Реструктуризація і прозорість світового енергетичного ринку

Узагальнено авторами * Для країн - членів ЄС

** Операційний поділ має місце, коли незалежні компанії експлуатують лінії електропередач, але не володіють ними

У вертикально-інтегрованої компанії риси природної монополії зазвичай притаманні лише в одному із сконцентрованих виробництв. Так, монополією є залізничні колії, що експлуатуються компаніями, але не рухомий склад; канали телефонного-дротяного зв'язку, але не передавальні пристрої; трубопроводи, але не компресорне устаткування і т.д. Конкуренція неможлива у перших, але можлива в других видах діяльності. Проте задля організації ефективної конкуренції у залізничних перевезеннях, телефонному зв'язку, водопостачанні тощо необхідний доступ до мереж, власники яких самі надають ці послуги та всіляко опираються конкуренції. У цьому випадку власники мереж можуть організувати суттєві бар'єри потенційним конкурентам, відмовляючи їм у доступі до мереж або виставляючи за це надмірно високу ціну. Ефективним рішенням у такій ситуації може бути примусовий організаційний поділ мережного обслуговування та постачання кінцевих продуктів шляхом повного виділення з компанії або окремого ведення рахунків. Тому у деяких країнах єдиний електроенергетичний комплекс роздроблений за функціональною ознакою на локальні компанії-розподільники енергії та національну енергосистему.

Однак, як довела практика реформ, децентралізація не завжди може бути найкращим варіантом розвитку. В якості розумної альтернативи може розглядатись контроль регулятора за рівнем плати, яку монополіст стягує за доступ до мереж. Такий варіант ефективніший, оскільки компанія має виходити з граничних витрат на останню одиницю продукції; через значні постійні витрати та економію на масштабах виробництва граничні втрати знижуються. Більшість американських регулюючих органів дотримується саме підходу, заснованого на узгодженні плати за доступ до мереж залежно від попиту. Аналогічна практика характерна і для британської газової промисловості.

Роль регулятора у забезпеченні прозорості ринку можливо узагальнити наступним чином. Політика державного втручання у сфері галузевого управління відрізняється у кожній конкретній країні та у окремих випадках ступенем повноти. Тим не менш, галузеві регулятори зобов'язані відстежувати та публікувати інформацію про:

- правила управління та розподілу пропускної спроможності мережі;

- механізм вирішення проблеми перевантаження національної мережі;

- час, що витрачається системними операторами на підключення та ремонти;

- стан мережі;

- існуючий стан поділу рахунків підприємств електроенергетики за видами діяльності з метою унеможливлення перехресного субсидування;

- вимоги та умови підключення генерації з урахуванням витрат і переваг відновлюваних джерел енергії, завантаженість в теплофікаційному режимі генеруючих станцій;

- показники діяльності операторів мережі;

- рівень прозорості та конкуренції.

Відповідно до Директиви 2004 р. вся генеруюча потужність, що продається на ринку, була повністю лібералізована. Однак для електроенергії, виробленої за допомогою відновлюваних джерел енергії та об'єднаних теплових електростанцій, а також для її надлишків, існують особливі правила. На оператора мережі покладено обов'язок щодо підключення таких генераторів та прийом від них електроенергії. У цьому випадку оператор не може торгувати електроенергією або купувати її, а зобов'язаний доставити на ринок для продажу за ринковими цінами. Якщо ціна продажу не покриває собівартість, держава або оператор мережі додатково виділяє субсидії [1-6].

Диспетчерські функції оператора мережі в європейській енергетиці можуть існувати у двох формах: диспетчеризація на основі пулу та децентралізована диспетчеризація. У першому випадку існує обов'язковий пул, куди всі виробники надають свої заявки на продаж. На основі децентралізованої диспетчеризації та з урахуванням стану мережі приймається рішення про диспетчеризацію, яка полягає в тому, що вирішується питання - який виробник повинен генерувати електроенергію та в які терміни. Ще кілька років тому саме таким чином було організовано систему диспетчеризації Великої Британії. В даний час система на основі пулу застосовується, наприклад, в Іспанії та Литві. Особливістю даної структури є те, що постачальники купують усю електроенергію з пулу за спотовими цінами та хеджують ціни на ф'ючерсному ринку. Проте деякі європейські аналітики вважають, що система, за якої обсяг споживання спрогнозований, а заявки зі сторони споживачів відсутні, не є повноцінною ринковою системою, що враховує взаємні інтереси виробників та споживачів.

Отже, часто у центрі уваги європейських реформаторів виявляється децентралізована система диспетчеризації, яскравим прикладом якої є Скандинавські країни, де практично всі виробники відповідають за власну диспетчеризацію. Ця система ґрунтується на тому, що виробники зобов'язані зберігати баланс між тим, що вони постачають у мережу за фактом, і тим, що вони мають постачати відповідно до торгового графіка спотового ринку та двосторонніх договорів. Будь- які відхилення від цього балансу мають бути сплачені незалежно від вартості. При цьому виробники не тільки здійснюють індивідуальну диспетчеризацію, а й несуть зобов'язання щодо необхідності надання відповідних даних оператору мережі; оператор не тільки перевіряє збалансованість ринку, але й ухвалює рішення про необхідність внесення змін з метою забезпечення безпеки системи. Результат досягається автоматичним регулюванням частоти (допоміжні послуги, придбані у виробників) та диспетчерським регулюванням (послуги, придбані на балансувальному ринку).

Відмінною особливістю регулювання європейської електроенергетики є не лише прагнення забезпечити вирішення проблем недискримінаційними, ринковими способами, наприклад, за допомогою зустрічної торгівлі між енергосистемами та оператором мережі, а й усілякою підтримкою організацій з захисту навколишнього середовища та ефективності енергетики. У цьому випадку широко застосовується система державних субсидій за дотримання суворого контролю з боку ЄС.

Варто відзначити, що Директива не встановлює обов'язковість вимоги створення незалежної транспортної компанії при організації діяльності з передачі електроенергії. Як свідчить практика, у ряді країн функція передачі електроенергії включена у ВІК (Ірландія, Франція, Німеччина, Західна Австрія, Східна Данія, Люксембург, Шотландія). Однак є й країни, де діють окремі компанії з транспортування електроенергії (Англія, Іспанія, Норвегія, Швеція, Італія, Фінляндія, Португалія, Нідерланди, Східна Австрія, Західна Данія, Бельгія). Отже, форми організації транспорту електроенергії перебувають у компетенції країн ЄС і визначається внутрішніми умовами функціонування енергетичних систем.

Деякі дослідники вважають, що практика unbundling показала високу ефективність в Європі, що доводить приклад Англії та Уельсу. Після поділу енергокомпаній за видами бізнесу, учасниками електроенергетичного ринку стали компанії-виробники - National Power, Power Gen та British Energy, а також мережева компанія National Grid та 12 збутових компаній. Проте інженерна топологія галузі призвела до необхідності збереження вертикальної інтеграції від компанії Scottish Power [7].

Згодом генеруючі компанії взяли участь у приватизації 12 збутових компаній і тим самим відновили ВІК та вертикальну інтеграцію в галузі. Завдяки цьому в Англії та Уельсі, об'єднаних в єдиний електроенергетичний пул, спостерігається найкращий розвиток конкурентних ринків: діє спотовий ринок, на якому відбувається торгівля електроенергією та потужністю, значно знижено рівень галузевої монополізації, встановлено ефективну систему тарифоутворення.

Іншим прикладом успішного розвитку конкуренції в галузі є Норвегія та Швеція, які здійснюють оптову торгівлю через біржу Nord-pool (Норвегія, Фінляндія, Швеція та Данія). Аналогічна система торгівлі через електроенергетичну біржу розвивається і в Іспанії, проте більшість країн, як і раніше, вважають за краще будувати торгівлю електроенергією на основі двосторонніх контрактів. Загалом найбільш істотні переваги та недоліки прикладів реформування європейської електроенергетики ми узагальнили у таблиці 2.

Оптимальна структура енергетичного ринку, що відповідає політиці ЄС зобразимо на прикладі Фінляндії (рис. 1).

Рис. 1. Структура ринку електроенергії Фінляндії