Окремі питання управління пресою українських збройних формувань 1919 року

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі питання управління пресою українських збройних формувань 1919 року

Сегеда С.П.

У процесі реформування Збройних Сил України одним із дискусійних є питання ведення виховної роботи серед особового складу. Існування виховних структур в армії і на флоті, розгалуженої системи військової преси має як прихильників, так і противників. І ті, і другі, в основному, спираються на досвід сучасних іноземних армій, часто упускаючи історичний досвід періоду українських визвольних змагань 1917-1921 pp., звернутись до якого є низка причин. По-перше, власний досвід ближчий для нашого менталітету, по-друге, основне коло проблем, які вирішує сьогодні наша армія щодо патріотичного виховання військовослужбовців, підняття бойового духу, формування внутрішньої мотивації і високої готовності до захисту Вітчизни, дуже близьке до тих, що були актуальними для українського війська у період його становлення на початку XX століття. В статті вперше на основі розгляду та порівняльного аналізу діяльності виховних структур Української Галицької Армії (УГА) та Армії УНР порушується питання управління українською військовою пресою з метою підвищення ефективності пропагандистсько-агітаційного впливу на особовий склад.

Щоб гасло захисту відродженої незалежної соборної України стало близьким і зрозумілим як самим воякам, так і цивільному населенню, яке підтримувало армію і матеріально, і живою силою, і ідеологічно, щоб згуртувати військо навколо національної ідеї та підтримувати бойовий дух, виявилися необхідними спеціальні заходи створення виховних та інформаційних структур різних рівнів. Вони розгорнули масштабну ідеологічну, організаційну, видавничу, культосвітню роботу, у своєму розвитку пройшли неоднозначний і складний шлях, зумівши відіграти визначальну роль у піднятті бойового духу війська, формуванні поглядів як вояків, так і старшин. На відміну від інституту політкомісарів Червоної армії, які крім агітації, пропаганди та політичного виховання мали у військах іспецифічні обов'язки партійного нагляду і контролю, виховні структури українського війська зосереджувалися на культурно-просвітній роботі, спираючись на надбання національної культури і мистецтва[20,арк.10].

Оскільки армія Української Народної Республіки й Українська Галицька Армія протягом майже всього часу були окремими армійськими одиницями, то й про єдиний орган управління виховними структурами і, зокрема, військовою пресою не йшлося. Правда, 11 серпня І919 року було створено Штаб Головного Отамана для керівництва бойовими діями та формування з двох армій єдиного війська. Але «компетенція Штабу обмежувалася лише на справи оперативні... Таке обмеження в правах не давало спільному проводові повести ширшої праці для об'єднання армії і для зосередження в її руках заряду всіма справами, що торкаються збройної сили»[5,с.592], в тому числі і справою управління військовою пресою. Обидві українські армії мали окремі виховні органи, куди належали і відділи управління пресою, які ставили перед собою схожі завдання. Уряд, в свою чергу, створював структури, в коло відання яких входила і військова преса. Так центральна газета Армії УНР «Українська ставка» за 2 січня 1919р. опублікувала документ, який повідомляє про створення управління преси та інформації і розкриває його структуру: «В склад управління входять отсі існуючі установи: 1) Українське телеграфне агентство і управління всіх радіотелеграфів на У країні в порозумінню з міністерством пошт і телеграфів та військовим міністерством. 2) Бюро преси (Державний вістник, відділ внутрішньої преси, відділ закордонної преси) 3) Центральне Інформаційне бюро з усіма відділами, 4) Інформаційне Бюро Армії. Державна друкарня. 6) Центральне управління по справам печаті, як то ж інші державні, земські і міські установи, які є або будуть утворені та мають зв'язок з пресою і пропагандою>>[17]. В роботі Управління преси та інформації брали участь і представники з Галичини, зокрема, з 6 січня 1919р. «виконуючим обов'язки головного управляючого управління преси і пропаганди з правами міністра назначено комісара преси доктора Осипа Назарука>>[16,с.153], який згодом став одним із редакторів центрального часопису УГА «Стрілець>>[2,с.3070;14].

Новостворене Інформаційне Бюро Армії УНР ставило завданням не тільки керувати справами преси, а й вело широку культурно-просвітницьку роботу[12]. Воно мало філії у військових з'єднаннях Армії УНР, ці філії засновувало і розпускало саме Інформаційне Бюро Армії УНР. Однак в управління військовою пресою нерідко авторитарно втручалися командири, проти чого виступало керівництво Інформаційного Бюро. У зв'язку з цим повідомляється, «що право заснування і скасування Інформаційного Бюро Армії при всяких частинах належить тільки головному Інформаційному Бюро Армії. Ні полкові, ні дивізійні, ні корпусні командири, ні закладати, ні скасовувати філії Інформаційного Бюро Армії при своїх частинах права не мають» [8]. Головне Інформаційне Бюро Армії УНР підтримувало тісні зв'язки з інформаційними бюро у військах, а також із державними установами, громадськими організаціями, співпрацювало з ними у справі збору інформації, про що свідчить опубліковане оголошення в газеті «Українська Ставка»: «Громадяне! Всі існуючі зараз філії Інформ. Бюро Армії УНР, всі повіткоменданти й комісари, всі народні управи, просвіти, кооперативи, інструктори поза шкільної освіти і вчительські та робітничі спілки повинні не забувати присилати кожного разу до Інформаційного відділу Інформ. Бюро Армії УНР відомості! про повіт, місто, село, де ви перебуваєте. Наша українська армія потребує знати як найкраще про стан свого краю. А хіба всім вам не цікаво самим більше знати? Тож не забувайте, чого від вас прохають! Інформ. відділ Інформ. Бюро Ар. УНР>>[ І2].

Протягом періоду, що охоплює кінець грудня 1918 року кінець листопада 1919 року у підпорядкуванні Інформаційного бюро армії УНР була ціла низка часописів, які ним і видавалися. Це, зокрема, центральні часописи «Ставка» («Українська ставка»), «Військово-науковий вістник», «Новини», «Український козак», «Дзвін», «Наш прапор». Мету цих часописів сформульовано на прикладі літературно-військового тижневика «Наш прапор»: «дати кожному козакові, селянину й громадянину землі нашої повне освітлення військово-громадських подій біжучого життя. Журнал «Наш прапор» повинен бути в кожній сотні, батареї й самій дрібній команді, в кожній селянській «Просвіті», скрізь по всім українським інституціям: ми Українці повинні любити і знати військове діло: знати що робиться в нашій армії, для армії» [10]. В архівах знайдено закон про видання часопису «Прапор У країни», проте жодного номера не збереглося. У цьому документі висвітлено головні тематичні напрями українських військових часописів:«Ухвалений Радою Народних Міністрів Закон «Про видання при Культурно-Освітньому Відділі Головного управління Генерального штабу ілюстрованого тижневика «Прапор України».

Для своєчасного і скорого поширення національної свідомості, військового знання, а також піднесення військового духу і почуття українського патріотизму серед козаків згадками про славні військові події і життя старих часів на У країні та її велику боротьбу, про скарби рідного краю, про долю українців на всьому світі, повідомлення їх про українські справи, як на Батьківщині так і за кордоном, видавати при КультурноОсвітньому Відділі Головного управління Генерального штабу військовий ілюстрований тижневик під назвою «Прапор України».

Для провадження справи видання цього тижневика утворити тимчасово в складі Культурно-Освітнього відділу редакцію, штати якої до цього додаються.

На утримання персонального складу і на різні витрати в справі друку, малювання гравюр, утворення фотографічних відбитків і клішів, а також контору з експедицією, асигнувати авансом на 3 місяці один міліон вісімдесят чотири тисячі триста (1.084.300) гривень. Підписи: Голова Ради Народних Міністрів, Т.В.О. військового міністра[18,арк.15].

До армійських (регіональних) часописів періоду грудня 1918 року листопада 1919 року належать газети «Республіканець», «Воля», «Стрілецька думка» та інші. На них теж поширювалася компетенція Інформаційного Бюро Армії УНР.

Корпус Січових Стрільців, який був у складі Армії УНР, мав власний орган управління просвітницько-агітаційною роботою Пресову Квартиру CC, яка видавала газету «Стрілецька думка», що була офіційним органом корпусу CC та виразником ідеології і визвольно-патріотичної думки. До цієї Пресової Квартири належали О. Бабій, Я. Чиж, С. Опока, О. Кучерішка, член редакції першого часопису військової тематики «Відгуки», який виходив у Львові у 1912р.

У березні 1919р. в Українській Армії було створено додатковий інформаційний орган «Бюро народного повідомлення», яке входило до Генерального штабу і ставило за мету координаційний зв'язок між військовою та цивільною пресою, готувало до друку інформацію, що надходила з українських та іноземних ЗМІ[4,с.16]. Можна сказати, що за часів Директорії продовжувалося активне творення загальнонаціонального інформаційного простору, яке розпочалося за існування Української держави.

На відміну від Армії УНР (Наддніпрянщини) Українська Галицька Армія мала добрий взірець для творення власних пропагандистсько-агітаційних структур Пресову квартиру Українських Січових Стрільців, яка діяла упродовж 1914-1918рр., однак не відразу ним скористалася. Назва Пресова Квартира не повністю відповідала змісту діяльності цієї структури, яка охоплювала широкий спектр ідеологічних, організаційних, видавничих, культосвітніх заходів, проте справа видання часописів і управління військовою пресою була одним із пріоритетних завдань Пресової Квартири, яку було створено «для планового ведення та доцільного керування широким та різноманітним духовним та культурним життям і творчістю УС Стрілецтва...» [ 11,с. 140], в тому числі й виходом військових часописів. Першу ПК У CC очолювали Т. Мелень і О. Назарук, а від весни 1916 до 1918рр. -- на фронті І. Іванець, а в Коші М. Угрин-Безгрішний. У Пресовій Квартирі УCC працювали Л. Лепкий, Р. Купчинський, І. Іванець, М. Гайворонський, А. Баб'юк, Т. Мойсейович, Г. Трух, В. Дзіковський, О. Курилас, М. Гаврилко, Л. Гец, В. Бобинський, М. Голубець та інші. Так як на той час грамотні стрільці становили значний відсоток(наприклад, на 1.05.1916 р. 82,78 %), то вже це може свідчити, що вплив преси на них був досить сильним і саме висока грамотність була однією з причин активного розвитку військової преси УCC. Другою причиною поширення військових часописів була певна байдужість цивільної преси до збройної боротьби УСС[7,с..139-154].

Пресова Квартира розвинула написання стрілецького літопису, збирала фотолітопис, пісенну спадщину. «Вона ініціювала всю освітню роботу, виклади, дискусії, проводила курси для неграмотних стрільців, вела стрілецький хор, що виступав з концертами в різних містах Галичини, гімназійні курси, які покінчило загалом 140 стрільців, та добре поставлену бібліотеку»[11,с.140]. Випускалися стрілецькі видання: журнали «Український самохотник», «Бомба», «Самопал», місячники «Шляхи», «Червона Калина», «Вістник Пресової Квартири». Пресова Квартира вела «Хроніку Січового Коша», влаштовувала освітні курси для стрілецтва[2,с.3070].

Tаким чином, логічно було припустити, що багатий позитивний досвід діяльності Пресової Квартири У CC відразу ж мала б узяти на озброєння новостворена Галицька Армія, ядром якої у листопаді 1918р. став Легіон УCC. Однак командування УГА не вважало, що в армії, яка складалася з добровольців, необхідні виховні структури. Крім того, сам командувач Галицької Армії генерал М. Омелянович-Павленко та ряд його прибічників відстоювали принцип армії поза політикою[9,с.74]. Помилка коштувала дорого: було втрачено час і досвідчених працівників Пресової Кватири УCC, яка самоліквідувалася у битвах за Львів у листопаді 1918р, так як її працівники були задіяні на фронтах; українське військо втратило важливий центр формування у стрільців і старшин високих морально-бойових якостей.

9 листопада утворився Державний Секретаріат Військових Справ (ДСВС) у складі уряду ЗУНР, розпочалося планомірне військове будівництво. В Державному Секретаріаті Військових Справ було організовано відділи: пресовий, письменний і духівництва. Зокрема, пресовий відділ з грудня 1918р. по травень 1919р. видавав для керівного складу УГА «Вістник Державного Секретаріату Військових Справ», який з червня р. змінив назву на «Вісник Українського Війська». Було створено референтури пропаганди в міністерстві, Начальній Команді Галицької армії, корпусах і бригадах, а також Пресову Квартиру, армійські газети, Преподобництво (інститут військових духівників), Відділ Освіти, фронтовий театр. Пресова Квартира Начальної Команди Української Галицької Армії, яка сформувалася у лютому-березні 1919р. і діяла до січня 1920р., стала послідовницею Пресової Квартири УСС[13].

За статутом Пресової Квартири НКГА передбачалося створити відділи: начальних референтів, організаційно-інструкторський, відділ преси та видавництва, культурно-освітній, літературно-бібліотечний, відділ експедиції та контролю, історико-архівний [19,арк.4-14зв]. Проте згодом назви і функції відділів дещо змінилися. Пресова Квартира НКГА складалася з 7 відділів: організаційного(начальник четар І. Онищук); видавничого; вічового організація мітингів(начальник

Озарків); історичного(начальник М. Федюшка-Євшан, з 23 листопада 1919р. І. Кревецький); інформаційного (начальник С. Ткачівський); бібліотечного (начальник П. Івасевич); театрально-музичного (референт П. Артемович) [6,с.245].

Кожен з відділів мав відповідну структуру і ділянку роботи. Так організаційний відділ організовував і керував ідеологічною та культурно-освітньою роботою у всіх частинах армії. Йому, зокрема, були підпорядковані бюро пропаганди корпусів, старшини освіти корпусів і бригад, які широко використовували в роботі військові видання, відділ стежив за правильним і рівномірним розподілом часописів[19,арк.4зв.5зв.]. Видавничий відділ відповідав не тільки за часописи Галицької армії, але й за брошури з історії, географії України, випуск листівок, «метеликів» тощо, контролював їх вихід у світ[19,арк.4-5зв.]. Інформаційний відділ збирав відомості про події в У країні й у світі, прослуховуючи радіопередачі та реферуючи часописи, на підставі яких готував матеріали для військової преси, бюро пропаганди Галицької Армії, контролював надходження часописів та їх використання[19,арк.14-14зв.]. Таким чином, преса УГА потрапляла в поле впливу не одного, а як мінімум трьох відділів Пресової Квартири.

Керівниками Пресової Квартири HK УГА в різний час були І. Герасимович, І. Ерденбергер, О. Левицький. В корпусах УГА працювали бюро пропаганди (начальники О. Гачкевич, В. Баб'як, М. Щуровський, Чайковський). Враховуючи досвід УCC та тогочасних армій країн Європи, Держсекретаріат військових справ ЗУНР і Начальна Команда Галицької армії визначили основне русло діяльності армійського преси підняття боєготовності війська та національної свідомості і скеровували друковані видання у це русло. «Від Пресової Квартири Начальної Команди Української Галицької Армії по корпусах працювали залежні від бюро пропаганди, по бригадах освічені старшини>>[ 1 ,с. 1965]. Вертикальні зв'язки також виражалися в цензурі, про яку маємо відомості зокрема з часопису «Стрілець», де зазначається, що він «підлягає цензурі при Диктаторові ЗОУНР»[15]; У номерах 69-75 зазначено, що часопис «підлягає цензурі при Диктатурі ЗОУНР», проте з 76 номера примітку про цензуру знято.

Серед друкованих органів Пресової Квартири HK УГА були: «Стріл ець>>(грудень 1918р. -листопад 1919р.), «Козацький голос»(березень січень 1920р.) та інші часописи. Командування дбало, щоб з матеріалами військової преси могла ознайомитися більшість воїнів. Командарм генерал М.Омелянович-Павленко у квітні 1919 р. видав спеціальний наказ, яким зокрема, зобов'язував передавати куреням не менш як 100, а кожній сотні 50 примірників «Стрільця».

У 1919р. виходило 33 військових видання (ЗО газет і 3 журнали). З них для війська УНР 25 видань, для УГА 8 видань. Засновниками часописів були переважно пропагандистсько-виховні структури: у війську УНР Інформаційне Бюро Армії УНР і підзвітні йому інформаційні бюро, відділи у військах. У вихідних даних видань УГА засновником часописів значиться Начальна Команда та підпорядковані їй через Пресову Квартиру пресові бюро, бюро пропаганди, просвітні гуртки.

Траплялися випадки і зворотного зв'язку між друкованими виданнями і Пресовою Квартирою. Наприклад, у газеті «Козацький голос» за З квітня (орган 1 -го Галицького корпусу), опубліковано критичний матеріал «Як агітують більшовики?», де за взірець Пресовій Квартирі ставиться активність пропаганди більшовиків, наводяться приклади діяльності агітпоїздів, наклади та порядок розповсюдження друкованої продукції. Пресова Квартира УГА, яка із театром НКГА теж використовувала потяг для мобільності, на критику відреагувала правильно[3].

Командування дбало про те, щоб військові часописи доходили до кожного воїна чи через особисте, чи через колективне читання і обговорення, а також щоб поширювалися серед цивільного населення. Досвід преси УГА був перейнятий у 1940-1950-х роках Українською Повстанською Армією.

Отже, військові інституції урядів УНР, ЗУНР, армійське командування для інформаційно-пропагандистського забезпечення війська використовували військову пресу, яка була ефективним чинником формування високих морально-бойових якостей особового складу, насамперед почуття патріотизму, національної свідомості. Військово-політичне керівництво створило керівні центри ідеологічної і культурно-просвітньої роботи Інформаційне Бюро армії УНР, Пресову Квартиру Начальної Команди УГА, в обов'язки яких входило управління військовою пресою. Воно виражалося у функціонуванні відділів, бюро та інших структур, які займалися виданням, розповсюдженням преси та контролем за змістом армійських часописів, їх ідеологічною лояльністю. Хоча Пресова Квартира, Інформаційне Бюро Армії УНР вели широку культурно-просвітницьку роботу, готували пропагандистів для військ тощо, про важливе місце управління справами преси в їхній роботі свідчать також і назви згаданих вище структур. Вони були ініціаторами виходу у світ багатьох часописів і виконували роль координаторів і керівників діяльності підзвітних видань.

Управління пресою в Армії УНР та УГА виражалося в існуванні підзвітних структур. Однак мережа преси УГА була більш розгалуженою, ніж преси Армії УНР, а між структурними елементами чіткіше простежувалися вертикальні зв'язки. Виховний вплив часописів ґрунтувався на матеріалах про героїчне минуле українського народу і новітніх бойових традиціях українського війська. Через військову пресу до особового складу війська доводили лінію командування, вели пропаганду серед населення. Форми і методи роботи пресових структур не втратили актуальності донині.

Однак управління українською військовою пресою мало суттєві недоліки. Зокрема організація пропаганди й агітації через військові газети й журнали була не на найвищому рівні як в УГА, так і в Армії УНР, вони явно відставали щодо цього від більшовицької армії. Причини були як об'єктивні (фінансування видань, яке здійснювалося переважно на державні кошти, було однаково недостатнє), так і суб'єктивні(керівництво не завжди розуміло важливість інформаційно-пропагандистського впливу на військо, втрачаючи час, цінний для розгортання виховної роботи, в тому числі і через військову пресу).

В цілому Пресова Квартира та Інформаційне Бюро Армії УНР відіграли важливу роль у пропаганді високої ідейності і патріотизму, організації збройної боротьби за українську державність. Вони працювали над формуванням і вдосконаленням військових видань.

армія преса інформація галицький

Список використаних джерел

1. Енциклопедія Українознавства: Словникова частина /за ред. В. Кубійовича. Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1966. т. 5.

2. Енциклопедія Українознавства: Словникова частина/за ред. В. Кубійовича. Париж-Нью-Йорк: Молоде життя, 1976. т. 7.

3. Козацький голос. 1919. 3 квітня.

4. Кривошея Г. Слово, гартоване в борні. К.:Київський військовий гуманітарний інститут, 1996. 140 с.

5. Крип'якевич І., Гнатевич Б. та ін. Історія українського війська. Львів: Світ, 1992. 702 с.

6. Левицький Осип. Пропаганда і преса//Українська Галицька Армія. Т.І.

7. Назарук О. Слідами Українських Січових Стрільців. Львів: Союз Визволення України, 1916. 154 с.

8. Новини. 1919. № 42. 21 березня.

9. Омелянович-Павленко М. Українсько-польська війна. (1918-1919). Прага, 1929. 72с.

10. Республіканець. 1919. № 20. 7 січня.

11. Ріпецький C Українське Січове Стрілецтво. Нью-Йорк: Червона калина, 1956. 360с.

12. Ставка. 1918. № 2. 17 грудня.

13. Стрілець. 1919. № 19. 10 квітня.

14. Стрілець. 1919. № 53. 10 серпня.

15. Стрілець. 1919. № 69. 16 вересня.

16. Удовиченко О. Україна у війні за державність. Вінніпег, 1954. 180с.

17. Українська Ставка. 1919. № 15. 2 січня.

18. ТТЯABO України. Ф. 1113. Оп.1. Спр. 7.

19. ЦДАВО України Ф. 2188 Оп.1 Спр.117. План організації Пресової Квартири.

20. ЦДАВО України. Ф. 2188. Оп.З. Спр. 44. -Замітки до плану організації пропаганди про мету Української Народної Республіки.

Размещено на Allbest.ru