Основні онтологічні положення розвинутої теорії м'якої зовнішньополітичної влади держави

The purpose of the study is to develop the main ontological provisions of the developed theory of soft foreign policy power of the state. Achieving this goal involves solving the following tasks: clarifying the content of the concept, classification of forms and corresponding types of social mechanism and arsenals of the main instruments for exercising the foreign policy influence of a sovereign state at the current historical stage of evolution of the social sphere of life; to clarify the content of the concept and classification of forms of the phenomenon ofthe foreign policy power of the state, as well as adequate mechanisms and instruments to ensure their functioning; clarifying the content of the concept and the mechanism of existence of the phenomenon of the foreign policy power of the state, the classification of forms of the phenomenon, as well as the composition of resources to ensure their existence. The following general scientific methodological tools were used in the study: historical analysis, comparative analysis, the principle of unity of historical and logical, hypothetical and deductive, cause and effect, generalization, and systematization. The developed system of theoretical provisions differs substantially from the relevant provisions of the “soft power ” concept. In this regard, it is proposed to define the system of the research results as a “theory of soft foreign policy power of the state”. The concepts of the complex interdependence of states, foreign policy influence of the state, foreign policy power of the state, foreign policy strength of the state, and resources of foreign policy strength of the state are defined as the basic system-forming categories for the development of a developed theory; its structural elements - complex interdependence of states, soft foreign policy power of the state, soft foreign policy influence of the state, soft foreign policy power of the state. Although the developed knowledge system has ontological, epistemological, and axiological features, it should be recognized as incomplete in the praxeological aspect. In particular, the theoretical issues of assessing the level of softforeign policy power of the state; assessing the scale of implementation, intensity, and effectiveness of the process of soft foreign policy influence of the state; assessing the scale of coverage and point of soft foreign policy power of the state remain unresolved. These issues should be the subject of further research.

Keywords: developed theory, foreign policy sphere of existence, complex interdependence, state, foreign political power of the state, foreign political influence of the state, influence, foreign political authority of the state, soft foreign political authority of the state.

Постановка проблеми

Наприкінці ХХ ст. перед переважною більшістю держав, і зокрема світовими лідерами, постала проблема визначення та зміни типу стратегії зовнішньої політики адекватного сучасним історичним реаліям сфери суспільного буття. Ця проблема була обумовлена наявністю альтернативних теорій, запропонованих представниками двох провідних конкуруючих політологічних шкіл («школи політичного реалізму» та «неоліберальної школи»), щодо принципів побудови, механізму функціонування, складу суб'єктів системи зовнішньополітичних відносин, а також мети, завдань і засобів реалізації зовнішньої політики. Зокрема, концепту «реальної політики», що до кінця 70-х рр. минулого сторіччя мав статус домінуючої методологічної бази для розробки відповідних стратегій, були протиставлені концепт «комплексної взаємозалежності» та підготовлений на його теоретичній основі концепт «soft power». Якщо концепт «реальної політики» в онтологічному, гносеологічному, праксеологічному й аксіологічному плані був уже завершеною, але когнітивно застарілою для сучасних реалій сфери суспільного буття системою наукових знань, то для концепту «soft power» онтологічна незавершеність і праксеологічна невизначеність і як наслідок невиправдано гранично обмежені гносеологічні можливості застосування. Відповідно з позицій аксеологічної складової наукового знання згаданий концепт сприймався як абстрактна система знань, що не придатна для розробки стратегії зовнішньої політики держави, а отже не мав практичної цінності. Зазначені обставини стали однією з головних причин розробки представниками неоліберальної школи концепту «smart power», що поєднує у собі концепт «soft power» та окремі положення концепту «реальної політики». Таке поєднання має компілятивний характер і по суті не вирішує проблему. Вирішення питання онтологічної незавершеності концепту «soft power» сприятиме підвищенню рівня його гносеологічних можливостей сприятиме зняттю питання праксеологічної невизначеності і таким чином забезпечить практичну цінність цієї системи наукових знань. Отже, першочерговою є проблема подолання онтологічної незавершеності концепту «soft power».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Концепт «soft power» був розроблений і представлений міжнародному експертному середовищу американським політологом Дж. Наєм [11]. Попри значну кількість подальших публікацій зазначена система наукових знань у тлумаченні Дж. Ная досі зберігає статус парадигми. Аналіз основних теоретичних положень цього концепту дозволив зробити висновки, що йому притаманні методологічна недосконалість, онтологічна незавершеність, термінологічна невизначеність і компілятивна несистематизована архітектонічна структура представлення змісту, а також віднести цей науковий доробок до такої форми теоретичного знання, як описова теорія [3].

Постановка завдання

Мета дослідження - розробити основні онтологічні положення розвинутої теорії м'якої зовнішньополітичної влади держави. Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань: уточнити зміст поняття, класифікацію форм і відповідних їм типів суспільного механізму та арсеналів основних інструментів здійснення зовнішньополітичного впливу суверенної держави на сучасному історичному етапі еволюції суспільної сфери буття; уточнити зміст поняття та класифікацію форм явища зовнішньополітична влада держави, а також адекватних механізмів й інструментів забезпечення їх функціонування; уточнити зміст поняття та механізм буття явища зовнішньополітична сила держави, класифікацію форм явища, а також складу ресурсів забезпечення їх існування.

Виклад основного матеріалу

З історичного моменту появи та поширення у межах сфери міжнародного суспільного буття такого явища, як «суверенна національна держава» (ХУІІ ст.) і до завершення ХХ ст. зовнішньополітичні відносини, за деякими винятками, формувалися та здійснювалися на засадах «реальної політики». З самого початку появи та до другої половини минулого сторіччя у процесі виникнення та становлення згаданий суспільний інститут формувався практиками як комплекс принципів і правил розробки цілей та визначення засобів реалізації зовнішньої політики на підставі узагальнення досвіду державного управління провідних країн тогочасного світу. Надалі із появою у складі суспільних наук такої дисципліни, як «Політологія» зазначений історичний досвід був теоретично узагальнений і систематизований групою дослідників, які об'єдналися у межах окремого напрямку політичної думки під назвою «політичного реалізму», а їх теоретичні напрацювання були об'єднані у концепті «реальна політика».

Стисло суть згаданої вище концепції означено одним із лідерів відповідного напрямку Г Кіссінджером: «Realpolitik, тобто реальна політика, - це зовнішня політика, заснована на розрахунках співвідношення сили та національного інтересу... Realpolitik виключає гонку озброєнь» і війну лише у тому випадку, коли основні гравці міжнародної системи вільні налагоджувати свої стосунки з урахуванням зміни обставин або їх стримує певна система спільних цінностей, або і те й інше одночасно» [13, с. 133].

Аналіз змісту окремих праць [7; 9; 10; 12; 13] представників вищезазначеного напрямку політичної думки дозволив виокремити наступні основні положення концепту «реальної політики»: 1) цілеспрямована діяльність будь-якої держави на світовій арені визначається виключно національним інтересом, а можливість його реалізації, у першу чергу, залежить від рівня сили цього типу «політико-територіального утворення», а також співвідношення щодо рівня сили в інших суб'єктів зовнішньополітичних відносин аналогічного типу, відносини між якими здійснюються на конкурентній основі; 2) конкретна конфігурація зазначених чинників з початку для групи провідних держав світу, а надалі за подальших, зокрема сучасних, історичних реалій, для створюваних ними «біполярних угруповань» (блоків) повинна визначати стан міждержавних відносин, форму світового порядку, а також вектор і динаміку змін обох зазначених інститутів міжнародної сфери буття; 3) у складі «джерел» («ресурсів») сили держави у якості основних (найбільш дієвих/результативних) визначалися військова та економічна «міць», на основі яких певна держава, головним чином світовий лідер, або певне угруповання відповідних держав були здатні, використовуючи силові інструменти з арсеналу засобів державного управління, примусити інших міжнародних суб'єктів здійснювати власну зовнішню політику таким чином, щоб забезпечувати абсолютно або до певної міри національні інтереси попередньо зазначених «акторів».

Історія міждержавних відносин дає підстави, на наш погляд, наступним чином сформулювати уявлення представників «концепції реальної політики» щодо особливостей процесу еволюції світового порядку як постійно відтворюваного «життєвого циклу», що включає дві фази - стабільності та нестабільності. Перша фаза передбачає наявність балансу сил між провідними суб'єктами міждержавних відносин, а друга - порушення зазначеного балансу та зміну його конфігурації. Чинником дестабілізації міждержавних відносин виступає національний інтерес, стратегічна мета якого полягає у нарощуванні сили держави, що здійснюється у такій формі міждержавної взаємодії, як примус і забезпечується, як зазначалося вище, унаслідок застосування силових засобів проведення зовнішньої політики. За таких обставин політика на міжнародній арені як окремої держави-лідера, так і блоку держав, об'єднаних спільними цінностями, за своєю суттю може бути лише експансіоністською.

Період незаперечного домінування школи «політичного реалізму», як окремого напрямку політичної думки у сфері міжнародних відносин, завершився наприкінці 70-х рр. минулого сторіччя. Концепт «реальна політика» втратила актуальність і як теоретична система, що певним чином пояснювала явища та процеси, які відбуваються у міжнародній сфері, так і як система нормативного забезпечення конкретної практики розробки та реалізації зовнішньої політики суверенних держав. Провідну роль стали відігравати їх постійні принципові опоненти - представники ліберального напрямку, зокрема неоліберальної школи.

На думку науковців вищезазначеної школи головним недоліком концепту «реальна політика» було те, що ця система наукових знань є світоглядно застарілою унаслідок того, що не враховує кардинальних змін, які відбулися у сфері міжнародних відносин, що, у свою чергу, негативно вплинуло на результативність проведення та привабливість зовнішньої політики провідних демократичних держав світу, зокрема їх лідера - США. Теоретичні положення щодо нових засадних реалій функціонування системи зовнішньополітичних відносин знайшли відображення у концепті «комплексної взаємозалежності», який був розроблений такими авторитетними дослідниками згаданого напрямку політичної думки, як Р. Кеохейн і Дж. Най [8].

Головні наукові постулати концепту стосуються наступного: 1) кардинально змінилися зміст і форма зовнішніх відносин між державами - «залежність» однієї держави від іншої поступилася місцем «комплексній взаємозалежності» держав; 2) «територіальна держава» поступилася місцем у міжнародних справах «нетериторіальним акторам». Унаслідок цього значно розширився склад впливових суб'єктів сфери міжнародних відносин, зокрема до переліку держав світових лідерів долучилися «міжнародні організації», «транснаціональні соціальні рухи», «транснаціональні корпорації», а також відомі у світі діячи науки та культури; 3) межі відносин взаємозалежності «міжнародних акторів» суттєво розширилися, охопивши глобально усі сфери суспільного буття, зокрема політичну, економічну, правову, культурну, науково-технічну, інформаційну, екологічну; 4) кардинально змінилася мета зовнішньої політики переважної більшості «міжнародних акторів». Акцент перенесено із забезпечення реалізації національного інтересу на забезпечення «загальної безпеки» та «благополуччя» усього світового співтовариства; 5) зростання авторитету та ролі міжнародних організацій, у складі яких почали визначатись і висуватись до «порядку денного» світової політики коло актуальних глобальних проблем, вирішення яких вимагає об'єднання ресурсів та діяльності усього співтовариства суверенних держав. Унаслідок цього відповідні міжнародні інституції виступають «каталізаторами формування коаліцій» держав, що є учасниками цих організацій, а також «як арена політичних ініціатив» світового рівня; 6) поряд з «трансдержавними коаліціями» з'явилися «транснаціональні коаліції» («коаліції недержавних акторів»), що мають потужний вплив на процес «структуризації порядку денного» світової політики, зокрема визначення складу актуальних глобальних проблем; 7) розширено склад «ресурсів сили» держави. Зокрема, до відповідного переліку матеріальних ресурсів додали інституціональні й інформаційні ресурси, яким при цьому надається більша вага у визначені сили держави; 8) виокремлено нову форму сили держави - до «сили ресурсів» додано «силу поведінки» держави, що формується та проявляється у діяльності зазначеного виду політико-територіального утворення як на міжнародній арені, так і у межах певної країни; 9) масштаб «комплексної взаємозалежності» держави у системі міжнародних відносин тлумачиться як чинник її авторитету на світовій арені, а також визначено як одну з засадних стратегічних цілей зовнішньої та внутрішньої політики держави; 10) у зовнішній політиці держави у процесі врегулювання міжнародних конфліктів пріоритет надається несиловим інструментам з арсеналу засобів проведення відповідної політики. Подолання протиріч у національних інтересах держав забезпечується не шляхом ескалації міждержавного конфлікту, а через «взаємні поступки та домовленості».

Нові реалії матеріальних й інституціональних засад форми будови та механізму функціонування світового порядку, проголошені представниками неоліберальної школи, висунули на перший план нову когнітивну проблему - визначення нових, адекватних цим реаліям, методологічних засад розробки та реалізації зовнішньої політики держави.

Зазначена проблема була вирішена згаданим вище американським дослідником Дж. Наєм у розроблених ним концептах «soft power» [11] та «smart power» [14].

Аналіз змісту концепту «soft power» дозволив виділити такі його засадні положення: 1) основна загальна ознака поняття суспільного явища «soft power» кваліфікується як «здатність» певної держави впливати на результати прийняття політичних рішень інших держав щодо реформування їх інституційної структури, а також/або налагодження чи забезпечення розвитку співробітництва у сфері міжнародних відносин; 2) основні істотні ознаки стосуються об'єкту впливу (певні «верстви суспільства», які впливають на прихильність громадян до відповідних політичних рішень на державному рівні), форми («зацікавлення») та характеру впливу (опосередкований); 3) механізми реалізації впливу - «привабливості»; 4) джерела (ресурси) «soft power», що були згруповані у три блоки - «культурна привабливість», «привабливість ідеологічних цінностей», «інститути й інституції міжнародних режимів»; 5) засіб реалізації впливу - «публічна дипломатія».

Концепт «soft power» після його оприлюднення здобув визнання не тільки у середовищі науковців-політологів США, а й науковому співтоваристві усього світу. Поряд з тим загальновідомим є факт того, що серед переважної більшості прихильників цього концепту превалює думка, що ця система наукових поглядів не є онтологічно досконалою та завершеною, а тому виникає нагальна потреба у проведенні подальших досліджень з метою якісного змістовного поліпшення згаданого концепту. При цьому необхідно зазначити, що відповідна оцінка заснована лише на односторонніх, фрагментарних, інколи формальних судженнях цих представників експертного середовища, що не сприяє поліпшенню відповідної наукової системи знань [3].

Отримані результати аналізу основних теоретичних положень концепту «soft power» дали можливість зробити наступні висновки: концепту притаманні методологічна недосконалість, онтологічна незавершеність, термінологічна невизначеність і компілятивна несистематизована архітектонічна структура представлення змісту, що обумовлює неоднозначність сприйняття його окремих засадних теоретичних положень; за своєю сукупністю зроблені оцінки дають підстави віднести зазначену систему наукових знань до такої форми теоретичного знання, як феноменологічна теорія; метою подальших досліджень повинно бути кардинальне змістовне поліпшення концепту «soft power», що дозволить довести відповідну систему знань до статусу розвинутої теорії [3]. Для досягнення поставленої мети необхідно при проведенні подальшого дослідження: 1) змінити рівень методології наукового пізнання, а відповідно систему методологічного забезпечення проведення теоретичного дослідження - «конкретно-наукову методологію» (представлена у формі методології «наукового дискурсу») на «загальнонаукову методологію» [4, с. 24; 18, с. 280], систематизовану та представлену у межах такої галузі науки, як «Філософія науки» [4, с. 29 - 33; 18, с. 249 - 255, 294 - 295]. Базовим елементом цього типу методологічного забезпечення є формальна логіка як система знань про «чітко визначене, послідовне, несуперечливе, доказове мислення» [6, с. 8], а фундаментальна особливість відповідного рівня методології наукового пізнання полягає у застосуванні такого типу понять, як «універсали»; 2) об'єктом дослідження, як і у концепті «soft power», залишити сферу міжнародних відносин, а от предметом визначити проблему встановлення суспільно-політичного чинника, що забезпечує здатність суверенної держави здійснювати зовнішньополітичний вплив в умовах «комплексної взаємозалежності» держав у системі міждержавних відносин; 3) включити до складу головних цілей дослідження наступні: уточнити зміст поняття, класифікацію форм і відповідних їм типів суспільного механізму та арсеналів основних інструментів здійснення зовнішньополітичного впливу суверенної держави на сучасному історичному етапі еволюції суспільної сфери буття; уточнити зміст поняття та класифікацію форм явища «зовнішньополітична влада держави», а також адекватних механізмів й інструментів забезпечення їх функціонування; уточнити зміст поняття та механізм буття явища «зовнішньополітична сила держави», класифікацію форм явища, а також складу ресурсів забезпечення їх існування.

Системоутворюючими співвідносними категоріями для розробки розвинутої теорії, на нашу думку, мають бути: «комплексної взаємозалежності держав», «зовнішньополітичний вплив держави», «зовнішньополітична влада держави», «зовнішньополітична сила держави», «ресурси зовнішньополітичної сили держави» [3].

Поняття «комплексна взаємозалежність держав», на нашу думку, доцільно тлумачити одночасно і як новий вид механізму міждержавної взаємодії, і як нову форму буття світового порядку на сучасному історичному етапі еволюції системи міжнародних відносин. В основу нового виду механізму міждержавної взаємодії покладено принцип «Парето ефективності», тобто коли результаті запланованих і реалізованих дій суспільного актора, направлених на реалізацію його екзистенційних інтересів, не завдають шкоди інтересам інших суб'єктів відповідної сфери буття. При цьому міждержавна взаємодія відбувається у формі тотального узгодження національних інтересів у межах глобального міжнародного середовища. Поряд із цим слід відмітити, що ця нова форма світового порядку стає привалюючою та поступово витісняє попередні досі існуючи: архаїчну «імперську» та домінантну у недалекому минулому - «балансу сил».

На нинішньому історичному етапі еволюції системи міжнародних відносин механізм «комплексної взаємозалежності» держав тлумачиться експертами як більш досконалий тип механізму міждержавної взаємодії порівняно з попередньо існуючим механізмом «прямої залежності», але таким, що якісно поступається його іншій «ідеальній» варіації - «врівноваженої взаємозалежності» [8, с. 5].

Слід додати, що певні види механізму міждержавної взаємодії, у свою чергу, адекватно визначають особливості статусу відповідних акторів у сфері зовнішньополітичних відносин, і як наслідок форми процесу впливу.

Зокрема, у випадку дії такого виду механізму, як: а) «прямої залежності» [8, с. 5] - одна держава виступає суб'єктом впливу щодо іншої або інших (блок держав щодо групи інших). Ці взаємовідносини відбуваються у несиметричній формі; б) «врівноваженої взаємозалежності» [8, с. 5] - усі держави як стратегічний альянс виступають одночасно та разом у статусі системного суб'єкта-об'єкта впливу. Ці взаємовідносини відбуваються у формі «чистої симетрії»; в) «комплексної взаємозалежності» [8, с. 5] - кожна окрема держава у складі усієї сукупності цих акторів виступає одночасно у статусі як суб'єкта, так і об'єкта впливу. Ці взаємовідносини відбуваються у формі «асиметрії».

В умовах міждержавної взаємодії явище «суспільний вплив» як родове поняття трансформується в одиничне унаслідок двох основних істотних ознак, пов'язаних з: конкретною сферою суспільних відносин, де відповідна взаємодія відбувається (зовнішньополітична); персоніфікацією суб'єктів взаємодії (держави). З урахуванням зазначеного ім'я одиничного поняття доцільно ідентифікувати терміном - «зовнішньополітичний вплив держави».

На підставі викладеного вище, а також раніше представленого тлумачення сутності суспільного та політичного явищ «вплив» як родового [3, с. 63] й особового понять [3, с. 64], визначення одиничного поняття було сформульоване наступним чином. Зовнішньополітичний вплив держави - це одна з форм явища політичний вплив, особливість якої полягає у тому, що процес направленої дії здійснюється окремою державою у сфері міжнародних відносин завдяки використанню визначеного складу й обсягу відповідних суспільних інструментів, а також рівня інтенсивності їх застосування у конкретному часовому вимірі буття відповідного актора на підставі національних інтересів щодо отримання здатності регулювати діяльність іншої держави.

Процес зовнішньополітичного впливу у певній формі з боку будь-якої суверенної держави здійснюються на основі відповідного типу механізму суспільного впливу й адекватного тій чи іншій його конкретній формі арсеналу інструментів впливу. На підставі проведеного порівняльного аналізу результатів досліджень, присвячених проблемам визначення таких суспільних явищ, як «hard power» [7 - 10; 12; 13], «soft power» [8; 11; 15; 16], «smart power» [14; 16] і «sharp power» [16], вдалося узагальнити та систематизувати наступним чином положення щодо класифікації типів механізму функціонування, а також інструментів здійснення процесу зовнішньополітичного впливу держави: а) для несиметричної форми зовнішньополітичного впливу притаманний механізм «примусу», а також «жорсткої дії» [воєнні (мобілізаційний резерв, військовослужбовці, озброєння, а також «достовірні погрози» їх застосування), економічні (фінансово-економічні санкції, а також «достовірні погрози» їх застосування, економічної експансії та фінансово-інвестиційного заохочення), адміністративні (санкції, а також «достовірні погрози» їх застосування), духовної експансії, інформаційно-комунікаційні технології маніпулювання «в режимі постправди» та кібератак [16, с. 70], таємної дипломатії]; б) асиметричної - механізм «привабливості» та «м'якої дії» (національна «система світоглядних позицій»; національні культурні надбання; система національних соціально-політичних і господарських інститутів; інформаційно-комунікаційні технології, що застосовуються «в режимі правди» [16, с. 70]; «правила та інститути міжнародних режимів»; публічної дипломатії).

Відмінність запропонованої класифікації інструментів «жорсткої дії» та «м'якої дії» від тих, що представлені у науковій літературі, полягає у використанні більш широкого складу відповідних засобів, а також заміні термінів «ідеологія» [11, с. 166], «політична ідеологія» [17, с. 35] або «політичні цінності держави» [1, с. 46] на термін «національна система світоглядних позицій», а також «культура» [11, с. 166] на «національні культурні надбання».

Доцільність використання терміну «національна система світоглядних позицій» обумовлена онтологічною перевагою поняття відповідного явища, зміст якого всебічно охоплює усю сферу суспільного буття держави [2, с. 20; 5, с. 24].

Доцільність використання терміну «національні культурні надбання» обумовлена тим, що визначаються лише окремі елементи національної культури, які свідчать про досягнення світового рівня тієї чи іншої держави у певних галузях матеріального та духовного секторів культури, а тому виступають чинниками розширення масштабу сфери взаємовідносин й інтенсифікації процесу взаємовпливу між державами на основі механізму комплексної взаємозалежності.

Класифікація типів механізму функціонування, а також інструментів здійснення процесу зовнішньополітичного впливу держави стали теоретичною основою для визначення його двох окремих форм буття. Для їх ідентифікації були використані два термінологічні елементи. Перший з них стосується ім'я загального поняття явища (зовнішньополітичний вплив), що позначає основну загальну ознаку для кожної з форм. Другий елемент повинен бути пов'язаний з основною істотною ознакою, що характеризує специфіку кожної із двох форм. Ця істотна ознака обумовлена типом механізму функціонування та субстанційною природою інструментів здійснення процесу зовнішньополітичного впливу держави. У зв'язку з цим при визначені ім'я другого елементу доцільно використати застосований у концепті «soft power» для позначення характеру засобів реалізації відповідного явища терміни - «жорсткий» і «м'який». Отже, складне ім'я першої форми пропонується визначити як «жорсткий зовнішньополітичний вплив держави», а другої - «м'який зовнішньополітичний вплив держави».

На підставі сформульованих вище положень було визначено поняття явища «м'який зовнішньополітичний вплив держави». М'який зовнішньополітичний вплив держави - це одна з форм явища зовнішньополітичний вплив держави, особливість якої полягає у тому, що процес направленої дії здійснюється окремою державою у сфері міжнародних відносин на основі механізму привабливості та завдяки використанню визначеного складу й обсягу інструментів «м'якої дії», а також рівня інтенсивності їх застосування у конкретному часовому вимірі буття відповідного актора на підставі національних інтересів щодо отримання здатності регулювати діяльність іншої держави.

Розроблені й уточнені положення щодо визначення та класифікації форм поняття явища «зовнішньополітичний вплив держави», а також понять «суспільна влада» [3, с. 63] та «політична влада» [3, с. 63] використані як теоретична основа для визначення та класифікації форм поняття явища «зовнішньополітична влада держави».

Зовнішньополітична влада держави, як одна з форм політичної влади, представляє собою такий стан зовнішньополітичних відносин між суверенними державами у конкретному часовому вимірі їх буття, характерною особливістю якої є наявність в однієї або усіх сторін цих відносин здатності регулювати у відповідній формі діяльність іншої або інших на підставі власних національних інтересів завдяки використанню визначеного складу й обсягу відповідних суспільних інструментів, а також рівня інтенсивності їх застосування.

У класифікації форм явища «зовнішньополітична влада держави» виокремлені два види: «жорстка зовнішньополітична влада держави», функціонування якої здійснюється на основі механізму пригнічення; «м'яка зовнішньополітична влада держави» - механізму узгодження.

Дія зазначених механізмів окремих форм явища «зовнішньополітична влада держави» відбувається на основі застосування інструментів регулювання організаційно-правового типу, що передбачають укладання міждержавних договорів (угод), а також утворення спеціальних наддержавних інституцій, діяльність яких регламентована у відповідних статутах. Відмінність між згаданими механізмами та інструментами їх втілення у діяльності суб'єктів міждержавних відносин проявляється у наявності/відсутності в однієї зі сторін переваг у питаннях щодо визначення як порядку денного, так і направленості та змісту їх діяльності. Таким чином, дія обох механізмів пов'язана з особливостями засад процесу прийняття та реалізації державами зовнішньополітичних рішень щодо забезпечення власних національних інтересів.

Зокрема, дія механізму пригнічення заснована на наявності в однієї зі сторін міждержавних відносин відповідних переваг, закріплених у конкретних договорах (угодах) або статутах утворених на їх основі наддержавних інституцій.

Дія механізму узгодження заснована на відсутності відповідних переваг у будь-якої зі сторін міждержавних відносин, тобто рівності прав усіх держав-учасників цих відносин. Унаслідок цього зовнішньополітичні рішення приймаються або на основі консенсусу або на умовах компромісу, що виключає можливість нанесення шкоди національним інтересам тих держав, які не підтримують результати рішення, прийнятого більшістю учасників.

На підставі сформульованих вище положень було визначено поняття явища «м'яка зовнішньополітична влада держави». М'яка зовнішньополітична влада держави, як одна з форм зовнішньополітичної влади держави, представляє собою такий стан зовнішньополітичних відносин між суверенними державами у конкретному часовому вимірі їх буття, характерною особливістю якої є наявність в однієї або усіх сторін цих відносин здатності регулювати діяльність іншої або інших на підставі власних національних інтересів на основі механізму узгодження та завдяки використанню визначеного складу й обсягу інструментів регулювання організаційно-правового типу, а також рівня інтенсивності їх застосування.

Розроблені й уточнені положення щодо визначення та класифікації форм поняття явища «зовнішньополітичний вплив держави», а також поняття та класифікації суспільного явища «сила» [3, с. 64 - 65] використані як теоретична основа для визначення та класифікації форм поняття явища «зовнішньополітична сила держави».

Зовнішньополітична сила держави - це одна з форм явища політична сила, що представляє собою таку окрему властивість держави, як спроможність здійснювати зовнішньополітичний вплив, яка набута відповідним актором у конкретному часовому вимірі його буття завдяки володінню певним складом й обсягом суспільних ресурсів.

У класифікації форм явища «зовнішньополітична сила держави» виокремлені два види - «жорстка зовнішньополітична сила держави» та «м'яка зовнішньополітична сила держави».

Як зазначалося у попередніх дослідженнях [3, с. 64] наявність у суспільних акторів такого атрибуту, як сила обумовлено володінням останніми суспільними ресурсами. Слід наголосити, що буття ресурсів є результатом здійснення двох послідовно пов'язаних процесів - їх продукування та накопичення. При цьому така кількісна характеристика сили як її запас визначається екстенсивними чинниками - масштабом складу та обсягу ресурсів, а її якісна характеристика - максимально граничним рівнем інтенсивності застосування відповідних ресурсів як майбутніх інструментів здійснення процесу впливу. На підставі цих положень, а також сутності поняття суспільного явища «ресурс» [3, с. 64] механізм буття суспільного явища «сила», як і окремих її форм, зокрема зовнішньополітичної сили держави, можна визначити як виробничо-накопичувальний.

Визначені положення щодо логічного зв'язку між поняттями явищ «зовнішньополітична сила держави» та «зовнішньополітичний вплив держави», а також пов'язаних із ними поняттями суспільних явищ «ресурси» й «інструменти» дають необхідні та достатні підстави зробити висновок, що склад та найменування номенклатурних одиниць ресурсів явища «зовнішньополітична сила держави» повинен бути адекватним складу та співпадати з найменуванням номенклатурних одиниць інструментів явища «зовнішньополітична сила держави». Зокрема, до ресурсів «жорсткої дії» належать - воєнні, економічні, адміністративні, духовні, інформаційно-комунікаційні технології маніпулювання та кібератак, таємної дипломатії; ресурсів «м'якої дії» - національна система світоглядних позицій, національні культурні надбання, система національних соціально-політичних і господарських інститутів, інформаційно-комунікаційні технології, що застосовуються «в режимі правди», «правила та інститути міжнародних режимів», публічної дипломатії.

Цінність кожного наявного суспільного ресурсу м'якої зовнішньополітичної сили держави, що сукупно визначають її масштаб і рівень, пов'язана з тим, у якій мірі їх використання державою у ролі інструментів впливу здатне їй забезпечити належне місце на міжнародній арені у системі комплексної взаємозалежності держав.

На підставі аналізу наукової літератури, присвяченій дослідженню суспільних явищ «hard power», «soft power», «smart power» і «sharp power», можна зробити висновок, що такі комплексні види ресурсів м'якої зовнішньополітичної сили держави, як національна система світоглядних позицій, національні культурні надбання, правила та інститути міжнародних режимів не мають необхідного рівня конкретизації, а тому потребують більш детального розкриття. Крім того, неоднозначність тлумачення науковцями такого ресурсу м'якої сили, як публічна дипломатія, а також багатоаспектність змісту цього явища потребує окремого дослідження щодо уточнення його поняття та конкретизації складових елементів.

При здійсненні характеристики національної системи світоглядних позицій як окремого суспільного ресурсу конкретної держави слід зважати на те, що ця система: а) належить до «антропологічного типу світогляду» [2, с. 27], сформованого на засадах «теоретичного гуманізму» [2, с. 88]; б) охоплює п'ять видів світоглядних відносин («людина - природа», «людина - суспільство», «людина - духовний ідеальний світ», «людина - Бог», «відношення людини до самої себе» [2, с. 27]); в) побудована на таких світоглядних принципах, як «цінність людини як особистості»; «право на волю, щастя, розвиток та вияв своїх здібностей», а також віросповідання та користування благами природи на основі гармонійного співіснування; «людського блага, яким вимірюється цінність соціальних систем й інститутів, а також людських взаємовідносин» [2, с. 88].

Національні культурні надбання конкретної держави слід охарактеризувати за секторами культури: а) матеріальної - досягнення у галузі національної економіки, зокрема щодо рівня життя населення; б) духовної - досягнення у таких її основних галузях, як державна ідеологія, охорона здоров'я, освіта, наука, мистецтво, спорт, а також сферах соціальних, міжнаціональних та релігійних відносин щодо досягнення необхідного та достатнього рівня толерантності.

Правила та інститути міжнародних режимів для конкретної держави слід охарактеризувати з таких питань: а) у складі яких міжнародних організацій держава бере участь й у якому статусі; б) яких міжнародних режимів (правил поведінки) дотримується держава, що регулюють її діяльність у системі зовнішньополітичних відносин і визначають форми процесу міждержавної взаємодії.

На підставі сформульованих вище положень було визначено поняття явища «м'яка зовнішньополітична сила держави». М'яка зовнішньополітична сила держави - це одна з форм явища зовнішньополітична сила держави, що представляє собою таку окрему властивість держави, як спроможність здійснювати м'який зовнішньополітичний вплив, що набута відповідним актором у конкретному часовому вимірі його буття на основі виробничо-накопичувального механізму та завдяки володінню певним складом й обсягом ресурсів «м'якої дії».

Поняття явищ «комплексної взаємозалежність держав», «м'яка зовнішньополітична сила держави», «м'який зовнішньополітичний вплив держави», «м'яка зовнішньополітична влада держави» є співвідносними, а також виконують функцію структуроутворючих елементів розвинутої теорії.

Сформульована та представлена система теоретичних положень змістовно відрізняється від відповідних положень концепту «soft power». У зв'язку з цим систему отриманих результатів дослідження пропонується визначити як «теорію м'якої зовнішньополітичної влади держави». Поряд із цим слід наголосити, що хоча розроблена система знань і має онтологічні, гносеологічні й аксіологічні ознаки, її слід визнати незавершеною у праксеологічному аспекті. Зокрема, залишилися не вирішеними теоретичні питання оцінки рівня: м'якої зовнішньополітичної сили держави; оцінки масштабу здійснення, інтенсивності та дієвості процесу м'якого зовнішньополітичного впливу держави; оцінки масштабу охоплення та дієвості м'якої зовнішньополітичної влади держави. Зазначені питання мають стати предметом наступних досліджень.

Висновки

Розроблена система теоретичних положень змістовно відрізняється від відповідних положень концепту «soft power». У зв'язку з цим систему отриманих результатів дослідження пропонується визначити як «теорію м'якої зовнішньополітичної влади держави». Системоутворюючими співвідносними категоріями для розробки розвинутої теорії визначені поняття - «комплексної взаємозалежності держав», «зовнішньополітичний вплив держави», «зовнішньополітична влада держави», «зовнішньополітична сила держави», «ресурси зовнішньополітичної сили держави. Поняття явищ «комплексної взаємозалежність держав», «м'яка зовнішньополітична сила держави», «м'який зовнішньополітичний вплив держави», «м'яка зовнішньополітична влада держави» є співвідносними, а також виконують функцію структуроутворючих елементів теорії м'якої зовнішньополітичної влади держави. Хоча розроблена система знань і має онтологічні, гносеологічні й аксіологічні ознаки, її слід визнати незавершеною у праксеологічному аспекті. Зокрема, залишилися не вирішеними теоретичні питання оцінки рівня: м'якої зовнішньополітичної сили держави; оцінки масштабу здійснення, інтенсивності та дієвості процесу м'якого зовнішньополітичного впливу держави; оцінки масштабу охоплення та дієвості м'якої зовнішньополітичної влади держави. Зазначені питання мають стати предметом наступних досліджень.

Список використаних джерел

1. Бікір К. Ю. «М'яка сила» як дієвий інструмент формування іміджевої політики України. Регіональні студії. 2019. № 19. С. 35 - 40.

2. Білодід Ю. М. Філософія: навч. посіб. Київ: Кондор, 2006. 356 с.

3. Братута Є., Братута О. Теоретичне дослідження основних положень концепту «soft power» Дж. Ная. Гілея. 2023. Вип. 1-2 (180-181). С. 60 - 69.

4. Основи методології та організації наукових досліджень: навч. посіб. / за ред. А. Є. Конверського. Київ: Центр учбової літератури, 2010. 352 с.

5. Петрушенко В. Л. Філософія: підручник. Львів: Магнолія 2006, 2008. 506 с.

6. Товтул М. Г. Логіка: навч. посіб. Київ: Видавничий центр «Академія», 2002. 368 с.

7. Aron R. Peace and War: A Theory of International Relations. L.: Routledge, 2003. 820 p.

8. Keohane R. O., Nye J. S. Power and Interdependence: World Politics in Transition. Boston: Little, Brown and Co., 1977. 268 p.

9. Knorr K. The Power of Nations. New York: Basic Books, 1975. 350 p.

10. Morgenthau H. Politics among Nations: The Struggle for Power and Peace. 3rd edn. NY: Knopf, 1985. 688 p.

11. Nye J. S. Jr. Soft Power // Foreign Policy. 1990. No. 80. P. 153 -171.

12. Wolfers A. Discord and Collaboration: Essays on International Politics. Baltimore: The Johns Hopkins Press, 1962. 283 p.