Історична публіцистика як складова системи державотворення та самоорганізації громадянського суспільства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут журналістики

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.01.08 -- журналістика

Історична публіцистика як складова системи державотворення та самоорганізації громадянського суспільства в Україні

Романчук Олег Костянтинович

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Шкляр Володимир Іванович, завідувач кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Лизанчук Василь Васильович, завідувач кафедри телебачення і радіомовлення факультету журналістики Львівського національного університету ім. Івана Франка;

кандидат філологічних наук, професор Мукомела Олександр Гнатович, кафедра міжнародної журналістики Інституту журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Провідна установа: Національний технічний університет україни “КПІ”,

Захист відбудеться “23” квітня 2001 р. о 14 годині на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-119, вул. Мельникова, 36/1.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського Національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: Київ-33, вул. Володимирська, 58.

Автореферат розісланий “20” березня 2001 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доктор філологічних наук, професор В.Ф. Іванов

1. Загальна характеристика роботи

публіцистика історичний журналістика україна

Зважаючи на специфіку нашого минулого, зокрема на тривалий період бездержавності, українську історичну публіцистику (цим терміном ми користуємось для позначення публіцистичних виступів з історичної тематики) -- давню й сучасну -- правомірно розглядати як системний процес реабілітації істини. Адже упродовж століть зусиллями численних поневолювачів український народ був залишений наодинці з незнанням, йому нав'язувалися чужі ідеї, тенденційні оцінки, від нього приховувалося все, що могло сприяти утвердженню національної самосвідомості.

Тому резонансним вибухом у середині вісімдесятих років прозвучали у вітчизняній пресі публікації про викреслені з офіційної історії події, про замовчуваних видатних українців -- політиків, діячів науки, культури, освіти, мистецтва. З небуття зринали евфемічно названі “призабутими” постаті, які є гордістю нації і які були знані лише за кордоном.

Оскільки на той час офіційна історія виявилася неспроможною сказати правду про наше минуле, цим змушена була зайнятись оперативніша і вільніша за суттю публіцистика. Саме вона (історична публіцистика) першою взяла на себе місію усунути історичні провали в людській пам'яті, розчистити дорогу істині.

Власні спостереження, аналіз публіцистичної творчості останніх років приводять до висновку, що автори, піддаючись зрозумілій ейфорії від здобуття Україною незалежності, здебільшого керувалися емоційним ресурсом -- позитивним чи негативним -- при інтерпретації історичних явищ. В той же час перед сучасною публіцистикою, у нашому випадку -- перед історичною публіцистикою, яка є важливою складовою системи розкриття сутності нашого минулого, самоорганізації посттоталітарного суспільства в суспільство громадянське, постають нові завдання. Окреслити їх коло, пріоритетність, виявити та проаналізувати системні зв'язки між історичними фактами, подіями нинішніми та давніми, позиціями і діями осіб, що творили і творять історію, -- таким було завдання дисертаційного дослідження.

На основі достатньо широкого матеріалу -- публіцистичної творчості двадцятих -- тридцятих років XX ст. і сучасного періоду, історичних, суспільно-політичних досліджень та архівних документів, що становлять джерельну базу даної праці, простежено роль публіцистики, передусім історичної, як складової частини системи державотворення і процес становлення громадянського суспільства в Україні. При цьому важливо було подати філософські та політичні позиції учасників цього процесу, зокрема у таких аспектах як мораль, культура, мова у комплексі системних зв'язків, спростування постулатів тоталітарної ідеології, подолання інформаційної монополії тощо.

До аналізу залучено наукові розробки та публіцистичні виступи Михайла Грушевського, Миколи Міхновського, В'ячеслава Липинського, Івана Франка, Михайла Тугана-Барановського, Степана Рудницького, Юрія Липи, Юрія Тютюнника, Володимира Винниченка, Мирослава Ірчана та інших вітчизняних і зарубіжних учених, політиків, істориків, письменників, журналістів. Матеріал доповнюється працями сучасних дослідників, зокрема Ярослава Дашкевича, Миколи Жулинського, Анатолія Свідзинського, Георгія Бачинського. Використані також наукові дослідження та публіцистичні виступи Ігоря Юхновського, Осипа Мороза, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, Володимира Здоровеги, Василя Лизанчука, Володимира Шкляра, Юрія Саєнка, Анатолія Погрібного, Юрія Шаповала, Володимира Качкана, Юрія Бадзьо, Лариси Масенко, Сергія Грабовського.

Наше дослідження грунтується на системному підході до аналізу складних, часто суперечливих процесів українського державотворення, висвітлюваних засобами масової інформації, до верифікації канонізованих офіційною совєтською історіографією стереотипів та оцінок. Саме у застосуванні цього методу полягає новизна пропонованої праці. Можливо, вперше в українському пресознавстві зроблено спробу розглянути суспільні процеси і явища на основі системного аналізу, який широко застосовується у біофізиці й кібернетиці. За нашими спостереженнями, у публіцистиці, особливо історичній, системний підхід якнайбільш придатний , зокрема при висвітленні проблем, пов'язаних із самоорганізацією суспільства.

Об'єктом вивчення стала українська журналістика останніх десятиліть на фоні процесів духовнго відродження України.

Предметом даного дослідження є українська історична публіцистика вісімдесятих-- дев'яностих років XX ст. у зіставленні з публіцистичним набутком двадцятих--тридцятих років, зокрема у розробці теми розвінчування фальшування історії, маніпулювання ідеями і теоріями, тематична еволюція жанру відповідно до реалій нинішнього процесу самоорганізації громадянського суспільства.

Загальні принципи самоорганізації у дисертації екстраполюються на історичні закономірності розвитку людства, Української держави зокрема, дають змогу прогнозувати. І в цьому, передусім, полягає актуальність дисертаційного дослідження, можливість практичного застосування його висновків широким науковим загалом та публіцистами-практиками, зокрема з метою досягнення загально-державного розуміння міжнародних пріоритетів України і таким чином визначення ролі й місця вітчизняних засобів масової інформації у зовнішній політиці держави.

У концептуальній розробці історичного аспекту теми автор спирався на ідеї М. Грушевського, В. Липинського, М. Міхновського, М. Туган-Барановського, Т. Масарика.

Теоретичне обгрунтування системного методу подано на підставі праць Людвіга фон Берталанфі, Вільяма Ешбі, Льва Гумільова, а в застосуванні його до суспільних явищ сьогодення -- також і на основі власних опублікованих досліджень.

Ілюстративна частина праці є своєрідним підсумком практичних журналістських досліджень, виконаних автором упродовж останніх десяти років, і має безпосереднє відношення до провідної наукової теми кафедри міжнародної журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка -- українська журналістика в контексті світової (авторські публікації впродовж 2001 року в наукових збірниках “Українська журналістика в контексті світової”, “Актуальні проблеми журналістики”, “Національна журналістика і європейський вибір України”). У жанрі історичної публіцистики оприлюднено низку маловідомих фактів та документів, що стосуються повернення вітчизняній історії забутих і замовчуваних імен учених, політичних діячів (авторські публікації у періодиці кінця 80-х -- 90-х років ХХ ст., у колективних збірках “Аксіоми для нащадків. Українські імена у світовій науці”, упорядником яких є дисертант, на сторінках журналів “Універсум”, “Дзвін”, “Сучасність”, в газеті “Літературна Україна”). На підставі системного аналізу по-новому інтерпретуються історичні події у книжках “Ультиматум”, “Озирнутися в майбутнє”, статтях “Зірка Давида і тризуб Володимира на тлі Кремля”, “Берестейський мир”, написаних за матеріалами цих досліджень.

Апробація результатів дисертації. Окремі роздуми, думки, висновки за темою дисертації у різний час були оприлюднені в книжках, та окремих статтях. Дослідження апробоване у численних доповідях та повідомленнях на наукових конференціях і семінарах. Це, зокрема:

Доповідь “Український антисемітизм” 1917-1920 рр.: міфи і реальність” на засіданні круглого столу “Українсько-єврейські взаємини: минуле і сучасність” (4-5 грудня 1990 р.) під егідою Наукового Товариства ім. Т. Шевченка, Львівського історичного товариства ім. І. Крип'якевича, Західного наукового центру АН УРСР, Регіонального центру дослідження єврейських проблем при Західному науковому центрі АН УРСР.

Доповідь на міжнародній науковій конференції “Проблеми україно-єврейських відносин” (Київ, 7-9 червня 1991 року) на тему “Український антисемітизм” 1917-1920 рр.: міфи і реальність”.

Доповідь “Роль етнічних меншин у Галичині в розбудові української держави” на Чотирнадцятій річній конференції української проблематики в Іллінойському університеті (США), м. Урбана-Шампейн (25.06.--2.07.1995 р.) “Етнічні меншості в Україні та їхня роль в розбудові держави”.

Виступ на тему “Постіндустріальне суспільство як фаза самоорганізації” (“Spolecznosc postindustrialna jako faza samoorganizacji”) на ІІ Європейському конгресі діалогу та універсалізму (Варшавський університет, 20--25 вересня 1999 р.).

Виступ на тему “Сучасні українсько-польські стосунки в українських засобах масової інформації” (“Wspolczesne stosunki ukrainsko-polskie w ukrainskich srodkach masowego przekazu”) на ювілейній Х Міжнародній польсько-українській зустрічі під девізом “Польсько-українські стосунки: вчора, сьогодні, завтра” (Варшавський університет, 4--5 листопада 1999 р.).

Виступ на Міжнародному круглому столі “Українське суспільство: перед новим президентом”, організованому редакцією журналу “Універсум” (Львів, 20--21 березня 1999 р., публікація матеріалів у журналі “Універсум” №5--6, 1999 р.).

Виступ на тему “Моральність як необхідний атрибут творення громадянського суспільства” на Міжнародній науковій конференції “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, 13--14 жовтня 2000 р.).

Публікація повідомлень у збірниках статей та в періодичній пресі як учасника:

Семінару “Розвиток недержавних організацій через правові реформи”, проведеного Світовим конгресом українських юристів спільно з фундацією виборчих систем (Київ, 28--29 серпня 1996 р.; публікація в однойменному збірнику. -- Київ, 1996, 222 с.);

Круглого столу “Хто такі соціал-демократи і як вони збираються прийти до влади”, організованого журналом “Людина і влада” (Київ, червень 1999 р.; публікація в журналі “Людина і влада”, №4--5, 1999 р.);

Всеукраїнської науково-практичної конференції “Національна журналістика і європейський вибір України” (Львів, 13--14 квітня 2000 р.; публікація у збірнику наукових праць “Вісник Львівського Національного університету. Випуск 21”, 2001 р.).

Структура дисертації. Мета, яку ставив перед собою дисертант, -- осмислити роль історичної публіцистики, зрештою, публіцистики в цілому у процесі побудови суверенної держави, ознайомити науковий та читацький загал з результатами власного журналістського дослідження фальшувань радянською історіографією історичних подій, пов'язаних з боротьбою України за незалежність, поширювати метод системного аналізу в публіцистичній практиці -- зумовила структуру дисертаційного дослідження. Вона складається із вступу, трьох розділів, які охоплюють 9 підрозділів, висновків, списку використаної літератури та джерел, додатків. Повний обсяг дисертації становить 192 сторінки, 17 з яких складає список використаної літератури і джерел -- усього 279 найменувань. Додано доповнення до окремих розділів у вигляді додатків на 50 сторінках.

2. Зміст праці

У вступі висвітлено мету та завдання дисертаційної роботи, окреслено її проблематику, тематичні рамки, предмет дослідження, обґрунтовано застосування системного методу при аналізі матеріалу. Зазначається наукова новизна, актуальність дослідження та можливість практичного використання його висновків. Подаються також дані про апробацію результатів пошуків та про основні авторські публікації за темою дисертації.

У першому розділі -- “Національно-культурний організм як складова великої системи -- людства” викладається суть системного аналізу, застосованого при дослідженні теми, розглядаються актуальні для публіцистики проблеми розвитку суспільства, історичних процесів у світлі системної організації.

У підрозділах “Універсальність законів самоорганізації”, “Стан невизначеності”, “Суспільство і закони системної організації: сумісність та несумісність систем” на конкретних прикладах доводиться, що брак саме системного підходу до аналізу історичних фактів неодноразово призводив до помилкової (свідомої чи несвідомої) їх інтерпретації, що в свою чергу спотворювало загальну картину минулого, не давало можливості правильно прогнозувати майбутнє, підкреслюється, що стан невизначеності у суспільстві часто стає сприятливим ґрунтом для маніпуляцій ідеями та теоріями.

У другому розділі -- “Мораль, культура, мова як елементи системи державотворення в контексті історичної публіцистики” постулюється твердження, що в сучасних умовах ці суспільні чинники об'єктивно виходять на перший план журналістських зацікавлень, дещо відтісняючи суто пропагандистське і викривальне спрямування публіцистики.

У підрозділі “Моральність як необхідний атрибут творення громадянського суспільства” аналізуються публікації, які засвідчують: стан загальної дезорганізації нашого суспільства призвів до виникнення в ньому аморальної атмосфери, що загрожує йому занепадом, руйнуванням людської особистості.

Утвердження засад демократичної культури на противагу ідеологічним стереотипам часів тоталітаризму, адекватне сприймання світових культурних цінностей, витворення вільного мислення, різні аспекти розвитку мови як державотворної категорії -- така тематика публікацій та досліджень, розглянута в підрозділах “Держава і культура: взаємозв'язки у процесі формування громадянського суспільства та його інтелектуалізації”, “Мова як важливий компонент самоорганізації суспільства”.

Третій розділ -- “Руйнування фальшивих стереотипів у сучасній українській історії засобами публіцистики” присвячений міркуванням з приводу інформаційної монополії в тоталітарних системах, фальшувань історії, маніпуляцій громадською думкою.

У двох підрозділах спільної рубрикації -- “Спростування постулатів тоталітарної ідеології на прикладі історичних фактів” викладаються власні журналістські дослідження дисертанта, який зробив спробу на основі сучасної системної методології, із залученням широкого документального матеріалу, свідчень преси двадцятих років висвітлити конфлікт між Раднаркомом РРФСР та Центральною Радою в 1917 році, який радянська історіографія інтерпретувала з грубими викривленнями, а також обставини підписання Брестського миру.

Висновки

1. На підставі системного аналізу публіцистичної творчості минулої доби і сьогодення, суспільно-політичних досліджень та архівних документів можна вважати, що публіцистиці, передусім історичній, належить неординарна роль у системі розкриття сутності нашого минулого, самоорганізації посттоталітарного суспільства в суспільство громадянське.

2. Публіцист-аналітик, який працює з історичними джерелами, не може обмежуватися донесенням до читацького загалу лише цікавих чи невідомих фактів -- він має поставити їх у контекст сучасного розвитку суспільства, формування нової особистості, на основі досвіду попередніх поколінь прогнозувати можливі варіанти майбутнього. У цьому він має спиратися на досягнення науки, а можливо, в дечому й випереджати її.

3. Системний підхід до вивчення явищ, які відбуваються у природі чи суспільстві, -- закономірний метод аналізу буття. Ми живемо у впорядкованому просторі, у світі систем, до яких належить біосфера, людство, суспільство, держава, ми самі та багато інших проявів системної організації -- економіка, культура, мораль, мова тощо. Це складні динамічні самоорганізуючі системи, що еволюціонують, взаємодіють між собою. Законам самоорганізації підлягає вся історія людства. І журналіст, літератор, який обирає жанр публіцистики, має керуватися ними.

4. Для нормального функціонування такої гігантської соціальної структури, як суспільство, повинен бути постійно увімкнутий канал зворотного зв'язку, дію якого забезпечують демократичні принципи, гласність, вільна преса. Системний аналіз сучасних реалій і нашого минулого доводить, що без надійного зворотного зв'язку між народом і владою, без деідеологізації економіки й децентралізації багатьох аспектів державного будівництва, скасування монополії на засоби масової інформації та їх деполітизації не може постати справжнє громадянське суспільство, суспільство правове й демократичне.

5. Працюючи з документальним матеріалом, аналізуючи історичні процеси, явища і факти, журналісту-публіцисту необхідно враховувати, що жодна система не може перейти з одного стану регуляції в інший без перехідних моментів, яким притаманний дезорганізуючий характер. Наслідки деструкції -- кризи, страйки, безробіття, зубожіння, як засвідчують історичні джерела, опрацьовані в дисертаційній роботі, спритно використовують лідери натовпу, який у стані інформаційного дефіциту легко піддається примітивним, нездійсненим гаслам, закликам, скажімо, до національної неприязні чи релігійної конфронтації.

Один із найефективніших методів досягнення стану невизначеності в суспільстві -- відучити людей думати: закидати їх надміром інформації, яка не має державних орієнтирів, або імітувати такі орієнтири, маскуючи в інформаційному потоці зовсім інші цілі. В людській психіці настає так звана “інформаційна втома”, мозок, який спочатку противиться цьому насильству, перестає критично аналізувати події, ситуації, і врешті-решт людина опиняється у стані невизначеності, до якого її підштовхують сценаристи від “великої політики”.

6. В умовах, коли суспільство перебуває у стані невизначеності, майже полярно поділене в матеріальному та духовному сенсі, коли політики не можуть або не бажають визначитися щодо національної ідеї, згуртувати народ, який, із свого боку, не відзначається високим рівнем політичної та правової культури, засоби масової інформації не можуть задовольнятися суто інформативною функцією. Їхнє покликання -- аналізувати і прогнозувати новітні процеси суспільного розвитку, й у зв'язку з цим роль публіцистики, зокрема історичної, зростає.

7. Ведучи журналістське дослідження та дбаючи про громадський резонанс публікацій за його матеріалами, необхідно брати до уваги особливості інформації. Одержуючи нову інформацію, механізм мислення намагається зв'язати її у сумісний масив з тим, що йому вже відомо. Оскільки нова інформація може мати суперечності, свідомість починає новий пошук і т. д. З віком у людини складаються дедалі жорсткіші зв'язки та уявлення, що грунтуються на накопиченому масиві інформації. Чим тривкіші ці зв'язки, тим імовірнішою є конфліктна ситуація -- коли нова інформація може спростувати уявлення, що вже склалися. У такому разі легше відмовитися од нової інформації, ніж руйнувати усталені уявлення. На цьому й базується консерватизм мислення не тільки окремих людей, а всього суспільства. Першопричиною його є прийняття певного вчення за догму, за остаточну істину. Спершу це вчення не перебуває в суперечності з тим, що відомо про реальність, але оскільки наші знання про неї змінюються і з'являється усе нова інформація, то вона вступає у суперечність з догматичним ученням. Однак, замість того, щоб відкинути догму, суспільство починає відмовлятися розуміти й сприймати нову інформацію. Часто, щоб зберегти догму, воно відмовляється не тільки від нового, а й від уже відомого. Цей феномен має враховуватися при доборі історичної аргументації в журналістських дослідженнях.

8. Брак системного підходу до аналізу історичних фактів неодноразово призводив до помилкової (свідомої чи несвідомої) їх інтерпретації, що в свою чергу спотворювало загальну картину минулого, не давало можливості визначити правильні орієнтири на майбутнє. Починаючи з кінця сімдесятих років ХХ ст. реабілітація істини стала головним завданням української історичної публіцистики.

9. Важливим атрибутом творення громадянського суспільства є моральність. Для такої динамічної самоорганізуючої системи, як суспільство, мораль є зведенням правил, які забезпечують внутрішню сумісність і виживання цієї системи.

Як свідчать численні публікації останніх років, у нашому суспільстві стан загальної дезорганізації призвів до виникнення особливої аморальної атмосфери. Загальнолюдські цінності знецінюються, а такі чесноти, як порядність, чесність, часто витісняються, разом з їхніми носіями на периферію суспільного життя. Суспільство дозволяє маніпулювати собою, приймає правила гри, які нав'язує йому далека від справжніх національних інтересів влада. Такий стан загрожує суспільству занепадом розпадом людської особистості.

Розробляючи історичну тематику, слід пам'ятати: саме деградація особистості -- найважча спадщина доби тоталітаризму -- стала причиною нинішньої соціально-економічної кризи.

10. До визначених елементів самоорганізації суспільства належить мова. В сучасній Україні державна мова є категорією економічною й політичною. Із простого засобу передачі інформації вона стає інструментом об'єднання всіх громадян держави навколо загальнодержавних завдань, захисту їхніх інтересів.

Багатовікова русифікаторська експансія не припинилася. В сучасних умовах вона ставить своєю метою знищення української державності, сприймаючи незалежність України як зухвалий виклик щодо Росії. Працюючи над історичними матеріалами, публіцист має виходити з того, що останнім часом імперпатріоти вдаються до дедалі витонченіших прийомів: поряд з прямолінійними інвективами щодо українського народу або й заперечення його як нації та носія окремої мови з'являються “наукові” тези про Україну як співтворця російської держави, культури, мови, несподівані панегірики Києву, який міг би стати духовною столицею нової православної імперії за умови, що він не відхилятиметься від єдиного східнослов'янського русла та поборюватиме “власних націоналістів”, які готують йому майбутнє маргінала Центральної Європи.

Враховуючи зазіхання на інтелектуальну спадщину нашого народу, його мовна енергія повинна усіма засобами, і немалою мірою через публіцистику, використовуватися як підгрунтя для інтенсифікації мовного чинника, що є важливим елементом самоорганізації суспільства.

11. Тема розвінчання фальшувань історії, маніпуляцій ідеями та теоріями, до яких систематично вдавалося російське самодержавство, згодом ідеологи більшовизму, а нині -- посткомуністичні реваншисти, залишається актуальною для української історичної публіцистики. Ведучи власні журналістські дослідження історичних фактів, пов'язаних з боротьбою України за незалежність на початку ХХ століття (зокрема, конфлікту між Раднаркомом РРФСР та Центральною Радою в 1917 році, обставини підписання Брестського миру), автор дисертації мав нагоду пересвідчитися, що тільки системний аналіз, паритетне зіставлення різних точок зору на історичні процеси гарантує неупередженість у викладі матеріалу. Завдяки переконливому публіцистичному слову, підкріпленому документальною аргументацією, реанімується правда про вітчизняну драматичну історію, ламаються стереотипи, руйнуються догми, публічно визнаються помилки.

12. Водночас, як показують численні факти, свідомість пересічного громадянина молодої незалежної держави з немалими труднощами позбувається нав'язаних совєтською історіографією уявлень, проте керівництво держави не завжди робить належні висновки з уроків історії. Звідси відповідальна місія публіцистики: реабілітуючи істину, знаходячи неспростовні історичні аргументи, об'єктивно аналізувати причини наших прорахунків і тим самим допомагати суспільству, яке прагне самоорганізуватися в життєздатну соціальну, політичну й економічну структуру, в реальну, а не декларовану, демократичну, правову, конкурентоздатну систему, яка б, не відмовляючись од своїх ідеалів, зуміла врешті-решт розкрити власний невикористаний потенціал.

13. Сучасність ставить до історичної публіцистики нові вимоги. Вона вже не є суто пропагандистською, викривальною. Сьогодні її завдання -- не просто оприлюднювати заборонені комуністичним режимом факти й документи, а якомога глибше аналізувати явища, застосовуючи системний підхід, екстраполювати їх на майбутнє, привчати читача самостійно мислити. Історико-політична банальність, коли йдеться про публіцистичну майстерність, нині не спрацьовує. Люди стомлені економічними негараздами, станом невизначеності, їм, як ніколи раніше, потрібні чіткі орієнтири, впевненість у правильності обраного шляху. А отже, перед публіцистикою, історичною зокрема, постають завдання, які ще десять років тому залишалися на узбіччі журналістських зацікавлень.

14. Одне з таких завдань -- поширення демократичної культури у суспільстві на противагу залишкам політичних стереотипів та ідеологічних настанов, що насаджувалися тоталітарним державним механізмом. Історичний досвід багатьох країн доводить: тільки самовитворення суверенного мислення, органічного відчуття свободи приводить до формування національної свідомості як чинника самоорганізації особистості. Україна регресуватиме без широкого розвитку культури, без адекватного реагування на світові культурні цінності та запити сучасника

Від культурної самоорганізації -- до політичної. Саме такий напрям розвитку суспільства приведе до створення повноцінної політичної нації. Сприяти цим процесам -- актуальне завдання історичної публіцистики .

15. У наш час історична публіцистика є також одним із ефективних механізмів спілкування зі світом. Саме вона має широкі можливості для створення привабливого іміджу України, розвіювання історичних упереджень щодо неї. Певна річ, йдеться не про примітивне захвалювання чи самомилування, а відкриття світові країни з тисячолітньою культурою, про яку йому через історичні причини нічого не було відомо, про демонстрацію світовій спільноті своїх мистецьких, науково-технічних досягнень, здобутків у фундаментальних дослідженнях, що стали вагомим внеском у розвиток земної цивілізації, але зухвало реквізувалися поневолювачами. Цей тематичний аспект публіцистики допомагатиме інституціям громадянського суспільства виробляти ефективну систему заходів, що сприятимуть цивілізованому входженню України в XXI століття, перетворенню її на могутню, авторитетну державу.

Основні авторські публікації за темою дисертації

1. Романчук О. Озирнутися в майбутнє: Полемічні роздуми. -- Львів: Каменяр, 1989. -- 62 с.

2. Романчук О. Ультиматум. Хроніка одного конфлікту між Раднаркомом РРФСР і Центральною Радою. -- К.: Знання, 1990. -- 64 с.

3. Рец.: Павленко І. Ультиматум // Літературна Україна. -- Київ, 1991. -- 11 лип.

4. Романчук О. На порозі Надцивілізації. Роздуми про майбутнє -- Львів: Світ, 1991. -- 216 с. (У співавторстві з В. Кузьменком).

5. Романчук О. На порозі Надцивілізації. Системний аналіз актуальних проблем сучасності, соціальне прогнозування та футурологія. -- Львів: Універсум, 1998. --164 с. (У співавторстві з В. Кузьменком). Рец.: Здоровега В. Предвидеть будущее? Кому не хочется // Зеркало недели. -- Київ, 1998. -- 8 серп.; Сотник Л. Обличчя майбутнього // Молода Галичина. -- Львів, 1998. -- 5 верес.; Пиріг Л. Надцивілізація чи постцивілізація // Ваше здоров“я. -- Київ, 1999. -- 30 січ.

6. Аксіоми для нащадків: Українські імена у світовій науці. Зб. нарисів / Упоряд., передмова і авт. 2-х нарисів О.Романчука. -- Львів: Меморіал, 1992. -- 544 с.

7. Рец.: Босак М. Повернуті із забуття // Молодь України. -- Київ, 1992. -- 17 груд.; Шевченко В. Аксіоми -- нащадкам // Вісті з України. -- Київ, 1993. -- №30; Копач О. Знаменита і блискуча праця // Наша мета. -- Торонто, 1993. -- 12--19 черв.

8. Романчук О. Українська ідея, або імператив особистості // Універсум. -- Львів, 1999, №. 1--2. -- С. 39--42.

9. Романчук О. Зірка Давида і тризуб Володимира на тлі Кремля. “Український антисемітизм” 1917--1920 рр.: міфи і реальність // Дзвін. -- Львів, 1991, -- №9. -- С. 81--90; №10. -- С. 83--91.

10. Романчук О. Відомі і невідомі // Українська думка. -- Лондон, 1992. -- 27 серп.

11. Романчук О. Брестський мир // Літературна Україна. -- Київ, 1993. -- 11 лют.

12. Романчук О. Берестейський мир // Універсум. -- Львів, 1994. -- №. 3--4. -- С. 26--34.

13. Романчук О. Шляхи, які нам обирають, або Збройні Сили України: міф чи реальність // Сучасність. -- Київ, 1992. -- №11. -- С.74--86.

14. Романчук О. Чи потрібна Україні українізація // Універсум. -- Львів, 1994. -- № 4--5. -- С. 36--38.

15. Романчук О. Сучасні польсько-українські стосунки в українських ЗМІ // Національна журналістика і європейський вибір України; Вісник ЛНУ ім. І. Франка. Сер. журналістика. -- Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. -- Вип. 21. -- С. 329--336.

16. Романчук О. Історична публіцистика як складова системи державотворення та самоорганізації громадянського суспільства в Україні // Українська журналістика в контексті світової: Збірник наукових праць. Вип. 5 / За заг. ред. проф. В.І.Шкляра. -- К., 2001. -- С. 42--49.

17. Романчук О. Моральність як необхідний атрибут творення громадянського суспільства // Актуальні проблеми журналістики: Збірник наукових праць УНУ. -- Ужгород: УНУ, 2001.

Анотація

Романчук О. К. Історична публіцистика як складова системи державотворення та самоорганізації громадянського суспільства в Україні. -- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 -- журналістика. -- Інститут журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка. -- Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню ролі історичної публіцистики, як важливої складової системи розкриття сутності нашого минулого, системи державотворення, самоорганізації посттоталітарного суспільства в Україні в суспільство громадянське. Обґрунтовується правомірність застосування в журналістській практиці системного підходу до вивчення історичних фактів, суспільних явищ. Подаються філософські й політичні позиції учасників цих процесів, зокрема у таких аспектах, як мораль, культура, мова у комплексі системних зв'язків.

Загальні принципи самоорганізації у дисертаційному дослідженні екстраполюються на історичні закономірності розвитку людства, Української держави зокрема, дають змогу робити прогнози.

Висновки дисертаційної праці ґрунтуються на виконаних автором упродовж останніх десяти років практичних журналістських дослідженнях історичного матеріалу, пов'язаного з боротьбою України за незалежність на початку XX століття (зокрема, фактів фальшування радянською історіографією обставин виникнення конфлікту між Раднаркомом РРФСР та Центральною Радою в 1917 році і підписання Брестського миру).

Дослідження має за мету застосування методу системного аналізу в журналістській практиці, особливо при розробці таких актуальних тем, як спростування постулатів тоталітаристської ідеології, подолання інформаційної монополії, історичних упереджень, застарілих стереотипів мислення.

Ключові слова: системний аналіз, державотворення, історична публіцистика, реабілітація істини, самоорганізація, громадянське суспільство, стереотипи мислення, фальшування історії.

Аннотация

Романчук О. К. Историческая публицистика как составная системы государственного строительства и самоорганизации гражданского общества в Украине. -- Рукопись.

Диссертации на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 -- журналистика. -- Институт журналистики Киевского Национального университета имени Тараса Шевченко.

Диссертация посвящена исследованию роли исторической публицистики, как важной составляющей системы раскрытия сущности нашего прошлого, системы государственного строительства, и самоорганизации посттоталитарного общества в Украине. в общество гражданское. Обосновывается правомерность и целесообразность применения в журналистской практике системного подхода к изучению исторических фактов, общественных явлений. Излагаются философские и политические воззрения участников этих процессов, в частности в таких аспектах, как мораль, культура, язык в комплексе системных связей.

Общие принципы самоорганизации экстраполируются в диссертационной работе на закономерности развития человечества, Украинского государства в частности, позволяют делать правильные прогнозы.

Большое внимание уделяется роли исторической публицистики, как одного из эффективных механизмов общения с миром. Именно она имеет широкие возможности для создания положительного имиджа Украины, открытия миру страны с тысячелетней культурой, о которой ему в силу исторических причин ничего не было известно.

Исторический опыт многих стран доказывает: только воссоздание суверенного мышления, органического чувства свободы приводит к формированию национального сознания как действенного начала самоорганизации личности. Украина будет регрессировать без широкого развития культуры, без адекватного реагирования на мировые культурные ценности и запросы современника.

Создать полноценную политическую нацию общество может лишь двигаясь в направлении от культурной самоорганизации к самоорганизации политической.

Выводы диссертационной работы подтверждены выполненными автором на протяжении последних десяти лет практическими журналистскими исследованиями исторического материала, связанного с борьбой Украины за независимость в начале XX ст. (в частности, фактов искажения советской историографией обстоятельств возникновения конфликта между Совнаркомом РСФСР и Центральной Радой в 1917 году и подписания Брестского мира).

Целью диссертационной роботы является содействие распространению метода системного анализа в журналистской практике, в особенности при разработке таких актуальных тем, как опровержение постулатов тоталитарной идеологии, преодоление информационной монополии, исторических предубеждений, устаревших стереотипов мышления.

Ключевые слова: системный анализ, государственное строительство, историческая публицистика, реабилитация истины, самоорганизация, гражданское общество, стереотипы мышления, фальсификация истории.

Abstract

Romanchuk O.K. Historical journalism as a component of the system of state construction and self-organization of civilian society in Ukraine. -- Manuscript.

Dissertation for the Academic Degree of the Candidate of Philological Science in the speciality 10.01.08 -- Journalism. -- Institute of Journalism, Taras Shevchenko Kyiv National University. -- Kyiv, 2001.

Dissertation investigates the role of historical journalism, as well as of journalism in general, in the processes of state construction and self-organization of civilian society in Ukraine. Substantiation is provided of lawfulness of the application in journalistic practice of system approach to the study of historical views of the participants of these processes are elucidated, particularly in such aspects as moral, culture, language in the complex of system relationships.

General principles of self-organization are extrapolated in the dissertation against historical regularities of the development of mankind, the Ukrainian state in particular, and permit to make predictions. Conclusions of the dissertation are base on the practical journalistic investigations, carried out by the author during the last ten years, of historical materials connected with a struggle of Ukraine for independence in the beginning of the 20th century (particularly of the facts of falsifications by Soviet of people's commissars of the Russian S.F.S.R. and the Central Rada in 1917, and of the signing of the Brest peace accords). The purpose of this research work is to expand the method of system analysis in journalistic practice, especially when elaborating such topical subjects as rebutment of the postulates of totalitarian ideology, overcoming information monopoly, historical prejudice, obsolete stereotypes of thinking.

Key-words: system analysis, constructions of state, historical journalism, rehabilitation of truth, self-organization of civilian society, stereotypes of thinking , falsification of history.

Размещено на Allbest.ru