Застосування практики Європейського Суду з прав людини, а також її вплив на розвиток сімейного законодавства України

кандидат юридичних наук

(Дніпропетровський державний

університет внутрішніх справ)

Актуальність теми дослідження полягає, передусім, у тому, що на розвиток сучасного національного законодавства у сфері сімейних правовідносин впливає безліч чинників, проте одним із найголовніших виступає, безумовно, практика Європейського суду з прав людини. Даний судовий орган є основним органом, який забезпечує механізм контролю за додержанням Україною виконання зобов'язань, які вона взяла на себе, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод у 1997 році, тим самим поклавши на себе обов'язок забезпечувати відповідні гарантії на всій території нашої держави.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що "Суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права" [3].

Розглядаючи Конвенцію про захист прав і основоположних свобод, необхідно зауважити, що метою даної Конвенції є, перш за все, забезпечення та реалізація здійснення закріплених та загальновизнаних прав та свобод.

Україна, як учасник Конвенції, визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини у сфері порушень країною положень відповідної Конвенції, а також протоколів до неї. право сімейний захист

Однією з найпоширеніших справ, які розглядаються Європейським судом і у яких Україна виступає учасницею є порушення статті 8 Конвенції, що стосується права на повагу до приватного та сімейного життя, а також статті 12 Конвенції, що полягає у забезпеченні права на шлюб. Це пояснюється, ще й тим, що Суд виходить з більш широкого поняття "сім'я", ніж воно трактується в Україні.

Згідно із нормою, що закріплена у статті 32 Конституції України "Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України" [1].

Це положення можна тлумачити як таке, що держава, в особі гаранта, не тільки забезпечує охорону відповідного права, а ще й здійснює контроль за обмеженням даного права, проте не лише в контексті конституційних вимог, а ще й сфері міжнародних зобов'язань.

Сімейним кодексом України у статті 3 передбачається, що "Сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки." [4].

Натомість, Європейських суд виходить з того, що необхідно користуватись терміном "сімейне життя", аніж "сім'я", адже за своєю природою дане поняття є більш широким і включає в себе:

— відносини, а також інші зв'язки, які не зводяться до подружніх, проте можуть існувати de facto;

— не тільки відносини між чоловіком та жінкою, а також стосунки батьків і дітей, у тому числі, що народжені поза шлюбом, адже з моменту народження дитини між останньою та батьками виникають відносини, які підпадають під тлумачення терміну "сімейне життя";

— відносини між дитиною та її близькими родичами (бабусі, дідусі, дядько, тітка тощо), адже останні можуть відіграти суттєву роль у їх житті. [5]

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод статтею 12 закріплює, що "Чоловік і жінка, що досягли шлюбного віку, мають право на шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права" [2].

В Україні ж законодавством визначається, що особи, за загальним правилом, які мають намір зареєструвати у законному порядку свої відносини, повинні на момент реєстрації досягти шлюбного віку, який визначається з урахуванням фізичної, психічної, розумової та моральної зрілості, які у сукупності становитимуть можливість виконання нової соціальної ролі - чоловік/дружина. Проте є винятки: якщо особа надала докази того, що вона вже досягла відповідної зрілості (наприклад, довідка від лікаря про вагітність) або за згодою батьків (опікунів), то з 14-річного віку особи можуть зареєструвати у законному порядку шлюб.

Значна кількість рішень Європейського суду стосуються дітей, хоча Конвенція майже і не містить статей, що безпосередньо регулюється захист прав та інтересів дитини. А оскільки соціальний статус дитини є нижчим, ніж дорослого і вона потребує додаткового захисту, то рішення Суду спрямовані на забезпечення рівних прав і можливостей як для дорослих, так і для дітей.

Розглядаючи практику Суду, можна дійти висновку, що найбільш "популярними" справами, що стосуються України виступають справи у сфері:

— встановлення батьківства;

— позбавлення батьківських прав;

— відібрання дитини без позбавлення батьківських прав;

— визначення місця проживання дитини

— реалізації права на спілкування з дитиною не тільки батьків, а й інших близьких родичів [5]

Підводячи підсумок з даного питання необхідно підкреслити, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях є доволі прогресивним, поступово відходячи від консерватизму міжнародним органом. Не зважаючи на це, практику Європейського суду в Україні хоч і визнається як джерело права, а також входить до національного законодавства, проте необхідно розуміти, що застосування відповідних рішень, перш за все, повинно ґрунтуватись на певних особливостях держави, а саме: релігійних, культурних, етнічних тощо. Саме тому Україна потребує постійної адаптації національного законодавства, правотворчої та правозастосовної практики до стандартів Конвенції про захист прав та основоположних свобод, практики Європейського суду з прав людини, особливо у сфері тлумачення прецедентів Суду.