Правові аспекти перебування на території України підрозділів збройних сил іншої держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові аспекти перебування на території України підрозділів Збройних сил іншої держави

Володимир Тимошенко, Доктор юридичних наук, професор, Національний університет оборони України імені Івана Черняховського; Сергій Дрьомов, кандидат юридичних наук, полковник юстиції, Збройні Сили України, Андрій Тимошенко, кандидат економічних наук, Державна міграційна служба України

Анотація

Запропоновано результати дослідження проблеми законодавчого врегулювання перебування на території України військових формувань іноземної держави як фактору, що є чинником, який суттєво впливає на стан забезпечення національної безпеки.

Розглянуто питання про правові підстави прийняття рішення про надання дозволу на таке перебування, порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України, умови перебування в Україні підрозділів збройних сил інших держав, порядок здійснення контролю за їх діяльністю під час перебування на території України.

Проведено аналіз окремих законодавчих норм, що регулюють питання іноземної військової присутності на території України, та сформульовано рекомендації щодо заходів, які необхідно вжити для усунення виявлених недоліків у формуванні та реалізації державної політики у цій сфері.

Автори вважають, що присутність російського чорноморського флоту на території України стала одним із чинників, які призвели до анексії Приміського півострова та надала можливість росії здійснити протягом 20142022 років нарощування особового складу та військової техніки збройних сил, а також створити нові військові частини та підрозділи, які згодом були залучені до повномасштабного вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року.

Ключові слова: національна безпека, суверенітет держави, незалежність, територіальна цілісність, Збройні Сили України, нормативно-правове регулювання, Конституція України, багатонаціональні навчання, іноземні військові бази, збройні сили інших держав, тимчасове перебування.

Abstract

Legal aspects of the stay in the territory of Ukraine by units of the armed forces of another state

Volodymyr Tymoshenko, Doctor of Law, Professor, The Armed Forces of Ukraine of the National University Defense of Ukraine named after Ivan Chernyakhovsky; Sergiy Dryomov Doctor of Law, colonel of justice, Armed Forces of Ukraine, Andriy Tymoshenko, Doctor of Economic Sciences, The State Migration Service of Ukraine

The article presents the results of the study of the problem of legislative regulation of the stay of military formations of a foreign state on the territory of Ukraine as a factor that significantly affects the state of ensuring national security. The issue of the legal grounds for making a decision to grant permission for such a stay, the procedure for admitting units of the armed forces of other states to the territory of Ukraine, the conditions for the stay of units of the armed forces of other states in Ukraine, and the procedure for monitoring their activities during their stay on the territory of Ukraine were considered.

An analysis of separate legislative norms regulating the issue of foreign military presence on the territory of Ukraine was carried out, and recommendations were formulated regarding the measures that must be taken to eliminate the identified shortcomings in the formation and implementation of state policy in this area.

The authors believe that the presence of the Russian Black Sea Fleet on the territory of Ukraine became one of the factors that led to the annexation of the Crimean Peninsula and gave Russia the opportunity to increase the personnel and military equipment of the armed forces during 2014-2022, as well as to create new military units and units. who were later involved in a full-scale invasion of Ukraine on February 24,2022.

Keywords: national security, state sovereignty, independence, territorial integrity, Armed Forces of Ukraine, normative and legal regulation, Constitution of Ukraine, multinational exercises, foreign military bases, armed forces of other states, temporary stay.

військовий іноземний безпека контроль

Конститутивною ознакою будь-якої цивілізованої держави є її суверенітет, правова сутність та зміст якого передбачають беззаперечні верховенство, повноту, цілісність, невідчужуваність і самостійність влади у межах державного кордону, а також рівноправність і незалежність держави у відносинах з іншими суб'єктами міжнародно-правових відносин.

Суверенність і незалежність держави як основні політико-правові ознаки сучасної української держави закріплені у статті 1 Конституції України, що є логічним та послідовним продовженням відповідних положень Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та Акта проголошення незалежності України (1991 р.).

У частинах першій та третій статті 2 Основного Закону України записано, що суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною та недоторканною. Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішою функцією держави, а також справою всього Українського народу. З огляду на це в частині сьомій цієї статті серед гарантій забезпечення суверенітету України закріплено, що на території нашої держави не допускається розташування іноземних військових баз.

Теоретичною основою дослідження стали здобутки вітчизняних та зарубіжних науковців, які вивчали проблеми перебування військових баз на території іноземних держав. Серед них праці В. Антипенка, О. Бабікова, С. Білоцького, М. Буроменського, І. Городиського, В. Денисова, А. Дмитрієва, О. Задорожнього, Н. Зелінської, B. Корецького, Б. Клименка, М. Лазарева, І. Лукашука, Ю. Ноговіцина, А. Приліпко, К. Савчук, В. Скібіцького, В. Стешенко, Б. Тарасюка, О. Тіунова, Л. Чекаленко та інших.

Однак, незаконна анексія Російською Федерацією Криму у 2014 році, подальші окупація частини Донецької та Луганської областей і повномасштабне вторгнення в Україну 24 лютого 2022 року показали, що перебування на території України чорноморського флоту рф стало одним із чинників, які суттєво вплинули на розвиток зазначених подій. Тож проблеми знаходження військових баз на території іноземних держав залишаються невичерпаними та потребують подальших наукових розробок.

Метою цієї публікації є оприлюднення результатів дослідження правових аспектів перебування на території України підрозділів збройних сил іншої держави через призму основоположних принципів міжнародного права та норм національного законодавства.

Перебування на території України іноземних військових баз вітчизняним законодавцем віднесено до таких питань, що регулюються виключно Конституцією та законами України.

Надзвичайно важливим видається те, що наведені вище конституційні приписи частиною третьою статті 8 Основного Закону України віднесено до норм прямої дії, що означає імперативно встановлену заборону розташування на території України іноземних військових баз. Проте, нормами національного законодавства України дозволяється тимчасове перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України. При цьому, за змістом пункту 2 частини другої статті 92 Конституції України допуск та перебування підрозділів збройних сил іноземних держав на території України встановлюється лише законами України. Тому схвалення такого рішення пунктом 23 статті 85 Конституції України віднесено до виключних повноважень Верховної Ради України.

Базовим у нормативно-правововим актом у регулюванні зазначеного питання є Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» [1]. Цим Законом, зокрема, встановлено:

- порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України;

- умови перебування в Україні підрозділів збройних сил інших держав;

- порядок здійснення контролю за їхньою діяльністю під час перебування на території України.

У статті 1 Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» записано, що підрозділ збройних сил іншої держави направляється в Україну з конкретною метою, визначеною міжнародним договором України.

Відповідно до статті 3 цього Закону метою перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України може бути:

- участь у спільних з підрозділами Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань військових навчаннях та інших заходах щодо вдосконалення бойової підготовки військ, обміну досвідом у рамках домовленостей (договорів) про міжнародне військове співробітництво, в тому числі для підготовки спільних військових підрозділів, створюваних в рамках військового співробітництва за міжнародними договорами України;

- транзитне переміщення підрозділів збройних сил інших держав через територію України. При цьому строки переміщення цих підрозділів через територію України не можуть перевищувати 10 діб, якщо інше не передбачене міжнародним договором України;

- надання Україні, на її прохання, військової допомоги у відсічі (відверненні, припиненні) збройної агресії з боку третьої країни (третіх країн);

- надання Україні, на її прохання, допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, викликаних природними і техногенними наслідками;

- обслуговування тимчасово розміщених на території України відповідно до міжнародних договорів України військових частин;

- надання Україні, на її прохання, допомоги у вигляді проведення на її території міжнародної операції з підтримання миру і безпеки на підставі рішення ООН та/або ЄС.

Таким чином, Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» пов'язує допуск на територію України підрозділів збройних сил інших, тобто іноземних, держав зі здійсненням ними низки визначених заходів тимчасового характеру, що виключає їх базування на території України. При цьому, частиною першою статті 5 цього Закону встановлено перелік необхідних умов, яким має відповідати міжнародний договір України щодо порядку допуску і умов перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав.

Відповідно до Закону умовами перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є:

- тимчасовість;

- відповідність такого перебування національним інтересам України;

- незавдання таким перебуванням перешкод розвиткові відносин України з третіми державами та зміцненню міжнародної колективної безпеки;

- додержання підрозділами збройних сил інших держав, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей законів України, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами;

- незастосування підрозділів збройних сил інших держав всупереч воєнно-політичним та іншим інтересам України, вимогам Статуту ООН щодо дій по підтриманню миру та безпеки, іншим нормам міжнародного права.

Правильне та однакове тлумачення зазначених законодавчих приписів, а також їх точне практичне застосування видаються надзвичайно важливими для створення належних умов щодо забезпечення національної безпеки України. Відтак, рішення про допуск на територію України підрозділів збройних сил інших держав повинно прийматись лише з додержанням сукупності усіх умов, зазначених у частині першій статті 5 Закону України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України». З огляду на це доцільним видається проведення аналізу реалізації на практиці визначених законодавством України умов перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав.

1. Тимчасовість перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав означає чітку визначеність та обмеженість у часі до досягнення мети такого перебування.

Слід зазначити, що законодавство України не містить визначення поняття «тимчасовий», що створює відчутні проблеми у застосуванні норм про перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав. Автори Академічного тлумачного словника української мови пропонують розуміти під тимчасовим - те, що триває, існує або діє протягом деякого часу; протилежне постійному [3]

Наведене визначення видається надто стислим та лаконічним, але навіть у такому усіченому вигляді воно дозволяє виокремити визначальну ознаку категорії «тимчасовий». Так само як і постійний, тимчасовий триває у часі. Однак, цей час повинен бути обмеженим.

Обмеження у часі перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, на наш погляд, носить цільовий характер. Таке обмеження повинно мати на меті забезпечення національної безпеки, а саме державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Крім того, Закон України «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» пов'язує допуск на територію України підрозділів збройних сил інших, тобто іноземних, держав зі здійсненням ними низки визначених заходів тимчасового характеру, що виключає їх базування на території України.

Прикладом додержання умови тимчасовості перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав може слугувати прийнятий Верховною Радою України 19 січня 2017 року Закон України «Про схвалення рішення президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України у 2017 році для участі в багатонаціональних навчаннях».

Ухваливши зазначений Закон, парламент дозволив проведення багатонаціональних навчань із участю підрозділів Збройних сил України на території України та їхню участь в багатонаціональних навчаннях поза межами України протягом 2017 року. Зазначеним документом також визначено порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України цього року для участі в таких навчаннях.

Згідно із затвердженим планом, у січні-грудні 2017 року на територію України для участі в багатонаціональних навчаннях - таких, як українсько-американські навчання «Сі Бриз-2017» та «Репід Трайдент-2017» із залученням інших сторін, - у рамках військового співробітництва допущено до 3000 військовослужбовців із озброєнням і військовою технікою, до 6 літаків і вертольотів Сполучених Штатів Америки, інших держав-членів НАТО та держав-учасниць програми «Партнерство задля миру» на строк до 365 діб [4].

Слід додати, що проведення багатонаціональних військових навчань було заплановано задля підтримки на належному рівні обороноздатності української держави, боєздатності Збройних Сил України, інших військових формувань. Такі навчання проводяться з урахуванням зобов'язань України відповідно до міжнародних угод у військовій сфері.

Верховна Рада України також підтримала пропозицію Президента України про допуск підрозділів інших держав на територію України для участі в багатонаціональних навчаннях, які проводилися у 2018 році.

Для участі в шести багатонаціональних навчаннях залучалися підрозділи Збройних Сил України та інших військових формувань України загальною кількістю понад 14 тис. військовослужбовців. З боку наших партнерів передбачалося залучення близько 8 тис. військовиків.

Верховна Рада України схвалила допуск військових інших держав для участі в українсько-американських навчаннях «Сі Бриз - 2018» на строк до 25 діб у червні-жовтні 2018 року. Також іноземні військові допускалися для участі в навчаннях «Світла Лавина - 2018», «Чисте Небо - 2018», українсько-румунського навчання «Ріверіан - 2018» [5].

Таким чином, усе наведене вище дає підстави пропонувати під тимчасовим перебуванням на території України підрозділів збройних сил інших держав розуміти чітко визначене та обмежене у часі перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав. Водночас обмеження перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав не повинно суперечити іншим зобов'язанням держави, прийнятими відповідно до міжнародного права. У протилежному випадку вжиті заходи можуть бути неефективними та такими, що порушуватимуть норми міжнародного права.

2. Ще однією умовою перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав є відповідність такого перебування національним інтересам України.

Зазначена вимога, як видається, сформульована недостатньо коректно. До такого висновку можна дійти на підставі ретельного аналізу відповідних норм законодавства України та наступних суджень.

У статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» національні інтереси визначено як життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян.

Як видно, законодавець до національних інтересів відніс життєво-важливі цінності Українського народу матеріального та нематеріального характеру. Йдеться очевидно передусім про загальнолюдські, суспільні та групові цінності.

До загальнолюдських цінностей відносять цінності, що є пріоритетними над усіма іншими, оскільки вони є першоосновою існування людства і сприймаються як аксіоматичні. Такими вважають життя, свободу, гідність, справедливість тощо.

Групові цінності відображають колективні настрої (настрої певної спільноти). Вони є спільними для групи людей в межах певних організаційних утворень.

Суспільні цінності - це цінності, які є превентивними для визначеного суспільства. Далі у визначені йдеться про визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Таким чином, міжнародний договір України щодо порядку допуску і умов перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав повинен мати положення, які вказують на конкретні важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу, а також визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток.

Однак, відсутність законодавчо закріпленого визначення понять «життєво важливі цінності Українського народу (матеріальні, інтелектуальні і духовні)», «визначальні потреби суспільства і держави» створило передумови для їх довільного та неоднакового тлумачення, що у кінцевому результаті призвело до анексії російською федерацією Криму у 2014 році, подальшої окупації частини Донецької і Луганської областей, та повномасштабного вторгнення на територію України, яка триває уже понад рік.

Одним із вирішальних етапів розвитку подій навколо Чорноморського флоту РФ і у подальшому - анексії Криму, як видається, стало підписання 1 квітня 2010 року у Харкові «Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування чорноморського флоту російської федерації на території України» в обмін на зменшення ціни на газ. Згідно зі статтею 1 цієї угоди строк перебування Чорноморського флоту РФ у Севастополі подовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років, якщо будь-яка сторона не висловить заперечень, та встановлена орендна плата [5].

Також Сторонами подовжено дію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту РФ на території України від 28 травня 1997 року, Угоди між Україною і РФ про параметри поділу Чорноморського флоту від 28 травня 1997 року, а також і Угоди між Урядом України і урядом РФ про взаємні розрахунки, пов'язані з розподілом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту РФ на території України від 28 травня 1997 року на двадцять п'ять років з 28 травня 2017 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення строку дії.

Інтерпретуючи на свій власний розсуд поняття «визначальні потреби суспільства і держави», на той момент Голова Верховної Ради України В. Литвин зазначав, що Україна отримує в якості орендної плати за перебування на її території Чорноморського флоту Російської Федерації лише $97 млн. 700 тис. в рік. Ця сума, за його словами, потрібна для погашення газового боргу перед Російською Федерацією, який на той час складав $2 млрд. 300 млн. Після підписання та ратифікації угоди щодо продовження строку перебування Чорноморського флоту РФ на території України вона протягом десяти років мала отримати $35 - 40 млрд [7].

Як показав час, підписання Харківських угод у квітні 2010 року було величезною помилкою України у дипломатичних стосунках з російською федерацією, яка стала можливою через допущені тодішнім керівництвом держави грубі порушення конституційних норм та законодавчих приписів і за своєю сутністю являє собою зраду геополітичних інтересів країни задля примарної поступки у ціні на російський газ.

Критично оцінюючи дії тодішньої влади, яка пішла на підписання та ратифікацію Харківських угод, третій Президент України Віктор Ющенко зазначав, що «взамін дешевого газу, який економічно дискредитує країну, який відкидає нас від конкурентних можливостей, який залишає неконкурентну економіку в тому забутті, в якому вона є, -- на другу шальку терезів ставлять найсвятіше для кожної нації -- суверенітет та незалежність.» [16].

Одержання примарної матеріальної вигоди вартувало Україні Кримського півострова, а у подальшому й частини Донецької та Луганської областей, адже саме Чорноморський флот РФ, на наш погляд, відіграв суттєву роль в загарбанні країною-агресором частини території України, починаючи з 2014 року.

Подальший розвиток подій показав, що кораблі Чорноморського флоту РФ стали не тільки одним із чинників, що сприяли повномасштабному наступу на Україну, розпочатого 24 лютого 2022 року, але й джерелом постійної загрози ракетних обстрілів усієї території нашої держави.

3. Незавдання перебуванням на території України підрозділів збройних сил інших держав перешкод розвиткові відносин України з третіми державами та зміцненню міжнародної колективної безпеки.

Зазначена умова перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав відповідає принципам колективної безпеки різних держав, яка, у свою чергу, ґрунтується на таких основних принципах як:

- неподільність безпеки, коли агресія проти однієї держави-учасника вважається агресією проти решти держав-учасниць;

- усі держави-учасниці однаково відповідають за збереження безпеки;

- невтручання у внутрішні справи і врахування інтересів усіх учасників системи колективної безпеки;

- гарантування державами-учасницями колективної оборони;

- ухвалення на основі консенсусу рішень з принципових питань забезпечення колективної безпеки.

Очевидним у цьому сенсі є те, що російська військова присутність на українській території і членство України в НАТО - речі несумісні, оскільки така присутність суперечить принципу колективної оборони членів Альянсу. Отже, процес набуття Україною членства в НАТО потребувало своєчасного розроблення низки конкретних механізмів, які б мали забезпечити виведення сил Чорноморського флоту РФ з території України, до складу якої входить і АР Крим - нині окупована територія. Такі механізми слід було впровадити як на міжнародному рівні, так і на рівні двосторонніх міждержавних відносин. Однак, час було бездарно втрачено, а Чорноморський флот РФ продовжив своє базування на території України.

4. Додержання підрозділами збройних сил інших держав, особами військового і цивільного персоналу, які входять до їх складу, а також членами їх сімей законів України, утримання від будь-якої політичної діяльності в Україні, а також від іншої діяльності, не сумісної з її національними інтересами.

Міжнародна практика свідчить, що переважна більшість угод про іноземну військову присутність має на меті забезпечення заходів зі спільної оборони. При цьому, держава, яка надає свою територію для іноземних військ, має право поширювати виключну юрисдикцію на військовослужбовців та цивільний персонал цих військ стосовно злочинів, пов'язаних з безпекою цієї країни. Водночас, країна, яка надсилає свої війська до іншої держави, зобов'язується боронити її від агресії з боку третіх країн, а також дотримуватись таких принципів:

- повага до суверенітету, незалежності, територіальної цілісності та національних інтересів тієї країни, на території якої будуть розміщені ці війська;

- дотримання національного законодавства тієї держави, на території якої вона розташовує свої війська;

- невтручання у внутрішні справи та утримання від політичної діяльності в країні, яка надає свою територію для розміщення іноземних військ.

Крім того, військові та цивільний персонал не мають права претендувати на громадянство та постійне проживання в тій країні, на території якої розташовано цей контингент військ.

Держава, що надає свою територію, здійснює контроль за масовим поширенням друкованих видань та інших засобів масової інформації, що належить іноземному військовому контингенту, а також за його комерційною та господарською діяльністю.

Слід зазначити, що недотримання домовленостей російськими військовиками стало звичним явищем з початку їхнього перебування на території України. Прикладом цього може слугувати зафіксовані неодноразові порушення порядку пересування військ чорноморського флоту рф по території України. Так, у 2005 році здійснено несанкціоновану висадку з десантного корабля Чорноморського флоту РФ «м. фільченков» особового складу і військової техніки у районі мису Опук.

Іншим наочним прикладом недотримання домовленостей про порядок перебування на території України підрозділів чорноморського флоту рф слугує незаконне заволодіння майном, наприклад об'єктами навігаційно-гідрографічного забезпечення - маяками на ділянці від мису Тарханкут до мису Аю-даг в той час як судом було винесено рішення про їх належність до юрисдикції України.

Протягом всіх попередніх років фіксувалися й інші численні порушення військовими формуваннями ЧФ РФ законодавства України і укладених домовленостей. Йдеться про перешкоджання належному юридичному оформленню орендованих земельних ділянок і об'єктів інфраструктури, а також здійсненню уповноваженими державними органами України контролю за їх станом, несплату податків суб'єктами господарської діяльності ЧФ РФ; створення загроз для екологічної безпеки України, ведення діяльності, не пов'язаної з виконанням основних функцій флоту (у т. ч. ведення інформаційно-пропагандистської роботи серед місцевого населення) та ін.

Найбільш кричущими з точки зору суспільно небезпечних наслідків стали анексія Криму, у якій ключову роль зіграв Чорноморський флот РФ, і подальша окупація окремих районів Донецької та Луганської областей. Це порушило ще одну важливу умову перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав, визначену законодавством України, а саме - незастосування підрозділів збройних сил інших держав всупереч воєнно-політичним та іншим інтересам України, вимогам Статуту ООН щодо дій по підтриманню миру та безпеки, іншим нормам міжнародного права.

Вбачається необхідним звернути особливу увагу на те, що заходи, які вживалися представниками тодішньої влади України, не мали суттєвого впливу на ситуацію. Це посилювало у правопорушників відчуття безкарності та вседозволеності, а також заохочувало до ще більш зухвалої поведінки. Так, колишній Голова Верховної Ради України В. Литвин на підставі власних міркувань дійшов висновку, що іноземних військових баз в Україні взагалі немає. Такий висновок він мотивував тим, що статтею 17 Конституції України заборонено розміщення на території нашої держави іноземних військових баз. Натомість, чинний на той час пункт 14 Перехідних положень Основного Закону України дозволяв тимчасове перебування іноземних військ на військових базах України на підставі відповідних угод. Тож, на думку екс-спікера Верховної Ради України, необхідно відрізняти терміни «розташування іноземних військових баз» та «тимчасове перебування іноземних військ на українських військових базах». На його погляд, це те саме, що у відповідності до національного законодавства ми не можемо дозволити іноземцю побудувати будинок в Україні, але можемо передати будинок йому в оренду на взаємовигідних умовах.

Коментуючи Харківські угоди, пан В. Литвин також надзвичайно критично оцінив позицію тих політиків, які вважали підписання цих угод зрадою національних інтересів України. При цьому, він категорично виключав існування військової загрози для України через продовження строку базування Чорноморського флоту РФ на території України [7].

Не менш вражаючою видається позиція судової влади України у питанні щодо перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Йдеться передусім про Конституційний Суд України, який мав би сказати своє вагоме слово у цій справі, але його судді, сховавши голови у пісок, зробили усе можливе, щоб ухилитися від належного виконання своїх повноважень.

Так, 26 грудня 2000 року Конституційний Суд України виніс Ухвалу №65-у/2000 у справі №2-66/2000 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про ратифікацію Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, Угоди між Україною і Російською Федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту і Угоди між Урядом України і урядом Російської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України».

Таке рішення Конституційного Суду України мотивоване тим, що автори конституційного подання обґрунтовали неконституційність Закону про ратифікацію Угод щодо чорноморського флоту посиланням на те, що низка положень цих Угод не відповідає нормам Конституції України (статей 8, 9, 13, частини сьомої статті 17, статей 18, 58, пункту 14 Перехідних положень Конституції України).

20 квітня 2010 року Конституційний Суд України виніс Ухвалу №27-у/2010 у справі №2-27/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України.

Суб'єкти права на конституційне подання звернулися до Конституційного Суду України з клопотанням дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України. Автори подання - народні депутати України, просили Конституційний Суд України дати відповідь на питання «чи застосовується в аспекті положень частини сьомої статті 17 Основного Закону держави норма пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, за якою використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто безумовно один строк, який визначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі зазначеного пункту, і не може бути продовжений у часі».

На думку народних депутатів України, які звернулись до Конституційного Суду України, норми розділу XV «Перехідні положення» Конституції України застосовуються «до конкретного випадку, тобто одноразово», а «після завершення строку дії норм розділу XV «Перехідні положення» Конституції України мають застосовуватися лише ті положення Основного Закону України, які містяться в його основній частині і мають базовий характер».

Конституційний Суд України вирішив, що народні депутати України звернулися не за офіційним тлумаченням положень Конституції України, а порушили питання про практичне застосування норм Основного Закону України у майбутньому. На думку суддів Конституційного Суду України, офіційне тлумачення і застосування правових норм - різні види юридичної діяльності. Вони вважають, що надання консультацій чи роз'яснень щодо застосування правових норм до конкретного випадку, пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування є правозастосовною діяльністю і не належить до повноважень Конституційного Суду України.

З огляду на це Конституційний Суд України відмовив у відкритті провадження згідно з пунктом 2 статті 45 Закону України «Про Конституційний Суд України», оскільки питання, поставлені у конституційному поданні, непідвідомчі Конституційному Суду України.

10 лютого 2010 року Президент України В. Ющенко звернувся до Конституційного Суду України з конституційним поданням, у якому просив дати офіційне тлумачення положень пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України, при цьому поставив питання: «чи застосовується в аспекті положень частини сьомої статті 17 Основного Закону держави норма пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, за якою використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України, тимчасово, тобто безумовно один строк, який визначений у міжнародному договорі України, укладеному на підставі зазначеного пункту, і не може бути продовжений у часі.».

У поданні наголошувалося на тому, що в Основному Законі України закладено можливість виключно тимчасового використання існуючих на території України військових баз для перебування іноземних військових формувань (пункт 14 розділу XV «Перехідні положення»).

20 квітня 2010 року Конституційний Суд України виніс Ухвалу №26-у/2010 у справі №2-26/2010 про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України у системному зв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України.

Суд дійшов висновку, що фактично глава держави порушив питання не про офіційне тлумачення положень Конституції України, а про їх застосування в майбутньому, тобто щодо надання консультації з правозастосування. На думку суддів Конституційного Суду України, надання консультацій чи роз'яснень щодо застосування правових норм до конкретного випадку, пошук та аналіз таких норм з метою їх застосування в конкретному випадку є правозастосовною діяльністю і не належить до повноважень Конституційного Суду України (Ухвала Конституційного Суду України від 31 березня 2010 року № 15-у/2010).

Таким чином, Конституційний Суд України жодного разу не приступив до розгляду справи по суті, а обмежився винесенням ухвал про відмову з формальних підстав у відкритті конституційного провадження у справах за вказаними конституційними поданнями.

28 січня 2021 року Державне бюро розслідувань за погодженням з Офісом Генерального прокурора оголосили В. Януковичу підозру в державній зраді через підписання Угоди між Україною та російською федерацією з питань перебування чорноморського флоту російської федерації на території України, підписану 21 квітня 2010 року в м. Харкові.

Згідно з Угодою з 28 травня 2017 року продовжується на 25 років дія Угоди між Україною і російською федерацією про статус та умови перебування чорноморського флоту російської федерації на території України, Угоди між Україною і російською федерацією про параметри поділу Чорноморського флоту та Угоди між Урядом України і урядом російської федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням чорноморського флоту російської федерації на території України від 28 травня 1997 року з наступним автоматичним подовженням на наступні п'ятирічні періоди, якщо жодна зі Сторін не повідомить письмово іншу Сторону про припинення їх дії не пізніше, ніж за один рік до завершення терміну дії.

В. Януковича підозрюють, зокрема, в тому, що він, за попередньою змовою з вищими посадовцями російської федерації, надав тодішньому Президенту Росії Д. Медведєву допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. У результаті підписання так званих «Харківських угод» було збільшено особовий склад військ та військової техніки Збройних Сил РФ на території Украї-ни замість підготовки до їх зменшення та виведення з території України.

На думку правоохоронців, В. Янукович діяв у порушення вимог законів України та завдав значної шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України.

11 квітня 2021 року відбулося засідання РНБО, за наслідками якого Службі безпеки України дано доручення з'ясувати обставини голосування у Верховній Раді України ратифікації Харківських угод у 2010 році стосовно наявності у діях народних депутатів України ознак державної зради.

На наш погляд, не менш важливим питанням подальшої долі Харківських угод. При цьому, пропозиції про їх денонсацію звучали ще до Революції гідності. Так, 19 червня 2013 року Верховна Рада України відхилила законопроект, яким передбачалося розірвати «Харківську угоду»: «за» проголосували лише 152 народні депутати України.

У 2014 р. після подій Євромайдану та військового вторгнення Росії на територію України денонсація Харківської угоди стала ще більш можливою. Однак, відповідне рішення не було прийнято.

Слід зазначити, що до цього часу існують різні погляди на вирішення питання щодо денонсації Харківських угод.

10 березня 2021 року у Верховній Раді був зареєстрований проект закону про денонсування Харківських угод (реєстр. № 0095) [17]. Автори законопроєкту в супровідній записці наполягають на існуванні нагальної необхідності денонсації Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, підписаної 21 квітня 2010 року в м. Харкові, та ратифікованої Верховною Радою України 27 квітня 2010 року, як такої, що суперечить національним інтересам України.

Однак, у сесійній залі Верховної Ради України цей законопроект не розглядався.

На думку чиновників Міністерства закордонних справ (далі - МЗС) України, денонсація Харківських угод е недоцільною, оскільки порушення їх Росіею надає Україні додаткові аргументи для притягнення РФ до відповідальності та компенсації збитків за окупацію Криму. Про таке заявив у коментарі Укрінформу речник МЗС України О. Ніколенко. Він нагадав, що Російська Федерація в березні 2014 року в односторонньому порядку денонсувала угоду про перебування Чорноморського флоту Росії на території України для уникнення відповідальності за захоплення Криму. Однак, Україна не визнала цієї денонсації і продовжує вважати угоду чинною, оскільки вона фіксуе порушення Росіею своїх юридичних зобов'язань на фоні тимчасової окупації Кримського півострова.

О. Ніколаєнко вважає, що Харківські угоди, фіксуючи тимчасовий характер базування Чорноморського флоту РФ, залишають чинним зобов'язання Росії не мати в його складі ядерної зброї, встановлює загальну чисельність особового складу, кораблів, озброєнь і визначає місця тимчасової дислокації, зобов'язує військові формування флоту поважати суверенітет та законодавство України. Порушення положень угоди надає нам додаткові аргументи при можливому розгляді в міжнародних судах питань притягнення Росії до відповідальності та компенсації збитків за окупацію.

Дипломат також привернув увагу до того, що Росія має перед Україною й фінансові зобов'язання за розміщення Чорноморського флоту РФ, а ігнорування взаємних розрахунків створює також підстави для боргових позовів.

О. Ніколаєнко також звернув увагу на те, що, здійснивши збройну агресію та окупувавши частину української території, Росія порушила численні норми міжнародного права, зокрема двосторонні договори. За його словами, українська сторона проводить системну роботу для відновлення порушених прав України, у тому числі з питань реституції, зокрема за договором про Чорноморський флот РФ.

З огляду на усе викладене, вбачаємо за доцільне зробити такі висновки.

1. Іноземні військові бази завжди були і залишаються одним із найбільш дієвих важелів впливу на зовнішньополітичні відносини держав. Розгортання військових баз здійснюється, насамперед у політично і економічно нестабільних регіонах задля стабілізації ситуації на неспокійних територіях, досягнення миру та правопорядку у міжнародних правовідносинах. Проте, головною умовою досягнення позитивного результату від іноземної військової присутності є неухильне додержання норм міжнародного права та чітке виконання зобов'язань за відповідними міжнародними договорами.

Порушення угод щодо розміщення іноземних військових баз та умов їх перебування, як видно на прикладі України, може призвести до виникнення збройних конфліктів, які посягають на мир та стабільність у певному регіоні та в цілому в світі.

Таким чином, військові бази хоча й здатні виконувати оборонну і безпекову функції, проте можуть й виступати чинником негативного впливу на стан національної безпеки, а також інструментом незаконного розширення геополітичного простору для країн-агресорів.

2. Розташування іноземних військових формувань на території України є надзвичайно важливим фактором впливу на стан забезпечення національної безпеки держави. Впродовж усього процесу утвердження України як незалежної держави питання Чорноморського флоту Російської Федерації було проблемним для розбудови та становлення міждержавних відносин. Це питання пройшло певний еволюційний шлях від розподілу між Україною та російською федерацією Чорноморського Флоту колишнього СРСР до визначення умов тимчасового перебування Чорноморського флоту РФ на території України.

Особливої гостроти це питання набуло, коли російська федерація пов'язала підписання і ратифікацію базового Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Російською Федерацією від 31 травня 1997 року з укладанням і ратифікацією угод щодо розподілу Чорноморського Флоту СРСР.

Завжди проблемним було питання щодо дотримання військовими формуваннями ЧФ РФ законодавства України і укладених двосторонніх домовленостей. Вплив представників державної влади України на цю ситуацію був недостатнім, що посилювало у правопорушників відчуття безкарності та вседозволеності.

3. Перебування на території України іноземних військових баз регулюються виключно Конституцією та законами України. Відповідно до частини сьомої статті 17 Основного Закону України на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Разом з тим, пунктом 2 частини другої статті 92 Конституції України встановлено, що допуск та перебування підрозділів збройних сил іноземних держав на території України встановлюється лише законами України.

Законом України від 22 лютого 2000 року «Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України» встановлено порядок допуску підрозділів збройних сил інших держав на територію України, умови перебування в Україні підрозділів збройних сил інших держав, а також порядок здійснення контролю за їхньою діяльністю.

Результати дослідження, проведеного з урахуванням агресії РФ проти України, у реалізації якої важливу роль відіграло розташування на території нашої країни Чорноморського флоту РФ, дає підстави для висновку, що вказані законодавчі норми потребують суттєвого переосмислення та належного доопрацювання.

4. Недосконалість законодавчих приписів та норм міжнародних договорів, якими врегульовано окремі питання іноземної військової присутності на території України, у сукупності з довільним тлумаченням відповідних конституційно-правових приписів вкрай негативно позначилися на стані забезпечення національної безпеки України, що у свою чергу призвело до відчутних негативних наслідків - втрати Україною частини території - Кримського півострова та триваючого збройного конфлікту на сході країни.

Негативно вплинуло на розвиток українсько-російських стосунків відсутність належної політичної волі у попереднього керівництва нашої держави та відверто вичікувальна позиція судової влади, зокрема Конституційного Суду України, який мав би сказати своє вагоме слово у питанні щодо перебування на території України Чорноморського флоту РФ, але ганебно самоусунувся.

Російська військова присутність на українській території і членство України в НАТО - речі несумісні, оскільки така присутність суперечить принципу колективної оборони членів Альянсу. Отже, процес набуття Україною членства в НАТО потребує розроблення низки конкретних механізмів, які б забезпечили виведення сил Чорноморського флоту РФ з АР Крим, яка наразі є окупованою територією України. Такі механізми мають бути впроваджені як на міжнародному рівні, так і на рівні двосторонніх міждержавних відносин.

5. Враховуючи усе викладене вбачається за доцільне Президентові України відповідно до частини другої статті 147, пункту 2 частини першої статті 150 Конституції України, статей 13, 39, 41 та 93 Закону України «Про Конституційний Суд України» звернутися до Конституційного Суду України з конституційним поданням про офіційне тлумачення норми пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в її системному взаємозв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України.

Підставою для такого конституційного подання слугуватиме необхідність роз'яснення та офіційного тлумачення норми пункту 14 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України в її системному взаємозв'язку з частиною сьомою статті 17 Основного Закону України, що створить умови для їх однакового подальшого застосування.

6. З огляду на необхідність удосконалення законодавства України у контексті суттєвих змін у безпековому середовищі Президенту України доцільно розглянути питання про підготовку та внесення на розгляд Верховної Ради України нової редакції Закону України

«Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України».

Для розроблення положень відповідного законопроекту доцільно створити робочу групу, до складу якої залучити провідних фахівців у галузі національної безпеки, конституційного та міжнародного права.

7. Питання про денонсацію Харківських угод потребує ретельного опрацювання та подальшого прийняття виваженого рішення. Цьому, на наш погляд, має передувати детальне обговорення із залученням провідних фахівців з питань міжнародного права.

Список посилань

1. Про порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України: Закон України від 22 лютого 2000 року № 1479-III // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, № 17, ст. 122.

2. Про національну безпеку України: Закон України № 2469-VIII // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 31, ст. 241.

3. Академічний тлумачний словник української мови.

4. Президент підписав закон про допуск іноземних військ для багатонаціональних навчань.

5. Верховна Рада схвалила рішення Президента Петра Порошенка про допуск підрозділів інших держав на територію України для участі в багатонаціональних навчаннях, які будуть проводитися у 2018 році.

6. Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 21.04.2010

7. Литвин не нашел иностранных военных баз в Украине

8. Городиський І.М. Продовження терміну базування Чорноморського флоту Росії на території України: правовий аспект проблеми / І.М. Городиський // Наше право. - 2011. - №1, ч. 1. - С. 161-167.

9. Городиський І.М. Сучасний стан міжнародних відносин та проблема відповідальності держав / І.М. Городиський // Українська державність: історія і сучасність: Збірник матеріалів V Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених (28 листопада 2008 р.) / Під заг. ред. К.В. Балабанова. - Маріуполь, 2008. - С. 261-263.

10. Носов В. Военное присутствие как инструмент внешней политики России и США: дисс. ... канд. полит. наук: 23.00.04 / Носов Владимир Николаевич. - Бишкек, 2010. - 173 с.

11. Приліпко А. Питання допуску та перебування підрозділів іноземних військово-морських сил на території України та його особливостей під час збройного конфлікту / А. Приліпко // Зовнішня торгівля: право та економіка. -2009. - № 6 (47). - С. 103-107.

12. Стешенко В.М. Оренда території в міжнародному публічному праві: автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.11 / В.М. Стешенко; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Харків: [б. в.], 2001. - 20 с. - укр.

13. Чорновіл В. Заява фракції Народного руху України: (З приводу спільного підпорядкування Чорноморського України Росії) // Голос України. - 1996. - 31 січ. - С. 6.

14. Устав Организации Объединённых Наций и Устав Международного суда от 26.06.1945 г. Офіційний веб-сайт Верховної Ради України.

15. У МЗС пояснили, чому денонсація Харківських угод є недоцільною.

16. Харківські угоди.

17. Проєкт Закону про денонсацію Угоди між Україною та російською федерацією з питань перебування чорноморського флоту російської федерації на території України.

References

1. On the procedure for admission and conditions of stay of units of the armed forces of other states on the territory of Ukraine: Law of Ukraine dated February 22, 2000 № 1479-III // Gazette of the Verkhovna Rada of Ukraine (VVR), 2000, № 17, Art. 122.

2. On the national security of Ukraine: Law of Ukraine № 2469-VIII // Bulletin of the Verkhovna Rada (VVR), 2018, № 31, Art. 241.

3. Academic explanatory dictionary of the Ukrainian language.

4. The President signed the law on the admission of foreign troops for multinational exercises.

5. The Verkhovna Rada approved the decision of President Petro Poroshenko to admit units of other states to the territory of Ukraine to participate in multinational exercises to be held in 2018.

6. Agreement between Ukraine and the Russian Federation on the presence of the Black Sea Fleet of the Russian Federation on the territory of Ukraine dated April 21, 2010

7. Lytvyn did not find foreign military bases in Ukraine

8. Gorodyskyi I.M. Extending the term of basing the Black Sea Fleet of Russia on the territory of Ukraine: the legal aspect of the problem / I.M. Horodyskyi // Our Law. - 2011. - № 1, Part 1. - P. 161-167.

9. I. M. Horodyskyi. The modern state of international relations and the problem of state responsibility / I.M. Horodyskyi // Ukrainian statehood: history and modernity: Collection of materials of the 5th All Ukrainian Scientific and Practical Conference of Young Scientists (November 28, 2008) / Under the editorship . ed. K.V. Balabanova. - Mariupol, 2008. - P. 261-263.