Розвиток книгодрукування на українських землях у ХVII-XIX ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

1

Міністерство освіти і науки України

Ніжинський держаний університет ім. М.В. Гоголя

Реферат

на тему: Розвиток книгодрукування на українських землях у ХVII-XIX ст.

Ніжин 2011

План

Вступ

1. Історичні передумови розвитку книгодрукування на українських землях у ХVII ст.

2. Лазар Баранович видатний діяч культури України ХVII ст.

3. Новгород-Сіверська та Чернігівська друкарні як осередки книгодрукування на Лівобережжі України

4. Книгодрукування в регіоні в XVIII-XIX ст.

Список використаної літератури

Вступ

Книжки - одне з найбільших джерел духовності будь-якої нації. Україна має надзвичайно багату історію книгодрукування. Започатковане в Германії Гутенбергом, друкарство поширилося Європою, а далі й серед слов'янських народів - чехів, українців, білорусів та ін.. Першим слов'янським друкарем вважають Швайпольта Фіоля, німець за походженням, видрукував перші книжки церковнослов'янським шрифтом - «Октоїх» та «Часословець» ще 1491 року в Кракові. За Івана Федорова друкарство набуло ще більшого розвитку. Його діяльність стала дороговказом у слов'янському книгодрукуванні. У Львові 1574 році Федоров видав перший східнослов'янський «Буквар» та «Апостол». В 1581 році в Острозі ним була видана Острозька Біблія - перша в своєму роді на східнослов'янських теренах.

1. Історичні передумови розвитку книгодрукування на українських

землях у ХVII ст.

книгодрукування український чернігівський друкарня

Головною передумовою до розвитку книгодрукування на території сучасної України, більшість якої перебувала в складі Речі Посполитої, була потреба у навчальних підручниках та церковних книгах, адже польський уряд проводячи політику полонізації тобто ополячення, намагався саме через освіту і віру підкорити собі поневолений український народ. Нагадаю що після підписання Берестейської унії 1596 року православна церква перебувала під утисками.

По всій підвладній Польщі українській території збільшується відкриття шкіл, єзуїтських колегіумів. У 1576 році в Острозі відкривається Острозька академія - перша вища школа на території України. Не зважаючи на утиски відкриваються школи при православних братствах, наприклад у 1586 році при Успенському братстві у Львові була відкрита братська школа.

Всі навчальні заклади потребували підручників та іншої навчальної літератури, тому при багатьох навчальних закладах створюються власні друкарні.

Як говорить Я.Д. Ісаєвич у своїй книзі «Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми» «Заснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів».

У ХVІІ ст. центри книгодрукування переміщуються в Наддніпрянську Україну. Першим таким центром стає друкарня Києво-Печерської лаври.

У лаврській друкарні побачили світ книги відомих діячів культури Чернігівщини Лазаря Барановича, Іоанікія Галятовського, Дмитра Туптала та ін. Тут виходили як прибуткові видання(наприклад «Книга житія святих» Д. Туптала у 6 томах, яка користувалася широким попитом), так і на замовлення.

2. Лазар Баранович видатний діяч культури України ХVII ст.

Лазар Баранович відомий український церковний, політичний та літературний діяч другої половини ХVII століття, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський. Навчався у школі Київського Братського Богоявленського монастиря. Остаточну освіту отримав у польських колегіях у Вільно. З початку 1640-х викладав у Києво-Могилянській колегії, у 1659 році став її ректором та ігуменом Братського училищного монастиря, а з 1651 або 1652 року (точно не відомо) - і Києво-Кирилівського монастиря. В 1653 році залишає академію і мешкає у Києво-Кирилівському, Куп'ятицькому і Дятиловецькому монастирях. З цього часу завідує Єлецьким монастирем Чернігівської єпархії.

8 березня 1657 у Ясах митрополитом Гедеоном Молдавським рукопокладений на єпископа Чернігівського, але тому що старий архієпископ Чернігівський Зосима був живий, поселився в Новгород-Сіверському Преображенському монастирі і до смерті Зосима в Чернігівській єпархії було два єпископи.

Близько 1666 р. призначений місцеблюстителем Київської митрополії. 8 вересня 1667 р. зведений у сан архієпископа. Архієпископ Лазар піклувався про відбудову зруйнованих храмів і монастирів і про будівництво нових. При ньому були засновано три монастирі: Шуморовський у Мглинському повіті, Андрониківський у Сосницькому повіті і Пустинно-Рихлівський у Кролевецькому повіті. Відновлений з руїн і прикрашений кафедральний Новгород-Сіверський Спаський монастир, у якому кафедра Чернігівського архієпископа залишалася до 1672 року.

В 1669 році він переконав гетьмана Многогрішного послати в Москву посольство із проханням про прийняття Малоросії в підданство і про підтвердження козацьких вольностей. Членам цього посольства було доручено вимагати, щоб російський уряд не віддавав полякам Києва. В той же час архієпископ Лазар наполягав на самостійності Київської митрополії. Він був незгодний із прагненням Москви підпорядкувати її собі на положенні звичайної єпархії і боровся за збереження прав українського духівництва.

В 1674 році заклав друкарню при Спасо-Преображенському монастирі у Новгороді-Сіверському, у 1679-му переніс її до Чернігова. В 1692 р. звільнений на спочинок.

Помер 3 (13) вересня 1693 р. Похований у Чернігівському Борисоглібському монастирі.

Саме заснування та постійний розвиток друкарства на Лівобережжі стали безперечною заслугою Лазаря Барановича.

Попри свою активну участь у керівництві церквою і в політичному житті, Баранович вважав себе також письменником. Він автор численних збірок проповідей, панегіричних передмов, українських та польськомовних віршів. У проповідях, і особливо у віршах не обмежувався релігійною тематикою, справи церковні тісно пов'язував зі світськими. Першу свою велику працю, гарно ілюстровану збірку недільних казань "Меч духовний", він видав у друкарні Києво-Печерської лаври. Однак за друкування довелося заплатити чималі гроші, до того ж, живучи постійно в Чернігівській єпархії, автор не мав змоги перевіряти коректуру і контролювати якість друку так, як йому того хотілось би. Тим-то у Лазаря Барановича виникла думка заснувати власну друкарню. Як слушно припускає І. Огієнко, до цього міг заохочувати владику і його добрий знайомий і близький співробітник Йоаникій Галятовський, теж зацікавлений у публікації своїх творів. На думку створити власне видавниче підприємство мала вплив також невдача спроб видати книжку "Труби словес проповідних": лаврська друкарня зажадала надто високої оплати за друк, московська спершу погодилась видрукувати власним коштом, але врешті повернула рукопис авторові. Ось тоді, 1671 року, Баранович визнав за необхідне заснувати друкарню і доручив своєму писареві Семенові Ялинському зайнятися цією справою. На облаштування підприємства і видання великої за обсягом книги "Труби словес проповідних" архієпископ асигнував Ялинському 4 тис. золотих, крім того, передав прибутки від млина.

3. Новгород-Сіверська та Чернігівська друкарні як осередки

книгодрукування на Лівобережжі України

З 1672 р. Баранович оселився в Чернігові, місцем для друкарні було обрано його попередню резиденцію - Спасо-Преображенський монастир в Новгороді-Сіверському. В самому Чернігові на той час ще не знайшли відповідного приміщення для друкарні. Семен Ялинський поїхав навчатися друкарського ремесла до Вільнюса і хоч, врешті-решт, набув необхідної кваліфікації, Баранович вважав, що підготовка до відкриття друкарні триває надто довго.

Незадоволення архієпископа - письменника можна зрозуміти: "Труби словес проповідних" йому довелося таки друкувати в Києво-Печерській друкарні, витративши на це ще чотири тисячі золотих.

У листі, датованому 1674 роком, Лазар Баранович скаржився на невтішні обставини життя у Чернігові й поганий настрій і додавав: "Думав був прогнати меланхолію заведенням друкарні, - але й тут довга проволока завела мене тільки в розпуку".

Все ж протягом 1674 р. комплектування друкарні в Новгороді-Сіверському закінчилося і на початку наступного року вийшли з друку окремими брошурами проповіді Лазаря Барановича "Слово на Благовіщеня", "Слово на св. Трійцю" і "Слово на Воскресіння". Того ж року опубліковані збірка віршів Барановича польською мовою "Filar wiary y grunt prawdy" (3.I., 526) і "Псалтир" (З.І., 535). У післямові останнього зазначено, що книжку видрукувано друкарем Симеоном Ялинським заходами "архімандрита Новгорода Сіверського". Це, мабуть, не сподобалось архієпископові Лазарю, тим більше, що, як він писав, друкар і архімандрит діяли на шкоду його, "власного тоєї друкарні господаря". На думку Барановича, Ялинський і архімандрит заробили понад півтори тисячі золотих, видрукувавши без відома власника друкарні "три тисячі книжечок, то єсть Граматички, Часловці, Елементарі". Йшлося про дуже популярні навчальні посібники, зокрема букварі кириличні ("граматики") і латинські ("Elementa puerilis institutionis"). B подальшому, мовляв, друкуючи книги тиражем, що доходив до 1500 примірників, архімандрит і друкарня віддавали господареві лише 500 з них, а дві третини ділили між собою.

Хоч взаємні претензії про поділ прибутків у подібних випадках майже неминучі, з наведених фактів можна зробити висновок, що підприємство було прибутковим і для головного власника - архієпископа, і для майстра-друкаря, і для майстрового спільника - архімандрита. Проте, крім названих малоформатних Букварів та Часословів, прибуток давали головно богослужбові книги.

Такими були лише дві з відомого нині новгород-сіверського видання: згадуваний Псалтир (1675 p.), і Анфологіон (1678 p.). Оформлення їх типове для українських друкарень, головними його елементами були форти - оздобні титульні аркуші, орнаментальні й сюжетні гравюри (всього в розпорядженні друкарні було три форти, 21 кліше гравюр на дереві, одне на міді, 16 заставок і кінцівок).

Баранович нарікав на недостатню якість поліграфічного виконання новгород-сіверських друків Ялинського. Очевидно, йому мріялись книги на рівні найкращих зразків тодішньої поліграфії. Але, враховуючи умови, в яких діяла друкарня, і необхідність підготовки на місці працівників, слід визнати безперечним досягненням те, що новгород-сіверські друки не відставали від аналогічних за жанром друків Польщі та інших сусідніх країн.

Відразу ж після початку діяльності Новгород-Сіверської друкарні Лазар Баранович задумав перенести її до Чернігова. В 1675 р. він писав: "Друкарня в Новгородку, і для перевезення цієї черепахи потрібно добрих пегасів". Врешті, пожежа міста Новгорода-Сіверського і Спасо-Преображенського монастиря, де була друкарня, яка сталася 7 липня 1679 р. (ця пожежа згадана у Літописі Самовидця), змусила негайно перевезти до Чернігова друкарню і все її обладнання, в тому числі кліше: дереворитів та одного мідериту. Жодних матеріалів друкарні Ставровецького в Чернігові не залишилося.

Хоч Баранович і мав до друкаря чимало претензій, іншого майстра знайти не зміг, тому був змушений укласти писемну угоду з Ялинським. Цей цікавий документ, підписаний архієпископом 7 вересня 1679 р., має назву "Пункти на спорядження друкарні". У преамбулі архієпископ відзначив, що Ялинський ще не повністю виконав зобов'язання "досконале нам друкарню виставити", але обіцяє і пильно над цим працює. Тому Баранович і прийняв всі умови, запропоновані друкарем.

Йшлося про те, що з тиражу кожної друкованої книжки майстер отримуватиме для вільного збуту на свою користь значну кількість примірників. Архієпископ зобов'язувався давати кошти друкареві на оплату найманих працівників, а також на виливання літер, постачати матеріали для виготовлення шрифтів і друкарської фарби, оплачувати ремонтні праці ремісникам (столяреві, слюсареві, золотареві). При відсутності роботи архієпископ мав давати винагороду працівникам, щоб вони не відійшли, - якщо б це сталося, залучення працівників теж мав би оплатити власник друкарні. Він також обіцяв постачати "товариству куншту друкарського" питний мед на початок роботи, а під час праці - пиво й горілку, залежно від того, "як велика робота". На місці мав залишатися і спадкоємець Семена Ялинського, якщо б побажав оволодіти друкарським ремеслом.

Того ж дня, що й "пункти", Лазар Баранович підписав Ялинському універсал, де обіцяв ці пункти виконувати, мати в протекції друкаря і його нащадків, крім того, на утримання майстрові надавався водяний млин. Отже, Баранович був змушений прийняти умови майстра, застерігши лише, що той втратить привілей і має повернути 4000 золотих, отриманих ще раніше, якщо своєчасно не впорається із зобов'язаннями.

Уже в 1680 р. у Чернігові в Троїце-Іллінському монастирі видрукувано Псалтир і дві польськомовні книжки Лазаря Барановича ("Notiy piкж, ran Chrystusowych piкж" та "W Wieniec Bozey Matki ss. Oycow Kwiatki"). Псалтир в кому вбачалося новгород-сіверське видання 1675 p. з незначними відмінностями. Натомість обидва твори Барановича були написані прозою і віршами, з численними цитатами латинською і церковнослов'янською мовами. Отже, праця пішла вже второваним шляхом, однак Баранович і далі мав претензії до друкаря, зокрема, щодо якості шрифту та друкарської фарби. Цим, мовляв, майстер скомпрометував чернігівські видання: "ніхто не хотіл і глядіти на так темноє письмо". Звільнивши врешті Ялинського, Баранович прийняв на його місце майстра Лукаша з Вільнюса, який довів друкарню до ладу, але незабаром помер.

Маючи документи із зобов'язаннями Барановича супроти нього, Семен Ялинський у 1689 р. подав гетьманові Іванові Мазепі скаргу на власника друкарні за звільнення його та інші кривди. Уникаючи тяганини, Баранович пішов на значні поступки: залишив за Ялинським і його нащадками млин, зобов'язався давати підданих для ремонту якихось дворів друкаря в Новгородку, врешті дозволив дітям майстра безоплатно "до двадцяти аркушов друковати". Навіть, якщо б не все це майстра задовольнило, то, незважаючи на обурення його поведінкою, Баранович погоджувався прийняти Ялинського на службу: "нехай знову до друкарні приступуєт". З цього видно, що принаймні частина претензій друкаря були слушними. Взаємини Барановича з Ялинським заслуговують на увагу, бо засвідчують і те, як дбав видавець про якість друку, і те, наскільки цінувалася друкарська праця.

Спершу Чернігівська друкарня була під наглядом київських митрополитів, коли ж Баранович домігся ставропігії для своєї архієпископії, він сам став головним цензором видань власної друкарні.

Лазар Баранович помер 1693 р. За його життя у Чернігові надруковано не менше, ніж 33 видання, з яких 19 - твори тогочасних українських авторів: п'ять самого Барановича, вісім - Йоаникія Галятовського (якого Баранович призначив ігуменом Чернігівського Єлецького монастиря), три - Дмитра Туптала, по одному - Лаврентія Крщоновича, Стефана Яворського, Івана Величковського, І. Богдановського, Івана Орновського. Якщо п'ять останніх представлені лише як автори панегіриків, то Баранович видавав свої панегірики, польські релігійно-моралізаторські вірші і проповіді. Серед творів Галятовського були також полемічні трактати, спрямовані і проти католиків, і проти мусульман, і проти "різних єретиків".

Галятовський писав українською та польською мовами, Дмитро Туптало - українською і церковнослов'янською. 1683 р. надруковано книжку Дмитра Туптала "Руно орошенноє", перше видання якої вийшло 1677 року у Новгороді-Сіверському під назвою "Чуда Пресвятої і Преблагословенної Діви Марії, діючіїся от образа єї чудотворного в монастиру св. славнаго Пророка Ілії Черніговском". Ця популярна книжечка передруковувалася в Чернігові багато разів - 1689, 1691, 1696, 1697, 1702 рр. і пізніше.

Типовим зразком багатомовності Чернігівської друкарні та її власника є невелика книжечка Лазаря Барановича "Слово на Рождество Христово" 1682 р. Основний текст - вірш церковнослов'янською і почасти українською мовою, далі подано латинськомовний вірш "Prima trias virgo est...", його український переклад і польськомовний вірш з латинським заголовком "Aurora musis amica". B кінці книжки вказано: "Слово сіє от трудолюбія Лазара Барановича іздадеся в типографії монастира с[вя]тотроєцкого Іліїнского Черніговского року 1682" (З.І., 603). Цікавим виданням є вірш польською мовою з латинськими вставками (цитатами з творів Овідія та інших авторів), які Іван Величковський написав від імені працівників друкарні - "товариства куншту типографічного" (З.І., 622). Польською мовою видано панегірик Орновського гетьманові Іванові Мазепі "Muza Roxolanska". Значно менше, ніж літературних творів, видано за життя Барановича богослужбових видань. Чисто літургійних дві книги - Охтоїх 1682 р. і Тріодь цвітна 1685. Псалтир міг використовуватися як на богослужіннях, так і для домашнього читання, ще вісім книжечок, судячи з їх малого формату, призначалися для читання вдома і навіть у подорожах (чотири видання Молитвослова, Часослов в дванадцяту частку аркуша та ін.).

За життя Барановича друкарня вважалася його власністю. Під час хвороби архієпископа київські друзі майже вмовили його заповісти друкарню Лаврі, все ж цього не сталося.

Після смерті власника друкарня перейшла у власність Чернігівського Іллінського монастиря, хоч найбільший вплив на її діяльність продовжували мати архієпископи. Папірня в Білиці Ямпільської сотні Ніжинського полку (діяла в 1689-1781 рр.) випускала папір для потреб друкарні. Очевидно їй належить папір, філіграні якого зображають св. Бориса і Гліба, герб Івана Мазепи, емблему архієпископа Івана Максимовича.

В останні роки XVII ст. і далі друкувалися панегірики різними мовами - того ж Орновського, Петра Терлецького, Петра Гармашенка (Армашенка). На початку XVIII ст. друкарня була завантажена релігійними віршами нового чернігівського архієпископа Івана Максимовича ("Алфавіт рифмами зложений...", 1705; "Богородице діво...", 1707; "Осм блажеств євангельських", 1709), а також здійсненими ним перекладами творів західноєвропейських авторів Амброзія Мерліака ("Феатрон...", 1708), Бенедикта Гефтена ("Царскій путь Креста господня", 1709), Йогана Ґергарда ("Богомисліє", 1710 і 1711), Гієремії Дрекселя ("Іліотропіон", 1714).

Друкувалися також богословські твори українських авторів - перевидання Катехизиса Петра Могили, приписуваний Сильвестрові Косову трактат "О семи сакраментах". 1704 р. видано Служебник у незвичному для цієї книги форматі октаво, 1715 р. - Октоїх у форматі кварто, 1717 р. Євангеліє у тому ж форматі. Поза тим і далі видавалися малоформатні книги, зручні не лише вдома, але й в подорожі, зокрема у форматі 1/24 аркуша Псалтир 1712 і 1716 рр., Молитвослов 1714 р.

Як здається, після переведення Івана Максимовича в 1712 р. на митрополичу кафедру до Тобольська (де він і помер 1715 р.), чернігівське книговидання втратило притаманну йому раніше орієнтацію на друкування творів сучасних авторів. Завдяки літературним нахилам попередніх чернігівських владик Лазаря Барановича та Івана Максимовича, в продукції друкарні літургійні видання становлять менший відсоток, ніж це було в більшості тогочасних українських друкарень.

З другого боку, найбагатше оздобленими, природно, були саме літургійні друки, як Тріодь цвітна 1685 р., Служебник 1697 р., Новий Завіт 1717 р. Дбайливо оформлені й літературні твори на релігійні теми. У деяких з них досить оригінальна композиція: в форті "Руна орошенного" (1696) сюжетні зображення закомпоновані в хрестовидну фігуру, в "Алфавіті" І. Максимовича 1705 р. заголовок вміщено в овальний вінок з лаврового листя. Внизу форти "Алфавіта", як і низки інших видань, було зображення церкви Іллінського монастиря, де діяла друкарня.

В заставках книги Максимовича "Богородице діво", виконаних Яковом Сацьким, у рослинний орнамент оригінально закомпоновано заголовки в'яззю й сюжетні зображення.

Для чернігівських видань дереворити виконували вже згадуваний Семен Ялинський, Никодим Зубрицький, Никон Фігурський (можливо тому так названий, що різьбив фігури), Інокентій Піддубний, Макарій Синицький. Широко використовувалися також гравюри на міді того ж Н. Зубрицького, О. Тарасевича, І. Щирського, І. Стрельбицького. Інокентій Щирський виконав для Чернігівської друкарні високомистецькі ілюстрації до видання 1696 р. "Руна орошенного" Дмитра Туптала, йому ж досить обґрунтовано приписують не цілком завершену серію гравюр Богородиці з деревами, кліше якої збереглися у Чернігові. Гідно продовживши започатковані у Львові та Києві засади декоративного оформлення книжок, Чернігівська друкарня внесла в мистецтво книги і свої оригінальні риси.

У 1724 році через не виконання постанови Священного синоду весь інструментарій друкарні та видрукувані в ній книги повинні були бути конфісковані і вивезені на перевірку у Москву. Про те у Троїцько-Іллінському монастирі сталася пожежа під час якої постраждала і друкарня.

Так закінчується перший етап розвитку Чернігівської друкарні.

4. Книгодрукування в регіоні в XVIII-XIX ст.

Друкарня за час свого існування користувалася самостійністю і свободою у виданні книжок. Лазар Баранович і його послідовники були одночасно авторами, редакторами, видавцями, цензорами книжок тому все вирішувалося на місці. Було надруковано багато художніх текстів тогочасних українських письменників. Книги гарно ілюструвалися, бо у друкарні працювали талановиті гравери і у порівнянні з московськими чернігівські книги були оформлені багатше. Ілюстрації завжди відповідали змісту тексту книги.

Протягом двох десятиріч у Чернігові навіть не наважувалися приступити до книговидання. Останнє, що вийшло в Чернігівській друкарні перед її розгромом, - це російськомовний маніфест та регламент про розведення овець. Після цього друкарські працівники розійшлися, дошки гравюр було заховано, латинський і польські шрифти перелито на кириличні. Перші відомі друки після тривалої перерви датовані 1743 роком: Часослов, Буквар і "Первоє ученіе отрокам" Феофана Прокоповича. Того року надруковано також кілька передруків російськомовних указів. Один з них стосувався порядку видачі паспортів селянам, що відходили на "промисли".

Впродовж наступних років великим аркушевим форматом було видано лише чотири передруки київських видань: два Апостоли, Октоїх, Анфологіон. В четверту частку аркуша надруковано Служебник, Служби з Акафистом св. Миколаю. Вийшло і ряд малоформатних видань, зокрема в 12 частину аркуша Канонік. З творів українських письменників знову-таки виходило тільки те, що було перевиданням київських друків: "Алфавіт духовний" Ісаї Копинського, "Акафіст св. Варварі" Йоасафа Кроковського, могилянське "Православне ісповідання віри". В архіві петербурзького синоду збереглися акти звірки чернігівських друків з російськими. З них видно, як прискіпливо переглядалися тексти та усувалися всі українські звороти і навіть найдрібніші зміни слів. Взагалі значна частина чернігівських цього періоду є повторенням видань київських не тільки за змістом, але й за оформленням.

Щоб хоч трохи урізноманітнити свій репертуар, Чернігівська друкарня вдавалася до хитрощів. У кінці XVII - на початку XVIII ст. одним з найпопулярніших її друків було "Руно орошенноє" Дмитра Туптала-Ростовського, яке в 1677-1702 рр. видавалося сім разів. Маючи намір видати наступне, восьме видання, керівники Чернігівської друкарні не сподівалися отримати дозвіл московської синодальної контори. Тому десь після 1753 р. було видано цю книжку з датою "1702" як досить докладну копію справжнього сьомого видання 1702 р.

З нього використано кліше заставок і кінцівок, однак ініціали не збереглися і довелося вжити замість них нові, застосовано також інші, перелиті літери.

У технічному відношенні Чернігівська друкарня залишалася добре обладнаним підприємством. Вона мала два комплектні верстати, а також Гвинти ("шруби") ще до двох. Збереглося 19 кашт з літерами різних ґатунків, пунсони і матриці ("матерки") для виготовлення шрифтів, "дерев'яних різаних фігурок великих і малих" 308, літер різаних дерев'яних старих і нових 740. Шрифти кириличні мали такі назви, як і в інших українських друкарнях: псалтирні літери, тестаментові (очевидно, для друку "тестаменту" - Нового завіту); латинські мали назви, що прийшли з Польщі: швабахер, схоластика, мітель, субмітель. її працю полегшувало й те, що збереглася папірня в Білиці Ніжинського полку.

Монахи займалися продажем книг, їх також віддавали в комісію чернігівським міщанам. Продавалися чернігівські друки і в Києві. Втім, розповсюдження їх не завжди йшло добре: у першій половині XIX ст. доводилося займатись збутом решток тиражів видань другої половини XVII ст.

Безперервне друкування в Чернігові засвідчене до 1785 р. 1786 р. уряд дозволив заснувати університет у приміщенні Троїце-Іллінського монастиря. Тому друкарню перенесли до архієрейського дому.

Хоч університет так і не відкрився, друкування в монастирі припинилося і відновилося через п'ятнадцять років - не пізніше 1801 р. Друкарня Чернігівського губернського правління у 1846 р. скупила решту шрифтів і матеріалів Троїцько-Іллінської друкарні.

Видання 1743-1785 рр. оформлені на загал гірше, ніж книги, видрукувані до початку постійного цензурного контролю. Хоч свого часу в Чернігівській друкарні широко застосовувалися мідерити, в книгах другого періоду її діяльності їх вжито лише двічі. Якщо йдеться про дереворити, то найцікавішими майстрами були Яків Таляревський і Михайло Чернявський. До найкращих сюжетних гравюр дослідники відносять сторінкову композицію Таляревського "Свята Трійця в Авраама", якою оздоблено ряд видань. Особливо врочисто виглядає ця гравюра в поєднанні з обрамленням з виливного складаного орнаменту.

Всього бібліографією зареєстровано 78 чернігівських книжкових друків 1743-1785 рр. та 172 передруки указів.

З часу початку своєї діяльності Чернігівська губернська друкарня була постійним об'єктом уваги чернігівської влади. Так, у звіті Чернігівської губернської земської управи за 1899 рік читаємо: "Типография губернского земства помещается, как и прежде, в нижнем этаже дома Губернской Управы, занимая в нем 9 светлых комнат, служащих - 15 человек". У звіті також опублікована таблиця діяльності типографії земської губернії за 10 років.

Аналіз даних свідчить, що з 1889 по 1899 роки земська типографія приносила в середньому дохід більше шестисот карбованців за рік. Жодного року збитків не було, а в 1899 році типографія дала чистого прибутку 1966 крб. 71 коп. Отже, такий стан справ типографії губернського земства був досить вигідним, підкреслюється у звіті Чернігівської губернської земської управи.

Розглядаючи традиції видавничої діяльність на Чернігівщині, слід відмітити, що на початку 60-х років ХІХ століття (з липня 1861 по серпень 1863 рр.) друкарня видавала також газету "Чернігівський листок", що виходила російською й українською мовами, видавцем і редактором її був байкар Леонід Глібов. Газета друкувала, крім власних творів редактора, праці О. Кониського, П. Куліша, П. Кузьменка, М. Вербицького, фольклорно-етнографічні матеріали та ін. Як зазначає Я. Ісаєвич, після припинення у жовтні 1862 року виходу журналу П. Куліша "Основи" газета "Чернігівській листок" була єдиним часописом у Російській імперії, який друкував матеріали також і українською мовою. Переконливою здається й думка вченого Г. Михайлина про значення газети "Чернігівський листок" як у культурному житті міста, так і розвитку видавничої справи в Україні: "Газета була видатним явищем української просвітницької преси свого часу, гідним супутником столичного журналу "Основы". Тижневик будив застояне болото провінції, виносив на суд громадськості важливі проблеми суспільного життя, був тим дзеркалом, у якому чернігівське громадянство могло бачити свій реалістичний образ".

Список використаної літератури

1. Антонович Д. Українська культура (лекції). - Київ, 1993.

2. Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. - Львів, 2002.

3. Огієнко І.І. Історія українського друкарства. Т. 1: Історично-бібліографічний огляд українського друкарства ХV-ХVІІІ ст. - Львів, 1925.

4. Самойленко Г.В. Книгодрукування на Чернігівщині у ХVІІ-ХVІІІ ст. Література та культура Полісся. Вип. 35. Філологія, історія та культура Полісся на перетині думок / Ніжинський державний педагогічний університет ім. М. Гоголя. - Ніжин, 2007. - С. 231-237.

Размещено на Allbest.ru