Види друкованих видань та способи оформлення їх реквізитів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Основною умовою існування та розвитку суспільства є соціально-комунікативна діяльність. З розвитком суспільного прогресу, ускладненням інформаційних потреб постійно зростають обсяги документних ресурсів та темпи їх доведення до користувачів. Дослідження особливостей інформаційних масивів як динамічної багатофункціональної системи, спрямованої на задоволення комунікаційних потреб суспільства, дозволяє визначити основні фактори оптимізації їх функціонування. До одних з таких документів відносять друковані видання, які і по сьогоднішній день займають чільне місце в обслуговування читача, споживача інформації. Це зумовлює визначити їх неабияку актуальність і популярність.

Актуальність теми. Комунікація в сучасному глобалізованому світі постає як одна з найважливіших його характеристик, як специфічна форма взаємодії людей у процесах їх пізнавально-трудової діяльності. У науці комунікація та її роль у процесах створення нового знання привернула до себе увагу з розвитком соціології знання, соціології науки і наукознавства.

Видання (періодичні, інформаційні, аналітичні тощо) несуть певне інформаційно-комунікаційне навантаження на джерело опису, подання до споживача. Тому воно має відповідати не лише змісту і науковому обґрунтуванню, але бути читабельним, гарно і вірно оформленим. Цією справою займається реквізити видання, тобто шаблон подання інформації. Актуальним буде дослідити його оформлення, так як різні видання використовують різне їх розташування.

Предметом дослідження виступає оформлення реквізитів друкованих видань.

Об'єктом вивчення є друковані видання.

Мета дослідження: узагальнення знань про види друкованих видань та способи оформлення їх реквізитів.

Завдання дослідження:

1) визначити поняття друкованого видання;

2) дослідити способи оформлення реквізитів друкованих видань за їх видами

Методологічна база дослідження спирається на такі наукові методи, як порівняння, аналіз, опис, спостереження, доведення, припущення.

Дещо пізніше, в працях російського вченого А. М. Корольова під реквізитом розумівся логічно невід'ємний елемент будь-якої складної інформаційної сукупності, що підпадає під певні якості відображеного інформацією об'єкта чи процесу. В тексті, що обробляється документа реквізити «подаються мов би атоми», з яких компонуються всі інші, більш складні за структурою сукупності документної інформації, зазначав науковець.

Представник структурно-правового підходу російський дослідник С. І. Семілєтов в структурі документу виділив змістовну інформацію і реквізити, зауважуючи, що природа реквізитів обумовлюється цільовим направленням змістовної інформації і характером правовідносин. Реквізитами він називає “елементи про події, факти, дії і обставини, з якими пов'язані певні правовідносини або юридичні наслідки”.

Структура курсової роботи відповідає поставленій меті і визначеним завданням. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, та списку використаних джерел.

Розділ І. Поняття реквізитів друкованого видання

Термін "реквізит" латинського походження (requisutum), що перекладається як "потреба". У Середньовічній Італії ним означали необхідні й обов'язкові елементи боргових зобов'язань цінних паперів, в першу чергу векселів.

Широке розповсюдження векселі мали з середини ХІІ до середини ХVІІ ст., і саме Італію називали їх батьківщиною. При цьому необхідність проставлення тих чи інших елементів при формулюванні векселів визначалась вексельним правом, норми якого різнилися в кожній з країн.

З другої половини ХІХ століття зміст векселя ув'язувався з наявністю на ньому тих чи інших обов'язкових елементів й повинен був відповідати тим суттєвим ознакам, що зазначені в законі. У 1848 р. пруським урядом був прийнятий загально-німецький вексельний статут, що закріпив правила користування векселями. На початку ХХ ст.. в 1930р. в Женеві була прийнята конвенція, що уніфікувала елементи векселів й основні норми міжнародного вексельного права, які діють й донині.

У термінологічному словнику слово “реквізит” подається як обов'язковий елемент офіційного документа. Це означає, що реквізити проставляються лише на офіційних документах. У національному стандарті України ДСТУ 2732-2004 "Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення" під реквізитом розуміється інформація, зафіксована на службовому документі для його ідентифікування, організування обігу і (або) надання йому юридичної сили.

Звідси витікає, що реквізит - це елемент структури документа, що дозволяє його ідентифікувати. У примітці до стандарту зазначено також, що реквізит це елемент, що відбиває процес оформлювання службового документа, тобто фіксування його реквізитів, що необхідні для надання йому юридичної сили.

Друковані видання як результат виробничої діяльності видавничих та поліграфічних підприємств відзначаються надзвичайною різноманітністю. Окремі види видань можуть виокремлюватися за різними ознаками, що характеризують видання. Тому є потреба систематизувати не тільки окремі види видань, а й самі ознаки, за якими виокремлюються ті чи інші види видань. Крім того, потрібно дійти спільної думки щодо назв, які позначають окремі види видань, тобто узагальнити і затвердити найбільш придатні терміни, що мають чітке значення. Такі завдання виконує стандартизація термінів, що позначають види видань.

Перший державний стандарт "Видання. Основні види. Терміни та визначення" був прийнятий на теренах колишнього Радянського Союзу в 1970р. Він став важливим кроком уперед у розвитку видавничої термінології і вплинув на її розвиток протягом наступного часу. Але, безумовно, окремі рішення стандарту були пізніше переглянуті у другій його редакції. Подальший розвиток термінологічних досліджень спричинив значний перегляд цього стандарту і прийняття нового [1].

З набуттям Україною незалежності та прийняттям української мови як державної постало питання про розробку українського державного стандарту на термінологію, що стосується видавничої продукції. Цю роботу виконала Книжкова палата України. Розроблений нею державний стандарт "Видання. Основні види. Терміни та визначення" [2] врахував не тільки попередній досвід загальносоюзних стандартів, а й рекомендації міжнародного стандарту ISO 5127/2, а також досвід і дослідження українських вчених-дослідників документів і книговидавничої справи.

Разом із тим окремі рішення, прийняті в ДСТУ 3017-95 "Видання. Основні види. Терміни та визначення", залишаються дискусійними з погляду книгознавства та документознавства, тому ми залишаємо за собою право висловлювати певні зауваження чи пропозиції щодо подальшого вдосконалення цього стандарту.

Наприклад, це стосується розуміння обсягу головного для цього стандарту поняття - "видання". За ДСТУ 3017-95 це - "документ, який пройшов редакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, призначену для поширення і відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання". Примітка 1 до цього визначення пояснює: "Під документом слід розуміти матеріальний об'єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі", тобто жодних обмежень щодо характеру матеріального носія чи знакових способів передачі соціальної інформації тут немає. Примітка 2 така: "Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо- та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим". Знову-таки тут ідеться про видання, в якому головною частиною є друкований текст, але нічого не сказано про видання, у яких головними є звукозапис або запис зображень на не паперових носіях. Останні зовсім не розглядаються в цьому стандарті, тобто нібито вони не належать до обсягу поняття "видання".

Насправді видання можуть існувати і у вигляді не паперових документів. Отже, в ДСТУ 3017-95 йдеться не взагалі про видання, а лише про друковані видання. З таким зауваженням і слід розуміти всі наступні терміни, що включають як терміноелемент "видання" або пояснюються через поняття "видання" [3].

Розділ ІІ. Форми і види реквізитів друкованих видань

2.1 Оформлення реквізитів видань

Оформлення документа - це надання йому закінченої зовнішньої і внутрішньої форм, що включає встановлення формату, вибір шрифту, підготовку ілюстрацій. Оформлення документа - це його зовнішня і внутрішня структура[9].

Внутрішня структура документа - це його внутрішня будова, набір взаємопов'язаних елементів і частин, що дозволяють більш ефективно шукати, сприймати і використовувати вміщену в ньому інформацію. Вона об'єднує документ в єдине ціле, підпорядковує його внутрішні документи один одному[10].

Вміст внутрішніх структурних елементів і частин багато в чому визначається видом документа. Найбільш чітко внутрішню структуру документа можна побачити на прикладі видань - книг, журналів, газет і т.д. [11].

Видання повинно включати розміщені у визначеній послідовності наступні елементи і частини:

– елементи видання, на яких розміщуються вхідні дані;

– зміст;

– передмову;

– вступну частину;

– основну частину;

– післямову;

– допоміжні покажчики;

– додатки [12].

Вихідні дані - сукупність даних, що характеризують документ і призначені для його оформлення, бібліографічної обробки, систематичного обліку і інформування користувачів.

До основних елементів вихідних даних відносяться: автор, заголовок, надзаголовочні дані, підзаголовочні дані, анотація, місце і рік видання, видавництво [13].

Автор - особа, яка створила документ чи приймала участь у його створенні, а також заклад чи організація від імені яких публікується матеріал. В особі автора можуть виступати одна чи декілька людей - авторський колектив.

Заголовок документа - слово, фраза чи закінчена пропозиція, в яка формує зміст (тема, ідея, предмет,об'єкт), твору, що друкується. Видання може мати декілька варіантів заголовків (на титульному аркуші, обкладинці, корінці видання і т. д. ) ідентичних або різних.

Місце видання - місцезнаходження видавництва, що випускає документ.

Місце друку - місцезнаходження поліграфічного закладу, яке надрукувало документ.

Рік видання - рік виходу документа в світ [14].

Головними носіями інформації про видання є: титульний листок (верхня частина першої сторінки з текстом), перша сторінка видання, зворотній бік титульного листка, остання сторінка видання чи кінцева полоса - в книгах, брошурах, альбомах, нотних виданнях, журналах, бюлетенях, збірниках; перша сторінка (або верхня частина першої сторінки) і нижня частина останньої сторінки - в буклетах, листівках, газетах і календарях (крім кишенькових і мініатюрних табелів-календарів); верхня частина листка і нижнє поле листка - афішах, графіках руху транспорту, текстових і показових плакатах, художніх репродукціях, естампах і ін. [15].

Зміст - елемент апарату видання, що являє собою перелік творів, надрукованих у виданні, або прізвищ авторів і заголовків творів, а також заголовків розділів, що входять в склад твору, з вказанням сторінок, на яких починаються ці розділи чи твори.

Передмова - елемент апарату видання, який передує основному тексту, що вміщує пояснення тексту і містить пояснення мети, особливостей твору і ін. Може належати автору, видавництву, редактору, перекладачеві.

Текст - тематично взаємопов'язана послідовність висловлювань чи одна думка, що виражається за допомогою деякої системи знаків, а також письмова орієнтація висловлювань; основна частина літературного твору, що виражається у вигляді пов'язаних лексично, логічно, стилістично фраз, які передають його зміст.

Післямова - елемент апарату видання, розміщений після основного тексту, що вміщує необхідні пояснення, відомості про автора, його творах, розрахований на читача, що знайомий з його основним текстом.

Допоміжний покажчик - частина видання, що відтворює дані про текст в іншому аспекті ніж основний текст з посиланням на відповідні бібліографічні записи.

Додатки - довідкова чи документальна частина видання, розміщена вкінці (статті, документи, карти, схеми, таблиці та ін.).

В залежності від виду документа набір внутрішніх елементів і їх розміщення можуть змінюватись [16].

Зовнішня структура документа (конструкція) - це його зовнішня форма, яка дозволяє ідентифікувати його як вид документа. Мета - надання документу такої форми, яка викликала б у споживача бажання читати, шукати ту чи іншу потрібну інформацію.

Так, основними елементами зовнішнього оформлення картографічних видань, що випускаються на листках є заголовок карти, обкладинка, папка, конверт. Наприклад атлас має таку зовнішню структуру: титульний листок, обкладинку чи перепліт, суперобкладинка, папку, шмуцтитул і авантитул. Кінофонофотодокументи володіють наступним набором зовнішніх елементів: етикетка, титри діафільмів і кінофільмів, пакувальний контейнер (конверт, альбом), рамка діапозитива, кадр. Особливе значення зовнішній вигляд книжкових видань: яскрава і витривала обкладинка, міцний перепліт, якість паперу, кількість і якість ілюстрацій, розмір і форма шрифту та ін. надають виробництву особливого значення і цінність[17].

До зовнішніх структурних елементів книжкових видань відносять: обкладинку, суперобкладинку, перепліт, книжковий блок, форзац, титульний листок, корінець, шмуцтитул, колонтитул, авантитул, контртитул, колонцифру, футляр.

Обкладинка - зовнішнє покриття видань, нерозраховане на довготривале збереження, за звичай із твердого паперу, інколи захищене плівкою прозорого кольору, з'єднане з книжковим блоком без форзаців.

Суперобкладинка - допоміжна, за звичай об'ємна обкладинка книги чи брошури у вигляді листка паперу з клапанами, загнутими на внутрішню чистину сторін переплету чи обкладинки.

Перепліт - міцне покриття з картону, пластмаси чи картонних сторін, покритих шкірою, тканиною, папером, яке з'єднується з книжковим блоком за допомогою форзаців і служить для захисту блока від пошкодження і забруднення, а також для початкової інформації про видання і в якості елементу художнього оформлення.

Книжковий блок - комплект скріплених зошитів чи листків, що містять всі сторінки і комплектуючі деталі майбутнього видання.

Форзац - зігнутий листок паперу, який з'єднує перший і останній листок книги з переплітною кришкою.

Титульний листок - заголовочний листок видання (книги, брошури), що містить основні відомості про нього, дозволяє відрізнити його від будь-якого іншого, що служить основою для вміщення бібліографічного опису.

Авантитул - перша сторінка книжкового блоку, видань, що передує титульному розвороту і має декоративно-композиційне значення.

Шмуцтитул - сторінка із заголовком більшої частини твору.

Контртитул - ліва частина розгорнутого титульного листка, що містить відомості, які відносять до багатотомного або серійного видання в цілому, чи титульні відомості на мові джерела в періодичному виданні. [18].

Колонтитул - довідкова інформація над основним текстом лінії, що пояснюють читачу, який матеріал надрукований на сторінці.

Колонцифра - порядковий номер сторінки чи стовпчика книжки, періодичного видання і д. т., найчастіше розміщується у верхньому чи нижньому полі верхньої сторінки.

Корінець - бокова сторона книжкового блоку, місце з'єднання його листків, а також пересікаючи цю сторону блоку частина переплетеної книжки.

Футляр - коробка, призначена для упаковки найбільш цінних видань з метою їх захисту[19].

Особливості оформлення зовнішніх елементів документа залежать від його типових характеристик, цільового призначення, використаних матеріалів і технологій творів[20].

Реквізити документа - це сукупність обов'язкових даних у документі, встановлених стандартом чи положенням. Наявність реквізитів дозволяє ідентифікувати об'єкт в соціальній комунікації.

Розрізняють постійні і змінні реквізити[21].

Основні реквізити наводяться, як правило у вихідних даних документів. Набір і послідовність реквізитів для кожного виду документа індивідуальна. Проте, для документів одного виду він ідентичний. До основних реквізитів видання відноситься: відомості про автора та інших осіб, які приймали участь в створенні видання; заголовок, надзаголовочні дані; підзаголовочні дані; нумерація; вихідні дані; шифр збереження видань; індекс УДК; реферат, анотація; знак охорони авторського права; міжнародні стандартні номера. Склад реквізитів і їх розміщення залежать від виду видань.

Автор видання. Кожний документ, в тому числі і видання, має свого автора. Ним може бути окрема особа чи колектив, тобто автор буває колективним та індивідуальним. Автори вказуються на титульному листку чи його звороті. Якщо їх багато, документ видається під назвою, а передмові чи звороті титульного листка вказується розподіл обов'язків між авторами, найменування закладів і організацій, від імені яких вони працюють.

Імена особи, які приймали участь в створенні видання, вказують на окремому листку. Прізвища та ініціали наукового редактора вказуються на титульному листку чи на його звороті. Імена інших редакторів розміщуються на звороті титульного листка чи в кінці книги.

Заголовок видання - словесне позначення документа. Воно виступає в якості пошукового образу документа, повинно бути коротким, точно відображати вміст документа чи його ідею, правильно орієнтувати користувача. Заголовок вказують в такому вигляді, в якому він встановлений чи затверджений автором, видавництвом чи організацією, яка дає дозвіл на видання. Випуск видань без заголовка не допускається. Заголовок для всіх типів випусків, номерів видання повинен бути оформлений однотипно і відрізнятися від останніх відомостей на титульному листку.

Надзаголовочні дані - відомості, що розміщуються над заголовком видання: найменування організації від імені якої випускається видання; заголовок серії.

Підзаголовочні дані - відомості, що розміщуються під заголовком видання.

Вихідні дані включають: місце випуску видання, назву видавництва і рік випуску видання.

Анотація - коротка характеристика документа з точки зору вмісту, призначення, форми та інших особливостей.

Реферат - скорочений виклад змісту документа.

Випускні дані - включають: дату здачі оригіналу в набір; дату підписання в друк; формат листка і долю листка, вид і номер паперу, спосіб друку, об'єм видання в умовних друкованих листках, об'єм видання в звітних видавничих листках, ціна, назва і поштова адреса видавництва чи видавничої організації.

Реквізити документа - це його допоміжний апарат, який допомагає користувачу орієнтуватися в потоці інформації, а професіоналу - правильно його відбирати, обробляти, зберігати і рекламувати.

2.2 Види реквізитів друкованих видань

реквізит друкований видання газета

Вид опублікованого документа: газета

Газета - періодичний опублікований документ, що складається з випусків (номерів), які виходять через певні проміжки часу, і містять офіційні матеріали, оперативну інформацію, статті з актуальних суспільно-політичних, виробничих, наукових питань та літературні твори і рекламну інформацію. Випуски (номери) періодичного документа однакового оформлені, мають номер або дату виходу і, як правило, однаковий обсяг та формат. Кількість номерів протягом року є однаковою.

Потреби суспільства в інформації, що в свою чергу, свідчило про зміни в суспільстві та про формування і розвиток на різних рівнях все більш різнобічних культурних інтересів, які вимагали різноманітних повідомлень - від фундаментальних наукових праць до фактів повсякденного життя надалі поштовх до створення газети.

В першій половині 16 ст. в центральних та периферійних представництвах значних торгівельних підприємств вже функціонували вісники та бюлетні, які містили інформацію політичного і економічного змісту. Спочатку це були рукописні документи, які лише в кінці 16 ст. за ініціативи деяких передбачливих видавців та друкарів перетворились в “книги новин”.

Самою стародавньою з “книг новин” про яку є відомості називається “The treve encountre”; це англійська книга новин не була виданням, присвяченим економічній тематиці, а являла собою хроніку подій і складалася з дванадцяти сторінок. Віддрукована була в Лондоні в 1513 році.

Згодом книги новин не забарилися перетворитися в аркуш новин і набути хоча і обмежений, але все ж таки більш-менш різноманітний зміст. Тоді ж з'явилась тенденція надавати аркушам новин деяку періодичність виходу. Це було зародження газет, які в Венеції та у Франції отримали назви “Аввізі” та “Газзетт”, а в Англії їх називали “Ньюс пейперс”.

Щотижневик “Авізо-Релацьон одер Цайтунг”, що друкувався в Страсбурзі в серпні 1609 року, має вигляд першої друкованої газети в сучасному розумінні цього слова. Однак, широке розповсюдження газета отримала тільки на початку 19 ст., коли почали з'являтись перші провінціальні, приватні газети.

Газета містить текстову інформацію. Характер змісту газети значно відрізняє її від інших видів документів. Значний вплив на зміст газети спричиняє динамізм процесів суспільного життя. Газетні видання відтворюють те, що відбувається зараз, газетна інформація відображує теперішні події сьогодення та факти повсякденного життя.

Газети розрізняються за періодичністю виходу в світ (щоденні, щотижневі); за читацьким призначенням можуть бути розраховані на масового читача або на спеціалістів; за розповсюдженістю розрізняють: загальнонаціональні (всеукраїнські); центральні; регіональні (виходять і розповсюджуються в межах окремого району; місцеві (обласні, міські, районні, корпоративні (виходять і розповсюджуються в межах підприємства, закладу, компанії).

Газета належить до технічного класу засобів комунікації. Це періодичне видання на розборних аркушах, без обкладинки; формат від А2 до А6. Текст в газеті розміщується колонками, текстові форми, як правило, невеликі за обсягом.

Газета є одним з найпоширеніших засобів комунікації і має доволі широку різноманітну тематику, це: урядові офіційні видання, ділові фінансові, комерційно-рекламні, літературно-художні, юридичної тематики, медичної тематики, педагогічні, спортивні, гумористичні, релігійної тематики, військової тематики та політематичні газети.

Масова газета розрахована на широке коло читачів, соціальні видання - для окремих соціальних груп, їх завданням є забезпечення комунікації в цих групах суспільства.

Кожний номер газети складається з постійних комунікативних реквізитів, такими є: назва, надзаголовки, підзаголовкові дані, число, місяць видання, вихідні дані: редактор, ред. колегія, засновник або видавець, реєстраційне свідоцтво, адреса та інші реквізити, які вказують на місце видання, передплатний індекс, телефони, тираж. Газетна сторінка поєднує два види комунікації: вербальну та візуальну, що забезпечує гармонійне сприйняття інформації.

За матеріальною конструкцією носія інформації газета - це не лише окремий її номер, але і комплект-група номерів, які вийшли за який-небудь проміжок часу: рік, квартал, місяць. В комплекті знаходить відображення складний комплекс особливостей змісту газети та її форми: тематики, публікацій, стилю, використання різноманітних жанрів публіцистики, форм передачі інформації, особливостей технології створення, оформлення тощо.

Для підтримки тексту в газетних виданнях використовують ілюстрації. Вони займають в газеті доволі багато місця. Основними вимогами до ілюстрацій в газеті є чітке відображення об'єкту та правильний вибір кута і точки зйомки.

Мета оформлення газети полягає в тому, щоб в якнайбільш привабливому вигідному вигляді донести до читача зміст газети, виокремити головне.

Обсяг сучасної газети від 4 до 6 сторінок. Деякі газети, що мають великий тираж видаються на двох сторінках. Щотижневі газети мають, як правило, більший обсяг: 16-24 сторінки і більше.

Завданням газети є оперативна передача інформації з метою формування думки, поведінки, світогляду людини. Читаючи газету (чи журнал) людина має змогу осмислити прочитане, повернутись до прочитаного матеріалу знов.

Вид опублікованого документа: журнал.

Журнал - періодичний документ, що містить статті або реферативні відомості, огляди з різноманітних суспільно-політичних, виробничих, наукових питань, літературно-художні твори. Статті в журналі, в порівнянні з газетою, більшого обсягу, мають постійну рубрикацію.

Журнали - видання ілюстровані, мають ширшу тематику, ніж газета.

Найпершим журнальним виданням вважається французький “Journal de Savants”. Його перший номер побачив світ у Франції в 1665 році, а зміст складався з огляду книг з питань філософії, літератури, природознавчих наук, що були випущені в різних країнах Європи.

В 1665 році журнал з'явився в Англії, в 1668 - в Італії, в 1682 році - в Німеччині, але в більшості країн журнали почали з'являтися в 18 столітті.

Завданням журналів є забезпечення комунікації в різних видах суспільної практики.

Як засіб інформації журнал має такі власні особливості: нескінченність та регулярність виходу в світ номерів через певні проміжки часу, наявність публікованих матеріалів у виді статей; журнал має певний тематичний напрямок змісту матеріалів, статей, які в ньому містяться; особливе поліграфічне оформлення.

Журнал має постійно діючу редколегію, яка з погодження директивних органів запановує програму видання, його функціональне та читацьке призначення, тематичний напрямок видання.

Кожний номер журналу виходить впродовж року під постійною назвою, але номери мають, звісно, різний зміст.

Журнальне видання випускається у виді блоку закріплених в корінці аркушів друкованого матеріалу визначеного формату, в обкладинці або палітурці. Характерними особливостями для журнальних видань є великі формати сторінок, двоколонний набір.

Більшість журналів є ілюстрованими виданнями, а наявність і характер ілюстрованих матеріалів визначається конкретним типом журналу.

Оскільки журнал виходить раз на тиждень, або раз на місяць, інформація, яка в ньому міститься є менш оперативною, ніж в газетах. Але тематика більш різноманітна.

Інформація в журналі може бути первинною: статті, художні твори, нариси; вторинною: реферати, огляди тощо. Журнальні видання можуть містити, також, оригінали творів, або переклади.

Внутрішню структуру журнальних видань визначають рубриковані розділи та різноманітні за жанром, обсягом матеріали.

Читацьке призначення журналів багато залежить від сфери діяльності читача, його професії, загального культурного розвитку та інтересів.

Саме читацьке призначення визначає стиль викладу інформації, тематику видання, характер його матеріалів, розрахованих на читачів певних вікових категорій, залежно від роду їх занять, виду діяльності. Існують, також, видання, розраховані на специфічні групи населення, наприклад, для людей з фізичними недоліками.

Звідси, всі журнальні видання поділяються на масові і соціальні. Масові журнали розраховані на широке коло читачів. Соціальні - призначені для окремих соціальних груп. Їх завданням є забезпечення комунікації в цих групах.

Деякі журнали мають додатки, які виходять з певною періодичністю в межах року видання. Додаток до журналу може бути і неперіодичним виданням і виходити одноразово.

За читацьким призначенням журнали можуть бути розраховані на читачів-неспеціалістів, та для спеціалістів в певних галузях знань чи суспільної практики.

За функціональним призначенням журнали поділяються на: суспільно-політичні (правознавчі, суто-політичні, економічного типу, популярні); наукові (природничі, гуманітарні, загальнонаукові); науково-популярні (технічні, науково-фантастичні, природознавчі, загальнонаукові); культурологічні (літературно-художні, культурно-мистецькі, релігійні); існують також, фахово-галузеві видання, статево-групові (для села, для молоді, для жінок) тощо.

Журнали суспільно-політичного типу містять статті та матеріали актуальної суспільно-політичної тематики і розраховані на широке коло читачів. Цей тип журналів може містити матеріали загально-політичної тематики, економічної тематики або сатиричні чи розважальні твори.

Наукові журнали містять статті та матеріали про теоретичні дослідження і матеріали прикладного характеру. Такі видання розраховані на наукових працівників і випускаються, як правило, науковими товариствами, академіями наук, окремими міністерствами, університетами.

Журнали науково-популярного типу містять статті та матеріали про основи наук, про теоретичні або експериментальні дослідження в галузі науки, культури, практичної діяльності, слугують розповсюджувачами знань і сприяють самоосвіті. Функціональним призначенням журналів цього типу є формування наукового світогляду читача, розширення його кругозору, популяризація досягнень науки та техніки.

Серед журналів цього типу нараховується велика кількість видань для дітей та юнацтва. Статті в таких виданнях мають широку тематику, містять літературно-художні твори та розважальні матеріали.

Видаються ці документи різноманітними громадськими організаціями, добровільними товариствами, державними установами та організаціями.

Культурологічні журнали містять твори художньої літератури, публіцистичні та критичні матеріали, аналітичні статті або релігійної тематики.

Фахово-галузеві видання призначені для працівників певної сфери діяльності і містять статті та інші матеріали з питань економіки, техніки, сучасних технологій, організації виробництва та практичної діяльності, методичні розробки. Такі журнали видаються певними профспілками, міністерствами та відомствами.

В журнальних виданнях часто відсутня титульна сторінка. Вона не є обов'язковим для журналу елементом, а якщо титульна сторінка все ж таки присутня, на ній, окрім вихідних відомостей, розташовують перелік змісту.

Журнали можуть мати різноманітне оформлення обкладинки, але наявність вихідних відомостей є обов'язковою для всіх журналів.

Журнали, як і газети, можна зберігати, перечитувати матеріали знов, збирати в підшивку. А, оскільки журнали виходять раз на місяць, або раз на тиждень, вони мають змогу і час думати, мислити про завтрашній день та готувати до нього своїх читачів.

Книга - документ неперіодичний; це видання, яке виходить одноразово, його повторювання не передбачається заздалегідь. Якщо відбувається повторення виходу книги, це є її другим народженням, перевиданням.

За конструкцією матеріального носія інформації книга - кодексовий документ. Єдине її ціле складають внутрішні та зовнішні конструктивні елементи.

До внутрішніх структурних елементів книги, які доносять інформацію, що в ній міститься, належать: текст, ілюстрації, декоративно-композиційні прикраси.

Текст є головним елементом книги, за його допомогою передається смисл, зміст книги. Текст передає семіотичну інформацію, що закріплена на матеріальній основі за допомогою певної послідовності знаків, як правило, мовних, що сприймаються візуально, без допомоги яких-небудь технічних засобів, лише в документах для сліпих інформація через дотик (тактильний спосіб отримання інформації).

Текст може бути основним і додатковим. Основний - це текст документу, в якому викладено зміст публікованого твору або декількох творів, тобто це є авторський текст. Основний текст займає більшу частину документа, саме для його розповсюдження і зберігання створюється книга.

Завданням додаткового тексту є полегшення сприйняття основного тексту. До нього належать: анотації, присвячення, передмова, післямова, примітки, додатки, епіграф. Довідково-допоміжні тексти створюють умови для орієнтування читачів в змісту книги.

Графічні зображення в документі, які пояснюють або доповнюють текст і слугують прикрасою в книзі, є ілюстраціями. Ілюстрації допомагають наочно уявити, побачити явища і речі, які описуються в документі, посилюють емоційно-художній вплив текстових творів. В виданнях літературних творів ілюстрації є лише доповненням до тексту. За розміщенням в тексті ілюстрації можуть бути заставками, кінцівками, текстовими ілюстраціями, фронсписами.

Ілюстрація, розміщена ліворуч від титулу, є фронсписом. Така ілюстрація допомагає відтворити основну ідею змісту книги. Кінцівкою є декоративне або сюжетно-ілюстроване зображення, що підкреслюють закінчення або висновок книги; ініціалом є перша літера тексту, яку виокремлюють за допомогою графіки і вона перетворюється на ілюстрацію.

Декоративними елементами, які слугують для прикраси тексту є орнаменти, візерунки, узори. Ці декоративні елементи не лише прикрашають книгу, а і слугують засобом розділення тексту на смислові частини.

До елементів зовнішнього оформлення книги належать: книжний блок, футляр, манжетка. Зовнішнє оформлення книги відрізняє її від інших видів документів.

Книжковим блоком називають комплект скріплених з одного боку (в корінці) зошитів або аркушів, що містить всі сторінки та комплектуючі деталі майбутнього видання. Книжковий блок є найважливішим елементом книги.

Корінець книжкового блоку - це місце скріплення аркушів блоку, розташованих за певною послідовністю. Кожний аркуш поділяється на частину, яка містить текст та на береги - ділянки аркушу, які не зайняті ні текстом, ні ілюстраціями. На сторінці їх чотири: зверху сторінки, знизу, з внутрішнього боку та з зовнішнього боку сторінки.

Документи, які не розраховані на тривалий термін зберігання, видаються в тонких обкладинках, паперових покриттях, іноді захищених прозорою полімерною плівкою і з'єднаних з книжковим блоком без форзаців.

Палітурка - міцне покриття з картону, пластмаси або картонних аркушів, вкритих тканиною, шкірою чи папером і з'єднаних з книжковим блоком за допомогою форзаців.

Першопочаткову інформацію про документ ми отримуємо через його оправу та титульну сторінку. Знаком, що інформує про читацьке призначення книги є її формат. За форматом книги можуть бути: великого формату (205 ґ 260 мм і більше); книги середнього формату (від 120 ґ 165 до 170 ґ 240 мм); малого формату (від 107 ґ 177 до 100 ґ 140 мм); мініатюрні (в Україні не більше 100 ґ 100 мм, а в деяких країнах - не більше 76 ґ 76 мм або ще менші); мікро книги (не більше 10 ґ 10 мм).

Книги великого формату містять, як правило, серйозні, фундаментальні праці і є, наприклад, науковою монографією. Книги для дітей мають дуже особливий формат, а книжкові видання невеликого формату, як правило, розраховані на масового читача. Подарункові або цінні видання випускаються в суперобкладинках (додаткові обкладинки з клапанами).

Форзацем є складений навпіл аркуш паперу або конструкція з двох аркушів та смужки з тканини (іноді - паперу), що скріплені з першою і останньою сторінками блоку і слугує для закріплення блоку з палітуркою. На форзаці можуть бути розміщені декоративні сюжетні зображення, довідкові або інші відомості, які відносяться до видання.

Рекламні та деякі інші видання часто випускаються в обгортці - паперовій стрічці, зі склеєними кінцями, які закривають лише частину палітурки. Її називають манжеткою.

Особливо коштовні книжкові видання розміщують в картонному або пластмасовому футлярі, для забезпечення кращого їх зберігання.

Внутрішня і зовнішня форми документа є тісно пов'язаними між собою, надають уявлення про документ в цілому і про його зміст.

Додаткові тексти є апаратом книги і залучаються до її складу для сприяння кращому та легшому користуванню нею. Такими є довідково-допоміжний апарат, а для кращого сприйняття, розуміння змісту - науково-довідковий апарат.

До довідково-допоміжного апарату книги належать: титульна сторінка, перелік змісту, покажчики, колонтитули, вихідні відомості, реферат, анотація.

Титульна сторінка надає інформацію про саме видання, характеризує конкретну книгу. На титульній сторінці розміщуються такі відомості: назва книги; прізвище, ініціали автора або авторів; заголовок книги, підзаголовки; номер тому видання, відомості про повторюваність, перевидання документа; вказівка про мову, з якої зроблено переклад видання, прізвище, ініціали перекладача; прізвище художника-ілюстратора; відомості про місце та час видання, назва видавництва.

Назва документа та перелік змісту допомагають читачеві скласти перше уявлення про цей документ, його зміст. Перелік змісту надає можливість швидко знаходити необхідну інформацію, розділи, параграфи, глави.

Іменні покажчики допомагають віднайти в документі потрібну інформацію про певну особу. Предметні покажчики допомагають знаходити інформацію про конкретну річ. За покажчиком таблиць читач знаходить потрібну; за списком ілюстрацій - необхідну ілюстрацію тощо.

До довідкових текстів, також належить колонтитул. Цей текст розміщується над основним текстом. Він вказує читачеві на те, який саме матеріал надруковано на даній сторінці. В словниках колонтитул - це слово або перші літери слова, чи літера абетки, у збірці творів - назва твору та прізвище автора тощо.

Характеристику книги відповідно до її теми, призначення, являють собою анотація та реферат. Їх призначення - допомагати читачеві при виборі потрібної книги.

Науково-допоміжний апарат книги містить такі відомості: передмова автора, редактора чи видавця, вступна стаття, коментарі та післямова, які пояснюють зміст твору загалом та ті його окремі частини, які можуть бути незрозумілими читачеві, а також, примітки, що надають стислі пояснення значень іншомовних слів, термінів, професіоналізмів, якщо такі використовуються в тексті, систематизовані списки видань на тему даної книги або її частини; бібліографічні посилання.

Ці документи слугують інформативним засобом передачі відомостей, забезпечують документну комунікацію, яка без них була б не можливою, акумулюють, концентрують, зберігають інформацію для теперішнього та майбутнього поколінь.

Ще одним видом опублікованого документа є брошура: текстове видання, яке за формою матеріального носія інформації є кодексовим документом, має обсяг більше ніж 4, але не більше ніж 48 сторінок. Випускається в обкладинці.

Висновок

Будь-яка сфера людської діяльності так чи інакше пов'язана з документами і не обходиться без них. Читаючи книжку, журнал, газету, переглядаючи фільм чи фотографію, людина отримує, запам'ятовує, накопичує і використовує інформацію.

Спеціалісти області інформації, бібліотекарі, бібліографи і т.п. в силу своїх професійних можливостей повинні вміти її збирати, переробляти і передавати в суспільне користування.

Організація роботи з виданнями - це створення умов, що забезпечують рух, пошук і зберігання документів у діловодстві. Сюди входять: прийняття видань, їх реєстрація, розподіл, контроль за виконанням, формування справ, довідково-пошукова робота, перед архівна обробка, зберігання та використання видань.

Вірна та своєчасна інформація, носієм якої є видання, відіграє важливу роль в управлінні. Управлінська діяльність багатогранна. Вона охоплює всі сторони роботи будь-якої установи, організації, підприємства і потребує документування.

В наш час документацій не забезпечення управління в організаціях і установах регулюється діючим законодавством, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, розпорядчими документами вищестоящих організацій, положеннями про установи, інструкціями по документуванню управлінської діяльності та посадовими інструкціями.

Право видання розпорядчих документів визначене Основним Законом - Конституцією України. Окремі напрямки діяльності установ, організацій і підприємств регламентуються відповідними законами, постановами та розпорядженнями органів державної влади та управління. Діяльність кожної установи, організації та підприємства визначається положенням про нього. Положення - правовий акт, що визначає порядок утворення, права, обов'язки та організацію роботи підприємства, структурного підрозділу. Створення Єдиної Державної системи діловодства (ЖДСД) було викликане потребами удосконалення управлінської роботи і роботи з документами, тому що документування організаційної діяльності апарату управління є однією з найважливіших форм його роботи.

Отже, видання -- основний вид опублікованого, друкарського, поліграфічного документа. Це документ, призначений для поширення інформації, що міститься в нім, який пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості. До видань можуть бути зараховані всі документи, випущені по планах видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку. Будучи одним з видів документів, видання може класифікуватися по ознаках документа: за змістом, матеріальній конструкції, періодичності, знаковій природі інформації і тому подібне Його типологічне різноманіття, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це служить підставою для усесторонньої характеристики видання як вигляду документа.

Список використаних джерел

1. Кушнаренко Н. Н. Документоведение : Посібник - 2 - е вид. , доп. і пер. - К. : Т - во " Знання ", КОО, 2000.

2. Воробьев Г. Г. Документ : інформаційний аналіз. - М. : Наука, 1973.

3. Ильюшенко М. П. , Кузнєцова Г. В. Документознавство . Документ і системи документацій. - М. : МГИАН, 1997.

4. Зубков М. Сучасна українська ділова мова. 3 - те видання доп. - Х. : Торсінг, 2003.

5. Стенюков М. В. Секретарська справа. - М. : " Издательство ПРИОР " , 2001.

6. Головач А. С. Зразки оформлення документів : для підприємств та громадян. - Донецьк : Сталкер, 1997.

7. Глущик С. В. Сучасні ділові папери : Навч. посібник для сер. спец. навч. закладів. 3 - тє видання. пер. І доп. - К : А.С.К. , 2002.

8. Асєєв Г. Г. , Шейко В. Н. Інформаційні технології в документознавстві : Учб. пособие. - Х. : ХГІК, 1997.

9. Швецова - Водка Г. М. Типологія документа : Навч. посібник для студентів інститутів культури / Рівн. держ. інститут культури. - К. : Кн. палата України, 1998.

10. Горбул О. Д. Ділова українська мова : Навч. посібник. - К. : Т - вo “Знання " , КОО 2000.

11. Крайская З. В., Челліні Є. В. Архівознавство : Підручник для сер. спец. уч. закладів. - М. : Норма, 1996.

12. Глущик С. В. Сучасні ділові папери : Навч. посібник для вищих та сер. спец. навч. закладів. - К. : А. С. К. , 1998.

13. Паламар Л. М . , Кацавець Г. М. " Мова ділових паперів " : Практ. посібник. - К. : Либідь, 1995.

14. Немцов В. Д. Культура для спілкування : Навч. посібник для ВНЗ. : - К, 2002.

15. О. Д. Горбул. Ділова українська мова : Навч. посібник для ВНЗ - К. : Знання, 2002.

16. Т. В. Кузнєцова. Діловодство : Посібник для вузів, - М, 2001р.

17. Стенюков М. В. Діловодство в управлінні персоналом, - М, 2001р.

18. Басаков М. І. Діловодство і кореспонденція у питаннях і відповідях : Уч. посібник для ст. ВНЗ - 2 - ге вид. , перер. і доповн. , Ростов - на Дону, 2000.

19. Палях Ю. І. Ділова етика. Навчальний посібник для ВНЗ. - К. : Знання, 2001.

20. Гутеару. Документування управлінської діяльності. Курс лекцій. - М. , 2001.

21. Кавторьова Я. Документообіг : організація і ведення. Метод. посібник, - Х., 2001.

Размещено на Allbest.ru