Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Система жанроутворення та динаміка розвитку одних жанрів і стагнація інших зумовлені складними процесами, що відбуваються у соціально-економічній структурі суспільства, дістаючи адекватну інтерпретацію в засобах масової інформації. В українській пресі традиційно склалися усталені форми та методи масованого впливу на читача через друковане слово. Проте жанри журналістики мають тенденцію до швидких і часом малопрогнозованих змін, оскільки ситуація в сучасному суспільстві також змінюється кардинально і за мінімально стислі часові параметри. Україна, яка прагне вступити до європейської спільноти, вже відчула вплив не тільки позитивних євроінтеграційних процесів, а й наступ транснаціональних корпорацій і масової культури. Це певним чином позначається на розвитку друкованих ЗМІ в Україні, коли вітчизняні газети та журнали змушені боротися за право потрапити до читача, долаючи опір кольорових космополітичних видань, за якими стоять поважні транснаціональні корпорації з їх величезним рекламним бюджетом. Тож особливого значення у становленні вітчизняної журналістики набуває проблема розвитку жанрів преси як дієвого знаряддя оптимізації творчого процесу. Нестабільність політичної ситуації в Україні, непрогнозованість становища вітчизняного бізнесу, погіршення соціально-побутових умов життя людей потребують відповідної реакції з боку журналістів під час виконання ними їх професійних обов'язків.

Водночас відбувається переорієнтація друкованих ЗМІ відповідно до нових потреб інвесторів. Серед останніх переважають вже не політичні партії, рухи та об'єднання, що було характерним явищем для 90-х років минулого століття аж до початку нового тисячоліття. Замовниками друкованої продукції стають вітчизняні та іноземні бізнесмени, які звикли кінцевою метою своєї діяльності бачити прямий економічний зиск, в окремих випадках - рекламу власної продукції, що в остаточному результаті також спрямована на досягнення матеріальної вигоди. Спостерігається явище своєрідного симбіозу, тобто злиття двох головних тенденцій: політичної та економічної доцільності у фінансуванні друкованих ЗМІ. Відбувається це, як правило, під час різноманітних кампаній у країні, коли великий бізнес, маючи на меті привести до державних установ чи виборних органів різного рівня своїх представників, інтенсивно фінансує друковані ЗМІ, намагаючись здобути максимально ефективний результат.

Як наслідок політичного протистояння, що набуло гострих форм у часи «Помаранчевої революції», змінилися тенденції розвитку суспільної свідомості, насамперед - громадської моралі, як її складника. Чітко визначилися цільові групи читачів, на яких розраховане конкретне друковане видання. Тривають процеси диференціації аудиторії не лише за цільовими інтересами, а й за суб'єктивними характеристиками, що полягають у реґіональній специфіці, розширенні діапазону проблем, у вирішенні яких зацікавлені певні верстви суспільства; зрештою, змінився світогляд конкретного індивіда-читача. Все це змушені враховувати як видавці, так і творчі редакції українських газет і журналів, плануючи розвиток своїх періодичних видань. Оскільки процес цей відбувається в умовах жорсткої конкуренції, що повсякчас зростає з капіталізацією суспільних відносин, планування творчої діяльності має спиратися не тільки на власний професійний досвід редакційного колективу, а й на останні журналістикознавчі студії в цій царині, які, у свою чергу, акумулювали світові тенденції розвитку практичної журналістської творчості, а також на журналістикознавчі праці, присвячені цій проблемі.

З досвіду розвитку англо-американської і західноєвропейської журналістики можна стверджувати, що основними системами жанрів, які нині домінують у газетно-журнальній практиці, є інформаційні та аналітичні. Їм поступилася традиційна для українських друкованих ЗМІ система художньо-публіцистичних жанрів, які чекають на прогнозоване зростання культурного рівня населення, збільшення статків, що дозволить пересічному читачеві передплачувати літературні та художні журнали і т.ін. Тому саме інформаційні жанри та аналітика якнайповніше в даний момент відповідають читацьким запитам стислого, оперативного, а головне - професійного підходу в поданні інформації. Цілком природно, що жанри видозмінюються у процесі творчої діяльності самих журналістів, яких до цього спонукають інвестори, видавці газет і журналів. Останні прагнуть через поліпшення якості опублікованих матеріалів збільшити тиражі та обсяг рекламних оголошень.

Різниця між станом суспільної свідомості, яка не встигала в інтерпретації і засвоєнні новинної інформації, невчасно реагувала на економічні новації, передусім, коли йшлося про «дику» капіталізацію, і станом, якістю газетно-журнальної періодики відчутно давалася взнаки до кінця 90-х років минулого століття. Журналісти, які в часи державотворення і кардинальних соціально-економічних змін за збігом обставин фактично мали самі формувати громадську думку, виробляючи ціннісні орієнтації, із цим завданням повністю впоратися не могли. Проте серед своєрідних оригінальних відповідей журналістики на запити тогочасних реалій були прискорений розвиток та зміни у жанроутворенні.

Черговий етап розвитку жанроутворення збігається з періодом кардинальних змін у масовій свідомості. Унаслідок «Помаранчевої революції» ці події спричинили різкий вибух новацій насамперед в інформаційній групі жанрів: репортажі, інтерв'ю, замітці, звіті. Згодом, коли настав час на принципово новому рівні переосмислити причини і наслідки «Помаранчевої революції», активізувалося жанроутворення в аналітиці.

Жанроутворення нині набуває форми, що адекватно відображає не лише запити читача з відповідним національним менталітетом. Спостерігаються процеси, які мають характер інтеграції друкованої продукції до європейських і північноамериканських стандартів. Стрімкого і динамічного розвитку набув, зокрема, такий жанр журналістики, як репортаж-розслідування, що поступово трансформується, виокремлюючись із суто інформаційних в окрему групу жанрів, що дістала на Заході назву інвестигативної журналістики.

По-новому сприймається нині жанроутворення в інтерв'ю. Традиційне, класичне інтерв'ю, що будувалося на принципі питання-відповідь, зберігаючи свої функціональні особливості, розширюється за рахунок інтерв'ю-співбесіди, інтерв'ю-полеміки.

Група аналітичних жанрів періодичної преси, що раніше вважалася найбільш консервативною за формою подання матеріалу, відчула істотний вплив за рахунок збільшення інформаційних джерел, насамперед з інтернету.

Найбільш гостра полеміка як в українській, так і у світовій журналістикознавчій науці розгорнулася з приводу інтерпретації поняття «факт», оскільки саме факт є насправді ядром інформації, що править за основу розвитку інформаційної цивілізації постіндустріального суспільства.

По-новому також сприймаються нині й психофізіологічні характеристики журналіста, який мусить, з огляду на постійний контроль і невпинне підвищення критеріїв відбору творчих кадрів, удосконалювати свій особистий професійний рівень, що, у свою чергу, передбачає активний пошук у варіаціях подання матеріалу, у жанроутворенні.

Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів сучасної журналістики однозначно передбачає зміну взаємовідносин у структурі конкретного редакційного колективу, ієрархії медійних холдингів, що з'являються повсякчас в Україні. Змінюється не лише система творчої конкуренції, виникає нова, досить неоднозначна система моральних цінностей, на зміну загальнолюдським нормам моралі приходять суто корпоративні інтереси.

Над проблемою жанроутворення, що є чи не найважливішою в сучасній журналістиці, багато працювали відомі вітчизняні та зарубіжні фахівці: О. Глушко, В. Горохов, О. Гоян, В. Здоровега, В. Іванов, М. Кім, А. Константинов, Л. Кройчик, Г. Лазутіна, І. Лубкович, І. Михайлин, В. Пельт, Д. Прилюк, І. Прокопенко, Є. Прохоров, О. Чекмишев та багато інших дослідників.

Основою для методологічного розуміння проблеми розвитку інформаційних та аналітичних жанрів як складової всього розвитку засобів масової інформації в цілому, формування буденної системи поглядів і звичок, а через неї - громадської свідомості, особистої відповідальності, послужили актуальні роботи В. Буряка, Г. Вартанова, А. Москаленка, В. Різуна, В. Ученової. Бібліографія за темою дисертації була підібрана завдяки роботам Б. Чернякова.

Вважаємо, що видатні дослідники зробили надзвичайно багато для вивчення проблем шляхів розвитку сучасної журналістики, у тому числі й в її інноваціях, трансформаціях, що випливають із характеристик журналістської діяльності як невпинного творчого процесу. Проте вже цілком очевидно, що динаміка розвитку інформаційних і аналітичних жанрів не тільки не уповільнилася, а навпаки, прискорила темпи зростання. Пов'язано це з певними об'єктивними і суб'єктивними чинниками, серед яких найголовнішими є, безумовно, інтеграція України у світову торгівлю та євроінтеграція країни. Як наслідок - не тільки зміна стану суспільної свідомості, системи усталених поглядів, моральних критеріїв пересічного громадянина-читача газети чи журналу, а й швидкий взаємообмін, взаємозапозичення і взаємопроникнення форм і методів роботи закордонних і українських журналістів. Різниця в менталітеті, кінцевому інформаційному продукті (формат, обсяг, якість кольорового друку і т. ін.) лише сприяють інтенсивному пошуку кожним вітчизняним журналістом нових варіацій у реалізації творчих задумів.

Українським журналістам конче потрібна виважена методологічна база, наукові розробки з проблем жанроутворення, аби, екстраполюючи світовий досвід на вітчизняну журналістську практику, якісно підвищити рівень власних друкованих видань, максимально ефективно використавши при цьому всі можливості розвитку жанрів преси.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження здійснено в межах комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України» (№019U015201), програми Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Система масової комунікації та світовий інформаційний простір» (№01БФО045-01).

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є вивчення динаміки розвитку інформаційних та аналітичних жанрів української преси, їх взаємовплив і взаємоперехід. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

* розглянути проблему як в її цілісній характеристиці, так і в складових елементах;

* конкретизувати вплив сфери наукового журналістикознавства на вивчення динаміки розвитку жанрів;

* з'ясувати специфічні риси, притаманні інформаційним та аналітичним жанрам на даному етапі;

* виявити позитивні тенденції в динаміці інформаційних та аналітичних жанрів, наголошуючи на подальших перспективах їх розвитку;

* визначити та проаналізувати нові тенденції, що з'явилися у взаємопереходах як між групами жанрів, так і всередині однієї групи; відокремити позитивні тенденції у цих новаціях;

* виходячи з апробованих на практиці журналістикознавчих напрацювань, досвіду творчої діяльності українських і закордонних журналістів, визначити перспективи розвитку окремих видів друкованих ЗМІ, зокрема інвестигативної журналістики;

* з'ясувати причини, що негативно впливають на жанроутворення, сповільняючи процес журналістської творчості, з тим, щоб оптимізувати ситуацію, визначивши шляхи подолання кризових явищ;

* виявити можливості збагачення стилістики подання інформації методами, що напрацьовані у художньо-публіцистичній групі жанрів;

* з'ясувати роль і значення соціологічних досліджень, даних статистики, економіки в підвищенні ефективності впливу на масову свідомість матеріалів аналітичної групи жанрів;

* дослідити процеси взаємозбагачення інформацією і взаємного навчання в системі журналіст-респондент як з використанням новітніх можливостей зв'язку, в тому числі інформаційних повідомлень, електронної пошти, так і апробованих вітчизняною практикою методів спілкування з читачами: «круглі столи», «виїзні» засідання редакції;

* з'ясувати роль і значення спеціальних творчих груп, що спонтанно чи цілеспрямовано формуються в редакційних колективах з метою найбільш ефективної реалізації поставлених завдань під час підготовки аналітичних матеріалів;

* визначити доцільність екстраполяції методів Болонської системи на навчання і перепідготовку журналістських кадрів безпосередньо у редакційних колективах;

* розглянути специфічні питання підготовки студентів-журналістів до практичної діяльності репортерами, інтерв'юерами, поєднуючи навчальний процес зі стажуванням у друкованих виданнях;

* з'ясувати роль видавців ЗМІ та редакторів творчих колективів у формуванні перспективних планів у тому, що безпосередньо стосується інновацій у жанроутворенні;

* довести, що інформаційні та аналітичні жанри журналістики в сучасних друкованих ЗМІ виступають одними з основних чинників формування громадської думки, системи естетичних поглядів і моральних категорій.

Об'єктом дослідження є розвиток інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі зі специфічними характеристиками цього процесу, що зумовлені як особливостями журналістської творчості, так і об'єктивними вимогами до якості кінцевого інформаційного продукту, який повсякчас потребує замовник і читач - споживач та оцінювач друкованого слова. Тому предметом дослідження є вже усталена жанрова система, яка хоча й склалася історично, але посилено розвивається, нівелюючи раніше прийняті характеристики груп, створюючи в надрах самої системи нові жанри й напрями, методи збирання та інтерпретації в практичній журналістиці.

Методи дослідження. Методологічною базою дисертаційної роботи стали дослідження в галузі журналістикознавства, етики, соціальної філософії та філології таких українських і закордонних учених, як В. Буряк, З. Вайшенберг, Дж. Гол, О. Зернецька, Рене Дж. Каппон, А. Константінов, Н. Костенко, Ст. Лем, В. Татаркевич, Е. Фіхтеліус, І. Франко, С. Хантінгтон.

Основними методами дисертаційного дослідження виступають діалектичний, компаративний, структурно-функціональний, герменевтичний. За допомогою діалектичного методу проаналізовано динаміку розвитку жанрових матеріалів як засобу спілкування, пізнання та оптимізації навколишньої реальності через журналістську творчість. Досліджено сутність суперечностей, покладених в основу спроб перетворення дійсності, керування суспільною свідомістю через друковані ЗМІ. Дається оцінка впливу на розвиток журналістики таких цивілізаційних феноменів, як глобалістика, масова свідомість та масова культура. За допомогою структурно-функціонального методу здійснено аналіз структури друкованих текстів, написаних в інформаційних та аналітичних жанрах, даються прогнози щодо їх подальшої перебудови, стилістичного удосконалення, введення в традиційні жанри оригінальних запозичень, що раніше були предметом соціологічних, філософських, історичних студій. На основі герменевтичного методу проведено дослідження специфіки управління процесами самоорганізації творчого колективу в умовах нових соціально-економічних відносин і колективних пошуків шляхів оптимізації творчої діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. У дисертації обґрунтована нова концепція розвитку інформаційних та аналітичних жанрів української преси, теоретико-методологічні та практично-функціональні шляхи її досягнень і подальшого розвитку. Доведено, що зміни у жанроутворенні є наслідком кардинальних змін у соціально-економічних, культурних тенденціях розвитку сучасного суспільства. Наголошено на небезпеці, що пов'язана з масовою культурою, як результатом глобалізації цивілізаційного поступу. Одночасно деталізовано позитивні чинники в розвитку журналістикознавства і безпосередньої редакційно-видавничої діяльності, що випливають з очевидної потреби реагування на інноваційні процеси розвою світової преси в цілому. Визначено оновлену систему виробничих стосунків у творчому колективі, в організації спілкування на рівні редактор-журналіст, журналіст-респондент, і, як наслідок - шляхи і методи оптимізації рівня газетно-журнальних публікацій у сучасній українській періодиці. Одержані результати конкретизуються в таких положеннях:

* обґрунтовано необхідність методологічно розрізняти жанроутворення в пресі як реакцію на об'єктивні явища соціально-економічної дійсності, реалії змін у суспільній свідомості та як суб'єктивні чинники в процесі журналістської творчості, пов'язані з індивідуальною діяльністю журналіста і редакційного колективу в цілому;

* доведено, що зміни в жанроутворенні не є процесом спонтанним, потреба в їх організації диктується вимогами поліпшення якості газетно-журнальних публікацій, що випливають із логіки розвитку видавничого бізнесу в умовах нових економічних реалій;

* визначено, що специфіка подання матеріалів, написаних в інформаційних та аналітичних жанрах, пов'язана з перебудовою як внутрішньоредакційної роботи, так і процесу зворотного зв'язку між редакціями і читачами;

* доведено, що фактична криза старої моделі жанроутворення, що раніше диктувалася законами тоталітарного суспільства, може бути подолана лише спільними зусиллями наукової організації системи діяльності видавців і творчого ставлення журналістів до інновацій;

* встановлено, що зміни в жанроутворенні виникають у результаті творчого пошуку окремих індивідів, закріплюються на рівні колективної свідомості і, як передовий досвід, реалізуються в практиці видавничої діяльності редакцій друкованих ЗМІ, набуваючи специфічних характеристик у різних редакціях, а також і реґіонах, де розповсюджується конкретне видання;

* виявлено, що в інформаційних та аналітичних групах особливо інтенсивно розвиваються ті жанри, що найбільш адекватно впливають на масову свідомість, характеризуючись одночасно оперативністю і максимальною інформаційною насиченістю як основною вимогою суспільної думки сучасного інформаційного суспільства;

* доведено, що окремі напрями журналістської діяльності (інвестигативна журналістика) фактично є логічним розвитком жанру репортажу-розслідування, аналітичної статті з репортажними елементами. І, навпаки, виявлено, що жанр звіту та передової статті змінився настільки кардинально, що слід говорити про появу і функціонування фактично нових жанрів аналітики, які характеризуються більшою лапідарністю та емоційною насиченістю;

* розглянуто специфіку раніше маловживаних жанрових форм: інтерв'ю-діалогу, інтерв'ю-монологу, інтерв'ю з елементами авторського чи редакційного коментарю; доведено, що подібні новації найбільш оптимально сприяють засвоєнню читачами інформації, що міститься в текстовому матеріалі;

* виявлено, що окремі жанри журналістики характеризуються високим ступенем злиття і взаємопереходу, що є характерним не лише в межах певної групи, коли інтерв'ю переходить у репортажну стилістику. Взаємозбагачення, взаємоперехід властивий різним групам, коли подання аналітичного матеріалу потребує включення елементів інтерв'ю; кореспонденція має репортажний початок і завершується об'єктивним коментарем та ін.;

* обґрунтовано, що українські друковані ЗМІ творчо використовують досвід західноєвропейської та північноамериканської преси, оригінально інтерпретуючи у практиці редакційної діяльності появу нових інформаційних жанрів; йдеться про факт як найбільш стислий, інформаційно насичений жанр;

* доведено, що, як адекватна реакція на новації в жанроутворенні в українській пресі, з'явилися групи творчих працівників, які характеризуються певною незалежністю від редакційних колективів і видавців (стрингери, фрілансери). Ці творчі особистості продукують розвиток жанрових різновидів завдяки індивідуальному баченню світу і відповідному відображенню подій на шпальтах газетно-журнальної періодики;

* виявлено, що новітні методи збирання інформації: «метод маски» та оновлений метод «журналіст змінює професію» - надзвичайно ефективні для розробки концепції інвестигативної журналістики, цілком продуктивні для збирання фактажу для аналітичних жанрів. Деталізовано аспекти морально-етичної підготовки спеціальних кореспондентів, які цими методами користуються в практиці повсякденної творчої діяльності;

* встановлено, що динаміка розвитку журналістських жанрів цілком узгоджується з концепціями нових підходів більдредакцій у підборі фотоматеріалу, оригінальних ілюстрацій, що не тільки полегшують сприймання матеріалу, а й посилюють їх ідейно-емоційний вплив, роблять матеріали більш інформаційно насиченими;

* доведено, що динаміка розвитку жанрів передбачає найактивнішу взаємодію зі спеціальними соціологічними службами; результатами опитування силами власне редакційних колективів тощо. Результати цих досліджень, залучені в структуру журналістських матеріалів, оптимізують їх культурно-освітній рівень, забезпечують більшу інформаційну насиченість, створюють ефект присутності громадської думки в суто індивідуальних журналістських творчих роботах;

* з'ясовано і проілюстровано на конкретних прикладах творчої діяльності редакцій, що найбільше посилення динамізації жанроутворення припадає на часи різких кардинальних змін у соціально-економічних відносинах у суспільстві, радикальних перетворень у суспільній свідомості. Доведено, що акції протесту, передвиборні перегони сприяють прискореному розвитку окремих жанрів інформаційної групи: репортажу, інтерв'ю. З періодом усвідомлення і критичної оцінки масовою свідомістю соціальних катаклізмів пов'язаний розвиток аналітичних жанрів: аналітичної статті, оглядів листів, оглядів преси, різновидів кореспонденції;

* встановлено, що сучасне жанрове різноманіття передбачає підвищення мовної культури кожного журналіста зокрема і загалом стилістики газетної шпальти як колективного продукту творчої діяльності редакційного колективу;

* доведено, що практика журналістської діяльності, насамперед, у плані збирання фактажу пов'язана з вирішенням цілого комплексу морально-етичних проблем. З'ясовано, що моральні категорії відповідальності, обов'язку, совісті дістали нову інтерпретацію та індивідуального усвідомлення кожним членом редакційного колективу;

* визначено, що система підготовки студентів-журналістів за методикою Болонської системи є універсальною для перепідготовки журналістів на місцях, у базових редакціях, оскільки сприяє ефективному засвоєнню новацій в сучасних методах творчої роботи, посилює індивідуальне бажання кожного творчого працівника урізноманітнювати стиль та методи роботи, стимулюючи прагнення вносити новації в систему жанроутворення.

Теоретичне та практичне значення результатів. Дослідження є важливим як для розвитку сучасного журналістикознавства, так і для підвищення рівня ефективності функціонування творчих редакційних колективів. Останнім стануть у пригоді практичні рекомендації та результати дисертаційного дослідження, що мають прагматичний характер порад-рекомендацій, настанов, побудованих на узагальненому досвіді роботи редакцій українських та закордонних друкованих ЗМІ. Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при розробці програм нормативних дисциплін («Вступ до спеціальності», «Види журналістики», «Журналістська майстерність») та спецкурсів з інвестигативної журналістики, окремих видів репортажу, інтерв'ю, аналітичних жанрів і курсу «Журналістська етика» в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а також у навчальному процесі факультетів і кафедр журналістики вишів у реґіональних центрах.

Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть бути застосовані в плані наукового аналізу як теоретиками журналістикознавства (насамперед тими, які спеціалізуються в жанроутворенні), так і журналістами-практиками, які поєднують творчу роботу в редакційних колективах з науковою діяльністю. Результати дисертаційної роботи можуть бути використані при розробці ідеології та концепції нових друкованих видань, зокрема в тій частині, де йдеться про жанрові новації, нові методи збирання фактажу для написання інформаційних та аналітичних матеріалів. Результати дослідження є важливими при концептуальній розробці питань, пов'язаних з підготовкою і перепідготовкою журналістів як в Інституті журналістики, так і в базових редакціях національних періодичних видань.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є результатом самостійної дослідної роботи здобувача, яка проводилася у 1995-2006 роках. Висновки і рекомендації, у тому числі й ті, що характеризують наукову новизну, зроблені автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження були апробовані автором на практиці: під час роботи видавцем газет «Студентська газета», «ЕКО-ленд», журналу «ЕКО», щотижневиків «Волонтер», «Завтра», а також під час викладацької роботи в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де автор дисертаційного дослідження виконував функції видавця газети «Молодий журналіст».

Результати дисертаційного дослідження становили зміст виступів здобувача на таких всеукраїнських і міжнародних конференціях і симпозіумах: «Молодь у сучасному світі: морально-естетичні та культурологічні виміри» (Київ, Міжнародний інститут лінгвістики та права, Інститут вищої освіти Академії педагогічних наук України, 2001); «Журналістика-2001» (Мінськ, ІІІ Міжнародна наукова конференція, присвячена 80-річчю Білоруського державного університету, 2001); «Наукові читання Інституту журналістики» (Київ, 2006); «Національна періодика початку ХХ століття: розвиток і реалізація української ідеї державотворення» (Київ, 2006); «Журналистика в 2006 году» (Москва, Московський державний університет ім. М.В. Ломоносова, 2006); «Харків і Харківський університет у розвитку української журналістики» (Харків, 2006); «Журналістська практика студентів в контексті Болонської системи» (Київ, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 2007).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 20 публікаціях у наукових журналах, збірниках наукових праць, у монографії «Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі» (2006).

Структура та обсяг дисертації. Структура обумовлена логікою реалізації поставленої мети дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 416 сторінок, список використаних джерел складається із 359 найменувань на 27 сторінках.

Основний зміст дисертації

аналітичний жанр видавець редактор

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дисертаційної роботи, її методологічні засади, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів і запропонованих висновків, зазначається особистий внесок здобувача, апробація результатів, подається список опублікованих праць.

У першому розділі «Теорія і практика сучасної журналістської преси: пошуки нових концепцій» розглядаються актуальні проблеми жанроутворення. Історичний екскурс дає можливість проаналізувати проблеми розвитку жанрів, виходячи з конкретних соціально-економічних і політичних умов функціонування преси. Зазначено, що ідеологічна заангажованість, вимоги та завдання, які ставило перед працівниками друкованих видань тоталітарне суспільство, не завжди сприяли розвитку ЗМІ й творчому пошуку в системі жанроутворення.

Водночас констатується, що журналістикознавча наука розвивалася досить динамічно, оскільки потреби суспільної свідомості зростали разом із загальноосвітнім рівнем, культурними запитами пересічних громадян, що дало певний поштовх для творчого пошуку і прискореного розвитку окремих видів жанрів.

У підрозділі 1.1. «Історіографія і джерельна база дослідження» здійснено історичний екскурс у процес визначення дефініцій жанру з тим, щоб якомога ефективніше окреслити його функції в теперішній час. Зазначено, що жанри існують і розвиваються за законами журналістської творчості, переосмислюються, виходячи з реалій конкретних історичних подій. Велике значення надається аналізу наукових розробок таких відомих дослідників журналістики, як О. Глушко, О. Гоян, В. Здоровега, В. Іванов, А. Константинов, Л. Кройчик, І. Лубкович, І. Михайлін, А. Москаленко, Д. Прилюк, В. Різун, А. Чічановський, В. Шкляр та ін., які, продуктивно опрацювавши досвід своїх попередників, розробили принципово нові методи формування журналістикознавчої школи в Україні.

Спираючись на роботи істориків журналістики, автор робить висновок, що необхідність в аналізі системи жанрів виникла у зв'язку з поширенням друкованого слова в Україні та появою масового читача в 20-30-х роках ХХ століття. Саме тоді в Україні, практично одночасно з Росією, почалася масштабна підготовка журналістських кадрів для газет нової влади. Разом з цим, зазначає автор дослідження, епізодичні публікації про розвиток окремих жанрів, методичні рекомендації довоєнного, а також повоєнного періоду мало дослідженні сучасною історією журналістики. І хоча характерними ознаками цих видань були суто менторський стиль викладу, сувора регламентація щодо жанрових дефініцій, все ж наукові розробки того часу послужили основою для формування сучасних концепцій жанроутворення.

Значна увага приділяється методу в системі визначення жанрів. Наголошено на тому, що метод слід розглядати одночасно і як засіб пізнання, і як метод специфічного впливу на аудиторію з метою задоволення певних інформаційних запитів пересічних читачів. Коли йдеться про жанрові пошуки інновацій у системі жанроутворення вже у наш час, слід враховувати досить суттєвий вплив наукових методів пізнання на цей процес і використання в журналістській творчості таких специфічних наукових методів, як синтез, абстракція, узагальнення й виділення окремого.

Питання методу розглядається з точки зору різних наукових шкіл, індивідуальних новацій відомих журналістикознавців: В. Здоровеги, М. Кіма А. Тертичного та ін. Зрештою, визначається, що з методів журналістики автор вважає основними: метод спостереження, метод вивчення документів, метод інтерв'ю. Окремо виділено соціологічні методи вивчення інформації. За робочу дефініцію прийнято філософське визначення методу, згідно з яким метод у загальному значенні - це спосіб досягнення мети, певним чином упорядкована діяльність.

У підрозділі 1.2. «Класифікація і система жанрів журналістики: традиційні та новітні підходи» обґрунтовано необхідність переосмислення і творчого доопрацювання класифікації системи жанроутворення в сучасному журналістикознавстві. У цій частині роботи наводиться оригінальна концепція розвитку жанрів відомого журналістикознавства В. Шкляра, який, взявши за основу традиційний підхід до жанрової класифікації, започаткований на початку минулого століття у вітчизняній та світовій журналістикознавчій науці, доповнив його новими теоретичними розробками, що спираються на безпосередню практику видавничої діяльності.

У дослідженні наголошено на тому факті, що, творчо осмислюючи досвід своїх попередників, зокрема роботи В. Здоровеги, Л. Кройчика, В. Пельта, А. Тертичного, А. Чічановського, автор вважає за необхідне, як робочу версію, прийняти існування трьох великих груп жанрів: інформаційно-публіцистичних, аналітико-публіцистичних та художньо-публіцистичних. Проте ця класифікація до певної міри досить умовна, оскільки (і на цьому акцентується впродовж всієї наукової роботи) жанри трансформуються, переходячи як усередині однієї групи, так і власне ламаючи колись чітко визначені межі жанрових груп.

Аналізуючи жанрове визначення в галузі літературознавства (М. Бахтін), автор дослідження екстраполює його в царину журналістикознавства, зазначивши, що жанри в сучасних умовах видозмінюються не тільки завдяки збільшенню творчого досвіду редакційних колективів. Жанри відповідають конкретним запитам соціальної реальності, до того ж з капіталізацією суспільства і зростанням конкуренції серед редакцій відозміна жанрів відбувається ефективно і прискореними темпами.

Водночас звертається увага на те, що, попри попередні напрацювання, історія жанрів української журналістики досліджена вкрай недостатньо й очікує спеціальних наукових розробок, які дозволили б у подальшому оптимізувати практику безпосередньої журналістської роботи.

Детально проаналізовано поняття співвідношення рівня розвитку суспільної свідомості та суб'єктивізації факту, що полягає в художньому та документальному його відображенні.

У підрозділі 1.3. «Преса новин» і «преса думок» у вітчизняному інформаційному просторі» зазначається, що у світовій журналістській практиці прийнято розрізняти кілька основних соціокультурних моделей теорії жанроутворення. Головні з них - так звана «острівна» (англо-американська модель) і континентальна (європейська). Відмінності між ними полягають у кількох основних термінологічних визначеннях власне журналістської праці. Якщо, приміром, в англо-американській моделі домінанта спрямована на розвиток теорії репортажів і нарисів, то Французька школа журналістики акцентує на написанні матеріалів у формі текстів як жанру.

На думку дослідника, помилковим є визначення Французькою школою факту як жанру (серед вітчизняних журналістикознавців теорію визначення факту як жанру обстоює О. Чекмишев). Автор дослідження, не погоджуючись з цією теорією, обґрунтовує власну точку зору, що збігається з концепцією журналістикознавця В. Шкляра, вважаючи, що про факт як жанр говорити передчасно, оскільки він як явище не заявив себе в практичній журналістиці.

У підрозділі 1.4. «Новинна журналістика і проблеми репортерства у журналістській діяльності» розглянуто актуальні питання взаємозв'язку сучасних методів пошуку новинної інформації та її подальшої інтерпретації в журналістських матеріалах, зокрема репортажу, що входить до групи інформаційно-публіцистичних жанрів. Наголошено на переосмисленні в нових соціально-історичних умовах основних методів збирання і опрацювання інформації, серед яких найголовнішим є метод спостереження. Зазначено, що, виходячи з реалій сьогодення, цей метод буває простий і складний, безпосередній та відсторонений і такий, що прямо пов'язаний з експериментом.

Наведено альтернативні точки зору щодо таких відносно нових для української журналістської практики методів збирання новинної інформації, як «метод маски», репрезентований у світовій журналістиці Г. Вальрафом; зроблено слушні зауваження стосовно інновацій у методах опрацювання інформації російського дослідника М. Кіма та ін.

Наголошується на важливості впровадження в журналістську практику таких оригінальних методів збирання новинної інформації, як соціологічне опитування, бліцанкетування, що проводяться в формі короткого інтерв'ю та ін. Водночас творчо осмислюється той факт, що отримання інформації у формі інтерв'ю як методу збирання інформації взагалі - пріоритет суто журналістської роботи.

У процесі роботи залучено та проаналізовано як матеріал, пов'язаний з діяльністю найбільших інформаційних агентств світу, так і оригінальні практичні напрацювання стосовно методів збирання новинної інформації, що з'явилися останнім часом в діяльності українських журналістів. Для оптимізації наукових висновків використано конкретні приклади публікацій таких українських періодичних видань, як «Дзеркало тижня», «Хрещатик», «Студентська газета» тощо.

У підрозділі велику увагу приділено питанням домислу і вимислу в сучасній журналістській діяльності, зазначено, що переосмислення проблеми співвідношення домислу і вимислу є пріоритетним напрямом наукових праць журналістикознавців В. Різуна, Д. Ольшанського. Як приклад прогностики щодо розвитку проблеми, наводяться літературознавчі студії, уривки з праць футурологів (С. Лем), літераторів-журналістів (Р. Бредбері, П'єр Вальо). Проблема домислу та вимислу в практиці журналістської роботи потребує подальшої ґрунтовної розробки, оскільки інформаційний тиск на індивіда в умовах постіндустріального суспільства значно зростає. Відрізнити домисел від вимислу буває надзвичайно важко за умови існування багатьох альтернативних точок зору на конкретну проблему, окремий факт.

Проблему нестандартних методів збирання журналістської інформації розглянуто певною мірою регламентовано, з урахуванням останніх досліджень у царині таких наук, як етика, соціологія, психологія мас. Зазначається, що про жанрову специфіку слід говорити співвідносно до конкретної теми. У зв'язку з цим творчо аналізуються наукові праці в цій галузі знань відомого журналістикознавця В. Різуна.

Значну увагу приділено аналізу стану культурно-освітнього рівня пересічного журналіста, який має інтерпретувати інформацію, виходячи також із власного розуміння співвідношення домислу та вимислу. Визначено шляхи оптимізації цього процесу з наведенням конкретних фактів із журналістської практики українських друкованих засобів масової інформації, в колективах яких найбільш відповідально поставилися до адекватного вирішення проблеми.

Творчо осмислено основні недоліки, прорахунки, характерні для журналістської практики як під час збирання фактичного матеріалу, так і під час його інтерпретації у вигляді газетно-журнальних публікацій; запропоновано оригінальні методи подолання кризових ситуацій.

У другому розділі «Специфіка, перспективи розвитку, інновації у групі інформаційно-публіцистичних жанрів» аналізуються проблеми жанроутворення в групі інформаційних жанрів. Зазначено, що група інформаційних жанрів розвивається досить швидко і не прогнозовано, що пов'язано, у свою чергу, з кардинальними перетвореннями в соціально-економічних відносинах, часом з неадекватною реакцією суспільної свідомості на ці процеси.

У підрозділі 2.1. «Поняття новинної інформації, її розвиток в умовах інформаційного суспільства» визначено коло авторів, які ґрунтовно розробили проблему, наголошено на необхідності історичного екскурсу при аналізі питання. Показано, що проблемою розвитку інформаційних жанрів на теренах колишнього Радянського Союзу переймалися такі фахівці ближнього закордоння, як В. Ученова, В. Горохов, М. Кім та ін. Щодо історії розвитку газетної замітки як жанру, то вона знайшла своє адекватне відображення у роботах М. Богданова, Е. Ручинського, П. Хавіна, М. Черепахова.

Група інформаційних жанрів лишалася найбільш стабільною в плані динамічного розвитку, оскільки повністю задовольняла потреби масової свідомості в необхідності найшвидшого, найповнішого оперативного реагування на факти і проблеми в суспільному житті, що постійно змінюється, оновлюється. Подібна трансформація інформаційних жанрів випливає із самої природи об'єктивного подання інформації. Так, коли інформаційна замітка відповідає лише на три запитання: що? де? коли? - то суб'єктивне журналістське трактування по суті вже неможливе.

Також наголошено на тому, що інформаційні жанри розвиваються у тій мірі, в якій держава від адміністративно-командного капіталізму переходить до вільного ринку і прискореного панування транснаціональних корпорацій в Україні. Науковий інтерес для розробки зазначеної проблеми становила книга відомого журналістикознавця В. Різуна «Маси».

У підрозділі визначено основні характерні риси розвитку інформаційних жанрів у пресі України. Серед них чи не найголовнішою ознакою названо взаємовплив жанрів. Репортаж переходить в інтерв'ю, в класичному інтерв'ю починають домінувати аналітичні елементи, і, навпаки, для того, щоб поліпшити сприймання аналітичного тексту, журналісти все частіше вдаються до залучення елементів інтерв'ю. Наступною характерною рисою, яка демонструє розвиток інформаційних жанрів, є жорстка прив'язка до конкретного друкованого засобу масової інформації, стилю й манери подання тексту разом з ілюстративним рядом певним ЗМІ. Головною особливістю розвитку інформаційних жанрів є поява великої кількості гострих політичних репортажів та інтерв'ю як реакція на запити політизації суспільства. Неоднозначним, але таким фактом, який потребує наукової класифікації та поглибленого аналізу, є поява нових для української журналістики видів репортажу, серед яких - репортаж-передбачення та історичний репортаж, що має характер літературної праці.

Новацією в жанрі замітки є той факт, що все частіше українські газетярі, переймаючи досвід закордонних інформаційних агенцій, у межах однієї замітки проводять паралелі, порівняння з аналогічними фактами, залучають бліцкоментар фахівця, який стисло повідомляє про своє ставлення до події. Зазначається, що в цьому випадку, зважаючи на невеликий обсяг інформаційної замітки, коментар фахівця не може бути розміщений як відповідь на запитання: «яким чином?», оскільки останнє само по собі потребує розлогого пояснення. Коментар фахівця в сучасній інформаційній замітці - це, скоріше, окремо взята думка щодо певного факту, без узагальнення й спроби ретельно проаналізувати явище. Також наголошується, що замітка швидко розвивається в плані стилю написання матеріалу: від стримано-офіційного викладу факту, характерного для епохи панування тоталітарної системи, до замітки, яка часом набуває ознак іронічного повідомлення, скепсису. Популярними стали закінчення, завершальні фрази заміток, що не тільки примушують читача самому замислитися над аналізом факту, а й містять досить неоднозначне ставлення самого журналіста до події. Іронією, сарказмом характеризується стиль заміток у численних партійних виданнях. Хоча, як зазначено в дослідженні, надмірне вживання подібних елементів стилю викладу інформаційних повідомлень на газетних шпальтах подекуди веде до прямо протилежних наслідків, змушуючи читача з пересторогою ставитися до інформаційного матеріалу в цілому.

У підрозділі ретельно проаналізовано нові форми подання заміток у вигляді оновлених інформаційних добірок, подання заміток для посилення, або, навпаки, як антитези до матеріалу. Досліджено нові форми подання перших слів у замітці, зроблено спробу узагальнити досвід закінчень невеликих інформаційних повідомлень.

Детально розглянуто вдалі запозичення українських журналістів з практики роботи міжнародних інформаційних агентств. Досліджено методи співпраці з інтернет-виданнями, що, за самою своєю природою, дозволяють доносити інформацію значно швидше. Зазначено, що можливості друкованої періодики дозволяють говорити про більш якісну і ґрунтовну роботу над текстами, які згодом оперативно подаються через інтернет.

Узагальнено значний досвід репортерських шкіл, журналістикознавчих досліджень у цій царині, насамперед щодо розвитку жанрів репортажу та інтерв'ю. Доведено, що західноєвропейський та американський досвід поділу репортерів на групи здебільшого за методом збирання інформації не прижився в сучасній українській пресі. Так само досить полемічним є розвиток стрингерства в Україні, оскільки досі не створено певних об'єктивних умов для функціонування цього методу полювання за інформацією.

У підрозділі 2.2. «Трансформація розвитку репортажного жанру та його різновиди: традиції і новаторство» значну увагу приділено інноваціям у тематичному розширенні діапазону журналістського пошуку, зокрема в такому виді журналістської діяльності, як продукування репортажів. Висувається теза, що, приміром, літературний репортаж з часом може розширити межі жанру, по суті він стає літературним твором, отже, критерії аналізу цього жанру мають виходити з його специфіки.

Сформульовано конкретні пропозиції щодо розширення можливостей такого жанру, як зарисовочний репортаж, що нині за стилістикою наблизився до есе; значну увагу приділено динаміці розвитку політичного репортажу; наголошено на можливостях репортажу з місць екстремальних подій тощо.

Наводяться зразки класифікації інформаційних жанрів західними журналістикознавчими школами, доводиться, що не завжди їх механічна екстраполяція на національну газетну практику дає бажаний результат. Так, при аналізі західноєвропейських зразків визначення жанрових ознак репортажу часом трапляються протилежні, хоча і такі, що не виключають одне одного, трактування.

Значну увагу приділено проблемі розвитку художнього репортажу, характерною властивістю якого є активне використання літературних прийомів, а особливими рисами - незвична для інших жанрів метафоричність, багатий асоціативний ряд, яскраво виявлена публіцистичність. Зазначено, що, як свідчить світова практика, художнім репортажем найкраще володіють літератори, тому в Україні традицію написання художніх репортажів зберігають редакції щотижневика «Літературна Україна», журналу «Україна». На відміну від звичайного репортажу, художній може бути значно більшим за обсягом, в ньому великого значення набуває діалог у формі інтерв'ю-співбесіди, а також передбачається можливість застосування в архітектоніці твору пейзажного елементу. Зазначено, що художній репортаж, хоч досі й лишається пріоритетом видань культурно-художнього спрямування, поступово переходить на шпальти щоденних газет. Пов'язано це із суто специфічними характеристиками цього жанру: швидкою «зміною декорацій», динамічним сюжетом, максимально конкретизованим авторським «я», підкреслено суб'єктивним коментарем.

У підрозділі 2.3. «Репортаж-розслідування і форми його подання» детально аналізується розвиток у сучасних соціально-економічних реаліях репортажу-розслідування. Ця тема розглядається в дисертаційному дослідженні і в наступних розділах, оскільки, на думку багатьох фахівців, за так званою інвестигативною журналістикою, пов'язаною з розслідуванням, ретельним дослідженням певної проблеми, - велике майбутнє.

Велике значення надається практичним питанням підготовки майбутніх репортерів, інтерв'юерів в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Наводяться конкретні приклади з навчального процесу, де на практичних заняттях з майбутніми журналістами опрацьовуються новітні методи збирання та інтерпретації інформації. Зазначено, що результати інтенсивних практичних занять даються взнаки вже через п'ять-шість місяців, коли студенти, маючи практичні навички репортера, інтерв'юера, зразу стають до роботи, подекуди складаючи конкуренцію старшим колегам.

Дослідженню розвитку жанру інтерв'ю в сучасній пресі присвячено підрозділ 2.4. «Інтерв'ю як метод збирання інформації та сучасні модифікації жанру», де, зокрема, наводяться різні визначення інтерв'ю відомих закордонних й українських журналістикознавців. Детально розглянуто специфіку інтерв'ю як жанру, яка полягає в тому, що факт, подія, явище, їх суспільно-політичне значення розкриваються через повідомлення, думку компетентного фахівця.

Значну увагу приділено класифікації інтерв'ю, що залежить від змісту, методу освоєння і викладу матеріалу. Відповідно до цих критеріїв розрізняють інтерв'ю-монолог, інтерв'ю-звіт, інтерв'ю-діалог, інтерв'ю-зарисовку, інтерв'ю-анкету, прес-конференцію, бесіду за «круглим столом».

Досліджено техніку створення інтерв'ю, визначено основні етапи його підготовки та проведення. На прикладі провідних друкованих засобів масової інформації («Сегодня», «Україна молода», «Галицькі контракти» та ін.) розглянуто кількісні та якісні параметри цього жанру, розкрито творчу лабораторію журналістських колективів, визначено перспективні напрями розвитку та подальші шляхи розширення можливостей інтерв'ю.

У висновках наведено практичні рекомендації, поради, що, крім наукової новизни, мають зацікавити професійних журналістів, які обрали своєю спеціалізацією жанр репортажу, інтерв'ю, замітки.

Третій розділ «Система аналітико-публіцистичних жанрів: оригінальні підходи в інтерпретації фактичного матеріалу» дисертаційного дослідження присвячено розгляду таких важливих питань, як різновиди аналітичних статей, методи і форми подання кореспонденцій у газетно-журнальній періодиці, основні види оглядів, інновації і перспективи їх розвитку.

У підрозділі 3.1. «Кореспонденція - найбільш усталений жанр аналітики. Методи і форми її подання на газетно-журнальній шпальті» детально досліджуються інновації в динаміці розвитку такого усталеного аналітичного жанру, як кореспонденція. Цілком поділяючи думку журналістикознавця О. Чекмишева стосовно того, що сучасна кореспонденція перебуває на межі інформаційних та аналітичних жанрів, автор наукової роботи, розвиваючи цю тезу, наводить ряд доказів щодо реального втілення цієї теорії в практику безпосередньої журналістської діяльності. Водночас кореспонденція продовжує досі лишатися аналітичним жанром, оскільки в ній неодмінно присутні відображення подій, зображення факту, постановка проблеми. Тобто кореспонденція - аналітичний жанр, подекуди з яскраво виявленою стилістикою репортажу, елементами інтерв'ю, покликаний об'єктивно й оперативно інформувати читача про подію, одночасно зі спробою трактування, пояснення того, що трапилось. Тож класична кореспонденція в українській пресі - матеріал, в якому однозначно простежується авторське ставлення до події. Хоча в кореспонденції можлива постановка певної проблеми, але малоймовірне її розв'язання, оскільки останнє є пріоритетом, насамперед, аналітичної проблемної статті. Гармонійне поєднання різних аналітичних жанрів та привнесення елементів інформаційних жанрів лише оптимізує подання фактичного матеріалу, підтримує читацький інтерес упродовж всього часу ознайомлення із публікацією.

Підрозділ 3.2. «Різновиди статті як аналітико-публіцистичного жанру» починається з полеміки, що стосується визначення групи аналітичних жанрів, інтерпретації методів аналізу. Полеміка спрямована проти класифікації групи аналітичних жанрів, запропонованої Російською журналістикознавчою школою, зокрема О. Тертичним. Штучне розширення групи аналітичних жанрів за рахунок внесення в неї такої газетної публікації, як некролог, не може бути взятим до уваги, оскільки некролог за своєю суттю не є об'єктивною аналітичною інформацією. Так само піддається критиці спроба залучити до групи аналітики жанр звіту. Зокрема зазначено, що жанр звіту в сучасних умовах газетно-журнальної видавничої практики є досить суб'єктивним, оскільки, готуючи звіт про певну подію, журналіст має враховувати вимоги інвестора видання, а також підсвідомо керуватися власними індивідуальними смаками й переконаннями. Тому звіт з певною мірою умовності можна вважати таким жанром, що належить до інформаційної групи. При внесенні в нього елементів аналізу, він перетворюється на класичну аналітичну кореспонденцію.