Особливості сучасної методології дослідження історії становлення та розвитку преси українських збройних формувань

Размещено на http://www.allbest.ru/

військовий преса державність український

Особливості сучасної методології дослідження історії становлення та розвитку преси українських збройних формувань

Сегеда С.П.

Дослідження становлення та розвитку української військової преси, що функціонувала за різних форм державності України(УНР, Гетьманату, незалежної України), а також у підпіллі та в еміграції, є важливим для воєнних істориків з низки причин. Газетна періодика збройних формувань не тільки як систематизовано-хронологічне джерело[4,с.51] відкриває можливість проводити ретроспективний аналіз творення і трансформації війська держави, але й дає підґрунтя для вироблення рекомендацій щодо оптимальних шляхів подальшої трансформації системи військових ЗМІ як важливого складника інформаційно-пропагандистського забезпечення війська, напрямів використання преси для побудови Збройних Сил України сучасності і в майбутньому. Однак донині недостатньо розроблений такий напрям історичної науки як методика воєнно-історичного дослідження, завдання якої полягає в розкритті методів і прийомів роботи з наративними джерелами, до яких належить і газетна періодика. Незважаючи на те, що необхідність розробки такого напряму постала давно[20,с.З]. Нижче окреслюються основні принципи і методи дослідження військової преси.

Монометодологія з її партійно-класовим підходом до досліджень, викладена у роботах В.Т.Логіна[15], А.П.Дмитрієва[5], Є.В.Саричева[21], працях під редакцією І.Є.Шаврова та М.І.Галкіна[ 17], А.С.Желтова, Т.Р.Кондраткова та С.А.Хоменка[16] й інших, після розпаду CPCP була критично переглянута науковцями. Формування нової методології пройшло шлях від категоричного заперечення досягнень попередників, відмови від радянської теоретико-методологічної основи історичної науки, властивих науковцям першої половини 90-х pp. XX століття[6], до думки про творчий, критичний підхід до використання напрацювань радянських вчених щодо методології наукового дослідження[19].

Слушною є думка вітчизняного науковця Я.Калакури[8,с.381], який підкреслював, що слід акцентувати увагу на документалізацїї дослідження, переосмисленні попереднього досвіду, методологічному переозброєнні пострадянських істориків, хоча донині подекуди не вдалося подолати упередженість, необ'єктивність трактування явищ і персоналій. За останні роки в Україні вийшли праці М.Г.Білухи[1], О.В.Крушельницької[14], І.С.П'ятницької-Позднякової[ 18] та інших учених, де висвітлюється сучасна методологія наукових досліджень взагалі. Російський історик І. Ковальченко[9], ґрунтуючись на досвіді попередників, присвятив свою працю саме методам історичного дослідження. Подібних питань торкається вітчизняний науковець В.Головко[3], акцентуючи увагу на проблемах сучасної української історичної науки.

Пошук нових теоретико-методологічних підходів до дослідження питань воєнної історії триває. До нього долучився і автор статті у процесі роботи над дослідженням становлення і розвитку військової преси.

Дослідження преси досить об'ємне і складне як через великий обсяг матеріалу(документи, друковані видання), так і через його територіальну розпорошеність по архівах, довготривалу недоступність для дослідження тощо. Особливості дослідження становлення української військової преси випливають також зі складності історичного моменту, що характеризується творенням військових друкованих органів і становленням їх структури, з відомчої підпорядкованості видань, їх різнорідності і прискорених темпів трансформації на тлі активного будівництва українських збройних сил. Сучасний методологічний інструментарій, який являє собою «взаємозв'язаний, органічно цілісний комплекс трьох основних компонентів: а)принципи(правила) дослідження; б)методи( прийоми, способи) пізнання; в)допоміжні або спеціальні засоби дослідження»[8,с.22], варто взяти за фундамент, на якому можна будувати дослідження процесів розвитку військової преси за її майже столітню історію.

Для уникнення помилок і упущень, забезпечення правдивого вивчення і глибокого висвітлення досліджуваної проблеми мають стати керівними принципи історизму, системності, об'єктивності, всебічності, наступності. Принцип історизму зумовлює вивчення діяльності військових видань у зв'язку з суспільно-економічними, політичними процесами, ходом творення українського війська. На засадах цього принципу можна виявити провідні тенденції становлення військової преси, розгортання її системи і згасання до рівня існування преси об'єднань колишніх учасників бойових дій, прихильників збройної боротьби за незалежність України(таборова преса, преса комбатантів, військово-політичних організацій, груп тощо), збереження ідеї та набутого досвіду діяльності колективів видань з метою передачі їх наступникам.

Так як військові видання функціонували як складники системи: часопис група військових видань військова преса національно-патріотична преса український інформаційний простір, то для дослідження також важливий принцип системності. Він є однією з обов'язкових умов об'єктивності дослідження військової преси. Сам принцип об'єктивності передбачає якнайповніше виявлення існуючих і доступних на сьогодні джерел, нетенденційну, точну характеристику змісту і тематичних напрямів публікацій, відкритої і латентної інформації. В процесі роботи важливим є і принцип всебічності: розгляд об'єкта дослідження з соціальної, політичної, філософської точки зору тощо.

Також, вивчаючи розвиток української військової преси, необхідно виявити і дослідити всю систему джерел, що містять відомості про розвиток військової преси у різні періоди: архівні джерела(офіційні документи державних органів та установ, листи, звіти, доповіді, огляди періодики, фінансові документи); праці політичних і громадських діячів, військових керівників; мемуари учасників подій тощо; самі друковані видання 1917-1921 pp., часописи УПА, військові газети і журнали 1991-2007 pp., залучаючи цивільну національно-патріотичну пресу та опозиційну, в її числі і військові газети противника. Перевага має надаватися документальним джерелам, так як газетні публікації і мемуаристика належать до наративних джерел, на яких позначається суб'єктивне бачення автора чи засновника видання. Принцип всебічності проявляється і в тому, що досліджується функціонування української військової преси за різних форм державності України, в підпіллі, в еміграції. Також мають враховуватися не тільки внутрішні чинники розвитку військової преси, а й зовнішні, наприклад, міжнародні. Принцип наступності застосовується при встановленні зв'язків між пресою визвольних змагань 1917-1921 pp., пресою УПА та системою військових друкованих ЗМІ незалежної України. Використання зазначених принципів та підходів у тісному взаємозв'язку дає можливість реконструювати історію української військової преси не тільки через опис фактів, віднайдених у джерелах, а й через висновки, що складаються на базі роботи.

Для дослідження становлення та розвитку української військової преси автор обрав низку методів, які у комплексному використанні дають можливість виконати поставлені завдання та зробити достовірні висновки. Серед загальнонаукових методів дослідження було використано метод наукового аналізу, періодизації та класифікації, типологічний, статистичний, синхронний та інші, які при дослідженні військової преси мали свої особливості.

Метод наукового аналізу застосовувався при дослідженні структурних одиниць військової преси і виявлення їхнього функціонального призначення. Автор ввів для впорядкування об'ємного матеріалу методологічне поняття структури військової преси, яке досі істориками, зокрема С.Костем[ 11; 12], Г.Кривошеєю[ 13], П.Федоришиним[22] та іншими, розглядалося побіжно, обмежувалося певними територіальними чи хронологічними рамками. Визначення груп військових періодичних видань дозволяє здійснити адекватне дослідження матеріалу. Водночас проводився аналіз усієї системи військової преси як складової національно-патріотичної преси та визначалося її місце в інформаційному полі України. Метод структурно-функціонального аналізу було застосовано під час дослідження як системи військової преси українських збройних формувань 1917-1921 pp., преси УПА і військової періодики 1991-2007 pp., що знаходились у єдиному комплексі національно-патріотичної преси, так і відповідних її складових. Слушним було застосування цих методів і під час аналізу тематичних напрямів військових часописів. На основі аналізу фактів та узагальнень виявлено існування та ймовірність збереження системи військової преси, з'ясовано фактори, які сприяють чи протидіють цьому.

Метод типології відіграв важливу роль при дослідженні складових елементів системи військової преси. Насамперед варто було визначитися з поняттям «український військовий часопис», з характеристиками військового видання як типу періодики. В.А.Ігнатієнко[7,с.7] пропонував застосувати поняття української преси до всієї україномовної преси, навіть іншомовної, яка захищала інтереси української культури. Автор статті підтримує думку С.Костя[12,с.З], що преса, написана хоча й українською мовою для українців, але має на меті інтереси іншої держави, не може вважатися справді українською пресою.

Щоб установити приналежність того чи іншого часопису до військових видань, необхідно глибоко дослідити першоджерело і зробити висновки щодо його типоутворюючих ознак, серед яких дослідники української преси[23] виділили тематику, зміст та спрямування видання, характер читацької аудиторії, її інтереси, форми та методи відображення дійсності. Однією з типологічних ознак військової газети є її редакційний комітет (редакція) та контингент авторів матеріалів, що публікуються у виданні. Тому важливо встановити імена авторів публікацій військових видань, які доклали зусиль до творення військової преси. Отже, українська військова преса це сукупність видань, які мають такі характеристики: засновником чи видавцем є військове (воєнізоване) формування чи об'єднання; спрямування матеріалів в основному на військову читацьку аудиторію; державницький напрям тематики газети чи журналу; проблемно-тематичні напрями базуються на питаннях, пов'язаних з побудовою, функціонуванням чи реформуванням війська і його структур; редакційний комітет та авторський колектив складається переважно з осіб, пов'язаних із військом; керівництво пресою здійснювалося військовими; мета видання інформування, пропагандистсько-виховний вплив на особовий склад, підняття морального духу війська. Щодо мови видання, то вона в своїй більшості є українською (на перехідному етапі вживалися українська і російська). Стосовно таборової преси, то до військової зараховуємо часописи, що видавалися в різні часи в таборах для українських військовополонених, інтернованих вояків, упускаючи ті, що виходили для інших груп інтернованих осіб.

Так як автор розглядає існування військової преси XX початку XXI століття як один процес, що розбитий на кілька періодів та етапів, хронологічно обмежених знаковими подіями, метод періодизації та класифікації теж було використано в дослідженні. Виділення періодів дало можливість визначити спільні закономірності і відмінності в кожному з них. Автор виділив період становлення військової преси перших українських військових(і воєнізованих) формувань; період становлення преси Української революції, що включає етапи становлення військової преси доби Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, в екзилі; період діяльності видань УПА, період становлення системи військової преси незалежної України. Така періодизація процесу становлення і розвитку військової преси для описання його за періодами запропонована вперше, так як пресознавці минулого лише встановлювали окремі зв'язки між пресою різних років. Важливо було визначити рубіжні події, факти, які мали значення для становлення військової преси і могли слугувати віхами.

Періодизація становлення української військової преси та її класифікація дала можливість простежити безперервність і спадкоємність, тривалість в часі процесу зародження, розвитку військової преси від перших часописів до системи сучасної періодики; зокрема завдяки періодизації вдалося виділити в межах кожного періоду найважливіші його здобутки, концептуальні положення.

Біографічний метод дав змогу встановити редакторські та авторські колективи, простежити долю конкретної особи в період її роботи у структурах військової преси.

Проблемний метод був одним із ключових методів дослідження, адже найважливішою проблемою, яка потребувала вирішення автором, були протилежні підходи до трактування тих самих подій і процесів у радянській та емігрантській історіографії. Застосовуючи проблемний метод, автор зосереджувався на поставленій меті, відмежовуючись від інших завдань.

Застосування синхронного методу сприяло виявленню розбіжностей у підходах при вирішенні друкованими органами однакових завдань з інформаційно-пропагандистського забезпечення війська. Для порівняння взято військові газети 1919 та 2000 років. Досить доречним стало застосування синхронного методу і під час з'ясування використання досвіду видань 1917-1921 pp. у військовій періодиці 1991-2007 pp.

Безперечну користь дало і застосування комп'ютерних технологій під час опрацювання матеріалів газет та розробки таблиць і додатків.

Серед спеціально-історичних методів дослідження було використано: історико-порівняльний, проблемно-хронологічний, історико-системний, історико-генетичний та інші.

Важливість використання історико-порівняльного методу підчас нашого дослідження обумовлена потребою зіставлення засад становлення і розвитку військової преси у різні періоди XX початку XXI століття, порівняння окремих етапів становлення військової преси а також засад формування редакційних колективів часописів різних періодів та рівня і способів керівництва військовою пресою. Використання проблемно хронологічного методу забезпечує з'ясування зв'язку певного етапу розвитку військової преси з відповідним етапом загальноісторичного розвитку України та її збройних сил, в тому числі й для визначення як загальних хронологічних рамок дослідження, так і окремих його аспектів. За допомогою цього методу також можна виявити тенденції зміни ваги військової преси у системі військових ЗМІ.

Історико-системний метод застосовувався з метою ґрунтовного аналізу систем військової преси та принципів їх функціонування на основі синтезу системних елементів історичних подій і процесів, а саме під час аналізу системи керівництва військовими виданнями, вивчення цензури. Нами було доведено існування зв'язку між структурними одиницями системи військової преси на окремих етапах 1917-1921 pp. та 1991-2007 pp.

Застосування історико-генетичного методу необхідне під час розкриття послідовності розвитку преси воєнізованих і збройних формувань, спадкоємності її рис та тенденцій. Виявивши видання, що слугували підґрунтям виникнення преси 1917 року, автор відстежив збереження традицій військової преси в таборових виданнях та газетах діаспори, пресі УПА; розглянувши систему радянської військової преси, що існувала на території У країни на 1991 рік, проаналізував її як підставу для виникнення військової преси незалежної України. Метод історичного генезису дав можливість простежити логічне відтворення системи військової преси, що розвивалася внаслідок формування необхідних умов для її подальшого сталого існування. Адже розуміння глобальних засад об'єктивної історичної реальності ґрунтується на аналізі їх попередньої структури та відповідних проявів. Цей метод застосовано для визначення сутності засад розвитку військової преси, для дослідження основних тенденцій збереження і трансформації традицій українських військових часописів у сучасній військовій пресі.

Серед застосованих у дослідженні преси методів важливе значення відіграв статистичний, який дав можливість кількісні дані відобразити у вигляді таблиць, діаграм. Важливість використання цього методу полягає у необхідності залучати інформацію, що існує у статистичному вигляді чи її можна в такий спосіб здобути. Tак, статистичні дані про процентне співвідношення військових і цивільних часописів, статистику щодо тематичного наповнення газет, складу редакційних комітетів та авторського колективу подано в таблицях. Згодився статистичний метод і під час визначення відсотка вмісту матеріалів військової тематики в цивільній пресі відповідних періодів, україномовних та російськомовних матеріалів у військових часописах, публікацій про військове будівництво та про становище в країні і світі тощо.

Зокрема було впроваджено метод наукової вибірки, контент-аналіз газет. Метод вибірки єдиний метод, за яким можна зібрати кількісно визначену інформацію про великі групи газетної періодики. Щоб скласти випадкову вибірку, потрібно було укласти повний список досліджуваних видань, з якого буде здійснюватися вибір. Уникнути суб'єктивної вибірки, яка не дасть достовірних результатів допомагає техніка отримання репрезентативної випадкової вибіркової сукупності: військові газети вивчалися суцільно, урядові кожна 2-а газета, газети противників українських збройних формувань у визвольних змаганнях, газети опозиційних політичних партій та рухів кожна 6-а газета. У науковій літературі 10% вибірка при генеральній сукупності понад 700 одиниць вважається достатньо репрезентативною.

Контент-аналіз важливий метод кількісного і якісного вивчення змісту періодики, який варто використовувати в дослідженні простих і складних якісних ознак і особливо широко він застосовується для формалізованого опрацювання великих за обсягом і різнорідних за змістом видів або комплексів письмових історичних джерел[9]. Досліджуючи військову пресу, автор з'ясував певну систему якісних ознак, які характеризують властивості об'єктів і явищ, тобто створюється певний інструментарій для обліку об'єктів цих елементів у формі анкети-таблиці[ 1]. Так як контентаналіз передбачає знання дослідником подробиць змісту друкованого видання[2,с.180-189], то автор попередньо вивчав військові та цивільні видання, фіксував найбільш поширені терміни, працював над виявленням категорій, які необхідні для кодування і систематичного опрацювання.

Контент-аналіз характеризується точністю, системністю і дає змогу порівнювати групи фактів з кількісно визначеними символічними даними: словами, висловами, поняттями тощо. Точність контент-аналізу залежить від якості концептуалізації, проведеної дослідником до аналізу, від схеми аналізу та визначених категорій. Приміром, якщо для дослідження питання висвітлення військової політики України у пресі українських збройних формувань 1917-1921 pp., 1991-2007 pp. за основу взято категорію «Ідея незалежності України», то для статистичної обробки даних можна застосувати інформанти-символи «незалежність», «суверенітет», «самостійність» тощо. Для того, щоб розробити зазначене вище питання, слід визначити набір категорій, як от: ідея соборності України, функціонування українського війська і форми його структурних одиниць, бойовий досвід, духовність і моральний фактор у війську, військова підготовка та освіта, міжособистісні стосунки у війську, військові видання та інформаційні війни, взаємовідносини війська і народу.

Tаким чином, використання згаданих вище методологічних принципів та застосування зазначених методів дозволяють досить повно й об'єктивно висвітлити як окремі складові, так і всю проблему становлення і розвитку української військової преси у взаємозв'язку з історичними подіями і процесами, що відбувалися в українських збройних формуваннях на теренах України в цілому у XX на початку XXI століття.

Список використаних джерел

1. Білуха М.Г. Методологія наукових досліджень: Підручник. K.: АБУ, 2002. 480с.

2. Бородкин JI. И., Соколов А. К. Историк и изучение социальных процессов: Об использовании массовых источников и количественных методов их анализа в новейшей зарубежной историографии// История СССР. 1983. № 1. С.ISO189.

3. Головко В.В. Криза сучасної української історичної науки: теоретичний та історіографічний контекст. Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.06. Дніпропетровськ, 2000. 19с.

4. Губа П.І. Періодична преса як джерело дослідження українського державотворчого процесу 1917-1920 pp. Дис.... докт. іст. наук, K., 2006. 487с.

Б.Дмитриев А.П. Методология и методы воєнного исследования. М.: ВПА им. В.И.Ленина, 1973. 176с.

б.Журавлев С. В. Партийностьи профессионализм историка / С. В. Журавлев// Профессионализм историка и идеологическая конъюнктура. Проблемы источниковедения советской истории. М.: ИРИ РАН, 1994. 397с.

7.Ігнатієнко В.А. Українська преса (1816-1923рр.): історико-бібліографічний етюд. / Ігнатієнко Варфоломій Андріянович. К, 1926. 76с.

8. Калакура Я.С. Історичні засади українознавства. К, 2007. 381с.

Э.Ковальченко И. Д. Методы исторического исследования. М.: Наука, 1987. 435 с.

10. Количественные методы в исторических исследованиях: Учеб. пособие для студ. вузов./ Под ред. И. Д. Ковальченко. М.: Высш. школа, 1984. 384 с.

11. Кость С. Преса боротьби й ідей: західноукраїнська публіцистика першої половини XX століття. -- Львів, 1994. --576 с.

12. Кость С., Тимчишин О., Федірко К. Нариси з історії української військової преси. Львів: Світ, 1998. 356 с.

13. Кривошея Г. Українська військова преса в період боротьби за державну незалежність республіки. -- Львів, 1993. -- 120 с.

14. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник. K.: Кондор, 2003. 192 с.

15. Логин Т.В. Диалектика военно-исторического исследования. М.: Наука, 1979. 222 с.

16. Методологические проблемы военной теории и практики. Под ред. А.С.Желтова, Т.Р.Кондраткова та Е.А.Хоменко. Изд. 2-е, дополн. и перераб. М.: Воениздат, 1969. 512 с.

17. Методология военно-научного познания. Под ред. И.Е.Шаврова, М.И.Галкина. М.: Воениздат, 1977. 420 с.

18. П'ятницька-Позднякова І.С. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навч. посібник. K., 2003. 116 с.

19. Реєнт О.П. Деякі проблеми історії України XIX початку XX ст. стан і перспективи наукової розробки// Укр. іст. журн. 2000, № 2. С.3-26.

20. Санцевич А.В. Методика исторического исследования. 2-е узд., перераб., доп./ АН УССР, Ин-т истории; Отв. ред. Ф.П. Шевченко. К.: Наукова думка, 1990. 190с.

21. Сарычев Е.В. Методологические проблемы комплексного исследования морального фактора в войне. М.: ВПАим. В.И.Ленина, 1977. 200 с.

22. Федоришин П. Преса і українська державність (1917-1920). -- Тернопіль, 177 с.

23. Шкляр В., Мелещенко О., Мукомела O., Паримський І. Українська журналістика вчора, сьогодні, завтра. K., 1996. 168 с.

Размещено на Allbest.ru