Функціонування нарису у друкованих ЗМІ Миколаєва

14

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Функціонування нарису у друкованих ЗМІ Миколаєва»

План

Вступ

1. Жанрологія

2. Журналістика і література

3. Особливості жанрів газетної публікації

4. Нарис, як художньо-публіцистичний жанр

Вступ

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Кожен жанр - це типова модель твору, яка створена на основі подальшої конкретизації типологічних ознак виду публікації.

В кожній області творчості жанри мають свою специфіку. Це відноситься й до журналістських творів - до публікацій всіх відомих нам типів у печатних періодичних виданнях. На сам перед до жанрів газетної публіцистики.

У даній роботі спробуємо з'ясувати, що собою являє поняття «жанр», та розкрити всі його формулювання, «художньо-публіцистичний жанр», «нарис». Та дослідити історію використання нарису в періодичних виданнях нашого регіону - Миколаєва та Миколаївської області. А конкретно: Обласної громадсько-політичної газети «Південна правда» та районної газети «Березань» смт Березанка Миколаївської області. Виявити проблемні моменти у написанні нарису та складності у пошуку матеріалу, для подальшого втілення у цей вид художньо-публіцистичного жанру.

1. Жанрологія

Жанри -- це комунікативні канапи для певного роду інформації. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках.

Жанр -- це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення.

Жанр -- це змістовно-формальна єдність його форми та змісту.

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим, як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань, яким і присвячений цей виклад. Незважаючи на теоретичну загальність даного матеріалу, він має важливе значення для розв'язання суто творчих конкретних завдань, що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді, коли він залишає, позаду період учнівства й виходить на шлях власної, самостійної творчості.

Під жанрологією розуміємо ту частину теорії журналістики (й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово "жанр" запозичене в українську мову з французької, де вживається в двох значеннях: "рід" і "вид". Це створило певну плутанину в жанролопчнііі термінологічній системі, де утворилося відразу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих явищ. Не вдаючись до викладу подробиць дискусійних моментів, відзначимо, що найбільш поширеною є концепція, згідно з якою щодо літературних текстів застосовуються три рівні поділу, що називаються

1) рід,

2) жанр,

3) жанровий різновид.

У відповідності із загальнофілософським законом зміст і форма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет належить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення до форми як до чогось другорядного, неістотного. "Дайте мені сенсаційний зміст, -- говорить молодий журналіст, -- а вже оформити його я як-небудь зумію". Насправді ж, форма не є другорядним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журналістів перемагає той, хто пише яскравіше, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко оволодів жанровими типами мислення.

Важливе значення форми розкрив свого часу великий німецький філософ Г.В.Ф. Геґель (1770-1831). "Форма є зміст, -- писав він в "Енциклопедії філософських наук" (1817), -- а у своїй розвинутій визначеності вона є закон явищ"195. "Зміст не безформний, --продовжував він далі, -- а форма водночас і міститься в самому змісті, і являє собою щось зовнішнє стосовно нього. (...) Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма -- перехід змісту у форму"196 (підкреслення Геґеля. -- І.М.).

Наявність певних родів і жанрів, згідно з цим філософським законом, означає ні що інше, як існування певного змісту, який визначає адекватні способи свого оформлення, невіддільного від форми. У процесі історичного розвитку жанри інтенсивно розвивалися. Змінювалася дійсність, що була предметом відображення в творчості, змінювалися ідеологічні системи, які визначали сутність цього відображення. Часом дуже важко співвіднести два цілком різні твори і побачити в них наявність спільних жанрових ознак. Величезна часова дистанція між "Антігоною" Софокла і п'єсою Е. Іонеску "Король помирає". Але нерозв'язний художній конфлікт і відображення його крізь призму поважного величного пафосу об'єднує ці твори в жанр траґедії, встановлює тяглість історичної традиції між ними.

Літературні жанри -- явище таке ж давнє, як і сама література. Жанри журналістики народилися тоді, коли народилася й сама журналістика. Сталося порівняно недавно. Тому, згідно з історичною послідовністю, розглянемо спершу умови творення літературних жанрів.

Нагадаємо, що зміст складається з двох частин: предмета відображення і авторської оцінки відображуваного. Ці два боки змісту актуалізуються залежно від того, про який рівень жанрового поділу йдеться. Крім того, слід розуміти, що у випадку об'єднання безкінечного ряду одиниць в жанрову єдність неможливо враховувати в кожному випадку оригінальний предмет відображення чи своєрідну авторську концепцію, а необхідно знайти такі узагальнені способи їх вираження, які й дозволять сприйняти їх як приналежні до певного сталого типу художнього мислення.

Інформаційні жанри

Особливістю інформаційного журналістського роду є:

1) обрання за предмет новини, важливої суспільної події,

2) оперативне представлення її в об'єктивному повідомленні,

3) зредукованість коментарів, суб'єктивних оцінок, аналізу.

Замітка -- найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення, властивістю якого є стислість у подачі новини. Розрізняють два жанрові різновиди замітки: тверда і м'яка. Тверда замітка передбачає суворе виконання твердих вимог подачі навини, які полягають у тому, що в новинарному тексті мають міститися відповіді на шість головних запитань: хто? що? де? коли? чому? навіщо? Повідомлення повинне бути викладене в тексті, який не перевищує 35-40 рядків. М'яка замітка передбачає, крім відповіді на шість новинарних питань, ще й наявність у тексті подробиць, супровідних дрібниць, пожвавлення повідомлення образним рядом.

Звіт--це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільне важливі питання. Таким заходом може бути сесія парламенту чи місцевого органу самоуправління, конференція трудового колективу, збори громадської організації, спортивні змагання, художні виставки. Звіт уже включає в себе елементи коментаря журналіста. Поруч з точним повідомленням про промови, репліки та інші виступи, у його тексті можуть міститися елементи аналізу, оцінки.

Репортаж -- це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж -- це розповідь очевидця або учасника події. Новина тут обростає суб'єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність репортажів наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрішньожанрові різновиди, але вони ще недостатньо вивчені нашим журналістикознавством. Див. докладніше відповідну статтю в "Словнику молодого журналіста".

Інтерв'ю -- це жанр, що представляє суспільне вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста. Сучасна журналістика все ширше використовує і жанр бесіди. Це такий різновид інтерв'ю, у якому журналіст не обмежується короткими запитаннями, а сперечається з співбесідником, коментує його відповіді і висловлює свою оцінку події. Внутрішньожанрова типологія інтерв'ю ставала предметом вивчення науки про журналістику. Найбільше відповідає парадигмі інформаційних явищ інтерв'ю-повідомлення. Однак у жанровому різновиді інтерв'ю-міркуванні до інформаційних завдань додаються анаштичні, викладається не лише подія, але й роздуми особи з її приводу. Таким чином, цей тип інтерв'ю переступає межу аналітичних жанрів.

Жанрова група -- публіцистичний журналістський рід. До нього належать такі жанри, як замальовка, нарис, есе, фейлетон, памфлет. У журналістикознавстві прийнято досі вживати для назви цієї групи творів термін "художньо-публіцистичні жанри". Це не зовсім справедливо, оскільки художня публіцистика є лише одним з її різновидів. Не меншу роль у журналістиці відіграють політична та наукова публіцистика. "Вечірні розмови" Максима Рильського є класичним зразком саме художньої публіцистики, але "Ментальність орди" Євгена Гуцала -- то приклад публіцистики політичної, а твір Івана Франка "Що таке поступ?" -- то приклад публіцистики наукової.

Художньо-публіцистичні жанри

Родовими ознаками публіцистичних жанрів є:

1) вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінки їх;

2) домінантне значення суб 'єктивних міркувань, авторської думки;

3) організаційна роль образного ряду, у якому пріоритетне значення набуває образ автора-публіциста, поданий з ліричною прямолінійністю як "Я";

4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними.

Замальовка -- найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інфор-маційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення.

Нарис -- центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрету колективу, розповідь про побут, звичаї й людей регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Внутрішньожа-нрова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки.

Головна особливість нарису -- широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача, запліднити його авторським баченням подій і проблем, активно використовує нарисовець.

Есе -- жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею. Див. докладніше про цей жанр у "Словнику молодого журналіста".

2. Журналістика і література

Через публіцистичні жанри журналістика вростає в літературу. Це її, так би мовити, найвищий поверх. У публіцистиці охоче працюють письменники й науковці. У XX столітті спостерігається зрощення публіцистики й філософії. Але завжди слід пам'ятати, що фундаментом журналістики є її інформаційний рід, а аналітичні жанри складають міцні стіни її будинку. На відміну від літератури, де літературні роди рівнозначні, журналістські роди мають ієрархічну підпорядкованість.

Описані нами жанри належать до числа найважливіших, але це не означає, що засадничо неможлива поява нових жанрів, створення проміжних міжжанрових утворень чи навіть авторських модифікацій існуючих варіантів. Так, кілька об'єднаних новинарних заміток, що відстежують події в часі, можуть складати хроніку. У межах портретного нарису деякі журналісти виконують твори під назвою "силует", що є дальшим поглибленням внутрішньожанрової типології і передбачає не просто створення портрета героя, а портрета контурного, однобічного, спрямованого не на всебічне розкриття характеру, а на поглиблене висвітлення його окремих сторін. Відповідь опонентові називається "реплікою". Цей список можна продовжувати. Існують і авторські жанри. Неможливо заперечувати, що Максим Рильський створив свій жанр "вечірніх розмов", а Остап Вишня "усмішок".

Незважаючи на те, що категорія жанру є найбільш консервативною в журналістиці, найбільш стабільно утримує сталі, вироблені в процесі історичного розвитку ознаки, підтиском мінливої, еволюціонуючої соціальної дійсності все ж відбувається поступове оновлення і жанрової системи в цілому і внутрішньої конституції кожного жанру зокрема. У практичній роботі журналіста важливе значення має його орієнтація як у загальних жанрологічних проблемах, так і знання вимог і особливостей того чи іншого жанру. Це дозволить йому досягти максимальної реалізації свого творчого потенціалу. Ставлячись з повагою до надбань багатьох поколінь своїх попередників, журналіст повинен прагнути не тільки якомога ефективніше використати наявний арсенал жанрових засобів, але й продовжити безперервний пошук нових підходів до вирішення творчих завдань.

3. Особливості жанрів газетної публікації

Текстові публікації в газеті розрізняються вмістом і формою. Один з важливих елементів форми публікації - її жанр. Під жанром журналістського твору розуміють стійкі особливості його содержательно-тематічеських характеристик, типа дійсності, що відображується, композиції, стилістики. Ці особливості жанру не залежать від волі журналіста, навпаки, вибравши який-небудь жанр для своєї публікації, він вимушений зважати на його особливості і можливості.

Жанри існують не лише в журналістиці. До таких же стійких змістовних форм творів звертаються і в інших областях творчої діяльності. Відомі літературні жанри: у прозі це розповідь, новела, повість, роман, в поезії - вірш, поема, ода і ін. Композитори обирають для своїх творів музичні жанри - сонату, симфонію, концерт, оперу і ін. І учені використовують сталі в часі жанри наукових творів - статтю, доповідь, дисертацію і ін. Вибір певного жанру допомагає авторові твору в процесі збору матеріалу, його обробки, досягнення наміченої мети. У кожній області творчості жанри мають свою специфіку. Це відноситься і до журналістських творів - до публікацій всіх відомих нам типів в друкарських періодичних виданнях. І, перш за все до жанрів газетної публіцистики.

Чим же обумовлено використання жанрів публіцистики в друкарських періодичних виданнях? Що впливає на вибір журналістом того або іншого жанру в газеті? Жанрова система її публікацій формується під впливом ряду чинників - об'єктивних і суб'єктивних. До перших відносяться тип і рівень видання, особливості його читацької аудиторії, періодичність виходу номерів і склад творчого колективу. До других - професійний рівень журналіста, його творчі інтереси, привід для роботи над текстом: редакційне завдання або самостійний вибір об'єкту дослідження. І зокрема, розуміння ролі кожного жанру і його специфіки.

Професійний журналіст зобов'язаний володіти переважною більшістю жанрів публіцистики - за винятком деяких, для звернення до яких потрібний особливий творчий дар. Наприклад, для того, щоб написати справжній фейлетон або памфлет, журналістові потрібний сатиричний талант, - не кожен може назвати себе сатириком. Проте на практиці більшість журналістів обмежують себе зверненням до декількох найпопулярніших жанрів публіцистики, а деякі навіть спеціалізуються на використанні одного-двух жанрів. Відмітимо, що деякі посади творчих працівників редакції передбачають використання ними певною обмеженою жанровою «палітри». Так, газетний оглядач зазвичай публікує огляди, статті і коментарі, а репортер виступає як автор оперативних заміток, репортажів, звітів і інтерв'ю, - статей і оглядів він не пише. У крупній редакції можуть працювати і «вузькі фахівці», промовці лише в одному жанрі, - фейлетоністи, інтерв'юєри або навіть рецензенти. Протягом декількох десятків років відділом інформації редакції газети «Московська правда» працював Лев Колода, публікував лише репортажі, присвячені лише одній темі, - про Москву і москвичів.

Вибір тієї або іншої жанрової форми диктується не лише вимогами редакційного плану і творчими інтересами журналіста, але і її особливостями, ознаками. До них відносяться: призначення жанру, об'єкт, предмет і методи відображення, виразні засоби, стилістика тексту і роль автора.

Важливе значення має, звичайно, призначення, функція жанру. Призначення замітки - повідомлення новини, оперативній інформації. Призначення репортажу - розповідь про подію його очевидця або учасника. Вибір кореспонденції визначається її призначенням - форми аналізу конкретної ситуації. Коли автор ставить перед собою завдання створення публіцистичного образу людини, він звертається до нарису. Коли йому потрібно виступити проти соціального зла, розкрити негативні риси характеру людини, він обирає жанр фейлетону. Журналіст знає або інтуїтивно осягає цільове призначення різних жанрів і звертається до них відповідно до завдання, яке вирішує. Помилковий вибір жанру його виступу в газеті може перешкодити йому успішно виконати отримане завдання. Він не зможе, наприклад, передати своє враження від зустрічі з цікавою людиною в кореспонденції, йому доведеться для цього написати зарисовку або навіть нарис.

В кожного жанру публіцистики - свій об'єкт відображення. Це та область реальної дійсності, яку досліджує автор тексту. Газетний репортер може написати репортаж про все, що він побачив, що відбувалося на його очах, - про героїчний вчинок і про природний катаклізм, тематика його виступів не обмежена - відповідно до тих подій, свідком яких він був. Оглядач розкриває в своєму огляді панораму подій, що відбувалися протягом певного періоду в певної сфери життя, - політики або економіки. Об'єкт відображення в творах рецензента - літературне життя або те, що відбувається в іншій області мистецтва. Проте при зверненні журналіста до певного жанру об'єкт відображення конкретизується в предметі відображення. Інформаційна замітка присвячена конкретному факту. Автор репортажу зосереджує свою увагу на показі події, його розвитку. У статті розкривається певна ідея або аналізується актуальна проблема. Інтерв'юєра цікавить думка людини, в якої він бере інтерв'ю, про подію або ситуацію. А нарисовець прагне розкрити характер свого героя, важливі риси його психології, дії в конкретній життєвій обстановці, що пояснюють його.

Жанри розрізняються і особливостями своєї стилістики. Замітка пишеться гранично стисло і просто, в ній немає нічого зайвого. Інший стиль в репортажу - його автор використовує яскраві епітети, барвисті порівняння, деталі і подробиці, його розповідь динамічна і емоційна. Приступаючи до написання нарису, журналіст звертає увагу на образність своєї мови і стилю, його текст багато в чому зближується з художнім твором, відрізняючись від нього, проте, в головному - він строго документальний, в нім немає місця вигадці.

Ще важливіша роль різних виразних засобів при зверненні до того або іншого жанру публіцистики. У її текстах використовують факти, поняття і образи. Їх можна уподібнити цеглі, з якої зводять будівлі. У публіцистиці це журналістський факт, що є віддзеркаленням реального факту. Поняття - результат осмислення факту, що втілюється в певну думку, ідею, міркування і тому подібне Образ в публіцистиці - стисле відображення якого-небудь реального об'єкту - предмету, людини, ситуації, що дозволяє швидко отримати уявлення про його важливі риси і особливості. Ці виразні засоби використовуються в різних жанрах в різних поєднаннях. Публіцистика фактологична, факти складають основу всіх її жанрів. Специфіка жанру, вибраного автором, визначається перш за все його призначенням і використанням різних виразних засобів.

4. Нарис, як художньо-публіцистичний жанр

нарис журналіст публікація газетний

Розглянемо докладніше такий художньо-публіцистичний жанр, як нарис.

Нарис зародився в Англії XVIII століття. Перші нариси друкувалися в сатиричних журналах.

Нарис дозволяє журналістові яскраво, оперативно і доступно для читача відгукнутися на подію, явище. Дає можливість розкрити образ цікавої людини, дати портрет колективу, розповісти про побут, вдачі.

Нарис - це твір суспільно-політичної, побутової, історичної чи психологічної тематики, в якому зображено дійсні факти, події й конкретних людей.

За обсягом нарис наближається до невеличкого оповідання, новели, але позбавлений чіткої, завершеної фабули, обов'язкової для новели, притаманної оповіданню.

З тематики розрізняють декілька видів нарису:

1. портретний нарис - розповідь про людину, його життя, погляди;

2. проблемний нарис - автор перш за все аналізує важливу проблему в її проявах через дії людей. Тому людина залишається на другому плані.

3. науково-популярний нарис розповідає про наукову проблему глибоко і доказово, але доступно і популярно.

В той же час в нарисі можуть поєднуватися риси різних жанрів, наприклад, репортажу, звіту, зарисовки, кореспонденції. Це говорить про жанрову свободу нарису, його рухливість. Дозволяє авторові міняти тональність оповідання, ритміку викладу за умови композиційної, сюжетної і стилістичної єдності матеріалу.

Розглядаючи жанр як категорію літератури, можна виявити його типологічні ознаки, визначити жанроутворюючі принципи, об'єм і вміст поняття «жанр». У найширшому значенні жанр - це «тип літературного твору, що історично складається». Кожен жанр - це типова модель твору, створена на основі подальшої конкретизації типологічних ознак вигляду літератури.

Формування жанрів публікацій залежить перш за все від того, якими творчими методами і засобами виражений вміст, що, у свою чергу, обумовлюється метою роботи, що проводиться, або цільовим призначенням твору.

Таким чином, про жанр можна говорити, маючи на увазі не лише форму твору, але і передумови його формування, розглядаючи жанр з позицій того, до якого напряму він відноситься - аналітичному, інформаційному, публіцистичному, художньому або якому-небудь змішаному.

Жанр зберігає певну стійкість і спадкоємність; він володіє динамічністю, що повинне враховуватися при його оцінках. Жанр не являє собою щось застигле і незмінне. Він складається в процесі тривалого розвитку і може трансформуватися залежно від конкретних умов вживання: характеру засобів комунікації, вигляду видання, цільового призначення, читацької адреси публікації і так далі.

Класифікація жанрів в теорії друку передбачає їх ділення на три групи:

· інформаційні;

· аналітичні;

· художньо-публіцистичні.

Текстові публікації в газеті розрізняються вмістом і формою. Один з важливих елементів форми публікації - її жанр. Під жанром журналістського твору розуміють стійкі особливості його змістовно-тематичних характеристик, типа дійсності, що відображується, композиції, стилістики. Ці особливості жанру не залежать від волі журналіста, навпаки, вибравши який-небудь жанр для своєї публікації, він вимушений зважати на його особливості і можливості.

У особливий розділ художньо-публіцистичних текстів прийнято відносити твори, написані в жанрі нарису, есе, слова, памфлета, фейлетону, пародії. Всі ці жанри відрізняються тим, що в них тісно переплітаються риси публіцистики і художності на всіх рівнях тексту у вираженні авторського відношення до того, що відбувається з громадянських позицій і віддзеркаленні цієї специфіки у відборі і поєднанні різних мовних і мовних засобів.

ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ - тут конкретний документальний факт відходить на другий план. Головним стає авторське враження від факту, події, авторська думка. Сам факт типізується. Дається його образне трактування.

У нарисі факти заломлюються в світлі особи автора. Важливий не факт сам по собі, а його сприйняття і трактування героєм або автором. Факт переосмислений в образ, близький до малих форм художньої літератури, конкретний, побудований на фактичному матеріалі.

Мета нарису - дати образне уявлення про людей, показати їх у дії, розкрити істоту явища. Нарис буває сюжетним (портрет, проблема) і описовим (подієвий, шляховий). Демонструвати й пояснювати якісь особливо важливі або нові, раніше не відомі явища.

Нарис, фейлетон і памфлет не рекомендуються для практики учнів "Мастер-классов", оскільки це складні жанри, що вимагають не лише журналістської майстерності, але і життєвого досвіду.

Специфічним різновидом нарису є наукова праця з певної проблеми, здебільшого гуманітарного характеру, до якої входять дослідження з ряду взаємопов'язаних питань. Нарис дуже оперативний жанр . швидко й активно реагує на події дня, що зближує його з публіцистикою.

В основі нарису, як правило, лежить безпосереднє вивчення автором свого об'єкту. Основний признак нарису -написання з натури. В нарисі може зовсім бути відсутній сюжет, чи принаймні він послаблений. В нарисі набагато більше значення, чім наприклад в розповіді, мають публіцистичне мислення, наукові ототожнення, іноді навіть статистичний матеріал.

Нарис завжди знаходиться на передньому краї літератури, дає змогу швидко відкликатися на нові теми та проблеми. При цьому, на відміну від «чисто» художніх жанрів епосу, в яких художньо-образний елемент перебуває в органічній єдності з ідейно-публіцистичним елементом, тісно злитий і врівноважений з ним, у нарисовій формі.

«Ідейне не першому місці, а фантазія на другому, так що в ньому … думка піднесена над фактом» (М. Шагінян).

У нарисі головна думка, ідея, тенденція, соціальна проблема, що підіймаються, чітко підкреслені, даються більшою чи меншою мірою відкрито.

Размещено на Allbest.ru