Суніто-шиїтське протистояння як чинник впливу в зовнішній політиці країн Близького Сходу: історія, зміст і перспективи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра всесвітньої історії

Дубінський Володимир Анатолійович

кандидат історичних наук, доцент

Анотація

У статті розглядається вплив суніто-шиїтського протистояння на ситуацію на Близькому Сході в його історичній ретроспективі. Акцентується увага насамперед на зовнішній політиці країн регіону. Особливо наголошується на ролі Королівства Саудівської Аравії та Ісламської республіки Іран, які представляють протиборствуючі сторони в цьому протистоянні. Виділяється сучасний стан суніто-шиїтського суперництва, ознаками якого є: неприйняття принципів протилежної сторони, фанатизм і заангажованість представників обох сторін, політизація сучасного ісламу. Сьогодні Саудівська Аравія та Іран, претендуючи на роль регіонального лідера, реалізовують власні концепції врегулювання суперечностей між сунітами та шиїтами. Саудівська Аравія пропагує ісламську солідарність та єднання спільноти мусульман. Іран використовує гасло захисту шиїтських меншин у регіоні. У студії характеризується ситуація навколо Сирії періоду «Арабської весни», також розглядається Єменський конфлікт початку ХХІ ст. Наголошується, що подальша політизація цього протистояння є серйозною перепоною у його врегулюванні та примиренні ворогуючих сторін.

Ключові слова: Близький Схід, суніто-шиїтське протистояння, регіональний лідер, Саудівська Аравія, Іран, Сирія, Єменський конфлікт, іслам, політизація, зовнішня політика.

SUNNI-SHIITE CONTROVERSY AS A FACTOR OF INFLUENCE IN THE FOREIGN POLICY OF THE COUNTRIES OF THE MIDDLE EAST: HISTORY, CONTENT AND PERSPECTIVES

Volodymyr Dubinskyi Candidate of Historical Sciences, Associate Professor of the Department of Worldwide History, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University, Kamianets-Podilskyi

Abstract

The article analyses the impact of the Sunni-Shiite confrontation on the conflict in the Middle East in its historical retrospective. The emphasis is made primarily on the foreign policy of the countries of the region. Particular attention is paid to the role of the Kingdom of Saudi Arabia and the Islamic Republic of Iran, which represent the opposing sides in this confrontation. The author highlights the current state of Sunni-Shiite rivalry, which is characterized by: rejection of the principles of the opposite side, fanaticism and bias of representatives of both sides, and politicalisation of modern Islam. Nowadays, Saudi Arabia and Iran, claiming to be regional leaders, are implementing their own concepts of solving the conflicts between Sunnis and Shiites. Saudi Arabia promotes Islamic solidarity and unity of the Muslim community. Iran uses the slogan of protecting Shiite minorities in the region. The study provides an overview of the situation around Syria during the Arab Spring and also examines the Yemeni conflict of the early 21st century. It is emphasized that further politicization of this conflict is a serious obstacle to its resolution and reconciliation of the warring parties.

Key words: Middle East, Sunni-Shiite confrontation, regional leader, Saudi Arabia, Iran, Syria, Yemeni conflict, Islam, politicization, foreign policy.

Вступ

Постановка проблеми. В умовах трансформації міжнародної системи, котра супроводжується підвищенням її конфліктогенності, Близький Схід залишається одним із найбільш небезпечних «гарячих регіонів» світу. Складна геополітична конфігурація сил, яка була сформована історичними чинниками, релігійними та етнічними суперечностями, відсталістю та недемократичністю політичних систем - усе це на сьогодні формує гетерогенний характер регіону. Водночас зберігається ключове значення Близького Сходу для всієї світової системи міжнародних відносин, яке визначається геополітичним становищем регіону - на стику трьох континентів, покладами природних ресурсів, історико-культурним значенням як колиски людської цивілізації. За таких умов активізується боротьба за лідерство на Близькому Сході між провідними регіональними гравцями.

У цій боротьбі панівні кола арабських країн активно використовують чинник суніто-шиїтського протистояння, яке триває майже півтори тисячі років. Як бачимо, зовнішньополітична ситуація в близькосхідному регіоні демонструє, що це протистояння не лише не вирішується, але й навпаки дедалі більше загострюється через його політизацію. Особливо це стало помітним після подій «Арабської весни», коли в регіоні виникло відразу декілька конфліктів, зокрема в Іраку, Сирії, Йемені, Бахрейні тощо. Усі вони супроводжувалися загостренням протистояння між сунітами та шиїтами.

Усе це загалом перетворює країни Близького Сходу в зону нестабільності та перманентної конфліктності, що з одного боку негативно відображається на їхньому економічному та культурно-цивілізаційному розвитку, а з іншого боку значно ускладнює процес вироблення засад ефективної зовнішньої політики щодо цих країн.

Мета - дослідити вплив суніто-шиїтського протистояння на зовнішню політику країн Близького Сходу. З огляду на поставлену мету, завданнями статті є:

- розкрити сутність суніто-шиїтського протистояння на сучасному етапі;

- дати характеристику чиннику суніто-шиїтського протистояння в зовнішній політиці країн Близького Сходу.

Історіографічний огляд

На сьогодні гостро відчувається дефіцит спеціальних історичних праць, які досліджують сучасний стан суніто-шиїтського протистояння в країнах Близького Сходу. Серед наукових досліджень вітчизняних сходознавців із проблематики країн Близького Сходу можемо виділити дослідження Н. Пророченко [Пророченко, 2006, с. 23-25], котра процеси модернізації і демократизації в державах Близького та Середнього Сходу розглядає через призму їхньої ісламської традиції. У статті В. Шведа, підготовленої за підсумками участі в роботі Міжнародної конференції «Затока і світ» (Ер-Ріяд, 3-5 грудня 2011 р.), розкривається низка питань, пов'язаних із зовнішньою політикою аравійських монархій, насамперед Саудівської Аравії. У своїй праці науковець також звертає увагу і на роль суніто-шиїтського чинника в сучасній політиці країн Близького Сходу [Швед].

Інша вітчизняна дослідниця, Н. Латигіна аналізує вплив ісламського чинника на характер демократичних перетворень у країнах Близького Сходу [Латигіна, 2016].

Серед зарубіжних досліджень, слід відзначити монографію К. Коатс- Ульріхсена (Kristian Coates-Ulrichsen), «Небезпечна Затока: кінець упевненості та перехід до постнафтової ери» (Insecure Gulf: The End of Certainty and the Transition to the Post-Oil Era). Автор розглядає суніто-шиїтський конфлікт, як данину давній ісламській традиції, що на сьогодні має значну потенційну загрозу безпеці не лише Близькому Сходу, а й усій світовій спільноті [Coates Ulrichsen, 2011].

Однак, незважаючи на значний науковий доробок вищезазначених дослідників, з теми суніто-шиїтського протистояння сьогодні та його впливу на зовнішню політику країн Близького Сходу у вітчизняній історіографії ще немає окремого дослідження.

Виклад основного матеріалу

сунітський шиїтський протистояння

Розкриваючи сутність суніто-шиїтського протистояння, слід зазначити, що на відміну від християнства, іслам із самого початку свого виникнення став єдиним і цілісним ученням. Про єдність мусульман говориться у Корані: «Тримайтеся за вервь Аллаха усі, і не розділяйтеся!» [Коран, 3:98], «Віруючі адже брати. Примиряйте же обох ваших братів і бійтеся Аллаха, - можливо, ви будете помилувані» [Коран, 49:10]. Однак, як підтверджує нам історичний досвід, у заснованому на вірі повсякденному житті, конфлікти через «правильність» віри практично неминучі. До того ж, жодна з релігій не може постійно зберігати свій початковий вигляд і зазвичай, під впливом різних історичних обставин, трансформується та еволюціонує. Не був винятком також іслам.

Початки доктринальної трансформації ісламу ми спостерігаємо вже в другій половині VII ст. у період правління наступників Мухаммеда, а саме представників династій Омейядів і Аббасидів. Саме в цей час відбувається розкол прихильників ісламу на дві основні течії шиїтів і сунітів. У нашому дослідженні, не вдаючись в ісламську релігійно-духовну догматику, лише зазначимо, що головна суперечка між сунітами та шиїтами полягає в різному ставленні до традиції. Зокрема, суніти закликають до неухильного дотримання Корану і Суни. Усіх інших мусульман, які так не вважають, називають тими «хто помиляється». Як писав з цього питання один з авторитетних ідеологів сунізму Ханбаліт ал-Барбахарі, «правовірний не шукає мудрості в книгах, оскільки він відає, що від безлічі почутих історій і прочитаних книг розуму не додається. Справжній алім («хранитель справедливої віри») - той, хто додержується Корану і Суни, не потребуючи доказів, навіть, якщо він мало знає і мало читає» [Бартольд, 2002, с. 299]. Шиїти ж вводять у традицію, на додаток до Корану і Суни, легенди і вислови халіфа Алі (Ахбар) та вчення про імамів - духовних керівників громади.

У результаті довготривалих дискусій більшість сучасних знавців мусульманського віровчення дійшли висновку, що в догматичних вченнях сунітів і шиїтів відсутні принципові відмінності, тому причини суніто-шиїтського протистояння криються в іншому. Зокрема, на їх думку, першою причиною є неосвіченість більшості мусульман, їхнє недостатнє знання духовних основ ісламу як віровчення. Водночас ними зазначається, що «мусульмани як шиїтського, так і сунітського напряму... починають спілкування між собою з критики принципів і постулатів протилежної сторони. В результаті виникають непорозуміння, схожі на взаємний наклеп» [Еремеев, 1990, с. 46].

З цього приводу, відомий мусульманський теолог, шейх Мухаммад Тагі Гуммі зазначав: «Якщо ми докорінно вивчимо походження сунітів і шиїтів, то побачимо, що усі мусульмани є шиїтами, тому що вони шанують рід Пророка. В той же час усі мусульмани є сунітами, оскільки усі мусульмани вивчають Суну Пророка. Таким чином, ми усі - одночасно суніти і шиїти, кораніти і мухаммадіти» [Зину, 1992, с. 93].

Друга причина - полягає у фанатизмі та релігійній заангажованості представників обох напрямів. Вони зазвичай не допускають думки про єдність і дружбу й сприймають кожний крок на цьому шляху як «принесення в жертву свого знамена». Сьогодні спроби примирити сунітів і шиїтів здійснює громадська організація «Дарут тагріб бейнал-мезахібіл ісламія» («Організація зближування ісламських напрямів»), однак її зусилля поки не призвели до помітних успіхів [Ихсаноглу, 2013, с. 47].

Третя причина пов'язана з політизацією сучасного ісламу, а саме використанні керівництвом країн Близького Сходу, чинника суніто-шиїтського конфлікту для оправдання й ідейно - духовного обґрунтування своїх претензій на лідерство в мусульманському світі. Найбільш повно ця тенденція простежується у зовнішній політиці Королівства Саудівська Аравія (далі - КСА) та Ісламської республіки Іран (далі - ІРІ).

Саудівська Аравія на сьогодні є найбільш впливовим гравцем на Близькому Сході. Вона посідає чільне місце серед країн-експортерів нафти, знаходиться на третьому місці у світі за обсягами витрат на власну оборонну сферу тощо. На особливу увагу заслуговує специфіка релігійної ситуації в цій державі. За офіційною статистикою, 100% населення сповідують іслам і з них понад 90% є сунітами [Жданов, 2013, с. 47]. Релігійна доктрина сунізму лежить також в основі політико - правової системи КСА, що заснована на законах шаріату, які в свою чергу опираються на Коран і Сунну. Саудівська Аравія не має писаної Конституції, натомість нею застосовуються затверджені в 1992 р. «Основи політичної системи», які проголошують іслам сунітського віросповідання, державною релігією. Так, у преамбулі до цього документа зазначається, що КСА є «...суверенна арабська держава. Його релігія - іслам, Конституція - книга Всевишнього Аллаха і Сунна Його Пророка» [Saudi Arabia Constitution, р. 47]. Щодо судів, то вони, як зазначається в «Основах.», повинні застосовувати норми Ісламського шаріату «при розгляді справ згідно з Кораном та Сунною, а також законами, декретованими правителем на основі Корану та Сунни» [Saudi Arabia Constitution, р. 52]. Говорячи про сунізм у Саудівській Аравії, слід зазначити, що він історично сформувався у т.зв. ваххабізм. Ваххабізм, засновником якого вважають Муххамада Ібн Абд аль - Ваххаба (1702-1792 рр.), є найбільш аскетичною і найбільш радикальною течією сунізму [Магєррамова, 2011]. Головним гаслом ваххабізму є заперечення будь-яких новацій, тлумачення ісламського віровчення в тому вигляді, у якому її сприймав Пророк та орієнтація на раннє ісламське суспільство. Головною метою своєї діяльності ваххабіти вважають боротьбу за очищення релігії від «домішок», пов'язаних з етнічною та культурною особливістю мусульманських народів. Ваххабіти також наполягають на особливій місії КСА як батьківщини Пророка зі священними для всіх мусульман містами Меккою і Мединою.

Враховуючи всі ці чинники та проаналізувавши історичний досвід держави, можемо визначити ступінь взаємозалежності між релігією і зовнішньою політикою країни й дослідити характер відносин Саудівської Аравії із зовнішнім світом у концептуально-доктринальному та практичному вимірах. Тут мірилом впливу релігії на зовнішню політику КСА можна вважати, з одного боку, міжнародно-політичну ситуацію, з іншого боку, характер завдань, які ставить держава перед собою на міжнародній арені.

Як держава, що претендує на роль регіонального лідера, Саудівська Аравія реалізує свої зовнішньополітичні завдання в декількох площинах. Зокрема, Королівство сповідує концепцію ісламської солідарності, ліквідуючи в такий спосіб суперечності між національним та релігійним баченнями єднання спільноти мусульман. Щодо цього, директор департаменту ісламських справ МЗС КСА, посол Мухаммед Ібн Фаїз Аш-Шаріф зазначав: «Заклик до єдності спрямований на те, щоб «переплавити» ісламські і арабські держави на ширші об'єднання, призначення яких - консолідувати мусульман у межах сучасних спільнот під егідою ісламу, досягнувши таким шляхом тісної координації між ісламськими державами, ліквідувавши, за можливості мирними засобами, суперечки та розбіжності згідно з ученням ісламу, забезпечивши співпрацю зі світовою спільнотою.» [Донор экономической помощи стран Ближнего Востока].

Як бачимо тут проголошується єднання не лише окремих спільнот, а й держав. Однак по суті ідеалістичні цілі на практиці досягаються винятково прагматичними засобами, що забезпечує Саудівській Аравії отримання важелів впливу на весь ісламський світ. Так, на сьогодні КСА є найбільшим спонсором урядів і громадських організацій сунітського віросповідання. Водночас матеріальна допомога здійснюється на різних рівнях, починаючи з простих економічних вливань до фінансування релігійно-богословських організацій і внесків до ісламських інститутів або окремих держав із мусульманським населенням. Так, до фонду відновлення Лівану було пожертвувано 100 млн дол., близько 200 млн дол. надано населенню Палестини [Донор экономической помощи стран Ближнего Востока].

Поряд із цим, уряд Саудівської Аравії фінансує також цілу низку міжнародних організацій, зокрема Лігу ісламського світу [Иванов, 2015]. Окрім того, КСА найбільше серед інших ісламських держав підтримує місіонерські організації, зокрема «Всесвітню ісламську раду заклику і спасіння», «Ібрахім Ааль-Ібрахім», «Всесвітню ісламську благодійну організацію» тощо [Ихсаноглу, 2013, с. 134-139].

Конфесійне суперництво часто впливає на непослідовність політики керівництва КСА у регіоні. Так, під час арабо-ізраїльського конфлікту Саудівська Аравія прогнозовано посіла антиізраїльську позицію. Однак з часом є помітною тенденція до зближення КСА з Ізраїлем через небажання обох держав до посилення шиїтського Ірану на Близькому Сході. Відомо, що Саудівська Аравія підтримала вторгнення Іраку до Ірану в 1980 р., сподіваючись, що революційний режим у Тегерані буде швидко знищено [Гулевич, 2012, с. 36]. Після подій «Арабської весни» держава протистоїть встановленню шиїтських режимів у країнах Близького Сході, зокрема Сирії, Бахрейні, Ємені. Так, зокрема в Бахрейні за сприяння КСА було придушено повстання шиїтів, які в країні становлять майже 80%, проти сунітського уряду [Магєррамова, 2011].

У свою чергу Іран, користуючись чималим впливом, має власні амбіції щодо утвердження регіонального лідерства. Слід зазначити, що в реалізації цих планів керівництво ІРІ використовує гасло захисту представників шиїтських меншин у регіоні. На сьогодні шиїтський Іран вважається найбільшим суперником Саудівської Аравії в арабському світі. Власне через це КСА більше п'яти років не мало дипломатичних відносин з ІРІ.

Слід зазначити, що саме з Іраном пов'язують вихід суніто-шиїтського протистояння за межі окремих країн Близького Сходу на рівень зовнішньополітичного протистояння. Ісламська революція в Ірані 1979 р. спричинила активізацію діяльності шиїтського населення країн Арабського Сходу, яке усвідомило, що зміни можливі, а ісламська альтернатива західному капіталізму та радянському соціалізму не лише реально досяжна, але й ефективна. Вона також спровокувала політизацію та інтернаціоналізацію протистояння між сунітами й шиїтами. Оскільки шиїти в більшості країн ісламського світу складають найменш забезпечену частину населення, вони виявилися сприйнятливими до закликів, які лунали під час іранської революції. Починаючи з подій революції, ми простежуємо феномен т.зв. «шиїтського відродження».

Основу зовнішньої політики нинішньої ІРІ становить ідея «експорту революції», що, з одного боку, виходила з розробленої фактичним тогочасним керманичем держави аятолою Хомейні монової шиїтської ідеології, а, з іншого боку, стала своєрідним прикриттям геополітичних амбіцій Ірану, спрямованих на досягнення статусу регіонального лідера на Близькому Сході. Під гаслами захисту пригнічених мусульманських народів Тегеран почав вести активну діяльність у міжнародних організаціях і недержавних проєктах, основним завданням яких було об'єднання мусульман та активізація їх на боротьбу проти засилля США в Перській затоці [Алиев, 2002, с. 102].

Така зовнішня політика отримала в регіоні широку міжнародну підтримку саме з боку шиїтів, оскільки вони в більшості країн ісламського світу складали найбільш безправну частину населення, і тому виявилися сприйнятливими до закликів, які лунали під час іранської революції.

Уперше чинник протистояння з сунітами Іран намагався використати у війні з Іраком (1980 - 1988 рр.). Однак у цій важкій і кровопролитній для обох ворогуючих сторін війні, «шиїтський чинник» не виправдав очікувань іранського керівництва. На початку Іран розраховував на те, що шиїти Іраку не підтримають тиранії режиму С. Хусейна і закликалав до його повалення. Однак подальший перебіг подій продемонстрував, що шиїтська община Іраку здебільшого підтримала політику Багдада, виступивши на захист своєї країни від вторгнення іранських військ. Пояснення цьому ми віднаходимо в тому, що ті успіхи, які досягнула панівна в тодішньому Іраку партія БААС в розвитку економіки, дозволили шиїтам значною мірою інтегруватися в економічне життя країни. Окрім цього, підвищився життєвий рівень населення, що сприяло зростанню авторитету цієї політичної сили серед шиїтського населення Іраку [Arsal in the Crosshairs: The Predicament of a Small Lebanese Border Town, 2016].

Не сприяло шиїтській пропаганді в Іраку і створення ІРІ в роки ірано- іракської війни Вищої ради ісламської революції в Іраку (ВРІРІ). Спочатку передбачалося, що Рада діятиме як тимчасовий уряд у м. Басра, у разі його захоплення. Однак згодом від цієї ідеї довелося відмовитися через її непопулярність серед іракського населення [Jeneau, 2016, p. 647].

У період «Арабської весни» ми помічаємо новий етап загострення суніто - шиїтського протистояння в регіоні. У цей період основними протиборчими сторонами стали Саудівська Аравія та Іран, а основним фронтом політичної боротьби між ними стала Сирія, на території якої відбувається повномасштабний конфлікт. ІРІ за допомогою бійців Корпусу вартових ісламської революції і бойовиків ліванського радикального руху Хезболла стала на захист шиїтського режиму президента Башара Асада. КСА почала посідати протилежну позицію, виступаючи проти уряду Башара Асада та вимагаючи його повного відсторонення від влади [Иванов, 2015].

В інших конфліктах, які відбуваються на Близькому Сході, КСА та ІРІ, теж мали протилежні позиції. Наприклад, в Афганістані Іран протистояв Талібам і Аль Каїді, хоча вони, як і Іран, є прихильниками шиїтського напрямку. У свою чергу Саудівська Аравія навпаки активно підтримувала названі угрупування. В Іраці та Лівані також відбуваються часті сунітсько-шиїтські конфлікти, у яких ІРІ та КСА також захищають різні сторони конфлікту.

Серед цих подій особливо слід виділити Єменський конфлікт між хуситами (повстанцями) із шиїтського руху Ансар Аллаха, яких підтримував Іран, та урядовими військами, який розпочався у 2004 р. Тут слід зазначити, що КСА та ІРІ мали свої інтереси в Ємені ще задовго до війни, однак саме загострення та військові дії припали на період 2009 - 2011 рр., коли переговори щодо ядерної програми ІРІ успішно завершувалися [Иран в мировой политике, 2017, с. 240].

У зв'язку із посиленням позицій хуситів в Ємені, президент А. Салех змушений був піти у відставку, передаючи повноваження віце-президенту М. Хаді. Однак така зміна влади не влаштовувала єменських шиїтів, які бажали бачити очільником держави Ансара Аллаха. Усе це змусило КСА втрутитися в цей конфлікт. Очолювана Саудівською Аравією коаліція військ арабських країн здійснила інтервенцію в Ємен [Dr. Diwan Taskheer Khan, 2017, р. 33]. ІРІ, у свою чергу, засудила дії Саудівскої Аравії та країн Перської затоки, а також спростувала їхню тезу про законність зовнішнього втручання в Ємен [Dr. Diwan Taskheer Khan, 2017, р. 45].

Зі свого боку лише зазначимо, що збереження контролю над Єменом для КСА мало стратегічно важливе завдання. Керманичі цієї країни побоювалися, що єменський конфлікт, який на той час набув великого масштабу, може поширитись і на територію Саудівської Аравії. Зокрема, це стосувалося розташованої на сході країни провінції Єш-Шаркійя, на якій переважна більшість жителів були за своїм віросповіданням шиїтами. Разом із цим, для Саудівської Аравії було надзвичайно важливим збереження контролю над транзитними потоками нафти в зоні Баб-ель- Мандебської протоки, що з'єднує Червоне море з Аденською затокою, через яку проходить 15% світового нафтового транзиту. Слід також зауважити, що основний трафік нафти через Перську протоку здійснюється із Саудівської Аравії, Кувейту і Катару в Європу, і його перекриття з боку Ірану позбавило б ці країни можливості експортувати нафту в Західну Європу [Иран в мировой политике, 2017, с. 123].

КСА також прагнула ліквідувати і військово-стратегічний вплив ІРІ, який зміцнював власні позиції в Ємені. Проте подальший перебіг подій продемонстрував, що всі ці спроби виявилися марними. Іран використовував єменський конфлікт для розширення свого геополітичного і регіонального впливу. Взявши під контроль Ємен, ІРІ поставила собі за мету, забезпечити вихід до Червоного моря та встановити контроль над Баб-ель-Мандебською протокою. Це дозволило Ірану разом із уже встановленим контролем над Ормузькою протокою, повністю контролювати весь нафтовий транзит, який іде із країн Перської затоки [Iran: Exporting the Revolution].

Висновки

Таким чином, на сьогодні чинник суніто-шиїтського протистояння (неприйняття принципів і постулатів протилежних сторін, фанатизм і релігійна заангажованість представників обох напрямів, політизація сучасного ісламу) відіграє дедалі більшу роль у зовнішній політиці країн Близького Сходу. Основними країнами, які найбільше використовують його у своїй зовнішній політиці, є Саудівська Аравія та Іран. З огляду на аналіз історичних подій у країнах Близького Сходу, констатуємо подальшу політизацію цього конфлікту, що зрештою є серйозною перепоною у його вирішенні та примиренні ворогуючих сторін. Крім того, цей конфлікт негативно впливатиме і на загальну зовнішньополітичну ситуацію в близькосхідному регіоні, спонукаючи до дедалі більшої радикалізації суспільних настроїв у країнах.

У сучасних умовах російської-українсько війни, коли вектор зовнішньої політики нашої держави повертається до Близькосхідного регіону, керівництву України необхідно виступити з низкою зовнішньополітичних ініціатив, спрямованих на зниження рівня політизації суніто-шиїтського конфлікту та примирення сторін ворогів як «третьої сторони». Це сприятиме, з одного боку, зміцненню відносин між Україною і країнами Близького Сходу, з другого боку, зростанню зовнішньополітичного авторитету нашої держави.

Список використаних джерел та літератури

Алиев, А., 2002. Иран vs Ирак: история и современность, Москва: МГУ.

Бартольд, В., 2002. Работы по истории ислама и Арабского халифата, Москва.

Гулевич, В., 2012. Ирано-саудовское противостояние в регионе Персидского залива,Международная жизнь, 2.

Донор экономической помощи стран Ближнего Востока [Электронный ресурс]: http://www.mir_geo.rU/blizh_vosto/s/ekono/dono_ekon_pomo

Еремеев, Д., 1990. Ислам: образ жизни и стиль мышления, Москва: Политиздат.

Жданов, Н., 2013. Исламская концепция миропорядка, Москва: Международные отношения.

Зину, М., 1992. Столпы ислама и веры, Москва.

Иванов, С., 2015. Суннитско-шиитская бойня: кто ее провоцирует? Интернет-журнал «Новое Восточное Обозрение» [Электронный ресурс]: https://centrasia.org/newsA.php7stM391004840.

Иран в мировой политике. XXI век, 2017, Москва: РАН, Издатель Воробьев А.В.

Ихсаноглу, Э., 2013. Исламский мир в новом веке. Организация Исламского сотрудничества: монография, Москва: ИВ РАН.

Коран. Перевод смысла ятов и их краткое толкование, 2018. Киев: Ассоциация мусульман Украины.

Латигіна, Н., 2016. «Іслам: шлях крізь віки», Київ: Київський Національний торгово-економічний університет.

Магеррамова, Ю., 2011. Вплив релігійного чинника на формування зовнішньої політики саудівськоїАравії [Електронний ресурс]: http://nbuv.gov.ua/UJRN/viche_2011_10_7

Пророченко, Н., 2006. Іслам як фактор формування ставлення арабо -мусульманського суспільства до глобалізаційних потоків сучасності. Соціокультурне середовище країн Азії і Африки в глобалізаційних потоках сучасності: між відторгненням і залученням: матеріали міжвідом. наук. - практ. конф., Київ: ІСЕМВ НАН України.

Швед, В. Міжнародний форум «Затока і світ»: погляд з України. Іслам в Україні [Електронний ресурс]: http://islam.in.ua/ua/tochka-zoru/mizhnarodniy-forum-zatoka-i-svit-poglyad-zukrayini

Iran: Exporting the Revolution. Retrieved from: https://www.cia.gov/ readingroom/docs/CIA- RDP81B00401R000500100001 -8.pdf

Coates Ulrichsen, K., 2011. Insecure Gulf: The End of Certainty and the Transition to the Post-Oil Era, New York: Columbia University Press.

Arsal in the Crosshairs: The Predicament of a Small Lebanese Border Town, 2016. Beirut - Brussels, Crisis Group Middle East Briefing, 46. Retrieved from:

https://www.refworld.org/pdfid/56cd70e64.pdf.

Dr. Diwan Taskheer Khan, 2017. Mu'tazilaism: An Introduction to Rationality in Islam. International Journal of Engineering and Applied Sciences, 4 (10). Retrieved from: https://www.ijeas.org/download_data/IJEAS0410018.pdf.

Jeneau, Т. 2016. Iran's policy towards the Houthis in Yemen: a limited return on a modest investment, International Affairs, 92 (3), Oxford.

Saudi Arabia, Constitution. Retrieved from: https://www.servat.unibe.ch/ icl/sa indx.html

References

Aliev, A., 2002. Iran vs Irak: istoriya i sovremennost [Iran vs Iraq: history and modernity], Moskva: MGU. [in Russian].

Arsal in the Crosshairs: The Predicament of a Small Lebanese Border Town, 2016. Beirut - Brussels, Crisis Group Middle East Briefing, 46. Retrieved from:

https://www.refworld.org/pdfid/56cd70e64.pdf [in English].

Bartold, V., 2002. Raboty po istorii islama i Arabskogo halifata [Works on the history of Islam and the Arab Caliphate], Moskva. [in Russian].

Iran: Exporting the Revolution. Retrieved from: https://www.cia.gov/ readingroom/docs/CIA- RDP81B00401R000500100001-8.pdf [in English].

Coates Ulrichsen, K., 2011. Insecure Gulf: The End of Certainty and the Transition to the Post-Oil Era. New York: Columbia University Press. [in English].

Donor ekonomicheskoj pomoshi stran Blizhnego Vostoka [Donor of economic aid to countries of the Middle East]. Retrieved from: http://www.mir_geo.ru/blizh_vosto/s/ekono/dono_ekon_pomo [in

Russian].

Dr. Diwan Taskheer Khan, 2017. Mu'tazilaism: An Introduction to Rationality in Islam. International Journal of Engineering and Applied Sciences, 4 (10). Retrieved from: https://www.ijeas.org/download_data/IJEAS0410018.pdf [in English].

Eremeev, D., 1990. Islam: obraz zhizni i stil myshleniya [Islam: way of life and style of thinking], Moskva: Politizdat. [in Russian].

Gulevich, V., 2012. Irano-saudovskoe protivostoyanie v regione Persidskogo zaliva [Iran-Saudi confrontation in the Persian Gulf region], Mezhdunarodnaya zhizn, 2. [in Russian].

Ihsanoglu, E., 2013. Islamskij mir v novom veke. Organizaciya Islamskogo sotrudnichestva: monografiya [The Islamic world in the new century. Organization of Islamic Cooperation], Moskva: IV RAN. [in Russian].

Iran v mirovojpolitike. XXI vek, 2017. Moskva: RAN, Izdatel Vorobev A.V. [in Russian].

Ivanov, S., 2015. Sunnitsko-shiitskaya bojnya: kto ee provociruet? [Sunni-Shiite massacre: who is provoking it?], Internet-zhurnal «Novoe Vostochnoe Obozrenie». Retrieved from: https://centrasia.org/newsA.php7stM391004840 [in Russian].

Jeneau, Т., 2016. Iran's policy towards the Houthis in Yemen: A limited return on a modest investment, International Affairs, 92 (3), Oxford. [in English].

Koran. Perevod smysla yatov i ih kratkoe tolkovanie, 2018. Kiev: Associaciya musulman Ukrainy. [in Russian].

Latyhina, N., 2016. «Islam: shliakh kriz viky» [«Islam: the way to hell»], Kyiv: Kyivskyi Natsionalnyi torhovo-ekonomichnyi universytet. [in Ukrainian].

Mahierramova, Yu., 2011. Vplyv relihiinoho chynnyka na formuvannia zovnishnoi polityky saudivskoi Aravii [The influence of a religious official on the formation of the foreign policy of Saudi Arabia]. Retrieved from: http://nbuv.gov.ua/UJRN/viche_2011_10_7 [in Ukrainian].

Prorochenko, N., 2006. Islam yak faktor formuvannia stavlennia arabo-musulmanskoho suspilstva do hlobalizatsiinykh potokiv suchasnosti [Islam as a factor in shaping the establishment of Arab-Muslim marriage to the globalization flows of today], Sotsiokulturne seredovyshche krain Azii i Afryky v hlobalizatsiinykh potokakh suchasnosti: mizh vidtorhnenniam i zaluchenniam: materialy mizhvidom. nauk.- prakt. konf., Kyiv, 16 ber. 2006. Kyiv: ISEMV NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

Saudi Arabia Constitution. Retrieved from: https://www.servat.unibe.ch/ icl/sa indx.html [in English].

Shved, V. Mizhnarodnyi forum «Zatoka i svit»: pohliad z Ukrainy [International forum «Zatoka and Light»: a view from Ukraine], Islam v Ukraini. Retrieved from: http://islam.in.ua/ua/tochka-zoru/mizhnarodniy-forum-zatoka-i-svit-poglyad-zukrayini [in Ukrainian].

Zhdanov, N., 2013. Islamskaya koncepciya miroporyadka [Islamic concept of world order], Moskva: Mezhdunarodnye otnosheniya. [in Russian].

Zinu, M., 1992. Stolpy islama i very [Pillars of Islam and Faith], Moskva. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru