Зображальні жанри журналістики

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Маріупольський державний гуманітарний університет

Філологічний факультет

КУРСОВА РОБОТА

Зображальні жанри журналістики

Пантілєєв Олександр Володимирович

студент 3 курсу денної форми навчання

спеціальність «Журналістика»

Науковий керівник: І. О. Вялкова

Маріуполь 2010

Зміст

Вступ

1. Історія фотожурналістики

2. Жанри зображальної журналістики

3. Визначення інформаційних жанрів фотожурналістики

4. Період становлення фотографії

5. Фотожурналістика сьогодні

6. Елементи оформлення сучасного газетного видання

Висновки

Список літератури

Вступ

Сучасна журналістика характеризується широким використанням зображального матеріалу, який відіграє роль не лише естетичної прикраси й ілюстративного доважку до тексту, а наділений самодостатніми функціями: є документальним свідченням, що беззастережно підтверджує правдивість наведеної інформації.

Сучасний журналіст, що працює в газеті, повинен володіти основними навичками виготовлення ілюстративного матеріалу та знати способи й форми його використання та розміщення в друкованих виданнях.

Сучасна людина настільки звикла до фотографії, нашого другого зору, що вже й не замислюється, яке її місце в житті суспільства. Сьогодні фотоапарат або кінокамера є практично в кожній родині, а перегляд родинних фотоальбомів став традиційним супроводом різноманітних родинних свят.

Тимчасом журналісти повинні з усією поважністю поставитися до цього елемента своєї професії. Для них фотографія є могутнім засобом документального відтворення реальної дійсності. Фотографія - це суспільний документ, що є основою зображальної соціальної інформації.

Тема моєї курсової роботи - «Зображальні жанри журналістики».

Мета моєї роботи - вивчення основних понять теорії фотожурналістики, вироблення умінь і навичок правильно та ефективно використовувати теоретичні знання на практиці, розуміти особливості сучасної масово-інформаційної ситуації в світі та в Україні та місця в ній зображальної журналістики.

Теоретична та практична цінність: забезпечення вироблення в кожного студента навичок створення фотоматеріалів для друкованих ЗМІ, використання й розташування їх на газетній шпальті.

Головні завдання:

- познайомити з професією фотожурналіста, з історією розвитку фотографії;

- познайомити з історією фотографічної техніки і оптики;

- познайомити з фотоматеріалами, що застосовуються в роботі фотожурналіста;

- вивчити основні функції й завдання фотожурналістики;

- навчити їх основам освітлення об'єкта зйомки як одному із зображальних способів фотографії;

- дати поняття про жанри фото журналістики і їх історію;

- ознайомити з творчими проблемами фотожурналістики, особливо з інформаційними жанрами.

Історія фотожурналістики дасть ключ до розуміння ролі фотографії в житті суспільства - зримої історії, що не знає мовних бар'єрів.

Історія фотожурналістики - порівняно молода наукова й навчальна дисципліна. Вона почала розвиватися в кінці ХІХ століття. Її мета - виробити уявлення про класику фотожурналістики, усталитися з переліком персоналій, показати еволюційні шляхи розвитку даного виду творчої діяльності людини.

Історія фотожурналістики спрямована на опанування зображальними можливостями фотографії, вивчення основних жанрів фотомистецтва.

1. Історія фотожурналістики

Фотожурналістика - це функціональне поняття, що включає в себе розгалужену систему жанрів і форм інформаційно-публіцистичної діяльності. Одним з найбільш дійових методів отримання інформаційних знімків, при якому автор утримується від будь-яких засобів оранжировки дійсності, є так звана “пряма фотографія” або “репортажний метод”. Під цим словом розуміється знімки, позбавлені будь-якої організації, інсценізації.

Кожний фотожурналіст проходить три головні етапи творчості. Перший - вивчення техніки, матеріальної частини фотоапарата; другий - освоєння зображальних засобів фотографії, виражальних можливостей світлового, тонального і лінійного малюнка кадру. Третя, найвища ступінь майстерності, полягає в умінні й точному використанні техніки та виражальних засобів для вираження ідейно-тематичного змісту кадру.

Подальші тенденції збереження і використовування зображення розвивалися по декількох напрямах. Це, по-перше, застосування фотографії як пам'ятного історичного документа, по-друге - включення її в арсенал наукового інструментарію і доказу. Але найінтенсивнішим чином світлопис став розвиватися у області побутового і історичного портрета, а також, зважаючи на уявну прогресивність в порівнянні з живописом, як альтернатива витворам образотворчого мистецтва. Ці напрями фотографії особливо важливо розрізняти в початковий період її історії, коли між деякими з них важко було провести чітку межу. Наприклад, видове фотографування географів, етнографів, репортерів-мандрівників нерідко виконувала не тільки свої природничонаукові функції, але і мала естетичний характер, а з часом ставала історичним документом. Те ж можна сказати про індивідуальні і групові фотопортрети, зняті в приватних, побутових цілях, але що стають з часом науковим і документальним свідоцтвом епохи.

Фотографії для журналів гравірували, це ускладнювало процес тиражування, саме тому їх мало використовували в поліграфії. Лише в кінці 70-х, початку 80-х рр. XIX в., коли в поліграфії з'являться нові види відтворення фотознімків (фототипія, цинкографія), породжені самою ж фотографією, фотографії все частіше і частіше стали з'являтися в масовому друці.

Гравюра - це вид графічного мистецтва, в якому зображення є друкарським відтисненням опуклого або поглибленого малюнка, виконуваного різними прийомами гравірування на поверхні пластини ("дошки"). Друге значення - сама пластина або відтиснення з неї. Нерідко до гравюри відносять і літографію ("плоска" гравюра).

Фото-тинто-гравюра - фотоживописний, найпоширеніший спосіб тиражування фотографій міських видів і жанрових сцен в другій половині XIX ст.

Фототіпія - спосіб плоского друку з скляної або металевої зерненої пластини, покритої світлочутливим шаром, на яку фотографічним шляхом наноситься відтворене зображення. При друкуванні фарбою змочуються тільки друкуючі елементи. Друге значення - відтиснення, одержане з такої пластини.

Цинкографія - один з видів виготовлення репродукційних форм високого друку. Він дозволяє одержані негативи копіювати на покриту світлочутливим шаром цинкову пластину, а потім за допомогою того, що труїть кислотою незадубленних при копіюванні пробільних елементів одержувати цинкографськіє кліше.

Фотолітографія - вид графічного мистецтва. Заснований на літографічному способі друкування із застосуванням фотографії, коли камінь для отримання початкового зображення покривається світлочутливим шаром. Набула широке поширення після відкриття фотографії в 1839 р. і до винаходу цинкографії в 80-х рр. XIX ст. Друге значення - відтиснення з фотолітографічної друкарської форми.

З того часу фотографія стала ширше використовуватися в періодичних друкарських виданнях, що, по суті, з'явилося початком фотожурналістики.

2. Жанри зображальної журналістики

Жанри фотожурналістики ведуть своє походження від:

а) жанрів образотворчого мистецтва;

Живопис, у свою чергу, підрозділяється на монументальну і станкову, а остання - на станкову картину, пейзаж, портрет, натюрморт.

Графічне мистецтво має свої жанри - малюнок, плакат, карикатуру, книжкову ілюстрацію, промислову і оформлювальну графіку.

Фотомистецтво при своєму зародженні використовувало не тільки принципи відображення дійсності, що складалися століттями в образотворчому мистецтві, але і його жанри. Є у фотожурналістиці і свої "монументальні полотна" - розвороти в газетах і журналах, присвячені як соціальній тематиці, так і рекламно-розважальній. Є пейзажі, портрети, натюрморти.

б) від жанрів літератури;

в) від жанрів риторики і журналістики.

Але, якщо говорити про видову і родову суть фотожурналістики, то вона, звичайно, ближча журналістиці. А в журналістиці є ще і такі жанри, як інформація, інформаційна замітка, репортаж, нарис, коментар, есе, фейлетон, памфлет. І зі всіма цими жанрами в прямому і безпосередньому зв'язку знаходиться фототворчість, фотожурналістика.

3. Визначення інформаційних жанрів фотожурналістики

До інформаційних жанрів журналістики відносяться фотоінформація, фоторепортаж, фотоілюстрація.

Так, в основі фотоінформації лежить одиничний факт, повідомлення, яке покликане лише показати глядачу і читачу, де, коли, і з якими першими наслідками він трапився. Фотоінформація - найбільш оперативна форма відображення позитивних і негативних сторін дійсності. Це та форма її фіксації, яка раніше інших виділилася в особливий жанр фотожурналістики.

Фоторепортаж - більш розгорнена комунікативна дія, направлена (фоторепортером, журналістами, органом ЗМІ) на глядача і читача, з метою освітлення багатоскладної події. Фоторепортаж може складатися з серії знімків, що малюють подію у фазах його змін, його поступального або динамічного розвитку, а може бути, і з показом прогресуючих або регресуючих відносно людини наслідків. Фоторепортаж може вилитися і в один знімок репортажу. Репортаж може бути і серією знімків репортажів, що відображають як одну подію, так і вузлові моменти ряду подій. Це може бути ряд послідовних або, навпаки, хаотичних, подій, об'єднаних однією темою з області непізнаного, неосвоєного ще даною категорією глядачів і читачів. Феномен такого фоторепортажу набув особливо широке поширення в пресі пострадянської Росії. У достатньо короткий проміжок часу на сторінки газет, журналів і книг хлинула інформація зі всіх областей людського знання і незнання, людської діяльності і недіяльності, що оточує людину природної і неприродної природи.

Перші знімки репортажів з місця подій з'явилися в європейських газетах у середині XIX століття, - відзначає дослідник фотопубліцистики Г. Чудаков (Р. Диваків, 1988). Їх авторів називали "злободенними фотографами". Серед них найвідомішим був англієць Роджер Фентон. Широку популярність здобув також військовий репортер Метью Мар, що показав сувору і жорстоку правду громадянської війни в Америці.

У Росії фоторепортаж як жанр з'явився і став розвиватися формою і за змістом в 70-і роки XIX століття. В основному він поступав читачам і глядачам в публікаціях журналу "Всесвітня ілюстрація", потім ілюстрованих журналів "Бабка" і "Нива". Широко відомим фоторепортером кінця XIX - почала XX ст. став Карл Булла. Його по праву можна вважати родоначальником вітчизняного фоторепортажу.

Фотоілюстрація - вторинний по відношенню до тексту візуальний жанр відображення дійсності, що дає її зримий образ на момент здійснення вербальної комунікативної дії.

До художньо-публіцистичних жанрів в теорії і практиці фотожурналістики найчастіше відносять фотозамальовку, фотонарис, фотопортрет, фотоплакат, фотосеріал, фотомонтаж, фотоколаж.

Фотозамальовка - передвісник фоторепортажу. Як відзначає З. Морозов, витоки жанру виявляються в історії вітчизняної фотографії і пов'язані з соціальною фотографією. Таке поняття і вид зйомки виник після виходу фотографів з павільйону і початку зйомок "під життя", з її соціальними контрастами і суперечностями. Перші фотозамальовки "з натури" - це серія фотографій М. Дмітрієва: побут бурлаків, босяків, мандрівників, селян. Вже в його творах виявилася основна типологічна межа жанру: не строге документування деталей "дна життя", а створення життєстверджуючого настрою, спроби викликати романтичне сприйняття дійсності шляхом створення імпресіоністських ефектів, запозичених з живопису.

Фотонарис - жанр фотожурналістики, відмінний пильною увагою до людини, "окреслюючий" основні етапи його долі, круг проблем, що встають перед ним. Нарис може створюватися про той або інший колектив, спільність людей, про проблеми перед ними що встають і ними що дозволяються, про подорожі, ними скоюваних. Звідси і різновиди фотонарису як жанру: портретний, проблемний і шляховий.

Це знак часу - постійна публікація подібних нарисів в різного роду виданнях. У радянські роки до чистильників взуття преса не сходила. Але історики журналістики відзначають, що так звана соціальна фотографія, соціальний нарис і фотонарис від бурхливої патетики радянських років останніми роками спікірував до постійного освітлення певних шарів суспільства, самого його "дна", кримінальних, асоціальних груп і осіб. Мотив скандалу, епатажу, насильства, "полунички" в кращих (тобто гірших) традиціях буржуазної преси, які ще 10 років тому нещадно критикувалися, постійно присутній в найреспектабельніших, а тим більше - в "жовтих" виданнях. Це драма сьогоднішнього дня, сьогоднішнього фотонарису.

Альтернативою йому є тема життя вищих шарів пострадянського соціуму, політичної, фінансової, комерційно-художньої еліти. Останнє визначення відноситься не до народних артистів (багато хто з них виявився мало не на соціальному дні), а до нової генерації діячів шоубізнеса, різноманітних проявів масової культури. Основна частка портретних, нарисових, жанрових знімків, публікованих в сучасній російській пресі падає саме на ці шари суспільства. Відкриті і відкриваються "глянсові" журнали, основна функція яких - розповідь про відомих осіб і персон, так званих VIP (журнали "Профіль", "Караван історії" і ін.).

Виражаючи закінчену авторську думку, сюжет фотонарису завжди завершений на життєстверджуючій або драматичній ноті, ніж цей жанр зближується з творами літератури і мистецтва. Співвідношення факту і образу у віддзеркаленні реальності, використовування при цьому відповідних образотворчих засобів, особливо застосовне і до жанру репортажу, і до жанру нарису.

Для жанрів фоторепортажу і фотонарису характерна одна і та ж типологічна спільність - багатокадровий образотворчий ряд.

Фотомонтаж, фотоплакат і фотоколаж - це такі жанри фотожурналістики, які об'єднує з'єднання в одному кадрі (у одній картинній площині) декількох сюжетів з метою досягнення певного художнього і пропагандистського ефекту. У фотомонтажі ці сюжети виконані фотоспособом, у фотоколажі - синтетичним образотворчим способом, за допомогою малюнка, комп'ютерної графіки. Всі ці жанри синтетичні, в них активно працюють як візуальне зображення, так і ємкий, експресивний вербальний текст.

Найчастіше ці жанри фотожурналістики використовуються для додання повідомленням про факти і явища дійсності, іміджам тих або інших непопулярних політиків, комічного і сатиричного ефекту. Основоположник і класик жанру фотомонтажу - Джон Хартвільд. Він розробляв переважно антивійськову, антифашистську тематику. Основоположник жанру колажа в образотворчому мистецтві (з використанням фотографії) - художник Макс Ернст.

Портрет завжди був одним з популярних видів образотворчого мистецтва, а в дофотографічну епоху, написаний рукою художника, він взагалі був єдиною можливістю відобразити вигляд людини, зберегти його в пам'яті нащадків. З появою дагеротипа він став доступнішим, і фотографія в жанрі портрета відразу стала дуже популярною, осмілившись конкурувати, і до певної міри успішно, з живописом (правда, одержавши при цьому від художників презирливе прізвисько - "живопис для бідних"). По суті справи зразу ж з'ясувалося, що дешевизна фототворів далеко не завжди була синонімом їх художньої бідності. Тим паче, що з перших років існування світлопису в неї прийшли люди, наділені неабиякими художніми здібностями. Прихильники фотографії готували їй велике майбутнє, і, наприклад, відомий письменник Едгар По говорив ще в 1840 р.: "По своїй правдивості пластинка дагеротипа нескінченно більш точна, ніж будь-який живописний твір, зроблений руками людини". Звернемо увагу, що фотопортрети Едгара По цінні саме цією незвичною для живопису правдивістю як в загальному плані, так і в деталях. На знімку С. Хартоши (США) глядач, звичайно, помітить не тільки важкий погляд змучених, втомлених очей письменника (портрет зроблений за рік до його кончини), але і недбало пов'язана шийна хустка, спутане волосся на голові, погано сидячий сюртук з відірваним гудзиком.

Якщо говорити про розвиток жанру фотопортрета в цілому, то дві якості - глибина проникнення в суть людського характеру, з одного боку, і прагнення до граничної достовірності відтворюваних на знімку деталей, з іншою - є принциповими, властивими всій історії фотографії. Сьогодні, коли знову знаходять популярність у глядачів портрети ранньої пори фотографії, гостріше відчувається не тільки схожість, але і відмінність їх від канонічних творів цього жанру в живописі. У ранніх фотопортретах був той величавий спокій, який дозволяв людині до кінця розкрити себе перед об'єктивом. Відомо, що через невисоку чутливість пластинок дагеротипів експозиції були вельми тривалими. Щоб допомогти клієнту довгий час знаходитися в нерухомості, були придумані навіть різного роду головодержателі. І не дивлячись на всі ці складнощі, фотохудожникам вдавалося досягати дивовижної безпосередності своїх героїв - тієї правди поз і міміки, яка можлива, здавалося б, тільки при зйомці з високими швидкостями затворів.

У літературі про фотопортрет чимале місце приділене поняттю схожості. Знімаючи конкретну людину, портретист не має права нехтувати його індивідуальними рисами.

Історія жанру фотопортрета є фактично історія збагнення, користуючись виразом Белінського, душі оригіналу. При цьому основна помилка як тих, хто знімав портрети, так і тих, хто судив про них, найчастіше полягала у тому, що багато чим здавалося: раз фотопортрет виявляє собою засіб, що об'єктивно фіксує предмети, що знаходяться перед ним, його можливості обмежені. Кажучи іншими словами, здавалося, що фотопортретування є зйомка людської особи і нічого більш. На перший погляд так воно і є, дійсно, адже, портретист має справу з лицем людини, він не має права ні змінити його (тут контролем служить вже названа схожість), ні тим більше відвернутися від нього, підмінити чимось іншим. Разом з тим фотопортрет саме тому є художнім жанром, що він надає фотографу широкі можливості по втіленню своїх знань про життя, своїх смаків і прістрастій. Мабуть, найбільша складність портретного мистецтва полягає у тому, що все це фотограф виражає через обличчя портретіруємого і зробити знімок, в якому вгадувався б творчий вигляд самого знімаючого, виявляється неймовірно важко.

Чудовий радянський фотограф М. Наппельбаум зробив за своє довге життя безліч знімків, що відобразили видатних громадських діячів, представників літератури, мистецтва, науки. Розглядаючи його портрети, ніби зустрічаєш давно тобі знайомих, внутрішньо значних, наділених складним духовним життям людей. І разом з тим взнаєш почерк фотохудожника, якого потім вже ніколи не спутаєш з ким-небудь ще. Його відрізняли не тільки прихильність до одного джерела світла, що дає глибокі тіні, виявляє характерні риси обличчя. Наппельбаум працював в тому різновиді жанру, який можна було б назвати психологічним портретом. Мінімум зовнішніх ефектів, скупість жестів і поз і при цьому уміння розкрити внутрішній стан людини, глибинні грані особи і одночасне своє відношення до зовнішнього світу.

У студійному фотопортреті широко представлені різновиди цього жанру. Прихильником експресивного портрета був М. Шерлінг: на його знімках люди найчастіше були представлені в бурхливому внутрішньому русі. Не випадково цей майстер як моделі обирав тих, хто від природи наділений могутнім темпераментом: письменника Леоніда Андрєєва, режисера Всеволода Мейерхольда, співака Федора Шаляпіна. Портретистом-ліриком зарекомендував себе А. Штеренберг. Використовуючи світлову гамму, він віддавав перевагу надкрупним планам в знімках: на них ми бачимо в більшості випадків тільки голову людини. Особливу роль в цих портретах виконують очі.

Всі названі різновиди студійного портрета, звичайно ж, не вичерпують багатства його проявів. Їх перелік тільки підтверджує, що жанрова різноманітність тісно взаємозв'язана з творчими індівідуальностямі окремих крупних фотопортретистів. І ще одна важлива обставина: навіть така, здавалося б, традиційна художня форма, як студійний портрет, проявляє певну тенденцію до змін. Причому вони продиктовані не тільки еволюцією у фототехніці, але і в значить, ступені змінами в смаках.

Студійний портрет сьогодні складає одну половину жанру. Інша його половина віддана портрету репортажу, що є частиною документального фотомистецтва. У таких популярних жанрах фотожурналістики, як нарис, серія, репортаж, все частіше зустрічаються знімки-портрети учасників реальних життєвих подій. На відміну від студійних творів, де автор має нагоду фотографічними засобами всерйоз перетворити зовнішні дані людини, тут сильно документальний початок.

У портреті репортажу найчастіше автор представляє глядачу основних героїв свого оповідання. Від цього, як вважають деякі, страждає динаміка розвитку фотосюжету, проте виграє його глибина, посилюється особовий початок відображених подій. Нерідко саме кадр-портрет є ключовим у фотонарисі, додає йому істинне значення, визначає силу його звучання. Проте навіть в руслі власне портретного жанру, існуючого у формі одиночних знімків, все більше місце займають твори, зняті репортаж, тобто не в студійних, а в реальних життєвих умовах. Еволюція жанру в цю сторону пояснюється прагненням до повнішого віддзеркалення тісного зв'язку між людиною і його справою, оточуючої його звичним середовищем, рідним будинком і т.д. Була пора, коли включення в композицію фотопортрета атрибутів професії людини, що знімається, здавалося деякою умовністю. Тепер відкритий, майже демонстративний зв'язок людини і його справи, обстановки, в якій він живе, стає звичною. Портрет репортажу по-новому освітив і деякі інші сторони існування жанру, зокрема, питання про парний, потрійний і груповий портрети. Довгі десятиліття студійний портрет з чималим працею формував естетичні принципи цих різновидів творчості, шукав умовну логіку з'єднання двох або декількох людей в єдине ціле. Сьогодні в результаті бурхливого розвитку різновидів репортажів портрета вимоги до побудов багатофігурних знімків стали значно простіше. Тепер уже не тільки естетичні, але і реальні, життєві критерії стають підставою для показу двох або декількох людей в одній портретній композиції.

4. Період становлення фотографії

В період свого становлення (1839-40-і рр.) фотографія розглядалася лише як засіб отримання точних копій з оригіналу. Неоднозначно до "технічного" засобу фіксації зображення підійшли представники образотворчого мистецтва. Рання фотографія імітувала прийоми живопису в традиційних для неї жанрах портрета, пейзажу, натюрморта. Високих мистецтв, результатів у жанрі фотопортрета, досягли Д. Хілл, Дж. М. Камерон (Великобританія), Надар, А. І. Деньер, З. Л. Льовіцкий, А. О. Карелін (Росія) і ін. Д. Хілл (1802-1870), названий "батьком художньої фотографії", першим показав специфічні можливості мистецтва фотографії, створюючи документально правдиві фотографічні образи. Дж. Камерон (1815-1879) - представниця романтичного напрямку, автор чудових портретів. Найбільшим досягненням Надара (1820-1910) стала портретна галерея його знаменитих сучасників - композиторів, художників, письменників і ін. А. М. Деньер (1820-92), З. Л. Льовіцкий (1819-1898), сприйнявши від живопису майстерність аналізу людської індивідуальності, зробили важливий крок на шляху дослідження різноманітних знімальних ефектів (освітлення і ін.) для достовірної передачі документально відтворених рис особи.

У перші роки після свого виникнення (період дагеротипа) фотографія була віднесена громадською думкою і фахівцями з різних областей культури до числа цікавих дрібничок. Фотографія цього періоду не володіла ще ні документальністю, ні інформативністю, ні свободою світлових рішень і знахідок, тобто жодної з тих особливостей, які сьогодні теорія розглядає як визначаючі для фотографії. Розвиток фотографії багато в чому визначали суспільні потреби. Виникнення газетної індустрії направило фотографію в русло репортажності. В той час, коли на основі фотографії з'явилися перші "рухомі картинки" (кіно), сам фотознімок був скромним документальним свідоцтвом, поступаючись у виразності і вишуканості живопису і графіку.

Перший російський дагеротип і відтиснення з нього були відправлені до Франції, де в листопаді 1840 р. Д. Ф. Араго зробив про них повідомлення на засіданні Паризької академії наук. Влітку того ж року Греків відкрив в Петербурзі "художній кабінет", а в 1841 р. випустив в Москві брошуру "Живописець без кисті і без фарб, знімаючий всілякі зображення, портрети, ландшафти та інше.. у справжньому їх світлі і зі всіма відтінками в декілька хвилин". У 1840-і рр. почав свою роботу і відомий російський фотохудожник З. Л. Льовіцкий. Особливо хороший зроблений ним груповий знімок російських письменників. У 1849 р. фотомайстер відкрив в Петербурзі заклад дагеротипа "Світлопис", в 1859 р.- майстерню в Парижі, яка стала одним з кращих салонів по виготовленню портретів в Європі. Він неодноразово удостоювався нагород на міжнародних виставках.

З. Л. Льовіцкий був володарем золотої медалі, виданої за фотографічні роботи на Всесвітній виставці в Парижі (1851). У 1850-і рр. виділявся А.І.Деньер (1820-92) - випускник Академії мистецтв, що відкрив в Петербурзі заклад "Дагеротипа художника Деньера" (1851) і альбом фотографічних портретів відомих осіб, що видав, в Росії, до якого увійшли зображення відомих російських мандрівників, вчених, лікарів, артистів, письменників. Останнім яскравим представником російських фотографів ранньої пори став ще один випускник Академії мистецтв В. А. Каррік. Він відомий жанровою і видовою зйомкою селян районів Центральної Росії. Колекції В. А. Карріка були показані (поза конкурсом) на міжнародних виставках в Лондоні і Парижі. У 1876 р. майстер був удостоєний звання фотографа Академії мистецтв. Цього звання був удостоєний і А. О. Карелін (1837-1906), що відкрив павільйон в Нижньому Новгороді. У. І. Срезневській писав в 1900 р.: "Фотографічна композиція зародилася в Росії, і перший, хто показав в Європі цей новий шлях, був Карелін", фотограф був удостоєний Золотої медалі на міжнародних виставках в Едінбургу і Парижі. Відмінним фотохронікером був один з перших професіоналів раннього російського фоторепортажу До. К. Булла (1853-1929).

Засновником російського публіцистичного фоторепортажу вважається М.П. Дмітрієв (1858-1948), що відкрив в 1886 р. свою фотографію в Нижньому Новгороді. Відомі його "Волжська колекція", в якій Волга знята від витоків до гирла в середньому через кожні чотири версти; альбом "Неврожайні 1891-92 роки в Ніжегородськой губернії"; альбом Всеросійської пром. і художньої виставки 1896 р.; портрети А. М. Гіркого, Ф. І. Шаляпіна. Пропагандистом живописного (пікторіального) стилю у фотографії став Н.А.Петров (1876-1940), багаторічний голова київського суспільства фотографів-любителів "Дагер", організатор міжнародних фотовиставок в Києві на початку 20 ст., автор багатьох публікацій з питань техніки мистецтв, фотографії, про шляхи її розвитку, робіт у області фотопортрета.

Серед інших фотографів-художників почтку 20 ст. виділявся своїми жанровими знімками на теми селянського життя З. А. Лобовіков (1870-1941). Учасник міжнародних виставок, З. А. Лобовіков був удостоєний нагород на Всесвітній виставці в Парижі, першій Міжнародній виставці фотографії в Петербурзі, Дрезденській виставці (1909), в Будапешті (1910), на Гамбургській фотовиставці. Фотомайстер був членом-кореспондентом Дрезденського суспільства розвитку фотографії, почесним членом Лондонського фотографічного салону (1910).

5. Фотожурналістика сьогодні

На останньому фестивалі фотографії в Перпіньяне в черговий раз була проголошена смерть фотожурналістики. Гуру фотографії скаржилися на відсутність роботи, втрату багатьма фотоагентствами самостійності і їх підлегле положення по відношенню до найбільших корпорацій, таким як Corbis, Getty і Hachette, які за останні роки успішно провели кампанію по придбанню і самих агентств, і фото-колекцій, і імідж-банків. На даний момент ця трійка цілком в змозі впливати на ринок і самостійно вирішувати, що саме гідне публікації, а що - ні.

Фотожурналістика не помре (нам все ще потрібні чудові фотографії), але ясно, що вона кардинально зміниться під впливом процесів, що відбуваються в агентствах.

Хочеться підкреслити, що кажучи про фотожурналістику, маємо на увазі всі три її складові: новини, документальну фотографію та репортаж.

Новостійна фотографія - це щоденна зйомка поточних подій, не важливо - місцевого або міжнародного масштабу. Матеріали, що відносяться до міжнародних подій, поставляють на світовий ринок такі агентства, як Reuters, АР і AFP, а локальні новини - прерогатива дрібніших і спеціалізованих агентств або тільки початківців кар'єру вільних фотографів (freelance). У цьому секторі появу цифрових камер дуже швидко і дуже серйозно змінили ситуацію. Багато відомих сьогодні фотографів починали свою кар'єру саме з новостной фотографії. Робота з новинами - прекрасна школа для фотожурналіста. Щоденна необхідність знімати самі різні сюжети - від кримінальних подій і політичних заходів до подій світового масштабу - дає фотографу прекрасну можливість проявити швидкість реакції в побудові композиції, а це уміння навряд розвинеться у того, хто ніколи не працював з новинами.

Репортаж, це та ж робота з новинами, але все таки розтягнута в часі - в середньому на тиждень. Цей піджанр фотожурналістики знаходиться в очевидній кризі і все ще існує тільки завдяки деяким фотографам-фрілансерам, волі випадку і невеликим замовленням. Витрати достатньо великі, і тому робота ця не дуже прибуткова, а пропозиція набагато перевищує попит. До того ж в цьому жанрі працює не так багато фотографів, що пропонують матеріал високої якості, а також легко міняючих теми і здатних постійно жити в переїздах і перельотах з місця на місце. Хороший репортаж - це історія, а фотограф повинен уміти розповісти цю історію достатньо захоплююче і яскраво, не забуваючи при цьому про деталі, інакше вийде досить загальний і нудний фотонарис.

Нарешті, ми підійшли до предмету документальної фотографії. По суті, це той же репортаж, але вже не укладений в жорсткі тимчасові і редакторські рамки. Саме документальна фотографія повинна вижити, і саме вона, з часом, може принести фотографу славу і гроші. Проте і самому фотографу необхідно добре знати ринок, щоб мати нагоду одержувати гранти і нагороди, корисні не тільки в матеріальному плані, але і з погляду підтримки інтересу до тем, над якими він працює. Крім того, фотограф повинен володіти пристрастю до роботи і бути при цьому достатньо дисциплінованим. Хороша, якісна робота, присвячена цікавій темі, також може сприяти виникненню нових ніш на ринку. Нові можливості відкривають спонсори, гуманітарні організації, виставки, видавці книг і альбомів. Видавці знаходяться в постійному пошуку матеріалів і тим для книг, каталогів і пов'язаних з цим виставок.

Повідаємо небагато про те, як розвивалася фотожурналістика протягом останніх п'ятдесяти років. У післявоєнний період в світі існувало всього декілька агентств, і всі теми репортажів в основному були охоплені американськими, а також невеликими німецькими, англійськими і французькими агентствами. Багато газет працювали самостійно, наймаючи своїх власних фотографів. Найцікавіша ситуація склалася в Англії, що дала життя абсолютно унікальному стилю роботи. Британські щоденні і щотижневі видання мали тенденцію працювати тільки з кращими, самим ретельним чином вибраними фотографами, «розсилаючи» їх по всьому світу. Так, наприклад, з'явився Дон МакКаллін (Don McCullin) і виникла ціла плеяда агентств, таких як Network, Katz Pictures, Camera Press і ін. Схожа ситуація раніше склалася і в США - першій країні, що навчилася грамотно трактувати закони про авторські права.

Перші європейські фотографи-фрілансери були великими романтиками і дуже заздрили колегам з англосакської частини миру, де до авторських прав відносилися з повагою.

На щастя, в кінці 50-х років в Європі абсолютно спонтанно народився рух, що об'єднав молодих фотографів з різних країн в спробі змінити ситуацію, що склалася, і встановити нові правила розповсюдження фотографії на ринку. У 60-і в світі фотожурналістики відбулися великі зміни, внаслідок чого були встановлені перші основні правила фотовиробництва і дистрибуції, а також була зроблена перша спроба викликати пошану до авторського права.

Політичні безлади 60-х і 70-х допомогли фотожурналістиці, сформувавши новий шар так званих «зацікавлених/стурбованих фотографів» (concerned photographers). Таким фотографам агентства надавали можливість подорожувати по світу, знімати в «найгарячіших» крапках і відображати історію. Так вони сприяли народженню справжньої школи фотожурналістів, що працюють в масштабі всієї планети, існуючої і по сьогоднішній день. Великі замовлення таких видань як Time, Life, National Geographic, Newsweek, німецький Geo, Sunday Times, New York Times Magazine стали справжніми віхами в історії фотожурналістики. Це було її золоте століття: в один і той же час в різних куточках миру працювали такі майстри як Ентоні Сво (Suau), Крістофер Моріс (Morris), Джеймс Ноктуей (Nauchtwey), брати Тернлі (Turnley), фотографи французьких агентств Sygma, Gamma і Sipa, а також фотожурналісти з англійських агентств, що тільки що утворилися.

Ідея утворення агентств Gamma і Sygma належить французькому фотографу Юберу Енроту (Hubert Henrotte). Він хотів створити рентабельну виробничу і дістрібуционную мережа, яка, продаючи фотонариси по всьому світу, змогла б покривати витрати і виробляти якісний фотопродукт. На мій погляд, він був одним з кращих директорів за всю історію існування фотоагентств. Успіху створених Енротом Гамми і Сигми зобов'язані своїм виникненням і інші невеликі, більш спеціалізовані і вузьконаправлені агентства.

До початку 80-х така схема роботи зберігалася і була виправдана, оскільки сприяла створенню багатьох важливих і по-справжньому серйозних творів. Фотографи прагнули до співпраці з цими агентствами, що забезпечують їм, з свого боку, публікації в кращих виданнях. Вони все неохоче вступали в прямі контакти з журналами, оскільки робота в агентствах давала їм можливість подорожувати і бути вільними. Їх місця в газетах і журналах зайняли арт-директора, фоторедакторів і головних редакторів, в чию задачу входило вибирати «картинки». Проблема полягає у тому, що ці люди не завжди здатні адекватно оцінити той або інший матеріал.

На цьому етапі виникло два шляхи розуміння фотожурналістики.

Суть американської фотожурналістики, як її визначають в американських університетах і спеціалізованих учбових закладах, таких як Міжнародний центр фотографії (ICP) в Нью-Йорку, полягає в тому, щоб служити «історичним свідоцтвом». З цієї точки зору, зображення події соціальної, історичної, або просте віддзеркалення нашого повсякденного життя, покликаний бути якимсь «свідоцтвом» і повинне створювати для нас візуальний образ історії. З цієї причини «свідоцтво», виявляється, часто несе на собі тягар етичної відповідальності, і цей вантаж може бути дуже важкий для тих, хто вибирає для себе шлях «фотографа, що відображає історію». Тому дуже невеликому числу військових фотографів вдається утілити це достатньо утопічне призначення виправдати своєю роботою. Фотографія як безпосереднє і сухе документування події робить очевидною здатність фотографа зловити саму суть події. У цьому відмінність англосакського способу мислення від того, що складає зерно європейської фотографії, що має тенденцію відображати історію не так прямолінійно. Ця різниця відображається і в самій мові. Англосакси більш синтетичні за природою: для виразу однієї і тієї ж ідеї їм потрібно всього декількох слів сонета, а француз або італієць на ту ж тему напише багатослівну поему.

Нові технології увійшли до нашого життя. Безумовно, інтернет-видання стали найдинамічнішим засобом масової інформації. Розвиток «он-лайн» видань - газет і журналів - відкрило новий ринок. Багато щотижневих веб-видань замовляють фотонариси у друкарської преси.

Електронні журнали дають читачу можливість інтерактивного спілкування, і їх можуть видавати і агентства, і фотографи-фрілансери, а зміст може бути яким завгодно - відповідно смаку і представленням видавця. Звичайно, створити і підтримувати сайт не так просто. Це заняття вимагає часу, певних вкладень, захопленості і технічних знань, у будь-якому випадку необхідних кожному, хто працює з фотографією в мережі.

Використовування нових цифрових і інтернет-технологій означає і те, що скорочується кількість працівників, зайнятих архівами. Важка робота з архівами стає набагато простіше. На жаль, первинні вкладення виправдовуються не так швидко - потрібно досить багато часу, щоб окупити витрати. Це впливає і на роботу фотографа - його участь в інвестиціях виражається в пониженні суми його і без того невеликого гонорару.

Фотографи мають нагоду виявитися віч-на-віч з ринком, створювати свої власні сайти, на яких вони можуть «вивішувати» свої роботи, портфоліо і супровідні тексти. У них з'явився шанс повірити у власні утопії: автор може напряму спілкуватися з публікою, з глядачами. Треба відзначити, що існує величезна потреба не просто в новостной «картинці», все більш і більш ми хочемо бачити причини і мотивації, що стоять за певними фактами - той сорт фотографії, про яке зараз газети, здається, забули.

Цифрові камери відкривають нові ринки. Тільки уявіть собі, який об'єм візуальної інформації використовується інтернетом. Сайтам потрібні зображення, які потрібно одержати щонайшвидше. Подумайте, які можливості дає цифрова підписка, наприклад, на використовування фотографій на спортивну тему. Цифрова фотографія відкриває нові горизонти і сама створює нові ситуації її застосування, але, на мій погляд, вона ніколи не зможе замінити традиційну фотографію по своїй значущості.

«Традиційні» фотографи-професіонали використовують цифрові камери, і не тільки для створення фотографій, але і для того, щоб знімати відео для інтернету.

Виникла потреба у фотожурналістах, здатних «поставляти» для публікації в інтернеті повноцінні фотоісторії, супроводжувані невеликим текстом і докладними підписами. З часом вони повністю інтегруються в цю компьютерізірованную систему, і всі умови продажу, екськлюзівності і ціноутворення кардинально зміняться. Фотографи одержуватимуть комісійні від реклами: чим більше людей відвідає сайт, тим більше за гроші одержить фотограф. У зв'язку з цим, можливо, виникнуть деякі етичні проблеми: шокуюче зображення, може бути навіть не справжнє, може привернути спочатку публіку, але з часом тільки якісні, по-справжньому хороші роботи візьмуть верх. Тут ми знову говоримо про необхідність візуальної письменності.

З другого боку, виникнуть і негативні аспекти, про яких ми повинні знати наперед.

Страх, що фотографії можуть стати об'єктом незаконного розповсюдження і крадіжки, цілком обгрунтований і не є плодом фантазії. І чим більше різні компанії розробляють стратегії захисту, тим легше за них обдурити, але і це не новина - фотографії крали завжди, не важливо - з альбомів, з газет, або з інтернету.

Не будемо затримуватимуватися на махінаціях, про яких ми всі знаємо. В деяких випадках вони такі непристойні і неприємні, що, на мій погляд, краща візуальна освіта і коректніша робота фоторедакторів, особливо в газетах і навчальних посібниках, зроблять ці махінації очевидними для всіх. Наприклад, журнал про природу, на обкладинці якого красується «картинка» оброблена в Photoshop, сильно програє у вироблюваному враженні через штучність використаного зображення. Лев у такому разі втрачає всю свою виразність і виглядає як лялька Барбі.

Крім того, може виникнути ризик «однорідності», гомогенності візуальної комунікації. Фотографій, відібраних найкрупнішими агентствами по деяких темах, буде не так багато, а це значить, що роботи тільки невеликого круга фотографів потраплять у великі міжнародні цифрові архіви, що є джерелом, з яким працюють редактори. Ми всі бачитимемо знову і знову одні і ті ж фотографії на історичні, політичні і інші теми. Так вже було в минулому столітті: фотографії, що колись дуже широко публікувалися американськими джерелами, вже відобразилися в галереї нашої візуальної пам'яті. Але історія фотографії писалася і іншими авторами, чиї роботи були забуті назавжди. Недавній приклад - Косово (прим.. - аналогічні, "свіжіші" приклади - Чечня, Афганістан, Ірак…). Ніколи ще одна подія не була відображена такою великою кількістю різних фотографів, але публікації удостоювалися далеко не завжди найкращі роботи. На перший план вийшли «просувні» агентствами автори або ті, що випадково виявилися в потрібний час в потрібному місці.

Невпевненість і коливання агентств у визначенні і фіксації правил ринку, що стосуються фотозображень для Мережі, загрожує їм ризиком втрати прав або продажу їх за смішними цінами. В той же час, через дорожнечу цифрових технологій і сканування, агентства готові підняти рівень комісійних, чим можуть спровокувати для фотографів ще гіршу, ніж при використовування аналогових систем, ситуацію.

6. Елементи оформлення сучасного газетного видання

Навіть з першого погляду сучасні газетні видання дуже відрізняються від попередніх. І хоча більшість елементів оформлення залишилися тими самими, проте сучасні технології, вітчизняний та закордонний досвід, насиченість інформаційними подіями та інші чинники знайшли своє відображення у формуванні нових тенденцій в оформленні газет.

Проблема схожості й розбіжностей в оформленні періодичних видань становить як теоретичний, так і практичний інтерес. На формування типу газети впливають, насамперед, прийоми оформлення, які залежать від способів групування традиційних елементів оформлення і зв`язків між ними.

На основі аналізу 40 загальнонаціональних громадсько-політичних газет України розглянемо класифікацію, види, значення, функції, призначення елементів оформлення.

Видатний митець книги В. А. Фаворський бачив в основі композиційної системи неможливість оцінювати "спокійним оком" весь предмет одночасно. Ми бачимо тільки окремі частини, говорив він, і за допомогою руху з'єднуємо їх, маємо уявлення про просторову форму в цілому. Тому рух і рухові уявлення лежать в основі тієї зорової цілісності зображення, що в наслідок розгляду відчуває читач1.

Усі види друкованої продукції (книги, часописи, газети) будуються на однакових закономірних зв'язках між змістом і формою, складаються з подібних елементів, які зв`язуються за єдиними ознаками певними засобами. "Архітектура книги включає в себе... загальне художнє вирішення, створення архітектурного образу, архітектоніку, втілену набірними та малювальними засобами, усі елементи та способи просторового зображення літературного твору, у тому числі верстку або монтаж розворотів, ритмічне співвідношення пробільних та задрукованих місць, застосування всього арсеналу функціональних розділових, видільних і художньо-виражальних засобів набору, друкарської й малювальної графіки, різноманітних поліграфічних матеріалів".

Класифікація елементів газети базується на визначенні поняття "елемент" у загальному розумінні ("складова частина чого-небудь, складник, інгредієнт, деталь, риса, аспект...", "окрема сторона, риса чого-небудь..."), і переноситься у видавничу галузь. Елемент оформлення в газеті має такі особливі ознаки :

- визначений засіб передачі інформації або функція;

- специфічні графічні параметри;

- роль у формуванні зв'язків.

За засобами передачі інформації елементи оформлення поділяються на дві групи: набірні та клішовані. Критерієм того, до якої групи належить той чи інший елемент, є характер інформації (текстова або зображальна). Тому до набірних елементів належать шрифтові та пробільні елементи, до клішованих - зображення та декоративні елементи.

Графічні параметри відображені у розмірах, накресленні, просторових ознаках, універсальності призначення. Наприклад, шрифтові елементи мають світле, жирне або курсивне накреслення, розмір визначається кеглем, малюнок - гарнітурою. Розмірні характеристики (довжина, висота і ширина) притаманні всім без винятку елементам газети, а їх співвідношення є основною рисою тієї чи іншої газети. Однак розмірні характеристики елементів оформлення визначаються основними параметрами газети: її форматом, площею набору, кількістю та шириною колонок.

Всі елементи оформлення газети вступають у певні зв'язки між собою, що впорядковує різнорідні матеріали і надає цілісності газетній сторінці й виданню в цілому. Аналізуючи художню форму книги, О. О. Сидоров виділив чотири типи зв'язків між елементами оформлення: образно-смислові, просторово-пластичні, матерiально-функцiональні та декоративні. Саме вони створюють видання, що сприймається читачем як єдність змісту та художнього оформлення.

Більшість елементів оформлення універсальні за своїми функціями, але існують ознаки, які відрізняють їх від інших і від яких залежить застосування цих елементів у тих чи інших випадках. Відомий теоретик оформлення книги В. М. Ляхов стверджував, що основною ознакою елементів оформлення є універсальність. "Більшість елементів у книзі - і насамперед шрифт набору - типові, стандартизовані, розраховані на різноманітні комбінації. Сучасна книга демонструє величезну кількість рішень на основі єдиної типометричної сітки зі стандартними елементами".

Саме за допомогою таких елементів будується будь-яке видання. Наприклад, у газеті "Правда України" однаковим шрифтом набираються і текстові матеріали і заголовки, відрізняються вони лише кеглем та насиченістю. Майже в усіх газетах такі декоративні елементи, як лінійки, застосовуються в будь-яких випадках: для виділення добірки, відокремлення текстових колонок, підкреслення прізвища автора, розмежування окремих матеріалів.

Роль елементів оформлення у газеті надзвичайно різноманітна. Вона визначається тими значеннєвими, функціональними, архітектонічними, композиційними, конструктивними й іншими зв'язками, завдяки яким одна газета відрізняється від інших. Титульний шрифт, наприклад, використовується для набору заголовків (функція), виділяє їх (призначення), характеризується кеглем, накресленням і малюнком. Лінійки використовуються для виділення, відокремлення або об`єднання інших елементів і характеризуються малюнком та товщиною.

Складові газети відрізняються від елементів інших видів друкованих видань через характерні риси газетного видання: формат, розміщення на одній сторінці великої кількості різнорідних матеріалів, групування їх у добірки, поділ на колонки (іноді різної ширини), наявність самостійних зображальних матеріалів тощо. "Первісні елементи газетної форми - формат, обсяг, колонки. Вони відрізняють газетну форму від форми всіх інших творів друку, періодичних і неперіодичних (журнали, книги, бюлетені, альбоми тощо). Основною фізичною межею і мірою для частин газетного змісту - матеріалів, рубрик, розділів - служать полоси і колонки".

Хоча самі елементи оформлення є постійними для будь-якої газети, проте їхня структура, функції й сполучення один з одним для кожної газети моделюються індивідуально. Це залежить насамперед від структури інформаційного матеріалу, видання в цілому.

Формування архітектоніки газети здійснюється на основі якостей, властивих елементам оформлення (поділ газети на рубрики, тематичні сторінки, виділення в окремий блок коротких інформаційних повідомлень, виділення початку або закінчення текстів, утворення складених зображальних матеріалів) для зручності користування виданням.

Таким чином, традиційні елементи оформлення стають показниками складних зв'язків, які об'єднують усі компоненти видання. Зв'язки (значеннєві, архітектонічні, функціональні, композиційні, конструктивні) - це та незмінна основа, на якій базується видання. Саме вони надають сторінкам такі якості, завдяки яким їх називають "оркестром різних інструментів"; вони вимагають поділу великих матеріалів на частини, що вміщують на різних сторінках, використання цитат, резюме, виділення окремих матеріалів титульними шрифтами та розташування їх над ілюстративним матеріалом тощо. Аналіз відношень різноманітних типів зв'язків елементів усередині твору В. М. Ляхов уважав найактуальнішим завданням теорії композиції.

При поділі елементів за ступенем складності користуються такими ознаками, як смисл, функціональне призначення, структура. Наприклад, група рядків, абзац, сторінка набору, блок сторінок, рубрика, сторінка з ілюстраціями або текст без ілюстрацій, заголовок, ініціал, колонтитул, проміжок. В. М. Ляхов ілюструє "різнорідність" елементів такою тезою: "У третьому ярусі знаходяться найпростіші елементи, що складають і організують матеріальне "тіло" книги. Це - різноманітні знаки писемності, окремі елементи блокової конструкції (сторінки, плетіння, форзац тощо)...".

Виділення груп елементів оформлення грунтується на поділі їх за ступенем складності на кілька рівнів. До нижчого рівня відносять елементарні складові або найпростіше групування елементів одного або двох видів: літери, пробіли, лінійки тощо.

Поєднання цих найпростіших елементів утворює новий елемент, який належить до наступного за ступенем складності рівня: текстовий рядок, заголовки, зображення тощо. Наприклад, текстовий рядок можна розглядати як сукупність текстового або заголовного шрифту і пробілів, обмеження матеріалу рамкою - як сполучення лінійок і пробілів.

Більш високий рівень складності об'єднує елементи з кількома загальними, однаковими ознаками і характеристиками. Наприклад, текстовий та титульний шрифти разом утворюють такий узагальнений елемент, як шрифтовий; лінійки та прикраси у поєднанні можна віднести до декоративних (службових) елементів; сукупність текстових рядків, пробільних елементів (міжрядкових, міжколонкових, поля), лінійок (як елементів виділення або відокремлення), заголовків утворює такі елементи, як колонки, добірки, колонтитули тощо.

Таку складену форму об'єднання елементів оформлення, яка забезпечує цілісність, архітектонічність газетної сторінки та видання в цілому можна назвати комплексом. Прикладом об'єднання подібного рівня можна назвати заголовний комплекс, до складу якого входять різнохарактерні за призначенням (і, відповідно, за розмірами та іншими характеристиками) елементи (титульний шрифт, лінійки, зображальні, пробільні елементи).

Як уже зазначалося, майже всі елементи оформлення багатофункціональні, призначення одного й того самого елемента досить широке. Наприклад, лінійки можуть виділяти, відокремлювати, групувати, зсувати зоровий центр. Саме багатофункціональність елементів оформлення, вважав В. М. Ляхов, перетворює видання на структурне явище, а модель (композиційно-графічне моделювання) розкриває зв'язки між елементами. Архітектоніка газети стає показником гармонійного сполучення елементів значеннєвими, функціональними і іншими зв'язками. Правильне розуміння композиції й архітектоніки газети залежить від слушності розуміння її структурної організації.