Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

ДНУ ім. О. Гончара

Факультет систем і засобів масових комунікацій

Кафедра видавничої справи та міжкультурної комунікації

Контрольна робота

Дитяча література як об'єкт видання

Виконала:

Студентка ЗР-08-1

Правдюкова А. А.

Перевірила:

Доцент Терханова О. В.

м. Дніпропетровськ-2010

Дитяча література за своїм змістом і оформленням

дитяча література читання освітній

Ці книжки виготовляються в залежності від віку дитини для якої вони призначені.

Російські вчені-педагоги дослідивши та врахувавши усі моменти пов'язані з дитячими потребами виділили основні вікові групи, відповідно до яких необхідно виготовляти книжки:

1) Діти від 1,5 до 3 років

Книжки для дітей цього віку бажано виготовляти з товстого картону як обкладинку так і сторінки), це захистить її від механічного пошкодження. Наявні прості стилізовані ілюстрації яскравих кольорів з чіткими лініями. Формат книжок будь-який, але надається перевага невеликим форматам. Текст друкують великими літерами у малій кількості.

2) Діти віком від 4 до 6 років

Для таких дітей виготовляють книжки в палітурках або в м'яких обкладинках. Згідно цього віку книжки більше навантажені текстом, а ілюстрації прості, але реалістичні з чистими лініями і зрозумілим малюнком.

3) Діти віком від 6 до 9 років

У книжках для дітей цього віку увагу приділяють малюнкам з повчальним смислом чи підтекстом. Враховуючи початок навчання таких дітей, в оформлення книги додають складніші елементи, наприклад, елементи довідково-допоміжного апарату (зміст, анотація) та науково-довідкового апарату (передмова автора або вступна стаття). Наявні колонцифри та колон лінійки, яких не було у перших варіантах.

Дитяча література є складовою літературознавчої науки й водночас однією із філологічних дисциплін, що вивчаються у вищих педагогічних навчальних закладах. Як навчальна дисципліна вона має на меті вивчення історії літератури, що адресована дітям, а також літератури, що від початку дітям не призначалася, проте згодом увійшла в коло дитячого читання. Науковці часто підкреслюють нерівноправне становище дитячої літератури, наголошуючи на тому, що естетично марґіналізована з моменту виникнення, вона лише прокладає собі дорогу до художнього самозатвердження.

Вивчення історії і теорії дитячої літератури стикається з рядом проблем, що залишилися у спадок від попередніх етапів науково-викладацької практики та виникли в нових історичних умовах. Саме вони і є предметом розгляду в даній розвідці, а її метою - з'ясувати місце поняття “дитяча література” в теоретико-літературному дискурсі та спроможність сучасного літературознавства визначити його іманентні ознаки.

Найрепрезентативніші джерела пропонують нам низку семантичних дублетів: “дитяча література”, “література для дітей”, “література для дітей та юнацтва”, “література дитячого кола читання”. Крім того, основна увага в цих визначеннях зосереджена на комунікативному розумінні природи цього явища, що, на жаль, не дає можливості усвідомити специфіку художнього коду, зрозуміти природу естетичної конвенційності дитячої літератури (“Література для дітей - художні, науково-популярні та публіцистичні твори, написані письменниками безпосередньо для молодшого читача різних вікових категорій, починаючи з дошкільнят“ 'Дитяча література -література, творена безпосередньо дітьми” . Безперечно, “дитяча література” і “література дитячого кола читання” - поняття не тотожні, оскільки останнє, з одного боку, включає, крім дитячої художньої літератури, власне педагогічну та навчально-педагогічну літературу, а з іншого боку, жанри, котрі первісно “дитячими” і не вважались, і насправді такими не були. Тут необхідно зупинитися ще на одному важливому термінологічному протиріччі. Поняття “література для дітей” і “література про дітей” часто вживаються як синонімічні, хоча насправді такими не є. Художня література про дитинство включає в себе і твори про дітей, звернені до дитини. Разом з тим дитяча література не вичерпується творами про дітей. У дитячу літературу входить значне коло творів, адресованих дітям, що не мають героєм дитину.

Одностайної думки щодо об'єктивних критеріїв виділення дитячої літератури із літератури взагалі до цього часу немає. Її існування (і теоретично, і практично), як правило, визнається de facto. Окремі літературознавці не виділяють цього поняття, наполягаючи на спільних естетичних властивостях. Існує думка, що дитяча література - це різновид масової літератури з невисоким художнім рівнем.

Усе ж домінує протилежний погляд, згідно з яким дитяча література - окремий, специфічний тип літератури. Але, на жаль, сьогодні ще відсутня методологічна база й термінологічний інструментарій щодо побудови теорії дитячої літератури. У попередні десятиліття пошук методологічних опір вівся переважно в педагогіці й соціології, в психології і психоаналізі. Ніколаєва С. зокрема зазначає, що “Принципова відмінність між дослідженнями з дитячої літератури й загальним літературно-критичним дискурсом полягає в тому, що коли “доросла” література вивчалась у її відношенні до філософії, історії ідей та естетики, дитячу літературу завжди відносили до виховання” [4, 7].

Педагогічний підхід до дитячої літератури розглядає її в основному як допоміжний засіб у навчанні й вихованні дітей. Іванюк С., наприклад, стверджує, що “саме педагогічною спрямованістю, дидактизмом цей різновид художньої літератури відрізняється від інших” [5, 176]. Сьогодні “літературний дидактизм” відійшов у минуле в розвитку дитячої літератури, хоча дидактичний критерій ще й зараз претендує на роль одного з провідних. Звичайно, письменники при написанні творів спираються на свої уявлення про світ, життєвий досвід, широкі зв'язки з реальністю (це підкреслюють і критики, і теоретики), проте література не повинна брати на себе роль морального проповідника, оскільки це повністю суперечність сучасним підходам до художньої творчості.

Психологічний підхід до дитячої літератури вважає специфічними особливості реципієнта, обумовлені його віком, або природу авторського таланту. У зв'язку з цим Ірина Чернявська стверджує, що “Естетичні особливості дитячої літератури диктуються самою природою дитини” [6, 15]. Іншої думки Валентина Бавіна. Дослідниця, зокрема, зазначає: “Коли ми відстоюємо право дитячої літератури на самостійне й рівноправне існування серед інших видів художньої літератури, ми ведемо мову не про призначення, а про природу художньої обдарованості її творців. Саме це відрізняє її від інших видів літератури й саме це робить її особливою, відмінною від інших книг в очах дитини”.

Безумовно, письменницька майстерність, уміння знаходити спільну мову з дитячою аудиторією відіграють велику роль в успіхові дитячої книги, проте необхідне ще й глибоке, різноаспектне пізнання дитячого світу.

Останнім часом в Україні з'явилась низка цікавих робіт, що зачіпають теоретичні проблеми дитячої літератури (йдеться зокрема про працю Славової М. “Попелюшка чи принцеса? Теоретичні моделі дитячої літератури” та Папуші О. “Дитяча література як маргінєс літературознавчої теорії; До проблеми конституювання об'єктів наукового дискурсу”). Спираючись на здобутки зарубіжних учених, вони намагаються окреслити поняття “дитяча література” у філологічному аспекті.

М. Славова - дослідниця болгарської дитячої літератури - стверджує, що віковий критерій у дитячій літературі моделює особливий тип естетичної комунікації між письменником (доросла людина) і реципієнтом (дитина), коли дорослий актуалізує дитяче в собі і прагне творчої реалізації через дитячий код, а дитина стає “співавтором” з вирішальним голосом при виборі репертуару і стратегій тексту, що забезпечують його “потенціал сприйняття”. Позиція дитини в тексті простежується за допомогою “рольових ігор” автора, а позиція дорослого - використанням дитячого досвіду й формуванням художнього образу на підставі уявлень письменника про дитяче бачення світу .Цей “дитячий аспект” і визначає протоестетичну специфіку дитячої літератури.

О. Папуша називає дитячу літературу типовим естетичним предикатом, вважаючи її, з одного боку, назвою реальної форми літературного буття, з іншого - ціннісним судженням, метамовною фігурою:

§ етимологічною (опірне слово вимагає літературознавчого контексту);

§ кондиційною (якісна визначеність узалежнюється від соціальної природи явища як процесу і продукту суспільної комунікації, що загалом включене в широку антропологічну перспективу культурної трансляції досвіду, однак під дією повсякденних стереотипів редукується до проекту “педагогічного монологу” засобами художнього слова, де дитина - об'єкт впливу, а не суб'єкт розвитку);

§ маргінальною (потребує додаткового обґрунтування та нових, ще невідрефлексованих координат) .

Таким чином, у сучасній метамові, що описує дитячу літературу, функціоналізовані такі соціокультурні категорії: “тип культури - типестетичної свідомості”, “висока - масова культура”, “література - не література”, “літературне буття - буття книги”. Вони показують еклектику категоріального апарату співдружності наук у галузі дитячої літератури, тобто категоріального апарату інтердисциплінарного підходу.

Література для дітей має свою специфіку, але й підкоряється законам, що поширюються на словесність взагалі. Поліфункціональність закладена в самій природі слова, проте різні культурно-історичні епохи з багатьох функцій висувають на перше місце то одні, то інші. Особливість нашої епохи полягає в тому, що на літературу як одне з найдавніших мистецтв мають потужний вплив інформаційні системи - телебачення, комп'ютер.

Педагоги, керівники дитячого читання на перше місце ставлять виховну та освітню функції, що є першоосновою будь-якого навчання.

Актуалізація комунікативної функції привертає юного читача до книги, допомагає краще зрозуміти себе, навчає висловлювати свої думки та почуття.

Безперечно, виховання естетичного смаку, почуття прекрасного, розуміння істинного в художній словесності - завдання класичної дитячої літератури. Надзвичайно важливо це за умови насичення інформаційного простору псевдохудожньою літературою. Тому першорядного значення набуває естетична функція літератури як мистецтва слова.

Посилює кожну з вище зазначених функцій гедоністична (функція насолодження, задоволення). Виділення її як самостійної дозволяє і керівників читання фіксувати в художньому творі “складові”, що дозволяють досягти евристичного ефекту. Без урахування цієї функції дитина з часом втратить інтерес до читання.

Ще одна функція дитячої літератури - риторична. Дитина під час читання насолоджується твором і мимохіть стає співавтором письменника. Історія літератури має багато прикладів, як враження від читання, отримані в дитинстві, ставали поштовхом до власної творчості. Не випадково видатні педагоги знаходили взаємну залежність між процесом навчання грамоті та дитячою творчістю. На шляху від прочитаного твору до власної творчості лежить велика робота.

Погляди на дитячу літературу, отже, рухаються в напрямі філології й педагогіки, психології й соціології. Але уміння бачити цю дисципліну методологічно цікавою залишається сьогодні проблемою академічної науки в цілому. Якщо в США, Канаді, Германії, Франції робляться спроби її поступового подолання, то в Україні, на жаль, ця галузь залишається фактично нерозробленою. Так, описовий, поверховий характер мають літературознавчі дослідження творів для дітей (В. Костюченко “Українська радянська література для дітей. Літературно-критична хроніка”, С. Іванюк “Адресат - майбутнє. Герой і концепція адресата української радянської прози для дітей (1917-1941)”). У 1992 та 1999 роках видані хрестоматії дитячої української літератури, укладені за історичним принципом. Але вони не зосереджуються на специфіці курсу, а дають можливість лише простежити етапи розвитку української літератури для дітей

Отже, дитяча література - це світ художніх творів про те, що таке і хто така дитина, що таке її мікрокосм, і що таке її макрокосм, тобто все, що її оточує. Вона є органічною складовою загальної літератури зі всіма притаманними їй властивостями, при цьому орієнтованою на інтереси читача-дитини. Дитяча література має художню специфіку, адекватну дитячій психології. Найважливіші функції цієї літератури - давати дитині естетичну насолоду і сприяти формуванню її особистості.

Поняття “коло дитячого читання” є досить визначеним у сучасній методиці, під ним розуміють розмаїття “творів, які читають (слухають читання) і сприймають діти... У коло дитячого читання входять фольклор, дитяча література, книги, які перейшли в дитяче читання, дитяча творчість, дитячі газети і журнали”.

Коло дитячого читання явище рухоме й піддається різноманітним змінам у залежності від стану дитячої літератури й дитячого читання, вікових та індивідуальних особливостей дитини, від суспільних потреб і педагогічних настанов. Розвиток літератури припускає, що частина творів переходить зі століття в століття, складаючи ядро класичного дитячого читання, а частина залишається у своєму часі. Коло дитячого читання становлять твори, створені для дітей і твори загальної літератури, які історично ввійшли в коло дитячого читання. Його основа - найкращі твори усної народної творчості й літератури (класична й сучасна вітчизняна література, загальносвітова класика, видатні зразки зарубіжної літератури в перекладах, переказах і мовою оригіналу).

Коло дитячого читання регулюється рекомендаційною бібліографією, яка розставляє певні акценти, пов'язані із соціально-тимчасовими особливостями. Тому існує поняття “коло читання сучасної дитини” - соціально й історично задане для свого часу коло читання.

Школа не ставить завдання представити учню все сучасне коло читання.

Серед її завдань:

- створення в дитини уявлень про розмаїття світу книжок за

тематикою, авторському складу, жанрами, кількістю видань і т.д.

- формування мінімального рівня начитаності, достатнього для

орієнтування в різноманітних джерелах інформації.

- допомога дітям в усвідомленні своїх читацьких можливостей, переваг,

інтересів, у реалізації й розвитку їх за допомогою книги.

Саме ці завдання обумовлюють введення поняття “коло навчального читання молодшого школяра”. Воно визначається в державних програмах з читання й з позакласного читання і реалізується в підручниках з читання, в

плануванні й методичних посібниках для вчителів.

У навчальних книгах представлений мінімально обмежений набір творів, з урахуванням певної морально-естетичного завдання. Ці твори дозволяють учням опанувати читацькими уміннями в обсязі, заданому програмою, і одержати досвід читання творів різних за жанром, авторському складу, які представляють різні епохи.

У сучасних педагогічних словниках поки що відсутнє поняття “читацький кругозір”, хоча реально воно використовується в педагогічній практиці.

Спираючись на загальне визначення кругозору (за С.Гончаренком), під читацьким кругозором розуміємо уявлення, поняття та фактичні відомості про літературу, літературні твори, доступні учням на кожному етапі їх розумового розвитку.

Якщо коло дитячого читання - це об'єктивне явище, то читацький кругозір - це особистісне, властиве конкретному читачеві. Коло дитячого читання і читацький кругозір можуть не співпадати. До читацького кругозору можуть входити і книжки, які не призначені для дітей і не входять до кола дитячого читання (наприклад, фантастична література для дорослих).

Протягом навчання студенти повинні отримати системні знання щодо кола дитячого читання. При цьому треба врахувати, що, наприклад, для Слобожанщини характерна двомовність. У Харкові, за даними міського управління освіти, кількість шкіл з українською мовою навчання дорівнює кількості шкіл з російською, що необхідно врахувати в курсі “Дитячої літератури” для якісної підготовки фахівців.

Коло навчального читання, зафіксоване в підручниках з читання, допомагає зорієнтувати студентів у матеріалі для першочергового вивчення.

Про статус сучасної української дитячої літератури

В порівнянні з минулими десятиліттями репертуар та тиражі української літератури для дітей значно звузились (крім фольклору). Це, звичайно, негативно відображається на задоволенні читацьких запитів.

Покоління, що підростає, повинно мати своїх героїв, казкових, мультиплікаційних. Тих у яких воно може вчитися, яких матиме за приклад поведінки, принципів життя.

Невже збідніли творчі інтереси українських дитячих письменників? Чи потрібні інші підходи до книговидавничої політики?

В Україні книжки для дітей спільно з авторами створюють 250 видавництв. Зареєстровано 400 періодичних видань, що мали б друкувати твори для дітей. Але ніхто з них не досліджує, не відстежує літературного процесу.

У радянські часи за публікаціями у журналах “Малятко”, “Барвінок” формували цікавий і потрібний літературний щорічник “Дванадцять місяців”. На сторінки щорічника потрапляли найцікавіші твори. На жаль, таке потрібне видання, “пішло на дно”.

Близько чотирьох десятків дитячих видань - здавалося б, більш ніж достатньо, щоб задовольнити будь-чиї смаки, вподобання та фінансові можливості. Але придивившись більш пильно, можна помітити, що не менше 90 відсотків яскравого й барвистого "читва" більш скидається на яскраві картинки: грубуватий дизайн, псевдоукраїнська лексика, ріжуча ніжне дитяче око кольорова гама й занадто дрібний шрифт. На жаль, у нашій державі досі не існує комісії, яка б слідкувала за дотриманням гігієнічних, естетичних та педагогічних норм щодо дитячої періодики.

То де ж повинна висвітлюватися літературна критика, що тримає в полі зору тенденції розвитку дитячого підрозділу української літератури?

У вищих навчальних закладах немає навіть окремих кафедр дитячої літератури -- їх приєднано до інших. А як же тоді захист дисертацій з дитячої літератури?

Дитяча література може бути високоприбутковою -- потрібна лише увага видавців, держави до майстрів слова. Назріла потреба створити товариство з науково-методичним часописом, яке об'єднало б письменників, видавців, педагогів для порятунку й розквіту дитячої літератури.

В Україні за всю історю від Київської Русі й донині навіть часопису щодо книговидання для дітей не було ("Весняні обрї" та "Література. Діти. Час" - щорічні збірники, а не часописи; а сучасні "Дитячі бібліотеки України" та "Шкільна бібліотека" - фахові вузько-спеціалізовані видання з бібліотечної справи).

Але доки такого спеціалізованого часопису нема, могли би прийти на допомогу журнали -- “Дніпро”, “Дзвін”, “Кур'єр Кривбасу”, “Березіль”. Було б добре, якби там запрацювали дитячі сторіночки, де не лише оспівували б сонце-віконце, а й друкували аналітичні матеріали. Було б непогано, якби дитячі письменники розповідали про принади дитячої літератури студентам відділення літературної творчості Національного університету. Адже можуть багато розповісти про тонкощі письменницького ремесла Всеволод Нестайко, Борис Комар, Михайло Слабошпицький, Анатолій Качан. Потрібна всеукраїнська дитяча газета, потрібен тісніший контакт з міністерствами культури та освіти. Бо ж справа спільна, а ось порозуміння між нами бракує.

Кандидат історичних наук, яка 20 років займалася науковою діяльністю в галузі книговидання для дітей, Наталя Марченко ратує за створення науково-методичного видання часопису.

„Літературно-критичне видання часопису - мертвонароджена дитина. На даний час автори й не критики можуть навіть гідно заповнити відведені на дитячу літературу сторінки в уже існуючих виданнях. Тому, власне, ті сторінки й зникли.

Саме створення науково-методичного видання з ваківським грифом (філологія, історія, мистецтвознасвтво), яке дасть змогу повернути обличчям до книговидання для дітей, науковців, дасть змогу винести на світ читача незаангажовану грунтовну критику, відродити написання статей в жанр "життя творчість" щодо письменників для дітей, продовжити розмову про теоретичні та прикладні проблеми самого тексту для дітей. Дозволить ввійти в міжнародну спільноту, де в кожній європейській країні є як не інститут дитячого читання, то хоч асоціація вчених, що переймаються цими питаннями.

Коло зацікавлених, хай по крапельці, але буде формуватися.”

Як би не критикували літературу радянських часів через її ідейну спрямованість, та підґрунтя все-таки там було міцне і гідне. Кожен твір, що входив до підручника літератури, був детально вивчений, проаналізований, відредагований. Так, там була велика цензура і твори, що були замовлені у відомих дитячих письменників, були скрупульозно порізані та перероблені, перш ніж увійшли до хрестоматії. Проте влада виділяла значні кошти на цю справу, найкращих фахівців, створювала ради та комітети по дослідженню дитячої літератури. Мабуть чітко розуміли урядовці, яке велике значення мають твори, на яких ростуть діти. І хто з них потім виросте.

Нажаль, таке враження, що зараз це питання останнє у черзі важливих питань держави. Але ж на вихованні дітей не можна заощаджувати.

Великий вклад у висвітлення питання дослідження дитячої літератури та розміру проблеми, що назріла, внесла авторка, університетський викладач з 30-річним досвідом викладання теорії та історії дитячої літератури, яка останнім часом працює лектором болгарської мови і літератури у Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка, Україна - М.Славова у своїх працях. Зокрема, у книзі „Попелюшка літератури”.

Починаючи свою книгу про дитячу літературу з "вічних" та загальних проблем, М. Славова завершує її проблемами сьогодення. Сучасний стан української дитячої літератури - проблема не стільки художня, скільки соціальна. Плачевний статус дитячої книги, який ми спостерігаємо сьогодні, вже відчувається, а надалі він ще більше відобразиться на духовному стані майбутніх поколінь.

Загалом в українській літературі для дітей сьогодні є величезні проблеми. Маємо дуже багато дитячих письменників, але дуже мало книжок, які можна було б радити сучасній дитині. Свого часу була гарна книжка Оксани Іваненко «Сандалики, повна швидкість!», «Великі очі», «Лісові казки». Твір «Сіроманець» Вінграновського і сьогодні нічого не втратив - це повість, яка може бути перевидана і з задоволенням прочитана нашими дітьми. Це твори Григора Тютюнника, Дмитра Павличка. Була розкішна книжечка Ліни Костенко «Вірші для дітей». Де вони зараз? Чому не перевидаються?

Що ж відбувається? Занепад системи підготовки дитячих видань, методики, дослідження цієї галузі.

Таке враження, що дітей вигнали на вулицю. Ростіть як собі знаєте...

А що виросте? Яке покоління? На яких ідеалах, героях? Державі до цього, як бачимо, байдуже.

Сьогодні світова дитяча література переживає справжній ренесанс. Гаррі Поттер ось уже скільки років підкоряє серця юних читачів. У Великобританії у п'ятірці найкращих письменників -- троє дитячих. Громадяни Росії більш як півстоліття навстоячки виспівують слова, написані дитячим поетом. У Швеції мало який письменник наважиться стати поруч з Астрід Ліндгрен та Туве Янссон. І зрозуміло, чому скрізь до дитячого письменника ставляться, як до дорослого, тільки ще краще. Адже в тих країнах підростаюче покоління перебуває в центрі уваги суспільства.

Лише в нас усе, не як у людей. Дитяча література практично відділена від держави. Та й від своїх же “дорослих” колег доводиться чути зневажливе: “дитяча література? Це ж примітив на рівні “сонце-віконце”! Таким “цінителям” не зайве нагадати, що в українській дитячій літературі працювали Микола Вінграновський, Григір Тютюнник, Євген Гуцало, Василь Близнець, Дмитро Білоус, Всеволод Нестайко, Анатолій Костецький, Віктор Кава, завдяки яким вона досягла висот воістину “срібного віку”.

Українські літературні керманичі пішли іншим шляхом. Шевченківський комітет анулював номінацію “Література для дітей”. На письменницьких форумах заявляють, що дитячої літератури в нас немає, наче про звичайну справу. Дійшло до того, що комісію з питань дитячої літератури керівництво письменницької Спілки ліквідувало.

Найсумніше, що такому ставленню сприяють самі дитячі письменники або ті, хто себе такими вважає. 90 відсотків з них не мають ані найменшого уявлення про роль і значення дитячої літератури в суспільстві, не кажучи вже про якісь секрети літературної праці. Якщо пройтися школами, зазирнути у бібліотеки -- там безліч графоманських опусів, що їх нав'язали сьогоднішні автори. І вчителі мусять пропонувати їх учням, бо іншого немає. Тож виникає думка, що саме ця макулатура і є справжньою літературою для дітей. Якщо спробувати виправити становище, ті ж самопальні автори одразу здіймають крик: а хто уповноважував вас судити, що в літературі добре, а що погано? І на відповідь, що справжній літературний твір повинен мати ритм і риму, що він розвивається згідно з відповідними законами жанру, заявляють: це позавчорашній день, сьогодні література зовсім інша!

Дитяча література -- жанр специфічний. Дехто навіть стверджує, що ті, в кого бракує уяви, йдуть в дорослу літературу, а в кого вона є -- залишаються в дитячій.

Та якщо віднадити юного читача від його ж літератури, від гри, фантазії, казки, -- тим самим нищиться читач взагалі. Бо той, хто не звик до читання змалечку, не читатиме і дорослим. А це призведе до деградації української нації.

Письменник повинен підняти планку вимог до себе. Йому слід пам'ятати, що головне в творчості -- смак і прагнення самоудосконалюватися. І що більше у нас буде яскравих, неординарних, в доброму розумінні агресивних дитячих письменників -- тим краще й для самої дитячої літератури, а отже, й для читача.

У дитячої літератури є два могутні крила: історія і фольклор. Наша історія не гірша за французьку чи англійську, не кажучи вже про американську або російську. Згадаймо про поразку перського царя Дарія в наших причорноморських степах, про героїку княжої доби, про Грюнвальдську битву, про Сині Води, згадаймо бодай про наше славне козацтво! Які постаті, які події, які пристрасті все ще чекають на біографів та художників! До речі, дехто вже скористався з цього. Наприклад, всесвітньо відомий говардівський варвар Конан-завойовник родом з Кіммерії, себто протоукраїнець. А ми, на жаль, все ще мовчимо.

Український фольклор теж нічим не поступається творчості найдавніших народів планети. Як цю скарбницю використовують наші дитячі письменники? Майже ніяк. Сліпо снуючи за модним нині у світі напрямом “фентезі”, вони без особливого успіху сушать свої мізки над створенням всіляких абстрактних, аморфних створіннячок, які не приносять слави ні собі, ні своїм творцям. Вони забули, або ще й не втямили, що шлях до європейського визнання народжується лише на національному ґрунті.

Настала пора для об'єднання дитячих письменників, художників та видавців -- усіх тих, хто дбає про духовний рівень підростаючого покоління. Заради цього покоління. Щоб дитина не росла на вулиці. Щоб була доглянута та вихована. Потрібно, щоб хтось зайнявся нею. Забрав з вулиці.

Література

1. Програма курсу “Дитяча література” для студентів філологічних спеціальностей / Укладач Р.Є. Стаднійчук. - К., 1994.

2. Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром'як, Ю.І. Ковалів та ін. - К, 1997.

3. Кіліченко Н.Л. Українська дитяча література: Навчальний посібник. - К., 1988.

4. Славова М. Золушка или принцесса? Теоретические модели детской литературы // Славова М. Волшебпое зеркало детства. - К., 2002. - С. 5-14.

5. Іванюк С. Випробування дитинством // Сучасність. - 1992. - №3. - С. 173-177.

6. Чернявская И. Каких доказательств требует аксиома? // Детская литература. - 1972. - №7. - С. 12-16.

7. Бавина В. А все-таки она вертится... // Детская литература. - 1972. - №8. - С. 20-23.

8. Гончаренко С. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997.- 376с.

9. Гриценко З.А. Детская литература. Методика приобщения детей к чтению.

М.: Изд. центр «Академия», 2004. - 320с.

10. Патрикеєва О. Практична спрямованість знань, умінь і навичок молодших школярів: всеукраїнський моніторинг навчальних досягнень учнів початкової школи (2 та 3 класи) з математики, української мови, читання

(2001-2004 рр.) // Моніторинг якості освіти: Становлення та розвиток в

Україні: Рекомендації з освітньої політики. - К.: МОН України, 2004. -

С.79-96.

Размещено на Allbest.ru