Трансформація жанру проповіді у сучасній україномовній публіцистиці

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

УДК 821.161.2-5

Автореферат

Дисертація на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ ЖАНРУ ПРОПОВІДІ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНОМОВНІЙ ПУБЛІЦИСТИЦІ

(ЄВГЕН СВЕРСТЮК, МИРОСЛАВ МАРИНОВИЧ -- УКРАЇНА,

ІВАН ОРТИНСЬКИЙ -- НІМЕЧЧИНА)

Спеціальність 10.01.08 - Журналістика

ХОМЕНКО Тетяна Миколаївна

КИЇВ--2001



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі зарубіжної преси та інформації факультету

журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доктор політичних наук, професор Лось Йосип Дмитрович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор кафедри мови та стилістики Пономарів Олександр Данилович, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

кандидат історичних наук Шкраб'юк Петро Васильович, старший науковий співробітник Інституту українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України

Провідна установа: Українська академія друкарства (Міністерство освіти і науки України), кафедра видавничої справи та редагування, м.Львів

Захист дисертації відбудеться “12” листопада 2001 року о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, Київ-199, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розісланий “10” жовтня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук СИДОРЕНКО Н. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність звернення до теми проповідництва в українській публіцистиці зумовлена моральною кризою, що вразила людство, зокрема у ХХ сторіччі; необхідністю змінити світобачення, яке б через морально-етичні вартості витіснило вульгарний матеріалізм; потребою наукового осмислення феномену становлення та формування морального типу мислення, що його найвиразніше демонструють Є. Сверстюк та Л. Костенко (Україна), В. Гавел (Чехія),

С. Алексієвич (Білорусь), Й. Тішнер (Польща), І. Ортинський (Німеччина),

С. Аверінцев (Росія) та інші відомі публіцисти, вони ж - відомі філософи, письменники, політики, вчені. Сьогодні також нагальною бачиться доконечність визначити особливості жанру проповіді, яка синтезує традиції християнства, гуманістичні вартості минулих і наступних епох, сучасний погляд на людину як особистість. У зв'язку з цим об'єктивізується потреба глибше вивчити і збагатити досвід української журналістики в контексті європейських традицій і тенденцій, що окреслилися на зламі тисячоліть.

Зв'язок з іншими програмами. Дисертаційна робота пов'язана з науковою програмою факультету журналістики “Українська журналістика у міжнародному контексті: історичний та теоретичний аспекти” і цільовим дослідженням “Українська журналістика і світовий інформаційний порядок”, розробленим кафедрою зарубіжної преси та інформації факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

Ці теми широко висвітлюються у курсах лекцій із дисциплін “Зарубіжна преса”, “Теорія культури і масової комунікації”, “Націологія та інформація”, а також спецкурсів “Культурологічний аналіз”; “Християнська етика”.

Мета роботи:

-з'ясувати особливості історичної рухомості проповідницького жанру;

-дослідити вплив християнства на проблематику проповіді як публіцистичного виступу на морально-етичну тему особливої соціальної ваги у різні культурно-історичні епохи;

-довести авторитарність ідеї та мови Святого Письма у публіцистичному дискурсі сучасності;

-наголосити на ролі проповідницької публіцистики у формуванні засадничих орієнтирів сучасної людини;

-виявити світоглядну концепцію та аргументаційну базу модерної проповіді, яка розвивається поряд з іншими публіцистичними жанрами (аналітична кореспонденція, концептуальне інтерв'ю, науково-популярні, політичні статті, есе та ін.);

-враховуючи дух епохи, яка становить структурний елемент системи інтелектуальної та моральної орієнтації людини, зосереджуючись на інформації екзистенційного значення, заакцентувати увагу на особливостях формування мислительних стереотипів, оскільки доконечною потребою сьогодення є поєднання науки з релігією та мистецтвом красномовства - співтворцями в “оформленні” духовності;

-встановити комунікаційні принципи та діалогічну природу морального типу мислення в сучасному контексті мультимедіа;

-з'ясувати значення проповідницької публіцистики як чинника розвитку модерних суспільств на засадах рівноваги (журналістика відображальна і публіцистика думання).

Завдання цього дослідження - узагальнити вплив публіцистичних виступів таких авторів, як Є. Сверстюк, М. Маринович, І. Ортинський на формування громадської думки у посттоталітарному просторі і мобілізації її на розв'язання кардинальних проблем відновленої державності; водночас через узагальнення українського і закордонного досвіду проповідницької публіцистики, ставиться завдання тематично збагатити як філософічну публіцистику, так і сам жанр. Світоглядна публіцистика Є. Сверстюка та М. Мариновича вже стала вагомим чинником формування свідомості українства, принаймні елітарної його частини, саме тієї, що творить опінію. Щодо творчості І. Ортинського, то, по-перше, вона у жанровому й аргументаційному плані акумулює найкращі взірці українського (материкового й діаспорного) проповідництва, по-друге, репрезентує класичне й модерне європейське проповідництво, оскільки І. Ортинський упродовж кількох десятиріч вивчав досвід Італії, Німеччини та інших країн, по-третє, європейський вибір України диктує потребу постійного зіставлення публіцистики думання різних напрямів, зокрема щодо осмислення реалій посткомуністичного світу - адже це питання має світовий вимір.

Об'єктом дослідження є сучасна україномовна проповідницька публіцистика. Це книги і збірники статей та есеїв Є. Сверстюка “На землі, благословленій апостолом”, “Блудні сини України”, “На святі надій”; М. Мариновича “Україна на полях Святого Письма”, “Україна. Дорога через пустелю”, “Спокутування комунізму”, І. Ортинського “Бог і Україна”, “Сенс нашого життя”, “Христова благовість у часі, що гряде”, “Майбутнє християнства у єдності”, “Запрошення до життя”, “Де вороття?”, “Думати глибше, щоб жити вище”, “Стрижень українського буття” та ін.

Предмет дослідження: тенденції утвердження загальнолюдських вартостей, особливості морального типу мислення у сутнісному й жанровому аспектах. Увага концентрується головно на медіативному функціонуванні цих праць в процесі переосмислення реалій посткомуністичного світу з погляду християнської моралі та головних національних вартостей сучасної людини. Береться до уваги також комунікаційний чинник.

Застосовано низку традиційних і сучасних методів: філософський (принцип зв'язку і взаємозалежності, причиновості, єдності історичного і логічного), загальнонауковий, також традиційний (літературний, методи формальної логіки - порівняльний, аналогій, аналізу, синтезу та ін.), структурно-системний підхід, герменевтичний (аналіз норм професійної етики журналістів), контент-аналіз та інтент-аналіз (виявлення психологічного змісту тексту та його цільової спрямованості).

Рівень наукового опрацювання проблеми на час написання роботи ще не достатньо високий. Хоча українська публіцистика має давні традиції проповіді, на цьому моменті увага не зосереджувалася. Зазвичай публіцистичні і теологічні твори вивчалися, досліджувалися осібно, хоча впродовж сторіч більшість з них п о є д н у в а л а духовний зміст у публіцистичній формі.

Давня проповідницька спадщина досліджувалася лише з погляду історії літератури, релігійної зокрема.

Слід зауважити, що трансформація релігійної тематики у більш світські форми, а це вказує на зміну значущості релігійних проблем у соціальному середовищі, взагалі притаманна українському культурному дискурсові. Усе ближче підходимо до розуміння того, що українську публіцистичну спадщину треба досліджувати також через характеристику її духовних основ, і що збирання та вивчення такого матеріалу потребує комплексного підходу.

Комплексний підхід до питання літературного надбання притаманний таким українським дослідникам, як І. Франко, С. Єфремов, М. Грушевський,

М. Возняк, Д. Чижевський, М. Мірчук, Я. Левицький, А. Стебельська, Л. Полюга, російським ученим К. Рогачевській, Д. Лихачову. Значний внесок у дослідження проповідницької літератури зробили також польські вчені Г. Подскальскі, В. Греневіч, Й. Тішнер та ін.

Традиції морально-етичної публіцистики кореняться у писемних традиціях давніх культур, зокрема в античності, що її досліджували В. Учонова у праці “У истоков публицистики”, М. Бахтін у праці “Проблемы поэтики Достоевского”, С. Аверінцев у низці наукових розвідок “Риторика и истоки европейской литературной традиции”, Н. Нахов у книзі “Киническая литература”,

Л. Фрайберг у статті “Античное литературное наследие в византийскую эпоху”. Вони вважають, наприклад, що прямим послідовником античного оратора був християнський проповідник. Такі з названих авторів, як М.Бахтін та

С. Аверінцев, а також О. Федик у монографії “Мова як духовний адекват світу (дійсності)”, К. Ясперс у книзі “Смысл и назначение истории”, М. Бубер - книга “Два образа веры”, Я. Пузиніна у науковому дослідженні “Slowo - Wartosж - Kultura” ?а інші вказують на обов'язкову діалогічну структуру літератури проповідницького спрямування, логіка якої продиктована пріоритетом ідеї християнства. Ще один феномен проповідницької публіцистики - це біблійна етика мови і використання духовного, екзистенційного потенціалу Слова, що зауважують у своїх наукових розвідках “Біблія і українська література” В. Сулима, “Інформація, інтелект, нація” С. Вовканич, “W krаinie schorowanеj wyobrazni” Й. Тішнер, “Вечное во времени” М. Рашковський. Архітектоніка і поетика сучасного публіцистичного тексту проповідницького виміру аналізуватиметься нами на основі праць тих вчених, які досліджували жанрові особливості текстів інформаційного, публіцистичного (аналітичного, концептуального) характеру. Насамперед це праці: “Нариси про текст” В. Різуна, А. Мамалиги, М. Феллера, “Теорія і методика журналістської творчості” В. Здоровеги, “Природа й структура комунікативного процесу” В. Різуна, “Основи теорії журналістської діяльності” О. Гриценко, Г. Кривошеї, В. Шкляра, “Наше усне мовлення: 30 запитань і відповідей” О. Сербенської, “Українська наукова публіцистика у сучасних типологічних вимірах: реалії та прогнози” Н. Зелінської, “Золотий вік інформації?” Й. Лося, “Публіцистика мислення кінця 90-х рр. ХХ ст. і проблема інтелектуалізації авторської свідомості” В. Буряка, “Риторика: Теория и практика речевой коммуникации” К. Зарецької, а також “Культура слова”

О. Пономарева та ін.

На основі опрацьованих джерел ми зможемо відтворити свою модель функціонування в медіапросторі сучасної україномовної публіцистики морально-етичного спрямування.

Джерельною базою дослідження є статті авторів: Є. Сверстюка - “Моральні сили руху”, “Ціна свободи вибору”, “Базилевс”, “Перебудова Вавилонської вежі”, “Блудні сини України”, “Духи печерні”, “Добігає час тисячоліття”, “Полюбімо одне одного, щоб однодумно...”; М. Мариновича - “Євангеліє від юродивого” “Україна на полях Святого Письма”, “Спокутування комунізму”, “Уникаючи апокаліпсису: шанси та ілюзії”; І. Ортинського - “Пустеля”, “Тільки одним шляхом”, “Українська молодь на перехресті”, “Ввійти у суть буття”, “Містерія Христа - таємниця нашого буття”, “Бог і Україна”, “Філософія для нас”та інші.

Часові рамки дослідження охоплюють 1990-ті роки, період відродження і становлення української держави. Саме у цей час в Україні виходять друком збірки публіцистичних творів, есеїв авторів, творчість яких довго замовчували і забороняли.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у цілісному підході до оцінки проповідницької публіцистики з погляду її впливу на громадську думку, на загал; у виявленні специфічних ознак жанру модерної проповіді, якими є:

а) апеляція до загалу, масової свідомості, аби спонукати до морального вибору в ім'я правди і справедливості;

б) така форма аргументації, яка зважає на соціальний досвід людей, їхню інтелектуальну підготовку, розуміння тенденцій розвитку світу на основі широкої поінформованості;

в) актуалізація історичного спадку народу, передовсім у сфері культури, з тим, щоб допомогти сформувати історичну свідомість як найвищу духовно-етичну вартість людини;

г) емоційна пристрасть, образність, метафоричність (біблійні мотиви, літературні образи та ін.).

У дисертації вперше систематизовано визначальні аспекти функціонування сучасної морально-етичної публіцистики, які домінують у творчості Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського: біблійна етика мови як етика мови діалогу, біблійні ідеї та образи, які стали органічною складовою нашого національного менталітету, контамінаційні прийоми творення авторського метафоричного рівня з одночасною акцентацією уваги на авторитарності біблійних аксіом, переконлива просторово-змістова мотивація, що увиразнює авторський задум. З'ясовано питання про небезпеку довільної інтерпретації біблійних істин як маніпулятивного підтасовування авторитарної максими Святого Письма, що означає заперечення свободи вибору слова як етичної величини, співмірної з настановами і вчинками людини. На основі опрацьованих джерел удосконалено і запропоновано власну комунікативну модель духовного становлення особистості (комунікативна піраміда). Йдеться про систематизацію ідей, які можуть суттєво вплинути на гуманізацію суспільних відносин; вироблення рекомендацій для опінієтворчих видань, суспільних інституцій, політичних лідерів, теологів; виявлення єдиного ланцюга проповідництва, починаючи від княжих часів і до кінця ХХ сторіччя.

Практичне значення результатів зумовлене актуальністю теми дисертаційного дослідження. Ця форма комунікування з масовим споживачем набуває сьогодні особливого значення, оскільки не лише “інструментальна журналістика” (пропозиція некоментованої інформації), а й “орієнтаційна журналістика” (orientating journalism), мають, на наше переконання, стати частиною класичної журналістики, зокрема світоглядної публіцистики як авангарду духу (М. Шлемкевич). Водночас результати дослідження можуть бути використані у курсах лекцій з дисциплін “Зарубіжна преса”, “Слов'янський світ: література і публіцистика”, а також спецкурсів “Християнська етика”, “Культурологія” та ін.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження, автореферат й опубліковані наукові статті, в яких викладені основні положення наукової роботи, виконані здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні основи дисертаційної роботи викладено у низці публікацій автора, вміщених у наукових виданнях. Використано також практичний досвід автора, отриманий у співпраці з газетами “Український шлях”, “Львівські новини”, “Арка”, часописом “Світло” та ін. Окремі положення дисертаційного дослідження були основою виступів на щорічних наукових конференціях у Львівському національному університеті імені Івана Франка у лютому 1998 та 1999 років, на конференціях “Національна журналістика і європейський вибір України” (Львів, квітень 2000), “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, жовтень 2000). Вони також апробовані під час прочитання лекцій з курсу “Теорія культури та масової комунікації”, “Історія української та світової культури” та зі спецкурсу “Культурологічний аналіз” у Львівському національному університеті імені Івана Франка.

Структура дисертації. Мета і завдання дослідження, його концепція визначили структуру дисертації, яка складається зі вступу, трьох розділів, восьми параграфів, висновків, списку використаних джерел із 212 найменувань. Вона викладена на 184 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі до дисертації обґрунтовано актуальність і наукову новизну обраної теми, визначені мета та обумовлені нею завдання, з'ясовано рівень наукової розробки теми, подано характеристику джерельних основ, показано обґрунтованість дисертаційних положень. Розроблена методологічна база дисертації. Викладено погляд автора на можливості практичного застосування положень дисертаційного дослідження.

У першому розділі “Проповідь як жанр християнських релігійних текстів” систематизовано визначні моменти в історії становлення публі цистики морально-етичного спрямування.

У першому параграфі цього розділу - “Європейські традиції формування морально-етичного феномену публіцистики” висвітлено основні моменти історичної рухомості та динаміки публіцистичного жанру від античних часів до сьогодення. Встановлено, що вирішальний вплив на поетику, архітектоніку релігійного красномовства в Україні зробила античність.

Запровадження християнства стало новою віхою у розвитку такого суспільно-творчого, духовного явища, як публіцистика.

У результаті дослідження ми з'ясували, що публіцистичність проповіді тяжіє до епічного осягнення світу, особливо, до суворого (античного) епічного стилю, який характеризується об'єктивністю, предметним зображенням світу, традиційністю, монументальністю, героїзмом, виваженістю та спокоєм. Гармонійне поєднання цих рис працює на об'єктивне, правдиве відображення світу і життя.

Першоджерелом християнської проповіді та сучасної морально-етичної публіцистики є Святе Письмо. Це інтертекстуальна основа, важлива для творення образу світу та плекання морального типу мислення.

Проповідники прагнуть до впорядкованості і побудови закономірностей не лише всередині самого тексту, а й намагаються створити метатекст, в якому відображають просторово-часові уявлення сучасної їм епохи та індивідуальну авторську манеру.

Текст проповіді вибудовується за принципом бінарних опозицій. Увесь словесний матеріал ніби організовується навколо них. Найкраще унаочнюється цей принцип у творчості публіциста-теолога І. Ортинського.

Також зауважено різницю між соціальною та релігійною публіцистикою.

Якщо публіцистика соціальна шукає відповіді на проблеми у власному досвіді, головною темою її є висвітлення й аналіз поточних подій та надання практичної допомоги з актуальних питань, то релігійна публіцистика, окрім висвітлення аспектів релігійного життя, проблем герменевтики, береться за висвітлення актуальних, загальних соціальних проблем через призму ідеї християнства та релігійних досвідів.

У другому параграфі “Історична рухомість проповідницького жанру в Україні” досліджено причини виникнення, обставини розвитку та домінування у сучасному українському публіцистичному дискурсі жанру проповіді.

Акцентується увага на двох основних групах проповідей: повчальних, простих за своєю будовою і літературними засобами; урочистих, побудованих за всіма правилами візантійського ораторства. До проповідників першої групи належить Лука Жидята, Теодосій Печерський. Відомими майстрами урочистих промов були митрополит Іларіон, Климент Смолятич, Кирило Туровський.

Загалом перші проповідники не відзначалися надмірною оригінальністю ані щодо змісту, ані щодо форми, окрім хіба що Іларіона, бо майже не відступали від тем, порушуваних у візантійській проповіді. Незважаючи на це, вони відзначалися релігійною толерантністю, несли своїм слухачам християнську правду.

У другому розділі “Домінанти проповідництва у публіцистиці Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського” на основі аналізу конкретних публікацій авторів досліджено ефективність впливу публіцистичного слова через екзистенцію Духу, притаманну мові, яка спрямована на зменшення духовної дистанції між людьми. Адже за культурою слова, яка пронизує собою християнське світопочування - тисячоліття: старозавітні і новозавітні тексти, молитовна практика, філософське і художнє мислення античності й наступних часів.

У першому параграфі розділу - “Біблійна етика мови” увагу зосереджено на чистоті, якості комунікативного процесу - обов'язковій умові і запоруці взаєморозуміння. У мові, а особливо у рідному слові, глибоко закодовані найвищі духовні вартості. Живий нерв мовного організму забезпечує людині особливу чутливість до унікальної сутності Божого Слова, вирішального біблійного Логоса, “що просвітлює кожну людину” (Йоан 1.9).

Біблійна мова - це і є найкращий приклад мови в дії. Через біблійну етику мови розуміємо в принципі висловлювання про характер норм, вартостей і зміст прохань, скерованих до Бога.

Перше питання, яке постало перед авторами Святого Письма, була дилема: говорити чи мовчати?

І. Ортинський в есеї “Пустеля” присвятив цілий розділ питанню як узгодити мовчання із живим спілкуванням і довів, що справжнє християнське життя немислиме без “призадуми”. Власне це є те мовчання, яке може вберегти нас від “світової балаканини”.

Визначення “світової балаканини” прочитується також у Є. Сверстюка, коли він пише про постійне перебування людини у “замкненому колі порожніх слів“, та в М. Мариновича, який закликає остерігатися “новітніх унісонів” у поліфонічності громадського голосу. Такі характеристики, на нашу думку, якнайповніше розкривають суть девальвації етичної вартості мови, коли слово втрачає свою вагу, перестає бути контрольованим і мудрим.

Біблійні автори часто акцентують увагу на глибокому соціальному сенсі доброго і мудрого слова, його “духовній енергії”. Публіцисти до того ж зосереджуються на праведному житті людей, які є своєрідним відбитком Євангелія, у яких мудре слово - це і є мирна зброя, достойний чин Духу, тобто діяльне слово, яке випромінює силу.

Однією з найбільших проблем сучасності автори вважають втрату гармонійної цілості, коли ми можемо пізнавати і пізнаємо світ тільки частково, тому вони розвивають думку про межі, можливості та етичні параметри розуму як вартості.

Ціла низка етичних питань, які намагається вирішити Біблія (опанування негативних емоцій, мовні акти, які не відповідають засадам щирості: улесливість, наклепництво, фальш, брехня, крутійство), інтерпретується відповідно до сучасного стану справ, розвивається і знаходить розв'язання у творчості Є. Сверстюка,

М. Мариновича, І. Ортинського. Публіцисти роблять це, відчуваючи максиму якості повідомлення, що включається в комунікаційний потік, і з бажанням відновити людину до досконалого пізнання.

У параграфі “Формотворчі контамінації як засіб формування світоглядних засад сучасної людини” досліджено, що характерною особливістю морально-етичної публіцистики названих авторів є використання словесних формул і образів, запозичених із Біблії. Це своєрідна контамінація кількох висловів з опорного тексту. Тому автор не має потреби вказувати джерело і дотримуватися точності, продукуючи текст, оскільки цитата перетворюється на формулу. Такі формули, активно задіяні у публіцистичному тексті, інтуїтивно впізнавані на рівні своєрідного публіцистичного тла або навіть на рівні генетичної пам'яті тих, хто стає їхнім інтерпретатором.

Тут помітна кількаступенева інтерпретація:

- опорний текст, автори якого кодифікували свою сучасність відповідно до свого світогляду і причетності до конкретних історичних колізій;

- поступове вживлення створеного ними тексту у соціальну структуру наступних суспільних формацій;

- інтерпретація на рівні осучаснення досвідів авторів минулого та інтерпретація тексту читачами чи слухачами.

Велике значення тут має власний досвід автора, його освіченість, - і тоді впроваджені у текст словесні формули та образи біблійних авторів є органічним продовженням думки цього автора, а доречність застосування біблійних істин не викликає сумнівів, і сам текст сучасного автора завдяки цьому, не претендуючи на істину в останній інстанції, перетворюється на об'єктивну істину автора, чиї досвід і світогляд підіймаються до найвищих істин християнського світу.

Проповідувані Христом духовні істини є тими абсолютами, якими живуть сучасні автори, а неодноразове загострення нашої уваги саме на цих вартісних орієнтирах (у своїй творчості Є. Сверстюк, М. Маринович, І. Ортинський часто посилаються саме на Нагірну Проповідь Христа) - це також повчання, переосмислене і подане як низка інтерпретованих інтертекстів.

Справжнім зразком інтертекстуальності є есеї “Блудні сини України”, “Перебудова Вавилонської вежі” Є. Сверстюка, “Євангеліє від юродивого” М. Мариновича, цикл проповідей І. Ортинського, що увійшли до книги “Три кольори”. Проповідницькою домінантою проаналізованих творів є формотворча контамінація, яка переносить первісний метафоричний зміст Святого Письма на новий рівень метафоричного авторського світопочування, акцентуючи водночас на авторитарності біблійних аксіом.

Докладне вивчення публіцистики І. Ортинського дало змогу також зробити висновок, що, як справжній проповідник, він дотримується канонів у проголошенні біблійної істини, усвідомлюючи місію посередника у комунікативному акті людина - Бог. Він не вивищується над авдиторією, а лише ділиться з нею своїм духовним досвідом, в якому - відкритість до розмови, бажання виправити помилки, відмова від упередженого ставлення до ближнього, постійне оновлення знань, необхідних, щоб стати свідомим християнином.

У третьому параграфі розділу - “Внутрішня логіка і діалогізм публіцистичного тексту: модель комунікування” увага акцентується на тому факті, що людина постійно перебуває у стані діалогізування: діалогічне самоусвідомлення (автокомунікування), спілкування з довкіллям, апелювання до світу, розмова з Богом. Спілкування це може бути чуттєвим, мовним, знаково-символічним, філософсько-історичним (коли говорити про діалог епох через їх переосмислення), навіть мовчання має своє місце в акті комунікації. Спілкування завжди виправдане, бо є єдино правильним шляхом до істини.

Звертаючись до діалогічної моделі “я-ти-відношення”, ми дослідили діалог, в якому присутній твір як ланка в ланцюгу спілкування і як такий, у силовому полі якого утримується безліч мовних суб'єктів. Композиційно завершений твір продовжує своє життя у просторі і в часі. Як конденсат авторської думки, він стає самостійним учасником комунікування, вимагає активного відповідного розуміння, яке є вирішальним кроком реципієнта до співтворення. На рівні текстів Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського виникає кількаступеневий діалог: з автором через позитивну/негативну оцінку його міркувань; з іншими авторами та їхніми текстами; з текстами та авторами, які формують знання реципієнта.

Твори Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського проектують людину в майбутнє, спонукають її вибудовувати власну та свідомо прийняту ієрархію вартостей. Керуючись етикою мовних контактів, яка має на меті зробити людину чутливою до вартостей і антивартостей, публіцисти наповнюють свої виступи вартісними оцінками нашого життя, наших вчинків, орієнтуючись на діалогічний світ Святого Письма. Тому важливим є вміння автора (адресанта) у межах вислову подати гаму оцінок та емоцій, а також вміння бути тактовним, відчувати стиль, потребу ситуації та адресата. У цьому міститься основний сенс комунікативної етики, яка у системі “я-ти-відношення” стосується як адресантів, так і адресатів, оскільки робить їх рівноправними співрозмовниками, відповідальними за виклад та інтерпретацію повідомлення, за слово сказане і слово почуте (прочитане). Етика мовного світу публіцистів - це турбота про аксіологічне дозрівання людської душі, а також про зрілість мовних інтеракцій.

У третьому розділі “Морально-етична публіцистика Є. Сверстюка,

М. Мариновича, І. Ортинського як чинник національного відродження України” продовжено аналіз творчого доробку цих авторів у контексті національного державотворення та подолання наслідків тоталітаризму, який спричинився до руйнування національної свідомості і моралі, деструктивно вплинувши на вартісну парадигму духовного життя України.

У першому параграфі цього розділу - “Осмислення явища дехристиянізації в Україні” доведено, що труднощі, які переживає наша країна, шукаючи шляхи подолання посттоталітарної кризи, - це симптоми особливого синдрому звільнення, основна риса якого - дезорієнтація людини у світі вартостей. Повністю емансипований сучасник, пишається своєю свободою від “ідолів” фальшивої комуністичної ідеології. Але, покінчивши з оманливим ідеалом, розлучається й з ідеальністю взагалі, з будь-яким уявленням про служіння вищій меті, вищому Ідеалові.

Тому головне завдання публіциста сьогодні - подолати соціальні і духовні труднощі, які дісталися у спадок від комуністичного режиму. Фактично доводиться говорити про рехристиянізацію духовної пустелі, через яку проліг шлях України. Цей процес є логічним і необхідним. Це розуміють Є. Сверстюк, М. Маринович,

І. Ортинський. Тому завдання, яке вони ставлять перед собою, - відновити втрачені знання християнської спільноти. Інформацію на тему християнських вартостей вони шукають у самому християнстві: в його початках (джерелах, генезі), у Святому Письмі, особливо у християнських промовах, у християнській традиції. Мета їхньої проповідницької, просвітницької діяльності - нейтралізувати стан моральної невагомості переорієнтацією людини на багатовимірність мислення.

Українська морально-етична публіцистика, на нашу думку, є носієм автентичної світоглядної системи християнства, психологічно-індивідуальним, морально-етичним чинником, фактором концептуальної інформації і дидактики. Такі відомі публіцисти, як Є. Сверстюк, М. Маринович, І. Ортинський та інші вміло, фахово виявляють зв'язок людини з подіями, подій - з тенденціями, тенденцій - з процесами, процесів - з ідеями. Вони досліджують знаки часу, акумулюють думки, творять світогляд. Питання про релігійність народу в І. Ортинського невіддільне від національного питання. Є. Сверстюк також вбачає небезпеку посттоталітарної кризи у свідомому розмиванні національних кордонів, знеціненні національного коріння народу та у дехристиянізації культурно-історичного, етичного простору України.

Можемо стверджувати, що як І. Ортинський, так і Є. Сверстюк та М. Маринович, сповідуючи максими Святого Письма, ставлять собі завдання змінити за допомогою публіцистичного слова психологію полохливого раба посттоталітарної людини на психологію сина Божого, оснащеного творчим осмисленням біблійних істин.

У другому параграфі “Моральна картина світу в бінарних опозиціях: публіцистичні перцепції” з'ясовано, що допомогти людині побачити і осяг нути світ у конкретній системі вартісних орієнтирів - це основне завдання сучасної публіцистики, яка керується християнськими принципами формування сприйнятливості людини на добро і зло. Цей “код двійки” супроводжував творчість перших українських проповідників християнства. І сьогодні він є визначальним у вартісному кодуванні світу публіцистами-гуманістами.

Нелегкий обов'язок проповідництва моральних максим перебрали на себе також Є. Сверстюк, М. Маринович та Є. Ортинський. Ситуація вибору складна з багатьох причин, оскільки духовно людину окрадено, а ті вартості, які пропонуються - це своєрідний реквізит, інструментарій задоволення та ілюзорної безпеки. Саме тому добро і зло чітко поляризується у творчості публіцистів.

У третьому параграфі третього розділу - “Свобода вибору слова в умовах посттоталітаризму (моральний аспект)” досліджено процес знецінення слова як вартості, що є чи не найбільшою трагедією нашого часу, який продемонстрував можливість вільного маніпулювання словом, а отже, інструментального, безвідповідального його застосування. Є. Сверстюк та І. Ортинський своєю творчою діяльністю акцентують увагу на сакральному вимірі слова, реалізація якого можлива за умови глибинного розуміння свободи суспільства і народу. Їхня публіцистика -- це боротьба з притлумлювальною приватною несвободою прив'язаності до ідеологічних стереотипів, яких сьогодні багато і які створюють ілюзію безмежної свободи вибору стилю життя, але водночас спричинюють процес надолуження втраченого, який, звісно, відбувається поспіхом: хтось хоче випередити інших навіть словесною формулою, хтось своєю поінформованістю.

Українська публіцистика змушена пройти нелегкий етап “спокутування комунізму” (М. Маринович), очищення від стандартизованого номенклатурного мислення.

Тоталітарний синдром дефіциту свободи призвів до небезпечних глибинних духовних деформацій: зовнішня несвобода закріпила несвободу внутрішню; свобода людини трактується як щось автономне, а не вкорінене в істині. Сучасний релятивізм секуляризованої спільноти у своїй повній духовній сліпоті не спроможний побачити і визнати Істину та її невіддільність від Свободи. І ще одна небезпека - це заперечення зв'язку свободи з моральним законом, а це вже відкриває шлях до можливості рівнозначного вибору і добра, і зла.

Тому завдання ЗМК - не дезорієнтувати реципієнта, залучаючи для цього найновіший арсенал маніпулятивних засобів, а допомогти полагодити розхитану вісь нашого духовного життя, згадати про споконвічне Слово, яке дало абсолютну, вічну і незмінну істину як основу й умову існування свободи та моральності людини.

ВИСНОВКИ

Аналіз публіцистичних творів Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського у зіставленні з моральним типом мислення публіцистики попередніх епох, від традицій ораторського мистецтва, послань апостолів, речників українства, починаючи від княжих часів, Мономахового “не лютувати словом”, через Шевченкову і Франкову “святую правду” аж до Сверстюкового “маєстату слова” дає змогу зробити такі висновки:

1. В умовах моральної кризи людства, коли світ озлиденів духовно, важливо задіяти високі пласти системного мислення, яке має звільнитися від вторинних життєвих обставин.

2. Співвіднесення тексту з історичними та культурними чинниками, що зумовили його появу, увиразнює теологічний вимір буття. Святе Письмо як першоджерело християнської проповіді та сучасної морально-етичної публіцистики стало інтертекстуальною основою творення образу світу й плекання морального типу мислення. Сучасне конструювання метатексту, зокрема у публікаціях Є. Сверстюка та І. Ортинського, представляє публіцистику думання, актуалізує непроминальне значення месіанського типу журналістики.

3. Найвищі духовні цінності закодовані у рідному слові. Якість комунікативного процесу - обов'язкова умова і запорука взаємопорозуміння.Є. Сверстюк,

І. Ортинський та М. Маринович репрезентують етапи духовного зростання (відмова від порожньої балаканини, внутрішнє очищення, прагнення робити добро), вдумливо ставляться до комунікативного акту, як до “призадуми”, сповідують етику мови діалогу, дбають про демілітаризацію слова.

4. Зіставляючи біблійну етику мови з аргументаційною базою публіцистики

Є. Сверстюка, І. Ортинського та М. Мариновича, знаходимо обнадійливі орієнтири для концептуальної публіцистики: а) нагромаджувати мудрість пошуків через опанування негативних емоцій, досвідчення апокаліптичних мотивів та катастрофічного виміру сучасності; б) уникати самому й допомагати іншим позбутися роздвоєного життя, “паралелізму слова і діла”; в) плекати культ духовного як культ прекрасного (Божа краса врятує світ!); г) виховувати людину як етичну особу, яка неодмінно вислизає з пасток пласкої соціології та гедонізму.

5. Допомагаючи своєю філософічною публіцистикою забезпечувати тяглість історичного процесу, Є. Сверстюк та І. Ортинський насамперед (подібно до польського християнського публіциста Й. Тішнера) домагаються кількаступеневої інтерпретації. Це опорний текст, коли сучасність кодифікується відповідно до свого світогляду і причетності до конкретних історичних колізій, поступове вживання їхнього тексту у соціальну структуру сучасності й майбутньої суспільної формації (перехід комерційної цивілізації у духовну), а також осучаснення досвідів авторів минулого та інтерпретація тексту читачами. Неодноразове загострення нашої уваги на християнських вартісних орієнтирах дає змогу, скажімо, Є. Сверстюкові задіювати найглибші пласти свідомості реципієнта. Домінантою кожного його твору є формотворча контамінація, яка переносить первісний метафоричний зміст Святого Письма на новий рівень метафоричного авторського світопочування. Зразком інтертекстуальності може бути есей “Блудні сини України”.

6. На якості теологічного мислення і виміру життя наголошує у своїй творчості І. Ортинський. Наша релігійність доволі часто потерпала від гіпертрофії раціонального елементу та від браку сміливості для самостійного мислення. Теологія публіциста - пошукова.

7. До формування національної журналістики, стисло - публіцистики, в умовах відновленої державності твори аналізованих авторів можуть прилучитися не тільки постановкою сокровенних питань про сенс буття, “обґрунтуванням вічного” (М.Гоголь), а й внутрішньою логікою публіцистичного тексту, специфічною моделлю комунікування.

8. Є. Сверстюк наполягає на свободі слова правди, яке “відразу ставить усе на свої місця”. І. Ортинський порушує питання про оновлення Церкви та християнства, невпинної праці над собою: віра християнська повинна бути не вірою послуху, а радше вірою досвіду, не вірою досягнень та успішної дії, а вірою відповідальності у спільноті віруючих.

9. Питання про релігійність народу Є. Сверстюк та І. Ортинський розв'язують на рівні з національним. Особливо актуальними, навіть авангардними, є питання про єдність Української церкви з її народом, значення національної ідеї у культуротворенні, відтак втілюється “національний модус ціннісного мислення”. Йдеться, рівно ж, про творче осмислення трансцендентних вартостей, відмову від насильства. Услід за П. Юркевичем, О. Кульчицьким, Є. Онацьким, В. Яновим,

І. Ортинський сповідує ідею кордоцентризму, прагнення до цілісності світу людини. християнство проповідь публіцистичний

Є. Сверстюк також застерігає від знецінення національного коріння народу й дехристиянізації культурно-історичного простору України. “Сезонні надбудови” перекрили наріжний камінь, тому вони не можуть бути спорудою нової Європи. До того ж нова масова культура, недостойна здобутків старої цивілізації, деморалізує її. Так руйнується сам образ людини як Боготвірного феномена.

10. Між людиною і вартістю - широке поле людської свободи, якій загрожує примус впокорення, хаос невизначеності. “Код двійки” (християнські принципи формування сприйнятливості людини на добро і зло) супроводжував творчість перших українських проповідників християнства. І сьогодні він є визначальним у вартісному кодуванні світу публіцистами-гуманістами. Публіцистика Є. Сверстюка, І. Ортинського, М. Мариновича дає відповідь на запитання: як побудувати відповідну ієрархію вартостей? Це вирішення семантичної проблеми - чітке значення слів та висловів; добра воля людини; формування світоглядних підвалин, які скеровують життя на обов'язок брати на себе відповідальність за вирізнення вартостей трансцендентних і нетрансцендентних

11. Усі три публіцисти предметно й повчально інтерпретують дихотомічні структури сучасності. Це стосується також свободи і сваволі у виборі вартостей. Суть свободи - у правді. Саме свободою слова - і тільки цим визначається мораль. Важливо, що твори Є. Сверстюка, І. Ортинського, М. Мариновича та інших українських і закордонних публіцистів (Л. Костенко, В. Гавела, С. Алексієвич, Й. Тішнера) упевнено дотримуються вертикалі духовного пізнання на відміну від горизонтального, площинного мислення. Розуміння свободи вибору, за Є. Сверстюком, засвідчує важливість і продуктивність індивідуального вибору, провідної ролі сумління. Звідси потреба реабілітувати цінність автентичної справедливості, значення слова як вартості, індикатора якісної насиченості духовного життя суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1.Хоменко Т. Внутрішня логіка і діалогізм публіцистичного тексту: етика комунікування // Збірник праць науково-дослідного центру періодики. - Львів, 2000. - Вип. 7. - С. 191-200.

2.Хоменко Т. Свобода вибору, свобода слова, свобода вибору слова // Вісник Львів. ун-ту. - Серія журналістика. - Вип. 21. - Львів, 2001. - С. 96-104.

3.Хоменко Т. Формотворчі контамінації у публіцистиці Євгена Сверстюка // Вісник Львів. ун-ту. - Серія журналістика. - Вип. 22. - Львів, 2001. - С. 416-422.

4.Хоменко Т. Мова як макрообраз світу (Роздуми над книгою О. Федик “Мова як духовний адекват світу (дійсності)”) // Вісник Львів. ун-ту. - Серія журналістика. - Вип. 22. - Львів, 2001. - С. 448-450.

5.Хоменко Т. Національне бачення української літературознавчої науки як утвердження національного “я” в історії // Актуальні проблеми журналістики / Збірник наукових праць. - Ужгород, 2001.- С. 402-408.

6.Хоменко Т. Публіцистика думання і пошуки істини: проповідництво у сучасній українській публіцистиці // Публіцистика і тенденції розвитку світу: Збірник наук. статей. - Львів, 1999. - С. 72-78.

АНОТАЦІЯ

Хоменко Т.М. Трансформація жанру проповіді у сучасній україномовній публіцистиці (Євген Сверстюк, Мирослав Маринович - Україна, Іван Ортинський - Німеччина). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.08 - Журналістика. -- Інститут журналістики. - Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2001.

Дисертація присвячена дослідженню осучаснення і розвитку основних жанрових ознак християнської релігійної проповіді в українській публіцистиці. Проведено комплексне вивчення наукових здобутків у галузі історичної рухомості жанру проповіді та жанрової структури публіцистичних текстів Є. Сверстюка, М. Мариновича, І. Ортинського. З'ясовано, що проповідницький жанр, хоч і підпорядковувався деяким канонічним вимогам технічного укладання тексту, не міг розвиватися лише у цих жанрових трафаретах. У цьому чи не найбільше наблизилася до особливостей проповіді публіцистика морально-етичного спрямування. Спільними для цих видів красномовства є надтрафаретне функціонування інтерпретації християнської ідеї, переважання змісту над формою, єдине (Біблійне) метафоричне поле авторських запозичень, творче їх переосмислення та дидактичне спрямування.

Ключові слова: проповідництво, морально-етична публіцистика, історична рухомість жанру, об'єктивна пам'ять жанру, біблійна етика мови, діалогічність, бінарні опозиції, ієрархія вартостей, трансцендентність, вартісні орієнтири.

АННОТАЦИЯ

Хоменко Т.Н. Трансформация жанра проповеди в современной украиноязычной публицистике (Евгений Сверстюк, Мирослав Маринович - Украина, Иван Ортынский - Германия). - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.08 - Журналистика. - Институт журналистики. - Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2001.

Диссертация посвящена исследованию развития основных жанровых признаков христианской религиозной проповеди в современной украинской публицистике. Проведено комплексное изучение научных разработок в области исторической подвижности проповеднического жанра и жанровой структуры публицистических текстов Е.Сверстюка, М.Мариновича, И.Ортынского. Установлено, что жанр проповеди, хотя и подчинялся определенным каноническим требованиям построения текста, не мог развиваться исключительно в рамках жанрового трафарета. Именно в этом мы находим сходство жанровых и содержательных параметров проповеди и морально-этической публицистики.

Общим для этих видов красноречия мы считаем надтрафаретное функционирование интерпретации христианской идеи, главенство содержания над формой, общее (Библейское) метафорическое поле авторских заимствований, творческое их переосмысление и дидактическое направление.

Е. Сверстюк, М. Маринович, И. Ортынский стремятся к упорядочению и построению определенных закономерностей не только внутри текста, но создают метатекст, в котором отражаются пространственно-временные представления современной эпохи, а также индивидуальная авторская манера. В их публицистическом творчестве гармонично соединяются заимствования и новации, что свидетельствует о восприимчивости к культурно-историческим переменам, желании оптимизировать их и повлиять посредством слова на качественную перестройку ценностных ориентиров. Тексты названных авторов в основном создаются по принципу бинарных оппозиций, как и тексты проповедей.

Информационным, фактологическим полем публицистики Е. Сверстюка,

М. Мариновича, И. Ортынского является человек в обществе, в социуме, в государстве с его взглядами и проблемами, человек, причастный ко всему, что вокруг него происходит.

Таким образом, фактами становятся фрагменты из жизни, которые тем или иным образом меняют ее. Субъективная, казалось бы, оценка этих событий авторами на самом деле не является таковой, ибо они подключают к их анализу исторические паралели, авторитетные источники, ретроспективный обзор событий. Поэтому авторская интерпретация становится многовекторной, многоцелевой, глубоко уходящей корнями в глобальное информационное поле. Обобщения направлены на то, чтобы подтолкнуть читателя к самостоятельному и свободному выбору вектора своих действий, мыслей, дальнейшей жизни.

В условиях морального кризиса человечества названные публицисты стремятся к активизации высоких пластов системного мышления, которое должно освободиться от второстепенных жизненных обстоятельств.

Соотношение текста с историческими и культурными факторами, которые обусловили его написание, позволяет сделать более выразительным теологическое измерение бытия.

Осознание того, что наивысшие духовные ценности закодированы в родном слове, обязывает публицистов вдумчиво относиться к коммуникационному процессу, придерживаться библейской этики языка диалога, стремиться к демилитаризации слова. Эти вопросы особенно актуальны в условиях возобновленной государственности, когда активизирован процесс формирования национальной журналистики.

Творческая деятельность Е. Сверстюка, М. Мариновича, И. Ортынского представляет публицистику мышления, актуализирует непроходящее значение журналистики мессианского типа.

Ключевые слова: проповедничество, морально-этическая публицистика, историческая подвижность жанра, объективная память жанра, библейская этика языка, диалогичность, бинарные оппозиции, иерархия ценностей, трансцендентность, ценностные ориентиры.

ANNOTATION

Khomenko T. Transformation of the sermon genre in modern Ukrainian publicistic writing ( Y. Sverstyuk, M. Marynovych -- Ukraine, I. Ortinsky -- Germany). -- Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology by speciality 10.01.08 - Journalism. - Kyiv National University, Institute of Journalism. - Kyiv, 2001.

The dissertation is devoted to research of the developing genre's signs in the christian religion sermons and in the modern ukrainian publicistic writing. The complex studies of scientific elaboration in a field of the historical moving sermon's genre and genre's structure of the publicistic texts were made. It is clear that the Bible was the main spring inspiration for the first Ukrainian priachers.

The Bible is the main book of the world. For Y. Sverstyuk, M. Marynovych, I. Ortinsky the Bible is a device of cognition and discovery, the bright outline of the future, the way of life, a departure point for his publicistic activities. The creative thought of the publicistics transforms the figures of speech from the Bible and implants them in the common lore, to create new symbols. Consequently, their publicistic is very meaningful.

Key words: preaching, moral and ethical publicistic writing, historical moving sermon's genre, objective memory of the genre, Bible's ethics of the language, dialogicality, binary oppositions, values' hierarchy, transcendental, value's orientations.

Размещено на Allbest.ru