Характерні ознаки новин

1

Характерні ознаки новин

Політичний зміст та практика роботи засобів масової інформації за умов ліберального демократичного суспільства залежать від загального середовища та умов, за яких доводиться функціонувати ЗМІ. Це середовище надзвичайно складне і до того ж його поступ відбувається в рамках індустріальної капіталістичної економіки. Самі по собі засоби масової інформації можуть розглядатися з кількох точок зору: як галузь економіки, як культурні інституції та як технології. Кожна з ролей вимагає від ЗМІ певного комплексу часом суперечливих характеристик. Ми розглянемо ці характеристики у двох загальних розділах. У першому з них буде розглянуто умови роботи систем новинних ЗМІ, включаючи політичні та законодавчі обмеження і схеми підтримки інформаційних інституцій, загальні економічні реалії індустрії засобів масової інформації (включаючи структуру власності, надходження від реклами та ринкові структури) і потенційні джерела диверсифікації в рамках систем новинних ЗМІ. У другому розділі коротко розглянуто зміст політично заангажованих новин, проаналізовано, "що може стати новиною" як у звичайній ситуації, так і під час політичних виборів і кампаній.

Політичні та законодавчі умови, за яких доводиться працювати новинним ЗМІ, істотною мірою формуються на підставі багатосторонніх та багатофакторних взаємозв'язків між державою та засобами масової інформації. Під "державою" ми розуміємо сукупність різних, пов'язаних між собою гілок влади, у тому числі бюрократичну (чиновники та установи, що займаються регулюванням та забезпеченням різних державних програм), політичну (реалізація державної політики через виборних представників та політичні партії) та судову (розв'язання законодавчих суперечок незалежними органами суду). Крім того, державна влада може здійснюватися на кількох рівнях: місцевому, регіональному, національному та міжнаціональному. Таким чином, часто те, що є правильним для однієї із сторін, що репрезентують державу, може виявитися хибним з точки зору іншої сторони. Тому там, де існують державні органи масової інформації, держава постає з одного боку, як регулююча структура, а з іншого - у певному розумінні є конкурентом щодо інших новинних ЗМІ, хоча за доби приватизації та скорочення урядових видатків державні засоби масової інформації часто є надто слабкими, щоб скласти іншим реальну конкуренцію.

Завдяки багатогранності самої держави роль новинних ЗМІ також є дуалістичною і часто внутрішньо суперечливою. З одного боку, вони є звичайними підприємствами, а з іншого - трибуною для вільного висловлювання і демократичної комунікації. Така подвійна роль певним чином впливає на формування політичного і законодавчого середовища, в якому доводиться працювати засобам масової інформації.

У рамках сучасного суспільства інформаційно-новинні ЗМІ можуть бути суто державними (тобто такими, в яких всі права власності належать урядові або іншим державним інституціям), суто приватними або змішаними. У найліберальніших демократичних суспільствах застосовують інформаційні системи змішаного типу, державні та приватні елементи яких діють у різних секторах. Так, газети тяжіють до приватної форми власності, а телевізійні і радіомовні корпорації завдяки своїм унікальним можливостям охоплення масової аудиторії та історичній обмеженості (про цей аспект ми поговоримо у подальших розділах) часто створюють за участю держави. У деяких країнах (наприклад, Великобританії та Канаді) телебачення та радіомовлення здійснюють державні компанії, фінансовані державою й зобов'язані виконувати певні важливі для держави функції або додержуватися певних норм (різні моделі мовлення ми розглянемо у наступних розділах). У будь-якому разі державні телевізійні і радіомовні корпорації зберігають певну незалежність від чергового уряду.

Ще одним різновидом суспільних засобів масової інформації є некомерційні інформаційні структури. Вони не фінансовані державою і не є приватними підприємствами, створеними для одержання прибутку. Інколи ці засоби масової інформації називають "громадськими". До цієї групи належать "підпільна" або альтернативна преса, "піратське" радіо, муніципальне кабельне телебачення, видання професійних спілок та ЗМІ, зорієнтовані на специфічні групи населення (жінок, етнічні меншини тощо). Кюрен поділяє ці засоби масової інформації на три рівні: перший складають ЗМІ, пов'язані з колективними організаціями (муніципалітетами, політично орієнтованими організаціями та політичними партіями) і зорієнтовані на масову аудиторію. Другий рівень цієї "субкультури" утворюють ЗМІ, зорієнтовані на окремі групи населення (етнічні групи, сексуальні меншини). Третій рівень утворюють ЗМІ, пов'язані з окремими організаціями і зорієнтовані виключно на членів цих організацій. До цього рівня належать, зокрема, видання професійних спілок та екологічних організацій.

Важливо зазначити, що у найбільш розвинених демократичних суспільствах суспільні засоби масової інформації (як ті, що є власністю держави, так і некомерційні) діють у середовищі, де домінуючу роль відіграють приватні підприємства. Великі комерційні інформаційні корпорації контролюють більшу частину приватного сектора ЗМІ і часом застосовують масовані ринкові стратегії для охоплення максимальної аудиторії. Ці та інші аспекти застосування приватної власності у сфері ЗМІ ми детальніше розглядатимемо далі.

Об'єктивність та заангажованість у практиці ЗМІ

Ще однією важливою рисою сучасних новин є загальне зміщення наголосів у бік подання об'єктивної інформації, а не поглядів окремих політичних партій. Перехід новинних ЗМІ з "придворних" позицій на "об'єктивні" найчастіше можна простежити за низкою історичних подій в розвитку сучасних друкованих видань. До середини ХІХ століття великі газети перебували під контролем групових інтересів і використовувалися своїми багатими власниками для обстоювання певних політичних поглядів. За однією з версій вся історія північноамериканської преси відстежує історію виникнення у надрах радикальної профспілкової преси журналістської етики об'єктивності, яка увібрала в процесі боротьби за справедливість в економічній та політичній сферах ідеї рівності та природжених прав людини, висунуті діячами європейської доби Просвітництва. Інші вважають процес об'єктивізації засобів масової інформації пізнішим явищем, що уособлює реакцію журналістів на поширення у ХХ столітті ідей культурного релятивізму.

Хай там як, але підвищення об'єктивності було пов'язане з комерціалізацією преси. З розвитком промисловості з'явився попит на рекламні послуги, що в свою чергу спричинило появу "копійчаної преси" (penny press), названої так за спроможність встановлювати низькі роздрібні ціни на ці видання, оскільки головним джерелом їх фінансування були надходження від реклами. Аби максимально розширити свою аудиторію, комерційні видання прагнули запропонувати щось цікаве для всіх груп читачів: новини, розваги або плітки. Тоді ж було впроваджено концепцію "об'єктивності", ґрунтовану на традиціях професійної журналістики, яка приділяла особливу увагу забезпеченню "незалежної і неупередженої інформації". Партійна і радикальна преса почали втрачати аудиторію, натомість комерційна преса ставала дедалі більш прибутковою і зарекомендувала себе як "об'єктивніша, менш слухняна і веселіша". Заангажована преса збереглася лише у деяких країнах Європи, але й там її видають на професійних засадах і вона лишається незалежною від держави.

Формальна незалежність засобів масової інформації та новин від держави підтверджується підвищенням активності західних урядів у сфері зв'язків із громадськістю, діяльності, яка була б непотрібною, якби ЗМІ перебували під контролем уряду. Уряди використовують ЗМІ для поширення "суспільно необхідної інформації", яка часом необхідна громадянам для гарантування їх власної безпеки та здоров'я, а часом слугує рекламою тих чи тих політичних кампаній. Іноді інформація суспільних служб включається до складу регулярних повідомлень по радіо чи в пресі, проте у багатьох випадках урядові доводиться платити за доступ до аудиторії. Органи державного управління на нижчих щаблях влади провадять чимало рекламних кампаній і громадських заходів з різних приводів, від започаткування нової політики до проголошення певної ініціативи, як-от закладення парку чи відкриття школи. Така інформація зазвичай поширюється на засадах платної реклами. Крім того, органи державної влади дедалі частіше вдаються до послуг професіоналів у сфері комунікації для відповіді на "політичні питання", висвітлені засобами масової інформації або поставлені в ході журналістського розслідування (скандали за участю посадових осіб органів державної влади або невдалі державні програми).

Засадовою для моделі вільної преси є одна із загальнолюдських цінностей - свобода слова. Модель вільної преси здебільшого застосовують до друкованих засобів масової інформації: газет, книг тощо. Вона передбачає свободу від будь-яких форм втручання і контролю з боку владних структур, що містять елементи цензури та обмеження свободи друку. Як уже зазначалося, свободу друку часто зумовлюють Конституції держав, як, наприклад, у США та Канаді, або міжнаціональні документи на зразок Європейської Конвенції з прав людини.

Модель вільної преси часто асоціюється з політичною філософією лібертаріанства, яка проповідує абсолютну свободу індивіда від влади. Проте й ця модель визнає певну роль державного регулювання - наприклад, захист у сфері преси від монополізму, який обмежує свободу вибору або свободу висловлювання через друковані засоби масової інформації. Періодичні видання можуть діставати економічну підтримку у формі субсидованих поштових послуг та податкових пільг, а також прямих кредитів та субсидій. Свободу преси, як і інші свободи, можна обмежити виключно з окремих причин, визначених на підставі ліберально-демократичного законодавства. Обмеження є легітимними, якщо свобода преси суперечить певним правам особистості, а також коли реалізація права однією особистістю заважає здійсненню прав іншими людьми. Класичною ілюстрацією до першої тези є відома приказка, що свобода пересування Вашого кулака закінчується там, де починається обличчя іншої людини. Прикладом обмеження права однієї людини задля забезпечення прав інших є впровадження права на справедливе судочинство і права на добре ім'я. Ще одна форма легітимного обмеження свободи преси випливає з базових принципів, від яких залежить саме існування ліберально-демократичної держави: нерозголошення державних таємниць, заборона пропаганди злочинних дій, геноциду та захоплення державної влади насильницьким шляхом.

Засадовою для моделі радіо і телебачення є концепція суспільних послуг. Цю модель зорієнтовано на ефірні засоби масової інформації, які від самого початку були об'єктом обмеження та керівництва з боку держави і, як уже зазначалося, часто є її власністю. Спочатку система регулювання враховувала обмеженість спектра ефірних ЗМІ і необхідність їх справедливого розподілу. Як аргумент на користь державних засобів масової інформації часто наводять необхідність задоволення певних інформаційних потреб, що їх не можна задовольнити в рамках комерційної системи, зорієнтованої виключно на розширення своєї аудиторії і реалізацію ринкових імперативів. Йдеться про дитячі програми та культурні програми для національних меншин. Крім того, в країнах з напруженою культурною ситуацією державне телебачення і радіомовлення зобов'язане сприяти міжрегіональній комунікації у межах країни і захисту власної національної культури шляхом забезпечення "місця на полиці" для діячів культури, здатних готувати твори, що відповідають внутрішнім потребам країни (прикладом може слугувати Canadian Broadcasting Corporation в Канаді). Ще один аргумент на користь державного телебачення і радіомовлення полягає у тому, що такий підхід забезпечує "якість" і "справедливість", а саме: а) гарантує, що теле- і радіоефір не потрапить під контроль "грошових мішків"; б) проголошує і реалізує рівність можливостей для висловлювання різних точок зору.

В Європі модель державного телебачення і радіомовлення реалізовано у досить жорстких формах, в США ці форми дещо гнучкіші. Так, у Великобританії модель реалізовано повністю і підтримано державною політикою. Її характерними рисами є забезпечення надання універсальних послуг і одержання фінансової підтримки з боку не лише споживачів, а й усіх платників податків (з державної скарбниці), а доступ до ефірного простору (а отже і до аудиторії) регламентовано таким чином, щоб забезпечити певні принципи: "справедливість", "політичний нейтралітет", незалежність від меркантильних (економічних) інтересів і впливу держави. Додержання регулятивних приписів за цією моделлю зазвичай потребує наявності спеціального бюрократичного апарату. Важливо зазначити, що жорсткість цієї моделі весь час зменшується через наявність тенденцій до "приватизації" (тобто передачі прав власності з рук держави в приватні руки) та "комерціалізації" (збільшення обсягів фінансування за рахунок реклами і френчайзінгових послуг).

Засадовою для моделі вільного поширення інформації за допомогою електронних мереж є ідея рівного права на доступ до інформації без жодної дискримінації. Ця модель відображає історичну роль держави в полегшенні комунікації між громадянами за допомоги поштової служби, телефону і телеграфу. Вона пов'язана з універсальним характером комунікаційних служб, що їх розглядають як державні установи які в принципі доступні всім громадянам. Згідно з цим принципом держава не може заборонити певним категоріям людей користуватися автострадами чи телефонами. Режим регулювання зорієнтований в першу чергу на ефективне будівництво та експлуатацію підприємств з надання цих послуг, модернізацію їх обладнання та інфраструктури, а не на зміст інформації . Хоча може видатися, що ця остання модель не має прямого стосунку до теми нашої дискусії, але використання останнім часом Інтернет як джерела новин змушує проаналізувати й цю модель законодавчого регулювання. Крім усього іншого, це сприяє збільшенню зони взаємного перекриття різних моделей і ускладнює їх застосування. Фактично, зазначає Мак Квейл, технологічна конвергенція різних моделей комунікації ставить під сумнів можливість застосування до них окремих регулятивних структур і призводить до того, що логіку дискретного застосування різних моделей законодавчого регулювання простежують дедалі слабше. До того ж окрему модель комунікації за допомогою електронних мереж використовували прихильники теорії, яка передбачає, що преса крім своєї ролі як приватного бізнесу має ще й певні соціальні зобов'язання. Ця теорія виходить із того, що конкуренція у сфері друкованих засобів масової інформації дедалі зменшується, а монополізація ринку зростає, отож зазвичай споживачам доступна лише одна щоденна газета. За таких умов преса не має права відображати погляди лише своїх власників. Радше вона повинна висвітлювати всі головні існуючі точки зору і забезпечувати аудиторії доступ до більш широкої інформації, ніж та, що її поширюють через систему електронних мереж (Black, 1982).

Із найзагальнішої економічної точки зору політичні новини - це товар. До нього можна застосувати поняття виробництва, збуту та одержання прибутків. Розподіл та збут новин за допомогою місцевих, загальнонаціональних та міжнародних каналів, здійснюють починаючи від місцевих телевізійних програм новин, що пропонують глядачам "всі новини, які Вам потрібно знати", до міжнародних новинних агенцій, що виконують функції оптових постачальників новин для тисяч газет у цілому світі. Завдяки перетворенню новин на товар засоби масової інформації стали суб'єктом такого ж ринкового тиску, який спостерігається у будь-якій іншій галузі капіталістичної економіки і передбачає необхідність пошуку нових ринків збуту та прагнення скоротити виробничі витрати з метою підвищення прибутків.

Власне бізнес на новинах, особливо у разі існування монополії на дрібних ринках або у випадку великих міжнародних конгломератів, загалом є достатньо прибутковим порівняно з іншими галузями економіки. Обмеження втручання держави у ринок ЗМІ і зростання впливу індустрії комунікацій (мається на увазі обмін інформацією, розвиток обладнання і технологій та їх взаємний вплив) сприяють підвищенню прибутковості цієї галузі. До того ж за межами ринку власне новинних ЗМІ як таких лежить досить об'ємний ринок "політичного менеджменту", який охоплює фірми, що займаються зв'язками із громадськістю, політичним консультуванням органів влади та політичних партій, дослідженнями громадської думки та іншими різновидами діяльності, які намагаються відстежувати новини політичного життя за допомогою засобів масової інформації.

Ще однією особливістю новинних ЗМІ є великі витрати на виробництво. Для індустрії засобів масової інформації характерні високі капітальні витрати; витрати на обладнання, інфраструктуру, заробітну плату, необхідні для випуску першого екземпляра товару - газети або, наприклад, компакт диска, - надзвичайно великі. Це робить галузь дуже чутливою до коливань попиту, змушує гнатися за масштабною економією та сприяє утворенню тенденції до концентрації власності. Високі капітальні витрати створюють вступний фінансовий бар'єр для тих, хто бажає діяти на інформаційному ринку, і обмежують доступ до засобів комунікації тим, хто не має необхідного капіталу. Фактично у багатьох випадках, як, наприклад, у секторі щоденних газет у Північній Америці, одна інформаційна інституція може утримувати віртуальну монополію у своєму секторі ринку.

Понад те, як ринок комерційних засобів масової інформації, так і структура власності стають дедалі більш інтернаціональними за масштабами. Швидке зростання інформаційних конгломератів призвело до того, що контроль за масовими комунікаційними каналами потрапив до кількох гігантських транснаціональних корпорацій зі штаб-квартирами у Північній Америці та Європі. Найбільші серед них - "News Corporatіon" Руперта Мердока, "Tіme Warner", "Dіsney", "Vіvacom", "Bertelsmann" та TCІ (Herman and McChesney, 1997). Такі зміни у структурі контролю та власності є одночасно виявом і втіленням ринкової логіки. Питання, хто є власниками засобів масової інформації і як вони розпоряджаються своєю владою, хвилює багатьох дослідників, особливо тих, хто вважає, що така монополія на владу не завжди йде на користь процесам демократичної комунікації.

Всі новинні ЗМІ залежать від аудиторії або споживачів як джерела надходжень (тобто від тих людей, що купують газети або слухають радіопередачі). Крім того, більшість засобів масової інформації залежить від рекламодавців. Наприклад, у західних ліберально-демократичних країнах від 40 до 85 відсотків надходжень газети одержують від реклами. Хоча абонентська плата за підключення до кабельної мережі поступово набирає ваги у структурі надходжень, все ж головні доходи приватні радіо і телекомпанії поки що одержують за рахунок комерційної. Фактично головною економічною метою комерційних засобів масової інформації є одержання прибутку шляхом приваблювання уваги аудиторії і подальшого продажу цієї уваги рекламодавцям. При цьому постає проблема впливу рекламодавців на зміст повідомлень, що поширюються через засоби масової інформації (детальніше це питання буде розглянуто у Розділі 3). Навіть якщо рекламодавці не здійснюють прямий контроль над ЗМІ, залежні від реклами засоби масової інформації часто бувають змушені приваблювати увагу певної конкретної потрібної рекламодавцеві аудиторії, тобто тих людей, що завдяки своїй купівельній спроможності можуть стати потенційними споживачами. Таким чином, "логіка" орієнтованих на рекламу ЗМІ може призвести до.

Новинні ЗМІ весь час працюють за умов комерційного оточення, що характеризується високою концентрацією власності в руках транснаціональних конгломератів. Ці глобальні інформаційні корпорації володіють засобами масової інформації у різних країнах світу і сприяють переміщенню своєї продукції через всі національні кордони. На новинні ЗМІ впливають також показники витрат на виробництво і збут своєї продукції, використовувані технології та схема одержання прибутків, яка зорієнтована більше на рекламодавців, ніж на споживачів. Як ці особливості впливають на зміст і дійовість політичних новин ми розглянемо у наступних розділах. Очевидно лише, що вони формують умови роботи і оточення, які, в свою чергу, можуть вплинути і впливають на спосіб подання політичних новин.

На зміст новин, що поширюються через засоби масової інформації, впливають політичні, законодавчі, та економічні умови, а також технологія і схема роботи інформаційних організацій. Працівники цих організацій діють у рамках власних уявлень про те, що може бути новиною. У сфері політичної комунікації зміст новин зазвичай вписується у рамки певних моделей подання інформації, що їх називають інформаційними цінностями. У Розділі 3 ми проаналізуємо. як такі цінності впливають на зміст поширюваної інформації. У Розділі 4 показано, як вони ж можуть впливати на розвиток політичних подій. Але для цього ми маємо коротко розглянути інформаційні цінності і теми як засіб опису політичного змісту новин .

1. Своєчасність. Новини за своєю природою мають бути новими. Це означає, що події, які щойно сталися, мають для певного моменту набагато вищу інформаційну цінність, ніж ті, що сталися кілька днів або тижнів тому. Своєчасність як інформаційна цінність означає, що матеріали про останні події і оперативність їх опрацювання, особливо висвітлення окремих подій в "живому" режимі, цінуються дуже високо. Втім, це часом призводить до "висмикування" подій та проблем із контексту, тобто подія висвітлюється не як частина процесу чи одна з ланок ланцюжка, а просто як окремий ізольований факт.

2. Характер новини повинен узгоджуватися з періодичністю виходу певного засобу масової інформації: цей критерій пов'язаний з критерієм своєчасності і тривалістю події. Одні події, наприклад, убивство, тривають недовго і потребують небагато часу для опрацювання, оскільки їх значення цілком очевидне для всіх. Водночас економічні, соціальні й культурні процеси потребують чимало часу для розгортання і усвідомлення їх значення. Події першої групи узгоджуються з періодичністю випуску щоденних газет та радіо і телепрограм, натомість події другої групи, щоб стати "вартими публікації", мають бути "відзначені" іншими подіями, наприклад, виходом офіційного звіту або конференцією.

3. Пороговий рівень. Цей критерій пов'язаний із співвідношенням масштабів інформаційної організації (якою вона є - місцевою чи національною) і масштабів події. Значна подія має високий поріг драматичності і відтак забезпечує додатковий рівень драматичності впродовж тривалого часу. Прикладом може бути повідомлення з місця бойових дій. При цьому велика подія стає джерелом інших новин, іноді безпосередньо з нею не пов'язаних. Прикладом такої події є смерть принцеси Діани, яка спричинила появу численних матеріалів про події місцевого і локального рівня за участю осіб, причетних до цієї трагедії.

4. Недвозначність. Цей критерій пов'язаний з розумінням події. Новинні ЗМІ потребують "завершені" матеріали, з обмеженою кількістю можливих тлумачень, які мали б логічний початок і кінець та задовольняли загальним літературним вимогам, як от чітке визначення категорій правильного та хибного, доброго та поганого.

5. Значимість. Цей критерій пов'язаний з поняттям культурної близькості події, про яку йдеться у новинах. Події, що узгоджуються з культурними традиціями людей, які опрацьовують новини, та аудиторії, яка їх споживає, вважаються значимішими, ніж ті події, що пов'язані з іншими, менш поширеними культурами. Події, що сталися у своєму регіоні чи країні, або навіть в інших країнах зі схожими культурними традиціями висвітлюються частіше, ніж ті події, що відбуваються у решті світу. Це призводить до того, що у секторі закордонних новин події у країнах, що розвиваються, систематично замовчують.

6. Співзвучність. Ця цінність характеризує передбачуваність або бажаність події. "Коли ЗМІ сподіваються, що якась подія має трапитися, вона неодмінно трапляється" (Hartley, 1982, 77). Часом це призводить до появи матеріалів про події, які в дійсності мали місце лише частково, або матеріалів, зосереджених на тому, що мало статися, а не на тому, що сталося насправді.

7. Несподіваність або новизна. Варті публікації новини повинні бути несподіваними і незвичайними. Згідно з класичною формулою, якщо собака покусав людину, це банальна подія, повідомлення про яку навряд чи зацікавить споживача новин. Якщо ж людина покусала собаку, таке повідомлення вважається вартим публікації, бо воно не є буденним. У такий спосіб новини не відображають звичайної, щоденної діяльності людей, а тяжіють до висвітлення надзвичайних, яскравих подій.

8. Рекурентність тем і продовження. ЗМІ схильні повертатися до тем та розповідей, що були опубліковані раніше. До того ж засоби масової інформації часто використовують стереотипи як короткий шлях до пояснення соціального значення або досягнення розуміння аудиторії, особливо коли ці стереотипи живлять рекурентну тему.

9. Композиція. Стосовно новин, що поширюються через ЗМІ, це означає необхідність додержуватися певного співвідношення між різними видами матеріалів. Наприклад, інформаційна організація, аби забезпечити баланс і різноманітність передач або друкованих матеріалів, змушена постійно здійснювати вибір серед матеріалів про місцеві та міжнародні події або між політичними і загальними новинами.

10. Персоналізація. Згідно з цією інформаційною цінністю новини та історію творять особистості, а не інституції чи організації, до яких вони належать, чи структури, в рамках яких вони діють. Події висвітлюються з точки зору їх впливу на окремих людей. Політичний конфлікт розглядається як боротьба окремих політиків, а не політичних напрямків.

11. Загальнолюдські інтереси. Цей критерій пов'язаний із критеріями персоналізації та новизни, проте його застосовують переважно до "м'яких" матеріалів, наприклад історій про собак, що були загубилися, але згодом знайшли своїх господарів, або інших епізодів "доброго настрою" з повсякденного життя. Часто телевізійні блоки новин закінчуються матеріалами, що викликають загальнолюдський інтерес, аби пом'якшити вплив решти матеріалів.

13. Концентрація уваги на представниках еліти та розвинених країнах. Відомі особи, політики та найрозвиненіші в економічному відношенні нації частіше перебувають у фокусі уваги засобів масової інформації, ніж усі інші. Герберт Дженс (Herbert Gans, 1980) зробив огляд американських телевізійних мереж CBS та NBC, журналів "Newsweek" та "Tіme" і дійшов висновку, що у новинах фігурують переважно відомі, видатні люди, а повідомлення за участю офіційних осіб складають три чверті всіх інформаційних ресурсів.

14. Сенсаційність: злочин, смерть, конфлікт та драма. Дослідження показали, що у новинах надто багато уваги приділяють насильству (з огляду на його справжній рівень у реальному житті), репрезентованому переважно повідомленнями про кримінальні злочини насильницького характеру. Смерть, що настала в результаті насильства, ймовірніше буде подана у новинах, ніж смерть від хвороби. Дослідження у Великобританії виявили, що частота повідомлень про злочини у засобах масової інформації не має жодного стосунку до реального рівня злочинності. Кількість повідомлень у ЗМІ виявилася явно перевищеною порівняно з реальною кількістю таких злочинів, як убивства, шахрайство, шантаж та злочини, пов'язані з наркотиками. Інші сенсаційні історії на зразок політичних секс-скандалів та збочень (порушення соціальних норм) також посідають чимало місця серед повідомлень.

15. Негативізм. Ця інформаційна цінність певною мірою пов'язана із схильністю до сенсацій, недвозначністю, періодичністю та співзвучністю. Ілюстрацією до неї може бути твердження, що "погані новини - це добрі новини". Повідомлення у засобах масової інформації зазвичай сконцентровано на конфліктах, порушеннях та відхиленнях від норми.

Зрозуміло, що не всі інформаційні повідомлення і не завжди відображають всі зазначені цінності, деякі з яких до того ж суперечать одна одній (наприклад, загальнолюдські інтереси та концентрація уваги на еліті). Причини цього явища можна пояснити, з'ясувавши, як ці цінності відображені в різних типах інформаційних повідомлень. Повідомлення про локальну пожежу зазвичай не відповідає критерію концентрації уваги на представниках еліти, якщо, звичайно, до неї не причетний начальник пожежної охорони або сама пожежа не настільки серйозна, щоб заслуговувати на коментар з боку котрогось із місцевих політиків. Крім того, ієрархія інформаційних цінностей змінюється залежно від типу інформаційної продукції. Газети та щоденні радіо і телепередачі вище цінують своєчасність, ніж щотижневі журнали новин. А бульварні видання більш схильні до персоналізації, ніж "елітні" газети. Проте більшість інформаційних цінностей можна спостерігати у дії практично в усіх різновидах інформаційних продуктів.

Зазначені інформаційні цінності істотно впливають на спосіб подання матеріалів про політичні інституції та політиків. Певні прийоми подання політичної інформації можна спостерігати у будь-якому матеріалі з політичного життя, проте найяскравіше вони виявляються в процесі інтенсивних політичних дебатів: під час політичних кампаній та виборів.

З цього короткого огляду особливостей застосування новинних ЗМІ випливає, що Новинні ЗМІ перебувають під впливом цього середовища і водночас певною мірою беруть участь в його формуванні.

Список використної літератури

1. Дзялошинский И. Российский журналист в пост-тоталитарную эпоху: некоторые особенности личности и профессиональной деятельности - М., 1996

2. Лазутина Г.В. Профессиональная этика журналиста. - М. 1999

3. Леонтьев А.А. психология общения - М. Мысль. 1999

4. Макдональд Д. , Э.Джонс. Беседы о масс-медия . М.

5. Роддин Р., Кинг Э. Журналистика в стиле он-лайн. М. Вагриус, 1999

6. Сиберт С., Шрамм У, Петерсон Г. Четыре теории прессы. М. Вагриус 1998

7. Ученова В. Творческие горизонты журналистики. К характеристике профессиональных методов. - М., 1976

8. Шостак М. И. Журналист и его произведение. М. 1998

9. Репортер: профессионализм и этика. - М. 1999