Особливості авторського стилю редактора газет "Сумчанка плюс" та "Педагогічна трибуна" Ірини Панасенко

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Засоби вираження авторського стилю у публіцистичних текстах

1.1 Мовна особистість

1.2 Стиль, основні поняття та класифікації

1.3 Прояв авторської індивідуальності в стилі тексту

1.4 Публіцистичний стиль, як основний стиль журналістських матеріалів

1.5 Лексика публіцистичного стилю і способи вираження авторського «я»

2. Особливості авторського стилю Ірини Панасенко (газети «Сумчанка плюс» та «Педагогічна трибуна»)

2.1 Загальна характеристика стилю Ірини Панасенко

2.2 Використання лексичних засобів у публікаціях Ірини Панасенко

2.2.1 Фразеологізми

2.2.2 Метафора

2.2.3 Омоніми

2.2.4 Історизми

2.2.5 Інтернаціоналізми

2.2.6 Терміни

2.2.7 Перифраз

2.2.8 Емоційно-оцінні слова, словосполучення

Висновок

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У роботі розглядаються особливостi авторського стилю редактора газет «Сумчанка плюс» та «Педагогiчна трибуна» Iрини Панасенко.

Тема курсової роботи актуальна, тому що ілюструє те, наскільки стиль автора залежить від віянь часу, а також те, наскільки важливо для журналіста уміння підбирати лексику, яка справляя на читача велике враження.

Новизна даного дослідження полягає в тому, що авторський стиль Ірини Панасенко не досліджувався жодного разу.

Дану проблему в різних ракурсах розглядали багато авторів. Питання структури авторського твору розглянув В.В. Виноградов у науковій праці «Про теорію художньої мови». Г.Я. Солганик докладно розібрав проблему лексики публіциста в роботі «Лексика газети», а В.С. Трехова присвятила цій же проблемі свою працю «Спеціальна лексика у мові газети». М.М. Бахтін у своїй книзі «Людина в світі слова» довів, що, проаналізувавши засоби вираження авторського «я» в текстах будь-якого письменника, можна зробити ряд висновків про його індивідуальності. Ю.Н. Караулов в книзі «Російська мова та мовна особистість» розглянув читацьку і авторську категорії, розробив рівневу модель, а також структуру мовної особистості. Про стиль і стилістичному аналізі писали М.П. Брандес («Стилістичний аналіз»), Г. Я. Солганик в свій статті «Загальні особливості мови газети» і Н. Н. Кохтев в статті «Стилістичне використання фразеологічних засобів у мові газети» ( збірник під ред. Д.Е. Розенталя «Мова і стиль засобів масової інформації та пропаганди. Друк, радіо, телебачення, документальне кіно»), К. І. Билінскій («Мова газети. Обрані роботи»).

Метою даної курсової роботи є аналіз публіцистичного стилю як сфери заломлення індивідуальних мовних особливостей автора, а також розгляд питання про те, які лексичні засоби вираження авторського «я» існують в публіцистичному стилі і яким чином з них формується лексикон мовної особистості.

Завдання дослідження полягає в аналізі авторського стилю в текстах окремого публіциста.

Буде розглядатися аналіз авторського стилю Ірини Панасенко. Її матеріали публікуються в газетах «Сумчанка плюс» та «Педагогiчна трибуна» . Ірина Панасенко є редактором обох газет.

Структура роботи така: перший розділ (теоретична) являє собою реферативний огляд наукової літератури з теми даної курсової роботи, а другий розділ (практична) - аналіз особливостей авторського стилю Ірини Панасенко, заснований на теоретичних положеннях, описаних у першому розділі.

1. Засоби вираження авторського стилю у публіцистичних текстах

1.1 Мовна особистість

Висока мовна культура особистості неможлива без відмінного володіння рідною мовою. Н.М. Карамзін казав: «Мова і словесність суть ... головні способи народної освіти; багатство мови людини є багатство думок...» Перш ніж говорити про мовну особистість (особливо, якщо це особистість письменника, публіциста), необхідно звернутися до таких понять, як «мовне мислення» і «мовна свідомість». Якщо основною ознакою особистості є свідомість, то головною ознакою мовної особистості є наявність мовної свідомості.

«Мовну свідомість іноді визначають як знання, яке з допомогою різних знакових систем (у тому числі мови, також це знакову систему) може бути передано, щоб стати надбанням інших членів суспільства. Усвідомити - значить придбати потенційну можливість повідомити, передати своє знання іншому ». Уявлення ці скоріш побутові, ніж наукові, але вони допомагають перейти до наукового визначення поняття «мовна особистість».

«Мовна особистість починається по той бік повсякденного мови, коли в гру вступають інтелектуальні сили».

Ю.Н. Караулов, досліджуючи проблему мовної особистості, дійшов висновку, що вона складається з безлічі елементів і, формуючись, проходить три рівні (не вважаючи нульового). Ці рівні він представив у вигляді трирівневої моделі мовної особистості, де класифікував основні ознаки особистості (інтелект, навколишня дійсність, потреба в діяльності та спілкуванні тощо), а також дав докладні характеристики елементів, що становлять мовну особистість (одиниці відповідного рівня, відносини між ними та їх об'єднання). Крім трирівневої моделі, Ю.Н. Караулов схематично змалював структуру мовної особистості. Всі її елементи діляться на змінні (їх не можна зобразити на схемі, тому що вони постійно змінюються) і статичні. Статичні елементи на першому рівні - це різні дані про стан мови, якою говорить і пише мовна особистість; на другому рівні - характеристики мови суспільства, до якого мовна особистість належить, а також ідеологія цієї особистості та її ставлення до навколишнього світу, і, нарешті , на третьому рівні - всі відомості психологічного плану. Що стосується нульового рівня, то необхідність у його розгляді виникає тільки в тих випадках, коли потрібно опис ідіолекту мовної особистості (на нульовому рівні особистість отримує мовний досвід несвідомо).

Теоретичне обгрунтування проблем мовної особистості, образу автора та художньої мови, як способу мовної особистості розроблено і в дослідженнях М.М. Бахтіна і В.В. Виноградова.

В.В. Виноградов у своїх роботах писав про те, що, як не дивно, найбільшою трудністю для автора є об'єктивна передача дійсності, оскільки подолати суб'єктивність, опанувати стилем нелегко. У текстах, в їх структурі, в створюваних образах, а також в образі самого автора уособлюється його ставлення до літературної мови і способи його використання. Автор не втілює навколишню дійсність, а створює свій художній світ на її основі, тому написаний ним твір завжди виявляється різноманітніше і багатше, ніж його прототип - дійсність.

На думку М.М. Бахтіна, «автор - не герой у своєму житті, він лише бере в ній участь, вплітається в структуру свого тексту, стає в положення героя. Форми ціннісного сприйняття «інших» автор переносить на себе там, де він солідарний з ними. Якщо їхній світ для нього ціннісно авторитетний, то він починає представляти себе як «іншого». Саме на цьому етапі оповідач стає героєм свого тексту »(« інші »-термін М.М. Бахтіна, що позначає всіх людей по відношенню до автора).

Під час створення тексту у автора виробляється певний тон, пов'язаний з його мисленням.

Це мислення може бути емоційно-вольовим або інтонуючим. Інтонуюче мислення відповідає за проникнення ідеї автора в усі змістовні моменти його думок, а емоційно-вольове - за реалізацію думок та ідей в текстах.

1.2 Стиль, основні поняття та класифікації

Стилістика - досить молода наука і тому має ще досить розмиті межі. По-різному трактуються предмет і завдання стилістики, характер і обсяг, зміст її як мовознавчої дисципліни, взаємини з іншими філологічними науками. В мовознавстві одна з перших спроб виділення функціональних стилів на підставі мовних функцій належить A.M. Пєшковському, Р.А. Будагов виділяє мовні стилі, пов'язуючи їх зі сферою спілкування.

Мова як явище соціальне виконує різні функції, пов'язані з тією або іншою сферою людської діяльності. Варіанти, або різновиди літературної мови, які обумовлені різними сферами спілкування, називаються функціональними стилями мови. Ці різновиди, виникнувши на екстралінгвістичній основі, але будучи тісно пов'язаними зі змістом, цілями і завданнями висловлювання, стали відрізнятися один від одного також і внутрішньомовними ознаками: принципами відбору, поєднання і організації використовуваних мовних засобів. Для більшості сучасних мов можна виділити наступні функціональні стилі:

- Розмовний (у якому домінує комунікативна функція);

- Науковий (у якому домінує інформативна функція, що має когнітивний характер);

- Офіційно-діловий (у якому домінує інформативна функція, обумовлена даною сферою комунікації);

- Публіцистичний (в якому домінують інформативна і впливає функції);

- Літературно-художній (в якому домінуюча емоційно-експресивна функція приймає вид поетичної функції).

Мовні стилі виділяються як певні системи в літературній мові, перш за все з метою повідомлення. Кожен мовний стиль має більш-менш точну мету, яка зумовлює його функціонування і його мовні особливості. Так, для газетно-публіцистичного стилю основною метою є інформація і вплив; мета ділового стилю - встановити умови, обмеження та форми подальшої співпраці двох і більше осіб; метою наукового стилю є доказ певних положень, гіпотез, аргументацій і т.д.

Системний характер використання мовних засобів у різних стилях мови приводить до того, що в певних сферах застосування мови нормалізується вибір слів і характер їх застосування. Утворюється переважне використання тих чи інших синтаксичних конструкцій, особливості вживання образних засобів мови, вживання різних способів зв'язку між частинами висловлювання, використання або ж, навпаки, ігнорування різних зображально-виражальних засобів мови, і т.д.

В якості підстав для класифікації функціональних стилів різними вченими пропонуються різні критерії:

1) функції мови (А.М. Пєшковський, В.В. Виноградов, Д.Е. Розенталь);

2) структура мовного акту (Д.Н. Шмельов);

3) форма мови: усна і письмова (Р.А. Будагов);

4) структурно-лінгвістична специфіка мови (Л.В. Щерба, А.К. Панфілов);

5) комплекс критеріїв: особливості «мовного складу» мови, її форма, функції, жанри (Б.М. Головін);

6) сфери спілкування (М.Н. Кожина).

1.3 Прояв авторської індивідуальності в стилі тексту

Якісні ознаки різновидів тексту створюються, поряд з перерахованим, і проявом у тексті особистісних особливостей стилю автора. Авторська індивідуальність виявляється в інтерпритованих планах тексту, у мовно-стилістичному оформленні його. Природно, ця проблема актуальна і принципова для текстів не стандартного мовного та композиційного оформлення, текстів з більшою часткою емоційно-експресивних елементів.

Індивідуальний стиль, як правило, виявляється і в жанрах публіцистики.

Індивідуальність авторського стилю полягає в наявності специфічної сукупності авторських стилістичних прийомів, характеризується наявністю певного принципу відбору і комбінації різних мовних засобів та їх трансформацій у запропонованій автором концепції.

Індивідуальний авторський стиль письмового мовлення передбачає вербальну форму вираження індивідуально бажаних автором мовних засобів і їх граматичних і лексичних значень. Вивчення індивідуальної авторської стилістики - це дослідження авторського вибору мовних засобів, задуму і його виконання, втілення в текст.

В.В. Виноградов підкреслював зв'язок поняття стилю з поняттям індивідуального в словесній творчості і говорив про те, що в творі великих письменників «об'єктно-структурні властивості та якості» переплітаються з «суб'єктними якостями письменницького вигляду і його художньої манери» , тим самим включаючи в поняття індивідуального в художній творчості не тільки власне індивідуальну манеру художнього вираження, а й особистість автора.

Особливо важливим є виявлення зв'язку між елементами індивідуального і загального в історичному тексті на основі даного Р.А. Будагова визначення поняття індивідуального: «... індивідуальне не можна зводити лише до відхилень від загального, як це роблять прихильники машинного перекладу. Індивідуальне найчастіше переломлюється крізь призму самої категорії загального: майже кожен видатний письменник нового часу "індивідуально звертається" з усіма ресурсами мови, які самі по собі є загальним надбанням людей, які розмовляють цією мовою ».

М.М. Бахтін вважав, що мова є стилем автора, оскільки він завжди індивідуальний. На думку В.В. Виноградова, стиль - це піднесення над егоїзмом і індивідуалізмом, що відбувається через підпорядкування прекрасного. Автор стає особистістю тільки тоді, коли в ньому, а значить і в його творах, перемагає стиль. Іншими словами, сказати про письменника, що у нього є свій власний стиль можна тільки тоді, коли він починає грунтуватися на загальній нормі, на тому, що об'єктивно можна назвати прекрасним, тобто на красі.

Таким чином, ми бачимо, що лише оволодівши стилем, письменник може висловити своє авторське «я». Журналіст, як правило, пише свої матеріали в публіцистичному стилі і, отже, повинен володіти ним майстерно. Отже, розглянемо публіцистичний стиль як сферу докладання індивідуальних мовних особливостей автора більш докладно.

1.4 Публіцистичний стиль, як основний стиль журналістських матеріалів

Публіцистичний стиль посідає особливе місце в системі стилів літературної мови, оскільки в багатьох випадках він повинен переробляти тексти, створені в рамках інших стилів. Наукова і ділова мова орієнтовані на інтелектуальне відображення дійсності, художня мова - на її емоційне відображення. Публіцистика відіграє особливу роль - вона прагне задовольнити як інтелектуальні, так і естетичні потреби. Публіцистика - мова і думок, і почуттів. Важливість тем, освітлюваних засобами масової інформації вимагає грунтовних роздумів і відповідних засобів логічного викладу думки, а вираження авторського ставлення до подій неможливо без використання емоційних засобів мови.

Проте, необхідно відразу ж зазначити, що не всі тексти, які розміщуються в засобах масової інформації належить до публіцистичного стилю.

Всі властивості мови газети (ширше - газетно-публіцистичної мови) безпосередньо пов'язані з сутністю друку. Формування лексичної системи газетно-публіцистичного стилю обумовлено позамовними причинами. Однією з таких причин є прагнення практично будь-якого журналіста, що описує будь-які події, дати їм оцінку. Таке прагнення пояснюється підкресленням соціальної та комунікативної (вплив на певну аудиторію; очікування того, що буде проведений якийсь ефект) функціями газетного слова. Ще одна позамовних причина - специфіка адресата мови. Журналіст завжди звертається до аудиторії, невичерпної кількісно і якісно різнорідної. Саме тому характерно те, що лексика публіцистичного стилю, як правило, ясна, точна, коротка і виразна. Крім того, однією з основних задач журналіста є вживання саме тієї лексики, яка буде значуща, зрозуміла, цікава для його читачів.

Для публіцистичного стилю характерний відкритий характер лексичної системи. «Відкритість» публіцистичної мови полягає в прямому, безпосередньому вираженні авторського «я».

При подальшому розгляді лексичної системи цього стилю ми стикаємося з такими поняттями, як точність слововживання, стилістичне використання омонімів, антонімів, синонімів, архаїзмів і неологізмів, іншомовних слів у російській лексиці, діалектизмів, термінів, техніцизму і професіоналізмів, канцеляризмів і мовних штампів, слів з експресивним забарвленням, фразеологічних засобів мови і засобів, що підсилюють дієвість мови. Все це надзвичайно часто зустрічається в текстах, написаних в газетно-публіцистичному стилі, і є однією з його характеристик.

Взагалi в текстах періодичної преси присутня велика кількість різних лексичних засобів, що дозволяють наділяти журналістські матеріали емоційно-експресивного виразністю.

1.5 Лексика публіцистичного стилю і способи вираження авторського «я»

публіцистичний панасенко автор лексичний

Кожен функціональний стиль відповідно до його екстралінгвістичних і інтралінгвістичних особливостей, відповідно до завдань, які стоять перед ним у сфері спілкування, виробляє власну класифікацію, власний перерозподіл лексики літературної мови.

Газетну лексику прийнято поділяти на наступні розряди:

1. суспільно-політична лексика;

2. газетна оцінна (позитивнооцiнна, негативнооцiнна, модальнооцiнна) лексика;

3. газетна неоцiнна лексика (пов'язана з позначенням місця і часу описуваних подій; стройова).

Висвітлюючи події внутрішнього і міжнародного життя, журналіст, звісно, не може обійтися без суспільно-політичної лексики. Ця лексика дуже мінлива, що пояснюється самою її природою - для аналізованої лексики надзвичайно характерний розвиток емоційно-оцінних елементів.

Г.Я. Солганик докладно розібрав проблему лексики публіциста в роботі «Лексика газети». На його думку «суспільно-політична лексика становить основу газетного словника, термінологію газети, як в якісному відношенні - передає важливість, значимість понять, що виражаються цими словами, їх соціальну оцінку, так і в кількісному відношенні - становить значну частку в лексиці газети».

Газетна оцінна лексика теж є важливим і великим розрядом газетного словника. Ця лексика різноманітна і здатна надавати досить сильний вплив на читача. У газеті вона задовольняє гостру потребу публіцистичної мови у вираженні соціальної оцінки предметів, явищ і понять суспільного життя. Критерієм віднесення слова до соціальнооцінної лексики може служити його здатність виражати оцінку і поза контекстом. Крім властивих слову постійних («словникових») значень, воно може так само реалізувати так звані ситуативні, або контекстуальні, значення. Регулярне вживання слова в тих чи інших контекстуальних значеннях може привести до формування нового значення або відтінку. Позитивнооціночні слова розрізняються за ступенем, інтенсивності вираження експресії. Велику групу позитивнооціночних слів складають слова, що мають суто книжкове забарвлення і позначає в словниках як книжкові, поетичні або риторичні. Ця група постійно поповнюється за рахунок слів подібною стилістичного забарвлення. Сюди ж можна віднести книжкові оціночні прикметники, а також групу дієприкметників з префіксом «не». Крім того, до оціночної лексики відносяться слова, висхідні до термінів споріднення (в переносному значенні) і спеціалізації множини іменників.

У сфері оціночної газетної лексики прийнято виділяти ядро ??і периферію. Ядро - це власне-газетна лексика, така як, наприклад, «газетізми», висхідні до різних галузей спеціальної лексики (військова справа, медицина, мистецтво та література, спорт, технічна та сільськогосподарська область). Периферія - це різноманітна оцінна лексика, строката по складу, яка потрапляє в газету з тих же джерел, що і лексика «ядра», але використовувана в газеті нерегулярно.

Дуже характерний для газетної мови процес розширення значення і вживання слова. Словотвір оціночної газетної лексики відбувається за допомогою приставок; префіксоідов; слів, що входять до складу складних утворень; складних слів з приставкою або першою частиною «мало», «міні», «нео» і т. д.; слів з оціночними приставками або першими частинами «архі», «лже», «псевдо» і т. п.

Негативнооціночні слова є однорідною в стилістичному відношенні групою оціночної лексики; розрізняються за ступенем інтенсивності вираження негативного ставлення (від слабкої до максимальної).

У негативнооціночній лексиці виділяється великий розряд слів, наділених іронічній забарвленням. Такі слова відіграють важливу роль у групі оцінних засобів. Іронічне забарвлення розвивається у слів, що позначають високий ступінь ознаки, а також у слів, що мають стилістичне забарвлення книжності. До іронічної лексики відносяться історизми, висхідні в своєму значенні до понять і явищ європейського середньовіччя (найбільш впливовий в кількісному відношенні розряд) або російської дореволюційної дійсності, різноманітні архаїзми (російського та іноземного походження) і т. д. Іронічне забарвлення є найсильнішим засобом вираження авторського « я». На відміну від позитивнооціночних і негативнооціночних слів, модальнооціночні слова не виражають прямо оцінки слова, але в той же час вони мають певну оціночну спрямованість, здатність виражати побічну оцінку.

Модальнооціночні слова поділяються на:

1. модальнооціночні слова позитивної спрямованості;

2. модальнооціночні слова негативної спрямованості;

3. формуються модальнооціночні слова.

Газетна неоціночна лексика включає в себе групу слів, пов'язаних з позначенням місця і часу описуваних подій, а також стройові слова газетно-публіцистичної мови. Перша група нечисленна, а друга - необхідний елемент, категорія будь якого стилю, так як кожен стиль характеризується своїми особливостями. Крім стройових слів як стройових елементів виступають характерні стійкі словосполучення з похідними приводами «в честь», «в пам'ять» і т. д. До неоціночної лексики належать і слова в переносному значенні. У більшості випадків переносне використання лексики в газетно-публіцистичному стилі призводить до того, що слова набувають експресивнооціночного забарвлення. Один з найбільш поширених шляхів розвитку слова - розширення і узагальнення значення. Особливість газетно-публіцистичної метафоризації лексики полягає не у звуженні значення, як, наприклад, при переносному використанні розмовно-побутового слова в науковому стилі, а в закріпленні узагальненого значення. Такі дослідники, як Г.Я. Солганик і К.І. Билінскій, відзначають, що метафоризації піддаються насамперед терміни суспільно значущих і актуальних в той чи інший період наук (метафоризація захворювань, військових слів, розділів медицини тощо). Для газетної публіцистики характерна нова і книжкова лексика.

Крім власне оціночної лексики в газетно-публіцистичному мовленні у функції оцінки використовуються різноманітні лексичні розряди: розмовно-просторічна лексика, книжкові та високі слова, архаїзми, слова в переносному значенні і інші розряди. Активно використовуються в газетно-публіцистичному мовленні і різноманітні словотворчі і граматичні засоби експресивно-оціночного забарвлення: приєднувальні, розмовні конструкції, різні засоби риторичного (емоційного) синтаксису та інші. Все це надає мові виразність. Цю ж функцію в газетній публікації виконує спеціальна лексика.

Вдале використання даної лексики залежить від того, як вона вводиться в текст і тлумачиться. Те, що для слова загальнолітературної мови є «достоїнством» (полісемія, можливість емоційно-експресивного забарвлення, стилістична виразність), для терміна - серйозні недоліки. Терміни можна розділити за їх лексичним ознаками на дві групи: слова, широко відомі в літературній мові і не відомі широким масам читачів (вузькоспеціальні терміни). При введенні в текст нового терміну журналіст стикається з необхідністю пояснення його значення. При цьому використовується три способи тлумачення: за допомогою синонімів (синонімічний); за допомогою опису дії предмета (описовий) і описом синонімів і опису (синонімічно-описовий).

Відбір просторічних, професійних, діалектних слів, архаїзмів, історизмів повинен проводитися з урахуванням тематики, жанру, смислової та естетичної доцільності. Найменше доречна стилістично знижена лексика в інформаційних жанрах, в статтях, і, навпаки, введення такої лексики в репліки персонажів нарисів, фейлетонів допомагає розкриттю теми та формуванню достовірного художнього образу.

Отже, можна зробити висновок, що лексична система сучасного газетно-публіцистичного стилю є складна взаємодія різних лексичних пластів. Вони дозволяють журналісту користуватися всім розмаїттям лексики для вираження авторського началу.

2. Особливості авторського стилю Ірини Панасенко (газети «Сумчанка плюс» та «Педагогічна трибуна»)

2.1 Загальна характеристика стилю Ірини Панасенко

Грунтуючись на тому, на які теми найчастіше пише Ірина Панасенко, яку лексику вона використовує у своїх публікаціях , ми можемо дати загальну характеристику її творчості.

У текстах Ірини Панасенко зачіпається певне коло тем. Автор віддає перевагу інформаційним жанрам. Найчастіше пише про школи, дітей, цікавинки з сіл області. Велику увагу приділяє талановитим особистостям. Досить багато матеріалів, присвячених аграріям області, при цьому особливу увагу приділено одній аграрній компанії. Про неї йдеться майже в кожному номері газети «Сумчанка плюс».

Матеріали Ірини Панасенко не завжди позначені актуальністю, адже можуть висвітлюватися події, які відбулися навіть місяць тому. Наприклад, у 4 номері газети «Сумчанка плюс» від 7 жовтня вміщені матеріали про святкування першого дзвінка.

Ірина Панасенко пише про побутові і соціальні проблеми. Вона ніколи не стосується політики. Її цікавлять питання повсякденного життя і виникаючих в ній цікавих подій. У публікаціях даного автора велике значення надається опису персонажів.

Ірина Панасенко у своїх публікаціях не намагається вселити читачеві свої погляди, не вимагає, щоб погоджувалися з її думкою, вона просто ділиться своїми почуттями, описує проблеми, які її хвилюють.

В газеті «Педагогічна трибуна» автор друкує матеріали, призначені для освічених, інтелектуальних людей. Так, наприклад, надрукований у 12 номері газети «Педагогічна трибуна» матеріал «Педагогічна симфонія Столбіна» буде цікавою освіченим, обізнаним людям. Адже потрібно знати, хто ця людина, чим він займався і що таке важливе зробив, щоб бути вартим для висвітлення. Людям, які нічого про цю людину не знають цей матеріал буде не цікавим.

Для газети «Сумчанка плюс» Ірина Панасенко пише такі тексти, які цікаві і зрозумілі сільським читачам Сумської області, і зовсім не цікаві міським жителям, оскільки більшість матеріалів про події, які відбувались у різних селах Сумської області.

2.2 Використання лексичних засобів у публікаціях Ірини Панасенко

Ідейний і тематичний зміст публіцистичних текстів Ірини Панасенко особливо яскраво виражено на лексичному рівні, який ми і проаналізуємо.

2.2.1 Фразеологізми

Ірина Панасенко інколи використовує фразеологізми, адже вживання готового, чіткого, влучного виразу надає тексту образність, робить його більш приємним для читання.

Для надання тексту іронічного забарвлення або з метою дати предмету і явищу коротку і образну характеристику автор часто використовує трансформовані фразеологізми і крилаті вирази. Все це говорить про те, що Ірина Панасенко володіє образним мисленням, прагне передати читачам свої думки і свої емоції в якомога оригінальній формі.

Розглянемо деякі приклади використання фразеологічних зворотів в текстах Ірини Панасенко.

«Ще з дитинства пам'ятав від мами, золотої трудівниці, що не місце красить людину, а людина місце, тому й працював на всіх посадах сумлінно, професійно, а головне - результативно.» (№ 12, 2009 р.).

У даному прикладі автор використовує фразеологізм «не місце красить людину, а людина місце».

Інший приклад. «Адже найстрашніша хвороба, яка, нажаль, не оминула й наше суспільство, - черствість душ» (№ 7-8, 2010 р.).

Тут автор використовує фразеологізм «найстрашніша хвороба - черствість душ».

Розглянемо ще один приклад використання фразеологізмів Іриною Панасенко.

«…успіх - це десять відсотків таланту і дев'яносто - наполеглива робота» (№ 12, 2010 р.).

Наступний приклад. «Певно, втрутилася доля, і Олексій Петрович знаходить себе у школі». (№12, 2009 р.). Тут автор використала фразеологічний зворот «знаходить себе».

2.2.2 Метафора

Ірина Панасенко дуже часто використовує такий вид переносного вживання як метафора. Адже вона може дати читачеві несподіваний імпульс образно-емоційного враження, щоб пожвавити сприйняття фактологічної інформації. Метафора в структурі текстів Ірини Панасенко легко поєднується з одиницями мовлення логіко-поняттєвих і номінативно-фактологічних значень, щодо змісту досить яскраво окреслена й тому також порівняно легко може переходити в поняття, втрачаючи поступово образно-емоційну експресію.

Наведемо приклади використання метафор.

«А життя вело крутими перегонами.» (№ 1, 2007).

Розглянемо ще кілька прикладів.

«З цікавим ветераном зустрілася, багатий матеріал узяла.» (№ 1, 2007).

«ЇЇ голос вільно летить під самісіньке склепіння просторого залу палацу «Україна» (№ 1, 2007).

«Їздила й у відрядження за листами, що кликали у дорогу…» (№ 1, 2007).

«Досі живуть теплі згадки про дійсно дружний колектив газети» (№ 1, 2007).

«І піднімав її той жорстокий заповіт, хвору, з ліжка і гнав, коли ще й не світало, пішки заметами через усе місто до автовокзалу.» (№ 1, 2007).

«Хоча й бере за душу живий щем при відвідинах дідового обійстя…» (№ 1, 2007).

«Село молодіє, коли народжується дитина.» (№ 1, 2007).

«Чудову концертну програму подарували глядачам майстри художньої самодіяльності з Комишанки, Зеленківки та с.Сад Сумського району.» (№ 4, 2011).

«Перший погляд на новозведений храм, що здійнявся золотим куполом у чисте небо, і народжується порівняння: над селом благословилося іще одним сонцем!» (Іще одне сонце над Супрунівкою).

«І мова навіть не про сусальне золото, щедро використане для оздоблення, а про світлу ауру, що райдугою відсвічує від цього рукотворного дива.» (Іще одне сонце над Супрунівкою).

«Фахові журнали рясніли його проблемними статтями та нарисами.» (№ 12, 2009).

«А бажання стати вчителем плекалося з дитинства, ще з того часу, коли наряду з шанованими батьками великим авторитетом для нього був сусід - принциповий і мудрий директор школи М.К.Ясинецький.» (№ 12, 2009).

2.2.3 Омоніми

Ірина Панасенко використовує слова, що мають однаковий звуковий склад, але відрізняються значенням.

Розглянемо приклади.

«Компанія завжди бере участь в соціально-культурному житті тих районів, де працює.» (№ 4, 2011).

Слово компанія може вживатися як фірма і як компанія людей, тобто гурт.

«…тепер протягом року дітей до школи підвозитимуть.» (№ 4,2011).

Слово року, тобто від слів рік - проміжок часу і рок - стиль музики.

«Також земляків щиро вітали сільський голова В.І.Карпенко, настоятель місцевої церкви отець Володимир.» (№4,2011).

Голова як частина тіла і як очільник.

Сучасними словами кар'єру Олексій Столбін зробив блискучу і стрімко. (№ 12, 2009).

Кар'єру, тобто отримав підвищення в роботі, і кар'єру - місце, де видобувають природні породи.

Таких прикладів у текстах Ірини Панасенко можна знайти безліч.

2.2.4 Історизми

Історизми - слова, що вийшли з ужитку у зв'язку зі зникненням реалій, які вони називали. В мові ЗМІ історизми переважно вживають для відтворення колориту доби.

Використовує Ірина Панасенко у своїх публікаціях і історизми.

Розглянемо деякі приклади.

«Дім був просторий, з двома невеликими кімнатами, кухнею, сіньми й чомусь великою залою, що виходила на терасу, де влітку було так затишно пити чай…» (№ 1, 2007).

Сімни -- у давнину, вхідне приміщення у селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує жиле приміщення з тамбуром, ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини.

Інший приклад.

«Батько Євген Дмитрович, одягши кашкета і взявши тростинку в руки, прямував пішки до сусідньої Бітиці викладати в тамтешній школі математику.» (№ 1, 2007).

Тростинка - тонка, легка палиця для опори при ходьбі.

«Сиділи доти, доки сиділи в обкомі партії.» (№ 1, 2007).

Обком партії - орган регіонального управління КПРС.

2.2.5 Інтернаціоналізми

Зі стилістичного погляду давно засвоєні українською мовою іншомовні запозичення нічим не відрізняються від питомих українських слів. Широко використовують іншомовні слова в офіційно-діловому, науковому й публіцистичному стилях (як терміни, як компоненти термінологічних словосполучень). Тут вони здебільшого вони виконують номінативну функцію й не мають стилістичного навантаження, хоча й мають стилістичне забарвлення (відтінок книжності). Крім того, в публіцистичному стилі іншомовні слова виконують такі функції:

Уживаючись у переносному значенні, служать засобом іронії, створення комічного ефекту;

Стають компонентом стилістичних фігур та тропів, зокрема в текстах контрастного спрямування4

Є засобом створення образності, певного колориту.

В текстах Ірини Панасенко інтернаціоналізми найчастіше є засобом створення образності, певного колориту.

«Але, хоча й вивезли її звідти малою дитиною, вона добре пам'ятає грушу, під вікнами спальні, три берізки з одного кореня на крутогорі, невеличке подвір'я, рудого собаку Полкана й старий фаетон.» (№1, 2007).

Фаетон (грец. Сяяти, блищати) - легкий екіпаж із відкидним верхом; легкове авто з відкритим кузовом.

«Це подарунок громаді від мецената, депутата…» (Іще одне сонце над Супрунівкою).

Меценат - багатий покровитель наук і мистецтв, а також їх представників.

«Ніби зараз чує сильний гарний альт Валі Саєнко, кранівниці сумських машинобудівників.» (№ 1, 2007).

Альт (італ. alto, від лат. altus - високий) - 1) Партія в хорі або вокальному ансамблі, яку виконують низькі дитячі або жіночі голоси, вищі від тенора. 2) Низький дитячий або жіночий голос. 3) Струнний смичковий або духовий музичний інструмент. 4) Різновид деяких оркестрових інструментів (напр., А.-кларнет, домра-А.).

«Їх високо оцінюють професіонали, а однокласники та односельчани просто насолоджуються роботами Олі і з впевненістю кажуть, що колись її картини будуть на всесвітньо визнаних аукціонах.» (№ 12, 2010).

Аукціон [від лат. auctio (auctionis) - збільшення] - продаж товарів, майна з публічного торгу покупцеві, який запропонував найвищу ціну.

2.2.6 Терміни

Термін - спеціальне слово, яке вживають для точного найменування певного поняття з якої-небудь галузі знань. Термінологічна лексика має забезпечувати точність у передаванні певних спеціальних понять, а тому будь-яка образність або двозначність неприпустима. У термінологічній лексиці відбувається активний процес деметафоризації слів, які стають термінами.

Терміни зустрічаються в публікаціях Ірини Панасенко у великій кількості. Як правило, вони вживаються для опису обстановки і мовної характеристики осіб, пов'язаних з певною сферою діяльності. Іноді автор використовує терміни в нетермінологічному значенні. Це дозволяє посилювати іронію в тексті, тому що терміни, які вживаються в нетермінологічному значенні, кажуть про побутові явища, а не про ті ситуації, для опису яких були створені.

Наведемо приклад використання терміну.

«Повернувшись до мирного життя, він вступає на факультет журналістики Київського університету ім. Т.Г. Шевченка.» (№ 12, 2009).

«Сім років тому Афган Салманов розпочав будівництво церкви, але на заваді стала економічна криза.» (Іще одне сонце над Супрунівкою).

«В атестаті - майже тільки найвищі бали.» (№ 7-8, 2010).

«Для забезпечення права на якісну освіту дітей з особливими потребами, чисельність яких зростає з кожним роком, створені та постійно поповнюються персоніфіковані банки даних на дітей цих категорій, зростає рівень задоволення їхніх освітніх потреб відповідно до здібностей та можливостей кожної дитини.» (№ 7-8, 2010).

2.2.7 Перифраз

Перифраз - це переносне, описове, образне найменування предметів; у певних умовах його вживання перифраз може виступати контекстуальним синонімом. Наближаючись до розгорнених метафор, перифраз завжди містить у собі якусь оцінку явищ, сприяє яскравості, виразності їх зображення. Перифрази також допомагають уникнути повторень тих самих слів чи зворотів і цим підвищують стилістичну якість оформлення думки.

Розглянемо кілька прикладів.

«Далі святкування перенеслося в стіни відремонтованого, одного з кращих в районі сільських закладів культури.» (№ 4, 2011).

Тут використано перифраз заклад культури, що означає сільський клуб.

Проаналізуємо інший приклад.

«Треба зазначити, він став не просто журналістом, а визнаним майстром слова, просвітителем (це ж він першим впорядкував антологію письменників Сумщини), багато зробив по створенню обласної письменницької організації.» (№ 12, 2009).

У цьому реченні використано перифраз майстер слова до слова журналіст, а також перифраз просвітитель, тобто учитель.

«Його педагогічна діяльність почалася у невеликій сільській семирічці на Конотопщині, було це після Великої Вітчизняної війни, яку мужньо пройшов молодий солдат (на фронт потрапив прямо зі шкільної парти). (№ 12, 2009).

Тут використано перифраз сільська семирічка до слова школа.

2.2.8 Емоційно-оцінні слова, словосполучення

Емоційно-оцінне слово - лексична одиниця, яка включає в себе елемент оцінки: дощик, біленький і т.п. Слова з емоційним забарвленням можуть включати різноманітні відтінки: іронічний, несхвальний, презирливий, улюблений, урочисто-піднесений та ін. Це забарвлення, як правило, стійке, оскільки виникає в результаті того, що саме значення слова містить елемент оцінки: назва предмета чи явища, дії, ознаки ускладнюється оціночністю, ставленням мовця до званого явища (губошлепа, нехлюй, пустомеля). Оціночними можуть виявитися слова в переносному значенні (наприклад, про людину говорять: ведмідь, ворона, орел). Оцінність може досягатися за допомогою суфіксів: бабуся, сонечко, квіточка. Існують лексичні одиниці, за якими оцінність закріпилася за традицією: витія (оратор), віщати (говорити, проголошувати), кликати (звертатися) і т.д. Емоційно-оцінна лексика ділиться на два великих розряди: 1) слова з позитивною характеристикою, 2) слова з негативною характеристикою. Емоційно-оцінна лексика вживається в художній і розмовній мові у зв'язку зі створенням емоційності, в публіцистичному стилі - для вираження пристрасті.

В своїх текстах Ірина Панасенко також використовує емоційно-оцінні слова. Наведемо приклади.

«Старожили розповідають: він чи-то згорів у війну, чи його розтягли на дрова.» (№ 1, 2007).

«Запрягає підстаркуватий гарой її майбутнього нарису конячину в благенькі санки і везе до Путивля: автобуси не ходять - сніговий заслін.» (№ 1, 2007).

«Молоду еліту Сумщини привітали голова облдержадміністрації Юрій Чмирь, …» (№ 5, 2010).

Зазначимо, що є на освітянській мапі Сумщини справжні «зоряні» місця: найбільшу кількість переможців підготували Сумська спеціалізована школа 1-3 ступенів № 10 (33 переможці), …» (№ 5, 2010).

«Оля Кардаш, виростаючи у глибинці Сумщини - невеличкому селі Гринівка Недригайлівського району, - малює.» (№ 12, 2010).

ВИСНОВОК

Метою даної курсової роботи був аналіз матеріалів окремого публіциста, виявлення в них характерних рис та особливостей лексики. Для досягнення цієї мети в першій частині курсової роботи була розглянута різна наукова література, присвячена поняттю стиль, лексиці газетно-публіцистичного стилю і мовної особистості. З розглянутого теоретичного матеріалу можна зробити кілька висновків. По-перше, лексичні особливості публіцистичних матеріалів визначаються головним для газетного стилю принципом оцінними. По-друге, для інформаційних жанрів характерне вживання нейтральної лексики; для аналітичних жанрів - політичної, а оцінна лексика вживається авторами публіцистичних жанрів. І, по-третє, при аналізі лексики матеріалів певного автора необхідно враховувати таке поняття, як «мовна особистість», тобто враховувати те, що кожен пише автор має свій неповторний лексиконом, вивчивши який можна охарактеризувати культурний та інтелектуальний розвиток даного автора.

У другому розділі даної курсової роботи була дана загальна характеристика творчості Ірини Панасенко (газети «Сумчанка плюс» та «Педагогічна трибуна»), а також був проведений аналіз лексики, яку використовує Ірина Панасенко у своїх публікаціях. У результаті було виявлено, що Ірина Панасенко досить часто використовує фразеологізми та метафори. Також вміло користується інтернаціоналізмами, історизмами. У публікаціях даного автора майже немає архаїзмів, неологізмів, і взагалі не використовуються жаргонізми та просторіччя.

Зі зроблених висновків слід, що цілі і завдання даної курсової роботи були виконані.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бахтін М.М. Людина в світі слова. М., 1995.

2. Беззубов А.Н. Стилістичні прийоми газетної мови. СПб., 2000.

3. Великий тлумачний словник російської мови / Под. ред. Кузнєцова С.А. М., 2000.

4. Брандес М.П. Стилістичний аналіз. М., 1971.

5. Билінскій К.І. Мова газети. Вибрані праці. М., 1996.

6. Виноградов В.В. Про теорію художньої мови. М., 1971.

7. Гумбольдт В. Вибрані праці з мовознавства. М., 1984.

8. Караулов Ю.М. Російська мова та мовна особистість. М, 2003.

9. Котелова Н.З. Значення слова і його сполучуваність. Л., 1975.

10. Кохтев Н.Н. Стилістичне використання фразеологічних засобів у мові газети. М., 1980.

11. Лазарева Е.А. Системно-стилістичні характеристики газети. Екатеринбург, 1993.

12. Практична стилістика російської мови. Функціональні стилі / Под ред. Алексєєва В.А., Роговий К. А. М., 1982.

13. Солганик Г.Я. Лексика газети (функціональний аспект). М., 1981.

14. Солганик Г.Я. Загальні особливості мови газети. М, 1980.

15. Стюфляева М.І. Образні ресурси публіцистики. М., 1982.

16. Трехова В.С. Спеціальна лексика у мові газети. Л, 1982.

17. Шлик М.А. Мовні засоби вираження модальності в публіцистичному тексті. Краснодар, 1994.

18. Капелюшний А.О. Стилістика. Редагування журналістських текстів. Практичні заняття. Львів, 2003.

19. Скребнев Ю.М., Коваль М.Д. «Стилістика англійської мови» - 1960.

20. Валгина Н.С. Теорія тексту. М., 2003.

21. Ірина Панасенко / / Сумчанка плюс. 2007. № 1. 2011. № 4. Педагогічна трибуна. 2009. №12. 2010. № 5, 7-8, 12. Матеріал: Іще одне сонце над Супрунівкою.

Размещено на Allbest.ru