Книги-інкунабули та видавнича діяльність М. Сльозки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Книги-інкунабули та їх особливості

1.1 Загальні відомості

1.2 З історії

1.3 Особливості книг-інкунабул

1.4 Каталоги інкунабул

Розділ 2. Михайло Сльозка та його друкарня

2.1 Біографія

2.2 Початок кар'єри

2.3 Співпраця з А.Скольським

2.4 Відносини з братством

2.5 Конфлікти з церквою

2.6 Остаточне відділення від братства

2.7 Розквіт друкарні М.Сльозки

2.8 Друкарські заслуги М.Cльозки

Загальні висновки

Список використаної літератури та джерел

Вступ

На сьогоднішній день, історія не вивчається на належному рівні. У населення немає бажання знати її не лише через класово-расові причини, розбіжності в поняттях та поглядах, а й через моду на незнання.

Історія книги -- це насамперед історія культури людства. І таке відчуження від своєї культури та загальноприйнятих культурних норм не є незвичайним явищем. Це, скоріше, ганьба та ознака занепаду цілих націй.

Та, останнім часом, з'являється більше любителів, які поширюють своє хобі, зацікавлюючи інших. Соціальна значущість історії, інтерес до неї, викликаний непередбачуваністю результатів досліджень, філософським її початком, постійної інтригою, розвитком аналітичних здібностей, неоднозначністю поглядів роблять її привабливою для людей, в першу чергу, прагнучих до знань, нових відкриттів та розуміння своєї природи.

Що до історії книжництва, то це взагалі можна назвати ґрунтом культурної спадщини людства. Хіба без книг ми могли б дізнатися про все, що знаємо наразі? Як до нас дійшла б інформація про події, наприклад, середньовіччя? Чи мали б ми уявлення про ті речі, які вважаємо елементарними? Все це є заслугою книг.

Прагнення до вивчення історії книг та друкарства має потрійну природу: економічну, філософську та естетичну. Кожен майбутній видавець має знати економічну сторону своєї справи, щоб в майбутньому не робити помилок, з якими до цього вже стикалися інші. Філософська природа лежить у відносинах до книжництва людей, у способах редагування, складання книг та навіть письма. Не важко здогадатися що естетична сторона стосується вигляду видавничої продукції, дизайну, стилістиці.

Домінантою у вивченні історії книги має бути, звісно, своя історія, українська. Важливість її знання є істотною у формуванні здорового, розумного, філософського погляду майбутніх видавців та журналістів.

Особливу роль у формуванні сучасної книги відігравали її предки. Одними з таких є інкунабули. Їх особливості є предметом особисто моєї зацікавленості, що пояснює мій вибір. Також це можна сказати і про видавничу діяльність М.Сльозки. Він, як один з перших приватних українських видавців цікавить своїм новаторським поглядом на тогочасну політичну ситуацію, як очевидець, та видавничу справу взагалі.

Робота присвячена дослідженню двох історичних аспектів книжництва: походженню інкунабул, тонкощам їх створення та модифікації; вивченню біографічних фактів, діяльності одного з найперших приватних видавців на українських теренах, його продукції.

Актуальність дослідження зумовлена значним інтересом до початку формування різних культурних напрямів історії не лише України, а й світу. Зростанням зацікавленості аудиторії до книги.

Дослідження коріння книжкової справи дозволить проаналізувати тогочасний її стан та рівень розвитку.

Мета дослідження полягає у виявленні особливостей та оцінці певних епізодів, моментів, подій в житті та праці приватних видавців 17 сторіччя; аналізі пращура сучасної книги та особливостей модифікацій.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

розглянути інформацію подану у літературі та інших джерелах, що стосується безпосередньо об'єктів вивчення;

розглянути інформацію, що надає додаткові відомості про об'єкти дослідження;

детально розглянути особливості об'єктів, їх залежність від подій часу їх існування;

визначити суттєві аспекти розвитку та впливу об'єктів на історію взагалі;

надати оцінку значимості існування в історії об'єктів вивчення.

Об'єкт дослідження становлять книги-інкунабули та видавнича діяльність М.Сльозки.

Предметом аналізу є особливості виготовлення та доля книг-інкунабул; поява однієї з перших українських приватних друкарень, її розвиток, вплив на неї політики та релігії, її подальша доля.

Наукова новизна проведеного дослідження полягає у спробі дізнатися, визначити та зрозуміти залежність подальшого розвитку видавничої справи із об'єктами вивчення.

Розділ 1. Книги-інкунабули та їх особливості

1.1 Основні відомості

Інкунабули -- від латинського слова “incunabula”, що означає в переносному смислі “колиска”, тобто книги, що знаходяться у колисці книгодрукування; книги, видані в Європі від початку книгодрукування і до 1 січня 1501 року. Видання цього періоду є вкрай рідкісними, оскільки їх наклад був в межах 100--300 примірників. Інкунабули мали певний формат, оформлювалися з ілюстраціями. Це були одні з перших друкованих видань, що являли собою певний відлік початку технічних записів-відомостей в Європі. Видання з початку 16 століття іноді називаються постінканабулами.

На даний момент у світі налічується приблизно 550 000 примірників що являються великим культурним спадком людства[1].

1.2 З історії

У 1440-1445 рр. німецький винахідник Йоганн Гутенберг винайшов рухомі металічні літери та друкувальний станок. Революція у книжковій справі.

Тепер не треба, терпляче стискаючи в пальцях відточений стержень пташиного пера, виводити літеру за літерою. Технології беруть верх: текст гравірується на аркуші тонкого металу, борозенки заповнюються фарбою, до металевого листа притискаються під важким вантажем паперові, один за іншим. І ось у вас за рік не один, а 100, 200 або навіть 300 примірників, і все абсолютно однакові, повністю збігаються, не залежать від грамотності копірувальника-писаря, стану його здоров'я або гостроти зору. Зернятко, з якого виросте нова культура.

Так і називають ці першодруковані книги - інкунабули, що означає «початкові книги», прямо «з колиски». Назва ця на сто років молодше друкарського верстата Гутенберга і вперше з'явилося в тексті, присвяченому віковій (100-річної на той момент) історії друкарства. З тих пір і повелося називати інкунабулами книги, видрукувані в 15 в., З 1441 по 1501 рік. Перші книги, як колискові пісні бувають першими текстами - інформацією про світ, культурними звуками - для кожної людини[2].

Єврейські друкарі відстали від Гутенберга всього років на десять, його геніальний винахід швидко завойовувало Європу. Уже в 1451 р. в Італії друкар Солано писав, що щастя і велич цієї справи в тому, що зараз світ Тори може широко і точно поширюватися через книги, випущені його друкарнею, і не залежати від фатальних випадковостей. Втім, не обійшлося і без серйозних обговорень: чи можна довіряти Тору, Танах, Талмуд холодного металу? Адже тисячі років кожна буква була овіяна живим диханням писарів, зігріта теплом їхніх рук. В результаті конфлікт був зам'ятий.

Але, не дивлячись на всі плюcи, тираж друкованої продукції, як правило, не перевищував 300-400 екземплярів[3]. Внаслідок недосконалості техніки та матеріалів для виготовлення друкарських форм та через недостатню кількість шрифтів книги не рідко приходилося друкувати окремими частинами: розбирали використані плити для відтиску перших листів та використовували їх повторно, а це займало чимало часу.

1.3 Особливості книг-інкунабул

Інкунабули дуже схожі на рукописні книги як шрифтовим оформленням, так і зовнішніми характеристиками. Першодрукарі у всьому наслідували рукописи, адже не мали інших зразків.

Інкунабули мають свої особливості, що відрізняють їх від наступних видань. Перш за все, книжки ХV ст. випускали на особливому папері ручного виробництва - ганчір'яному, цупкому, що відрізняється від паперу пізніших сортів[1].

Головна відмінність інкунабул у тому, що першодрукарі намагалися якомога точніше відтворити в друкованих книгах зовнішність книжок рукописних. В них часто відсутній титульний аркуш - це теж продовження рукописної практики. В тих випадках, коли вихідні відомості вказували в книзі, їх розміщували в кінці тексту книги - в колофоні. годом під колофоном почали зображати сигнет, який уперше з'явився в роботах П. Шеффера та Й. Фуста - у «Майнцькому Псалтирі» (1457) та в рядковій «Біблії» (1462).

Наступна відмінність інкунабул - відсутність абзаців у тексті. З нових рядків починалися лише розділи, а в середині розділу текст йшов суцільним. Вручну відтворювали довгий час заголовки і орнаментальну частину. Спеціальні ілюмінатори вмальовували від руки ініціали і прикраси на полях у задруковані текстом сторінки.

Шрифти кожного з друкарів мають індивідуальний характер. Загально розповсюдженим був готичний малюнок шрифту. В кінці 60-х років ХV ст. в Італії виник більш зручний для латиниці шрифт - антиква. Крім того, в інкунабулах представлені ще кириличний, глаголичний, грецький, єврейський шрифти[2].

Друк в інкунабулах відбувався насиченою чорною фарбою. Заголовні літери та окремі слова, з яких починалися важливі для змісту речення, позначалися додатково червоною чи синьою фарбою.

Формат книжок переважно великий, в лист (in folio; звідси “фоліант” - книга великого розміру і обсягу). Поля (береги) книжок обов'язково широкі. Книги випускали, як правило, без оправ, і надалі кожен власник міг замовити палітурку для свого примірника за власним уподобанням і фінансовими можливостями. Тираж інкунабул спочатку був від 100 до 300 примірників, у кінці сторіччя - 1-2 тис. примірників. Вважається, що в ХV ст. було загалом надруковано 35-40 тис. назв видань, приблизно 10-12 млн. примірників. Збереглася лише незначна частина від цієї кількості стародруків, найчастіше в одному, двох, трьох примірниках[3]. За тематикою серед інкунабул найчастіше були церковно-службові та богословські книжки, видання Біблії, часто з коментарями, які заверстувались навколо основного тексту дрібнішим шрифтом, що було досить складно в той час; твори античних авторів, наукові праці, політичні промови, народна література для читання, лицарські романи. Значною подією в кінці ХV ст. став вихід друком «Географії» Птоломея, що містила 26 карт форматом in-folio.

Інкунабули поділяють на два типи: ксилографічні та типографські. Типографським способом друку була виконана Біблія Гутенберга. Деякі автори вважають інкунабулами видання, виконані винятково типографським способом.

Більшість видань були латинською мовою, але друкувались книги і іншими мовами. Основними покупцями інкунабул були вчені, знать, адвокати та священнослужителі. Друкувались інкунабули без абзаців.

1.4 Каталоги інкунабул

У XIX столітті з'явились перші каталоги інкунабул. Вичерпним каталогом такого роду є «Gesamtkatalog der Wiegendruck», скомпільований Державною бібліотекою у Берліні. Німецькі інкунабули описані в рамках проекту «Sammlung Deutscher Drucke». Також має значення каталог інкунабул «Incunabula Short-Title Catalogue»[1] Британської бібліотеки.

Найбільшими зібраннями інкунабул володіють бібліотека Ватикану, Бібліотека Конгресу, Британський музей, Національна бібліотека в Парижі, Бодліанська бібліотека Оксфордського університету, бібліотеки Моргана і Г.Е.Хантінгтона. Цінні інкунабули зберігаються і в інших бібліотеках. Руйнівний землетрус і пожежа в Сан-Франциско привели до загибелі колекції Сутра з 4000 інкунабул у 1906 р., і багато інкунабул загинуло при пожежі старої бібліотеки Гарвардського університету[4].

Ідентифікація та каталогізація інкунабул вимагають від колекціонерів і бібліотечних працівників глибоких знань. Серед джерел, що допомагають встановленню інкунабул, можна назвати німецький Вільний каталог інкунабул (Gesamtkatalog der Wiegendrucke,1925-1940, перероблене видання виходить з 1968), Каталог книг, надрукованих у 15 ст., нині перебувають у Британському музеї (Catalogue of Books Printed in the 15th Century Now in the British Museum)[3].

До місць найбільших зібрань інкунабул в Україні можна віднести Національну бібліотеку України імені В.І.Вернадського (524 шт.), Одеську державну наукову бібліотеку ім. М.Горького (52 шт.), Львівську наукову бібліотеку імені Василя Стефаника НАН України (49 шт.), Наукову бібліотеку Львівського національного університету імені Івана Франка (49 шт.) та ін[5].

Розділ 2. Михайло Сльозка та його друкарня

2.1 Біографія

Одним з найталановитіших друкарів першої половини 17 ст. був Михайло Сльозка -- білоруський майстер, який пов'язав свою долю з книговиданням і друкарством України.

Про перший період його діяльності збереглися лише скупі відомості. В одному з документів сказано про походження Сльозки з Вільнюса, в іншому згадано дві ятки на ринковій площі в Новогрудку, які належали його батькам [6]. У цьому місті мешкали й родичі Сльозки. Однак спадкове майно загинуло під час пожежі Новогрудка 1616 р., і Михайлові довелося, за його словами, з дитинства заробляти на хліб "при знаменитом ділі типографськом" [7].

Сльозка працював у одній із друкарень Вільнюса, ймовірно, також у друкарні Києво-Печерської лаври. На користь цього припущення говорить передмова до його першого великого видання, де Михайло із знанням справи розповідав про книговидання в Києві. 1630 р. "типоназирателем" Києво-Печерської друкарні був ієродиякон Ісая [8].

2.2 Початок кар'єри

До Львова Сльозка прибув пішки, "з однією торбиною". За сприяння впливового братчика Костянтина Мезапети, з вихованкою якого Мариною (за іншими даними, Варварою) Волосовичівною він одружився, молодий друкар влаштувався на працю в друкарню братства. В 1633 р. його прийняли до числа членів львівського Успенського Ставропігійського братства, а невдовзі доручили керувати братською друкарнею [9].

Тут Сльозка випустив 1634 р. Канони Богородиці (для приєднання до Октоїха 1630 р.), Псалтир 1634 р., Євангеліє 1636 р., Служебник 1637 р.

Рамки братського друкарства були тісними для ініціативного майстра. Вирішивши створити власне підприємство, він купив обладнання від спадкоємців польського друкаря Яна Шеліґи і домовився з римсько-католицьким львівським архиєпископом Станіславом Ґроховським, що друкуватиме на його замовлення польські та латинські книжки. Ґроховський грамотою від 5 серпня 1638 р. дозволив Сльозці називати себе архиєпископським друкарем. Це допомогло майстрові одержати і королівський привілей на право друкувати не лише латинські й польські книжки, а й видання кириличного шрифту церковнослов'янські та українські. В 1639 р. Сльозці вдалося отримати також грамоти константинопольського патріарха (з підписами 12 митрополитів), львівського єпископа Єремії Тисаровського і київського митрополита Петра Могили (останній дозволяв "друкованьє в друкарні своєй вшеляких церковних і учительних книг грецьким, словенським і руським діалектом") [9].

1638 р. Сльозка видрукував "Поученіє ієреєві новосвященному" (на замовлення луцького єпископа Афанасія Пузини), два невеликих панегірики латинською мовою і один польською. Одночасно він почав друкувати церковнослов'янського Апостола, якого вважав "першим овочем" своєї друкарні. Помічником Сльозки в той час був Андрій Скольський. Покинувши друкарню Львівського братства, Скольський за сприяння мешканця Галицького передмістя Петра Черкавського вирішив відкрити українську друкарню. Довідавшись про це, Сльозка "попросив пана Андрія, щоб той допоміг йому працювати" [7]. Разом із Сльозкою Скольський керував друкуванням Псалтиря й Апостола 1639 р.

2.3 Співпраця з А.Скольським

Стосунки між Сльозкою і Скольським були визначені не досить чітко. Підмайстри посвідчили на суді, що вони працювали під керівництвом обох майстрів, які "завідували друкуванням і все робили спільно". Однак Скольський пізніше казав, що він не співвласник друкарні, а найманий працівник. Відомо, що Скольський "коригував" і набирав Апостола. Для друкування його він надав Сльозці п'ять видів кириличного шрифту. Після відходу Скольського від Сльозки останній у березні 1640 р. зобов'язався заплатити орендну платню за користування шрифтом Скольського, потрібним для закінчення друкування "Шостовників", тобто Шестодневів (Октоїхів) та Часовників [7].

2.4 Відносини з братством

Скольський, ще коли залишався помічником Сльозки, назвав себе "львівським друкарем" у передмові, яку він надрукував для приєднання до одного краківського видання. Львівське Успенське братство одразу ж подало до суду за порушення прав братської друкарні. Звинувачували його насамперед за друкування Апостола. Дії братства призвели до сварки між Сльозкою і Скольським, після чого братство помирилося зі Скольським і невдовзі знову запросило до себе на роботу. На самого Сльозку братчики спочатку не скаржилися, оскільки він був пов'язаний взаємовигідними діловими стосунками з деякими впливовими членами братства. Тим не менше, 1640 р. на прохання братства константинопольський патріарх Парфеній запропонував митрополитові Петрові Могилі відібрати від Сльозки привілей на ведення друкарні. Коли це не вдалося, братчики почали знову вмовляти майстра повернутися до їхньої друкарні. Нарешті, 1643 року вдалося переконати Сльозку підписати дві угоди, за якими він знову ставав керівником друкарні братства. Кириличні книжки форматом в аркуш і в чверть аркуша він мав друкувати в братській друкарні від імені братства (накладом 1200 примірників кожної, отримуючи за примірник встановлену оплату, і по 15 "прикладків" -- додаткових примірників кожного видання). Від свого імені він міг видавати в друкарні братства малоформатні українські книжки, а латинські та польські у власній друкарні -- незалежно від формату [6].

Сльозка згодом твердив, що не вважав цю угоду за обов'язкову для себе, бо його підпис, мовляв, одержано підступом [9]. Проте, як показує аналіз продукції львівських друкарень, протягом деякого часу угода виконувалася. Від свого імені Михайло Сльозка видав Требник формату вісімки (1644) і декілька латинських книжок, від імені братства надрукував видання аркушевого формату -- Євангеліє та Октоїх 1644 р.

2.5 Конфлікти з церквою

У першій половині 40-х років Сльозка підтримував зв'язки і з друкарнею Києво-Печерської лаври. Від неї він одержав дошки для титульної сторінки та ілюстрацій, які використав у своїй Тріоді цвітній 1642 р. Разом з керівниками Львівського братства Костянтином Лангишем і Костянтином Мезапетою Сльозка купив для розповсюдження 1000 примірників київських Тріодей (очевидно, це була Тріодь пісна 1640 р.) за величезну суму -- 10 тис. золотих [7]. Ініціативний друкар зіпсував стосунки з Петром Могилою і порушив свою угоду з братством, взявшись за замовлення львівського православного єпископа Арсенія Желиборського на передрук за київськими виданнями Номоканону й Служебника. Обидві книжки Сльозка випустив у серпні 1646 р., хоч ще в травні митрополит Петро Могила, погрожуючи анафемою, вимагав, "абисте поперестали Служебников от сего часу друковати, нім наші спродадуться" [7]. Наприкінці 1646 р. Петро Могила помер, так і не знявши анафеми зі Сльозки, а в листопаді 1647 р. друкареві вручили позов до королівського суду за друкування польською мовою і розповсюдження "твору, ворожого святій римській церкві" -- "сповненої блюзнірств" книжки "Собраніє короткої науки о артикулах віри православно-католическої християнської".

У грудні 1647 р. намісник київського митрополита Леонтій Шицик-Залеський офіційно підтвердив, що згадану книжку написав покійний митрополит Петро Могила, і її надруковано за його наказом 1645 р. у Києві, "а не в друкарні славетного пана Михайла Сльозки" [10]. Звідси видно, що Сльозка встиг помиритися з адміністрацією київської митрополії. Цікаво, що митрополичий намісник промовчав про перевидання українського тексту "Собранія" в друкарні Арсенія Желиборського. Не виключена можливість, що Сльозка все ж передрукував польське видання "Собранія" (повторивши його вихідні дані) або ж продавав київське видання разом із своїми книжками. Так чи інакше, вже після внесення 8 січня 1648 р. до луцьких гродських актів заяви Шицика-Залеського про непричетність Сльозки до польського видання "Собранія", йому в лютому 1648 р. знову вручили позов до королівського суду за друкування і продаж цієї "блюзнірської" книжки [10].

2.6 Остаточне відділення від братства

Подання позову невипадково збіглося з відкритим конфліктом братства зі Сльозкою, який у січні 1648 р. офіційно заявив про свою відмову від писемної угоди 1643 р.

Друкар скаржився, що братство втручається в його стосунки [6]з підмайстрами, намагається одного з них поставити на майстра [10]. Все ж Сльозка закінчив у 1651 р. друкування розпочатого ще 1647 р. Анфологіона, і саме йому братство доручило оправу примірників цієї книжки [9]. Незважаючи на змагання у видавничих справах з братством, Михайло Сльозка брав активну участь у його громадській діяльності [11].

2.7 Розквіт друкарні М.Сльозки

Про масштаби підприємства Сльозки можна мати уяву з того, що в 1647 р. для друкування Анфологіона він залучав 12 підмайстрів. Відомі імена деяких підмайстрів, які в різний час працювали в Сльозки. В 1639 р. він наймав складальника Івана Сеньковича і "друкарчика" Леневича (останній у 1644 р. продав примірник Тріоді 1649 р. священикові с. Пріся поблизу Любачева). Підмайстром Сльозки в 1636 р. був палітурник з Кракова С. Райнекер. Серед тих, хто працював в палітурницькій майстерні Сльозки, були також Криштоф з Луцька, Матвій Пухальський, Василь Савула, Андрій Захар'ясевич (Захаркович), Василь, можливо, також Іван Залеський. 1643 року Сльозка навіть отримав королівський дозвіл приймати на працю "челядь палітурницького ремесла". До 1644 р. у Сльозки працював словолитник Дмитро, близько 1647 р. складальник Матвій, згодом складальники Степан Половецький, Дем'ян Хом'янський. Друкарня містилася у власному будинку [7].

Відомо 38 книжок, надрукованих у друкарні Сльозки перед 1648 р., серед них 26 латинським шрифтом (вони незначні за розмірами і становлять бл. 15% обсягу друкованої продукції Сльозки цих років). Якщо Ян Шеліґа, який користувався перед Сльозкою титулом архиєпископського друкаря, охоче видавав публіцистичні твори проти православ'я, то останній таких книжок не друкував. Видаючи для заробітку панегірики католицьким шляхтичам і католицьку релігійну літературу, Сльозка залишався вірним православній церкві. Не випадково і серед його польськомовних видань були й такі, що славили активних діячів православ'я. 1639 р. він надрукував панегірик "Aurora na horyzoncie lwowskim...", присвячений православному львівському єпископові Єремії Тисаровському. Ухвалою від 16 листопада 1639 р. католицька консисторія визнала книжку шкідливою для папського престолу і наказала знищити тираж. На Сльозку наклали великий грошовий штраф, заборонивши на майбутнє видавати будь-що подібне [10].

2.8 Друкарські заслуги М.Сльозки

Свої погляди на фах друкаря Сльозка найповніше виклав у вміщених в Апостолі 1639 р. присвяті Петрові Могилі і передмові до читача. Згадуючи труднощі на своєму шляху, майстер цитує "Енеїду" Верґілія:

А ти не уступай злому,

Але іди сміло напротив тому.

Мотивами гордощів друкаря за свою корисну для людей працю, відданості громадянському обов'язкові передмова Сльозки перегукується з післямовою Апостола 1574 р. Проте, на відміну від Івана Федорова, Сльозка підкреслює, що друкарство для нього є джерелом заробітку на хліб "з праці рук своїх". Дуже наполегливо він проводить думку про необхідність свободи видавничої діяльності. Потрібно багато різноманітних книжок, "їх типом видаючи, не єдина і другая десятериця типографій не ваковала(би)" [8]. Монополізація друкарської справи однією або кількома друкарнями, на думку Сльозки, шкідлива. Адже не тільки в одному місті, а й в одному навіть будинку часто працюють "без зависті і один другому перешкоди" численні ремісники одного фаху. Звертаючись до Петра Могили, Сльозка вихваляє його за те, що той, мовляв, не перешкоджає працювати друкарям -- не лише в інших містах, а й у самому Києві. Справді, за архимандритства Могили в Києві, крім лаврської, працювали друкарні Т. Вербицького і С. Соболя. Однак припинили вони діяльність у Києві, очевидно, під натиском того ж Могили, як тільки його позиції достатньо зміцніли. Очевидно, ставлення Петра Могили до приватних друкарень Сльозка зображав таким, яким бажав би його бачити. сльозка книга інкунабула друкарня

У передмовах Апостола 1639 р. є цитати з Платона, Цезаря, Ціцерона, Верґілія, Плутарха, Лукіана, згадано Муція Сцеволу, Улісса і Аякса, Апеллеса, Демосфена. Дві грецькі цитати видруковано зі спеціально виготовленого ксилографічного кліше. Можливо, в написанні передмов Апостола брав участь і тодішній компаньйон Сльозки Скольський: його виступи на судових засіданнях подібні за стилем і так само насичені цитатами з античних авторів. Втім, ремінісценції з античних літератур є і в передмовах книжок, які видав Сльозка вже після розриву зі Скольським [7]. Деякі з передмов-присвят Сльозки -- це панегірики, які написані за всіма правилами жанру і містять конкретні відомості про діяльність покровителів та друзів видавця.

Сльозка дбав про найдосконалішу передачу тексту, використовував для редагування різні джерела, прагнув зробити зміст зрозумілим для читачів. Так, у Апостолі 1639 р. на полях подаються примітки, що їх видавець називає "проїзволниками" або "нотами". Значення їх Сльозка пояснює так: "На маргінес нікоториї ноти і проїзволники клалисьми не для того, аби в тексті зле могло бити, але аби ся тоєю нотою або проїзволником тамтоє, внутр тексту будучоє, об'яснило" [8]. Отже, на полях подано пояснення до тексту, інколи стилістичні варіанти, синоніми. Щодо організації тексту, то він йшов за прикладом київських видавців "Бесід на послання" 1623 р. "А то.., послідуючи Бесідом києвским учинилисьмо, і глав надписи червониє і лічбу в них знайдуючихся стихов на боках" [11].

Кириличні видання Сльозки були, як правило, добре оформлені. Дотримуючись традиційних уже для кириличного друкарства способів оздоблення, майстер не цурався й новинок. Більшість видань латинського шрифту виглядали скромніше. Виділяються серед них панегірик А.Б.Томецького "Apollo togatus", з нагоди шлюбу Адама Ієроніма Сєнявського з Ельжбєтою Потоцькою, всі сторінки якого оточено широкою облямівкою з набірних прикрас, і курс філософії С.Гіркевича з мідеритним обрамленням титульної сторінки [7].

Частину тиражу своїх друків випускав у видавничій оправі. У примірниках, на яких є автографи видавця, палітурки однотипні: на лицевій стороні передньої обкладинки витиснуто назву книжки, середник з розп'яттям в овалі, вписаному в ромб, на нижній обкладинці -- набірний орнамент паралельними рядами, оточеними рамкою. Низка інших примірників видань Сльозки мають оправи, які можна приписати тій самій майстерні.

Як знавець різних галузей книговидання, Сльозка здійснював лише загальне керівництво підприємством, а більшість часу присвячував торговельним операціям, причому торгував, особливо на початку своєї діяльності, не тільки книжками, а й східними килимами, тканинами, вином тощо. Значним був масштаб його книгарських операцій; чотири роки після смерті друкаря на складі ще залишалося 1205 примірників книг кириличних шрифтів дев'яти назв і 2102 примірники (11 назв) книжок латинського шрифту [7]. Друкарство і книгарство стали підставою заможності Сльозки, хоча він і не зміг досягти рівня найбагатших у Львові купців [10].

Середина 40-х років була періодом найбільшого піднесення книговидання у Львові, де тоді на повну силу працювали друкарні Ставропігійського братства, єзуїтського колегіуму, єпископа Арсенія Желиборського, Михайла Сльозки. Проте вже на кінець десятиріччя спостерігається спад видавничої активності. Також у масштабах всієї України погіршуються умови для діяльності приватних друкарень. У третій чверті XVII ст. друкарня Михайла Сльозки залишалася єдиним на українських землях приватним видавничим підприємством.

Загальні висновки

В роботі я розглянула загальні відомості про книги-інкунабули, їх історію, особливості, та долю в сучасному світі. Також, навела біографічні данні та відомості про видавничі заслуги М.Сльозки та його друкарні.

З'ясувала значення, функцію, та особливі властивості пращурів сучасної книги -- інкунабул, що дає змогу оцінити їх як перехідний місток між рукописами та друкованими творами, що, звісно, були обов'язковою ланкою прориву в книжній справі.

Надала оцінку праці одного з перших українських приватних видавців -- М.Сльозки; визначила особливості тогочасної друкарської справи, її взаємодію із зовнішніми чинниками(релігія, політика).

Досліджуючи вплив вивчених об'єктів на майбутній розвиток стосуючихся напрямків, можу підсумувати знання: обидва об'єкта є початковими та одночасно перехідними від застарілого, до модернізованого, нового. Вони є своєрідною базою для розвитку якісної, незалежної друкованої продукції, яку ми можемо бачити зараз.

Можна зробити висновок, що той внесок, який зробили інкунабули та праця М.Сльозки, те, що їх поєднує, не було оцінене своєчасно.

У процесі дослідження я дійшла таких висновків:

- Інкунабули були панацеєю у видавництві, але не змогли прижитися через недосконалість;

- Завдяки книгам-інкунабулам ми маємо сучасний вигляд книжок;

- М.Сльозка є прикладом людини, що змогла піднятися до високого рівня не маючи нічого за плечима, лише своїм старанням та розумом;

- Прагнення до незалежності М.Сльозки призвело до появи приватних видавництв;

- І в часи, коли був тиск з боку влади, люди боролися за свободу думки;

На практиці стає зрозумілим те, що нібито одна людина, нібито невеличкий дослід, невеличкий вклад, а вплив має на цілу сферу буття. Тому не варто зупинятися на досягненому. Треба рухатися, не боятися діяти та творити історію.

Список використаної літератури та джерел

[1] Ф. Брокгауз, И. Ефрон. Энциклопедический словарь

[2] Badische Landesbibliothek: Nachweis von Inkunabeln der Badischen Landesbibliothek, abgerufen am 18. Marz, 2011. (переклад)

[3] Stichwort Inkunabel in Lexikon der Kunst. E.A. Seemann Verlag. Leipzig, 1991. (переклад)

[4] Универсальная научно-популярная онлайн-энциклопедия “Кругосвет”

[5]Я. Запаско, Я. Ісаєвич. Пам'ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні. Львів, 1981, Книга І.

[6] Я. Ісаєвич. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. Львів, 2002

[7] Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (XVI перша половина XVII ст.). Збірник документів. Київ, 1975.

[8] Т. Росовецкая. Апостол Ивана Федорова в старопечатных львовских редакциях 1639 и 1654 гг. // Федоровские чтения. Москва, 1983.

[9] І. Огнієнко, Історія українського друкарства. Київ, 1994

[10] О. Огнєва. За що Петро Могила прокляв Михайла Сльозку, або як боролися середньовічні монополісти з вільними підприємцями // Про бізнес. 2001, №6.

[11] Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор В.Кубійович, Париж; Нью-Йорк: Молоде життя. 1954--1989.

Размещено на Allbest.ru