диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади- ревкомів і комбідів;

націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

загальна трудова повинність;

карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам- більше);

запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Важливе значення більшовики надавали пресі. Періодичні видання більшовицьких комітетів і організацій, рад робітничих, солдатських і селянських депутатів: "Більшовик" (Вінниця), "Більшовик" (Київ), "Більшовик" (Одеса), "Більшовик" (Полтава), "Вестник Украинской Народной Республики" (Таганрог; Харків; Київ; Полтава; Катеринослав), "Вісті" (Вінниця), "Вісті" (Вовча), "Вісті" (Звенигородка), "Вісті" (Умань).

Видавали "Вісті Білоцерківщини", "Вісті Волинського губревкому" (Житомир), "Вісті Всеукраїнського Центрального Виконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів" (Харків; Київ), "Вісті Одеського губревкому і губерніального комітету КП(б) України" (Одеса), "Вісті Полтавського губвиконкому Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів" (Полтава), "Вісті Черкаського повітвиконкому Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів" (Черкаси), "Селянська біднота" (Полтава), "Селянська біднота" (Харків), "Селянська правда" (Житомир), "Селянська правда" (Катеринослав), "Театр" (Київ), "Червона правда" (Київ), "Червоне село" (Єлисаветград), "Червоне село" (Ніжин) та ін. активно пропагували ідеї створення пролетарської культури, ідеологічні зміни в культурному житті. Видання боротьбистських комітетів і організацій: "Боротьба" (Житомир), "Боротьба" (Катеринослав), "Боротьба" (Київ), "Боротьба" (Херсон; Одеса), "Боротьба" (Чернігів), "Боротьбист" (Київ), "Боротьбист" (Полтава), "Боротьбист" (Прилуки), "Борьба" (Київ), "Борьба" (Миколаїв), "Борьба" (Одеса), "Борьба" (Полтава), "Галицько-буковинський комуніст" (Вінниця), "Нове життя" (Полтава), "Пролетарська боротьба" (Житомир), "Трудове життя" (Житомир), "Трудове життя" (Київ), "Український пролетар" (Катеринослав), "Червона боротьба" (Вінниця), "Червоний боротьбист" (Чигирин), "Шлях боротьби" (Полтава) регулярно висвітлювали загальнонаціональні та місцеві події, зокрема проблеми охорони пам'яток історії і культури.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей.

Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель.

Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

З утвердженням більшовицької влади кількість газет в Україні зменшилася: видання, які не перебували на платформі радянської влади, закривалися. Українська періодика на початку 20-х рр. практично зникла. Лише з проголошенням курсу на українізацію справи україномовної преси дещо поліпшилися. У цей період українською мовою друкувалися такі центральні газети: "Вісті Рад депутатів трудящих УСРР" (Харків), "Культура і побут" (Харків), "Література і мистецтво" (Харків), "Наука і освіта" (Харків), "Радянська Україна" (Харків), "Комуніст" (Київ), "Пролетар" (Харків), "Колгоспне село" (Харків), "Молодь України" (Київ), "За грамоту" (Харків), "За культурну революцію" (Харків), "Література і побут" (Харків), "Самонавчання" (Харків), "Кооперативне життя" (Харків), "Літературна газета" (Київ), "Сільськогосподарський пролетар" (Харків), "Українська сільськогосподарська газета" (Харків), "Червоний хлібороб" (Харків), "Шлях до знання" (Харків). З'являються місцеві видання: "Вінницька правда", "Робітнича газета" (Вінниця), "Червоне село", "Молоде село" (Вінниця), "Робітнича кооперація" (Дніп­ропетровськ), "Новомосковська правда", "Радянська Житомирщина", "Запорізька правда", "Степова комуна" (Запоріжжя), "Київська правда", "Молодий пролетар" (Київ), "Вечірній Київ", "Войовничий безвірник" (Київ), "Ленінський шлях" (Біла Церква), "Комунар" (Вознесенськ), "Червоний степ" (Одеса), "Кооперативний робітник" (Одеса), "Червоне село" (Полтава), "Соціалістична Харківщина", "Селянин Харківщини", "Вечірня робітнича газета" (Харків), "Вперед" (Вовчанськ), "Наддніпрянська правда" (Херсон), "Червоний селянин" (Херсон), "Червона правда" (Кам'янець-Подільський), "Голос селянина" (Проскурів), "Уманська зоря" (Умань), "Неза­можник" (Корсунь), "Червоний стяг" (Сміла), "Селянська газета" (Чернігів) та ін. В зазначений період кількість радянських газет та їх тиражі продовжують стрімко зростає.

Невдала зовнішня політика. Поразкою завершилися переговори Директорії про мир з Росією; не вдалося домовитися про підтримку з боку країн Антанти, які в грудні 1918р. висадили свої війська на півдні України і надали підтримку білогвардійській армії Денікіна (білогвардійці і Антанта вороже ставилися до ідеї незалежності України і боролися за відновлення "єдиної і неділимої" Росії).

Радянсько-більшовицькі війська мали чисельну перевагу, були краще організовані, ніж напівпартизанська армія С.Петлюри. На бік більшовиків перейшли загони Махна, "зелених", Григор'єва.

Отже, 2лютого 1919р. радянські війська вступили до Києва і до травня майже на всій території України була встановлена радянська влада.

Політика радянсько-більшовицького уряду України

Ще під час наступу на Київ, у січні 1919 р., Тимчасовий робітничо-селянський уряд України встановив нову назву держави - Українська соціалістична радянська республіка (УСРР). Політичний курс щодо України розроблявся в Москві і враховував, перш за все, інтереси більшовицького центру. Маріонетковий радянський уряд України (в 1919 р. взяв назву Рада Народних Комісарів) на чолі з Х.Раковським проводив ту ж політику, що й уряд Росії - політику "воєнного комунізму":

диктатура комуністичної партії, утворення надзвичайних органів влади- ревкомів і комбідів;

націоналізація промисловості, фінансів, зв'язку;

сувора централізація управління виробництвом і розподілом товарів;

державна монополія на промислові товари, заборона приватної торгівлі і перехід до прямого товарообміну;

загальна трудова повинність;

карткова система, розподіл продуктів за класовою ознакою (робітникам- більше);

запровадження продрозкладки, що означало перехід до примусового вилучення у селян необхідного державі продовольства. Для проведення хлібозаготівель створювалися продовольчі загони, які діяли каральними методами;

"червоний терор" проти реальних і потенційних противників більшовизму.

Політика "воєнного комунізму" була викликана не лише надзвичайно складними обставинами, що виникли в ході громадянської війни, а й планами більшовиків швидко здійснити світову революцію і перейти від товарно-грошових відносин до економіки без ринку і грошей. Політика більшовиків викликала масове невдоволення населення України, розгорнувся широкий селянський рух Опору, зростало невдоволення і в Червоній Армії.

Тим часом наступ на Україну розгорнула білогвардійська армія Денікіна, активізувала свої дії армія УНР, захопивши 30 серпня 1919 р. Київ.

Радянська влада в Україні знову (вже вдруге) впала.

Але ж і Директорія змушена була капітулювати перед білогвардійцями і вивести війська з Києва.

Розгром Денікіна

Восени 1919 р. більшість української території опинилася під владою генерала Денікіна. Антинародна політика білого режиму (відновлення поміщицького землеволодіння, права власності на підприємства, нехтування соціально-політичними правами трудящих) викликала масовий опір населення. У тилу білогвардійських військ ширився повстанський рух, особливо активно діяли загони Нестора Махна.

У листопаді 1919 р., на превеликий жаль, відбувся розкол армії УНР: у той час, коли війська Директорії вели запеклі бої з білогвардійцями, командування УГА уклало союз із Денікіним. У черговий раз далися взнаки протиріччя, які існували між урядами ЗУНР і УНР.

На початку 1920 р. Червона армія подолала опір військ Директорії і розгромила денікінців. Рештки білогвардійців зосередилися в Криму, Денікіна заступив Врангель. Радянську владу в Україні було відновлено втретє і остаточно.

ВИСНОВКИ

Україна має надзвичайно цікаву, багату, славну і водночас трагічну воєнну історію -- від доби Київської Русі, Запорозької Січі, Національно-визвольної боротьби 1917--1921 рр. і до сьогодні, коли невпинно, хоча й не без проблем, іде процес реформування та будівництва її сучасної преси.Протягом десятків років ця тема залишалася маргінальною для радянської історіографії. Питання формування української преси на національній основі, як захисника незалежної суверенної держави не порушувалися. Ці сили лише епізодично згадувалися як контрреволюційні, націоналістичні, ворожі українському народу елементи. Лише у 90-ті роки ХХ ст. до питання національного будівництва 1917--1921 рр. почали звертатися окремі вітчизняні дослідники.

Проте всі ці розвідки іноді прямо, іноді дотично стосуються окремих чотирьох форм української державності: Української Народної Республіки -- за доби Центральної Ради; Української Держави гетьмана П.П. Скоропадського; Української Народної Республіки доби Директорії; Західноукраїнської Народної Республіки (Західної Області УНР). Саме ці дослідники відзначають, що початок XX століття - один із найбільш трагічних періодів відновлення та існування української державності. Крок за кроком змінювалися національні варіанти державності: Центральна Рада, Гетьманат, Директорія УНР, ЗУНР, одноосібно існувала проросійська Радянська Україна. Були спроби, не зав-жди вдалі, створення преси - національного та радянського напрямів. Але головна маса українського народу - селянство, виявилося фактично поза межами боротьби за державність. Повстанський рух діяв як окрема сила в період громадянської війни. Його допо-могою користувалися національні сили (Директорія УНР), більшовики. Проте прослідковувалась тенденція до само-стійних дій - окремо, у регулярних військ, і окремо повстанства ці всі подіїї висвітлені на сторінках сучасних газет та журналів.

У пресі висвітлено, що у березні 1917 р. з утворенням Центральної Ради в Україні розгорнулася демократична національно-визвольна революція. Чотири Універсали Центральної Ради ознаменували до відродження української держави. Перший Універсал проголосив автономію України, четвертий Універсал - самостійність Української Народної Республіки. За збереження незалежної української держави виступали уряд П.Скоропадського, Директорія УНР, уряд ЗУНР.

Проте спроба українського народу створити власну державу наштовхнулася на опір могутніх зовнішніх і внутрішніх сил: війну проти незалежної України вела більшовицька Росія і місцевий більшовицький уряд, відкидали ідею незалежності України і боролися за її включення до складу Росії білогвардійці, не визнавали незалежність України і надавали допомогу білогвардійцям країни Антанти, з антиукраїнських позицій виступали правлячі кола Польщі, які прагнули до розширення територій своєї держави за рахунок України.

До того ж, недостатньою виявилася соціальна база української революції, в діях українських політичних сил не було єдності, їм бракувало досвіду. Героїчна боротьба українського народу за свою незалежність завершилася поразкою.

Українська революція 1917 - 1920рр. сприяла консолідації української нації, накопиченню досвіду в боротьбі за незалежність. Без неї утворення незалежної України було б неможливим. Підрахувати точну кількість газет, які виходили за доби української революції, складно. Деякі існували тривалий час, деякі - буквально кілька тижнів або й днів. Крім того, окремі газети міняли назву, хоча за змістом і складом редакторів залишались однаковими. Деякі видання взагалі не збереглися, від них залишилися лише згадки в різних джерелах. При всьому тому можна констатувати наявність буквально видавничого буму. Газети випускали не лише державні органи і партії, не лише громадські організації, а й окремі люди. Українські часописи виходили практично у всіх регіонах України. Газети розповсюджувалися у Волинській, Катеринославській, Київській, Подільській, Полтавській, Таврійській, Харківській, Херсонській, Чернігівській губерніях, у Поліському окрузі, на Холмщині та Підляшші. Крім того, чимало українських видань виходили за межами України. Так,"Звенигородська зоря" підкреслювала, що на травень 1917 р. в Росії читач одержував 16 газет та часописів українською мовою. Як свідчить аналіз, українська преса мала досить можливостей регулярно висвітлювати національні та місцеві події, зокрема в галузі збереження пам'яток історії і культури. Тому є всі підстави розглядати матеріали преси 1917--1921 рр. як важливі історичні джерела, які можуть сприяти об'єктивному вивченню літературного процесу зазначеного періоду і є актуальними для сучасної науки. Головні з них - це "Наше життя" (Петроград), "Шлях" (Москва) та ін.5 За підрахунками вчених , від березня 1917 р. до грудня 1920 р. виходило понад 1100 газет []. Серед них -- найбільша питома вага друкованих органів, які не перебували на більшовицьких позиціях (за нашими даними, таких видань -- 768) [].До того ж, протягом останнього десятиріччя з'явилося декілька літературознавчих досліджень, присвячених вивченню зазначеного періоду.

України радянської доби як явище культури є певним носієм образів, стереотипів, міфів, якими оперує суспільна свідомість. Масив матеріалів преси 1917-1920 pp. в Україні як об'єкт джерелознавчого дослідження можна класифікувати за двома ознаками: за періодами розвитку національно-визвольної революції (Центральна Рада, Гетьманська держава, Директорія) та за ідейно-політичним напрямом видання. Звичайно, і така класифікація не охоплює всі газети, але дає можливість систематизувати їх групи в певних рамках, простежити зв'язок між ними. При класифікації за ідейно-політичними напрямами встановлюється і враховується, хто був видавцем газети. Розрізняються газети українських урядів та політичних партій (центральних органів та місцевих організацій), загальноросійських політичних партій та їх місцевих організацій, газети громадських й інших організацій, змішаного типу, які не визначали чітко своєї політичної спрямованості, а на чільне місце висувати особливі корпоративні, професійні та різні подібні інтереси.

Розмаїття політичних поглядів видавців позначалося на обличчі преси, доборі й інтерпретації вміщуваної в них інформації. Це розмаїття, а також далеко не завжди витримана чіткість поглядів ускладнюють класифікаціюгазет за ідейно-політичними напрямами. Незважаючи на все, можна виділити такі основні групи газет: національно-демократичного напряму; національно-радикального напряму; більшовицькі; проросійські; змішаного напряму.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойко О.Д. Історія України: Посібник. К. : Акадмвидав, 2003. -С.321-371

2. Верстюк В., Осташко Т. Діячі Української Центральної Ради: Бібліограф. довід. -- К., 1998

3. Вестник Украинской народной республики (Харьков). 1918. 24 янв.

4. Вестник Украинской народной республики. 1918. 25 янв.

5. Вступ // Книгар. - 1917. - Ч. 1 (вересень). - С. 1-5

6. Дмитрієнко М.Ф. Більшовицька преса України 1917-1918 pp. як історичне джерело. - К., 1967. - С. 8

7. Довідник з історії України. -- К.: Генеза, 1993--1995. -- Т. 1--3

8. Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє минуле: 1914--1920: У 4 ч.: Галицька руїна. Доба Центральної Ради. Доба Гетьманщини. Доба Директорії. -- 2-ге вид. -- Мюнхен: Українське видавництво, 1969

9. Ждановская 3. В. Большевистская периодическая печать как источник при изучении КПСС (1900-1917). - M., 1965. - С. 9

10. Животко А.П. Історія української преси / Упоряд., авт. іст.-біогр.нарису та приміт. М.С.Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 1999. - 368 с.

11. Ильинский Л. К. Список повременных изданий за 1918 г. -- Петроград, 1922

12. Історія України в особах, ХІХ--ХХ ст. / Авт. кол.: І. Войцеховська, В. Абліцов, О. Божко та ін. -- К.: Україна, 1995

13. Історія України/ Кер. авт. кол. Ю.Зайцев. Вид.2-ге, зі змінами.- Львів.: Світ, 1998- С. 213-257

14. Ильинский Л. К. Список повременных изданий за 1917 г. -- Петроград, 1919. -- Ч. 1

15. Trybuna (Warszawa). 1919. - № 7. - S. 217-218

16. Киевские городские известия. 1918. № 15. С. 42

17. Кормич Л.І., Багацький В.В. .Історія України від найдавніших часів і до ХХІ ст.: навч. посіб. Вид - 4-е,- Х.:Одісей, 2004- С.322-369

18. Кулик І. Огляд революції на Україні. Ч. 1: березень 1917 р. - квітень 1918 р. Х., 1921. С. 35

19. Лотоцький О. Сторінки минулого. -- Варшава, 1934. -- Ч. 3. -- 396 с.

20. Михайлин І.Л. Історія української журналістики: Підручник. Частина перша: Від журналістики в Україні до української журналістики. - Х.: ХІФТ, 2000. - 278 с.

21. Наріжний С.Українська преса // Українська культура: Лекції за редакцією Дмитра Антоновича / Упор. С.В.Ульяновська.- К.: Либідь, 1993. - С.163-166

22. Народная газета. 1918. 30 авг.

23. Огієнко І. Рятування України: на тяжкій службі своєму народові. -- Вінніпег, 1968

24. Одеська періодична преса років революції та громадянської війни, 1917--1921 / Упоряд.: Г. Д. Штейнванда; Передм. та ред. С. Л. Рубінштейна. -- Одеса, 1929

25. Павлюк І.З. Українські часописи Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя (1917--1939): Анот. покажч. -- Львів; Луцьк, 1997

26. Періодика Західної України 20--30-х рр. ХХ ст.: Матеріали до бібліографії. -- Львів, 2003

27. Періодичні видання Волині, Полісся, Підляшшя та Холмщини (1836--1944): Список / Уклад.: Ю. Лащук, Г. Бухало, О. Ошуркевич. -- Львів, 1994

28. Постернак С. Із історії освітнього руху на Україні за часи революції 1917-1919 рр. - К.: Друкар. - С.108-115

29. Правда . 1918. 7 фев.

30. Преса України: Газети 1917--1920 рр.: Бібліограф. покажч. / Уклад. Г. Я. Рудий. -- К.: Хрещатик, 1997. -- С. 2

31. Преса Української РСР 1917--1966: Стат. довід. -- Х., 1967. -- С. 112, 113

32. Розовик Д.Ф. Українське культурне відродження в роки національно-демократичної революції (1917-1920):- К.: Вид.-полігр. центр "Київський університет", 2002. - 311 с.

33. Романюк М.М., Галушко М.В. Українські часописи Північної Буковини (1870--1940 рр.): Іст.-бібліограф. дослідж. -- Львів: Фенікс, 1999

34. Рудий Г.Я. Преса України 1917-1920 рр. як об'єкт дослідження української культури: джерелознавчий і методологічний аспекти Монограф.- К. 2005.-548 с.

35. Рудий Г.Я. Преса України 1917--1920 рр. як об'єкт дослідження української культури: джерелознавчий і методологічний аспекти. -- К.: Інститут історії України НАН України, 2005. -- С. 65

36. Скоропадський П. Спогади: кінець 1917 -- грудень 1918. -- Київ; Філадельфія, 1995

37. Скрипник Т. Висвітлення розвитку вітчизняногодрукарства в 1917-1920 рр. (за матеріалами часопису "Друкар") // Вісник Книжкової палати України. - 1998.- С.30-32.

38. Солдатенко В.Ф. Большевистская пресса Украины в 1917- 1918 гг. - К., 1979. - С. 206-207

39. Співачевська Н. Бібліографія часописів Поділля (в межах УСРР): Покажчик від р. 1838 до р. 1927. -- Вінниця, 1928

40. Телячий Ю.В. Журнал "Книгар" як джерело дослідження книговидавничої діяльності інтелігенції в роки Української революції (1917-1920) // Формування та діяльність українських національних урядів періоду Української революції 1917-1921 рр.: Мат-ли Всеукраїнської наукової конференції.Кам'янець-Подільський, 6-7 грудня 2007 р. - Кам'янець-Подільський: ОІЮМ, 2008. - С.269-275

41. Тимошик М. Історія видавничої справи: - 2-ге вид.,виправлене. - К.: Наша культура і наука, 2007. - 496 с.