Історичні засади виникнення преси українських військових формувань

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

Історичні засади виникнення преси українських військових формувань

Сегеда С.П.

Шлях, який пройшла Україна до своєї незалежності, був довгим і складним. Українська військова преса є важливою і невід'ємною частиною української національно-патріотичної преси, адже становлення України як держави на початку ХХ ст., зокрема в 1917-1920 роках, було пов'язане зі збройною боротьбою і зі створенням національних військових формувань. І простежити, як виникла та розвивалася преса перших українських військових формувань початку XX ст. на тлі історичного і політичного життя, - означає простежити важливий період історії українського народу та його державницьких змагань. Українська військова преса відобразила всю розмаїтість тогочасного життя: політичну боротьбу, державотворчі зусилля, військові події, суспільно-політичні стосунки, економічні умови, культурні здобутки.

Історичний період, у який відбувалося зародження української військової преси та її формування, можна охарактеризувати «добою упертого поборювання Росією та Австро-Угорщиною рештків українських політичних та національно-культурних прав, здобутків, традицій та окреслення українського народу як самостійного суспільно-національного витвору» [3,40]. Ще перед першою світовою війною в досить несприятливих для цього умовах зародився задум збройної боротьби за самостійну українську державу. Однак, як зазначає Василь Кучабський, «думка про національну окремішність України встигла захопити лише розмірно дуже незначні кола інтелігенції» [4,15]. Натомість існували уявлення про автономію України в складі держав-загарбниць. Але під впливом процесів, що відбувалися в Західній Європі, зокрема, в Польщі, «українська ідея запанувала в численних гуртках молоді в Галичині, а на Наддніпрянщині питання національно-державного визволення не існувало» - вважали літописці історії Січових Стрільців [4,38]. Хоча саме зі Східної України прибула низка політичних діячів, які згодом створили у Львові Союз Визволення України (СВУ), що першим серед українських організацій проголосив своєю метою утворення самостійної української держави [10,69]. Спортивно-просвітницькі організації Східної Галичини, зокрема, «Січ», «Сокіл», об'єднували в своїх лавах охочих займатися не лише спортом, а й відродженням національної свідомості. У «Соколах» гуртувалася, насамперед, міська інтелігенція. Згодом їхня діяльність поширилась на провінційні міста й містечка Галичини. Потім такого ж типу організація виникла і в селах. На відміну від міських Кирило Трильовський запропонував назвати сільські організації «Січами» [11,14].

Англійська ідея скаутингу та польські таємні військові товариства вказали галицькій молоді шлях до організації національних збройних формувань. Австрія підтримала антиросійський військовий рух і після таємних товариств утворилася «перша явна українська військова організація що прийняла назву «Стрілецького товариства», а згодом, по затвердженні статуту, назву «Українських Січових Стрільців». Пізніше таку назву одержав легіон при австрійській армії 1914 року, а 1917 року - і київські Січові Стрільці.

Отже, з 1912 року у Львові започатковано військове навчання серед української молоді. Пізніше виникли осередки стрілецького руху: «Січові Стрільці-1», «Січові Стрільці-2», «Стрілецький Курінь».

Стрілецький рух пропагував серед українського народу ідею збройної боротьби і створення українських збройних сил. Саме до цього періоду належать і згадки про перший військовий часопис «Січові вісти», який вийшов у світ у 1912 році. Зміст цього часопису, умови, в яких він започаткувався - невідомі.

До організації «Січові Стрільці-1» належали студенти вищих шкіл, вона за складом і програмою була прообразом школи старшин, працювала над ідеологічним вихованням молоді під гаслом збройної боротьби за самостійність нації, над всебічною підготовкою з військової справи, для чого й почала видавати на початку 1913 року ідеологічний журнал «Відгуки». Журнал редагував студент Львівського університету Омелян Кучерішка. Девізом цього видання було гасло «Українська держава і збройна боротьба за її самостійність». Багато матеріалів журналу стосувалося саме військового вишколу студентської молоді [6,151].

У 1913-1914 роках військовий вишкіл «Січових Стрільців» значно пожвавився. Крім вивчення теоретичних курсів товариство займається бойовими вправами, вчиться стріляти. Про що знаходимо підтвердження: «З протоколу других надзвичайних зборів «Січових Стрільців-2», що відбулися дня 12 листопада 1914р. - довідуємося ось такі подробиці: (На цей час організація охоплювала Львів, мала 277 членів, ділилася на 8 чет). Чети робили полеві вправи, лаштовано для них виклади про тактику, розвідчу службу, нічний похід, таборування, склад кріса і т.д. В тім короткім часі відбулися навіть іспити із впоряду та складу кріса» [14,20].

Деякі члени «Січових Стрільців», наприклад, О.Квас, В.Кучабський, В.Гнатевич та інші, працювали над укладанням української військової термінології та підручників з військової підготовки. Наслідком об'єднання у березні 1914 року львівських організацій «Січові Стрільці-1» і «Січові Стрільці-2» стало поширення мережі товариств. Із третього осередку стрілецької організації, товариства «Сокіл», вийшло кільканадцять стрілецьких товариств у Тернополі, Чорткові, Золочеві, Городку та у Львівському повіті. Сокільські Стрільці вчилися стріляти, робити бойові вправи, марширували. Вони мали свій друкований орган «Запорозькі Вісти», який пропагував ідею військового вишколу і друкував фахові статті з різних ділянок військових знань [6,225].

З кадрів, що були підготовленні у передвоєнних стрілецьких товариствах, утворився пізніше легіон Українських Січових Стрільців, виросло чимало ідейних провідників, старшин і підстаршин для українського війська. І поряд зі створенням військових підрозділів ішло виникнення їхніх друкованих органів як засобів інформування, консолідації та підняття бойового духу особового складу, пропаганди цієї справи серед населення.

Світова війна розпочалася 28 липня 1914 року, а вже 3 серпня старшина об'єднаних Січових Стрільців оголосила загальну мобілізацію. Утворився легіон Українських Січових Стрільців кількістю 8-10 тисяч осіб. Кілька місяців легіон утримувався виключно на пожертвування українського народу. Стрілецькі кадри не були достатньо вишколені, а найважче було з навчанням добровольців. Не вистачало зброї й одягу, але високим був ентузіазм народу і лави стрілецтва зростали. Чужинці-очевидці зазначали: «Твердою і стійкою мусить бути душа цього народу, який прагне своєї волі і чекає першої нагоди її вибороти» [12,153].

Незабаром епіцентром воєнних подій стала Галичина. Українські Січові Стрільці у зв'язку з захопленням Львова російськими військами переїхали до Стрия. У стрілецькій касі, яка поповнювалася з пожертв громадян, вичерпалися кошти. Довелося звернутися до австрійської військової влади, яка категорично вимагала обов'язкової присяги австрійському престолу і зменшення кількості Січових Стрільців до 2000 осіб. «Коли не допомогли ніякі аргументи і серед опозиції перемогла ідея за всяку ціну вдержати нехай і числом малий легіон, 2500 вибраних добровольців склало 3 вересня присягу» [6,243].

Січові Стрільці виступили проти російських військ, вважаючи, що перемога Австрії сприятиме Україні у побудові власної держави. Приблизно так, лише орієнтуючись на Росію, думали й українці, які перебували в російській армії. Але у складі російської армії українців не визнавали як націю: для самодержавства вони були звичайними російськими солдатами, а галичани, хоча і в складі австрійської армії, все ж таки створили національний підрозділ - Українське Січове Стрілецтво, де команди подавалися українською мовою і вперше за всю українську історію почали видаватися українські військові часописи.

Перші стрілецькі часописи виходили на фронті. Це були рукописні видання чи розмножені на гектографі. Виходили вони за дозволом командування, друкувалися на стрілецькі кошти, які надходили з продажу часописів, та на пожертвування стрільців. Тираж цих видань був незначним - від кількох десятків до кількох сотень примірників, однак охоплювали вони широке коло читачів за рахунок того, що ці видання передавалися із рук в руки, влаштовувалися колективні читання вголос. Так зі змістом часописів ознайомлювалися майже всі стрільці.

З утворенням легіону УСС почала працювати Пресова Квартира УСС, що спочатку мала завданням збирати історію Січових Стрільців. Матеріали збирали як представники Квартири, так і самі стрільці, які писали і надсилали відомості до «Головної книги УСС». Тут, зокрема, зазначалося, що на 1 травня 1916 року грамотні серед стрільців становлять 82,783 %, неграмотні 10,117 %, нема даних щодо 7,1 % [8,149]. Вже це може свідчити про значний вплив преси на стрільців, а висока грамотність контингенту зумовила потребу в друкованому слові, вона була однією з причин виникнення і розвитку військової преси. Поширенню друкованого слова сприяли і голосні читання та обговорювання прочитаного, що влаштовувались серед стрільців.

Осип Назарук, начальник Пресової Квартири УСС, стверджував, що в цивільній пресі на той час (1914-1915рр.) не надавали належної уваги збройній боротьбі УСС, на цю тему публікувалося мало матеріалів. «До сей пори на пальцях одной руки можна б почислити згадки про їх кріваві подвиги, що дісталися до нашої преси, та й ще лишилося б трохи пальців» [8,142].

Аркадій Животко [2,196] першим військовим друкованим органом вважає «Січові Вісти» (редактор Д.Катамай), що виходили в 1912-1914 роках. Богдан Гнатевич, описуючи історію Українських Січових Стрільців, згадує орган «Сокола-Батька» - «Запорозькі вісти», який виходив навесні

1914 року, «пропагував ідею військового вишколу і друкував фахові статті з різних ділянок військового знання» [6,251].

Першими військовими часописами в період бойових дій не випадково були гумористично-сатиричні видання. Безперечно, стрілецький гумор був для стомлених війною людей джерелом позитивних емоцій, яких так не вистачало їм для поповнення душевної енергії, служив своєрідним психологічним розвантаженням. Початок преси Українських Січових Стрільців, як вважає І.Крупський [7,43], було закладено сатиричним журналом «Новініяда», редактором якого був Р.Купчинський. Вийшов тільки один номер цього журналу. Згодом «Новініяда» вийшла у другій, доповненій редакції. Сатирично коментували текст журналу цікаві малюнки Осипа Куриласа.

Регулярним стрілецьким гумористично-сатиричним журналом був «Український самохотник», що почав виходити з липня 1915 року під редакцією М.Ірчана. Згодом назва журналу була змінена на «Самохотник». Тематика журналу була вже більш різноманітна, ніж у «Новініяди». Це й оперативна інформація, і цікаві усмішки, анекдоти на стрілецькі і загальноукраїнські теми. Журнал не тільки потішав жартами, записував життєві картини у гумористично-сатиричний формі, а й давав стрільцям різні поради, інформував про події у війську. Всього вийшло 35 номерів «Самохотника». Окрім «Самохотника» до переліку гумористично-сатиричних часописів належать журнали «Молодий само- хотник», який почав виходити з 1916 року у Львові, стрілецький часопис «Бомба».

Виходили й інші часописи, зокрема місячник «Вісник Пресової Квартири УСС», що виходив з травня 1916 року, «Просвітні листки Січових Стрільців» - невеликі за обсягом книжечки кишенькового формату, тираж яких нерідко перевищував 10 тисяч примірників. «Хоча у цих часописах здебільшого друкувалися теоретичні статті з проблем армійського будівництва й оперативна інформація, вони відіграли певну роль у становленні українського війська, -- пізніше зазначив С.Петлюра. - Окрім цього часописи сприяли найдоцільнішій організації збройної держави, конструкції управління військами - від вищих органів аж до периферії, принципам та методам військового керівництва» [9,49].

У 1917 році галичани, що вже не сподівалися вже отримати автономію для свого краю від Австрії, звернули погляд до Києва. Січові Стрільці, маючи з травня 1917 року журнал «Червона калина» [5,26], висловлювали на його сторінках свої думки про вільну, незалежну Україну, про необхідність наполегливої боротьби за цю велику мету. Певну роль в національно-патріотичному вихованні Січових Стрільців зіграв журнал «Усусу» (від початкових літер Українські Січові Стрільці). Виходив також часопис «Стрілецький щит». Більшість видань з різних обставин були недовговічні, але зробили помітний внесок в історію розбудови українського війська.

Варто зазначити, що умови і шляхи виникнення військової преси на Західній і Східній Україні суттєво різнилися. Як бачимо з вищенаведеного, засади виникнення військової преси в Галичині були такі:

- утворення перших військових формувань;

- нагальна потреба поширення ідеї самостійної української держави серед військовиків;

- письменність особового складу, його прагнення бути поінформованими щодо становища на фронті;

- цивільна національно-патріотична преса була джерелом для виникнення військової (перші матеріали на військові теми друкувалися в цивільній пресі; там же редактори майбутніх військових часописів М.Ірчан, В.Пачовський та інші набували журналістського досвіду тощо), проте не задовольняла потреб війська у друкованому слові;

- початок бойових дій активізував виникнення військових часописів.

Якщо в Галичині умови для створення українських військових формувань назріли у 1914 році, а перші військові організації постали ще раніше - з 1912 року, то з того часу і веде свій відлік років українська військова преса, яка виникла для піднесення бойового духу і поширення ідей боротьби за українську державу. З удосконаленням і структуризацією Української Галицької Армії ускладнювалася і структура преси.

А на Східній Україні заборона україномовної преси російськими властями та відсутність до 1917 року національних військових формувань спричинили затримку у появі українських військових видань. Вояки, що були мобілізовані з українців Наддніпрянщини та воювали в складі російської армії, своїх військових формувань чи навіть підрозділів не мали. Про власні часописи українських вояків не могло бути й мови. Навіть українська преса існувала в досить скрутних умовах, а після початку першої світової війни царський уряд хвилею погромів, заборон і репресій прореагував на заяви українських часописів, що українці повинні дотримуватись у війні нейтралітету. Нарешті постановою від 9 січня

1915 року видання всієї української періодики припинено. Зрозуміло, що такі заходи проти преси якоюсь мірою пригасили український рух у Придніпров'ї, проте загасити не змогли.

Перебуваючи у складі російської армії, українці духовно гуртувалися. Вони почали вимагати організаційного відокремлення, дозволу від російського командування на формування українських підрозділів. Ці вимоги щодо формування українських частин як з боку Українського уряду, так і самих українських вояків особливо стали наполегливими і категоричними після того, як Український уряд у травні 1917 року скликав у Києві перший військовий з'їзд. 700 делегатів представляли майже 1 000 українських вояків. З'їзд обрав Військовий Генеральний Комітет як найвищий керівний орган для організації Української Армії [13,арк.109]. Наслідком першого, а також другого військових з'їздів стало стихійне формування українських частин в російській армії. «В залежності від кількості українських вояків у тій чи іншій частині формувалися сотні, курені, дивізії. У самому Києві по весні 1917 р. сформовано 1-й український піхотний полк ім. Б.Хмельницького» [12,153].

За даними О.Удовиченка, понад 4 млн. українських вояків на величезному російському фронті підтримували українську національну ідею і могли бути важливою складовою частиною майбутньої української армії, проте «по дорозі в Україну більшість українських частин було роззброєно московськими комуністами, а деякі були примушені демобілізуватися. Частина з них загинула чи була розпорошена в боях» [12,153]. Таким чином, тільки незначна частина потенційних українських вояків влилася до складу Української Армії і взяла участь у боротьбі за незалежну Україну.

На думку автора статті, одна з важливих причин такого становища полягала в недостатній інформованості українських вояків про події в Україні через незначну кількість друкованих органів. І як наслідок -- невисокий рівень національної свідомості вояків. Історичні умови склалися дуже несприятливо для розвитку української преси в середовищі вояків на російському фронті. Тільки зі створенням українізованих частин виникли перші військові часописи, започатковані як самостійні органи або як додаток до російськомовної військової преси.

В Наддніпрянській Україні перші українські військові часописи започатковані в 1917 році були науково-теоретичними: журнал «Українська військова справа» та «Вісник Українського Військового Генерального комітету». Теоретичні статті про будівництво армії доповнювала оперативна інформація. Низка часописів, адресованих українським воякам, виходила поза межами України. Так, наприклад, виходу «Вісника Військового З'їзду Кавказького Фронту» передувало створення українізованих частин в складі російської армії, що перебувала в 1916-1918 роках на захопленій Росією частині Туреччини - Східній Анатолії з центром у Трапезунді. Українська Центральна Рада у 1917 році призначила уповноважених (комісарів) для українізації військових частин російської армії. «29 жовтня - 4 листопада 1917 року відбувся в Трапезунді український армійській з'їзд, організатори якого навіть видали 5 ч. «Вістей Українського Військового З'їзду Кавказького Фронту» [1,145]. Редакторами часопису зазначено комітет, куди входили організатори з'їзду, зокрема, сотник Г.Хименко, уповноважений М.Свідерський.

В Ризі з червня 1917 року при Виконавчій Раді українців 12 армії виходив «Український голос», в Закавказзі - «Вісти Закавказзя». У вищеназваних виданнях головна увага приділялась національному вихованню українців. В часописах 1917 року підкреслюється гостра зацікавленість вояків у виході військових друкованих видань, а також описуються труднощі, з якими стикається редакція при їх виданні. В «Українському голосі», зокрема, зазначається: «Діло наше на перших кроках свого іс- тнування стрінулося з цілою купою технічних, фінансових та інших перешкод» [1,145].

Другим напрямом виникнення українських військових часописів українізованих частин російської армії було видання україномовних додатків до російських військових газет. Наприклад, українська громада Одеського гарнізону у серпні-вересні 1917 року видавала газету «Салдатська думка», що виходила як додаток до російськомовної «Солдатской мысли». З 6 вересня 1917 року газета стала самостійною, змінила назву на «Рідний курінь», видавати її стала Одеська Українська Військова Рада.

Таким чином, у Східній Україні перші часописи виникли в 1917 році двома шляхами: по-перше, як додаток до російськомовних військових видань, по-друге - як самостійні органи перших українських військових громад. Заборона російськими властями україномовної преси взагалі, менший відсоток грамотності у царській армії та відсутність до 1917 року українських військових формувань спричинили затримку у виникненні української військової преси в цьому регіоні порівняно з західним регіоном.

додаток патріотичне видання військова преса

Література

1. Биковський Л. На кавказько-турецькому фронті. Спомини з 1916-1918 рр. - Вінніпег-Денвер, 1968.

2. Животко А. Історія Української преси. - Мюнхен, 1989 - 1990.

3. Животко А. Нарис історії української преси. Курс лекцій. - Подєбради, 1937.

4. Історія Січових Стрільців. - К.: Україна, 1992. -- 346 с.

5. Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. - К.: Київський військовий гуманітарний інститут, 1996. - 140 с.

6. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська. - Львів: Світ, 1992. - 702 с.

7. Крупський І. Національно-патріотична журналістика України (друга половина XIX - перша чверть XX століття). - Львів: Світ, 1995. - 184 с.

8. Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. - Львів: Союз Визволення України, 1916.

9. Петлюра С. Військова література. - Варшава, 1937.

10. Субтельний О. Україна. Історія. - К.: Либідь, 1991. - 509 с.

11. Трильовський П. Гей, там на горі Січ іде!... - Вінніпег: Трідент прес ЛТД., 1965.

12. Удовиченко О. Україна у війні за державність. - К, 1994.

13. Центральний державний архів вищих органів влади і управління України. - Ф.4054. - Оп.1. - Спр.3.

14. Шухевич С. Видиш, брате мій... - Вінніпег, 1967.

Размещено на Allbest.ru