Засоби масової інформації як соціальний інститут

Кафедра СОЦІАЛЬНА РОБОТА

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни

ІСТОРІЯ ТА ТЕОРІЯ СОЦІОЛОГІЇ

Тема

ЗМІ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

студента заочної форми навчання

курсу групи спеціальності

«СОЦІАЛЬНА РОБОТА»

Викладач

ПОЛТАВА 2010

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ I ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

1.1. Виникнення масової комунікації та засобів масової інформації

1.2. Засоби масової інформації як інститут громадського суспільства

Висновок до першого розділу

РОЗДІЛ II ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК АГЕНТ ВПЛИВУ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Засоби масової інформації, їхній вплив на соціалізацію населення

2.2 Засоби масової інформації як якісно нові суб'єкти політичних комунікацій

Висновок до другого розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Соціальний інститут (у перекладі з латинської - усталення, установлення, установа) є стійкою формою організації сукупних відносин людей, які скла- даються шляхом стихійної еволюції або доцільних цілеспрямованих дій.

Широко розповсюджене визначення соціального інституту як організованої системи зв'язків і соціальних норм, що об'єднують значущі суспільні цінності і процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. Очевидно, всі ці інститути сприяють задоволенню найважливіших індивідуальних і суспільних потреб, забезпечуються взаємодією, що відіграє особливу роль у соціальних зв'язках, діях у повсякденному житті. Соціальні інститути підтримують соціальні структури і порядок, стабільність у суспільстві.

Сучасне суспільство складається з ряду соціальних інститутів. У найбільш загальному вигляді слід розрізняти економічні, політичні, правові, етичні, культурно-ідеологічні та ін. суспільні інституції. Їм відповідають виробничі, обмінні, розподільні, споживацькі, державні, сімейні, дозвільні, освітні, культурні, ідеологічні, судочинні тощо соціальні заклади та установи. Сюди ж належать наука, церква, неформальні релігійні конфесії, культурно-ідеологічні об'єднання, засоби масової інформації.

1. Об'єкт - ЗМІ як соціальний

2. Предмет - теоретично розкрити позитивні та негативні сторони впливу ЗМІ на суспільство.

3. Мета - розкрити виникнення, сучасні тенденції, позитивні та негативні сторони впливу на формування свідомісті людини.

Обєкт та мета курсової роботи дозволили сформулювати такі завдання:

1) проаналізувати теорії преси;

2) розкрити принципи відносин ЗМІ із структурами влади і громадянами;

3) охарактеризувати суттєві властивості соціально-політичної взаємодії ЗМІ у системі політичних комунікацій;

4) визначити роль держави у взаємодії із ЗМІ у сучасних умовах.

РОЗДІЛ I ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК СОЦІАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

1.1 Виникнення масової комунікації та засобів масової інформації

Комунікація виникла з потреб індивідів у спільному житті, а тому вона суспільна за своєю природою. Це спілкування між людьми, в процесі якого вони обмінюються повідомленнями, власними і чужими думками та почуттями за допомогою мови чи інших знаків.

Масова комунікація є специфічним механізмом, який значною мірою забезпечує цілісність суспільства. Функція масової комунікації щодо підтримання всезагального й універсального зв'язку між людьми, державами і культурами є настільки важливою, що дає підстави для уявлень про «інформаційну» цивілізацію. В контексті масової комунікації йдеться про символічні форми взаємозв'язку в суспільстві, які репрезентують циркулюючі в соціумі знання, цінності, норми, значення - письмові та аудіовізуальні тексти. (До ЗМІ належать газети, журнали, фільми, рекламні оголошення, відео, CD, телебачення, відеоігри та інші форми передачі інформації, які працюють на масові аудиторії.) У таких символах і образах, незалежно від того, адекватно вони відображають реалії життя чи є чистою ілюзією, завжди маніфестують домінанти, особливості, суперечності суспільного устрою, соціального порядку та культури.

Масова комунікація пов'язана з поширенням соціально значущої інформації серед аудиторій, що охоплюють більшу частину населення. Занурюючись у масову комунікацію, люди використовують отриману інформацію як пізнавальний ресурс у процесі формування своїх уявлень, думок, ціннісних орієнтацій. Образи соціуму перетворюються на стихійно сформовані копії наукової чи культурної картини світу. Проте вони можуть бути навмисне деформованими, недостовірними відбитками реальних процесів і явищ, що їх продукують сили, які контролюють інститут мас-медіа.

Інформація здатна іноді надовго затримуватись у колективній чи індивідуальній свідомості. У разі критичного осмислення чи некритичного засвоєння її під впливом цілеспрямованої пропаганди вона здатна зростатися з системою цінностей і норм різних груп і категорій індивідів.

Макрокомунікативні процеси, тобто обмін інформацією на рівні цілого суспільства, здійснюються за допомогою спеціальних засобів - масової комунікації, або мас медіа - преси, радіо, телебачення, кіно, відеосистем. Отже, масова комунікація як стан суспільства формується мас-медіа, вона не існує поза ЗМІ, і лише разом з ними вона має ознаки соціального інституту. Потенційний вплив, який мають ЗМІ, пояснюється тим, що засоби масової інформації є одним із основних джерел у сфері інформування та формування громадської думки.

Риси й ознаки соціального інституту ЗМІ здобувають поступово. Першим мас-медіа була газета. Свою назву вона отримала від дрібної монети gazzetta, яку в Венеції в VI ст. платили за рукописне зведення про поточні події. Періодичні видання - нідерландські “коранто”, англійські “ньюсбукс”, тобто те, що ми називаємо пресою, з'явилися в Європі вже в першій половині XVII ст.

Преса відображувала політичні пристрасті та суспільні інтереси груп, які боролись за домінування в суспільстві, передусім буржуазії. Однак незалежність їх виходила за межі, встановлені монархічними правлячими колами. Хвиля нових газет і політичних памфлетів викликала рішення про цензуру. Проте контроль з боку держави не влаштовував буржуазію - ідея незалежності преси від влади народилася, ймовірно, разом з “третім станом”.

У 30-40 роки XIX ст. більшість населення отримала доступ до друкованих новин. У європейських країнах та в США набула поширення дешева “копійчана” преса. Зважаючи на потреби й вимоги ринку, виробництво новин і газет дедалі більше ставало індустріальним за характером. Втім, сталося так, що “дух капіталізму”, який асоціюється зі свободою, спричинив іншу залежність для преси. Державно-політична еліта і різного роду капітал донині залишаються найважливішими інститутами, які санкціонують певну ідеологічну забарвленість друкованого слова. Проте залежність від влади, елітарних та фінансових груп завжди була тягарем для преси, заважала її внутрішнім комунікаційним інтенціям, які з часом посилювались і починали регулюватись власними правилами.

Швидко з'ясувалось, що газетні повідомлення мають дивовижну здатність не тільки висвітлювати стан речей і транслювати новини суспільного життя за задумами журналістів і видавців, а й створювати соціально значущі образи дійсності за допомогою особливих правил складання текстів. Формується дещо двозначний статус преси як оперативного джерела інформації і як засобу, за допомогою якого свідомість читачів стає пересічною, насичується стереотипами; цей статус переходить до інших мас-медіа, чиї технологічна таїна і можливості розкрили нові перспективи зв'язку і спілкування, але не усунули суперечності.

На початку XX століття родину мас-медіа поповнило радіо, яке швидко продемонструвало унікальну здатність з'єднувати мешканців територій, відокремлених військовими діями Першої світової війни. Радіохвилі суттєво скоротили час доставки новин з центрів на периферію. Столиці й великі міста «наблизились» до малих населених пунктів.

Виникнення телебачення мало ще більший ефект. З'явившись у 1930-х роках, уже через 30 років воно стає всемогутнім засобом впливу на свідомість і стиль життя у науковій, політичній і повсякденній сферах. Аудіовізуальні засоби, які до цього були прерогативою кіно, перетворилися на першочергового за значенням, легкістю засвоєння і привабливістю носія інформації. Масова аудиторія миттєво отримує новини і перебуває в полоні ефекту «присутності на місці подій». Ці події стають часткою історичного і соціального досвіду людей, маючи шанс перетворитись на феномен колективної свідомості.

У 1970-80 роки, так і не з'ясувавши, що таке телебачення - “диво”, яке конструює реальність на наших очах, чи “страховисько”, яке формує одновимірну людину з невибагливим смаком та свідомістю, насиченою штампами, суспільство зіткнулося з проблемою оцінки радикальних перетворень у масовій комунікації. Поширення електронних засобів зв'язку, супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки ставить сучасну людину в залежність від густої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є сталим фактом життя людини, а світ, який створюється нею, здатний конкурувати з дійсністю. Адже завзяті телеглядачі схильні коментувати й оцінювати реальність так, як це робить телебачення.

Може скластись враження, що аудіовізуальні і комп'ютерні мас-медіа цілком монополізували соціальну комунікацію. Проте й сьогодні у деяких сферах громадського життя радіо і преса залишаються звичними каналами ознайомлення аудиторії з новинами та оцінками подій.

Інституційні зв'язки мас-медіа досить складні, а ефективність їхнього функціонування в соціумі, участь у процесах соціальної диференціації та інтеграції залежать від того, наскільки їхнє прагнення самостійності поєднується та протистоїть тиску інших інститутів. Як зазначав Макс Вебер, проблема вивчення мас-медіа полягає у виявленні ставлення її до існуючих політичних партій, до світу бізнесу, до численних груп та інтересів, які впливають на громадськість та зазнають зворотного впливу.

Отже, по-перше, мас-медіа підпадають під контроль з боку інституту влади (держави, правлячих еліт, політичних партій). Цей контроль здійснюється за допомогою державного регулювання, механізмів цензури, ідеологічного пресингу різних політичних і владних утворень. У демократично розвинених суспільствах жорсткі форми підпорядкування мас-медіа інституту влади, притаманні тоталітарному режиму, поступаються місцем більш м'яким формам контролю.

По-друге, мас-медіа зазнають тиску економічних структур, капіталу, комерційних кіл.

По-третє, на масову комунікацію впливає інституціональна культура, яка узаконює передачу певних цінностей, норм, стилів життя окремих соціальних груп і суспільства в цілому.

По-четверте, мас-медіа взаємодіють з громадською думкою. Їх часто метафорично називають “четвертою владою”, “голосом народу”, завдяки чому ЗМІ постають як речник громадської думки. Ці метафори навіяні імперативами демократичної свідомості, що втім не гарантує відступу громадськості від переважно інструментального підходу до преси й телебачення і відмови від спроб впливати на них.

По-п'яте, життєво важливим для інституту мас-медіа є врахування інформаційних, комунікативних потреб та інтересів аудиторії. Остання не має виразних інституційних ознак, але вона сповіщає про свої смаки, вподобання, формує відповідні очікування від мас-медіа. Саме в цій якості аудиторія впливає на діяльність ЗМІ.

Перелічені залежності не виключають свободи й автономності інституту мас-медіа у збереженні, утвердженні чи перегляді основ існуючого порядку. Мас-медіа мають особливі функції в суспільстві: вони є виразниками цінностей соціальної структури та диференціації, передають іміджі різних соціальних груп, сприяючи зростанню чи зниженню їх престижу, здійснюють соціокультурну структурацію аудиторії.

Крім участі у загальносуспільних процесах, масова комунікація вкорінюється в повсякденність, підтримуючи взаємозв'язок публічної і щоденної сфер шляхом залучення розсіяних у просторі індивідів до значущої для суспільства інформації.

Інститут ЗМІ викликає до себе значний інтерес, і тому перелік різноманітних концепцій мас-медіа і популярної культури зростає. Бачення суспільної ролі ЗМІ протягом XX століття у спрощеному вигляді можна представити у двох варіантах: перший - всемогутні засоби масової комунікації, реалізуючи інтереси домінуючих соціальних груп, тотально впливають на інертну й пасивну аудиторію, прищеплюючи їй потрібні погляди, установки і звички; другий - мас-медіа, обмежені системою інших соціальних інститутів, не втрачають своєї автономії, а тому здатні здійснювати лише частковий вплив на свідомість і поведінку публіки.

Сучасні теоретики розглядають інститут мас медіа переважно з позицій перспективи культури, а участь його у відтворенні соціальних процесів, влади і контролю, повсякденного життя людей розуміють як передачу культурних значень і смислів у вигляді знань, цінностей, переконань.

До провідних сучасних теоретиків ЗМІ належить німецький філософ Юрген Габермас. Він проаналізував розвиток ЗМІ від початку XVIII століття до сьогоднішнього часу, досліджуючи появу і трансформації “громадської сфери”, тобто сфери громадських дискусій щодо проблем, які становлять загальний інтерес. За Габермасом, громадська сфера спочатку виникла у салонах та кав'ярнях європейських міст. Люди зустрічались там, щоб обговорити актуальні проблеми, висвітлені в новинних бюлетенях та газетах, які щойно з'явилися. Політичні дискусії, які відбувались у таких салонах, відіграли вагому роль у зародженні демократії, адже саме тут виникла ідея розв'язувати політичні проблеми шляхом обговорення. Однак, Габермас приходить до висновку, що ця тенденція не була до кінця реалізована, значною мірою “завдяки” розвитку індустрії культури, яка перетворила громадську сферу на видимість. Політика сценічно розігрується в парламенті і засобах масової інформації, тоді як комерційні інтереси переважають громадські. В результаті, громадська думка формується не через відкрите, аргументоване обговорення, а через маніпуляції та контроль, як це відбувається у рекламі.

Проте, мас-медіа здатні працювати на підтримку раціонального суспільного дискурсу, якщо він народжується в публічній сфері. Через публічний дискурс, що його організовують і транслюють мас-медіа, відкриваються можливості для широкого раціонального обговорення бажаних з огляду на соціальну інтеграцію ціннісних пріоритетів різних соціальних груп, інститутів та організацій, надаючи масовій свідомості основу для ціннісної ідентифікації себе та інших у суспільстві. Інформаційне збудження суспільної, корпоративної та індивідуальної свідомості є стимулом і чинником ціннісних змін. Через суспільний дискурс налагоджується зв'язок публічної та приватної сфер суспільства.

Ще один теоретик у сфері ЗМІ - Жан Бодрійяр - розглядає вплив сучасних мас медіа як цілком оригінальну і дуже важливу форму технології. Поява мас-медіа, особливо електронних, в першу чергу телебачення, докорінно змінила життя сучасних суспільств. Телебачення не просто “подає” нам світ, воно дедалі більше визначає, яким наш життєвий світ є насправді. Мас-медіа, в рамках концепції Бодрільяра, мають здатність здійснювати соціальний контроль - через зваблення публіки особливою чуттєво-знаковою реальністю мас-медіа, яка має виразну схильність до саморозмноження, надмірного нарощування знаків, що призводить до витіснення смислів і значень за межі комунікації. Мас-медіа залишаються чутливими до загальнокультурних змін, але здатні також продукувати так звані образи-симулякри (від лат. simulacrum - образ, зображення, simulare - робити схожим, уподібнювати), які своїм правдоподібним нагадуванням дійсності захоплюють публіку. Така “влада симулякрів” - не менш жорстка, ніж контроль будь-яких владних структур. Вона спричиняє до перетворення аудиторії на споживачів зваблюючих знаків, що призводить до руйнування соціальних зв'язків між ними та зникнення соціальної реальності. Бодрійяр стверджує, що за доби повсюдного проникнення мас-медіа постає нова реальність - гіперреальність, скомпонована з суміші діяльності людини та образів зі сфери засобів масової інформації. Скажімо, сьогодні жодний політичний діяч не може виграти вибори, не з'являючись повсякчас на телеекрані, адже телевізійний імідж цього діяча і є “особою”, відомою більшості телеглядачів[2].

1.2 Засоби масової інформації як інститут громадського суспільства

Суть громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Відносини і взаємовплив громадянського суспільства і держави, цих двох підсистем єдиної суспільної системи, є визначальними у забезпеченні демократичного розвитку країни [7].

Громадянське суспільство - це суспільство з розвинутими економічними, культурними, правовими, політичними відносинами між самими індивідами, які не опосередковані державою. В ньому вільно розвивається асоціативне громадське життя, діють установи та ЗМІ, формуються і функціонують найрізноманітніші громадські об'єднання. Громадянське суспільство потребує і створює передумови для децентралізації державної влади шляхом передачі значної частини її функцій органам самоврядування. Воно розвивається в умовах правової держави і саме є базою для неї. Рівновага між громадянським суспільством і державою важливий чинник стабільного демократичного розвитку, а порушення її веде до гіпертрофії владних структур, відчуженості та політичного безсилля народу.

Засоби масової інформації займають особливе місце у системі інститутів громадянського суспільства. Інформуючи про події в світі та в державі, про політичне і громадське життя, вони впливають на формування поглядів людей, громадської думки, яка є важливим інститутом демократичної системи врядування і ознакою функціонуючої “сфери відкритості”. Формування громадської думки - найважливіша функція ЗМІ з погляду громадянського суспільства. Адже для з'ясування того, що думають громадяни, є чимало й інших інститутів. Вибори, для прикладу, з великою мірою достовірності виявляють громадську думку і ставлення окремих суспільних груп до політичних лідерів, партій та їхніх програм. Каналами висловлення громадської думки є також участь у зборах, мітингах, маніфестаціях. Її вивченням займаються спеціалізовані установи, що проводять регулярні соціологічні опитування. А от наскільки громадська думка сформована, різнобічна, відверто висловлена - це значною мірою залежить від якості, відкритості та вільного функціонування засобів масової інформації.

Щоб ЗМІ впливали на формування громадської думки, потрібно, щоб населення ними користувалось. Одним з найголовніших засобів масової інформації в Україні є телебачення. Телевізор та радіо є практично в кожному домі, і вони практично безкоштовні, у той час як придбання чи передплата газет дошкульно б'є по сімейному бюджету пересічного українця. Опитування показали, що близько 62% українських жителів одержують інформацію про соціальні та політичні події саме з телевізійних програм, 38% - з радіо та лише 18% - з газет.

Ще одним чинником впливу ЗМІ на формування громадської думки є довіра до них населення. В Україні рівень довіри до ЗМІ невисокий, тільки 19% дорослого населення довіряють загальнонаціональним засобам масової інформації, хоч вони й належали до тих трьох соціальних інститутів, яким люди довіряють найбільше (третє місце після релігійних організацій та армії). Знову ж таки, найбільшою довірою користується телебачення. І, нарешті, якість і напрям впливу залежить від рівня об'єктивності та неупередженості інформації та аналізу, які пропонують ЗМІ. Найкраще це проявляється під час виборчих кампаній та в інші критичні моменти життя суспільства.

Під час президентських виборів представники міжнародних місій часто заявляють, що “засоби масової інформації не мають змоги забезпечити безстороннє та об'єктивне висвітлення виборчої кампанії”. Відповідно до їхніх спостережень, не було навіть найменшого натяку на рівний доступ усіх кандидатів до преси.

Преса є іншим традиційно важливим засобом інформування. Несприятливим фактом громадського життя України стало непомірне подорожчання - порівняно з рівнем доходів населення - цін на друковані видання. Друковане слово в Україні зараз стало менш поширеним, ніж воно було, скажімо, за часів Радянського Союзу. А це означає, що відповідно зменшилась і їх роль у формуванні громадської думки і громадянського суспільства. Під час виборчих кампаній преса займає позицію далеку від незалежної: надаючи перевагу одним партіям і політичним лідерам, вона відверто дискримінує інших. Від виборів до виборів ЗМІ недостатньо аналізують можливі варіанти вибору. А їх виразна заангажованість не дає їм змоги діяти в якості незалежних посередників між виборцями та політиками. Тут ми знову маємо справу з неправовими відносинами у сфері громадянського суспільства, які перешкоджають формуванню громадянської культури. Рівень свободи та незалежності ЗМІ визначається трьома основними чинниками: 1) їх економічною життєздатністю та відносною фінансовою незалежністю (можливістю жити за рахунок продажу своєї продукції та розміщення реклами); 2) невтручанням владних органів у їх діяльність; 3) забезпеченням умов для високопрофесійної діяльності ЗМІ: шляхом підготовки висококласних журналістів, котрі володіють фаховими навичками, а також достатньо високим рівнем відповідальності та моралі; шляхом підготовки професійних менеджерів преси, здатних забезпечити економічну життєздатність різних видів ЗМІ. Коли під час одного соціологічного опитування журналістів запитали, що потрібно зробити в першу чергу для забезпечення вищого рівня свободи слова в Україні, вони відповіли: створити умови для фінансової незалежності ЗМІ та журналістів (так вважала переважна більшість журналістів). Як західні спостерігачі, так і опитування, проведене в Україні серед журналістів, свідчать, що найбільший тиск на пресу чинить виконавча гілка влади. Серед засобів “впливу” на перше місце було поставлено “психологічний тиск” на журналіста й редактора; на друге - економічні санкції проти видання; на третє - фізичну розправу з журналістом. При тому журналісти з обласних видань ставлять силовий метод тиску попереду економічних санкцій. Редактори газет вказують на такі методи політичного тиску, як контроль за розповсюдженням, необґрунтовані з фінансового боку, політично вмотивовані перевірки податківців, які супроводжуються блокуванням випуску видань тощо.

Завдання преси, радіо та телебачення полягає в тому, щоб бути носієм плюралізму думок, поглядів, орієнтацій і джерелом всебічної інформації, яка справді впливала б на формування громадської думки, а коли треба, то разом з іншими інститутами громадянського суспільства виступала б щодо неї противагою, запобігаючи можливим зловживанням владою.

Проблема регулювання мас медіа значно складніша, ніж може видатись на перший погляд. Очевидно, що різноманітність форм мас-медіа відповідає інтересам громадськості, оскільки при цьому можна порівняти позиції різних груп та політичні платформи. Однак накладення обмежень на право володіння та використання певних форм інформаційної технології може позначитися на економічному стані засобів масової інформації, і вони можуть відстати у своєму розвитку. Наявність регулювання може перешкоджати прийняттю ефективних комерційних рішень.

Одним із найважливіших засобів забезпечення свободи слова і думки є розвинене законодавство про ЗМІ. На сьогодні воно в Україні доволі розгалужене, але не зовсім послідовне. Та найголовнішою перешкодою для забезпечення свободи ЗМІ є те, що в Україні поки що відсутній дух правової держави. Дуже складно, а з деяких питань - майже неможливо людині взагалі і журналістові зокрема шукати справедливості в судах. Третя гілка влади, так само як і «четверта», багатьма можновладними особами розглядається як прислужниця, а судові розгляди справ часто виконують роль “карального інструмента” в руках інших гілок влади, замість того, щоб служити інструментом захисту громадянських прав. Тому, зазнаючи тиску, журналісти, як свідчать опитування, найменше розраховують на органи правосуддя, більше покладаючись на допомогу впливових “покровителів”. А це вже прояв клієнтельських, а не громадянських відносин.

Іншим засобом захисту своїх інтересів і свого права на вільне висловлення думок є створення журналістами професійних спілок та об'єднань, які також є частиною громадянського суспільства.

Висновок до першого розділу

Отже, однією з найголовніших перешкод для перетворення ЗМІ у впливовий інститут громадянського суспільства є, з одного боку, відносно низький рівень правосвідомості та нерозуміння переваг демократичних процедур владною елітою, а з іншого, - нерозвиненість судової влади, зневіра тих, на кого чиниться тиск, у тому, що можна знайти захист в органах правосуддя. До названих чинників долучається бідність переважної більшості населення, а разом з нею - відсутність економічної незалежності й упевненості у власних силах інститутів громадянського суспільства.

Таким чином, за роки незалежності в Україні склалась мережа інститутів громадянського суспільства, завдяки яким суспільне життя набуло певних рис громадянського суспільства. Формально існує правове поле, необхідне для захисту прав особи та для її добровільної участи у вирішенні громадських справ.

Водночас активність громадських організацій та їх вплив на суспільне життя і свідомість людей ще недостатні, а рівень правової захищеності індивідів і груп, які вони утворюють, далекий від бажаного. Засоби масової інформації, які мали б підвищувати рівень цієї захищеності, самі поки що потребують захисту. Тиск як з боку держави, так і з боку могутніх приватних інтересів, позбавляють ЗМІ свободи та неупередженості, а людей - повної та об'єктивної інформації. Це особливо помітно в періоди, коли вирішуються важливі політичні питання - під час виборів, референдумів, політичних кризових ситуацій тощо.

РОЗДІЛ II ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ ЯК АГЕНТ ВПЛИВУ НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ ОСОБИСТОСТІ

2.1 Вплив засобів масової інформації на соціалізацію населення

Будь-яка нормальна людина спілкується з навколишнім світом. Незважаючи на, здавалося б, безмежність можливостей, Людина все ж є невеликою часткою «сконструйованого системного обміну із зовнішнім середовищем: прийом й переробка інформації здійснюються нею в точній відповідності з особливими властивостями її психіки. Один і той же факт описується й оцінюється різними людьми по-різному». Але існують певні закономірності роботи каналів проходження інформації - тактильних, візуальних, смакових та ін., не кажучи про складності життя. Кожна індивідуальна картина світу об'єднується надалі зі схожими, потім менш схожими, - в результаті всі уявлення людей про навколишній світ, правила існування в ньому, реакції та переконання і т.ін. формують масову свідомість.

Суспільство здебільшого набирає рис постіндустріального, інформаційного, а оскільки історія людства крім всього іншого є історією боротьби за владу, панування, то в контексті нинішньої ситуації влада опиняється в руках тих, хто має доступ до інформації, ідентифікації внутрішнього світу людини й змістових картин. До такої думки схильний Тоффлер та деякі інші науковці, а той факт, що «за будь-якого політичного перевороту новий режим захоплює перш за все не королівський палац й не індустріальний центр, а засоби інформації» свідчить, як вважає Г.Енценсбергер, про дедалі зростаюче в наші дні значення індустрії засобів впливу на свідомість.

Засобами масової інформації виступають посередником між журналістом, дослідником і аудиторією. В процесі функціонування засоби масової інформації здійснюють двобічний зв'язок між комунікатором та реципієнтом (тим, хто сприймає інформацію), відбувається своєрідне спілкування - не особисте, а за допомогою масових форм зв'язку. «Зрозуміло, що діяльність ЗМІ має важливі суспільно-політичні наслідки, оскільки характер масової інформації, адресований аудиторії, визначає значною мірою її ставлення до дійсності і напрям соціальних акцій» [16, ст. 430]. Тому ЗМІ не лише виконують інформативну функцію (хоча вона має бути основною), але пропагують ідеї, погляди, вчення, політичні програми і беруть, таким чином, участь у соціальному управлінні. Шляхом формування громадської думки, вироблення певних установок, вони спонукають людину до тих чи інших вчинків. А кому це потрібно - це вже інше питання. «Індустрія свідомості стає найважливішим інструментом політичного панування. І в той же час інструментом приховування цього панування монополістичної еліти».

В процесі динамічної взаємодії та різноплановості й багатоповторюваності цієї взаємодії людина втрачає можливість (та й потребу) бути безпосереднім свідком, учасником всіх зрушень, але «випасти з обойми» ніхто не хоче, а оскільки парапсихологічні здібності притаманні одиницям, тому більшість індивідів отримують найнеобхідніші відомості для орієнтації у повсякденному житті зі ЗМІ. Різноманітні знання світоглядного й ідеологічного характеру цілком задовольняють «інформаційний голод».

Тому не дивною є думка про те, що ЗМІ здійснюють вплив на суспільство, його розвиток. Особливістю масово-інформаційних процесів останнього часу є їхня «демасифікація» - можливість вибору для індивіда тієї інформації, яку він сам хоче отримати, а не яку йому нав'язують ззовні, хоча це й пов'язано з певними труднощами технічного й політичного плану. Крім того, далеко не кожна людина має талант відділяти зерна від полови в тій інформації, що їй пропонують, тому й існує такий ефект, коли, за виразом Г.Тарда, «під впливом преси в суспільстві створюється колективна свідомість, об'єднана атмосферичною оболонкою, коли певні якості індивідів взаємно позначаються одне на одному, а їх дії зливаються в унісон, спрямовуються загальною течією ідей й пристрастей. Така духовна єдність індивідів породжується одночасністю їхніх переконань, що формуються пресою».

Демократичне суспільство, якщо воно хоче залишитися саме таким, змушене балансувати між двома (як мінімум) крайнощами: з одного боку, без свободи слова не має демократії, з іншого - існує небезпека використання свободи слова для маніпулювання масовою свідомістю, - що є досить актуальною темою для будь-якого суспільства, бо перш за все принижує його почуття гідності та вводить в оману, або кажучи простіше, «пошиває у дурні».

З точки зору соціальної науки маніпулювання - це система засобів ідеологічного й соціально-політичного впливу з метою зміни мислення й поведінки людей всупереч їх інтересами. При цьому люди часто не усвідомлюють, що їх світогляд, потреби, інтереси та в цілому спосіб життя багато в чому залежать від тих, хто ними маніпулює. Виходячи з цього визначення, можемо виділити два основних види маніпуляції: оперативну маніпуляцію свідомістю й поведінкою людей та стратегічну маніпуляцію.

Оперативна (або ситуаційна) маніпуляція полягає в тому, що, використовуючи вже наявні в свідомості людей цінності, потреби, стереотипи, звички, маніпулятор змушує їх сприймати ту або іншу соціальну інформацію так, як йому вигідно, й спрямовує їхні соціально значущі дії у потрібне для себе річище. Широкі маси людей діють так, як це спланував маніпулятор: голосують чи не голосують, мітингують, створюють хаос або, навпаки, дотримуються порядку й демонструють велику організованість

Стратегічна маніпуляція полягає в тому, що на протязі багатьох років в свідомості людей формуються ті цінності, потреби, ідеї, стереотипи, звички, які й самі по собі сприяють підтримці стабільності вигідного маніпуляторові політичного й економічного ладу й можуть бути використані в оперативній маніпуляції, якщо з'явиться така потреба [13, с. 58].

В будь-якому разі влада пов'язана з інформацією і спирається на неї. Виходячи з цього, якість цієї інформації та її доступність здійснює суттєвий вплив на характер системи володарювання.

Найбільш відомий та простий засіб владного впливу й контролю над інформаційними процесами - цензура. Держава за допомогою спеціально призначених й відповідальних перед нею чиновників регулює зміст друкованих та інших інформаційних матеріалів. Результатом такого контролю нерідко є настільки значне втручання у діяльність засобів масової інформації, що вона втрачає багато своїх функцій щодо відображення соціальної дійсності. З іншого боку, демократичне суспільство наділяє працівників засобів масової інформації великими правами, але останні несуть і велику відповідальність перед суспільством. Недопустимим є зловживання свободою слова.

По суті ЗМІ знаходяться в замкненому колі: «виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого - впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки групової дії людей».

Як вже згадувалося, людина сприймає навколишній світ через органи відчуттів, хоча ЗМІ мають справу лише із зором та слухом (на щастя запахи, смаки та тактильні відчуття вони передавати не в змозі). Основні технічні можливості ЗМІ, що оперують цілими просторами: телебачення, преса й радіомовлення. Але навіть цей невеликий перелік може забезпечити, при наявності грошей та бажання, досить сильний психологічній вплив, навіть пресинг.

Одним з прикладів є міфотворення - процес тривалий і складний, але результативний. Перша умова вживання ідеологічних міфологем - володіння ЗМІ, друга - надання права мовлення через ЗМІ людям виключно демократичних переконань, що добре розуміють ідеологічні установки та вміють впроваджувати міфи. По всіх каналах телебачення й радіо різні люди починали у певний період часу говорити одне й те саме. Третя, менш очевидна умова: щоб ефективно впроваджувати ідеологію, необхідно актуалізувати міфологічне мислення, зробити свідомість людей більш чутливою до сприйняття міфологем. Це означає, що необхідно знизити критичність мислення, викоренити з нього елементи логіки, підвищити його містичність й емоційність, зробити сприйняття політики інфантильним. А для цього потрібно небагато: запустити на екран Кашпіровського і Чумака, вселити в людей впевненість, що вилікуватися можна словом й магічними жестами (й суспільство можна піддати операції, примушування його співати й посміхатися); прищепити людям віру в астрологію (навіщо піддавати майбутнє аналізу й науково обґрунтованому прогнозу - зірки підкажуть); запевнити всіх що існує проблема НЛО і т. ін. Безперечно, можливість реалізовувати вплив на населення через ЗМІ мають перш за все представники владних структур і найактивніше вони застосовують ці можливості під час чергових виборів - в першу чергу для того, щоб зберегти свої посади та просуватися далі по службових сходинках. Зазвичай їх обслуговує ціла команда, в якій іміджмейкеру належить чільне місце. Бажання виглядати в очах людей кращим, ніж ти є насправді, взагалі-то є досить природнім, а за умов професійного підходу це питання цілком піддається вирішенню, але при цьому для пересічного громадянина з'являється небезпека бути введеним в оману, загроза чого зростає пропорційно професійному рівню іміджмейкерів. Насправді їх праця починається задовго до офіційної дати виборів, а в разі перемоги кандидата не закінчується взагалі, бо імідж - це така нестала річ, яку потрібно постійно підтримувати або вчасно змінювати. Як вже вказувалося вище, ЗМІ є одним із засобів формування необхідного іміджа політика, але засобом найбільш розгалуженим, масштабним та ефективним.

Первинним елементом свідомості взагалі є індивідуальна свідомість, тому, враховуючи її властивості, щоб «зачепитися» за неї, імідж має носити обов'язково особистісний характер. Через ЗМІ при цьому використовуються (у відповідних формах) класичні політичні технології, які спираються на емоційну модель масової комунікації перш за все на використанні страху та віри замість логічного мислення і переконання. Це так звані технології «парадигми насильства»: навіювання почуття зовнішньої загрози та пошук внутрішніх ворогів; розподіл соціуму на «ми» та «вони»; обмеження кількості символів у національному обігу; цензура; інформаційна ізоляція; монополія на знання; фактологічне підтасування і т. ін.

Для психології людини характерною рисою є перенесення, аналогія, побудова асоціативного ряду, тому ці властивості можуть бути використані у таких варіантах:

- перенесення іміджу оточення (люди, техніка, природа ін.) на імідж людини, тобто створення авторитетного тла;

- навпаки, дистанціювання від негативного іміджу, чітке відокремлення опонента;

- перенесення фактів, подій локального характеру на глобальний контекст;

- показ протиріч між поведінкою опонента у минулому та нині;

- посилення смислових акцентів;

- апеляція до компетентних джерел (для «викриття» опонента);

- експлуатація традиційної символіки.

До речі, існує думка, що символьна сітка координат не змінюється - змінюються лише назви, що її наповнюють. Для апеляції до масової підсвідомості частіше за все використовуються юнгіанські архетипи: матері, воїна, мудреця та інші. Але при цьому дрібнички, як шкідливі, так і «родзинки», западають у свідомість людей значно легше й закріплюються там на триваліший час, ніж інформація про великі досягнення, які сприймаються як самозрозумілий плин життя.

Важливий вплив на психологію здійснює музичний супровід до картинки та кольорова гама, бо кожний колір налаштовує на відповідну хвилю поведінки, реакції - він фактично створює настрій. Таким чином, можна загострити або пом'якшити інформацію, що надається. Виходячи з каналу сприйняття, розрізняються різні типи поведінки. Оскільки візуальний канал підлягає фільтрації з боку глядача, тому увага транслятора до нього має бути максимальною. Бо, наприклад, якщо ви даєте відповіді з опущеною головою, це буде розцінено аудиторією TV-каналу скоріше за все як ухильність або невпевненість у собі. Прямий погляд в камеру або на камеру - навпаки, створює враження відкритості й чесності.

Психологічно люди готові краще сприймати зовнішньо привабливий образ й до того ж максимально наближений до їх умов існування - так він стає зрозумілішим і немов «ріднішим». Подібні замовлення досить часто виконуються ЗМІ як для влади, так і для спецслужб й бізнесових кіл, які часто стоять за ЗМІ.

На відміну від преси та інших друкованих видів ЗМІ, де інформація подається послідовно, телебачення робить це фрагментарно, тобто подрібнює інформацію, створюючи таким чином ілюзорність її оперативності та різноманітності.

Серед інших прийомів психологічного впливу ЗМІ застосовують:

- прийоми лінгвістичного маніпулювання (слова-синоніми, що передають різні відтінки, а тому й формують різне ставлення);

- викривлення масштабів подій та часу;

- звернення до негативних рівнів свідомості;

- «метод Геббельса». Прийоми, притаманні TV: ракурс, освітлення, монтаж кадрів, час; посилання на сфабриковані вияви громадської думки; «ефект вагону з оркестром»; спіраль замовчування і т.ін.

Як влучно зазначає Б. Багдикян: «Серед вчених політичних наук стало свого роду трюїзмом вважати, що хоча засоби інформації не можуть повідомляти населенню, що воно повинне думати, вони, в дійсності, повідомлять його, про що слід думати» [1].

2.2 Засоби масової інформації як якісно нові суб'єкти політичних комунікацій

Засоби масової інформації, як важливий соціальний інститут, істотно впливають на політичні процеси у суспільстві. Конституційно закріплена свобода слова, відсутність цензури дають можливість журналістам всебічно висвітлювати важливі події та явища. Однак, свобода слова у засобах масової інформації не означає вседозволеність та безвідповідальність. Надто вільна поведінка зі словом може мати негативні соціальні наслідки, деформувати політичну, соціальну, економічну, культурну орієнтацію суспільства і кожного громадянина.

Специфіка призначення і особливостей діяльності засобів масової інформації може мати наслідком маніпулювання масовою свідомістю Слід зазначити також явища ймовірної девіантності журналістської моралі: факт конструювання засобами масової інформації реальності шляхом контролю над порядком висвітлення подій ("гейткіперство").

Таким чином, існують суперечності між свободою слова і необхідністю визначення рівня соціальної відповідальності засобів масової інформації в умовах глобалізації інформаційного простору. Визначення шляхів подолання цих суперечностей зумовлює актуальність дослідження ролі ЗМІ як суб'єкта політичної комунікації.

Якщо систематизувати й узагальнити наукові розвідки українських учених та їх погляди на діяльність ЗМІ, їх можна розподілити за такими проблемами:

· дослідження етичних цінностей, що повинні бути притаманні журналістам, котрі відповідальні за формування культури аудиторії ЗМІ;

· безпекові імперативи телевізійного простору України [19];

· етика засобів масової інформації в сучасних політичних процеса.

Не зупиняючись більш докладно на наявному науковому доробку вчених, який, безперечно, має велике значення для розв'язання у різних контекстах проблеми функціонування ЗМІ, зазначимо, що у працях політологів та фахівців з державного управління відсутній спеціальний розгляд питань діяльності (в тому числі, і в ціннісно-культурному аспекті) ЗМІ як цілковито самостійного суб 'єкта (або псевдосуб 'єкта) політики, здатного впливати на політичні процеси і системи, отже, у відповідності з цим, не визначені механізми раціоналізації соціально-політичних дій органів державного управління в змінюваних умовах.

Досить точно роль сучасних ЗМІ охарактеризував російський соціолог О.Зінов'єв: «...Засоби масової інформації - це Ватікани сучасного світу. Сьогодні преса робить те, що століття тому робили священики та Церква. Телебачення, газети, радіо, інформаційні агенції грають першу скрипку у ментальній ідеологічній сфері. Хтось називає ЗМІ «четвертою владою». Але це значно більше, це третя Влада. Міць нинішніх мас-медіа переважає всі можливості, якими коли-небудь мала та або інша релігійна організація».

Ніколи жодна держава не мала таких можливостей маніпулювання суспільною свідомістю, які мають сьогодні глобалізовані ЗМІ. На часі запитання: хто ж реально керує світовими процесами - держави з їх традиційними інститутами влади чи ЗМІ з їх потенціалом формувати реальність для простих громадян?

Роль сучасних медіа змінилась настільки, що вислів «...ми не перемагаємо, поки CNN не скаже, що ми перемагаємо» можна перефразувати таким чином: «...ми можемо програвати або бути розбитими, та якщо CNN скаже, що ми перемагаємо - це означає, що ми перемагаємо".

Унікальна можливість, яку мають сучасні ЗМІ - конструювання реальності через контроль над порядком висвітлюваних подій. Головний редактор визначає, що має бути висвітлене, а що ні. Більше того, суспільство стикається з реальною можливістю глобальних маніпуляцій, коли ЗМІ «створює» подію, яка ніколи не існувала, однак для свідомості людей є реальною, а отже може бути збуджуючим мотивом подальших дій. Французький філософ Ж. Бодріяр з цього приводу зауважував «Про що мріють засоби масової інформації, як не про те, щоб викликати подію однією лише своєю присутністю?». Якщо йдеться про будь-яке повідомлення, що буде повторюватись достатню кількість разів, воно буде сприйматись як істина. «...Існує тільки одна фігура риторики, що заслуговує на увагу - це повторення. Через повторення ідея закріплюється в умах так міцно, що у кінцевому підсумкові вона вже сприймається як істина». Ця технологія покладена, зокрема, в основу формування не тільки іміджів політичних партій і лідерів, а й цілих держав. Тепер не обов'язково бути розвиненою країною -достатньо впевнити всіх у тому, що вона такою є.

А. Моль так пише про ЗМІ [14]: "Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, у наш час майже не впливає на розвиток суспільства». Таким чином, сучасна людина не може ухилитись від впливу ЗМІ.

ЗМІ є інструментом впливу (або, іншими словами, способом здійснення однобічної комунікації) стосовно громадян. Влада визнається громадянами легітимною як така, що обрана в результаті виборів і діє у законодавчому полі, а значить визнається єдиним (або одним з основних) адресантів повідомлень. Відповідно, громадяни визнають ЗМІ основним комунікаційним каналом між собою та владою і сприймають всі повідомлення, що транслюються ЗМІ, як керуючі або потенційно стверджуючі. Цьому сприяють і ЗМІ, акцентуючи свою важливість тим, що вони є «стражниками демократії» і все, що від них виходить - правдиве і грунтується на підтверджених фактах.

Розглядаючи модель політичної комунікації як базову, можна прослідкувати, що в ній присутні два основних самостійних суб'єкти - керуючий (весь апарат системи державного управління з його політичними лідерами) і керований (громадяни країни), при чому активним суб'єктом є апарат системи державного управління. Проміжну роль виконують політичні і неполітичні організації, головною функцією яких є створення «майданчиків» для діалогу керуючих і керованих (ступенем вдалості створення таких «майданчиків» можна, певною мірою, вимірювати ефективність діяльності основних інститутів громадянського суспільства).

ЗМІ у такій структурі є каналом інформації, який, до того ж, згідно етики журналістів, має бути нейтральним, стосовно повідомлень. Однак, приблизно з середини 70-х років XX ст., ЗМІ планомірно намагаються змінювати свою роль у цій моделі - з каналу передачі інформації вони намагаються стати (і реально стають) суб'єктом (або радше - псевдосуб'єктом) політичної комунікації завдяки можливостям інтерпретації інформації. Цю ж саму думку висловлюють і Д. Бламлер та М. Гуревич в своїй книзі "Криза публічних комунікацій" [3]: „ЗМІ діють не просто як канал зв'язку, по якому рухається політика, але й як активний учасник процесу формування політики".

ЗМІ частково підміняють собою не тільки канал, але й джерело інформації. Можна спостерігати, зокрема, з боку ЗМІ монополізацію суспільно-значимих каналів інформації. Це призводить до того, що державні органи, обов'язком яких є сповіщати населення про своїх кроки, певною мірою стають заручниками ЗМІ у висвітленні своїх кроків (саме відсутністю можливості прямого інформування громадян про діяльність органів державної влади зумовлений, вже зазначений, низький рівень довіри громадян до керівництва держави, адже найменше довіряють тим, про кого нічого невідомо). Нагальною є проблема диверсифікації суспільно-значимих каналів інформації.

Одним з перспективних, на думку автора, напрямів є широке застосування інформаційно-комунікаційних технологій, а також перехід у інформаційному суспільстві до діалогової моделі (відноситься до випадку розповсюдження інформації в реальній комунікаційній мережі: індивіди спілкуються безпосередньо між собою, ігноруючи центр чи посередників та самостійно обираючи час, місце та тему інформаційного обміну. Характерною особливістю діалогової моделі є те, що вона передбачає горизонтальну рівність учасників комунікаційного обміну. Заслуговує також на увагу запропонована дослідниками Й.Бордвіком та Б. Ван Крамом [9], ідея щодо розвитку систем електронного урядування та форм електронної демократії.

Оскільки повідомлення ЗМІ вже не є виключно трансфером позицій основних соціально-політичних акторів, натомість за самостійними керуючими повідомленнями ЗМІ закріплена нова роль - легітимізатора влади. Якщо раніше процес легітимізації через ЗМІ не мав визначального характеру, то тепер саме від них залежить, хто буде вважатись легітимним (тобто буде визначений громадянами в якості влади - легітимність залежить від мовчазної згоди керованих, а держава є легітимною тією мірою, якою її громадяни визнають її такою). Саме ця роль ЗМІ використовується, зокрема, у разі докладного висвітлення терористичного акту. Терористи, які є джерелом (ініціаторами) повідомлення, перетворюються у його адресантів, які підсвідомо сприймаються громадянами як легітимізоване джерело інформації (а отже - керуюче). Надання прямих ефірів терористам, інтерв'ю з ними призводить до планомірної, «неправдивої» легітимізаці терористів, що в цілому формує у громадян відчуття "правильності" їх діяльності. Саме тому проблема висвітлення терористичних актів є не тільки проблемою «свободи преси» та права на «всебічне висвітлення подій», а й проблемою, вирішення якої знаходиться в сфері забезпечення національної безпеки держави в цілому. Разом з тим, слід наголосити на безумовній необхідності належної поінформованості суспільства про загрози сучасного світу. А з таких питань як тероризм необхідно виробити якісно нові правові та демократичні підходи до взаємодії держави із ЗМІ. Однією з таких форм можуть бути постійно діючі „круглі столи" з представниками ЗМІ, влади, експертів з медіа і питань безпеки, у ході яких напрацьовувалися б спільні підходи до висвітлення терористичної діяльності.

Висновок до другого розділу

В епоху глобальних викликів безпеці на особливу увагу заслуговує питання щодо соціальної відповідальності ЗМІ у аспектах поєднання свободи преси з відповідальністю, із завданнями інтеграції суспільства, цивілізованого розв'язання конфліктів, що виникають у процесі представлення різних точок зору, відображення думок і позицій різних (іноді антагоністичних) суспільних груп.

У системі політичних комунікацій ЗМІ, завдяки можливостям інтерпретації інформації, часто підміняють собою не тільки канал, але й джерело інформації, виконуючи таким чином роль суб'єкта (або псевдосуб'єкта), здатного впливати на легітимізацію і легалізацію як владних структур, так і терористичних угруповань та їх лідерів.

Потребує практичного вирішення питання визначення нової ролі держави у її взаємодії зі ЗМІ у сучасних умовах та напрацювання відповідних демократичних механізмів такої взаємодії.

ВИСНОВКИ

Отже, ми чи не щодня дивимось телебачення, слухаємо радіо, чи читаємо пресу. Для кожного з нас - це невід'ємна частина нашого життя. В сучасний бурхливий час розвитку засобів масової інформації тяжко собі уявити життя, коли не знаєш, що відбувається в світі. Кожен з нас дивиться на світ по-різному. Хтось дивиться ток-шоу, хтось не уявляє собі життя без аналітики (що на телебаченні аналітичних програм дуже мало), хтось дивиться футбол чи серіали, хтось любить читати жовту пресу, а хтось просто слухає улюблений «Стіл заказів» на радіо. Не можна нав'язати людині свою думку, що ця передача цікава, а ти дивишся ці «мильні» опери чи навпаки. Кожен з нас вибирає, що він читатиме, слухатиме чи буде дивитися. Український простір включає в себе безліч преси, у кожній радіостанції є своя аудиторія, і окрема людина дивиться те, що вважає за потрібне.