуються класичної жанрової схеми побудови публіцистичних творів. Загалом публіцистика на шпальтах журналів “Ї”, “НАШ”, “Четвер” відрізняється свободою від поляризації в підході до інтерпретації соціальної дійсності та явищ мистецтва, зосередженістю на їхніх формально-естетичних аспектах. Відхід від традицій публіцистичної творчості, новизна змісту та форми публіцистичного тексту говорять про виокремлення нового різновиду публіцистики - постмодерністської.

Реформування змістового компоненту системи публіцистики відбувалося під впливом процесів роздержавлення політичної, економічної, соціальної та культурної галузей суспільного життя. Це призвело до ліквідації цензури та звільнення з-під ідеологічного тиску літературно-художніх, суспільно-політичних та інших видань. Основним здобутком української журнальної публіцистики 1980-х - першого десятиліття ХХІ ст. стало активне обговорення питань загальнонаціонального та світового значення, спрямованість на реалізацію виховного, освітнього потенціалу публіцистики і формування свідомого, освіченого, соціально активного індивіда. Отже, статус, роль і функції публіцистики залишаються сталими. Публіцистика продовжує відігравати надзвичайно важливу роль в організації знань про дійсність. Однак творів, у яких би повністю реалізовувалися ці функції, стає менше. Попри довгу історію становлення, складні періоди функціонування, претензійні концепції, не всі видання та їх творці змогли адекватно прилаштуватися до вимог нового часу. На нашу думку, багатьом українським літературно-художнім та суспільно-політичним часописам ще належить перейти на якісно новий рівень й утворити концепт “товстого” журналу як культурного й естетичного феномену, на шпальтах якого публіцистика стане орієнтиром думки та дії серед інтелектуального авангарду нації.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Фахові публікації:

1. Руденко Л. Феномен постмодернізму в рецепції українських науковців / Ліна Руденко // Образ. 2009. Вип. 10. С. 28-32.

2. Бугай Л. Теоретичні аспекти проблеми функціонування публіцистичного тексту в парадигмі постмодернізму / Ліна Бугай // Образ. 2009. Вип. 9. С. 39-46.

3. Руденко Л.С. Сучасний український масовоінформаційний дискурс: чи виживе друкований текст? / Л.С. Руденко // Культура народов Причерноморья: научн. журнал. Симферополь, 2007. № 101. С. 50-53.

4. Бугай Л.С. Мовна гра як спосіб організації журналістського тексту / Л.С. Бугай // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Симферополь, 2007. Т. 20 (59). С. 397-401. (Серия “Филология”).

5. Бугай Л.С. Публіцистичний текст у світоглядно-естетичній концепції постмодернізму / Л.С. Бугай // Держава та регіони: наук.-виробн. журнал. Запоріжжя, 2006. № 4. С. 73-76. (Серія “Гуманітарні науки”).

Публікації в інших наукових виданнях:

1. Руденко Л.С. Естетика публіцистичного слова в контексті парадигми постмодернізму / Л.С. Руденко // Соціальні комунікації сучасного світу: матеріали конференції / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики; Класичний приватний ун-т; Ін-т журналістики і масової комунікації (Запоріжжя, 19-20 лютого 2009 р.); [за ред. О.М. Холода]. Переяслав-Хмельницький, 2009. С. 141-143.

2. Руденко Л.С. Постмодерністський текст: деякі особливості прочитання / Л.С. Руденко // Психолінгвістика: наук. журнал. Переяслав-Хмельницький, 2008. Т. 1 (1). С. 204-209.

3. Руденко Л.С. Доля жанру в публіцистиці постмодернізму / Л.С. Руденко // Наукові праці Кам'янець-Подільського національного університету ім. І. Огієнка. Кам'янець-Подільський, 2008. Вип. 17. С. 177-180. (Серія “Філологічні науки”).

Тези доповідей і матеріали конференцій:

1. Руденко Л.С. Современная украинская литература и публицистика в зеркале концептуального литературно-художественного журнала “Четвер” / Лина Сергеевна Руденко // VI Сургучевские чтения: Культура Юга России - пространство без границ: сб. материалов / [под. ред. А.А. Фокина, О.И. Лепилкиной]. Ставрополь, 2009. С. 163-165.

2. Руденко Л. Сучасний міф у масовоінформаційному дискурсі України / Ліна Руденко // Souиasna Ukrajinistika. Problemy jazyka, literatury a kultury. IV Olomoucke symposium ukrajinistщ Univerzita Palackйho v Olomouci
28-30 Srpna. 2008. Olomouc, 2008. 2. ибst. S. 617-623.

3. Руденко Л.С. Історія публіцистики як окрема навчальна дисципліна / Л.С. Руденко // Журналістика 2008: українське журналістикознавство, освіта, термінологія і стандарти. Методика викладання історико-журналістських дисциплін і професійні потреби: матеріали секційного засідання / Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, Ін-т журналістики; Дослідницький центр історії української преси, (17-18 квітня 2008 р.); [за ред. Н.М. Сидоренко]. Київ, 2008. С. 52-54.

4. Бугай Л.С. Український медіа-дискурс у контексті парадигми постмодернізму / Л.С. Бугай // Наука і вища освіта: зб. тез доповідей / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, (17-18 травня 2007 р.): в 3 т. / [ред. кол. В.М. Огаренко та ін.]. Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2007. Т. 3. С. 297-298.

5. Бугай Л.С. Особистість автора публіцистичного тексту / Л.С. Бугай // Дні науки: зб. тез доповідей / Гуманітарний університет “ЗІДМУ”, (Запоріжжя, 5-6 жовтня 2006 р.): в 4 т. / [ред. кол. В.М. Огаренко та ін.]. Запоріжжя: ГУ “ЗІДМУ”, 2006. Т. 4. С. 344-345.

АНОТАЦІЯ

Руденко Л.С. Українська журнальна публіцистика в парадигмі постмодернізму (80-ті рр. ХХ ст. - перше десятиліття ХХІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.04 - теорія та історія журналістики. - Класичний приватний університет. - Запоріжжя, 2010.

У дисертації досліджено українську журнальну публіцистику 80-х рр. ХХ ст. - першого десятиліття ХХІ ст. Розглянуто особливості теоретичної інтерпретації феномену постмодернізму українськими і зарубіжними науковцями, відтворено взаємозв'язок між становленням світоглядної парадигми постмодернізму й еволюцією системи мас-медіа, визначено передумови адаптації постмодерністських ідей до української пострадянської дійсності. Досліджено особливості функціонування системи публіцистики в парадигмі постмодернізму, схарактеризовано напрям розвитку публіцистики в контексті інформаційного поступу людства, окреслено її жанрові та естетичні особливості. Проаналізовано публіцистичні твори на шпальтах літературно-художніх, суспільно-політичних, культурологічних та інформаційно-розважальних часописів з метою виявлення в них засобів організації дійсності, характерних для постмодерністського світосприйняття, вивчено процеси жанрової дифузії, інтертекстуальної й ігрової організації, ідейного й тематичного рівнів сучасних журнальних публіцистичних текстів, узагальнено сучасний досвід авторів-публіцистів.

Ключові слова: журнальна публіцистика, інтертекстуальність, концепція, парадигма постмодернізму, постмодерністські ігрові стратегії, текст.

АННОТАЦИЯ

Thesis for candidate of social communication sciences specialty 27.00.04 - the theory and history of journalism. - Classic Private University. - Zaporizhzhja, 2010.

The object of this research is the Ukrainian periodical journalism of 80s XX century - the first decade XXI century. The author makes analysis of theoretical interpretation of post-modernism phenomena by ukrainian and foreign scientists, recollects interconnections of post-modernist paradigm establishment and the evolution of mass-media system, defines the adaptation preconditions of post-modernism concepts to ukrainian post-soviet reality. The peculiarities of system functioning in the post-modernism paradigm were analyzed, the direction of journalism development in terms of human informational evolution and its genre and aesthetic peculiarities are described in the thesis. The author concentrates his attention on the analysis of articles in culturological, infotainment, literary-artistic and socio-political periodicals to reveal the instruments of reality arrangement which are characteristic for post-modernism ideology, studies the processes of genre diffusion, intertextuality, language activities, ideological and topical levels of modern periodical articles, that enables to systematize the experimental material as the journalism in the context of post-modernism and the post-modernism journalism proper.