Редакторський і видавничий досвід Івана Франка

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Г.С.Сковороди"

РЕФЕРАТ

на тему Редакторський і видавничий досвід Івана Франка

Виконала Студентка ІІ курсу ІМЛ Групи У- 21

Доброскок Богдана

2010

Вступ

Кожен дослідник, що студіював життя і творчість Івана Франка, так чи інакше мусив торкатися його видавничої діяльності, оскільки ця грань його біографії посідала особливе місце в житті Івана Франка і є невід'ємною частиною розвитку державницького руху українського народу

І. Франко був видавцем упродовж усього життя: і коли видавав власні твори та цілі книжкові серії, і коли працював у різних періодичних виданнях, і коли працював у першій національній Академії наук - Науковому товаристві імені Шевченка, і наприкінці життя, коли уражений важкою невиліковною хворобою, готував до друку свої останні видавничі серії, переглядав і перевидавав твори, які увійшли до скарбниці світової культури. Окрім того студії на тему "Іван Франко як книгознавець і видавець" дають можливість дослідити його світоглядні засади, пізнати творчі підходи та методи не тільки на ниві видавничої практики, а й дослідити низку моментів з його творчої лабораторії як письменника і вченого. За твердженням одного з визначних теоретиків книгознавства М. Мак-Люена, друковане слово створило "публіку", характерною рисою якої можна назвати її поглиблену самосвідомість із акцентом на візуалізацію щодо індивідуума, так і групи людей. Власне на розширення кола цієї публіки й відповідно росту її самосвідомості, творення майбутнього нації працювали провідні українські діячі народу, зокрема І. Франко.

Видавничі засади І. Франка добре відображає його стаття "Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва", надрукована в журналі "Світ" на початку 80-х років. У вступній частині автор критикує необдуманість тодішньої видавничої політики, дидактичний тон книжок для народу, обстоює монізм, який розуміє як єдність у природі. Підводячи підсумки вступних зауваг, І. Франко вважає:

1. Видавництво повинно вестися систематично, згідно з опрацьованим планом, відповідно до вимог педагогіки.

2. Книжки мають бути правдиві в зображенні природи й життя, тобто автор не повинен вважати свого читача маловартісним.

І. Франко пропонує популярні видавництва поділити на три групи: 1) наукові; 2) політичні; 3) популярно-практичні, де мають друкуватися книжки про сільське господарство, ремесла і т. ін.

На його думку, видавати наукові книжки для народу має товариство "Просвіта", причому викладає план таких видань. Товариство імені Качковського мало б видавати книжки про справи господарські, ремісничі і взагалі все, що стосується практичного життя, а ці видання повинні стати основою створення господарської, ремісничої, промислової асоціації, яка врятує наш народ від економічної руїни . За політичне видавництво служила б газета, яка вже видається: автор має на увазі часопис "Батьківщина" з додатком "Правотар народний", що буде ознайомлювати народ з обов'язковими законами. І. Франко пропонує реорганізувати теперішнє політичне товариство "Руська Рада", яке має порозумітися з редакцією "Батьківщини" і "Правотаря" та подбати про матеріальне становище цих видавництв. Політичне видавництво за потреби видавало б також й окремі брошури-метелики. Насамкінець автор пропонує розпочати з приводу цих питань дискусію, скликати у Львові спільну нараду просвітніх товариств і здійснити поділ видавничої праці, який він пропонує.

1. Видавничі серії Івана Франка

Серед усіх видавничих проектів І.Франка, саме тих, які були в руслі тогочасних видавничих процесів у Європі, були його серійні видання. За своє життя І. Франко брав участь у виданні семи видавничих серій: "Дрібна бібліотека" (1878-1880), "Наукова бібліотека" (1881), "Літературно-наукова бібліотека" (1889-1897), "Хлопська бібліотека" (1910-1912), "Міжнародна бібліотека" (1912-1914), "Всесвітня бібліотека" (1914-1916). Аналіз виходу у світ цих видавничих серій свідчить: "Дрібну бібліотеку" І. Франка видавав разом з друзями - М. Павликом, І. Белеєм, Є. Олесницьким, Є. Озаркевичем та ін., на програму видання книжок серії "Наукова бібліотека" мали безпосередній вплив думки М. Драгоманова та М. Павлика; "Хлопська бібліотека" була публіцистичним додатком до офіційних органів радикальної партії - газет "Народ" і "Хлібороб". Дві серії "Універсальну бібліотеку" та "Всесвітню бібліотеку" І. Франко видавав з колегами-видавцями - відповідно з О. Пашуком та І. Калиновичем. Самостійно, власним накладом, І. Франко видавав "Літературно-наукову бібліотеку" та "Міжнародну бібліотеку". І якщо вихід у світ "Літературно-наукової бібліотеки" припав на пік його літературної та громадської діяльності, то "Міжнародна бібліотека" та "Всесвітня бібліотека" виходили тоді, коли він тяжко хворів, що часом впливало назагал і на програму серій, і на його думки й висновки у передмовах та післямовах.

"Дрібна бібліотека" стала першою з Франкових видавничих серій й продовженням невеликої ще тоді української практики видань для народу (петербурзький "Букварь южноруский" Т. Шевченка, віденські брошури С. Подолинського та О. Терлецького), проба просвітянських видань у Львові, започаткованих 1869 р. Однак, порівняно з просвітянськими метеликами, І. Франко з товаришами (М. Павлик, І. Белей, Є. Олесницький, Є. Озаркевич та ін.) ставили собі значно вищий рівень програм серії, аніж це робили просвітяни. Серія "Дрібна бібліотека" призначалась для середньошкільної студентської молоді, мала впливати на формування її свідомості. "Дрібна бібліотека" перестала існувати через відсутність коштів на її видання, хоча задуми І. Франка щодо її тематики були справді грандіозні.

Спробою продовжити задумане стала видавнича серія "Наукова бібліотека", перший випуск якої, а саме "Нарис історії філософії" Е. Ф. Шульце, побачив світ приблизно в середині травня 1887 р., що підтверджується в листі до М. Драгоманова, писаному приблизно 24 травня 1887 р. У 1889 р. І. Франко, зменшивши формат і обсяг книжок, але істотно розширивши тематику, розпочав наступний етап своєї видавничої діяльності - випуск у світ нової серії під назвою "Літературно-наукова бібліотека".

"Літературно-наукова бібліотека" (ЛНБ), третя з черги серія Франка-видавця, посідає особливе місце в його біографії. Перша книжка "ЛНБ" з'явилася 1889 р. На той час творцеві цього видавничого проекту було вже 33 роки. Без всякого перебільшення можна констатувати, що, започаткувавши нову видавничу серію, І. Франко вже був неформальним лідером усієї галицької молоді. А якщо дивитись ширше, то крок за кроком він доходив до тієї вершини, до якої ніхто (не будемо тут торкатися справді геніальної творчості Лесі Українки), окрім Т. Шевченка, його попередників, сучасників та, врешті, і наступників наблизитись не зміг. Розпочинаючи видання "ЛНБ" (а це 1889-1898 рр.), І. Франко увійшов у справжній пік своєї творчої діяльності, що не могло не відбитися на змісті та якості творів, які побачили світ у цій видавничій серії. Перша книжка серії, яка містила поему Т. Шевченка "Перебендя" з "Переднім словом" І. Франка побачила світ у лютому 1889 р. Отже, саме в лютому 1889 р. І. Франко започаткував свою нову видавничу серію, яка виходила у 1889-1897 рр. - всього появилося 18 книжечок у 34 випусках. Франкова "ЛНБ" виходила накладом видавця у двох серіях: "мала" (назва умовна), розмір книжок 13,5х10,4 см.; "нова" (назва видавця), розмір книжок 20х13 см. У "малій серії" побачило світ 34 нумеровані випуски. З них згаданий вище "Перебендя" Т. Шевченка; "Австро-руські спомини" та "Чудацькі думки про українську національну справу" М. Драгоманова; поема "Смерть Каїна", студія "Іван Вишенський і його твори", "Як я став казенним радикалом" І. Франка; твори Уляни Кравченко та Лесі Українки; переклади Ґ. Флобера, М. Берна; відомий протест проти безчинств мадярів на Закарпатті "І ми в Європі" тощо.

У зв'язку з виданням часопису "Житє і Слово", з чисто технічних друкарських причин І. Франко змушений збільшити формат серії, розпочавши так звану "нову" серію "ЛНБ" до якої увійшло 11 книжок, в т. ч. Як відомо, у 1890 р. в Галичині заснована Українсько-руська радикальна партія, одним із головних ідеологів і керівників якої був І. Франко. І хоч у цей час І. Франко інтенсивно видавав свою "ЛНБ", все ж у 1896 р. він став випусковим редактором і новоствореної партійної видавничої серії "Хлопська бібліотека" - за змістом і за формою ориґінальним виданням РУРП. Серія "Хлопська бібліотека" складалася з окремих видань (переважали публіцистичні статті), в яких І. Франко та його однодумці пропаґували програмові засади РУРП та популяризували бачення радикалами поточного стану справ в Галичині. Автором переважної більшості опублікованих у "Хлопській бібліотеці" статей був І. Франко. На нашу думку, аналіз світоглядних засад випусків цієї серії, наприклад, статей І. Франка, дозволить достатньо чітко встановити пріоритетні напрями та основні акценти аґітації радикалів другої половини 90-х років ХІХ ст. Усього в серії побачило світ 18 книжок (ч. 12 і ч. 13 не вийшли через цензурну заборону). З них автором 12 і упорядником однієї був сам І. Франко

Книжки серії мали дуже просте художнє оформлення на титулі, коштували від 2 до 12 кр. із пересилкою, були розраховані на широкі кола читачів. Після славного ювілею 100-ліття нової української літератури, 25-ліття своєї літературної праці та закінчення десятирічного періоду "найм у сусідів" І. Франко розпочинає працю в Науковім товаристві ім. Шевченка та в новоутвореній Українсько-руській Видавничій Спілці.

2. Видавнича діяльність Івана Франка в науковому товаристві ім. Шевченка

видавничий діяльність іван франко

Як відомо, І. Франко розпочав співробітництво в Товаристві ім. Шевченка ще задовго до його реорганізації в Наукове 1892 р., зокрема в його періодичнім виданні часописі "Зоря". Власне І. Франко був одним з тих, хто висунув і провів в життя реформування цієї інституції на кшталт європейських Академій наук, причому це було зроблено в добу бездержавного статусу української нації. А ставши повноправним членом уже реорганізованого товариства в Наукове товариство (14 червня 1895 р.) та одним із його керівників (член Президії НТШ від 19 лютого 1897 р.), І. Франко не тільки впливав на тематику досліджень, але й на вихід наукової продукції. тобто видавничу діяльність НТШ. Як відомо, І. Франко з 1899 р. - дійсний член НТШ, а з 1904 р. - почесний член цього товариства.

І. Франко брав участь у виданнях НТШ ще й до реорганізації Товариства 1892 р. - маю на увазі участь у редколегії журналу "Зоря" у 1883-1886 рр. (журнал "Зоря" став органом Товариства ім. Шевченка у 1885 р.). І. Франко активно працював у секціях і комісіях НТШ, брав участь у всіх його наукових виданнях. Аж до його хвороби практично в кожному з томів із "Записок НТШ", починаючи з першого тому (1895), де надрукована його рецензія на харківське видання "Сочинения Григория Савича Сковороды" (упорядник і редактор проф. Д. І. Багалій, Харків, 1894) він друкував наукові праці, рецензії, огляди. Фундаментальною працею І. Франка, що побачила світ у 5 томах серії "Пам'ятки українсько-руської мови і літератури" були "Апокрифи і легенди з українських рукописів": т. 1 Апокрифи старозавітні, 1896; т. 2 Апокрифічні євангелія, 1899; т. 3 Апокрифи новозавітні. Апокрифічні діяння апостолів, 1902; т. 4 Апокрифи есхатологічні, 1906; т. 5 Легенди про святих, 1910. Якби І. Франко не створив більше нічого, а лише видав ці 5 томів, він мав би право вважатися одним із найфаховіших українських літературознавців - видання, оснащене передмовами, примітками і коментарями, є зразком підготовки літературознавчих досліджень.

Як директор філологічної секції НТШ (1898-1901, 1903-1912) І. Франко доглядав практично усі видання цієї секції. Так він фактично був співредактором "Матеріалів до українсько-руської етнології", допомагав В. Шухевичу видати в цій серії його фундаментальну працю "Гуцульщина" у 5 томах (1897-1908). А вже після смерті І. Франка у 1918 р. у цьому виданні надруковано його працю "Моя вітцівська хата", - опис, який допоміг відтворити садибу Франків у Нагуєвичах.

У 1906 р. історично-філософська секція НТШ започаткувала серію публікацій документальних матеріалів під назвою "Українсько-руський архів". Планувалося, що це видання - друга серія "Руської історичної бібліотеки", однак, починаючи з третього тому цю назву серії з обкладинки знято. До 1921 р. в "Українсько-руському архіві" побачило світ 15 томів, два з них - "Громадські шпіхліри в Галичині 1784-1840" (т. 2, 1907) та "Матеріяли до історії азбучної війни в Галичині 1859 р." (т. 8, 1912, фактично книжка побачила світ у січні 1913 р.) упорядкував, прокоментував І. Франко. Серії наукових видань НТШ - "Записки", збірники секцій і комісій Товариства - виходили як періодичні видання журнального типу або як неперіодичні збірники, їх формат, оформлення були академічні й однотипні. Однак була потреба окремі видання видавати не лише в збірниках (наприклад, "Зорі", "ЛНВ", "Записках НТШ"), а й повторювати їх окремими відбитками.

Окрім друків праць у наукових виданнях, станом на 1910 р. І. Франко мав 13 окремих відбитків своїх більших чи менших наукових студій.

Наприкінці ХІХ - на початку дев'ятисотих років у "Літературно-науковім вістнику" та "Записках НТШ" з'явилася низка статей І. Франка, які відображають його книгознавчі, бібліографічні й бібліотекознавчі засади. Навіть невеликими за обсягом повідомленнями, а також своїми численними рецензіями І. Франко заявив про себе як неординарний бібліограф.

І. Франка справедливо вважають одним з найкращих знавців слов'янської рукописної і стародрукованої книжки. Його текстологічні та книгознавчі студії збагатили українську науку, тим паче, що частково ґрунтувалися на віднайдених ним джерелах, які він збирав упродовж усього життя і які збереглися для української культури завдяки його невтомній збирацькій діяльності. Як приклад такої його праці в час підготовки до друку корпусу "Пам'яток українсько-руської мови і літератури" слід згадати його статтю "Причинок до студій над Острозькою Біблією", яка вперше побачила світ в "Літературно-науковому віснику" (1907). Автор показує себе як глибокий знавець історії появи Святого Письма в перекладах церковнослов'янською мовою. І. Франко відзначає, що колектив укладачів, який створив князь Костянтин Острозький для укладання першого повного зводу Біблії, зіштовхнувся з проблемою відсутності станом на 1580 р. низки перекладів окремих книг. Оскільки переклади Святого Письма на церковнослов'янську мову здійснювалися з грецької мови, то відсутність перекладу т. зв. третьої книги Ездри була зумовлена тим, що вона не збереглася в грецькій мові. Для вирішення цієї проблеми князь Острозький спровадив із Новгорода копії низки біблійних книг, перекладених там з латинської мови на замовлення новгородського єпископа Геннадія наприкінці XV ст. Оскільки добрих перекладачів із латинської мови в Новгороді не було, то укладачі Острозької Біблії "мусили скрізь поправляти той текст, порівнюючи його де з грецьким, а де з латинським".

Проаналізувавши текст рукопису і друку, І. Франко відзначив, що в рукописі вжито давніші і в основному правильніші форми церковнослов'янської мови, ніж у друкованому тексті. Якби дослідник (тут він засвідчує себе фаховим книгознавцем) не був впевнений, що давньоруського тексту третьої книги Ездри таки не існувало, він міг би твердити, що віднайшов невідомий досі давніший переклад біблійного тексту. Навпаки, І. Франко доходить висновку, що "копія роблена не механічно, а з певною ідеєю sui ". Далі вчений, взявши за основу найкращі латинський (Фабриція) та німецький (Гуккеля) тексти, показує недоладність острозької редакції третьої книги Ездри, редакторські і перекладацькі помилки, які там допущені.

Отже, І. Франко під час своєї участі у видавничих проектах НТШ заявив про себе як фаховий книгознавець та бібліограф. Саме він опублікував у виданнях НТШ, в багатьох періодиках рідною і чужими мовами низку бібліографічних студій і повідомлень, що може стати темою спеціального дослідження, також найвизначнішим його здобутком на ниві українського книго- та бібліографознавства є безсумнівне твердження, що початки української бібліографії слід вести від "Ізборника Святослава" 1073 р., що стверджує В. Дорошенко у найповажнішій на цю тему досі студії "Франко як бібліограф. Найбільший талант І. Франка, як керівника проектів і упорядника творчої спадщини своїх попередників виявився у підготовці до друку двох академічних видань в серії НТШ "Українсько-Руська Бібліотека" (видавала філологічна секція): першого повного і критичного видання "Писань Осипа Юрія Федьковича" (Львів, 1902-1918, в 4-х т. 7 кн.) та двотомового видання "Кобзаря" Т. Шевченка (Львів, 1908). Реалізації видання творів Ю. Федьковича передувала угода, яку восени 1900 р. НТШ у Львові уклало з Чернівецьким товариством "Руська Бесіда" - спроба видати твори у Чернівцях, яку здійснено за редакцією В. Щурата, не була успішна (у 1896 р. побачив світ тільки один том). Нове львівське видання розпочате за ухвалою виділу НТШ від 8 і 15 травня 1901 р., головними упорядниками його стали І. Франко та О. Колесса за участю О. Маковея. Про працю над виданням І. Франко пише серію статей під назвою "Перше повне видання творів Федьковича", яку друкує в листопаді-грудні 1901 та січні 1902 рр. в газеті "Діло". А 1902 р. виходить у світ перший том під назвою "Поезії Осипа Юрія Федьковича" - "З передруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав Іван Франко". Етапною подією в літературному житті України була поява двох видань, що готувалися паралельно - за редакцією В. Доманицького у Петербурзі та І. Франка у Львові. І. Франко належить до літературознавців, які глибинно осмислили творчість Т. Шевченка. Саме І. Франко здійснив найкраще галицьке видання поетичної спадщини "Кобзаря", яке є його видатним внеском у шевченкознавчу науку.

3. Діяльність Івана Франка в "Українсько-руській видавничій спілці"

Із початком 1899 р. у Львові розпочало свою діяльність одне з найбільших українських видавництв - Українсько-руська Видавнича спілка (УРВС), засноване як акціонерне товариство, що діяло під управою дирекції, до складу якої входили протягом її існування М. Грушевський, І. Франко, В. Будзиновський, В. Гнатюк, В. Охрімович, М. Кобринська, М. Мочульський, І. Раковський, І. Кревецький та ін. Спілка ставила собі за мету організувати систематичний випуск творів українських письменників та перекладів зі світової літератури й забезпечити авторам систематичну оплату їх праці - першим українським видавництвом, яке платило гонорар авторам, було Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Головними редакторами УРВС були І. Франко та В. Гнатюк, на плечах яких стояло завдання не лише готувати програму видань, а й виконувати різні технічні справи - проводити листування з авторами, вести коректуру і т. ін.

У видавничій діяльності І. Франка в УРВС можна виділити такі аспекти:

І) публікації в серії № 1 ("велика серія") Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1899-1921 рр.);

ІІ) публікації в серії № 2 ("мала серія") Літературно-наукової бібліотеки (сформована 1904 р., охоплює видання 1901-1924 рр.);

ІІІ) позасерійні видання УРВС (1902-1931 рр.).

Річ у тім, що будучи одним з ініціаторів ідеї створення у Львові загальнонаціонального літературного видавництва, що відразу ж неформально покладалося на створюване товариство, то саме УРВС продовжила реалізацію у широкому масштабі того, що здійснював І. Франко, видаючи з 1889 р. власним коштом свою "Літературно-наукову бібліотеку" . Причому навіть назва залишилася Франкова - "Літературно-наукова бібліотека" (спочатку серії ділились на "Белетристичну бібліотеку" та "Наукову бібліотеку", але з 1904 р. прийнято саме назву і "ЛНБ", долучивши попередні випуски до згаданих вище "великої" та "малої" серій).

Оскільки І. Франко до своєї хвороби весною 1908 р. поруч з В. Гнатюком був одним із головних працівників видавництва (в "малій" серії з'явилось 117 назв книжок у 162 випусках, друкувалися, окрім белетристичних, також науково-популярні праці з природо- і суспільствознавства, у "великій" серії - понад 150 книжок української і світової літератури), то власне І. Франка можна назвати зачинателем і реалізатором цього великомасштабного українського видавничого проекту. А в "ЛНБ" УРВС І. Франко реалізував багато того, що він не зміг видати власним коштом.

Як видання УРВС в її видавничих серіях побачили світ оригінальні збірки, окремі твори та наукові студії І. Франка.

"Велика" серія: "Поеми" (1899), "Полуйка і інші Бориславські оповіданя" (1899), "Коваль Бассім. Арабська казка" (1901), "Сїм казок: Новелї" (1901), "Захар Беркут" (1902), "На лонї природи та иньші оповіданя" (1905), "Місія. Чума: Казки і сатири" (1906), "Манїпулянтка й иньші оповіданя" (1906), "Boa constrictor. Повість" (1907), "Лис Микита: Ілюстрована поема" (4 вид., 1909),"Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р." (1910), "Молода Україні: Студія. Провідні ідеї й епізоди" (1910), "Учитель: Комедія в 3-х дїях" ( 2 вид., 1911), "Давнє і нове: Поезії" (2-ге побільшене вид. зб. "Мій Ізмарагд" (1911), "Батьківщина і иньші оповіння" (1911), переробка повісті М. де Сервантеса "Пригоди Дон Кіхота" (1913).

"Мала" серія: "Шевченко - героєм польської революційної лєґєнди" (1901, 1910), "Украдене щастє" (1901, 1909, "Semper tiro" (1906) "Зівяле листє" (1911), "Панські жарти" (4-те вид. 1911), згаданий вище "Мойсей" (1913), "Панщина та її скасованє в Галичині" (2-ге вид. 1913), "Із лїт моєї молодості" (1914). І поза серіями - "Акорди" (1903), "Великий шум" (1908). А ще - низка перекладів, ґрунтовне опрацювання з передмовами і примітками, редаґуванням десятитомника драм Шекспіра в перекладі П. Куліша (1899-1902).

Як бачимо, так плодовито як І. Франко, в УРВС не працював ніхто. Взагалі УРВС, ставши другим на українських землях видавництвом української книжки після НТШ, відіграло дуже важливу роль у розвитку національного руху українського народу.

І. Франко як видавець - унікальне явище української культури останньої чверті XIX - початку XX ст. Він розробив теоретичні засади книговидавничої справи в Україні (низка статей на цю тему, зокрема "Кілька слів о тім, як упорядкувати і проводити наші людові видавництва", 1882), де він окреслює "Головні принципи, котрі повинні бути заховані в популярних видавництвах, коли вони мають осягнути свою ціль, т. є. правдиво просвітити народ"[26]. На цих засадах І. Франко базував усю свою видавничу діяльність - власну, в т. ч. у 7-ми видавничих серіях, а також з залученням меценатів (А. Хойнацький та ін.), в Науковому товаристві імені Шевченка та в Українсько-руській Видавничій Спілці, до видавничих програм яких він мав безпосередній стосунок і виступав як один з головних ідеологів усіх видавничих проектів цих установ. Ставши одним з перших теоретиків книгознавства в Україні, хто у другій половині XIX ст. визначив узагальнені напрями розвитку видавничої справи, І. Франко реалізував свої ідеї на практиці. Низка видавничих проектів І. Франка має унікальне значення для розвитку не тільки видавничої справи, але й є зразком упорядкування та оформлення української книжки (збірки "З вершин і низин", 1893; "Акорди", 1903) чи наукового підходу до видання наукової книжки ("Апокрифи і легенди з українських рукописів" у 5-ти т., 1899-1910), зразків народного фольклору з фундаментальним коментарем і науковим апаратом ("Галицько-руські народні приповідки" у 3-х т. 6-ти випусках, 31091 записів, 1901-1910, що є добрим прикладом визначних здобутків української пареміології).

Список використаної літератури

1. Возняк М. Журнальні плани Франка в рр. 1884-86 // Україна. - 1927. - Кн. 3. - С. 87

2. Франко І. Проспект видавництва "Міжнародня Бібліотека" // Афанасьєв (Чужбинський) А. Українські поезії. Виданє й передмова Івана Франка. - Львів: Накладом автора, 1912. - С. 129-133

3. Дорошенко В. Франко як бібліограф // Сучасність. - 1962. - № 6. - С. 21-24

4. Якимович Б. Іван Франко - видавець творів Юрія Осипа Федьковича // Вісник Львівського університету. Серія книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. - Львів, 2006. - Вип. 1. - С. 89-113

5. Франко І. Кілька слів о тім як упорядкувати і проводити наші людові видавництва // [45, 191]

Размещено на Allbest.ru