Часопис "Українська книга" (1937–1943) у контексті становлення української книгознавчої періодики першої половини XX століття

Размещено на http://www.allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

ПЛЕХОВА Ірина Дмитрівна

УДК 655.4 (051) (477) «1937/1943»

ЧАСОПИС «УКРАЇНСЬКА КНИГА» (1937-1943)

У КОНТЕКСТІ СТАНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ КНИГОЗНАВЧОЇ ПЕРІОДИКИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

Спеціальність 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата

наук із соціальних комунікацій

КИЇВ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Тимошик Микола Степанович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики, завідувач кафедри видавничої справи та редагування.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, доцент

Фінклер Юрій Едуардович,

Галицький інститут імені В'ячеслава Чорновола Національного університету «Києво-Могилянська академія», завідувач кафедри видавничої справи та редагування;

кандидат філологічних наук, доцент

Черниш Наталія Іванівна,

Українська академія друкарства, професор кафедри видавничої справи і редагування.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирівська, 58, к. 10.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Кандидат філологічних наук, доцент В.Е. Шевченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема української національної книги є однією з визначальних для утвердження української національної ідеї, адже саме друковане слово безпосередньо й опосередковано формує світоглядні державотворчі засади громадян, розвиває самосвідомість нації, сприяє розбудові громадянського демократичного суспільства. Нині ж перед науковцями постало вкрай важливе питання - повернути в історію українського книгознавства його славетні сторінки. Як не дивно, сьогодні ми змушені визнавати, що й наукові здобутки українських дослідників 20-30-х років XX ст. маловідомі. Однак саме цей період можна вважати «весною» українського книгознавства. Протягом цього десятиріччя світ побачили фахові періодичні видання - «Книгар» (1917-1921), «Книга» (1921), «Книжка» (1921-1923), «Бібліологічні вісті» (1923-1930) тощо.

Проте наприкінці 30-х років у «совєтській» Україні майже повністю були згорнуті дослідження з історії розвитку видавничої справи в Україні. Адже видавнича діяльність і розвиток книгознавчої науки загалом перейшли до рук цензурного наглядача, а українські науковці розплачувалися за українську книгу власним життям, забуттям, всенародним звинуваченням у буржуазному націоналізмі. І все ж така ситуація не могла задовольнити прогресивних наукових сил. Тому науковці Західної України та з еміграції намагалися заповнити науковий вакуум своїми ґрунтовними дослідженнями.

1937 року побачило світ перше число часопису «Українська книга», який шість років поспіль був єдиним науковим періодичним виданням, що стояв на сторожі української національної книги. Він був органом Бібліологічної комісії НТШ й Українського товариства бібліофілів у Львові. Редактор видання - відомий видавець, засновник видавництва «Бистриця», бібліолог і бібліофіл Євген-Юлій Пеленський. Варто зазначити, що через вилучення часопису на довгі роки з інформаційного обігу - немає жодного комплексного дослідження, на сторінках яких розглядалась би діяльність «Української книги». Ми можемо назвати лише ґрунтовні розвідки О. Антоник, М. Грузова, Л. Кульчицької, Л. Сілевич, Н. Черниш, М. Шудрі, присвячені окремим питанням концепції роботи редакції часопису.

Актуальність нашого дослідження зумовлена недостатністю наукового опрацювання «Української книги» зокрема та умов формування фахової книгознавчої періодики початку ХХ століття загалом, а відтак полягає у потребі вивчити структурну та змістову частини видання на тлі розвитку української видавничої справи та історії спеціалізованої книгознавчої періодики означеного історичного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація «Часопис «Українська книга» (1937-1943) у контексті становлення української книгознавчої періодики першої половини XX століття» виконана в межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Розбудова державності України» (номер державної реєстрації № 196015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка «Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№ 01БФ045-01) і наукової теми кафедри видавничої справи та редагування «Історія видавничої справи». Наукова проблематика дисертаційної праці безпосередньо пов'язана з лекційними курсами «Історія видавничої справи» та «Історія української журналістики», «Історія української бібліографії» (що входить до загального курсу «Загальної та спеціальної бібліографії»).

Мета дослідження - реконструювати діяльність часопису «Українська книга», визначити його роль і місце в історії української періодики та книговидання, його внеску в розвиток наукових студій із історії українського друкарства, книгознавства, бібліології та бібліотекознавства.

Мета роботи зумовлює розв'язання низки завдань:

1) проаналізувати умови розвитку української фахової книгознавчої періодики кінця XIX - початку XX століття та запропонувати періодизацію розвитку книгознавчої преси зазначеного періоду;

2) визначити роль часопису в складний історичний період у контексті збереження здобутків національного книгознавства;

3) дослідити умови реалізації видавничого проекту «Українська книга» як друкованого органу Бібліологічної комісії НТШ і Товариства українських бібліофілів у Львові, дослідити роль редактора часопису Є.-Ю. Пеленського у становленні видання та започаткування під егідою часопису окремої серії «Книгознавча бібліотека»;

4) порівняти концепції книгознавчих часописів 20 - початку 30-х років XX століття на відповідність та новаторство концептуальних засад «Української книги»;

5) визначити місце і роль художньо-технічного оформлення в реалізації концепції журналу;

6) розкрити специфіку маркетингової частини програми й питання популяризації українського книгознавства за межами етнічної України;

7) проаналізувати особливості співпраці редакції «Української книги» з провідними українськими науковцями, дослідниками історії й теорії української видавничої справи;

8) встановити авторство статей, що надруковані в часописі під шифрованими та дешифрованими криптонімами;

9) дослідити проблемно-тематичну палітру публікацій «Української книги», визначити актуальність їхнього наукового спрямування.

Об'єктом дослідження є часопис «Українська книга», зокрема різножанрові публікації видання, що з'явилися друком на його шпальтах 1937-1943 років. періодика часопис український книга книговидання

Предметом дослідження є процес становлення та розвитку української книговидавничої і бібліографічної періодики кінця XIX - початку XX ст., діяльності провідних книгознавчих осередків та їхніх науковців та роль часопису «Українська книга» у цьому процесі.

Фактологічний матеріал становлять такі основні джерела інформації: архівні (матеріали відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника), наукові (праці теоретиків і практиків журналістикознавства, книгознавства та бібліології). Основою емпіричного дослідження є тексти (рецензії, статті, інші різножанрові матеріали) журналу «Українська книга» (1937-1943).

Методологічна основа роботи полягає в ретельному дотриманні системи принципів (історизм, комплексність, достовірність і наукова об'єктивність) і методів, теоретичних узагальнень історико-журналістського знання. Зокрема, аналіз окремих фактів із життя книгознавчого часопису «Українська книга» в контексті конкретної суспільно-політичної та наукової ситуації, що визначала специфіку функціонування фахового часопису, а почасти й проблематику досліджень, що були опубліковані на його шпальтах.

Методи дослідження. Застосування в роботі порівняльно-історичного, проблемно-хронологічного та конкретно-історичного методів дозволило показати у хронологічній послідовності історію української книгознавчої періодики кінця XIX - першої половини XX століття. Крім того, використані такі спеціально-наукові методи, як історико-оглядовий, історико-описовий та історико-хронологічний. Культурологічний, типологічний, статистичний методи, а також спеціальні методи історіографічного, джерелознавчого аналізу документів, бібліографічного та книгознавчого аналізу редакційно-видавничої діяльності використовувалися для вивчення специфіки діяльності редакційного колективу книгознавчого журналу «Українська книга», тематики й проблематики основних публікацій.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1856-1943 роки, оскільки цей період відіграв особливу роль у становленні та розвитку української національної книгознавчої періодики. Обмеження нашого дослідження 1943 р. пояснюється тим, що часопис «Українська книга», який залишався єдиним українським незаполітизованим й нетенденційним осередком вивчення історії та сучасності української видавничої справи, був ліквідований зазначеного року.

Наукова новизна дисертації визначається тим, що це перше комплексне дослідження, у якому здійснено історико-типологічний аналіз української книгознавчої періодики кінця XIX - першої половини XX ст. та проаналізовано місце і роль часопису «Українська книга» (1937-1943) у відродженні пріоритетів наукових досліджень з історії українського друкарства, теорії видавничої справи, книгознавства, бібліології, української бібліографії. До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести такі:

- вперше розроблено періодизацію української книгознавчої періодики кінця XIX - першої половини XX століття, що вміщує основні чотири етапи;

- запропоновано системний аналіз місця, ролі та значення «Української книги» в розвитку української фахової періодики та в продовженні наукових книгознавчих студій цього історичного періоду, зокрема докладно проаналізовано й систематизовано критичний матеріал, уміщений на його шпальтах;

- укладено бібліографічний показник назв книг, що вийшли друком в українських видавництвах у 1937-1939 рр. та які були згадані на шпальтах «Української книги» (480 позицій);

- вперше здійснено бібліографічний опис всіх публікацій часопису «Українська книга» американського періоду відродження часопису (1971-1982);

- подано список провідних українських видавництв і друкарень, а також кількість назв книг, що вийшли у них друком;

- встановлено авторство публікацій під криптонімами (шифрованими й дешифрованими);

- запропоноване тлумачення елементів художньо-технічного оформлення часопису в реалізації його концепції.

Більшість матеріалів, які ми аналізуємо, раніше не друкувалися.

Практичне значення одержаних результатів. Здійснений аналіз та висновки спонукають до переосмислення місця часопису «Українська книга» (1937-1943), його оригінального внеску в історію українського книговидання та історію української фахової преси. Окрім того, запропонована періодизація розвитку книгознавчої періодики кінця XIX - першої половини XX ст. може активізувати наукові дискусії довкола становлення української книгознавчої думки. Матеріали дисертації можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, що вивчають тенденції розвитку видавничої справи зазначеного періоду, досвід українських книгознавців і бібліографів у випрацюванні теоретично-методологічного підґрунтя розвитку теорії та історії видавничої справи тощо. Відомості, представлені в дисертації, можна використовувати в нормативних курсах з історії української видавничої справи та редагування, історії української журналістики, історії української бібліології та бібліографії, у спецкурсах і спецсемінарах, присвячених окремим постатям українських науковців, видавців, редакторів, культурних і громадських діячів 30-х років ХХ століття - М. Андрусякові, Л. Биковському, В. Дорошенкові, П. Зленкові, І. Коровицькому, І. Крип'якевичу, Є.-Ю. Пеленському, Б. Романенчукові, С. Сірополкові, Д. Чижевському та інших.

Особистий внесок здобувача. Висновки і положеннч наукової новизни отримані автором одноосібно.

Апробація результатів дисертації. Рукопис дисертації, основні положення і результати дослідження обговорено на засіданні кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також апробовано у вигляді доповідей на Міжнародній науковій конференції «Національна періодика початку XX століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення» (Київ, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики від тижневика «Харьковские известия» до газети «Харківський університет» (до 190-річчя університетської преси)» (Харків, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку» (Черкаси, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції «Бібліотека вищого навчального закладу - центр науково-інформаційного забезпечення підготовки національних кадрів» (Кам'янець-Подільський, 2007), VI Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції (Чернівці, 2007), Першій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного недійного простору» (Тернопіль, 2007), Другій міжнародній науково-практичній конференції «Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті» (Львів, 2008), Десятій Всеукраїнській науково-теоретичній конференції «Українська періодика: історія і сучасність» (Львів, 2008), Міжнародній науковій конференції «Взаємодія етнічних і планових мов у контексті європейської інтеграції» (Луцьк, 2008), Другій Всеукраїнській науковій конференції «Видавнича справа в Україні: історія та сучасність» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції у межах Міжнародних днів студентської науки «Молодіжні ЗМІ та ЗМІ для молоді: проблеми та перспективи» (Київ, 2009), Третій Всеукраїнській науковій конференції «Видавнича справа в Україні: історія та сучасність» (Київ, 2009).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 9 наукових праць, із них - 4 статті видані у фахових виданнях, а також 3 тези доповідей на наукових конференціях. Усі публікації виконані одноосібно.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Додатки вміщують допоміжні таблиці. Загальний обсяг дисертації 321 с., з них списку використаних джерел - 28 с. (302 позиції), додатків - 101 с. (6 таблиць).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету та основні завдання, розкрито зв'язок роботи з науковими програми кафедри, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано наукову новизну, практичне значення дисертації, подано відомості про особистий внесок здобувача, апробацію результатів, публікації та структуру роботи.

У першому розділі «Передумови виникнення часопису в контексті становлення української книгознавчої періодики першої половини ХХ століття» аналізується стан наукової розробки і джерельна база дослідження. Зокрема, подано огляд публікацій, де висвітлено історію української книгознавчої періодики досліджуваного періоду. Акцентується увага на тому, що вивчення основних осередків із книгознавчих та бібліографічних студій дає змогу вивчити передумови створення часопису «Українська книга», встановити еволюцію поглядів на книгознавче видання - в організації редакційно-видавничого процесу, формуванні маркетингової стратегії просування видання на видавничий ринок. Це зумовило поділ нашого розділу на кілька підрозділів та підпунктів підрозділу. У 1.1. «Історіографія проблеми та джерельна база дослідження» міститяться два підпункти.

У 1.1.1. «Книгознавчі часописи першої половини XX століття як предмет дослідження сучасних книгознавців і бібліографів та джерело вивчення історії видавничої справи й редагування» подано аналіз досліджень, які висвітлюють загальні проблеми історії української книгознавчої періодики. Дослідження книгознавчої періодики з 1990 року до нині стало одним із найбільш актуальних питань для науковців, які займалися:

- власне проблемами книгознавства, бібліотекознавства, бібліографознавства (Н. Солонська, І. Клименко, І. Лиханова, С. Білокінь, М. Гуменюк, Я. Дашкевич, С. Петров, О. Дроздовська, О. Онищенко, В. Омельчук, М. Романюк, Н. Черниш, Л. Дубровіної та ін.);

- історією видавничої справи та редагування, а також становлення української преси (М. Тимошик, Т. Ківшар, Н. Сидоренко, Е. Огар, Н. Зелінська, П. Федоришин, М. Низовий, Т. Гринівський, І. Квітко, М. Процик, В. Хоню та ін.).

Цей поділ дещо умовний, адже більшість наукових розвідок розглядають питання комплексно і є взаємопов'язаними й взаємодоповнюючими в контексті вивчення книгознавчого руху, видавничого ринку, становлення національної бібліографії тощо протягом першої половини XX століття. Особливе місце серед досліджень належать розвідкам, присвяченим розвитку бібліографічних та книгознавчих студій, постатям дослідників, які в цей період займалися розробкою теорії та методології науки - наприклад, студії О. Онищенка та Л. Дубровіної («Бібліотечна справа в Україні у XX ст.: 30-50-ті роки»), С. Сороковської («Про бібліографічну діяльність Ю. О. Меженка»), Є. Соколинського («Ю. Меженко: Бібліограф на вітрах історії»), Л. Сілевич («Із редакторсько-видавничого досвіду Євгена-Юлія Пеленського (за архівами та раритетами)»), Н. Рибчинської «Книжка» (1921-1923): історико-книгознавчий аспект», В. Ляхоцького («Видавнича, архівно-археографічна та бібліотечно-бібліографічна діяльність Івана Огієнка (Митрополита Іларіона)»), І. Корнейчик («Історія української бібліографії») та ін.

Помітним науковим дослідженням останніх кількох років стала студія Н. Черниш «Бібліографічна комісія НТШ як центр дослідження української книги (1909-1939)». Фактично ця робота на прикладі одного з найбільш значущих книгознавчих та бібліологічних українських осередків репрезентує історію поступу книгознавчої думки, просування бібліологічної тематики в суспільний обіг, посилення уваги читачів до мистецтва книги, актуалізації роботи щодо бібліографічного реєстру поточних українських видань і т.і. При цьому, авторка звертає увагу й на активну видавничу діяльність, яку проводила власне Бібліографічна комісія НТШ (серія «Матеріали до української бібліографії», щомісячник історії та культури за редакцією І. Кревецького «Стара Україна», нарешті - книгознавчий часопис «Українська книга»), а також на персональний внесок у книжну справу таких українських науковців, як: З. Кузеля, І. Кревецький, І. Свєнціцький, І. Раковський та ін.

При вивченні видавничої справи в Україні першої половини XX століття варто звернутися й до праць вченого М. Тимошика («Історія видавничої справи», «Видавнича справа періоду Української народної республіки (1917-1920)», «Її величність - книга»), у яких узагальнено основні тенденції розвитку української видавничої справи від давнини до сьогодення. При цьому, значну частину свого дослідження автор присвятив умовам розвитку, політиці різних українських урядів, видавничому репертуару доби визвольних змагань (1917-1920 рр.), а також причинам руйнування здобутків національного книговидання з повним утвердженням радянської влади в Україні (від кінця 20-х років XX ст.).

Загальну картину книгознавчої доби, що характеризувалася стрімким розвитком української періодичної преси - як загальнополітичної, так і фахової, представляють і дослідження Т. Ківшар («Український книжковий рух: книговидання та книгопоширення (1917-1923 рр.)», «Український книжковий рух як історичне явище (1917-1923)»).

І нині не втрачають своєї актуальності пресознавчі роботи науковців, які були безпосередніми учасниками цих подій, - А. Животка («Історія української преси»), В. Ігнатієнка («Українська книжка й преса в історичному розвитку», «Українська преса (1916-1923 рр.)»), Л. Биковського («Книгознавство», «У службі українській книжці») та ін.

У 1.1.2. «“Українська книга” в сучасних наукових дослідженнях і документах» аналізуються наукові дослідження українських істориків сучасної доби - О. Антоник, М. Грузова, Л. Кульчицької, Н. Черниш, М. Шудрі, що вперше повертали книгознавчий журнал «Українська книга» до українського читача. При цьому, варто зазначити, що аналізоване нами видання згадувалася й у наукових розвідках Л. Дубровіної, О. Онищенка, Л. Биковського, А. Фесенка, О. Соколишина, Ю. Сірого, Я. Ісаєвича, О. Оглоблина, що репрезентували загальний огляд книгознавчого процесу в Україні й досить високо оцінювали внесок часопису у відродження національних пріоритетів зародження українського друкарства, виробленні теорії та методології книгознавства та бібліографії, опрацюванні поточної західноукраїнської бібліографії.

Особливе місце в нашій роботі займають праці, у яких висвітлено основні віхи життя, творчості й наукової діяльності редактора часопису Євгена-Юлія Пеленського. Внаслідок того, що задум і втілення «Української книги» визріли із його книгознавчих інтересів, то масив матеріалів про нього та його роботу опосередковано стосуються й аналізованого нами фахового видання (дисертаційне дослідження Л. Сілевич «Публіцистична та редакторсько-видавнича діяльність Євгена-Юлія Пеленського», проект Наукового товариства імені Шевченка «Євген-Юлій Пеленський: Життєписно-бібліографічний нарис», роботи Н. Антонюк «Пеленський Євген-Юлій», В. Качкана «Грані таланту: Штрихи до життєпису Євгена Пеленського», бібліографічне видання «Євген-Юлій Пеленський: (1908-1956-2008): каталог ювілейної виставки з нагоди століття від дня народження» тощо).

Джерельну базу дослідження складає епістолярій Є.-Ю. Пеленського із українськими науковцями, культурними й громадськими діячами, які співпрацювали з «Українською книгою». Ці архівні документи дають можливість якнайповніше дослідити не лише постать редактора, а й умови формування авторського колективу, особливості співпраці науковців із книгознавчим часописом, методику просування часопису на українських видавничий ринок, а також заходи щодо популяризації серед читачів проблем книгознавства та власне української книжки тощо. Варто зазначити, що основна частина цих документів (890 аркушів, ф. 232) знаходиться у фондах відділу рукописів ЛННБ імені В. Стефаника.

Про співпрацю Бібліологічної комісії НТШ та Українського товариства бібліофілів у Львові щодо організації часопису «Українська книга» знаходимо матеріали у фонді 309 Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Зокрема, справа 628 містить протокол засідання НТШ із приводу визначення відповідальності в організації новоствореного видання: розподіл фінансових й адміністративних зобов'язань між співзасновниками, а також визначення редактора часопису.

У 1.2. «Періодизація розвитку книгознавчої періодики кінця XIX - першої половини XX століття» нами запропоновано періодизацію розвитку книгознавчої періодики, що складається з чотирьох етапів (її основу складає хронологічний і проблемно-тематичний метод дослідження): 1) 1856-1905 - доба першопочатків української книгознавчої періодики; 2) 1905-1917 - доба системного проникнення книгознавчої проблематики на шпальта української періодики; 3) 1917-1930 - доба «весни» української книгознавчої періодики (заснування провідними книгознавчими осередками та видавничими спілками професійних видань для книгознавців, бібліографів та бібліотекарів); 4) 1930-1945 - доба паралельного існування «ідеологічної» (радянської) книгознавчої періодики та національноспрямованої книгознавчої періодики в Західній Україні та в наукових інституціях української еміграції.

Укладена нами періодизація впорядковує історію книгознавчої періодики від початків її заснування до кінця першої половини XX століття й підкреслює те, що цей період став знаковим для формування національного книгознавства й книгознавчої періодики. Книгознавчі часописи почасти були оазою культурного піднесення, сприяли поверненню правдивої історії української національної книги.

У другому розділі «Етапи становлення часопису, специфіка функціонування, організаційні засади діяльності редакційної колегії» досліджується діяльність фахового часопису «Українська книга» у таких аспектах, як: історія створення часопису, основні програмні цілі та їх втілення в книгознавчому журналі, авторський колектив часопису.

У 2.1. «Історія створення видання та специфіка його функціонування» доведено, що часопис «Українська книга» (1937-1943) був заснований як орган Бібліологічної комісії Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) й Українського товариства бібліофілів у Львові. Проект видання «Українська книга» визрів із наукових книгознавчих та журналістикознавчих інтересів Євгена-Юлія Пеленського. Довіряючи видавничим перспективам молодого науковця і досвіду роботи як книгознавця та бібліографа, найповажніші наукові установи Галичини довірили молодому книгознавцю втілити у життя проект книгознавчого часопису.

Власне «українську» історію розвитку «Української книги» (1971 року часопис завдяки зусиллям колишнього заступника редактора Б. Романенчука був відновлений у Філадельфії) можна поділити на два періоди:

- львівський (1937-1939) - за опіку над часописом відповідали наукові інституції - Бібліографічна комісія НТШ та Українське товариство бібліофілів у Львові, адміністративні ж зобов'язання на себе взяло видавництво «Ізмараґд»;

- краківський (1940-1943) - уся відповідальність за існування книгознавчого часопису опинилася в руках його редактора - Євгена-Юлія Пеленського. Для відновлення діяльності фахового видання редактор заручився підтримкою єдиного дозволеного німецькою владою «Українського Видавництва» (як офіційного ґаранта політично зваженого видавничого проекту), при цьому, використовував фінансовий ресурс власного приватного видавництва «Бистриця», яке виступало своєрідним фінансовим меценатом проекту та мало виключне майнове право на розповсюдження часопису.

У 2.2. «Програмові засади діяльності» аналізується концепція книгознавчих часописів 20 - початку 30-тих років та її специфіка в часописі «Українська книга», місце і роль художньо-технічного оформлення в реалізації концепції досліджуваного нами книгознавчого видання, маркетингова частина програми журналу й питання популяризації українського книгознавства за межами етнічної України.

Програмові засади діяльності «Української книги» були побудовані за принципом єдності змістової й тематичної складових. Для поширення наукових здобутків окремих авторів часопису редакція започаткувала нову серію «Українська книгознавча бібліотека» (інша назва - «Книгознавча бібліотека»). Завдяки співпраці часопису з науковими інститутами в Україні та за її межами вдалося започаткувати загальну передплату на фахове видання, чим забезпечити маркетинговий успіх журналу.

Концепція фахового часопису, окрім статті «Від редакції» (перше число 1937 року), також була репрезентована в художньо-технічному оформленні обкладинки. Поєднуючи усі складові її художніх елементів, виконаних графіком М. Бутовичем, одержимо загальну картину смислового навантаження символів. Часопис висвітлює проблеми книжкової справи, що є основою для розвитку, своєрідним невичерпним джерелом знань, а також обстоює інтереси українського національного книгознавства, досліджує європейський контекст розвитку українського друкарства (на це вказують символи геральдичного щита, його форми, мотив виноградної лози у верхньому обрамленні, перехід у згорнутий сувій). Основними вимогами є чистота науки про історію видавничої справи, її пріоритет у наукових зацікавленнях (символ геральдичної лілеї). Рука, що тримає щит, є як символом людської наукової чи видавничої діяльності, так і зв'язку між різними поколіннями (на що вказує хоча б середньовічний стиль рукава).

У 2.3. «Автура часопису та особливості співпраці редакції з авторами» здійснено аналіз умов співпраці львівської редакційної колегії із науковцями різних формацій у справі утвердження української книгознавчої думки. Протягом 1937-1943 рр. на шпальтах «Української книги» було опубліковано розвідки відомих фахівців-книгознавців М. Андрусяка, Б. Бучинського, Л. Биковського, П. Богацького, І. Борщака, М. Возняка, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, А. Генсьорського, Д. Горняткевича, Є. Грицака, С. Єфремова, А. Животка, П. Зленка, Ф. Коковського, В. Короліва-Старого, І. Кревецького, І. Крип'якевича, З. Кузелі, Р. Луканя, Т. Пачовського, Є.-Ю. Пеленського, Б. Романенчука, М. Рудницького, С. Сірополка, В. Січинського, М. Фуртак-Деркач, Д. Чижевського та інших. Таким чином, часопис протягом усього періоду свого існування був об'єднавчим стрижнем для українських книгознавців різних наукових інституцій (НТШ, Товариства прихильників книги у Празі, Українського товариства бібліофілів у Львові) та окремих науковців, які до них не належали. Окрім того, він зумів згуртувати дослідників української видавничої справи, які географічно перебували не лише в межах етнічної України, а й в українських громадах еміграції. Внаслідок того, що існування «Української книги» припадає на кінець першої половини XX ст., об'єднання науковців носило ще й характер їх гуртування за поколіннями - старшої когорти визначних українських науковців (В. Дорошенка, Д. Дорошенка, С. Єфремова, С. Сірополка, Д.Чижевського) й молодих адептів науки (Є.-Ю. Пеленського, Б. Романенчука, В. Січинського та ін.).

Нами також встановлено, що деякі публікації у часописі були підписані ініціалами. Ці криптоніми належать до двох груп. До першої групи підписів - дешифрованих криптонімів - можемо віднести наступні: Д-ко В., В. Д. - Володимир Дорошенко; З. - Петро Зленко; М. А. - Микола Андрусяк; Є. Ю. П., П. - Євген-Юлій Пеленський; Б. Р., Р. - Богдан Романенчук; І. Кр-ч - Іван Крип'якевич; С., С. С. - Степан Сірополко.

Друга група представлена кількома шифрованими криптонімами - Н. Й. (стаття «Типографічне оформлення оповістки» в першому числі «Української книги» за 1938 рік), В. Й. П. (некролог «Посмертна згадка. П. І. Тиховський» у першому числі «Української книги» за 1939 рік), У. Т. (розширена замітка «Відділ української преси на Світовій Виставі в Парижі» в розділі «Хроніка» у першому числі «Української книги» за 1938 р.) та В. Ф-ч (репортаж «Тиждень болгарської книги» в розділі «Хроніка» в першому числі «Української книги» за 1938 р.).

У третьому розділі «Проблемно-тематичний аспект публікацій часопису» визначено основні тематичні групи публікацій авторів «Української книги», серед яких - історія української видавничої справи і становлення бібліотечного руху в Україні, теорія видавничої справи та редагування і теоретичні питання бібліології, українська бібліографія, вивчення проблем взаємозв'язку мови і розвитку національної книги. Рубрики в журналі виконували роль систематизатора, упорядника наукових дописів за їх жанрово-тематичною специфікою. Це дозволяло вивести книгознавство із другорядних «обслуговуючих» наук, адже започаткований часопис чітко визначав головний предмет дослідження окремих складових цієї науки, обмежуючи можливості інших гуманітарних наук диктувати пріоритети дослідження (до прикладу - привілейовані позиції літературної критики на шпальтах книгознавчих чи бібліографічних видань).

У 3.1. «Історія української видавничої справи і становлення бібліотечного руху в Україні» визначено, що історична тематика на шпальтах аналізовано часопису була представлена в таких рубриках: «Історичне книгознавство» (власне історія українського друкарства, розвитку видавничої справи в історичному контексті, питання формування книжкового руху, політичної та культурної боротьби за українську книгу); «Архіваторство» (у цій рубриці представлено статті про українські друки, періодику, що виступають документальним свідченням розвитку української видавничої справи зокрема та різноманітних культурних і політичних процесів у цілому); «Друкарство» (розвідки про найбільші осередки видавничої справи в Україні протягом усього періоду становлення національного друкарства, традиції українських першодрукарів, що лягли в основу формування національної видавничої школи); «Бібліотекознавство» (історія формування українських бібліотек, традиції опрацювання й укладання книгозбірні); «Бібліофільство» (історія українських приватних бібліотек, питання формування читацької культури серед політичної та культурної еліти України у різні історичні періоди); «Мистецтво книги» (досвід національної школи граверів, започаткування нових тенденцій в художньо-технічному редагуванні книги, місце і роль художніх елементів у сприйнятті книги тощо).

Особливу цінність складають і редакційні дописи до рубрик «З життя книгознавчих установ» і «Хроніка», що складають літопис українського книжкового руху кінця 30-х років XX століття. Ці відділи знайомили сучасників із важливими подіями книжкового життя того часу (діяльність книгознавчих наукових товариств, здобутки книжкових виставок, конференцій із актуальних питань книгознавства, бібліотекознавства, формування національної книгозбірні, доступність до матеріалів з українських архівів тощо).

У 3.2. «Теорія видавничої справи та редагування і теоретичні питання бібліології» розглядаються основні аспекти наукового зацікавлення дописувачів «Української книги» у контексті формування теорії по-суті нових складових книгознавчої науки - видавничої справи та редагування, а також бібліології. На відміну від інших книгознавчих часописів першої половини XX ст., «Українська книга» містила невелику кількість теоретичних публікацій. Однак теорія книгознавства і бібліології була присутня на шпальтах «Української книги» завдяки: застосуванню нових методів дослідження у розвідках із історії української видавничої справи (компаративний, текстологічний методи, а також спеціальні методи історіографічного, джерелознавчого аналізу документів тощо); опрацюванню теоретичних надбань книгознавчої науки у відділі «Рецензії» (ці публікації виступали своїми оглядачами українських і закордонних наукових розвідок із питань організації редакційно-видавничого процесу, завдань і предмету дослідження книгознавства, створення розгалуженої системи бібліотеки, вивчення читацького попиту, специфіки формування читацьких інтересів тощо); власне публікації з теоретичних питань (автори - Є.-Ю. Пеленський, Л. Биковський, Б. Романенчук).

У 3.4. «Бібліографічна проблематика» розглянуто роботу часопису «Українська книга» щодо бібліографування українських друків не лише в Україні, а й за кордоном. Поточна бібліографія книжкового репертуару Галичини стала одним із пріоритетних завдань «Української книги». Бібліографічний відділ зазвичай складали кілька рубрик: «Бібліографія» (власне бібліографічні покажчики нових галицьких видань); авторська бібліографія (бібліографія нових видань або тематично об'єднаних, яку складали окремі бібліографи - Б. Романенчук, М. Андрусяк, М. Рудницький, Т. Пачовський, П. Богацький, Є.-Ю. Пеленський); «Нові видання» (або «Нові книжки», рубрика, що висвітлювала появу нових фахових видань із книгозавства).

У 3.5. «Висвітлення “мовного питання”» ми наголошуємо на тому, що практично всі матеріали видання, опосередковано торкаються мовних проблем в Україні, зокрема мовної політики у видавничій справі. Наприклад, історія українського книгодруку, рукописної книги, преси нерозривно пов'язана із історією формування, розвитку та численними заборонами української мови. Більшість дописів часопису показані в контексті відстоювання прав української мови на пріоритет у розвитку національної політики й національної книги. Окрім того, «Українська книга» відіграла особливу роль у формуванні термінологічного базису для розвитку національного книгознавства.

ВИСНОВКИ

У висновках узагальнено й сформульовано основні результати наукового дослідження:

1. Кінець XIX - перша половина XX століття стала центральною для виокремлення фахової книгознавчої періодики, що пройшла у своєму становленні основні чотири етапи (вони були визначені на основі співвідношення «попиту» та «запиту» на українську книгознавчу пресу в цей історичний період): 1) 1856-1905 - доба першопочатків української книгознавчої періодики (заснування в 1856 році О. Лазаревським першого українського книгознавчого видання - «Украинская литературная летопись», запровадження бібліографічних відділів у провідних українських виданнях - «Киевская Старина», «Основа»); 2) 1905-1917 - доба системного проникнення книгознавчої проблематики на шпальта української періодики (співпраця видавництв «Вік», «Час», «Вернигора», «Просвіта» та її осередків видавничих товариств «Друкарь», «Криниця», видавничої спілки «Дзвін», тощо з часописами «Літературно-Науковий Вісник», «Киевская Старина» (із 1907 року - «Україна»), «Світло», «Українська Хата», «Молода Україна», газета «Рада» тощо); 3) 1917-1930 - доба «весни» української книгознавчої періодики (заснування провідними книгознавчими осередками та видавничими спілками професійних видань для книгознавців, бібліографів та бібліотекарів: журнали «Книгар» (1917-1920), «Книга» (1921 р.), «Журнал бібліотекознавства та бібліографії» (1927-1930), «Книжний вісник» (січень - березень 1919 року), «Книжка» (1921-1923), «Бібліологічні вісті» (1923-1930), «Голос друку» (1921 р.), «Нова книга» (1924-1925) та ін.; 4) 1930-1945 - доба паралельного існування «ідеологічної» (радянської) книгознавчої періодики (видання «Радянський книгар», «Радянська книга», «Бібліотека в соціялістичному будівництві», «Бібліотекар в соціялістичному будівництві», «Бюлетень Державного видавництва України», «Радянська бібліотека», «Літопис українського друку») та національноспрямованої книгознавчої періодики в Західній Україні та в наукових інституціях української еміграції (празький часопис «Книголюб», львівський журнал «Українська книга»).

2. Книгознавчий часопис «Українська книга» (1937-1943) наприкінці 30-х років минулого століття став в оборону українського друкованого слова, відтак відіграв визначальну роль для згуртування українських адептів науки, яким, через брак фахових періодичних видань, довелося піти в еміграцію не лише фізичну, а й духовну - наукову. Часопис зумів консолідувати українських науковців, повернути в історію національної видавничої справи концепцію «дофедорівського» існування українського друкарства, вивести з марґінесів актуальні проблеми формування теорії книгознавства, бібліотекознавства, бібліотечної педагогіки та інших споріднених наук.

3. «Українська книга» (1937-1943) була заснована як орган Бібліологічної комісії НТШ й Українського товариства бібліофілів у Львові. Власне «українська» історія розвитку «Української книги» репрезентована двома періодами:

- львівським (1937-1939) - виданням керували Бібліографічна комісія НТШ та Українське товариство бібліофілів у Львові. До роботи над виданням були залучені українські дослідники не лише Галичини, а й Радянської України й української еміграції. Протягом цього періоду силами редакції було видано: 1937, 1938 р. - по 10 номерів, 1939 р. - один зшиток;

- краківським (1940-1943) - часопис видавався лише завдяки редакторові Є.-Ю. Пеленському, який заручився підтримкою єдиного дозволеного німецькою владою «Українського Видавництва» (як офіційного ґаранта політично зваженого видавничого проекту) і використовував фінансовий ресурс власного приватного видавництва «Бистриця. Протягом цього етапу вийшло друком два річники «Української книги»: 1942 р. - річник за 1940 р., присвячений 125-річчю з дня народження Тараса Шевченка, і в 1943 році - останній річник до 450-річчя українського друкарства в Кракові.

4. Програмові засади «Української книги» були побудовані за принципом єдності змістової й тематичної складових. Діяльність «Української книги» передбачала вивчення усіх аспектів книгознавства (теорія та історія книгознавства, бібліотекознавства, бібліології, мистецтва книги, історія української книги, бібліотечної та бібліографічної діяльності, теоретичні й практичні засади розвитку видавничої та книготорговельної справи, поточна бібліографія тощо). Загалом, якщо характеризувати стиль зачину до видання «Української книги», то він відрізняється від стилю попередніх книгознавчих часописів лаконічністю й стислістю подання основних компонентів власної програми.

5. Концепція фахового часопису була представлена як у статті «Від редакції» першого числа за 1937 рік, так і в художньо-технічному оформленні обкладинки, виконаної відомим українським художником Миколою Бутовичем. Елементи художнього оформлення часопису покликані зорієнтувати читача на європейські традиції українського друкарства, обстоювані редакцією (на це вказують символи власне геральдичного щита, його форми, мотив виноградної лози у верхньому обрамленні, перехід у згорнутий сувій, символ геральдичної лілеї як вимога чистоти книгознавчої науки, символ середньовічного провідника у дослідженні як вказівка на зв'язок між різними поколіннями).

6. Редакція орієнтувалася на охоплення якнайширшого кола зацікавлених читачів, популяризацію проблем українського національного книгознавства, історії видавничої справи за кордоном (для цього використовувалася маркетингова стратегія, що передбачала загальну передплату науковими інститутами, окремими науковцями, зацікавленими читачами часопису, незважаючи на їхнє географічне перебування, а також започаткування серії видань - «Української книгознавчої бібліотеки» (інша назва - «Книгознавча бібліотека»).

7. Протягом 1937-1943 років на шпальтах «Української книги» було опубліковано розвідки М. Андрусяка, Б. Бучинського, Л. Биковського, П. Богацького, І. Борщака, М. Возняка, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, А. Генсьорського, Д. Горняткевича, Є. Грицака, С. Єфремова, А. Животка, П. Зленка, Ф. Коковського, В. Короліва-Старого, І. Кревецького, І. Крип'якевича, З. Кузелі, Р. Луканя, Т. Пачовського, Є.-Ю. Пеленського, Б. Романенчука, М. Рудницького, С. Сірополка, В. Січинського, М. Фуртак-Деркач, Д. Чижевського та інших. Отож часопис протягом усього періоду свого існування був об'єднавчим стрижнем для українських книгознавців різних наукових інституцій (НТШ, Товариства прихильників книги у Празі, Українського товариства бібліофілів у Львові) та окремих науковців, які до них не належали. «Українська книга» згуртувала дослідників української видавничої справи, розділених географічно - межами етнічної України та межами української еміграції (Чехословаччини, Польщі, Канади, Франції, Болгарії тощо). Об'єднання науковців носило ще й характер об'єднання їх за поколіннями - старшої когорти визначних українських науковців (В. Дорошенка, Д. Дорошенка, С. Єфремова, С. Сірополка, Д. Чижевського) й молодих адептів науки (Є.-Ю. Пеленського, Б. Романенчука, В. Січинського та ін.).

8. Деякі публікації часопису були підписані шифрованими та дешифрованими криптонімами, використання яких спричинено, на нашу думку, такими умовами: а) дешифровані криптоніми вживала редакція у випадках, якщо окреме число містило кілька матеріалів одного й того ж автора; б) редакція вважала за необхідне поважати право автора на будь-який вигляд підпису, на що вказують різноманітні форми підписів одного й того ж автора часто в межах одного числа «Української книги»; в) відсутність уніфікації підписів, наявність шифрованих і дешифрованих підписів, на наш погляд, засвідчує демократичну позицію редколегії у роботі з автурою.

Нами встановлено авторство публікацій, підписаних шифрованими криптонімами: Н. Й. - Іларіон Свєнціцький (публікація «Типографічне оформлення оповістки» в першому числі «Української книги» за 1938 рік), В. Й. П. - Євген-Юлій Пеленський (некролог «Посмертна згадка. П. І. Тиховський» у першому числі «Української книги» за 1939 рік), У. Т. - абревіатура видання «Український Тиждень» (публікація «Відділ української преси на Світовій Виставі в Парижі» в розділі «Хроніка» у першому числі «Української книги» за 1938 р.).

9. Проблемно-тематичну палітру публікацій «Української книги» складають загалом: 1) питання історії української видавничої справи та становлення бібліотечного руху в Україні (висвітлено в рубриках «Історичне книгознавство», «Архіваторство», «Друкарство», «Бібліотекознавство», «Бібліофільство», «Мистецтво книги», «З життя книгознавчих установ» та «Хроніка»); 2) проблеми теорії видавничої справи та редагування, а також теоретичні питання бібліології (дописи Л. Биковського, Є.-Ю. Пеленського, Б. Романенчука); 3) проблеми створення репертуару українських книжкових видань, бібліографування поточних українських друків (відповідали власне бібліографічні відділи - «Бібліографія», авторська бібліографія, «Нові видання», дотичні рубрики - «Рецензії»); 4) мовна політика в контексті становлення українського книговидання та української періодики у більшості історичних нарисах часопису.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1) Плехова І. Часопис «Українська книга» (1937-1943 рр.) на сторожі українського друкованого слова / І. Плехова // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. - Харків : 2007. - Вип. 51. - С. 91-95.

2) Плехова І. Роль часопису «Українська книга» (1937-1943 рр.) у відновленні польсько-українських зв'язків у вивченні історії видавничої справи / І. Плехова // Творчі та організаційні особливості функціонування сучасного недійного простору: Збірник наукових праць / Національний університет «Києво-Могилянська академія», Галицький інститут імені В'ячеслава Чорновола. - Тернопіль-Львів: ЛА «Піраміда», 2008. - Т. 2. - С. 241-245.

3) Плехова І. Висвітлення мовної політики на шпальтах галицького книгознавчого часопису «Українська книга» (1937-1943 рр.) / І. Плехова //Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія : Філологічні науки. - 2008. - С. 305-309.

4) Плехова І. Висвітлення бібліографічної проблематики на шпальтах галицького книгознавчого часопису «Українська книга» (1937-1943 рр.) / І. Плехова // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника : Збірник наукових праць. - Львів, 2008. - Вип. 16. - 698 с.

5) Плехова І. Роль часопису «Українська книга» (1937-1943) у розвитку книгознавчої думки кінця 30-х років XX століття (до 70-річчя виникнення часопису) / І. Плехова // Редактор і видавець : Науково-практичний збірник. - Ч. 1. - К.: Інститут журналістики, 2007. - С. 211-214.

6) Плехова І. Специфіка становлення й розвитку українських книгознавчих часописів першої половини XX століття / І. Плехова // Українська журналістика: умови формування та перспективи розвитку: Зб. наук. пр. - Черкаси, 2007. - С. 442-446.

7) Плехова І. Проблематика книгознавчих студій на шпальтах часопису «Українська книга» (1937-1943 рр.) / І. Плехова // Національна періодика початку XX століття : розвиток і реалізація української ідеї державотворення : Матеріали Міжнародної наукової конференції 8-9 грудня 2006 р. - К., 2006. - С. 88-89.

8) Плехова І. Роль часопису «Українська книга» у самоідентифікації українства еміграції / І. Плехова // Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації : Тези доповідей. - Львів, 2008. - С. 74-75.

9) Плехова І. Книгознавчі студії Степана Сірополка на шпальтах часопису «Українська книга» (1937-1943 рр.) / І. Плехова // Видавнича справа в Україні : історія та сучасність. Доповіді Другої Всеукраїнської наукової конференції 3-4 квітня 2008 року. Київ. - К., 2008. - С. 50-58.

АНОТАЦІЇ

Плехова І.Д. Часопис «Українська книга» (1937-1943) у контексті становлення української книгознавчої періодики першої половини XX століття. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних комунікацій за спеціальністю 27.00.05 - теорія та історія видавничої справи та редагування. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2009.

У дисертації здійснено комплексне дослідження українського фахового часопису із книгознавства й бібліографії - «Українська книга», що наприкінці 30-х років XX століття був єдиним центром національної книгознавчої думки в Україні. Проаналізовано умови розвитку української фахової книгознавчої періодики кінця XIX - початку XX ст. та запропоновано періодизацію розвитку книгознавчої преси зазначеного періоду. У роботі досліджено умови реалізації «Української книги», визначено відповідність та новаторство її концептуальних засад, а також місце і роль художньо-технічного оформлення в реалізації концепції журналу та специфіку маркетингової стратегії.

Робота розкриває особливості співпраці редакції «Української книги» з провідними українськими науковцями. Також встановлено авторство статей, що надруковані під шифрованими та дешифрованими криптонімами, досліджено проблемно-тематичну палітру публікацій «Української книги», визначено актуальність їхнього наукового спрямування.

У додатках запропоновано бібліографічні покажчики до публікацій в «Українській книзі», здійснено статистичний аналіз діяльності українських видавництв, які працювали в період існування львівського часопису.

Ключові слова: «Українська книга», книгознавство, концепція часопису, історія видавничої справи, фаховий часопис, книгознавча періодика, проблемно-тематичний аспект.

Плехова И. Д. Журнал «Украинская Книга» (1937-1943) в контексте становления украинской книговедческой периодики первой половины XX века. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата наук по сиоциальным коммуникациям, специальность 27.00.05 - теория и история издательского дела и редактирования. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2009.

В диссертации на широком документальном материале осуществлено комплексное исследование украинского профессионального журнала по книговедению, библиографии и библиологии, - «Украинская книга», который в конце 30-х годов XX века был единственным центром национальной книговедческой мысли в Украине. Проанализированы условия развития украинской профессиональной книговедческой периодики конца XIX - начала XX века.

Анализ и синтез достижений исследователей-предшественников позволили предложить новую периодизацию развития книговедческой прессы данного периода и выявить основные характеристики каждого из них. Эта периодизация (1856-1943) упорядочивает историю книговедческой периодики от начал ее основания до конца первой половины XX века и подчеркивает то, что этот период стал знаковым для формирования национального книговедения и специализированной периодики. Книговедческие журналы отчасти были оазисом культурного подъема, способствовали возвращению правдивой истории украинской национальной книги.