Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК (070.41+655.254.22+808.2):(006+004)

НОРМАТИВНА КОНЦЕПЦІЯ ТЕОРІЇ РЕДАГУВАННЯ

Спеціальність: 10.01.08 -- “Журналістика”

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Партико Зіновій Васильович

Київ, 2004



Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Різун Володимир Володимирович директор Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти: д. філол. н., професор Квіт С. М., Національний університет „Києво-Могилянська Академія”, декан факультету соціальних наук і соціальних технологій;

д. філол. н., професор Мелещенко О. К., Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної журналістики;

д. філол. н., професор Потятиник Б. В., Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри радіомовлення й телебачення.

Провідна установа: Дніпропетровський національний університет, Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться 12 січня 2005 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-119, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, адреса: Київ, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий 24 листопада 2004 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. М. Сидоренко



АНОТАЦІЯ

Партико З. В. Нормативна концепція теорії редагування. Рукопис дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук. Спеціальність: 10.01.08 -- “Журналістика”. Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2004.

Описано розвиток редагування та комп'ютеризації процесу публікування. Проаналізовано сучасний стан редакційних систем. Експериментально визначено можливості створення нормативної концепції теорії редагування. Розроблено методологічні основи нормативної концепції теорії редагування (модель передачі повідомлень у ЗМІ й теорію редагування з позиції її нормативної концепції; базові засади нормативної концепції теорії редагування; нормативну базу редагування та її подання у формі записів баз даних; методи вимірювання та оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи редагування). Запропоновано моделі для опрацювання повідомлень на основі нормативної концепції теорії редагування: загальну, а також для лінгвістичних, психолінгвістичних, інформаційних та інших норм редагування. Ці моделі перевірено шляхом створення експериментальної системи редагування. У цій системі програмно реалізовано удосконалення для підсистеми орфографічного контролю, розроблено підсистеми стилістичного, пунктуаційного, психолінгвістичного (складності) контролю. Визначено ефективність розроблених методів редагування.

Ключові слова: теорія редагування, норми, методи редагування, моделі, автоматизація, комп'ютеризація, системи редагування



АННОТАЦИЯ

Партыко З. В. Нормативная концепция теории редактирования. Рукопись диссертации на соискание научной степени доктора филологических наук. Специальность: 10.01.08 -- “Журналистика”. Киевский национальный университет им. Тараса Шевченко. Киев, 2004.

Описано развитие редактирования и компьютеризации процесса публикования. Проанализировано современное состояние редакционных систем. Выделены такие виды редакционных систем: компьютеризованные системы редактирования (текстовые процессоры), автоматизированные системы редактирования, справочные редакционные системы, системы автоматизации издательской деятельности, автоматизированные системы управления СМИ. Экспериментально определены возможности создания нормативной концепции теории редактирования. В частности на основании анализа 5 тыс. искажений (для научных, публицистических и художественных текстов) определено, что в среднем около 80% ошибок являются такими, которые допущены вследствие отклонения от определенных норм (информационных; юридических; этических; эстетических; политических и религиозных; композиционных; логических; лингвистических; психолингвистических; издательских; полиграфических).

Разработано методологические основы нормативной концепции теории редактирования: модель передачи сообщений в СМИ, включающая структуру знака, базирующуюся на образах; теорию редактирования с позиции ее нормативной концепции; базовые основы нормативной концепции теории редактирования; нормативную базу редактирования и ее представление в форме записей баз данных; методы измерения и оценивания качества сообщений; формализованные методы редактирования.

Предложены модели для обработки сообщений на основании нормативной концепции теории редактирования: общую, а также для лингвистических, психолингвистических, информационных и других норм редактирования. редагування комп'ютеризація публікування повідомлення

Указано, что общую модель редактирования наиболее целесообразно строить на основании моделей, предложенных для создания экспертных систем. Любая общая модель системы редактирования должна включать: инструмент внесения исправлений в сообщение; нормативную базу редактирования, предназначенную для обработки конкретного сообщения; методы редактирования; правила редактирования.

Среди лингвистических норм редактирования контролю можно подвергать орфограммы, синтаксемы, пунктограммы, связность, деление на абзацы и стиль. Для контроля пунктограмм и стиля уже сейчас можно предложить модели контроля, базирующиеся на записях в базах данных.

Для контроля психолингвистических норм редактирования также можно задать модели, базирующиеся на функциональных зависимостях, в которых сложность зависит от длины слов, предложений и частично -- абзацев. На основании известных методов для других языков предложено аналогичные методы, адаптированные для украинского языка: трехпараметрический метод определения синтаксической сложности; метод определения синтаксической сложности тексту по Флешу; метод определения семантической сложности (на основании словаря-минимума). Для реализации семантического контролю по специально разработанной автоматизированной технологии с одного частотного и четырех словарей с учебников украинского языка для иностранцев было составлено словарь-минимум украинского языка, содержащий 3 тис. слов. Все эти методы контроля психолингвистических норм сложности текста также можно построить на основании норм, представленных в форме записей в базах данных.

Исследование информационных норм редактирования относительно измерения количества информации в словах, предложениях, тексте дало основания принять, что информация -- это распознанные убразы, которые кибернетическая система сохраняет в памяти. На основании этого определения предложен метод измерения (полуэмпирическая формула), согласующийся с положениями информационных подходов А. Колмогорова и К. Шеннона. Описана экспериментальная проверка предложенного метода для кибернетических систем (компьютеров) с помощью системы оптического чтения FineReader. Кроме того, предложены методы оценивания количества и новизны информации.

Перечисленные модели проверены путем создания экспериментальной системы редактирования. В этой системе программно реализованы методы усовершенствования подсистемы орфографического контроля, разработано подсистемы стилистического, пунктуационного, психолингвистического (сложности) контроля. Определена эффективность разработанных методов редактирования.

Ключевые слова: теория редактирования, нормы, методы редактирования, модели, автоматизация, компьютеризация, системы редактирования



ANNOTATION

Partyko Z. V. The normative conception of editing theory. Manuscript of thesis for Doctor degree in philology. Speciality: 10.01.08 -- “Journalism”. Taras Shevchenko National University in Kyiv. Kyiv, 2004.

The development of editing and computerization of publication process is described. The modern stage of editing system is analyzed. Possibility of creation of the normative theory editing conception is defined experimentally. Methodological foundations of the normative conception of editing theory are worked up (model of messages communication in mass-media and editing theory from the position of the normative theory; basic foundations of the normative conception of editing theory; normative base of editing and it's representation as records in database; methods for measuring and evaluation of messages quality; formalized editing methods). Models for messages processing on the base of the normative conception of editing theory are proposed: a common model as well as linguistic, psycholinguistic, informational and other editing norms. These models are tested by means of creation of the experimental editing system. In this system as software are realized: improvement for subsystem of orthography control, subsystems for stylistic, punctuation, psycholinguistic (complexity) control. The effectiveness of the realized editing methods is defined.

Key Words: editing theory, norms, editing methods, models, automation, computerization, editing system



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Класична теорія редагування виходить із того, що редагування в основному є творчою професією, а тому і сама теорія редагування будується, відповідно, як творча наука. Незначна частина операцій у редагуванні, як визнає класична теорія редагування, ґрунтується на нормативній основі (наприклад, лінгвістичні норми, зафіксовані правописом, чи логічні норми).

Проте до цього часу мало хто порушував питання про те, яким є співвідношення в редагуванні творчих і нормативних операцій, особливо зважаючи на норми авторського права, котрі, як відомо, забороняють вносити в авторський оригінал без згоди автора будь-які виправлення. Це -- з одного боку. З другого боку, з упровадженням у видавничу практику компютерної техніки стало очевидним (про це свідчать практичні розробки конструкторів різних систем опрацювання текстів, зокрема текстових процесорів), що автоматизувати можна значно більшу кількість процедур редагування, ніж це допускалося класичною теорією редагування. Отже, виявилося, що класична теорія редагування, яка левову частку виправлень вважала творчою, зайшла в суперечність із практикою автоматизованого редагування (системи редагування виконувати творчих виправлень, звичайно ж, не можуть).

З наявності вказаної суперечності постає актуальність дослідження теорії редагування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках держбюджетної теми “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01), в якій є підрозділ “Сучасні українські видавничі стандарти“.

Обєктом дослідження взято науку про видавничу справу, зокрема ту її складову частину, що називається теорією редагування. При цьому в теорії редагування здебільшого аналізуватиметься нормативне редагування; інші її складові (творче, галузеве редагування) практично не розглядатимуться. Не торкаємося тут, звичайно, і питання видавничої діяльності.

Предметом дослідження є підхід до теорії редагування як науки в основі своїй нормативної, що дає змогу моделювати норми редагування у вигляді записів баз даних.

Мета дослідження полягає у створенні наукової концепції та на її основі -- такої моделі теорії редагування, які були б прийнятними одночасно і для традиційної (ручної), і для компютерної технології опрацювання повідомлень. В останньому випадку це означає, що теоретична модель повинна служити основою для створення програмних моделей редагування (іншими словами, -- систем редагування).

Завдання дослідження, що ведуть до досягнення вказаної вище мети, було сформульовано такі:

1. Дослідити розвиток науки про видавничу справу, зокрема теорію редагування.

2. Дослідити розвиток комп'ютеризації видавничого процесу.

3. Визначити кількість виправлень, які можуть бути виявлені й виправлені в текстах на основі норм.

4. Дослідити структуру норм редагування та можливість їх формалізації.

5. Встановити можливість формалізації методів редагування (контролю та виправлення), зокрема методів контролю лінгвістичних, психолінгвістичних, інформаційних та деяких інших норм.

6. На основі формалізованих норм і методів контролю та виправлення помилок розробити концепцію теорії редагування (теоретичну модель редагування), яку можна було б застосувати на сучасному (компютеризованому) етапі розвитку видавничої справи.

7. Перевірити на практиці можливість застосування розробленої теоретичної моделі редагування у вигляді програмної моделі (експериментальної системи редагування) на окремих видах і типах помилок.

8. Провести аналіз ефективності функціонування розробленої програмної моделі редагування і при потребі за результатами визначення ефективності провести її вдосконалення.

Методами дослідження, що використано в нашій роботі, є такі:

а) статистичний аналіз даних;

б) формалізація експериментальних даних;

в) декомпозиція та композиція задач;

г) моделювання (математичне, алгоритмічне й програмне).

Положення, що виносяться на захист:

1. Концепція теорії редагування як науки, що в основному базується на нормах, встановлених суспільством (визначення редагування; основні норми (постулати) теорії редагування; структура, види й типи норм; подання норм у формі записів баз даних; формалізовані основні методи редагування, крім методів творчого редагування і методів для виправлення когнітивних помилок).

2. Напівемпірична формула визначення кількості інформації, яка встановлює, що кількість інформації в убразі є функцією від довжини розгорнутої програми, яка його розпізнає, та ймовірності його правильного розпізнавання.

3. Методи автоматизованого редагування, що базуються на нормах, поданих у вигляді записів баз даних: а) метод стилістичного контролю; б) метод пунктуаційного контролю; в) метод визначення складності україномовних текстів (синтаксичний і семантичний).

Ступінь новизни положень, що виносяться на захист:

1. Новим у першому положенні є встановлення факту превалювання операцій нормативного редагування над творчим (вперше опубліковано в 1999 р.) і формулювання на цій основі нової концепції теорії редагування -- нормативної, яка базується на модифікованому визначенні редугування. У постулатах новими є не самі твердження, що утворюють ці постулати (кожне таке окремо взяте твердження було відоме й раніше), а, по-перше, їх добір у множині та, по-друге, те, що вони подані саме як постулати (найзагальніші, базові норми) нормативної концепції теорії редагування (вперше опубліковано в 1998 р.; аналогічної чи схожої множини постулатів у літературі з редагування не виявлено). Методи редагування подано в модифікованій формі, яка передбачає можливість їх алгоритмічної реалізації (вперше опубліковано в 2000 р.).

2. Напівемпірична формула визначення кількості інформації базується на низці відомих принципів теорії інформації, зокрема її алгоритмічної концепції. Вперше ці результати було опубліковано в 1996 р.

3. Методи визначення складності для англомовних текстів відомі. Для україномовних текстів вони розроблені й реалізовані в складі системи редагування вперше в 1995 р. Метод пунктуаційного контролю для україномовних текстів був запропонований і реалізований раніше, але в нашій праці він має значно вищий ступінь покриття розділових знаків у текстах й реалізований на зовсім іншій основі (контроль по записах у базі

даних); метод такого контролю було запропоновано в 1985 р. Методи стилістичного контролю для україномовних текстів вперше було опубліковано в 1998 р.

Практичне впровадження результатів дослідження. Результати дослідження впроваджено у навчальний процес вищих навчальних закладів України у формі двох навчальних посібників, рекомендованих Міністерством освіти і науки України, а також за кордоном у формі підручника (підручник підготовано у співавторстві):

-- Партико З. В. Комп'ютеризація видавничого процесу: Навчальний посібник. -- К.: Вища школа, 1996. -- 208 с.

-- Партыко З. В. Лингвистическое обеспечение автоматизированного издательского процесса // Прикладное языкознание: Учебник. Санкт-Петербург: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1996. -- С. 399-407.

-- Партико З. В. Загальне редагування: Нормативні основи: Навчальний посібник. -- Л.: Афіша, 2001. -- 416 с.

Матеріали ще одного видання плануються до впровадження в навчальний процес для навчання іноземців:

-- Партико З. В. Словник-мінімум української мови. -- К.: Видавн. центр Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка, 2004. -- 79 с.

Особистий внесок здобувача. Основна частина роботи (вся теоретична частина й значна частина експериментів) виконана автором дослідження самостійно. П'ять статей здобувач підготував у співавторстві, а саме:

1. Партико З. В., Камша Ю. В. Електронний друкарський верстат // Палітра друку. -- 1995. -- N 2-3. -- С. 34-35.

З. В. Партикові належить задум створення вітчизняного „електронного друкарського верстату”, призначеного для друкування видань на комп'ютерних носіях інформації, розроблення алгоритму функціонування системи, її тестування, написання статті, а Ю. В. Камші -- програмна реалізація системи.

2. Партико З., Бородчук В., Сорокатий І. Трипараметричний метод визначення читабельності (складності) україномовних текстів // Палітра друку. -- 1995. -- N 4. -- С. 54-55.

З. В. Партикові належить задум (концепція) методу, вибір його прототипу, конструювання експериментальної системи, її тестування, написання статті, а В. Бородчуку й І. Сорокатому -- програмна реалізація системи.

3. Ардан Р. В., Бацевич Ф. С., Партико З. В. Комп'ютерний словник-мінімум української мови // Мовознавство. -- 1996. -- N 4-5. -- С. 34-40.

З. В. Партикові належить алгоритм укладання словника-мінімуму, відбір і підготовка лексикографічних баз даних, написання статті, Р. В. Ардану -- написання програми укладання словника, Ф. С. Бацевичу -- лінгвістичні консультації.

4. Партико З., Булик С., Гронська І. Редакційна система “Редактор”: контроль складності, стилістики й пунктуації // Вісник книжкової палати України. -- 1998. -- N 4. -- С. 13-15.

З. В. Партикові належить конструювання системи (алгоритми контролю складності, стилістики й пунктуації, формати записів в опірних базах даних), написання статті, І. Гронській -- написання програмного забезпечення системи, С. Булик -- укладання опірних баз даних.

5. Назаров С. М., Перебийніс В. І., Партико З. В. Проект “Глоса”: система комп'ютерних навчальних перекладних словників // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. Сер. „Філологія”. --2003. -- Т. 6. -- № 2. -- С. 33-42.

З. В. Партикові належить конструювання системи (розроблення будови системи, формату запису словника, тестування системи, розроблення підсистеми допомоги), написання статті, В. І. Перебийніс -- укладання словника, С. М. Назарову -- керівництво проектом.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження було оприлюднено у формі доповідей на 14 конференціях:

-- Міжнародна науково-практична конференція "УкрСофт-94" (Львів, 1994).

-- Квалілогія книги: Міжнародна науково-практична конференція (Львів, 1996).

-- Когнитивные стратегии языковой коммуникации: Международная конференция (Сімферополь, 1998).

-- Міжнародна конференція з автоматичного управління (Львів, 2000).

-- Міжнародна наукова конференція “Журналістика 2002: Проблеми світового інформаційного простору (Київ, 2002).

-- Прикладна лінгвістика у ХХІ столітті: лінгводидактичні та культурологічні стратегії. Міжнародна наукова конференція (Львів, 2003).

-- Искусственный интелект Ї 2002: Международная научно-техническая конференция (Таганрог, 2002).

-- Мовний портрет сучасної молоді (за матеріалами ЗМК): Ювілейна Х Міжнародна науково-практична конференція, присвячена проблемам функціонування, розвитку української мови і мовної політики в Україні (Київ, 2004).

-- Міжнародна наукова конференція „Викладання мов: нові методики та технології” (Харків, 2004).

-- Провідні лінгвістичні концепції кінця ХХ століття: Всеукраїнська наукова конференція (Львів: 1996).

-- Автоматизированные системы переработки текстовой информации (АСПТИ) (Львів, 1985).

-- Проблеми українізації комп'ютерів (Львів, 1993).

-- Засоби масової інформації й утвердження суверенітету України (Львів, 1993).

-- Актуальні проблеми вивчення мов і культур (Київ, 2002).

Публікації. По темі дисертаційного дослідження в сумі опубліковано 54 роботи, з яких:

-- монографії та брошури: 5;

-- статті в наукових фахових та прирівняних до них виданнях, з яких дві -- за кордоном (у Росії): 21;

-- статті в інших періодичних виданнях і тези конференцій: 28.

Структура роботи. Дисертація містить вступ, чотири розділи, висновки, список використаних джерел (326 позицій), додатки. Повний обсяг дисертації становить 622 с. (основний текст дисертації -- с. 1-377; список використаних джерел -- с. 378-402; додатки -- с. 403-622), рисунків -- 75, таблиць -- 15, додатків -- 14.

У перелік додатків входять: проект переліку навчальних дисциплін для спеціальності “Видавнича справа і редагування”; типові задачі практичної журналістики; некласичні види композиційної будови повідомлень; галузеві норми редагування (для радіопередач і перекладів); список пунктуаційних індикаторів; словник найуживаніших прийменників української мови; словник-мінімум української мови (версія 1.0) (словотвірні основи); статистичні дані опрацювання часу розпізнавання літер системою оптичного читання; загальний антропонімічний словник; загальний топонімічний словник; тексти, які використовували для тестування системи “Редактор”; словник-мінімум української мови (версія 2.0); антропонімічний словник-мінімум; топонімічний словник-мінімум.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі подано актуальність дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами, описано об'єкт предмет, мету, завдання й методи дослідження. Детально описано положення, що виносяться на захист, а також ступінь їх новизни. Вказано практичне впровадження результатів дослідження, особистий внесок здобувача, апробація результатів дисертації, публікації, структуру роботи.

Розділ перший роботи має назву „Розвиток редагування та комп'ютеризації процесу публікування”.

Найперше в ньому розглядається передісторія комп'ютерного редагування. При цьому виділяються й детально аналізуються такі періоди й етапи:

1. Період становлення редагування як виду практичної діяльності (ІІІ ст. до н. е. -- середина ХІХ ст.):

а) етап виникнення редагування (ІІІ ст. до н. е. -- початок н. е.);

б) етап стагнації у редагуванні (початок н. е. -- середина XV ст.);

в) етап відродження редагування (кінець ХV ст. -- середина ХІХ ст.).

2. Період нагромадження фактів редакційної практики та теорії (друга половина XIX ст. -- 30-і роки XX ст.).

3. Період функціонування теорії редагування (30-і роки ХХ ст. -- наш час):

а) етап становлення теорії редагування (30-і -- 60-і роки XX ст.);

б) етап класичної теорії редагування (60-і -- 90-і роки ХХ ст.);

в) етап компютерної теорії редагування (90-і роки ХХ ст. -- наш час).

Далі розглядається розвиток комп'ютеризації процесу публікування. В його історії можна виділити п'ять етапів:

-- етап виникнення обчислювальної та фотовивідної техніки (початок ХІХ ст. -- початок 50-х років ХХ ст.);

-- етап великих експериментальних систем готування повідомлень (СГП) (середина 50-х -- середина 60-х років);

-- етап великих промислових СГП (середина 60-х - початок 80-х років);

-- етап настільних промислових немультимедійних СГП (початок 80-х років - середина 90-х років);

-- етап настільних промислових мультимедійних СГП (середина 90-х років -- наш час).

З кінця 70-х років паралельно з розвитком СГП почали виникати електронні мережі ЗМІ. Можна виділити три етапи розвитку таких мереж:

-- етап некомп'ютерних мереж ЗМІ (кінець 70-х -- середина 80-х років);

-- етап комп'ютерних немультимедійних мереж ЗМІ (початок 80-х -- кінець 90-х років);

-- етап комп'ютерних мультимедійних мереж ЗМІ (кінець 90-х років -- наш час).

У роботі виділено такі види редакційних систем: текстові процесори, системи редагування (СР), довідкові редакційні системи, системи автоматизації видавничої діяльності та автоматизовані системи керування ЗМІ. Подаються приклади таких систем й детально аналізується їх сучасний стан.

На завершення розділу проводиться визначення можливості створення нормативної концепції теорії редагування. У зв'язку з цим подається формулювання гіпотези, яка вимагала свого експериментального підтвердження [якщо у відредагованих текстах виправлень, здійснених на основі контролю за дотриманням норм, більшість, тоді варто створювати нормативну концепцію теорії редагування; якщо ж таких виправлень меншість (більшість становлять творчі виправлення), то створення нормативної концепції теорії редагування недоречне].

При поділі виправлень на нетворчі („нормативні”) й творчі враховувався критерій, встановлений психологами: (а) репродуктивні виправлення, тобто ті, які повторюють уже виконані індивідом раніше; (б) продуктивні, які раніше індивід не виконував, проте інші індивіди виконували; (в) творчі, тобто такі, які раніше жоден індивід не виконував.

За вибірку було взято тексти образних (художніх прозових), образно-поняттєвих (публіцистичних) та поняттєвих (науково-технічних) повідомлень. Основна вимога до вибірок полягала в тому, що їх повинні були редагувати фахівці найвищої кваліфікації, тобто люди зі спеціальною освітою (редактора), або з великим досвідом практичної роботи (не менше 10 років). Кожного виду повідомлень було взято по 10 вибірок, а, отже, всього їх було проаналізовано 30. Кількість редакторів, які опрацьовували проаналізовані повідомлення, дорівнювала 9. У вибраних текстах було виявлено трохи менше 5 тис. виправлень. Проте незначну їх частину було визнано субєктивною, а тому подальшому аналізу їх не піддавали. Для опрацювання було залишено 4862 виправлення.

В абсолютних одиницях у 30 вибірках у середньому було зафіксовано 3800 нормативних і 1062 творчих виправлення. Це означає, що кількість нормативних виправлень у середньому склала 77%, а творчих -- 23%. Для вказаних 30 вибірок середнє відхилення склало 77,05,5%.

На підставі отриманих результатів можна запропонувати уточнене визначення редагування як приведення повідомлення у відповідність до усталених у певний час у певному суспільстві норм, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.

У висновках до першого розділу вказується, що сучасні системи редагування, як правило, збудовані на базі текстових процесорів і є комп'ютеризованими чи автоматизованими (автоматичних систем редагування поки що не існує). У них автоматизованими найчастіше є операції контролю деяких лінгвістичних (орфографічних, синтаксичних, пунктуаційних і стилістичних), а також психолінгвістичних (визначення ступеня семантичного й синтаксичного розуміння) норм. Контроль за дотриманням інших норм не автоматизовано.

У наш час, коли системи редагування не можуть замінити людину-редактора, їх слід використовувати як помічників (асистентів) людей-редакторів. На теперішньому етапі в цьому полягає основна функція систем редагування. Системи редагування доцільно укомплектовувати довідковими лексикографічними системами, тобто різними типами словників.

На сучасному етапі розвитку редагування його теоретичні проблеми проявляються в тому, що класична теорія редагування, яка вважала цей процес винятково творчим, не може пояснити здійснення контролю повідомлень за допомогою програмного забезпечення комп'ютерів. Тому виникає потреба створити таку концепцію теорії редагування, яка була б прийнятною одночасно і для традиційного, і для комп'ютерного редагування.

Оскільки обсяг виправлень, виконаних на основі контролю за дотриманням норм, з урахуванням обсягів цих трьох видів повідомлень в їх загальному потоці складає приблизно 80%, то саме нормативне, а не творче редагування є основною складовою частиною теорії редагування.

Отриманий експериментальний результат (нормативні виправлення складають близько 80%) вимагає, щоби в рамках теорії редагування було сформульовано принципово нову концепцію, яку доречно назвати нормативною. Ця нормативна концепція теорії редагування вимагатиме в рамках цього дослідження свого створення, а також експериментальної перевірки.

Враховуючи, що під час редагування повідомлень найчастіше використовують загальні, а не галузеві норми, то дослідженню в цій роботі буде піддано саме їх. Решта видів редагування (галузеве й творче) залишаться за межами дослідження.

Розділ другий роботи має назву „Розроблення методологічних основ нормативної концепції теорії редагування та їх формалізація”.

У цьому розділі описується теорія редагування з позиції її нормативної концепції. Тут розглядаються питання, пов'язані з назвою науки, та її входженням у науку про видавничу справу. Досліджується об'єкт редагування й науки про видавничу справу, визначається місце теорії редагування в системі наук, взаємозвязок теорії редагування з іншими науками.

Окремо розглядається модель передачі повідомлень у ЗМІ з позиції нормативної концепції теорії редагування. Вказується, що до потреб редагування значно ближче стоять моделі Ф. Ґербера та М. Феллера. Пропонується доповнити ці моделі такими компонентами як образи (в кібернетичному їх розумінні), що реалізуються в знаках мови -- словах. Відповідно до сказаного приймається, що кожен вербальний знак (слово) складається з чотирьох компонентів: 1) кодового образу (коду) слова -- ланцюжка літер чи звуків; 2) еталонного образу фрагмента світу, тобто значення цього слова; 3) відображеного образу фрагмента світу, тобто обєкта чи їх групи, ознаки, процесу, відношення, часу, місця, кількості тощо (існує тільки в момент сприйняття); 4) посилання на фрагмент світу.

Скажімо, в українській писемній мові є слово, що має такий кодовий образ (код): <я, б, л, у, к, о>. Цей кодовий образ позначає, наприклад, фрагмент світу, що є якимось конкретним яблуком. Відображеним образом цього слова є “фотографія” такого конкретного яблука, що з'являється в пам'яті кібернетичної системи (в тому числі й людини -- в сенсорній пам'яті сітківки ока) в момент сприймання цього яблука. Еталонним образом цього слова буде зображення типового яблука як, наприклад, в ілюстрованому словнику. На основі еталонного образу кібернетична система може розпізнати відображений образ конкретного яблука на “фотографії”, що зберігається в пам'яті системи.

У запропонованій з позиції редагування для ЗМІ моделі передачі повідомлень окремо розглядаються автори, реципієнти й самі ЗМІ, їх типи й види. Вказується також місце процесів редагування в типових задачах практичної журналістики.

У базових засадах нормативної концепції теорії редагування розглядаються аксіоми й вироблені на їх основі постулати редагування. До числа таких постулатів теорії редагування віднесено такі:

-- у повідомленні неодмінно має бути нова для реципієнта інформація;

-- стосовно повідомлення, зокрема і з нього самого, повинна бути відома його модальність;

-- повідомлення має бути адаптоване до часу, місця і ситуації, де його сприйматиме реципієнт;

-- для фіксації та передачі повідомлення слід використовувати мову (коди та їх значення), яка є в реципієнта, причому коди і в автора, і в реципієнтів повинні викликати ідентичні еталонні образи, тобто значення слів;

-- повідомлення має бути адаптоване до банку інформації реципієнта;

-- у повідомленні повинно бути реалізовано механізми тільки сприймання мови реципієнтом;

-- у повідомленні повинно бути реалізовано засоби, що змушують реципієнта сприймати повідомлення;

-- повідомлення має бути захищене від потрапляння в нього „шумів”;

-- у повідомленні слід дотримуватися конкретних норм, прийнятих у певний час у певному суспільстві.

Крім цих постулатів, до їх числа слід віднести ще такий:

-- будь-яка конкретна чи загальна норма може бути порушена автором, якщо це веде його до досягнення поставленої мети.

Структура об'єкта редагування описується як багатоаспектна. Зокрема в ній виділяються видавнича структура оригіналу, а в її складі -- текстова частина (лінгвістична, композиційна, інформаційна, логічна), а також нетекстова (ілюстрації, таблиці й формули). Окремо виділяється поліграфічна структура.

Далі розглядаються норми редагування. Вони містять:

-- агента норми (тобто того, хто задав норму; наприклад, суспільство, Національну Академію Наук, Книжкову палату, Держстандарт, дослідників редагування тощо);

-- адресата норми (тобто того, хто виконує норму; наприклад, автора, редактора, конструктора, художника-графіка);

-- зміст норми (тобто дія, що повинна або не повинна бути виконана; наприклад, мусить чи не мусить бути виправлено текст);

-- характер норми (тобто норма зобовязує, дозволяє, забороняє виконання певної дії; наприклад, норми зобовязують подавати вихідні відомості, дозволяють розміщувати в деяких виданнях покажчики, забороняють вживати деякі неевфонічні слова);

-- умови норми (тобто обставини, за яких повинна або не повинна виконуватися певна дія; наприклад, умовою заміни прийменників у на в є лівосторонній та правосторонній контекст -- наявність голосних чи приголосних літер у сусідніх до прийменника словах);

-- санкцію (тобто можливі наслідки невиконання певної норми; наприклад, при неправильному визначенні читацької адреси реципієнти можуть або не зрозуміти повідомлення, або воно може бути для них нецікавим).

Виокремлено такі види нормативних баз: а) нормативні бази конкретних видань; б) нормативні бази конкретних ЗМІ (наприклад, інформаційних агентств United Press International чи Associated Press); в) об'єднана нормативна база усіх ЗМІ, що функціонують у певний час у певному суспільстві, тобто нормативна база всього суспільства.

Виділено такі види норм: інформаційні; юридичнi; етичнi; естетичні; полiтичнi та релігійні; композиційні; логiчнi; лiнгвiстичнi; психолінгвістичні; видавничi; поліграфічні. Виділено також такі типи норм як параметри, списки, шаблони, структури, положення. Норми також покласифіковано на зафіксовані й незафіксовані, об'єктивні та суб'єктивні, настроювані й ненастроювані, загальні й галузеві, встановлені та невстановлені. Вказується, що будь-яка нормативна база редагування має свою внутрішню суперечність. Досліджується потужність нормативних баз, їх динамічність і вибір ЗМІ.

На основі дослідженого робиться висновок, що норми редагування можна моделювати у вигляді записів баз даних.

Для оцінки якості повідомлень рекомендується використовувати два показники: комплексну середню нормованість повідомлення та ступінь його помилковості.

Особливо ретельно досліджуються й формалізуються методи редагування. Серед них найперше виділено методи контролю й виправлення, методи формалізовані й неформалізовані. Методи контролю класифікуються на параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні та спеціальні. Методи виправлення за однією класифікацією поділено на однозначні, неоднозначні й багатозначні, а за другою -- на: 1) формалізовані -- нетворчі (переставлення; видалення; заміна; вставлення (додавання); спеціальні виправлення); 2) неформалізовані -- творчі (скорочення; опрацювання; перероблення).

Сформульовано критерії визначення ефективності контролю й виправлення, а також ступеня редагованості повідомлень, які рекомендується застосовувати у видавничій практиці.

У висновках до другого розділу зазначається, що підхід до редагування як до процесу приведення повідомлень у відповідність із нормами дав можливість розробити нормативну концепцію теорії редагування. До її складу входять: визначення предмета редагування; формалізована структура об'єкта редагування; поняття норми й відхилення від неї; основні норми теорії редагування (10 постулатів, що будуються на аксіомах редагування); подання норм як специфічних баз даних; визначення помилок як відхилень від норм; методи вимірювання й оцінювання якості повідомлень; формалізовані методи контролю та виправлення, що будуються на відхиленнях від норм, крім когнітивних і творчих; поняття ступеня редагованості повідомлень.

Аналіз нормативної бази редагування дав змогу сформулювати види й типи норм, провести їх класифікацію, сформулювати її основну суперечність, запропонувати метод визначення її потужності, встановити принципи її формування та динамічність.

Вказано, що запропоноване формалізоване виділення методів редагування відкриває перспективу для їх програмного моделювання.

Аналіз актуальності та перспективності автоматизації норм редагування різних видів дав змогу зробити висновок, що в межах цього дослідження найдоцільніше піддати моделюванню лінгвістичні, психолінгвістичні та інформаційні норми.

Розділ третій роботи має назву „Моделювання опрацювання повідомлень на основі нормативної концепції теорії редагування”.

Розглядаючи загальну модель системи редагування, найперше потрібно відповісти на питання: чи може в наш час СР забезпечити вищий або хоча б такий самий ступінь редагованості, як людина-редактор? Думаємо, відповідь не викликає сумніву: ні, поки що не може. Більше того: в наш час ступінь редагованості, який забезпечують СР, на один...два порядки нижчий, ніж у людей-редакторів. Однак це не може бути підставою для припинення досліджень і конструювання СР. Адже те, що свого часу системи компютерного перекладу давали значно нижчу якість, ніж люди-перекладачі, зовсім не призвело до припинення розробок самих СКП, а, навпаки, викликало появу ще більшої їх кількості.

Системи редагування за своєю суттю найбільш схожі на експертні системи (ЕС). При цьому СР, по-перше, найбільше подібні до медичних ЕС, оскільки повинні діагностувати в тексті відхилення від норми, а, по-друге, мають певну аналогію з проектувальними ЕС, оскільки повинні пропонувати, як „сконструювати” (виправити) помилковий елемент повідомлення.

Незалежно від обраної технології (ручної чи комп'ютеризованої) для виконання процесу редагування треба мати інструмент внесення виправлень у повідомлення, а також ще три компоненти: нормативну базу, призначену для опрацювання конкретного повідомлення; методи редагування, які дають змогу знаходити й виправляти помилки; правила редагування. Разом ці чотири компоненти становлять “матеріальну” систему редагування. Останні три компоненти (без інструментів редагування) утворюють “ідеальну” систему редагування. Звичайно, для здійснення процесу редагування потрібне ще й саме повідомлення.

Серед лінгвістичних норм редагування контролю можна піддавати орфограми, синтаксеми, пунктограми, зв'язність, поділ на абзаци й стиль. Для пунктограм і стилю вже зараз можна запропонувати моделі контролю, що базуються на записах у базах даних. Ці записи можуть мати таку структуру:

а) для контролю пунктограм:

-- пунктуаційний індикатор (на зразок: і) з параметрами: ціле слово, частина слова -- початок, середина чи кінець (наприклад, для контролю дієприслівникових зворотів);

-- розділові знаки біля пунктуаційного індикатора (ліворуч або праворуч);

-- парний пунктуаційний індикатор (якщо є);

-- розділові знаки біля парного пунктуаційного індикатора (ліворуч або праворуч);

-- тип знаку пунктуації (кома, тире тощо);

-- умови контролю пунктуаційного індикатора (наприклад: повторення більше одного разу).

б) для контролю стилю:

-- стилістичний індикатор (на зразок: зі);

-- стилістичний еквівалент (на зразок: із, з, зо);

-- розташування стилістичного індикатора (ціле, початок чи кінець слова);

-- лівосторонній контекст, при якому відбувається заміна;

-- правосторонній контекст, при якому відбувається заміна;

-- стиль (конкретний або всі стилі).

Серед психолінгвістичних норм редагування також можна задати моделі, що базуються на функціональних залежностях, у яких складність залежить від довжин слів, речень і частково -- абзаців. На основі відомих методів для інших мов було запропоновано аналогічні методи, адаптовані до української мови. Зокрема було запропоновано:

-- трипараметричний метод визначення синтаксичної складності текстiв;

-- метод визначення синтаксичної складності тексту за Флешем;

-- метод визначення семантичної складності текстiв (на основі словника-мінімуму).

Для реалізації семантичного контролю за спеціально розробленою автоматизованою технологією з одного частотного й чотирьох словників з підручників української мови для іноземців було укладено словник-мінімум української мови, що містить 3 тис. слів (версія 1.0).

Теоретичною моделлю для контролю психолінгвістичних норм складності тексту є записи в базі даних з такими полями:

-- нижня границя складності;

-- верхня границя складності;

-- теоретичний рівень складності для вказаних границь (можливе вказання детальної характеристики відповідної групи реципієнтів);

-- реакція системи на фактичну складність тексту щодо кожного її теоретичного рівня.

Дослідження інформаційних норм редагування щодо вимірювання кількості інформації дало змогу прийняти, що інформація -- це розпізнані убрази, які кібернетична система зберігає в пам'яті (коротко- або довгочасовій). На основі цього визначення було запропоновано метод вимірювання кількості інформації, що базується на таких принципах:

Принцип 1. Програми розпізнавання кібернетичних систем є оптимальними щодо розміру в пам'яті та часу їх виконання.

Принцип 2. Що більше команд (операцій) має виконати кібернетична система для розпізнавання відображеного образу, то більше інформації містить цей образ.

Принцип 3. Що нижча ймовірність правильного розпізнавання образу кібернетичною системою, то більшу кількість інформації він несе.

З урахуванням перелічених принципів у будь-якому повідомленні M кількість інформації у відображеному образі O₁ (I_O1) будемо вимірювати за напівемпіричною формулою, яка узгоджується з положеннями інформаційних підходів А. Колмогорова та К. Шеннона де q -- ймовірність правильного розпізнавання відображеного образу O₁ кібернетичною системою;

L -- функція отримання довжини розгорнутої програми;

G -- програма розпізнавання образу, біти;

O₂ -- еталонний образ кібернетичної системи.

Тут імовірність q визначається апостеріорно, за допомогою багаторазових експериментів.

Для простішого оперування у формулі (1) величину L[G(O₁,O₂)] позначимо як Q, тобто приймемо, що L[G(O₁,O₂)] = Q.

Цю формулу можна застосовувати і для вимірювання кількості інформації у вербальних повідомленнях.

Для перевірки запропонованого методу була виконана його ескпериментальна перевірка, найперше для електронних кібернетичних систем (комп'ютерів). З цією метою як розпізнавальну було використано систему оптичного читання (СОЧ) FineReader 4.0, здатну розпізнавати кодові образи літер.

Оскільки відлагоджувач неможливо приєднати до готового виконуваного модуля СОЧ, експеримент довелося здійснювати не на основі підрахунку довжини програми (в байтах) чи кількості команд (наприклад, асемблерних), а на основі часу розпізнавання літер. Таке огрублення експерименту допускається, оскільки зростання кількості виконаних команд пропорційне до збільшення часу їх виконання.

Для експерименту було дібрано множину літер, яка складалася з однотипних елементів -- вертикальних ліній та “хвостиків”: І, Ц, Ш, Щ. Шрифт узято Courier New (кегль 12), у якому всі літери мають однакову ширину. Кількість літер, призначених для розпізнавання в кожному випробуванні, становила 1000 і 2000. Літери було надруковано лазерною друкаркою на окремих аркушах білого паперу формату А4.

Як робочу, було висунуто таку гіпотезу: оскільки апріорно в кортежі літер <І, Ц, Ш, Щ> графічна складність постійно наростає (кожна наступна літера містить чи більшу кількість вертикальних ліній, чи, крім того, ще й “хвостик”), а, отже, зростає й кількість інформації в них, то й час розпізнавання цих літер також повинен зростати. Якщо гіпотеза підтвердиться, це дасть підставу твердити, що в кодовому образі кожної наступної літери порівняно більше інформації, ніж у кодовому образі попередньої літери, а, отже, запропонований метод визначення кількості інформації в образах є правильним.

Проведені дві серії розпізнавань (для 1000 і 2000 літер) мали по вісім випробовувань для кожної з чотирьох літер. Паралельно визначалась імовірність правильного розпізнавання, яка жодного разу не опустилася нижче 0,997.

Експеримент проводився на комп'ютері з процесором фірми AMD K-5 (тактова частота 133 МГц). Для хронометражування часу служив ручний секундомір (ціна поділки 0,2 с).

Для усунення впливу загальносистемних витрат часу (відкривання файлів, вікон тощо) від часу розпізнавання 2000 літер було віднято час розпізнавання 1000 літер. Це дало змогу отримати чистий час розпізнавання кожної тисячі літер.

Отримані результати було опрацьовано програмами статистичного аналізу (Microsoft Exel та Microsoft Statistics). Виконані розрахунки дали змогу встановити, що середній час розпізнавання кодових (графічних) образів кожної тисячі літер становив: для літери І -- 7,500, для Ц -- 9,575, для Ш -- 13,600 і для Щ -- 18,075 с.

Підрахунок часу, затраченого комп'ютером на розпізнавання кодового образу однієї літери чи тактів роботи процесора, при такому грубому експерименті навряд чи доцільний, а тому й не проводився.

Отримані експериментальні результати дають змогу зробити такі висновки:

1) з надійністю 99,9% можна твердити, що час розпізнавання літер <І, Ц, Ш, Щ> зростає зі зростанням складності їх кодового (графічного) образу;

2) середнє значення часу розпізнавання пар літер <І, Ц> (з надійністю 94,4%), <І, Ш> (з надійністю 99,9%), <І, Щ> (з надійністю 99,9%), <Ц, Ш> (з надійністю 99,9%), <Ц, Щ> (з надійністю 99,9%), <Ш, Щ> (з надійністю 99,7%) статистично відмінні;

3) оскільки середній час розпізнавання кожної літери з кортежу <Ц, Ш, Щ> відрізняється щодо <І>, відповідно, у 1,28, 1,81, 2,41 раза, -- то приблизно у стільки ж разів відрізняється кількість команд, виконаних для розпізнавання графічних образів цих літер, довжини розгорнутих програм їх розпізнавання, а, отже, приблизно у стільки ж разів різниться кількість інформації, наявної в кодових образах цих літер.

Як встановлено психологічними дослідженнями, аналогічні результати мають місце і під час розпізнавання образів біологічними системами, наприклад людьми. Таким чином, висунута гіпотеза щодо можливості застосування запропонованого методу вимірювання кількості інформації експериментально підтвердилася, а, отже, цей метод можна рекомендувати для застосовування на практиці.

Виходячи зі сказаного, в роботі висунуто кілька гіпотез, які стосуються можливості вимірювання кількості інформації в текстах:

-- кількість інформації в слові дорівнює її сумі в кодовому, еталонному й відображеному образах слова;

-- кількість інформації в простому реченні дорівнює її кількості в образі, що утворює граф синтаксичних залежностей між словами;

-- кількість інформації в тексті дорівнює її кількості в образах, що утворені на границях простих речень розділовими знаками, які відтворюють оператори логіки висловлювань (І, АБО, НЕ, ЯКЩО … ТО…).

Крім вимірювання, в роботі досліджено й запропоновано удосконалення для методів оцінювання кількості інформації, а також її новизни, зокрема контекстної, реципієнтської та суспільної. Проте моделювати в наш час інформаційні норми редагування за допомогою комп'ютерної техніки не виявляється можливим. Ці норми в наш час можуть застосовувати лише люди.

Що стосується можливості моделювання інших норм редагування, то певні перспективи існують щодо соціальних, композиційних, логічних, видавничих та поліграфічних норм редагування.

У висновках до третього розділу вказується, що системи редагування найефективніше конструювати за принципами побудови експертних систем. Оскільки на системи редагування покладають не лише знаходження помилок і вироблення рекомендацій щодо їх усунення, а й виправлення помилок, то в цьому відношенні системи редагування складніші, ніж експертні.

Розроблені алгоритмічні моделі для лінгвістичних (контроль стилістики й пунктуації) та психолінгвістичних (контроль синтаксичної та семантичної складності тексту) норм редагування дають змогу рекомендувати їх у вигляді записів баз даних для програмної реалізації в межах експериментальної системи редагування. Крім того, актуальним є створення довідкових редакційних систем, а саме лексикографічних систем української мови.

Розроблені математичні моделі для контролю інформаційних норм редагування, незважаючи на експериментальне підтвердження запропонованого методу визначення кількості інформації, на сучасному етапі не дають змоги рекомендувати їх для програмної реалізації. Ці методи можуть бути застосовані лише для обмеженої природної мови, яка описує конкретні фрагменти реального світу. У рамках контролю інформаційних норм редагування програмній реалізації доцільно піддати лише оцінювання новизни реципієнтської інформації. Останнє може бути виконане на основі укладання словників-мінімумів для наперед заданих груп реципієнтів.

Розроблені алгоритмічні моделі контролю композиційних норм редагування свідчать, що внаслідок низького ступеня дослідженості композиції в теорії редагування піддавати їх програмній реалізації неможливо, незважаючи навіть на те, що для програмної реалізації цього контролю нема жодних перешкод. З цього випливає актуальність дослідження композиційної будови повідомлень та її відповідності різним групам реципієнтів.

Розроблені алгоритмічні моделі контролю логічних норм редагування виводів свідчать, що їх контроль може бути лише комп'ютеризований, причому тільки за умови перекладу текстів виведень на мову логіки предикатів людиною (у формі системи готових шаблонів силогізмів).

Дослідження моделей для соціальних норм редагування засвідчило, що на сучасному етапі можливим є контроль за дотриманням деяких юридичних норм (контроль тематики повідомлень, забороненої законами певної країни; імовірнісний контроль плагіату); контроль за дотриманням етичних норм (ненормативної лексики).

Розділ четвертий роботи має назву „Перевірка моделей нормативної концепції теорії редагування за допомогою створення експериментальної системи редагування”.

У розділі вказується, що експериментальна система редагування “Редактор” має таку будову:

-- службова підсистема (текстовий редактор, система меню, система допомоги, система вибору режимів роботи);

-- функціональна підсистема:

а)?підсистема орфографічного контролю (функції орфографічного контролю, лексикографічна база даних (орфографічний парадигматичний словник);

б)?підсистема пунктуаційного контролю (функції пунктуаційного контролю, пунктуаційна база даних);