Формування інформаційного простору в Німеччині напередодні та в роки Другої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування інформаційного простору в Німеччині напередодні та в роки Другої світової війни

Салата О.О.

З приходом до влади у Німеччині націонал-соціалісти, щоб закріпити свої здобутки почали формувати інформаційно-ідеологічний простір, головною функцією якого було посилення впливу на німецьке суспільство та на свідомість кожного громадянина, зокрема. Гітлер і його керівництво добре усвідомлювало, що інформація не менш важлива зброя ніж військова сила. Прагнучи взяти реванш за поразку у Першій світовій війні, гітлерівське керівництво готове було вдатися до використання найсучасніших, на той час, інформаційних технологій та методів пропаганди.

Уже на початку 30-х років у Німеччині через реформування органів виконавчої влади відбувалася перебудова всього життя німецького суспільства створювалися нові міністерства, комітети, відділи та організації покликані створити "нову" Німеччину.

Проблема інформаційного простору у гітлерівській Німеччині є сьогодні дуже актуальною, адже знання і розуміння самого поняття "інформаційний простір" та його технологічної бази є надзвичайно цікавим. Історична наука вимагає більш широкого дослідження цієї проблеми визначити основні тенденції появи такого інформаційного простору, його цілі та функції в умовах війни.

Темою психологічного впливу на населення Німеччини та пропаганди в Фашистській Німеччині займалися зарубіжні та вітчизняні історики. Серед них Лонгеріх П., Хадамовскі І., Віпперман В., Панарін І., Гогун О. та інші. Ці вчені досліджували нацистську пропаганду, її вплив на морально-психологічний стан населення. Так, П. Лонгеріх, проаналізувавши цілий ряд промов А. Гітлера та Й. Геббельса, дослідив один із методів нацистської пропаганди обробка населення через радіомовлення. І. Хадамовскі, дослідивши вплив пропаганди на населення, і особливо на бійців німецької армії. Дійшов висновку, що пропаганда повинна використовуватися обов'язково разом з застосуванням сили, тоді вони будуть доповнювати один одного [2]. В. Віпперман, вивчаючи німецький націоналізм, зробив висновок про те, що Гітлер та його керівництво використовували його як рух за відродження німецької національної ідеї [3]. І. Панарін і О. Гогун вийшли на новий рівень дослідження цієї теми, вони досліджують інформаційний простір як єдину складну структуру, інструменти і механізми, якої діють і впливають на особу та суспільство. На жаль, їх праці присвячені інформаційному впливу та протистоянню загалом, а тема Другої світової війни лише згадується як приклад, але це дає великий поштовх до нових досліджень саме з проблем Другої світової та Великої Вітчизняної війни [4].

Виходячи з вищезазначеного, завданням цього дослідження є вивчення передумов, механізмів та засобів формування інформаційного простору у Німеччині напередодні та під час Другої світової війни.

У сучасних вітчизняних словниках тлумачення терміну "інформаційне поле (простір)" ще не відображене. Якщо ж виходити із латинського значення слова "інформувати" це "зображати, складати уявлення про що-небудь", звідси логічно пояснюється, що "інформаційне поле" якраз і означає те поле чи простір, в якому існує, циркулює, обертається інформація. Поняття інформаційний простір соціально-політичне і містить в собі територіальний і космічний фактори, а найбільш важливою складовою є людський фактор, оскільки суспільна інформація призначається для людини, основний її споживач людина, і без людини вона втрачає свій сенс [5,123-124].

Під час глобальних воєн застосовується інформаційно-психологічний вплив на армію та населення противника, внаслідок якого відбувається цілеспрямована і методична дія на психічну свідомість мас шляхом різної інформації, і що найважливіше основний удар потрапляє на підсвідомість. Таким чином, дія на масову психічну свідомість дає у результаті можливість управляти масами [6].

Прикладом може стати також Німеччина часів Третього Рейху. 80 мільйонів німців, і самих вождів рейху, зокрема, рейхсміністра народної освіти і пропаганди П.Й. Геббельса приваблювали ідеї Адольфа Гітлера [6]. Методи пропаганди, розроблені самим Геббельсом, не тільки дозволили переконати народ Німеччини у правоті фюрера, але й сприяли тому, що за чотири роки війни в полон до німців добровільно здалася дуже велика кількість російських солдатів. Причому здавалися не тільки на початку війни (що ще якось з'ясовано), але і в самому кінці війни, коли Радянська Армія вже звитяжно простувала, звільняючи Європу. Поглянемо на дані, які пропонує нам О. Гогун: ".у 1942 року, після битви під Москвою шість дивізій перебіжчиків (79 779 чоловік), в 1943 році після Сталінграду, більше двох піхотних дивізій повного складу (26 108 чоловік). У 1944 році, коли багато хто в світі припускав, що війна закінчиться саме цього року, а червоноармійці, пройшовши через Україну і Білорусію, своїми очима переконалися у всій красі нацистського "нового порядку" чисельність усвідомлених "зрадників" рівна чисельному складу дивізії (9 207 чоловік)" [7,9]. Однією з важливих причин, чому радянські бійці здавалися в полон в кінці війни, було розуміння того, що радянське керівництво буде проводити чистки серед тих, хто був в оточені чи на окупованій території.

"Дієвість нацистської пропаганди оцінили і "органи", помічає А. Гогун. За знайдену ворожу листівку або власівську газету червоноармійця розстрілювали. Впродовж всієї радянсько-німецької війни військові трибунали (зрозуміло, не тільки із-за випадків з екземплярами ворожої пропаганди) винесли 167000 смертних вироків [7,10].

За загальноприйнятим у світі визначенням інформаційний простір це перш за все сума складних інформаційних технологій, які є основою і визначальним компонентом промислово-економічного комплексу транснаціональних спільнот, які впливають на формування світоглядних процесів у суспільстві (Шрейдер "Теорія комунікацій") [8,17].

Такими технологіями в умовах Великої Вітчизняної війни стали чітко розроблені урядом та керівництвом націонал-соціалістичної партії в Німеччині та комуністичної партії в СРСР методи та механізми, які робили Німецьке та Радянське суспільства поза сумнівом інформаційно-замкнутими.

Політичний режим, що було встановлено націонал-соціалістичною владою в Німеччині не менш яскраво виказував тоталітарні риси. Правда її ідеологія мала дещо інший відтінок. Центральним пунктом її ідеології було вчення про раси. Весь розвиток світової історії та культури розглядався через призму розвитку рас та расових відносин. Основні ідеї цього вчення були викладені у праці А. Гітлера "Mein Kampf", 1925". Крім того. Автор цієї праці наголошував, що німці є найвищою расою, а тому заслуговують на свій життєвий простір. Який можна отримати лише внаслідок воєн.

Внаслідок Першої світової війни та світової економічної кризи німецький народ, як і інші шукав виходу з цієї важкої ситуації. Тому в цей період ідеї націонал-соціалістичної партії були дуже привабливими, особливо притягували обурених та безробітних. Не залишилися осторонь і націоналістичні кола німецького суспільства, які звинувачували молодих демократів у поразці в Першій світовій війні.

Як тільки націонал соціалістична верхівка отримала доступ до владних структур, одразу ж почала створювати свій міністерський апарат. Так, у квітні 1933 р. Гебельс і Герінг стали керівниками новостворених міністерств пропаганди і авіації. Під контролем націонал-соціалістів опинився поліційний апарат.

З січня 1933 р. почалося усунення партійно-політичної системи. Було проведено декрет "Про захист народу і держави", який скасував основні права, що були встановлені Веймарською конституцією, та наполегливо вимагалося ввести надзвичайний стан у країні. Це сприяло активній боротьбі з політичними противниками. Багато з яких були ув'язненні у новостворених концентраційних таборах. Так як і в СРСР, була розгорнута практика переслідувань та терору проти інакодумців. З 1934 р., коли Гітлер на чолі з націонал-соціалістичною партією прийшов до влади, почався тотальний контроль за життям усього суспільства. Апарат таємної державної поліції гестапо переслідувало усіх політичних противників режиму, заарештовувало всіх підозрілих, використовуючи на допитах тортури.

Як і в Радянському Союзі, почалася перебудова духовного і суспільного життя відповідно до націонал-соціалістичних ідей. Була встановлена жорстка цензура, яка чітко слідкувала за появою різних ідейних течій. Як і радянський народ, німецький був повністю ізольований від зовнішнього світу. Безперечним і незамінним механізмом у поширенні націонал-соціалістичних ідей стали засоби масової інформації.

Основна увага комуністичної влади в СРСР та фашистського керівництва в гітлерівській Німеччині приділялася формуванню інформаційного простору, який повинен був психологічно впливати на обидва суспільства і розвиватися, відповідно, в руслі комуністичної та фашистської ідеології.

У 1933 р. було створено ряд міністерств, і хоч діяльність їх була різною, об'єднувало те, що всі вони повинні були займатися ідеологічними питаннями та пропагандою в німецькому суспільстві.

Міністерство народної освіти і пропаганди, яке очолив Йозеф Геббельс об'єднало існуючі пропагандистські організації рейху, ставши фактично монополістом у сфері інформаційно-пропагандистської діяльності. Його метою була консолідація дій з ведення пропаганди, а також дії на населення Німеччини за допомогою газет, радіо, театру, кіно та інше. У відповідності з урядовим декретом від 30 червня 1933 р. у ведення міністерства передавалися загальна політична пропаганда, вища політична школа, державні свята, преса, радіо, книгодрукування, мистецтво, музика, театр, кіно, контроль за моральним станом суспільства [9,181].

З початком Другої світової війни вся військова пропаганда всередині країни віддавалася у ведення Міністерству народної освіти і пропаганди. У Міністерстві було зібрано кращі пропагандистські кадри нацистів. Його ядро в 1933 р. складали колишні співробітники управління пропаганди НСДАП, кожен десятий з них мав золотий партійний значок. Більшість з співробітників належали до верхнього прошарку середнього класу, половина мала університетські дипломи [5,152].

Внутрішня структура міністерства постійно змінювалася, росла кількість відділів. Спочатку були утворені відділи пропаганди, радіо, преси, кіно, театру, сектор внутрішньої преси, сектор іноземної преси, сектор періодичного друку, сектор друку з питань культури, народної творчості, музики, літератури, зарубіжного туризму, але вже в 1935 р. кількість відділів збільшилася до 9, 1942-му до 14. До складу міністерства не входили, але контролювалися ним: Імперська палата культури, Управління Лейпцігського ярмарку, Німецька бібліотека, Німецький інститут міжнародних відносин, Імперське об'єднання німецької преси [10,153].

Відділ пропаганди завжди був і залишався найважливішим відділом міністерства. Цей структурний підрозділ займався засобами пропаганди, розповсюдженням серед населення нацистського світогляду, питаннями проведення з'їздів і проведення уніфікованої пропагандистської компанії на всій території Німеччини. Проведення політики міністерства на місцях здійснювали імперські відділи пропаганди. Склад керівництва налічував більше тисячі чоловік. В апараті працювала переважна більшість старих членів нацистської партії. У відділах міністерства були спеціалісти з різних галузей.

Особливу увагу заслуговує рада з видавництва, що знаходилася при міністерстві, під контролем якої знаходилося 2800 видавництв і 27 тис. книготоргових закладів. Можна сказати, що в руках міністерства знаходилася система отримання інформації. Для того, щоб створити потужний інформаційний центр у 1934 р. було об'єднано дві найбільших інформаційних агенції: агенцію Вольфа і Телеграфний союз, який входив до газетного концерну Гутенберга. У результаті об'єднання виникло "Німецьке офіційне інформаційне бюро" [5,153-154].

Оскільки радіо ставало одним із найважливіших інструментів пропаганди, під контролем міністерства пропаганди знаходилося все німецьке радіомовлення. Новостворений інформаційний центр та відділ радіо формував політику в області радіомовлення і здійснював нагляд за її виконанням. У його руках знаходилася Німецька радіомовна корпорація і 26 млн. радіослухачів 40% населення країни. Було декілька радіостанцій (Мюнхен, Кенігсберг, Лейпциг, Дрезден, Гамбург), які вели віщання на європейські країни, головним чином для німецьких робітників "фольксдойче".

Під контролем міністерства знаходилася німецька преса. 4 жовтня був прийнятий "Закон про редакторів", за яким редакторську посаду міг посісти тільки арієць за походженням. Нацисти провели чищення журналістських рядів, вигнавши з редакцій до 1939 р. більше 1400 неугодних журналістів. Займатися журналістикою могли фактично тільки члени НСРПГ [5,149].

Монопольне становище у видавництві газет перейшло до рук нацистської партії. У 1934 р. в загальній кількості видаваних газет НСРПГ мала 2,6%, а їх тираж складав 7,5% загального тиражу німецьких газет. Через 10 років кількість нацистських газет виросла до 36%, а їх тираж до 82,5% загально-германського тиражу. Офіційний орган нацистської партії газета "Volkischer Beobachter" в кінці 30-х рр. виходила в берлінському, мюнхенському і віденському виданнях [10,155].

Щодня в міністерстві пропаганди вищі чиновники, нерідко сам Геббельс, проводили закриті прес-конференції, де нацистське керівництво повідомляло про внутрішні і міжнародні найважливіші події та їх оцінку, давалися вказівки про необхідні коментарі, а також визначалися основні тактичні і стратегічні завдання пропагандистських кампаній. Усі вказівки міністерства підлягали обов'язковому виконанню. Служби міністерства готували зведення і матеріали для різних пропагандистських кампаній, а також із екстрених і політично гострих питань. Ці матеріали за спеціальними вказівками керівництва прямували на радіо і в пресу [5,150-151].

Діяльність засобів масової інформації була повністю підпорядкована ідеологічним засадам НСДАП, тому дозволила створити ефективний апарат тотальної пропаганди націонал-соціалістичної ідеології і забезпечити підтримку агресивного зовнішньополітичного курсу фашистської Німеччини з боку більшості німецького населення. Таким чином, сходження націонал-соціалістів до політичної влади і весь період існування Третього рейху супроводжувалися інтенсивною пропагандистською кампанією, якою керував міністр народної освіти і пропаганди Йозеф Геббельс. Він підпорядкував своїй владі всі сфери ідеологічної дії на свідомість мас пресу, радіомовлення, літературу, музику, кінематографію, театр, образотворче мистецтво, комерційну діяльність, туризм. Під його керівництвом працювала близько тисячі офіційних пропагандистів [11].

Нацистська пропаганда відіграла величезну роль в переконанні німецького населення у тому, що лише війна вирішить усі політичні та економічні негаразди. Гітлер широко використовував свою здатність активізувати великі маси людей. Він вимагав проводити політичні мітинги тільки увечері, коли психічні і фізичні можливості людини ослаблені. Він розмивав психіку людей, робив її сприйнятливішою, а потім зосереджував її на обмеженому числі гасел, які повторював невпинно, всюди і постійно:

1) "знищення марксизму";

2) розрив Версальського договору;

3) завоювання Росії;

4) гарантія "соціальної безпеки" усередині;

5) відновлення "національного престижу" Німеччини і всіх німців [11].

Ці головні гасла повторювалися всіма мовами, у статтях, перед всіма колами населення, з усіх трибун і сторінок газет.

Ще однією важливою державною установою, яка контролювала інформаційно-ідеологічний простір було Міністерство науки, виховання і народної освіти, створене 30 квітня 1934 р. До кола його компетентностей входила організація вищої, середньої і середньої спеціальної освіти у Німеччині, основною базою для його формування послужило аналогічне міністерство в Пруссії, що існувало раніше. У підпорядкування МНВНО були передані середні і вищі (раніше у веденні земель) навчальні заклади. Міністр призначав ректорів і деканів університетів, керівників студентських організацій, а також Націонал-соціалістичного союзу доцентів Німеччини.

Гітлер приділяв величезну увагу пропаганді, за допомогою якої можна було розповсюджувати ідеали націонал-соціалізму і створити такий інформаційний простір, завдяки якому здійснити всі задумані ідеологами загарбницькі плани. Саме тому головним завданням Міністерства було впровадження в широкі маси нацистських ідей через мистецтво, музику, театр, кіно, книги, радіо, навчальні посібники і пресу.

Експлуатація радіомовлення з метою психологічної обробки населення стала одним з головних методів нацистської пропаганди. Тільки в період виборчої кампанії в лютому на початку березня 1933 р. було трансльовано 45 передвиборчих заяв уряду, зокрема цілий ряд промов А. Гітлера і коментарів Йозефа Геббельса до них [12,300].

Тепер пропаганда нацистів велася в умовах безперервного терору по відношенню до політичних противників. Санкціоновані державою репресії по відношенню до опозиції (як, наприклад, розгром КПГ протягом передвиборного тижня 28 лютого 5 березня 1933 р.) дозволяли більш ефективно маніпулювати громадською думкою. Можливо, саме тому стратегія залякування розглядалася нацистами як складова частина пропагандистської роботи [13,168]. На думку сучасника Геббельса О. Хадамовського: "Пропаганда і диференційоване застосування сили повинні доповнювати один одного в особливо продуманій формі. Вони ніколи не є абсолютними протилежностями. Застосування сили може бути частиною пропаганди" [2,22].

Важливим аспектом, який вплинув на розвиток системи нацистської пропаганди в 1933 р., стало послідовне завоювання гітлерівським режимом права на висвітлення подій у засобах масової інформації. Протягом першого року управління Німеччиною нацисти зосередили у своїх руках керівництво радіомовленням і пресою, практично знищили пресу, яку видавали інші політичні сили. Таким чином, було створено особливий інформаційний простір, який дозволяв гітлерівському керівництву без перешкод, не боячись будь-якої політичної конкуренції, формувати суспільну думку серед німецьких громадян.

Які ж надії покладала гітлерівська верхівка на інформаційний простір, основним засобом якої була пропаганда? Після приходу Гітлера до влади населення покладало надію на оновлення політики Німеччини і покращення життя кожного громадянина. Більшості здавалося, що до влади прийшов уряд, здатний здійснити рішучі заходи як у внутрішній політиці. Так і в зовнішній: переглянути несправедливі, на думку німців, міжнародні договори і вивести економіку з кризи.

На початковому етапі свого правління гітлерівські ідеологи, щоб прихилити на свій бік не лише середній клас, а й крупну буржуазію та професійне чиновництво намагалися завуалювати справжні цілі, прикриваючись традиційними буржуазними цінностями. Так, незважаючи на те, що однією з основних рис нацистської ідеології було антихристиянство, А. Гітлер, оголосив християнство "базисом суспільної моралі" [14,18]. Націоналізм зображувався як рух за відродження німецької національної ідеї, наголошувалося на тому, що він увібрав у себе найкращі прусські традиції і генерує через них нові морально-психологічні установки в суспільстві. Гітлер ставив себе поряд з такими відомими німецькими державними діячами як Фрідріх Великий, Бісмарк і Гінденбург [3,276].

Розуміючи, що робітники це основна рушійна сила у здійсненні гітлерівських планів, керівництво країни розпочало кампанію з ідеологічно-психологічної обробки цієї частини німецького суспільства та проголошення поліпшення соціального становища і статусу робітників [15,126].

Оскільки Німеччина в цей період знаходилася у важкій економічній кризі, на державному рівні було розгорнуто широку програму добродійності, яка створювала ілюзію гуманної соціальної політики нацистської держави. Керівництво націонал-соціалістичної партії намагалося використати важке економічне становище в країні та матеріальні проблеми більшої частини німецького населення.

Середні верстви населення, особливо їх "низи", стали вразливі до фашистської пропаганди. На них надзвичайно важко вплинули наслідки війни і післявоєнної інфляції, внаслідок чого багато хто фактично залишився без коштів для існування. До того ж, залякування фашистської пропаганди комунізмом падали на благодатний грунт, а відсутність класової свідомості і організації заважали розібратися в нацистській демагогії. Великим успіхом користувалася в цьому середовищі, з її традиційними націоналістичними настроями, пропаганда реваншизму, що вправно грала на тому, що Німеччина втратила все внаслідок Версальського договору. Нацисти також використали важке становище робітників, у їх бідах звинувачували єврейське населення, розпалюючи таким чином антисемітські настрої.

Так, прагнучи продемонструвати турботу свого уряду про народ, Гітлер створив нацистський благодійний фонд "NSV", якому приділялася велика увага і який став ще одним механізмом впливу на громадян Німеччини. Директиви від імені фонду видавало Головне управління народного добробуту. До середини 1939 року у складі Націонал-соціалістичної народної добродійності функціонували 40 гау 813 округів, 26138 організацій на місцях, 97161 осередків і 511689 блоків [16,118].

З 1933 року організація видавала щомісячний журнал "Націоналсоціалістична служба народу" (нім. Nationalsozialistischer Volksdienst), а з 1936 року книжкову серію "Вічна Німеччина" (нім. Ewiges Deutschland).

Цей фонд відкривав власні дитячі садки, що конкурували з аналогічними дитячими установами при церкві. Члени партії приводили своїх дітей у новенькі дитячі садки, де їм прищеплювався культ фюрера.

З початком Другої світової війни "Народна добродійність" "NSV" усе більше переймала на себе функції держави, перш за все, в питаннях роботи з дітьми і молоддю.

Один з найбільш відомих напрямів діяльності "NSV" материнство і дитинство. Цей підрозділ займався арійськими жінками протягом всього терміну вагітності і після народження дитини. У складних випадках матерям також надавалася фінансова підтримка. Далі з матерями і дітьми продовжували роботу в дитячих садах і центрах допомоги матерям.

Націонал-соціалістична народна добродійність фінансувалася за рахунок пожертвувань і внесків його членів. На кінець 1938 року на "NSV" безкоштовно працювало близько мільйона чоловік [17,227].

У підпорядкуванні Націонал-соціалістичної народної добродійності знаходилися наступні підрозділи і установи:

• допомога матері і дитині,

• робота з матерями при Німецькому союзі жінок,

• фонд Гітлера на навчання,

• допомога по господарству,

• станції комунального обслуговування,

• допомога неповнолітнім,

• боротьба з туберкульозом та ін. [16,118].

Крім цього, "було розгорнуто систему добродійності, що створювала ілюзію щедрої соціальної політики нацистської держави"[17,228].

Такі заходи режиму, як кампанія по збору засобів до фонду "зимової допомоги" безробітним, проведення загальнонаціональних "днів одного блюда" і організація масового дозвілля трудящих структурним підрозділом Німецького трудового фронту (ДАФ) мали великий пропагандистський успіх. Російський дослідник нацизму А.Галкін, описуючи той величезний резонанс, який отримала у німецькому суспільстві діяльність фонду зимової допомоги, відзначав: "Суми, що доводилися на кожного опікуваного, були невеликі і складали в середньому 27-30 марок. Проте пропагандистський ефект такого роду масової допомоги, що надавалася, як правило, у вигляді урочистих подарунків був вельми великий" [17,228].

Нацистська пропаганда, керована Й. Геббельсом зображала А. Гітлера канцлером нового типу, "останнім оплотом проти комуністичної небезпеки, останньою надією селян і робітників, захисником християнської релігії", втілювачем загальнонаціональних інтересів [18,68]. Вона формувала образ нової держави, який наполегливо впроваджувався в життя суспільства та свідомість кожного німецького громадянина, зокрема.

Досить ефективним виявився метод психологічної обробки населення створення образу ворога в масовій свідомості. Нагнітаючи страх перед комуністичною загрозою, розпалюючи антисемітські настрої, пропаганда усувала багато перешкод на шляху встановлення нацистської диктатури. Про ефективність психологічної обробки свідчить той факт, що боротьба гітлерівського керівництва з комуністичною та соціал-демократичною партією Німеччини сприймалася значною частиною суспільства, особливо середнім класом і селянством, часто, досить позитивно. Документальні підтвердження цьому факту приводить англійський дослідник Ян Кершоу. У своїй праці він акцентує увагу на тому, що значна кількість селян об'єдналася і створила так, званий "Селянський союз" (Селянський фронт), який брав на себе зобов'язання виробництва сільськогосподарської продукції для Третього рейху [18,68-69].

А ось, що стосується робітників, то після ліквідації комуністичної та соціал-демократичної партій Німеччини більшість активістів робітничого руху та й більшість самих робітників змушені були піти у підпілля. На основі донесень і рапортів служб безпеки відомий історик Ян Кершоу прийшов до висновку, що більшість робітників у Третьому Рейху, незважаючи на таку потужну інформаційну атаку пропаганди, зберегли вороже ставлення до нацистів [19,37]. пропаганда населення радіомовлення нацистський

Внаслідок виданого "Закону про надзвичайні повноваження" була також заборонена діяльність профспілок (натомість було створено Німецький трудовий фронт), заарештовано більшість профспілкових активістів, закрито газети і журнали демократичної орієнтації.

До середини 1933 р. інформаційний простір Німеччини вже повністю підпорядковувався гітлерівському керівництву. Опозиційна діяльність була практично ліквідована. Ліві сили були знищенні з неймовірною жорстокістю та демонстрацією безпощадності нового режиму до всього суспільства.

Якщо первинною метою руху націонал-соціалістів було захоплення влади, то після того як цього було досягнуто, усі зусилля були спрямовані на встановлення контролю над німецьким суспільством та свідомістю окремих громадян за допомогою пропаганди та агітації. Причому, практично ніхто не розумів справжніх цілей лідера націонал-соціалістичної партії А. Гітлера. Але важливим чинником прихильності до ідей фюрера були робота, статус та матеріальні блага, які повністю залежали від відданості режиму.

Націонал-соціалістичну партію Гітлер бачив як інструмент, який необхідно використовувати для втілення в життя рішень уряду в масштабах всієї країни. Головним завданням членів партії була пропаганда ідей фюрера. Пропаганда наскрізь пронизувала суспільство. Розповсюдженим став примус і тотальний контроль. Глибоко увійшло в традицію привітання "Хайль Гітлер", яке виражало підтримку фюреру та його режиму. Пропаганда партії охоплювала усі сфери життя рядового німця. На пропагандистському плакаті в 1936 р. в районі Мюнхена було написано: "Партія має свою думку з будь-якого питання: мистецтво, світ, рівність, релігія, недільні прогулянки і, зрозуміло, євреї". У основі ж всіх тим лежало всюдисуще вихваляння фюрера, його "досягнень", його майбутніх цілей [20,158].

Таким чином, у політичній концепції, яку запроваджувало гітлерівське керівництво реальність втрачала свій сенс, вона ставала непривабливою. Інформаційний простір, що формувався ставав замкнутим але він відображав реваншистські прагнення більшої частини німецького суспільства.

Формування нового інформаційного простору в Німеччині полягало не лише у нав'язуванні націонал-соціалістичної ідеології, а в першу чергу, у перебудові системи освіти, створенні нових знання і уявлень про Німеччину, сусідні країни про місце Німеччини в Європі та світі та ін.

Література

1. Longerich P. Nationalsozialistische Propaganda // Deutschland 1933-1945: neue Studien zum NS -Herrschaftssystem / Hrsg. von Bracher K. D., Funke M., Jacobsen Н.-A. Duesseldorf, 1992. 410 s.

2. Hadamowsky E. Propaganda und nationale Macht. Die Organisation der oeffentlichen Meinung fuer die nationale Politik. Oldenburg, 1933. 128 s.

3. Wipperman W. Der konsequente Wahn. Ideologie und Politik Adolf Hitlers. Muenchen, 1989. 342 s.

4. Панарин И.Н. Информационная война, РR и мировая политика. М., Горячая линия Телеком, 2006. 352 с.; Панарин И.Н. Информационная война и геополитика. М.: Издательство "Поколение", 2006. 560 с.; Гогун А. Черный PR Адольфа Гитлера: Документы и материалы. М: Эксмо, Яуза, 2004. 416 с.

5. Панарин И.Н. Информационная война, РR и мировая политика. М., Горячая линия Телеком, 2006. 352 с.

6. Зелинский С.А. Информационно-психологическое воздействие на массовое сознание. http://psyfactor.org/.

7. Гогун А. Черный PR Адольфа Гитлера: Документы и материалы. М: Эксмо, Яуза, 2004. 416 с.

8. Шрейдер Ю.А., Шаров А.А. Системы и модели. М.,1982. 152 с.

9. Аникеев А.А., Кольга Г.И., Пуховская Н.Е. НСДАП: идеология, структура и функции. Ставрополь. 2000. С. 270 c.

10. Панарин И.Н. Информационная война и геополитика. М.: Издательство "Поколение", 2006.560 с.

11. Historicus. Историк общественно-политический журнал. http://www. historicus.ru/propaganda/.

12. Longerich P. Nationalsozialistische Propaganda // Deutschland 1933-1945: neue Studien zum NS -Herrschaftssystem / Hrsg. von Bracher K.D., Funke M., Jacobsen H.-A. Duesseldorf, 1992. 410 s.

13. Мельников Д., Черная Л. Преступник номер один. Нацистский режим и его фюрер. М., 1981. 414 с.

14. Deutsche Geschichte 1933 -1945. Dokumente zur Innenund Aussenpolitik / Hrsg. von Michalka W. Frankfurt am Main. 1992. 331 s.

15. Soeseman B. Propaganda und Oeffentlichkeit in der "Volksgemeinschaft" // Nationalsozialismus und die deutsche Geschichte: Einfuerung und Ueberblick / Hrsg. von Soeseman B. Deutsche Verlags-Anstalt, Stuttgart Muenchen, 2002. 240 s.

16. Энциклопедия третьего рейха. М., Локид-Миф, 1996. 587 с.

17. Галкин А.А. Германский фашизм. М.: Наука. 1967. 370 с.

18. Kerschaw I. Der Hitler-Mythos: Fuererkult und Volksmeinung. Muenchen, 1999. 520 s.

19. Kershaw Ian. Popular Opinion and Political Dissent in the Third Reich, Oxford 1983. 422 s.

20. Ян Кершоу. Гитлер. Ростов на Дону: Феникс. 1997. 320 с.

Размещено на Allbest.ru