Внесок видатного редактора Михайла Погодіна у розвиток видавничої справи

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УНІВЕРСИТЕТСЬКИЙ КОЛЕДЖ

Внесок видатного редактора Михайла Погодіна у розвиток видавничої справи

Виконала: студентка ІІ-го курсу

групи ВСмс-1-10-4.Од

Бабійчук Юлія Степанівна

Викладач

Обєда В. О.

Київ 2011- 2012 навчальний рікВступ

Періодичні видання є важливим чинником, котрий сприяє глибшому розумінню духу певної епохи. Представлене у них розмаїття думок, суджень та уявлень викликає сьогодні живий інтерес у дослідників, допомагає з'ясувати окремі важливі аспекти суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку того чи іншого періоду.

Залишаються актуальними питання становлення професійної журналістики. У Росії, зокрема, цей процес частково був пов'язаний з іменем відомого історика, професора Московського університету М.Погодіна. Він був редактором і видавцем часописів “Московский Вестник” (1827-1830) і

“Москвитянин” (1841-1856). Зміст їх публікацій дозволяє виявити основні ідейні засади та громадську позицію цього вченого, характер його відносин з офіційними колами, ступінь впливу на читацьку аудиторію тощо.

Дана проблематика знайшла часткове відображення в історичній літературі. Роботи Д.Корсакова, Б.Глинського, С.Венгерова, С.Шашкова, І.Свєнціцького містять значний фактичний матеріал. Однак всі вони відзначаються описовістю з дещо упередженими оцінками та висновками. Останнім часом з'явилося ряд праць, у яких спостерігається переосмислення ролі і місця М.Погодіна в історії суспільної думки та культури Росії.

Метою даного есе є спроба аналізу діяльності М.Погодіна як редактора та видавця.

1. Дещо з біографії

Михайло Петрович Погодін - російський історик, колекціонер, журналіст, письменник, публіцист, письменник, видавець, професор Московського університету.

До десятирічного віку Погодін навчався вдома, і вже в цю ранню пору життя в ньому стала розвиватися пристрасть до навчання; знав він у той час одну лише російську грамоту і жадібно читав «Московские Ведомости», тодішні журнали: «Вісник Європи» і «Російський Вісник», перекладні романи.

З 1810 по 1814 рік Погодін виховувався у приятеля свого батька, А.Г.Решетнікова.

З 1814 по 1818 рік Погодін навчався в Московській губернській гімназії,з1818 по 1821 рік у Московському Університеті. У гімназії та в університеті Погодінще більше пристрастився до читання та став ретельно вивчати російську історію.

Після закінчення курсу в Університеті молодий кандидат Погодін був визначений викладачем географії в Московському благородному пансіоні і займав цю посаду до 1825 року, даючи приватні уроки в сімействі князя М.П.Трубецького і готуючись на магістра російської історії. У 1823 році він здав цей іспит, а в 1824 році надрукував магістерську дисертацію «Про походження Русі», присвятивши її Карамзіним і захистивши публічно в Москві, в січні 1825 р. Після захисту поїхав до Петербурга і особисто «представився» Карамзіним, і , за його власним висловом, «отримав як би його благословення».

Погодін був релігійним, але релігійність його була також на великорусько-московський лад, наближаючись до «древле благочестя» і полягаючи у відданості обрядового ритуалу, який не був натхненний широким і глибоким розумінням християнства. Настільки ж типово-великоруськими були уП огодіна і політичні переконання. Його не можна вважати ні консерватором, ні реакціонером, ні легітимістом, ні націоналістом - всі ці західноєвропейські політичні визначення до нього не підходять, він був прихильником російського політичного ладу в тому вигляді, як цей лад склався життям, історією і сповідував триєдині початку російської самобутності: православ'я , самодержавство і народність.

Тому він тяжів до єдинокровним і частиною єдиновірним нам слов'янським племенам і вивчав їхню мову, побут і історію, але П. не був слов'янофілом: його розум був розум практичний, чисто великоруський, чужий теоретичних побудов, чим, навпаки, особливо відрізнялися слов'янофіли. -Більшевсього і всього плідніше Погодін займався російською історією, якій присвятив всю багаторічну свою вчений діяльність; але в російській історії, як і в житті, він не був теоретичним мислителем.

Руську народність П. знав і любив, як плоть від плоті своєї, кість від кісток своїх. Він бачив у ній залишки старовини і захоплювався цими залишками: він жив минулим рідної країни, інстинктивно прагнучи до цього минулого: ось де слід шукати ключ до його поклоніння перед російською історією, яка для нього була світом чудес і виняткових особливостей.

2. Наукова діяльність

У магістерській дисертації «Пропоходження Русі» (1825) обгрунтовував норманську теорію виникнення російської державності. Професор загальної історії Московського університету (1826-1835), потім у 1835-1844 професор російської історії. Займався вивченням давньоруської та слов'янської історії, процесів закріпачення російського селянства, причин піднесення Москви. Захистив докторську дисертацію «Пролітопису Нестора» (1834). Відкрив і ввів у науковий обіг ряд важливих історичних джерел і пам'яток російської словесності.

Зібрав «давньосховища» - значну колекцію ікон, мідних і срібних хрестів, різних предметів старовини, монет і медалей, зброї, рукописів, стародруків , автографів російських і зарубіжних діячів науки, літератури, мистецтва, а також державних, військових, політичних, церковних діячів. Частина зборів була придбана для Публічної бібліотеки в Петербурзі і Ермітажу.

3. Літературна діяльність

Видав літературний альманах «Уранія, кишенькова книжка на 1826 рік для любительок і любителів російської словесності», до участі в якому залучив Є. А. Баратинського, Д. В.Веневітінова, А. Ф.Мерзлякова, Ф. І.Тютчева, А. І.Полежаєва, С. П.Шевирьова, П. А. Вяземського, за сприяння якого А. З . Пушкінна дав п'ять своїх віршів.

Сам Погодін опублікував в альманасі свою, написану в Знам'янському влітку 1825 року, повість «Жебрак» (с. 15-30). У 1834 році Бєлінський писав, що повість «Жебрак» чудова «по вірному зображенню російських простонародних моралі, за теплотою почуття, по майстерному розповіді» (БєлінськийВ. Г. І.. Зібр. Тв., Т.I., с. 94) .

Після повстання декабристів Погодін побоювався, що накликав на себе підозри влади.

У 1827-1830 видавав журнал «Московський вісник». Спільно з С. П. Шевирьовим видавав і редагував журнал «Москвитянин» (1841-1856), також редагував перші шість номерів «Російського глядача», а з 1837 року «Російський історичний збірник».

Автор повістей «Жебрак»(1825),« Як гукнеш, так і відгукнеться »(1825),«Русакоса »(1826),« Суджений »(1828),« Сокольницький сад »(1829),«Адель»(1830),« Злочинниця »(1830), «Васильєв вечір »(1831),«Чорнанеміч »,« Наречена на ярмарку »та інших (видані окремо в збірці« Повісті », ч. 1-3, 1832), також історичної трагедії у віршах «Марфа, Посадніца Новгородська»(1830).

4. Михайло Погодін як редактор журналу “Москвитянин”

У 40-50-ті роки XIX ст. рупором теорії офіційної народності виступав журнал “Москвитянин” (1841-1856 рр.), редактором якого був історик, професор Московського університету М. Погодін. Саме діяльністю як журналіста і видавця визначалося його місце в громадському житті Росії у вказаний період.

Названий часопис був не першим видавничим проектом М. Погодіна. Ще у 1826 р. завдяки зусиллям історика та його колеґи С. Шевирьова, професора літератури Московського університету, у Москві вийшов літературний альманах “Урания”. Сам М. Погодін розглядав це видання як спробу зайняти власну нішу на ринку друкованих видань тогочасної Росії, який гостро потребував модернізації та розширення. Успіх альманаху забезпечили надруковані на його сторінках художні твори О.Пушкіна, ф. Тютчева, Д.Веневітінова, Є.Баратинського та ін. Саме ж видання сприяло налагодженню тісних контактів М. Погодіна у середовищі найвідоміших тогочасних літераторів.

Восени 1840 р. він помістив у “Московских Ведомостях” повідомлення про вихід у 1841 р. науково-літературного журналу під назвою “Москвитянин”. Це повідомлення містило мету і програму нового видання. На його сторінках планувалося подавати відомості про “найважливіші події в житті літературному, науковому, культурному і громадському у всіх частинах Росії і головних державах європейських... Перше ж місце в “Москвитянине” присвячується Росії. Її література, історія, географія, статистика, юриспруденція будуть головними темами”.

У першому номері “Москвитянина” були вміщені три публікації, які визначили характер та напрямок нового часопису, що став рупором ідей офіційної народності. Мова йде про статтю самого редактора М.Погодіна “Петро Великий”, у якій в панегіричному дусі зображено всі перетворення цього російського царя-реформатора, поезію Ф.Глінки “Москва”. Однак чи не вирішальну роль у визначенні ідейного спрямування видання впродовж всього його існування відіграла стаття С.Шевирьова “Погляд росіянина на сучасну освіту Європи”. Проаналізувавши тогочасний стан розвитку культури та освіти країн Західної Європи, автор дійшов висновку про занепад та приреченість західної цивілізації. Захід, за його переконанням, нагадує людину, заражену смертельною недугою.

Упродовж перших трьох років свого існування ”Москвитянин” мав певний вплив не лише на літературні кола Росії, а й на пересічного читача. М.Погодін намагався підняти рейтинг видання залученням до числа його авторів М.Гоголя. Прицьому він вирішив скористатися фінансовою скрутою, у якій перебував останній. Навесні 1842 р. М.Гоголь очікував повернення з цензурного управління рукопису “Мертвих душ”. На початку квітня автор отримав дозвіл на публікацію свого нового твору. Однак його вихід співпадав у часі з початком літнього сезону, який багато потенційних читачів- заможних й освічених жителів Москви та Санкт-Петербургу зазвичай проводили на курортах чи дачах і не особливо слідкували за літературними новинками. Для М.Гоголя важливо було розпродати якомога більшу кількість книг, щоб зібрати кошти на поїздку в Італію. Тому він просив журналістів обох столиць помістити у своїх виданнях анонс про появу “Мертвих душ”. У відповідь М. Погодін запропонував йому опублікувати два перші розділи цього твору у черговому номері “Москвитянина”, причому безкоштовно. На такі умови М.Гоголь не погодився і з гнівом зауважив: “А щодо “Мертвих душ”: ти безсоромний, невблаганний ,жорстокий”.

Згодом для публікації в “Москвитянине” запропонував свої твори український письменник П.Куліш. Зокрема, мова йшла про роман “Чорна рада” (під назвою “Сотник Шрамко і його сини”- авт.).

В одному з листів до М.Погодіна він зазначав, що часопис “Москвитянин” “називають у нас (в Києві- авт.) історичним збірником”. Вихід із ситуації, на думку П.Куліша, полягав у забезпеченні видання достатньою кількістю літературних матеріалів. Однак розмір встановленого М.Погодіним гонорару за нові твори змусив українського письменника відмовитися від своїх попередніх намірів і навіть заявити, що швидше він видаватиме все написане без гонорару, ніж працюватиме на часопис.

Уже наприкінці 1844 р. журнал був на грані закриття через обмеженість і своєрідність тематики, ворожу позицію цензурного управління, а особливо через зростання впливу “Отечественных записок”. Проте і в цей період часопис знаходив своїх шанувальників. Так, у листі відомого галицького історика Д.Зубрицького до С.Шевирьова, від 16 грудня 1844 р., зазначалося йшлося: “Пан професор Погодін по дружбі своїй дарує мені щороку “Москвитянин”. Користуюся ним з задоволенням”.

Висновок

У діяльності Погодіна як редактора-видавця Корсаков виділяє три періоди: видання альманаху "Уранія", журналів "Московський вісник" і "Москвитянин".Найбільшим досягненням Погодіна визнається видання, "при благословенні Пушкіна", "Московського вісника".

Його Корсаков розцінює як велике явище в журналістиці та літературі."Московський вісник" об'єднав кращих літераторів, що групувалися навколо Пушкін. погодін москвитянин

Головними співробітниками були Мов, Хомяков, Шевирьов, Веневітінов, Одоєвський, Рожаліним та ін Пушкін вважав журнал "своїм", тут з'явилися багато його вірші, уривки з "Бориса Годунова", "Графа Нулін", "Євгенія Онєгіна", полемічні статті.

Велику роль зіграв журнал і в розвиток філософського напряму, пропагованої Д.В.Веневітіновим і В.Ф.Одоєвським.

Дещо несподіваним здається спеціальне виділення факту публікації в "Московському віснику" "Зауважень на" Історію держави Російської "Карамзіна" поміщика Цивільський повіту Казанської губернії Н.С.Арцибашева (1828).

Можна розцінити це як прояв професійного інтересу автора, а можна розглянути як реалізацію краєзнавчого напряму діяльності Товариства Д.А. Корсакову випала нагода розповісти про земляка, любителя російських старожитностей, осмілилися в своїх статтях про Карамзін в "Казанському віснику" і в "Московському віснику" дорікати знаменитого письменника-історіографа в неправильному користуванні історичним джерелом і у відсутності суворої історичної критики.

Корсаков захоплений принциповістю і неупередженістю Погодіна, в якому "позначився учень Шлецера-історика-критика".

Він не тільки свідомо "дав місце справедливим зауваженням невідомого російського історика Арцибашева", але і сам опублікував кілька статей, спрямованих проти деяких приватних поглядів Карамзіна.

Що стосується діяльності Погодіна в "Москвитянин", Корсаков справедливо вважає, що журнал залишився в стороні від прогресивного руху, спроби слов'янофілів в 1846 р., зокрема І. В. Киреєвського, зробити його своїм органом не увінчалася успіхом.

Тому значення журналу, як пише Корсаков, "вичерпується лише тим матеріалом, який у великій кількості зібраний їм для вивчення російського життя в її минулому і сьогоденні".

Размещено на Allbest.ru