Жанрові новації і перспективи розвитку політичних видань в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Жанрові новації і перспективи розвитку політичних видань в Україні

Поволокіна О.М

Цілком очевидно, що перебіг політичного протистояння в Україні породжує нові тенденції у жанроутворенні в царині пресової журналістики. Останні викликані, в свою чергу, необхідністю адекватно реагувати на запити читацького загалу, який переймається проблемами політики. Нові жанрові новоутворення виникають в екстремальних умовах напруженого змагання за вплив на масову свідомість, отже вони мають характерні риси, які певною мірою відрізняють їх від практики звичайних періодичних видань. Партійно-політичні видання в Україні, з характерною системою жанроутворенні, являють собою фактично окрему, досить неординарну групу періодики з певними особливостями. Серед останніх можна виділити основні.

Чи не головною характеристикою партійно-політичних видань сучасної України є їх оперативність. Політичні видання вже в силу специфіки самої передвиборчої компанії не тільки виходять, але й доходять до читачів практично в той самий день, коли в редакцію поступила оперативна інформація. Партійно-політичні видання, на відміну від звичайних видань, розповсюджуються спеціально найнятими для цієї роботи студентами, штатними агітаторами, безробітними, часто - працівниками держустанов. Отже оперативність, хоча й штучна, на період виборів, демонструє пересічному споживачу української друкованої продукції, що бувають ситуації, у яких преса й справді відповідає своїй функціональній ролі - оперативності. Чому так складається? Відповідь на це питання слід шукати, насамперед, в інертності творчого мислення, що спровокована загальною масифікацією свідомості сучасного суспільства з відповідною атрибутикою цього явища: пануванням аудіовізуальних ЗМІ, швидкою зміною інформаційних потоків в режимі праці в Інтернеті, деформацією класичної системи гуманітарної освіти тощо

Досить приречено цей процес охарактеризував В.Різун: «Сучасний світ має один ґандж, позбутися якого практично неможливо: якщо людство створило масову комунікацію, як індустрію, виробництво, то воно саме приречено стати заручником масифікації, воно прирекло себе на продукування масових настроїв інституту масової комунікації і на «споживання їх» [1,с.62-63] . В сучасних англо-американських виданнях нині домінує репортаж у стилістиці так званої «нової журналістики». Том Вулф, ідеолог цього напряму в класичній праці-посібнику «Нова журналістика» сформулював основні вимоги до цього жанрового новоутворення [2].

В Україні, на відміну від англо-американської видавничої практики, репортерство практично не розвивається, навіть у царині партійно-політичних видань. Як результат негативних наслідків «поблажливості до читача», в тому числі, вітчизняного, невисокий рівень загальної культури і, в даному контексті, нерозуміння того факту, що репортерство - побудоване на багатстві асоціативного ряду, яскравих епітетах, часом - парадоксальній метафоричності динамічному сюжеті, що його краще конструювати, спираючись на літературний досвід.

Через масифікацію, репортаж на рівні побутової свідомості сприймається лише як жанр, що нагально повідомляє про певну подію; різновид інформаційної кореспонденції з імітацією особистої присутності журналіста на місці пригоди.

Що ж необхідно терміново зробити аби репортаж повернувся до пересічного читача? І чи можлива реінкарнація жанру в принципі? Практика зарубіжних видань свідчить, що це, безперечно, так. В умовах економічної кризи було оголошено, що у зв'язку із подорожчанням паперу, закривається ряд газет у Сполучених Штатах Америки. Серед них «Чікаго Тріб'юн», «Лос-Анджелес Тріб'юн» та ін. Кожна з цих газет виходила накладом в півмільйона примірників, в кожному останньому, раритетному вже примірнику, автор нарахував до десяти репортажів і не менше класичних рецензій з яскраво вираженим індивідуальним стилем, присвячених новаціям в літературі, кіно, театральній діяльності.

Друковані видання України таким похвалитися не можуть через брак як репортерів, так, до слова, і високоінтелектуальних мистецтвознавців, літераторів. Виключенням може вважатися хіба що «Дзеркало тижня», де регулярно виступає Олег Вергеліс із есе-роздумами, рецензіями на театральні вистави. Відсутність власної репортерської традиції, що фактично перервалася в тоталітарні часи, зараз пояснюється інертністю творчої думки, журналістського пошуку. Якщо раніше на заваді розвитку репортажу як оперативної форми подачі матеріалу стояла офіційна цензура, то зараз домінує цензура внутрішня, редакційна. Редактору, який призначається інвесторами-скоробагатьками на рік-два, невигідно подавати оперативний журналістський матеріал з огляду на примхи замовника друкованої продукції. Адже репортаж практично беззахисний перед можливою ймовірністю перевірки. На це витрачається чимало часу, новина застаріває. Тому , цілком свідомо, сучасні журналісти не ризикують, воліючи «забивати» шпальти замовленою і проплаченою аналітикою, що пишеться без відриву від редакційного комп'ютера.

Вихід з кризової жанрової ситуації в нашій країні диктується, на нашу думку, соціально-економічними причинам. Якщо точніше, як це не парадоксально, їх різким погіршенням.

Пояснимо виходячи з прогностичних міркувань. Кілька десятків тисяч друкованих видань, що зареєстровані в Україні, починаючи з 2 000 року, фактично не є виразниками громадської думки, а, тим більше, суспільної моралі. «Сегодня», «Факты и комментарии», «Вечерние Вести», журнали «Кореспондент», «Фокус» тощо були створені на потребу певних фінансово-політичних груп. Тематика цих видань, стилістика подачі матеріалу існує незалежно від волі і прагнення окремих яскравих особистостей, творчість яких нівелюється загальним посереднім рівнем подачі матеріалу. Через брак фінансування зникає свобода вибору, творчих інновацій.

То чи є необхідність правдивого зображення об'єктивної реальності, чи слід звернутися до певних парадоксальних моментів у розвитку журналістської практики , коли, за свідченням Дж. Гола: «У XVIII-му сторіччі журналісти та їх читачі сприйняли би будь-яку пропозицію дотримуватися об'єктивності лише тому. Що вона є чеснотою, як цілком недоречну. Таких авторів, як Едісон, Стіл, Джонсон і їх менш відому братію з Граб-стріт, читали саме заради їх поглядів і думок. Об'єктивність стала витвором преси Х1Х століття» [ 3,с.21 ].

Повернення до практики «братії з Граб-стріт» спостерігаємо нині в Україні на прикладі псевдо журналістської діяльності так званої «жовтої» преси: газет і глянцевих журналів, що зайняті спогляданням реальних чи надуманих фактів із життя зірок шоу-бізнесу, політики і т.д. Масовому читачу нав'язується думка, що ірреальний світ, в якому існують герої цих матеріалів, справді становить якусь пізнавально-художню цінність, а їх вчинки, модель поведінки гідна наслідування.

Дальший розвиток чи занепад репортажу як жанру, цілком залежатиме від соціально-економічних умов, політичної організації суспільства, що складатиметься в Україні впродовж наступних десяти-п'ятнадцяти років. Економічна криза, спровокована зовнішніми і внутрішніми чинниками, неодмінно перейде в стадію затяжної рецесії. Старі методи господарювання, в тому числі волюнтаристські методи керування друкованими засобами масової інформації, відійдуть у минуле. Капітал нового покоління олігархії потребуватиме адекватного «підтвердження» в масовій свідомості.

Аналітична група жанрів, що досі була штучно прив'язана до потреб певної незначної групи населення, так званої «політико-економічної еліти», відійде в минуле. Неважно спрогнозувати, що великі за обсягом аналітичні матеріали стануть пріоритетом Інтернет-видань, сама специфіка інформаційної цивілізації потребуватиме швидкої, а. значить, адекватної реакції на прискорений розвиток подій. До речі, на думку автора, це будуть саме соціальні конфлікти з динамікою, яку важко передбачити, як буде важко спрогнозувати і їх наслідки. Історія свідчить, що результатом економічних світових криз є світові війни. Проте, яке відомо. Історія вчить нас тому, що вона ще нікого не навчила. В часи кардинальних змін буде інтенсивно розвиватися інвестигативна журналістика. Вже в наш час ми спостерігаємо початок цього процесу в електронних ЗМІ: «Відкрита зона», «Закрита зона» на «5»; екологічні розслідування на «Тонісі»; соціально-політичні на каналі «СТБ», «1 + 1» тощо.

Журналістика в її друкованій версії стане більш оперативною, прогнозується поява спеціальних вечірніх (ранкових) видань, що зможуть адекватно відображати події, що трапилися впродовж короткого часового терміну.

Отже, виникне потреба саме в репортажній журналістиці, причому, в силу суто специфічних причин, видання стануть здебільшого спеціалізованими, розрахованими на вузькі цільові читацькі аудиторії. Масові громадсько-політичні видання, як рудимент тоталітарної і посттоталітарної епохи. Відійдуть у минуле. Дорожнеча газетного паперу, засобів друку і транспортування де-факто зробить їх невигідними для виробництва, надзвичайно дорогими в процесі реалізації. Тобто, один примірник стандартної газети буде коштувати настільки дорого, що саме видання дуже скоро втратить статус «масово-політичного». Навпаки, спеціалізовані бізнес-проекти, культурологічні і вузько спрямовані видання стануть основними у діяльності нової генерації як видавців, так і обмеженого кола читачів, які будуть спроможними викласти чималу суму за одне-два видання, яке їх цікавить.

Це - щодо жанрового різноманіття партійно-політичної преси в Україні. Наступною характерною особливістю є їх відверта приреченість на швидке вимирання, а, отже, незриме очікування прогнозованого фіналу, що, зазвичай, приходиться на останній тиждень перед днем виборів.

Іншою характерною рисою партійно-політичних видань є значна деформація моральних пріоритетів у молодих журналістів, з яких здебільшого формується редакційний колектив. Річ у тому, що, не маючи ні життєвого, ні професійного досвіду, молоді журналісти, яких вербують переважно із числа студентів-старшокурсників, сподіваються, що зарплату, аналогічну винагороді під час передвиборчої компанії, вони будуть отримувати й надалі. Крім того молоді працівники, ледве приступивши до роботи, аж ніяк не заважають на той факт, що через досить короткий час вони будуть звільнені, а редакція конкретного видання просто розформована. У багатьох це породжує не тільки цілком мотивовану злість, а й розчарування у творчій журналістській роботі.

Підводячи підсумки зазначимо, що специфіка функціонування партійно-політичної преси в Україні відрізняється багатьма специфічними характеристиками. Позитивний і негативний досвід слід узагальнювати, щоб тенденції демократизації суспільної думки набули сталого характеру, преса справді стала вільною, а журналісти об'єктивно висвітлювали перебіг подій.

політичний журналістика передовий стаття

Список використаних джерел

1. Різун В.В. Маси: Тексти лекцій. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2003. - 118 с.

2. Вулф Т. Новая журналистика и Антология новой журналистики - Санкт- Петербург: «Амфора», 2008. - 574 с.

3. Каппон Р. Дж. Настанови журналістам Ассошіейтед Пресс. - К.: «Видавничий дім Києво-Могилянської академії», 2005. - 158 с.

Размещено на Allbest.ru