Організація видавничої справи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема роботи:

Організація видавничої справи в Україні

План

Вступ.

1. Історія становлення видавничої справи в Україні.

2. Видавнича справа сьогодні. Законодавча база видавничої справи.

Висновок.

Список літератури.

Вступ

За кількістю книг на душу населення Україна посягає останнє місце в Європі. За останні десятиріччя ХХ ст.. тиражі українських книг зменшилися більше як у 4,5 рази.

Рекордними за кількістю випущених книг стали 2002-2004 роки.

Українська нація переживає книжковий голод. Україномовна книжка від загального тиражу книг і брошур, випущених в Україні, становить близько 60%, а в бібліотеках україномовні видання становлять менше 40% фондів.

Законодавчі аспекти видавничої справи визначає Конституція України. Стаття 34 гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Таким чином кожен громадянин може займатися видавничою діяльністю у рамках закону. Статтею 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової, технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав.

Важливим стало прийняття у 1997 році «Закону України про видавничу справу», який передбачає. Організацію та здійснення видавничої справи, міжнародне співробітництво між видавництвами, а також обумовлює права та обов'язки суб'єктів видавничого процесу.

1. Історія становлення видавничої справи в Україні

Першим законодавчим актом радянської законодавчої влади, який цілковито стосувався видавничої справи, був “Декрет про державне видавництво”, підписаний головою Раднаркому у Москві 11 січня 1918 року. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше -- з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 року (“Декрет про пресу” було видано ще 10 листопада 1917 року).

Для керівництва видавничою справою 18 січня 1919 року створюється Видавниче бюро при Народному комісаріаті освіти, яке в березні, за зразком Росії, переходить у безпосереднє відання Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК).

Ще одна реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 року постановою ВУЦВК Раднаркому (РН К ) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при яком у створюється на рівні управління Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).

Перше радянське видавництво було відкрите у Києві у лютому 1918 року Тоді більшовики, захопивши на короткий час столицю, встигли створити “Видавництво робітничо-селянського уряду України ”, націоналізувавши приватну друкарню Лубковського. Проіснувало воно до визволення Києва військами Центральної Ради.

В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі закінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львівського і Харківського університету, а також «Вищої школи» видавничого об'єднання з такою ж назвою -- «Вища школа».

До здобуття Україною незалежності в 1991 році існувало 25 державних видавництв. За останні десять років більшість їх залишається в підпорядкуванні державних органів. Однак їхній вплив на ринку видавничої продукції з кожним роком має тенденцію до скорочення. Так, за даними Книжкової палати частка державного сектора вітчизняного книговидання вже у 1997 році становила: за кількістю назв -- 46,6, за накладами -- 59,4 відсотка.

Якщо за радянських часів видавничу структуру складали лише видавництва і друкарні системи колишнього Держкомвидаву та кілька малопотужних відомчих видавництв (розміщених, як правило, у столиці та найбільших обласних центрах), то сьогодні її активно й постійно поповнюють нові потоки суб'єктів видавничої діяльності.

Нині структура видавництв України за головними типологічними ознаками:

1.За формою власності.

Серед найпоширеніших можна виділити:

· державні видавництва;

· приватні видавництва, засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму працівників;

· колективні видавництва, засновані на власності колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

· спільні видавництва, засновані на базі об'єднання майна різних власників;

· видавництва, засновані на власності юридичних осіб.

2.За підпорядкованістю.

Це -- самостійні видавництва різних форм власності, а також підрозділи різноманітних підприємств, установ і організацій з правами видавничої діяльності. В останньому сегменті картина виглядає особливо строкатою:

· фірми;

· асоціації;

· спільні підприємства;

· приватні підприємці;

· редакції газет і журналів;

· редакційно-видавничі підприємства;

· поліграфічні підприємства;

· наукові організації;

· науково-дослідні інститути;

· навчальні заклади;

· громадські, релігійні організації та товариства.

Усього в Україні на початок нового тисячоліття їх налічувалося понад 1500 (проти 705 у 1996 році). Однак переважна їх більшість -- малопродуктивні (випускають від однієї до кількох назв на рік).

видавничий справа друкований

2. Видавнича справа сьогодні. Законодавча база видавничої справи

Видавництво - це створене у відповідній організаційно-правовій формі підприємство, головним змістом діяльності якого є підготовка, випуск і реалізація різних видів друкованих, електронних та комбінованих видань. У світовій практиці існують різні типи сучасних видавництв та їх систем.

За формою власності: державне, комунальне, приватне, колективне.

Видавнича справа - сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції.

За формою об єднання майна засновників: АТ (акціонерне товариство), ТОВ (товариство з обмеженою), ТДВ (товариство з додатковою відповідальністю).

За способом формування статутного фонду: унітарні, корпоративні видавництва.

За економічною природою господарювання: комерційне, некомерційне.

За обсягом випущеної продукції: великі, середні, малі.

За тематичним репертуаром видань: вузькоспеціалізовані, спецефісної тематики, універсальні.

За читацьким колом: для дітей, школярів, для молоді.

За знаковим принципом творення видання: електронні, картографічні та мистецькі видання.

За структурою підпорядкованістю: самостійні видавництва, філії, представництва.

Усього в Україні внесено до єдиної бази даних більш 1200 видавництв різної форми власності та декілька десятків - державної форми власності. З усієї кількості видавничою справою займаються близько 1000 суб єктів видавничої діяльності, інші - виготовленням, розповсюдженням видавничої продукції.

Засновниками видавництв виступають фірми, асоціації, агентства, акціонерні товариства, приватні підприємства, громадські, релігійні організації.

Отже, складовими частинами ( відповідно до Закону України (ст. 2)) видавничої справи є:

· видавнича діяльність - сукупність організаційних, творчих, виробничих заходів, спрямованих на підготовку і випуск у світ видавничої продукції;

· виготовлення видавничої продукції - виробничо-технологічний процес відтворення визначеним тиражем видавничого оригіналу поліграфічними чи іншими технічними засобами;

· розповсюдження видавничої продукції - доведення видавничої продукції до споживача як через торговельну мережу, так і іншими способами.

Видавнича справа спрямована на:

· задоволення потреб особи, суспільства, держави у видавничій продукції та отримання прибутку від цього виду діяльності;

· створення можливостей для самовиявлення громадян як авторів незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак;

· забезпечення права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань;

· сприяння національно-культурному розвитку українського народу шляхом збільшення загальної кількості тиражів, обсягів та розширення тематичного спрямування українського книговидання;

· забезпечення доступу українського суспільства до загальнолюдських цінностей шляхом перекладу державною мовою кращих здобутків світової літератури, науки тощо, налагодження співпраці з іноземними видавництвами, українською діаспорою, укладення відповідних міжнародних угод;

· здійснення книговидання російською мовою для забезпечення культурних потреб російського населення в Україні з урахуванням імпорту друкованої продукції;

· здійснення книговидання мовами інших національних меншин в Україні;

· збільшення кількості видань іноземними мовами, які поширювали б у світі знання про Україну;

· зміцнення матеріально-технічної бази видавничо-поліграфічного комплексу і мережі розповсюдження видавничої продукції;

· сприяння закордонним українцям у забезпеченні вітчизняними друкованими виданнями.

Динаміка випуску друкованої продукції в Україні на душу населення за останні 10 років. Перша колонка - рік, друга - кількість книг у примірниках:

1990 - 3,2

1991 - 2,6

1992 - 2,4

1993 -1,7

1994 - 1,01

1995 - 1,33

1996 - 1,01

1997 -1,1

1998 - 0,88

1999 - 0,38

2000 - 0,89.

Для порівняння у царській Росії (за даними статистики 1913р) на душу населення щороку виходило друком 2 книги, за роки існування Радянського Союзу - 4. У розвинених країнах Заходу цей показник сягає нині 14-16 назв.

Закон України «Про видавницьку справу» був затверджений Верховною Радою 5 червня і опублікований у пресі 18 листопада 1997 року. Однак він так і не запрацював, бо навіть скромні пільги для видавців, обумовлені статтею шостою, могли дати якийсь позитивний результат, якби її пункти були включені у відповідні законодавчі акти.

Головна вада цього закону в тому, що він продовжував консервувати ту систему оподаткування вітчизняної книги,яка не давала їй можливості конкурувати із закордонними, передусім російськими, виданнями.

Висновок

Незважаючи на економічні негаразди, в суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу -- навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність. За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму у книжковій справі. Вже визначилися чотири центри таких вистанок-ярмарків -- у Києві, Львові, Одесі і Харкові.

Головними «ворогами» українського видавництва є: книжкова продукція, яка завозиться контрабандним шляхом в Україну.

Нині в Україні, всупереч вкрай несприятливому та шкідливому для майбутнього нації законодавству щодо книговидавничої галузі, шириться потужний інтелектуальний рух. Ідеться про те, що на початок третього тисячоліття у нас склався добрий гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які вміло продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи немало гарних, конкурентоспроможних на європейському рівні книг. Окрім того, ці видавці та поліграфісти щораз голосніше заявляють про себе як згуртовану силу, яка налаштована, незважаючи на протидію певних кіл, відстоювати професійні й державні інтереси щодо захисту української книги в законодавчому плані.

Використана література

1. Закон України «Про видавничу справу».

2. Конституція України

3. Цивільний кодекс України.

4. Шпак В. І. Стаття « Трансформація видавничої справи України у період переходу від командно - адміністративної до ринкової системи управління (1990-2010рр.)».- Режим доступу :

Размещено на Allbest.ru