Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Інститут журналістики

ГРИЦЕНКО Олена Миколаївна

УДК: 316.42/77 (477)+(470)+(438)

(політико-культурологічний аспект)

23.00.03 - політична культура та ідеологія

Автореферат

на тему: «Мас-медиа в процесах демократичних трансформацій Українського суспільства»

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора політичних наук

Київ-2003

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті журналістики

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор

ШКЛЯР Володимир Іванович

Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка, професор кафедри міжнародної журналістики

Офіційні опоненти:

доктор політичних наук, професор

БЕБИК Валерій Михайлович

Міжрегіональна академія

управління персоналом, ректор

доктор політичних наук

ЗЕРНЕЦЬКА Ольга Василівна

Інститут світової економіки та міжнародних відносин НАН України,

провідний науковий співробітник

доктор філологічних наук, професор

КВІТ Сергій Миронович

Національний університет

„Києво - Могилянська академія”, декан

факультету соціальних наук і соціальних технологій

Провідна установа:

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Захист дисертації відбудеться “ 13 ” жовтня 2003 р. об 11 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ-119, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики

- З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська 58, к.10.

Автореферат розісланий ” “ __________ 2003 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор філологічних наук, професор Н.М. Сидоренко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У політичній культурі українського соціуму важлива роль належить ЗМК. На сучасному етапі історичного розвитку можна спостерігати суттєве зростання їх ролі у становленні нових форм демократії, зокрема у демократичних трансформаціях українського суспільства, що потребує комплексного наукового дослідження, аналізу та осмислення цих змін у контексті політології та комунікативістики.

В Україні в останнє десятиріччя особливої гостроти набула проблема залежності політичної орієнтації багатьох ЗМК від їх фінансових зв'язків з політично-економічними угрупуваннями, і це значно зменшило довіру аудиторії до великої кількості видань, які вже не сприймаються як незалежні спостерігачі та джерела об'єктивної, неупередженої інформації. Внаслідок цього в Україні спостерігаються труднощі у перетворенні ЗМК на якісно новий соціально-політичний інститут, який має не тільки інформувати читацьку аудиторію, а й консолідувати суспільство. Адже саме мас-медіа забезпечують у сучасному суспільстві комунікацію між політичними елітами та аудиторією, роблять інформацію про діяльність державних органів управління прозоро-публічною, створюючи можливість для комунікації між всіма учасниками політичного життя суспільства, а також сприяючи інтеграції різних верств населення.

Хоча взаємовідносини преси і влади вже досить тривалий час були предметом дослідження, зміни політичного життя в українському суспільстві постійно вносять нові корективи у взаємини ЗМІ та влади, і тому можна стверджувати, що механізми формування громадської думки, соціальної свідомості мас та роль мас-медіа у цих механізмах досліджені недостатньо.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій в останні два десятиріччя ХХ ст. і на початку ХХІ ст. привів не тільки до появи та широкого розповсюдження нових електронних засобів масової комунікації (ЗМК), а й до суттєвого розширення функцій традиційних мас-медіа (друковані видання, аудіо- та відеопродукція, радіомовлення та традиційне телебачення) та їх здатності впливати на формування політичної культури та ідеології, а також трансформувати людську свідомість, спрямовуючи дію не лише на загальнолюдські ціннісні орієнтації, а й на специфічні прояви національних особливостей.

Діяльність мас-медіа, як і характер масової комунікації, сьогодні визначається глобалізаційними процесами, без наукового дослідження яких неможливе адекватне розуміння статичних і динамічних характеристик політичної культури та ідеології, так само як і закономірностей розвитку політичної культури в сучасних умовах, зіставлення різних ідеологічних систем сучасності та їх впливу на ментально-психологічні засади національного розвитку.

Різні аспекти відкритості інформаційних систем та відкритості демократичного суспільства розглядаються в численних дослідженнях зарубіжних авторів (С. Белл-Рокич, Д. Блумлер, Д. Клаппер, Б. Коген, П. Лазарсфельд, Дж. Лалл, Г. Лассвелл, У. Ліппманн, Э. Ноель-Нойман, Т. Петерсон, Е. Роджерс, Ф. Сіберт, В. Шрамм та ін.).

Серед праць українських авторів останнього десятиріччя, в яких досліджуються проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК в сучасному світі і які мають більш загальний характер слід назвати публікації О. Гриценка, Л. Губерського, В. Іванова, Н. Костенко, Є. Макаренко, А. Москаленка, А. Ручки та інших. Проблемам мас-медіа в контексті паблік рілейшнз присвятили свої дослідження В. Королько, В. Моісєєв, Г. Почепцов. глобальний інформаційний простір

Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В. Бадрак, Г. Вартанов, В. Здоровега, В. Іваненко, С. Квіт, О. Копиленко, В. Кравченко, І. Крупський, О. Кузнєцова, В. Лизанчук, Й. Лось, Е. Мамонтова, І. Мащенко, О. Мелещенко, Л. Мукомела, І. Ненов, І. Паславський, Т. Петрів, В. Різун, О. Сибірякова, М. Скуленко, І. Слісаренко, А. Чічановський, О. Чекмишев, В. Шкляр та інші. Також заслуговують на увагу дослідження таких авторів, як С. Телешун, В. Журавський, С. Томенко, присвячені проблемам вдосконалення демократичного суспільства в Україні та Е. Мамонтової, що розглядає роль преси в процесах демократичних перетворень.

Особливо слід відзначити дисертаційні дослідження, присвячені проблемам сучасних соціально-економічних трансформацій та ролі в них мас-медіа (згадуємо лише дослідження зі спеціальності “Політичні науки”). Це, зокрема, праці В. Баркова, В. Безверхого, А. Грамчука та О. Задоянчука присвячені проблемам становлення громадянського суспільства, а також дисертація В. Бебика, присвячена проблемам політичного маркетингу в сучасному суспільстві.

Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті, зокрема, в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької та В. Горбатенко.

В останні роки до означеної проблеми неодноразово зверталися й російські дослідники. Слід, зокрема, відзначити праці таких дослідників - В. Алексєєва, М. Вершиніна, М. Гуревич, Л. Землянової, Е. Каца, І. Мелюхіна та О. Шахтемірової.

Отже, проблеми ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях українського суспільства неодноразово привертали увагу різних авторів, однак і по нині дослідження діяльності мас-медіа залишається актуальним. Перш за все це стосується: 1) аналізу діяльності сучасних українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного” інформаційного суспільства, що дозволить визначити можливі шляхи їх розвитку та їх трансформацію в умовах глобального інформаційного простору; 2) ролі ЗМК в забезпеченні інформаційної відкритості українського суспільства перехідного періоду, що стало особливо значущим в процесі формування нової державної інформаційної політики; 3) впливу мас-медіа на співвідношення глобального і локального в політичній культурі українського соціуму, що набуває особливої актуальності в контексті збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління; 4) ролі мас-медіа в демократичних трансформаціях в Україні та в процесі становлення громадянського суспільства. Інформаційні - комунікаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки науково-технічний прогрес, а й розвиток демократії. Цим зумовлене наше звертання до цих актуальних проблем у даному дисертаційному дослідженні.

Зв'язок роботи з планами, програмами, темами науково-дослідних робіт. Дисертаційне дослідження здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (№ 196 015204), Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (№ 01БФ045-01) та програми кафедри міжнародної журналістики інституту “Українська журналістика в контексті світової”.

Мета дослідження - дати обґрунтований концептуальний аналіз специфіки діяльності сучасних мас-медіа в процесах демократичних трансформацій українського суспільства, їх впливу на формування політичної культури та нових форм політичної комунікації, а також стану українського інформаційного простору в умовах впливу глобалізації.

Основні проблеми, які розглядаються у дослідженні, полягають у тому, що розвиток інформаційних технологій та інформаційного суспільства спричинив появу принципово нових можливостей одержання інформації про діяльність державно-владних інституцій, наслідком чого є: 1) формування якісно нового рівня політичної культури громадян; 2) зростання їх політичної активності; 3) виникнення нового типу соціальної комунікації - альтернативної політичної комунікації “знизу”, що є основною передумовою формування громадянського суспільства.

Перед дослідженням ставились такі завдання:

1) здійснення аналізу теоретичного доробку зарубіжних та українських авторів, присвяченого впливу мас-медіа на сучасні соціально-політичні процеси;

2) розгляд сучасних уявлень про природу політичної комунікації та визначенні місця українських мас-медіа в політичній комунікації;

3) аналіз проблеми інформаційної відкритості суспільства та її значення в політичній та соціокультурній інтеграції українського соціуму;

4) розгляд ролі мас-медіа у формуванні політичної культури, в тому числі в Україні;

5) вивчення проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору;

6) дослідження ролі журналістики в політичному аналізі, зокрема у політичній портретистиці;

7) дослідження проблеми забезпечення свободи слова в Україні, а також виявленні ролі державної інформаційної політики у вирішенні цієї проблеми;

8) визначення основних тенденцій глобалізаційних процесів (як основного чинника сучасної медіакультури) і феномену гібридних культур;

9) розгляді проблеми кризи гуманізму і пошуку шляхів оновлення гуманістичного змісту мас-медіа.

Об'єкт дослідження - особливості діяльності мас-медіа (насамперед друкованих ЗМІ) в сучасному українському суспільстві.

Предмет дослідження - вплив мас-медіа на процеси демократичних трансформацій і становлення громадянського суспільства в Україні.

Хронологічні рамки дослідження переважно охоплюють період, що починається з моменту проголошення незалежності України. Поряд із цим необхідність простеження загальних тенденцій розвитку мас-медіа потребує розгляду фактів, подій та суспільно-політичних процесів, які зародилися і розвиваються в другій половині ХХ - на початку ХХІ ст.

Методологічна основа та методи дослідження. У вирішенні вказаних завдань дослідження було використано такі теоретичні методи загальнонаукового та політологічного аналізу:

1) поєднання дедуктивного та індуктивного методів наукового пізнання, сприяло виявленню загальних закономірностей в діяльності ЗМК на основі аналізу емпіричних даних та використанню узагальнених теоретичних положень дослідників мас-медіа при збиранні та аналізі статистичних та інших даних щодо діяльності ЗМК в Україні, а також здійсненню аналізу специфіки діяльності українських мас-медіа у формуванні політичної культури та нових форм політичної комунікації, що є важливою передумовою становлення громадянського суспільства;

2) поєднання системного та структурного підходів до аналізу об'єкта дослідження, який дозволив на основі аналізу структури українських ЗМК глибше зрозуміти їх місце та роль у загальній системі глобального медіапростору; виявити специфіку кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності; створити авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві;

3) історичний метод дав можливість простежити історичні закономірності розвитку ЗМК і соціально-економічних трансформацій кінця ХХ - початку ХХІ ст. в цілому. Використання логіки наукового пізнання також дало можливість дослідити діяльність українських мас-медіа в контексті найновіших теорій “мережного суспільства”; здійснити порівняльний аналіз зарубіжного досвіду розв'язання проблем сучасних мас-медіа.

Використання вказаних методів дало змогу простежити основні етапи і тенденції розвитку мас-медіа, а від цих загальних особливостей сучасного глобалізованого медіапростору та медіакультури перейти до предметних висновків стосовно специфіки розвитку українських мас-медіа на сучасному етапі та їх впливу на процеси державотворення і демократичних трансформацій. Цьому також сприяло поєднання ретроспективного, ситуативного та перспективного підходів, що дало можливість простежити історично зумовлені тенденції розвитку ЗМК, виокремити елементи глобальної системи масових комунікацій і розглянути український медіапростір як частину цілісного глобального медіапростору .

Наукова новизна даного дисертаційного дослідження полягає в тому, що, на основі критичного аналізу особливостей діяльності сучасних українських мас-медіа, автором запропоновано системний, концептуальний підхід їх дослідження та конкретні рекомендації щодо оптимізації в Україні інформаційно-політичного процесу в умовах соціополітичної та соціокультурної трансформації суспільства перехідного періоду.

Це загальне визначення конкретизується в таких наукових положеннях:

- виявлено зв'язок між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної та локальної ідентичності, наслідком чого є утворення “гібридних” альтернативних форм культури (вони широко застосовуються, зокрема, в соціально-політичній рекламі), які на відміну від традиційних етнічних культур поєднують у собі елементи глобальної медіакультури з національною, регіональною і локальною самобутністю. У політологічних дослідженнях іноді використовується також гібридне поняття “глокалізація”;

- уперше у вітчизняній політологічній науці досліджено багатогранну роль сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“традиційної” політичної комунікації “згори”, ініціатором якої виступає влада, що інформує громадян про свої рішення та “альтернативної” політичної комунікації, ініціатором якої виступає громадськість, у формі громадських об'єднань та організацій різного типу), а також з'ясовано роль політичної комунікації в становленні громадянського суспільства;

- створено авторську концепцію механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення та демократичні трансформації в сучасному українському суспільстві. Процес розвитку відкритого інформаційного суспільства (що досягається завдяки розвитку інформаційних технологій) сприяє підвищенню рівня політичної культури громадян та їх політичної активності, і як наслідок, появі різноманітних громадських та політичних об'єднань, що є основною передумовою створення громадянського суспільства;

- дістало подальший розвиток питання функцій мас-медіа у формуванні політичної культури та ідеології сучасного українського суспільства, зокрема, автором пропонується розглянути журналістику як вид духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, головним завданням якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості;

- здійснено системно-порівняльний аналіз зарубіжного досвіду державного управління сучасних мас-медіа (зокрема, США, Польщі та Росії), на основі чого було розглянуто сучасний стан інформаційного простору України і запропоновані можливі напрямки його розвитку та проблеми інтеграції у світовий;

- у новому соціополітичному контексті проаналізовано специфіку політичної портретистики в українських мас-медіа, здійснено систематизацію політичних портретів, що дозволяє розрізняти їх типи та розглядати політичний портрет у двох аспектах - як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами, антиреклами і політичного аналізу.

Науково-практичне значення дослідження полягає у доцільності використання матеріалів даного дисертаційного дослідження у:

1) створенні й плануванні загальної стратегії розвитку українських мас-медіа;

2) процесі законотворчості та вдосконалення законодавчого забезпечення засобів масової комунікації;

3) узагальненні методик соціально-політичного планування діяльності українських мас-медіа та форм їхньої участі у демократичних трансформаціях українського суспільства;

4) подальшій розробці теоретичних засад та принципів наукових досліджень у галузі масових комунікацій та політологічних досліджень в цілому;

5) викладацько-педагогічній діяльності при створенні типових та робочих програм окремих курсів та спецкурсів.

Особистий внесок здобувача полягає в розвитку теорії щодо ролі сучасних мас-медіа у створенні альтернативних форм політичної комунікації (“Преса і політика: проблеми, концепції, досвід”), в дослідженні проблеми збереження національної самобутності українського інформаційного простору, аналізі основних тенденцій розвитку глобалізаційних процесів як основного чинника впливу сучасної медіакультури (“Основи теорії журналістської діяльності”), у створенні концепції механізму впливу мас-медіа на процеси державотворення в сучасному українському суспільстві, у виявленні специфіки кореляції між процесами глобалізації та пошуками нових форм національної ідентичності (“Основи теорії міжнародної журналістики”).

Дисертаційне дослідження, монографії, автореферат, публікації, в яких викладено основні положення дисертації, дисертантка виконала самостійно.

Апробація результатів дослідження. Теоретичні, практичні й методичні положення даного дисертаційного дослідження знайшли відображення у виступах автора на науково-теоретичних та науково-практичних конференціях: Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); Всеукраїнська науково-практична конференція “Національна журналістика і європейський вибір України” (квітень 2000 р., м. Львів); міжнародна наукова конференція “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (жовтень 2000 р., м. Ужгород); міжнародна наукова конференція “Регіональні ЗМІ в процесі демократизації Центральної та Східної Європи”, Інститут журналістики Варшавського університету (грудень 2000 р., м. Варшава, Польща); науково-практична конференція “Тоталітарне минуле чи реальна загроза в сучасному світі”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (4 квітня 2001 р., м. Познань, Польща); міжнародна наукова конференція “Перспективи розвитку журналістської освіти на посттоталітарному просторі”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (20-21 квітня 2001 р., м. Київ); науково-практична конференція “Засоби масової інформації в сучасному світі”, факультет журналістики Санкт-Петербурзького університету, (квітень 2001 р., м. Санкт-Петербург, Росія); міжнародна науково-практична конференція “Журналістика 2002: проблеми світового інформаційного простору”, Інститут журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (травень 2002 р., м. Київ); міжнародна наукова конференція “Дилема європейської інтеграції. Центральна і Східна Європа на порозі розширення Європейського Союзу”, Познанський університет імені Адама Міцкевича, Інститут журналістики і політичних наук (13-14 лютого 2003 р., м. Познань, Польща).

Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях вченої ради Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка і на засіданнях кафедри міжнародної журналістики Інституту журналістики КНУ.

Публікації за темою дисертації: три монографії (одна у співавторстві), дві навчально-методичні праці у співавторстві, 22 статті, що надруковані у фахових виданнях, та три статті в інших наукових збірниках. Загальний обсяг публікацій становить 40,5 д. а.

Структура дисертаційної роботи зумовлена логікою наукового дослідження та авторської думки. Відповідно, дисертаційне наукове дослідження складається з переліку скорочень, вступу, трьох розділів, десяти підрозділів, загальних висновків, списку використаних джерел і літератури, додатка. Загальний обсяг дисертації становить 425 сторінок. Список використаних джерел і літератури містить 581 найменування, в тому числі 221 праця зарубіжних авторів іноземними мовами.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, її наукове і політичне значення, а також визначається об'єкт і предмет дослідження, хронологічні рамки, наукова новизна, теоретичне і практичне значення, наводяться відомості про апробацію результатів дослідження.

Розділ перший - “Українські ЗМІ в контексті глобальних процесів на початку ХХІ ст.” - присвячений аналізу історіографії проблеми, а також обґрунтуванню методологічних засад дослідження.

Вивчення діяльності ЗМІ розпочалося ще на початку ХХ ст., а спроби створення теоретичних концепцій з'являються в середині ХХ ст. в працях П. Лазарсфельда і Г. Ласвелла. У 60-70-ті рр. ХХ ст. відбувається пошук нових загальнотеоретичних підходів до розуміння ролі мас-медіа в суспільстві, чим було зумовлене підвищення інтересу до праць теоретиків постструктуралізму і постмодернізму (Т. Адорно, Р. Барт, М. Горкгаймер, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз та ін.).

Щодо праць українських дослідників, присвячених дослідженню мас-медіа, слід зазначити, що в сучасному контексті означені вище проблеми почали вивчатися лише з часу проголошення незалежності України (численні праці українських авторів радянського часу, присвячені ролі ЗМІ в суспільстві та різним аспектам журналістики з очевидних причин сьогодні є застарілими). Серед праць останнього десятиріччя, в яких досліджуються проблеми мас-медійних процесів та роль ЗМК в сучасному світі і які мають більш загальний характер слід назвати публікації таких авторів, як В. Бебик, О. Гриценко, С. Квіт, Н. Костенко, І. Мащенко, А. Ручки. Висвітлення різних аспектів теоретичних та практичних питань діяльності ЗМІ в сучасних умовах здійснюється в публікаціях таких українських авторів, як В. Алексєєв, В. Бадрак, Т. Березовець, Г. Вартанов, В. Здоровега, В. Королько, Е. Мамонтова, О. Мелещенко, А. Москаленко, Т. Петрів, В. Різун, М. Скуленко, А. Чічановський, О. Чекмишев, О. Шахтемірова, В. Шкляр та інші.

Проблеми глобалізаційних процесів та їх впливу на демократичні перетворення в Україні розглянуті в дисертаційному дослідженні та монографії О. Зернецької, В. Горбатенко, особливостям теорії і практики становлення громадського суспільства в Україні присвячене дослідження А. Грамчук так само як і дисертаційне дослідження та брошура О. Задоянчука, де розглядаються переважно політичні аспекти демократичних трансформацій в Україні та становлення громадянського суспільства, а також дослідження Ю. Корнілова. Роль політичної культури в процесах формування і розбудови української держави розглянуто в дослідженнях Ж. Деркач, О. Клименко та О. Проскуріної.

Важливий напрямок дослідження мас-медіа був започаткований працями М. Маклюена і продовжений у працях теоретиків постіндустріального інформаційного суспільства (Д. Белл, О. Тоффлер та ін.), основна ідея яких полягала в переході від “вторинної” (по відношенню до “первинного” аграрного господарства) індустріальної економіки до “третинної” сервісної економіки, в якій основне місце посідає сфера послуг, опрацювання інформації та розвиток інформаційних технологій.

Паралельно з концепцією постіндустріального суспільства розвивалася тісно пов'язана з нею концепція інформаційного суспільства, в якій тенденції соціально-економічних трансформацій розглядалися не стільки в економічному аспекті, скільки в контексті масової комунікації. Саме поняття “інформаційне суспільство” було введене в науковий обіг на початку 60-х рр. одночасно Ф. Махлапом в США і Т. Умесао в Японії, а подальший розвиток теорії інформаційного суспільства пов'язаний з іменами таких відомих авторів, як Р. Катц, Й. Масуда, М. Порат, Т. Стоуньер.

До теорії інформаційного суспільства близькі деякі інші концепції, зокрема - концепція технотронного суспільства З. Бжезінського, а також ряд інших концептуальних моделей, в тій чи іншій мірі близьких головним положенням теорії постіндустріального суспільства (Bellah R., Crook S., Etzioni, Galbraith, Pakulski, Toffler, Touraine).

Якщо соціально-економічна специфіка діяльності сучасних мас-медіа знайшла своє відображення в концепціях постіндустріального інформаційного суспільства, то для розуміння культурологічної специфіки необхідно звернутися до теоретичних уявлень постмодернізму, без яких неможливе розуміння специфіки сучасної медіакультури і, зрештою, діяльності сучасних мас-медіа в цілому. Так, зокрема, дослідники сучасної медіакультури зазначають, що в умовах переходу до постіндустріального інформаційного суспільства сучасні мас-медіа, особливо електронні, у все більшій мірі починають створювати свого роду гіперреальність - симуляцію дійсності, яка починає набувати для споживачів більшого значення, ніж реальне життя. Це проявляється не тільки у повсякденних, вже звичних фактах залежності від телебачення чи Інтернету, які починають підміняти реальні соціальні комунікації індивіда, а і має значно глибше, теоретично-концептуальне підґрунтя, що сягає ідей Ж. Бодріяра та ключових положень ідеології постмодернізму.

Проблемам доби постмодерну присвячена значна кількість публікацій зарубіжних авторів (Bertens, Crook, Gellner, Giddens, Jameson, Lash, Rose, Smart, Turner B, Vaftimo). З них слід відзначити дослідження Г. Бертенса, присвячене історії становлення концепцій постмодернізму, та С. Леша, який приділив значну увагу проблемі комодифікації (перетворення продуктів культури на товар, що набуло особливого значення в добу постмодерну) та змінам в ідентичності соціальних груп.

Оскільки за умов сервісної та інформаційної економіки постіндустріального суспільства суттєво змінюється роль мас-медіа і створюваної ними медіакультури, поступово збільшується вплив ЗМК на політичну культуру та політичну комунікацію, призводячи до явища “медіатизації політики”.

Особливо цікавою в контексті нашого дослідження є, зокрема, праця одного з найвідоміших сьогодні дослідників соціально-політичних проблем сучасного суспільства Мануеля Кастельса “Інформаційна ера: економіка, суспільство і культура”, в якій він послідовно розвиває власну концепцію “становлення суспільства мережних структур”. Розглядаючи трансформацію соціальної структури сучасного суспільства, що відбувається сьогодні в глобальному масштабі за рахунок розвитку інформаційних технологій та створення уніфікованої масової медіакультури, М. Кастельс пропонує концепцію “мережного суспільства”, яке прийшло на зміну традиційній стратифікованій соціальній структурі і побудоване за принципом глобальних комп'ютерних мереж. Його найважливішою рисою виступає навіть не домінування інформації, а зміна способу її використання, в результаті чого основну роль в сучасній економіці і суспільно-політичному житті набувають глобальні “мережні” структури, що витісняють традиційні форми діяльності. Ця теоретична модель М. Кастельса, на наш погляд, досить несуперечливо пояснює різні аспекти сучасних глобалізаційних процесів, в контексті яких відбувається розвиток мас-медіа.

Одним з головних напрямків глобалізаційних процесів є створення інформаційного “мережного” суспільства, функціонування якого унаочнюється метафорою комп'ютерних мереж. Серед ознак такого суспільства можна назвати: 1) розгалужену світову систему мас-медіа та їх інформаційних ресурсів, які стають домінуючою частиною світової економіки; 2) сформовану світову інформаційну індустрію; 3) наявність у громадян доступу до інформації про функціонування суспільних та державних інституцій. Так інформаційні технології стають істотним елементом функціонування сучасного суспільства, і від них залежить не тільки технологічний прогрес, а й розвиток демократії.

Таким чином, сучасні інформаційні і телекомунікаційний технології стали настільки істотною частиною інфраструктури суспільства, що від них залежить не тільки технологічний, але і соціальний прогрес, економічна конкурентоспроможність країни в цілому, її роль в міжнародному розподілі праці, так само як і здатність подальшого розвитку демократичних інститутів, що значною мірою залежить від інформаційної відкритості, можливості доступу громадян до інформації. Так інформаційні технології з технологічного чинника розвитку перетворилися в істотний елемент функціонування сучасного суспільства.

Внаслідок цього подальший розвиток інформаційних технологій, так само як і зростання інформаційної відкритості суспільства залежить вже не тільки від прогресу науково-технічної думки, але і від соціально-економічних і правових умов, в яких відбувається діяльність ЗМК. Зокрема, відставання законодавчого забезпечення прав людини на інформацію, на недоторканість особистого життя і збереження персональних даних, так само як обмеження на концентрацію засобів масової інформації і комунікації може призводити до маніпуляції масовою свідомістю та контролю за особистістю з боку державних або кримінальних структур. Крім того, значну заклопотаність викликає уразливість інформаційних і телекомунікаційних систем, що забезпечують функціонування енергетики, авіатранспорту, міського господарства і інших життєво важливих об'єктів. У зв'язку з цим більшість розвинених країн розглядає формування державної політики в питанні становлення інформаційного суспільства як одне з найважливіших завдань, оскільки інформаційне суспільство надає нові можливості для розвитку демократії, врахування громадської думки та контролю за діяльності державно-владних структур.

Проте глобалізаційні процеси, незважаючи на свою історичну закономірність та невідворотність, породжують ряд проблем як у сфері економіки, так й у сфері масової комунікації. Перш за все це проблема поширення глобальної масової культури, яка веде до стандартизації масової свідомості на основі культурних зразків, створених на Заході і неприйнятних для багатьох регіональних етнічних спільнот зі своїми власними традиціями. Крім того, специфікою глобалізаційних процесів в умовах становлення інформаційного суспільства є те, що політичні інститути держави поступово втрачають контроль над змістом інформаційного простору. Внаслідок цього особливого значення набуває проблема ступеня відкритості інформаційних систем, оптимального для збереження суверенітету національного інформаційного простору та забезпечення ефективності державного управління.

Усі ці явища проявляються, на наш погляд, досить виразно і в медіакультурі України та інших пострадянських державах, впливаючи на характер демократичних трансформацій українського суспільства, що потребує комплексного дослідження з огляду на теоретичне та практичне соціально-політичне значення даної проблеми.

Еволюція постіндустріального суспільства, що супроводжується корінними соціальними перетвореннями у світі і в нашій країні, веде до становлення глобальної інформаційної індустрії (яка переживає період технологічної конвергенції, організаційного злиття і законодавчої лібералізації), так само як і до структурних змін у зайнятості та до появи нових форм “електронної демократії”. Ці радикальні трансформації відбуваються в історично стислі терміни, і внаслідок цього протягом останніх десятиріч сформувалися передумови для широкомасштабного переходу до інформаційного суспільства. Хоча ці передумови не скрізь виявилися в повній мірі і не всі країни, в тому числі й Україна, пройшли необхідні етапи соціально-економічного розвитку, глобалізація економічного життя, зняття ідеологічних бар'єрів, стрімкий технологічний прогрес суттєво скорочують час, відпущений державам для формування такої політики, яка дозволила би безконфліктно вийти на новий рівень розвитку, властивий інформаційному суспільству.

В сучасному інформаційному суспільстві позитивним для розвитку комунікаційного процесу є те, що новітні інформаційні технології надають можливість оперативного доступу до інформації про діяльність державно-владних структур. Взаємодія влади і суспільства базується на механізмах зв'язку з громадськістю та надання інформаційних послуг населенню, а також на механізмі публічного вираження суспільної думки. Для становлення в Україні дійсно відкритого громадянського суспільства необхідним є вирішення проблеми вільного доступу громадян і суспільних організацій до об'єктивної інформації через мас-медіа, завдяки чому відбувається формування громадської думки, соціальної свідомості і поведінки.

Особливе значення проблема інформаційної відкритості набуває в Україні в умовах переходу від командно-адміністративної системи тоталітарного правління до демократичного суспільства. При цьому саме сучасні інформаційно-комунікаційні технології, в т.ч. електронні медіа (від традиційного телебачення і радіо, до Інтернет-сайтів, направлених на широку аудиторію), відкривають принципово нові можливості для вільного поширення інформації, масового інформаційного обміну і комунікацій, унаслідок чого можна очікувати формування нового типу демократичного суспільства. Все це дає підстави вважати, що відкритість інформаційних систем втілена найбільшою мірою саме в електронних мас-медіа.

Таким чином, інформаційний простір суспільства доцільно розглядати як самостійний феномен, розвиток якого має свої еволюційні закономірності, але може бути керованим і за допомогою інформаційної політики. Саме інформаційний простір забезпечує умови для участі громадян у прийнятті суспільно значимих рішень, а також визначає рівень доступності правової інформації для окремих осіб. Від того, наскільки розвинутий інформаційний простір, значною мірою залежить і відкритість суспільного устрою для демократичних перетворень.

Очевидно, що для вдосконалення інформаційної політики в Україні може бути корисним зарубіжний досвід. Проте специфічні умови в країнах СНД перехідного періоду не дозволяють здійснювати пряме запозичення цього досвіду, що пов'язано з наявністю ряду проблем, таких як обмеженість бюджетних коштів та застарілість інформаційно-технологічної бази, що вимагає перегляду пріоритетів у державній політиці формування інформаційної сфери суспільства.

Розгляд проблеми впливу мас-медіа на формування політичної культури та політичної свідомості свідчить про те, що досить поширеною є метафора журналiстики як “четвертої влади”, насправді ж у переважній більшості країн з розвинутою демократією iсторично склалися лише три типи влади - законодавча, виконавча i судова. Тому реальна роль мас-медіа полягає не в тому, щоб бути “четвертою владою”, а в тому, щоб, по-перше, виступати посередником між суспільством, громадськими організаціями i державними, політичними та владними інститутами. По-друге, саме мас-медіа відіграють головну роль у процесі формування громадської думки, привертаючи увагу членів суспільства до нової, суспільно значимої проблеми чи до оцінки тих чи інших явищ. Отже, інформаційна діяльність мас-медіа спрямована не тільки на інформування аудиторії, й на формування або зміну політичної позиції та ціннісних орієнтацій, і тому саме мас-медіа повинні стати одним з найважливіших чинників формування політичної культури.

У контексті даного дослідження поняття “політична культура” тісно пов'язане з поняттям “культура громадянськості” та концепцією громадянського суспільства, в основу якої покладено ідею соціально-політичної активності окремих громадян та громадських організацій на рівні локальних громад. Така активність виникає внаслідок достатнього підвищення рівня політичної культури, що породжує громадянську активність “знизу”, альтернативну традиційним формам політичної активності, ініційованим державою.

Очевидно, що без політичної інформації, яку розповсюджують мас-медіа, громадяни суспільства не можуть вірно орієнтуватися в політичних процесах. Як правило, ЗМІ використовують послідовний та фрагментарний способи подачі політичної інформації. Якщо послідовний спосіб властивий переважно для друкованих видань, то фрагментарний спосіб поширений на телебаченні, що зумовлене об'єктивною потребою в розчленуванні інформації для різнобічності й оперативності її подання. Проте фрагментарний спосіб часто заважає більшості громадян сформувати цілісну картину політичних явищ та подій і, врешті-решт, дезорієнтує глядачів, викликає в них політичну байдужість та апатію, примушуючи покладатися на оцінки політичних коментаторів. Все це створює сприятливі умови для маніпулювання свідомістю, досить поширеного в діяльності сучасних мас-медіа. Метою такого маніпулювання є впровадження в масову свідомість соціально-політичних міфів, які формують певні цінності без їхнього критичного осмислення.

Аналіз особливостей діяльності української політичної преси дозволяє дійти висновку, що перспективним шляхом вирішення цієї проблеми є публічна політика, тобто політика інформаційно відкрита, яка передбачає можливість вільного отримання громадянами інформації про діяльність політичних інституцій, забезпечуючи таким чином найбільш ефективний механізм впливу суспільства на владу. Можливо, досить ефективною альтернативою суто ринкових принципів діяльності ЗМІ є ідея суспільного теле- радіомовлення.

Аналіз проблеми політичної консолідації та національно-культурної самобутності України в світовому та вітчизняному інформаційному просторі свідчить, що в умовах переходу від індустріальної до сервісної, інформаційної економіки суттєво змінюється характер професійної діяльності та зростає мобільність значної частини членів суспільства, внаслідок чого традиційна ідентичність (в тому числі національна), значною мірою базована на прив'язаності до певного місця проживання, стає дифузною і фрагментарною. Проте паралельно з цим сучасні дослідження простежують тенденцію до ретериторіалізації ідентичності, яка до певної міри протистоїть глобалістичним тенденціям і виявляється у прагненні членів суспільства знайти нові форми локально-етнічної ідентичності. Оскільки така тенденція виявляється в багатьох країнах світу, це дозволяє припускати, що процеси фрагментації та дефрагментації національної ідентичності мають циклічний характер, а пошук нових форм локально-національної ідентичності закономірно супроводжує процес глобалізації, і основним засобом формування цих нових форм національно-локальної ідентичності можуть бути саме мас-медіа.

Актуальність проблематики збереження та відродження національної ідентичності пов'язана перш за все з тим, що, хоча на початку 1990-х років українські мас-медіа звільнилися від контролю з боку партійно-бюрократичного апарату і стали важливим чинником демократичних трансформацій суспільства, глобалізаційні процеси у сфері обміну інформацією стали причиною все більшого нівелювання масової свідомості. До того ж діяльність українських ЗМІ відбувається у дуже специфічних умовах - їхня рентабельність фактично не залежить від кількості та якісного складу аудиторії. Зокрема, рекламний ринок в Україні в 2002 р. оцінювався в 35 млн доларів, що в 15 разів менше ринку Польщі, і в 30 разів - ринку РФ. Внаслідок цього прибуток від продажу медіа продукції та розміщення реклами фактично не дає можливості покрити витрати на її виробництво, яке здійснюється за підтримки фінансово-політичних угруповань.

Використання мас-медіа у політичній боротьбі має наслідком зростання актуальності проблеми інформаційної безпеки в українському інформаційному просторі. Це зумовлене тим, що цей простір дійсно не має чітко визначених і юридично закріплених кордонів, і тому випадки порушення його суверенітету формально не можуть розглядатися як втручання у внутрішні справи згідно з чинним міжнародним правом.

Інформаційна безпека передбачає як забезпечення збереження важливої для держави інформації та безпеку технічних засобів інформації, баз даних, комп'ютерних мереж та інформаційного процесу (збір, передача, нагромадження, збереження, використання інформації), так і забезпечення інформаційної безпеки масової свідомості в сучасному українському суспільстві. Останнє є навіть більш важливим завданням, оскільки саме від його вирішення залежить і успішність реалізації демократичних перетворень, і - зрештою - перспективи подальшого розвитку нашого суспільства, його політична консолідація та збереження національно-культурного суверенітету України у світовому інформаційному просторі.

Серед причин повільного ходу процесів консолідації українського суспільства та утвердження його національно-культурної ідентичності слід назвати: 1) утворення інформаційного вакууму після розпаду СРСР як внаслідок розриву традиційних зв'язків, так і внаслідок кризи системи цінностей радянського суспільства (що було історично неминучим) та відсутності реальної альтернативної системи цінностей; 2) незважаючи на проголошення метою створення в Україні демократичного відкритого суспільства, форми і методи цих суспільних трансформацій так і не були визначені (в т.ч. - трансформація системи ЗМК), наслідком чого стала масова зневіра громадян в успішності реформ; 3) заповнення українського інформаційного простору масовою культурою розважального спрямування; 4) відсутність стандартів демократизму і професіоналізму в діяльності мас-медіа.

Розділ другий - “Мас-медіа і проблеми державотворення” - присвячено аналізу специфіки публіцистичного осмислення політичної теорії і практики. У цьому відношенні досить поширеними є метафори “політичний простір” і “політичний ландшафт”, так само як і “ландшафт політичної культури”. Оскільки кожний “політичний ландшафт” займає конкретну територію, пов`язаний з природними умовами і з політичними процесами на даній території, це закономірно приводить до питання про політичну екологію, яка могла б розглядати не тільки вплив територіального середовища на політичну культуру, а й екологічність ситуації в самому середовищі “політичного ландшафту”.

Проблема використання мас-медіа як інструменту політичного впливу багатоаспектна, і серед політичних технологій виборчих кампаній проблема впливу на мас-медіа є однією з основних. Останніми роками діяльність українських мас-медіа значною мірою визначається підтримкою з боку політично-фінансових кланових угруповань, інтриги між якими властиві поточній політичній ситуації, так само як надзвичайно жорстока конкуренція політичних команд всередині влади, у тому числі й президентської. Водночас рівень аналітичності преси знизився, проте значно зріс рівень її символічності - сформувалася особлива мова політичного впливу, добре зрозуміла політичним діячам і, в той же час, часто незрозуміла для громадськості. Всі ці проблеми особливо загострюються в ході передвиборної кампанії, коли політичні партії та блоки прагнуть за невеликий проміжок часу надати виборцю максимум інформації про свого кандидата.

Аналіз діяльності системи ЗМК в українському суспiльствi дозволяє дійти висновку, що протягом останнього десятиріччя відбулося значне скорочення тиражів видань, викликане великими витратами, пов'язаними з виробництвом газет. Крім того, комерціалізація та приватизація відчутно торкнулися телебачення і радіомовлення на рівні як центральних, так і регіональних ЗМК. Таким чином, протягом 1990-х рр. після розпаду СРСР на території незалежних країн, що утворилися на його місці, у т. ч. в Україні, виник новий тип ЗМК - мас-медіа перехідного суспільства. Цей тип ЗМК суттєво відрізняється і від традиційних західних мас-медіа, і від ЗМІ радянського типу. Вперше в своїй історії в 1988-1992 рр. вони виступили проти державної системи, відігравши вирішальну роль у розпаді СРСР і проведенні глибоких реформ у всіх сферах суспільства. Проте характер процесів, які відбувалися в пострадянських ЗМІ, зокрема в Україні, був суперечливим і неоднозначним - фактом сучасного життя стала неконтрольована монополізація і комерціалізація ЗМІ; зросла залежність журналістів не тільки від медіаолігархів, але й від владних структур (особливо на регіональному і місцевому рівнях).

Ці кризові явища значною мірою зумовлені тим, що лібералізація та приватизація не забезпечили ні фактичної рівності громадян в отриманні інформації, ні реальної свободи слова. До того ж аналіз даних соціологічних опитувань дозволяє дійти висновку, що разом з формуванням політичних та фінансових угруповань відбувся і поділ на клани українських ЗМК. Саме в цій клановості і полягає принципова відмінність українського інформаційного простору від західних демократичних суспільств, де газети і телеканали залежать перш за все від споживачів інформації, які платять за неї адекватну ціну і самою своєю чисельністю визначають рекламну привабливість ЗМК.

Розгляд основних теорій, присвячених впливу політичного простору на діяльність мас-медіа свідчить, що політична інформація подається мас-медіа різними способами - від об'єктивно-нейтральної до суб'єктивно-оціночної, при цьому рівень достовірності політичної інформації скорочується по мірі наближення виборів, що є досить поширеною тенденцією в діяльності ЗМК. Наслідком цього є загострення проблеми відчуження громадян від влади і перетворення таких елементів демократії, як альтернативні вибори, політичний плюралізм і свобода слова на засоби недемократичного розподілу і приватизації влади. Незважаючи на ці проблеми, провідна роль у забезпеченні суспільства політичною інформацією належить саме мас-медіа, які забезпечують можливість комунікації між політиками, політичними рухами та органами державної влади, а також здійснення громадянами політичного вибору.

Розгляд специфіки ролі журналістики в політичному аналізі засвідчив, що цей аналіз є одним з найбільш поширених напрямків журналістської діяльності. Проте досить часто недостатньо чітко розрізняються поняття “функції журналістики” та “функціонування журналістики”, що веде до змішування цілей журналістики як інструменту політичного аналізу та форм її діяльності.

Твердження деяких дослідників про те, що журналістика містить у собі всю сукупність діяльності преси як соціального інституту, можна розглядати і як застарілі, і як просто необґрунтовані. Преса, телебачення і радіо, а також електронні ЗМІ є поліфункціональними носіями продуктів не тільки журналістської, а й інших видів соціальної діяльності, пов'язаної з трансляцією духовних цінностей у масову свідомість. І навіть такі ознаки нашого часу, як комерціалізація ЗМІ та набуття рекламою нового статусу основного дизайнера медіакультури і сучасних стилів життя в цілому, не дають підстав ототожнювати діяльність зі створення рекламної продукції та журналістику, оскільки остання передбачає саме світоглядно орієнтований аналіз новинного матеріалу. Така диференціація дозволяє запропонувати розширене визначення функції журналістики в контексті політичного аналізу: окрім інформаційної, журналістика є видом духовно-практичної діяльності аналітичного характеру, функцією якої є впровадження в масову свідомість світоглядно орієнтованих оцінок явищ і фактів, актуальних для масової свідомості.

Щодо критеріїв професійності журналістів і методів журналістської роботи, то вони визначаються етичними та професійними кодексами журналістики, прийнятими у різних країнах. Проте порівняння положень цих кодексів з діяльністю українських мас-медіа свідчить про те, що в реальних умовах діяльності журналіст політичної преси значно більше залежить від відносин і традицій, які існують в тому чи іншому ЗМК, ніж від вимог професійних кодексів. Таким чином, для діяльності журналіста в контексті політичного аналізу однією з найважливіших засад є професійна відповідальність як постійна етична норма. Саме це дає йому можливість виконувати основну функцію політичної журналістики - доносити до масової свідомості світоглядно орієнтовану оцінку подій, що є важливою передумовою становлення справді відкритого громадянського суспільства.

Особливого значення проблема етичної відповідальності журналіста набуває у політичній портретистиці. Аналіз специфіки політичної портретистики в українських мас-медіа дозволяє розглядати політичний портрет у двох аспектах - як жанр журналістської творчості і як спосіб політичної реклами. Обидва ці аспекти тісно пов'язані зі створенням іміджу політика.

Унаслідок систематизації політичних портретів виділено такі їх типи: 1) портрет у друкованих ЗМІ (газети, журнали, альманахи тощо); 2) портрет на ТБ (вирізняється специфікою роботи ТБ; за текстовими характеристиками відповідає написаному, прозовому портрету, але доповнюється аудіовізуальним рядом); 3) політичний портрет у книговиданні (портрет-книга, збірка портретів, політичних нарисів та біографій тощо); 4) портрет в Інтернеті (персональні веб-сторінки політиків).

Суттєвий вплив на створення в масовій свідомості образу політика має його політична практика - рішення та дії в конкретних політичних і життєвих ситуаціях. Аналіз особливостей політичної практики політика дозволяє розрізняти в ній такі складові: 1) соціально-політичний статус політика; 2) впливовість політичного лідера в своїй партії та роль самої партії на політичній арені; 3) наявність впливових прихильників і ставлеників у законодавчій, виконавчій та судовій гілках влади; 4) фінансові можливості; 5) наявність підконтрольного апарату управління та силових структур; 6) участь у прийнятті і реалізації державних рішень; 7) можливості впливати на життя суспільства.

Політичний портрет є суттєвою складовою іміджу політика. Аналіз різних складових іміджу політика вказує на те, що впровадження іміджу в масову свідомість (його “актуалізація”) здійснюється з використанням мас-медіа. Під час такої актуалізації вони створюють “політичний портрет” кожного з лідерів, який може не відповідати дійсності, проте бути привабливим для масової свідомості.