Розвиток видавничої справи в Україні за часів Центральної Ради

Розвиток видавничої справи в Україні за часів Центральної Ради

Казимир Возьний

Відродження української державності на зламі другого тисячоліття відкрило перед науковцями широкі можливості для вивчення, аналізу та усвідомлення тих історичних подій і фактів, які протягом тривалого періоду з відомих причин були «білими плямами» в історії українського народу. До числа маловідомих певною мірою можемо віднести діяльність Центральної Ради. Особливо це стосується її культуротворчої діяльності в цілому і видавничої справи зокрема, як одного з найдієвіших засобів культурного відродження народу і його національної самосвідомості.

Концептуальні віхи своєї культуротворчої діяльності Центральна Рада визначила у відозві до українського народу від 22 березня 1917 року, а також у резолюції Українського національного конгресу в квітні 1917 p. Згадані документи у числі пріоритетних напрямів державотворчого процесу визначали відродження української мови, створення національних освітніх закладів, а також збільшення кількості українських газет, журналів, художньої і навчальної літератури. Україна відчувала руйнівні (відчуває і досі) наслідки російської великодержавної шовіністичної політики. Так, сумнозвісний циркуляр царського міністра внутрішніх справ П.Валуєва (1863 р.) та Емський указ імператора Олександра II (1876 р.) практично заборонили українську мову. Це призвело до того, що на початок 1917 року із загального числа українців (35 млн.) більше 75 відсотків не вміли читати.

Керівництво Центральної Ради (М. Грушевський, І. Стешенко та ін.) прекрасно розуміло, що необхідною умовою національно-культурного відродження нації є налагодження видавничої справи в Україні. В першу чергу це стосувалося видання підручників та іншої літератури українською мовою, а також створення та реорганізації мережі публічних й інших бібліотек. У зв`язку з цим потрібно віддати належне Центральній Раді, хоча вирішення питань, пов`язаних з налагодженням національної видавничої справи, було ускладнено рядом обтяжливих обставин:

по-перше, для цього з точки зору історії було відведено надзвичайно мізерний період часу (березень 1917 - квітень 1918 pp.);

по-друге, в Україні та за її межами на той час було дуже багато сил, які всіма доступними засобами чинили опір усій справі національно-культурного відродження;

по-третє, налагодження національної видавничої справи вимагало досить великих коштів, яких у Центральної Ради практично не було. У більшості видавництв того часу не було українського шрифту, друкарських машин, паперу і т. ін.

Між тим, зроблено було надзвичайно багато. Вже у березні - квітні 1917 р. за клопотанням і з допомогою уряду видавництво «Дитяча хата» розпочало випуск масової літератури для дітей. У той же час Товариство шкільної освіти підготувало до друку для українських шкіл підручники з граматики, географії, історії, правознавства, посібники для вчителів з методики ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Особливого розквіту видавнича справа досягнула вже у 1918 році. Так, якщо у 1917 році нараховувалося 78 видавництв, то вже через рік їх було 104. У цей період розвивалися як приватні (А. Кащенко, Кревенюк, Череповський та ін.), так і державні видавництва. З числа заснованих раніше почали інтенсивно працювати такі видавництва, як «Дзвін», «Криниця», «Вік», «Час», а з новіших - «Вернигора», «Серп і молот» та ін. З-поміж інших видавництв відзначалися київські видавництва «Всеувито» (Всеукраїнське Видавниче Товариство Вчителів), «Українська школа», «Дніпросоюз» і «Сяйво»; «Друкар» та «Союз» (Харків); «Промінь» (Сміла); «Народний Стяг» та «Селянська Самоосвіта» (Одеса); «Педагогічне Бюро Народної Управи та Спілки Споживчих Товариств» (Полтава) і т. ін. Чимало видавництв було утворено при «Просвітах» і різних громадських чи кооперативних товариствах. Загалом в Україні на той час було сформовано біля 30 великих видавничих осередків. Найбільше видавництв було у Києві (близько 40), Катеринославі - 6, Одесі - 5.

Влітку 1917 року всі видавництва і друкарні України («Січ», «Шлях», «Слово», «Череповський» та ін.) масовими тиражами випустили сотні найменувань навчально-методичної, художньої, технічної, історичної та іншої літератури українською мовою.

Поряд з виданням навчальної літератури друкували твори класиків української літератури Т. Шевченка, Л. Українки, І. Котляревського, І. Франка, І. Нечуй-Левицького, В. Стефаника, М. Коцюбинського, П. Грабовського та ін. У цей історичний період вийшли з друку збірки поезій молодих українських поетів: О. Олеся «З журбою радість обнялася», М. Кононенка «Хвилі», М. Шаповала «Лісові ритми». Публікували також твори відомих прозаїків Б. Грінченка «На розпутті», «Серед темної ночі», «Брат на брата»; С. Чикаленка «Вони перемогли». Почали виходити з друку шедеври класиків світової літератури таких, як Г. Мопассан, Д. Лондон, О. Бальзак, а також ряд суспільно-політичних та історичних творів М. Драгоманова, М. Грушевського, Б. Грінченка, О. Білоусенка, І. Огієнка, М. Левицького та ін.

Серед історичних творів першість утримували видання праць М. Грушевського («Ілюстрована історія України», «Всесвітня історія в короткому огляді (XIII - XVI ct.)», «З політичного життя старої України (період з XIII по XVIII ст.)», «Про старі часи в Україні», «Звідки пішло українство», «Про українську мову», «Якої ми хочемо автономії» та ін.). Окрім того, великою популярністю користувалися розвідки В. Пічети «Про прилучення України до Москви», Б. Грінченка «І. Виговський», М. Комаря «Запорізькі вольності», В. Антоновича «Про козацькі часи в Україні», А. Кащенка «Зруйноване гніздо» і т. ін. Друкували біографічні матеріали та мемуаристичні дослідження про М. Драгоманова, Т. Шевченка, М. Коцюбинського, І. Франка, Б. Хмельницького, П. Орлика, І. Мазепу; ряд творів полемічного характеру (Б. Грінченка «Листи з України Наддніпрянської», П. Стебницького «Українська справа», праці М. Драгоманова, в яких розглянуті питання економічного і державотворчого розвитку; національні проблеми).

Загалом про стан розвитку видавничої справи в Україні за часів Центральної Ради можна судити з історико-статистичних матеріалів періоду 1917 - 1923 pp. (табл. 1).

Таблиця 1.

Обсяги і динаміка видавничої діяльності на Центральній і Східній Україні у 1917 - 1923 pp.

Як видно з таблиці 1, у 1918 році в Україні вийшло 1526 найменувань книжок, з яких більше 70 відсотків було надруковано українською мовою, в той час, як у 1923 році число книжок, виданих українською мовою, становло лише 385 найменувань, або 15,6 відсотка від загальної їх чисельності. Вже до зими 1917 року за безпосередньої участі Центральної Ради було засновано близько 80 нових українських газет і журналів, видано близько 680 найменувань навчальної, історичної, суспільно-політичної, художньої, технічної та іншої літератури, що, безперечно, зробило вагомий внесок у загальну справу формування національно цілісної доктрини українського державотворчого процесу.