Право міжнародного співробітництва в системі міжнародного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Право міжнародного співробітництва в системі міжнародного права

Ольга Гусар

кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри міжнародного та європейського права, ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Анотація

В статті проаналізовано зміст і перспективи права міжнародного співробітництва в умовах кризи міжнародного правопорядку кінця ХХ початку ХХІ століть. Відзначено актуальність розмежування й подальшої спеціалізації та удосконалення, з одного боку - ординарного для міжнародних зносин права міжнародного співробітництва, непримусового й побудованого на узгодженні позицій сторін і координації їх діяльності, з іншого - екстраординарного, наділеного засобами примусу - права міжнародної безпеки. Право міжнародного співробітництва як система норм і принципів, що регулює будь-яку обумовлену мотивами взаємної вигоди і позбавлену будь- якого примусу діяльність суб'єктів міжнародного права, віддає перевагу нормам "м'якого права" і консультативним механізмам, уникаючи, по можливості, імперативних норм і санкцій. Воно поширюється на економічні, культурні, екологічні, гуманітарні та безліч інших секторів міжнародних відносин, однак найбільш зріле втілення його методів і принципів здійснене в системі СОТ.

Відзначено, що в сучасних умовах у праві міжнародного співробітництва все виразніше виявляються недоліки позитивізму, що став основою неоліберального міжнародного правопорядку на чолі з ООН. Оскільки характерне для позитивізму вузьке тлумачення права, як втілення політичної волі держави, в основі своїй ігнорує правосуб'єктність індивідуумів та інших соціальних груп, проаналізовано вплив на міжнародне право нових концепцій не позитивістського тлумачення права, в яких головним носієм прав і обов'язків виступає людська особистість та її індивідуальні мотивації, які формують і колективні мотивації суспільства.

В цьому напрямі відбувається і модернізація міжнародного права, зокрема важливі перспективи для права міжнародного співробітництва відкриваються в умовах глобального інформаційного громадянського суспільства, можливості й принципи якого активізували зусилля міжнародного співтовариства на рівні приватних ініціатив. Сучасний процес становлення глобального інформаційного громадянського суспільства супроводжується зловживаннями користувачів глобальної системи комунікаційних мереж, тому міжнародне публічне право має активізувати свою регуляторну й роз'яснювальну діяльність в цій найбільш динамічній і актуальній для міжнародно співробітництва галузі.

Ключові слова: Право міжнародно співробітництва, глобальне інформаційне громадянське суспільство, комунікативна теорія права, індивідуальні мотивації. міжнародний співробітництво правопорядок

Olha Husar

Candidate of Law, associate professor, professor of the Department Department of International and European Law, Kyiv National Economic University named after Vadym Hetman

THE LAW OF INTERNATIONAL COOPERATION IN THE SYSTEM OF INTERNATIONAL LAW

The article analyzes the content and prospects of the law of international cooperation in the conditions of the crisis of the international legal order of the late 20th and early 21st centuries.

In the work it is noted that the relevance of the delimitation and further specialization and improvement of the law of international cooperation, which is ordinary for international relations, non-coercive and built on the coordination of the positions of the parties and coordination of their activities, as well as extraordinary, endowed with the means of coercion law of international security. The law of international cooperation as a system of norms and principles that regulates any activity of subjects of international law that is motivated by mutual benefit and devoid of any coercion, prefers the norms of "soft law" and consultative mechanisms, avoiding imperative norms and sanctions. It extends to economic, cultural, environmental, humanitarian and many other sectors of international relations, but the most mature embodiment of its methods and principles is carried out in the WTO system.

It was emphasized that in modern conditions the law of international cooperation increasingly reveals the shortcomings of positivism, which has become the basis of the neoliberal international legal order led by the UN.

Since the narrow interpretation of law characteristic of positivism, as the embodiment of the political will of the state, basically ignores the legal personality of individuals and other social groups, the impact on international law of new concepts of non-positivist interpretation of law, in which the main bearer of rights and obligations is human the personality and its individual motivations, which form the collective motivations of society.

Modernization of international law is also taking place in this direction, in particular, important prospects for the law of international cooperation are opening up in the conditions of a global informational civil society, the possibilities and principles of which have intensified the efforts of the international community at the level of private initiatives

The modern process of the formation of a global informational civil society is accompanied by abuses by users of the global system of communication networks, therefore international public law should intensify its regulatory and explanatory activities in this most dynamic and relevant field for international cooperation.

Keywords: the law of international cooperation, global informational civil society, communicative theory of law, individual motivations.

Постановка проблеми. Ідея побудови всесвітнього громадянського суспільства, окреслена ще І. Кантом в кінці XVIII ст. [1, с.12], отримала в другій половині ХХ ст. лише часткове втілення у міжнародному правопорядку на чолі з ООН. І хоч інерція протиріч, успадкованих міжнародним співтовариством з попередніх століть, продовжує гальмувати найкращі програми й стратегії розвитку, розроблені в системі ООН та на рівні регіональних правових систем, вони не повинні знизити авторитет міжнародного права, особливо на тлі кризових явищ сучасності, характерних для кожного порубіжжя між століттями, принаймні впродовж Нового часу [2, с.154], спонукаючи до пошуку шляхів підвищення його ефективності.

Важливим кроком в цьому напрямі має стати розмежування й подальші спеціалізація та удосконалення, з одного боку - ординарного для міжнародних зносин права міжнародного співробітництва, непримусового й побудованого на принципі взаємної вигоди, з іншого - екстраординарного, наділеного засобами примусу права міжнародної безпеки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню права міжнародного співробітництва присвячені роботи багатьох відомих юристів- міжнародників, зокрема М. Коскеньемі, С. Летлі, М. Гердегена, П. Маланчука, Д. Карро і П. Жуайяра, Н.Х. Діня, П. Дайє та А. Пеллє. Сучасним концепціям праворозуміння присвячені роботи з порівняльного правознавства та соціології права: К. Цвайгерта і Х. Кьотца, Ю. Харбермаса, Г Тюбнера, Н. Лугмана, М. ван Хука, О. Мережка. В роботі також використані резолюції Генеральної Асамблеї ООН та інші міжнародно- правові документи.

Мета статті - проаналізувати зміст і перспективи права міжнародного співробітництва в умовах подолання кризи міжнародно правопорядку.

Виклад основного матеріалу. Поняття "право міжнародного співробітництва" вже досить широко застосовується у міжнародно-правовій доктрині, і хоча у різних авторів його зміст і об'єм визначається з певними відмінностями, можна, загалом, визначити його предмет як будь-яку скоординовану й угоджену діяльність суб'єктів міжнародного права, обумовлену виключно мотивами взаємної вигоди і позбавлена будь-якого примусу [3, с. 187]. Виділення права міжнародного співробітництва і права міжнародної безпеки у два багатогалузевих напрями з власними засобами регулювання обумовлене як практичними потребами, так і змінами теоретичних основ міжнародного права. Крім того, усвідомлення невід'ємної складової права міжнародної безпеки - примусових заходів - виключно як екстраординарних, до яких звертаються лише за явних ознак неможливості співробітництва з державою- порушницею міжнародного права, сприятиме більш широкому усвідомленню духу і принципів права міжнародного співробітництва, побудованому на приватній ініціативі і мистецтві узгоджувати інтереси на основі взаємної вигоди [4], що в свою чергу, є основою тривалості й прогнозованості відносин, але вимагає високого рівня комунікативності й обізнаності в його нормах і принципах - як приватних підприємців так і державних чиновників.

Основи, закладені в Статуті ООН

З-поміж цілей Об'єднаних Націй перша - "підтримка міжнародного миру й безпеки" і третя - "здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні проблем економічного, соціального, культурного й гуманітарного характеру та у заохоченні й розвитку поваги до прав людини і основних свобод для кожного без різниці у расі, статі, мові й релігії" [5] - розмежували завдання, відповідно, права міжнародної безпеки і права міжнародного співробітництва, поклавши відповідальність за їх виконання на два спеціалізованих органи ООН: Раду Безпеки та Економічну й Соціальну Раду. Для досягнення вказаних в Статуті цілей Об'єднані Нації діють відповідно до принципів, викладених у Ст. 2 [4], один з яких - принцип міжнародного співробітництва зобов'язує держави до співпраці з ООН. Згодом систематизація й тлумачення змісту принципів Статуту здійснена у двох деклараціях [6, 7], де принцип співробітництва між державами отримав своє остаточне оформлення і набув важливого системотворчого значення. Розкриття змісту принципів Статуту сприяло їх визнанню в якості основних принципів міжнародного права і норм jus cogens [8, с. 35]. Вони розглядаються як єдиний комплекс взаємопов'язаних і рівних між собою норм, наділених по відношенню до інших норм міжнародного права вищою юридичною силою, відповідно до ст. 103 Статуту ООН [5].

Організаційні основи системи міжнародного співробітництва на чолі з ООН визначено у Главі ІХ Статуту (статті 55-60). Відповідно до Статті 55, три основні напрями міжнародного співробітництва Об'єднаних Націй, шо мають сприяти забезпеченню умов стабільності й добробуту, необхідних для мирних і дружніх міжнародних відносин, побудованих на повазі принципу рівноправ'я і самовизначення народів, включають: a) підвищення рівня життя, повної зайнятості населення і умов економічного й соціального поступу та розвитку; b) розв'язання міжнародних проблем економічного й соціального характеру, в сфері охорони здоров'я та подібних проблемних напрямках; c) загальну повагу й дотримання прав людини та основних свобод для всіх без різниці у расі, статі, мові й релігії", а Ст. 56 зобов'язує всіх членів ООН "здійснювати спільні й самостійні дії у співробітництві з Організацією".

Система міжнародного співробітництва під егідою ООН утворена шляхом заснування й поступового розширення низки спеціалізованих установ, "створених міжурядовими угодами і наділених широкою, визначеною в їх установчих актах, відповідальністю в економічній, соціальній, культурній, освітній, оздоровчій та інших подібних сферах, відповідно до положень Ст. 63" (п.1. Ст. 57), тобто через Економічну й Соціальну Раду (далі ЕКОСОР), яка уповноважена укладати домовленості зі спеціалізованими установами з затвердженням їх Генеральною Асамблеєю [5]. Повноваження ЕКОСОР (Глава Х Статуту) включають дослідження й періодичні доповіді з питань економіки, соціології, культури освіти, охорони здоров'я, дотримання прав людини тощо. ЕКОСОР уповноважена робити рекомендації з цих питань Генеральній Асамблеї, членам ООН і спеціалізованим установам та готувати проекти відповідних конвенцій. Робота чергових сесій ЕКОСОР відбувається в трьох сесійних комітетах у складі всіх членів Ради: Першому (економічному), Другому (соціальному) і Третьому (з програм і координації). Відповідно до ст. 68 Статуту, яка наділяє ЕКОСОР правом створювати комісії в економічній і соціальній сферах, у структурі ЕКОСОР діють дев'ять функціональних комітетів і п'ять регіональних комісій, а також чотири постійних комітети [5].

2) Методи регулювання міжнародного співробітництва

Метод координації, який іноді поширюють на дію всього міжнародного права, органічно притаманне саме праву міжнародного співробітництва, яке власне й має бути ординарним станом міжнародних відносин. Статут ООН втілив два протилежних підходи до забезпечення своїх цілей і принципів у характері повноважень своїх головних виконавчих органів ООН - Ради Безпеки й ЕКОСОР. Перший підхід передбачає застосування на основі рішень (резолюцій) Ради Безпеки примусових заходів до держави-порушниці. Цей підхід є екстраординарним, його застосування передбачено лише у випадках, коли здійснюється пряма агресія чи виникає реальна загрозу міжнародному миру й безпеці. В таких випадках Ст. 25 Статуту зобов'язує держави-члени підкорятися рішенням Ради Безпеки, яка отримує в таких надзвичайних випадках повноваження наддержавної влади. Недоліком, який в зв'язку з агресією РФ проти України, стає очевидним для всього міжнародного співтовариства, зводячи нанівець весь механізм застосування примусових заходів в разі загрози міжнародному миру й безпеці, є право вето (п.3 Ст. 27), яке дозволяє будь-якому постійному члену Ради Безпеки (а до таких і досі належить РФ) - заблокувати її рішення [5].

Натомість, міжнародне співробітництво в сенсі, визначеному в п.3. Ст.1. Статуту ООН - розглядається як довготривалий процес у своєму постійному розвитку, регулювання яким віддає перевагу нормам "м'якого права" і консультативним механізмам, уникаючи, по можливості, імперативних норм і санкцій [3, с. 198]. Замість "прокурорського підходу", коли відслідковуються щонайменші порушення закону, держави у економічних питаннях прагнуть займати гнучку й дипломатичну позицію [3, с. 199]. Навіть більше: "право економічного співробітництва не розглядає міжнародний порядок з точки зору законності й розв'язання спорів на користь якоїсь із сторін, його не цікавить питання "хто що порушив" - воно намагається пересвідчитися у незмінності духу співробітництва тих учасників відносин, які тимчасово відійшли від дотримання економічної норми" [9, с. 12-13].

Такі засоби узгодження інтересів особливо виразно втілені у механізмі врегулювання спорів СОТ. З-поміж них хоч і передбачені як дипломатичні, так і юридичні засоби [10], сторони на практиці віддають перевагу неюридичним засобам, причому тим, що були характерні й для періоду раундів ГАТТ-47 - створенню експертних груп (panels) [9, с. 56-57]. Не зважаючи на те, що процедурно робота останніх в системі СОТ відрізняється від такої в системі ГАТТ-47, загальний підхід до врегулювання конфлікту в них збережено. В його основі лежить прагнення звести до мінімуму суперечності сторін в процесі погоджувальної процедури.

Такий підхід, цілком органічний для правового регулювання міжнародної торгівлі, де домінують приватні інтереси, є відносно новим і не характерним для публічного міжнародного права, утвореного на основі західної правової традиції, якій донедавна була притаманна "боротьба за право", зосереджена на постійній готовності зацікавленої сторони обрати агресивну позицію, замість прагнути порозумітися по суті справи [11, с. 112]. Цей стиль не міг сприяти довготривалому співробітництву і конструктивному вирішенню спільних проблем. Тому в системі СОТ домінує прагнення звести до мінімуму незадоволення обох сторін, оскільки, в іншому випадку, це, зрештою, виявиться незадоволенням самим фактом співробітництва. Переваги цього підходу для всього спектру відносин з міжнародного співробітництва стають все більш очевидними.

Проте мотив зацікавленості сторін у співробітництві як критерій його успішності, усвідомлення конструктивного діалогу, очікуваності дій партнера у міждержавних зносинах як окремої цивілізаційної цінності, безумовно, суперечить застарілому й прямолінійному реалізму міжнародних відносин ХІХ - початку ХХ століть, що спирався, переважно, на позицію сили, лише тактично завуальовану засобами дипломатії. Нажаль, рецидиви такого мислення виникають і нині у підході окремих держав до міжнародних зносин, хоч з другої половини ХХ століття міжнародний правопорядок на чолі з ООН певний час успішно забезпечував компроміс між мотивами "державного егоїзму" і мотивами тривалого й успішного міжнародного співробітництва. Цей неоліберальний правопорядок [9, с. 11], ставши історично останнім внеском юридичного позитивізму в правову практику, втілив, однак, і головний недолік цього підходу - критерій правомірності.

Характерне для позитивізму чітке, але вузьке тлумачення права як формального втілення політичної волі держави, гарантією якого виступає державний примус, - виявилося неспроможним забезпечувати основне призначення права - бути "мистецтвом добра і справедливості". Нейтральний стосовно морального й культурно-гуманістичного змісту юридичних норм, позитивістський підхід став зручним засобом узурпації й утримання державної влади антигуманними політичними режимами різного ідеологічного тлуму. Позитивістський підхід виявився також недієвим при визначенні критеріїв легітимності влади за умов соціальних революцій, коли дискредитований політичний лад змінюється невизначеністю різновекторних інтересів, ситуаційно об'єднаних прагненням протистояти залишкам попереднього політичного режиму.

В міжнародних зносинах позитивістський критерій правомірності не забезпечив міжнародне право адекватними засобами ефективного реагування на рішення й дії будь-якої держави, що грубо й системно порушує інтереси міжнародного співтовариства, інших держав та їхніх чи й власних громадян. При цьому прийняття доленосних для міжнародного співтовариства рішень на формально міждержавному рівні, в реальності часто підпорядкується волі різноманітних "груп впливу", непрозорість діяльності яких істотно знижує очікуваність і рівень довіри в міжнародних зносинах, опосередковано стаючи, можливо, й найбільш істотною причиною зубожіння основної частини людства і, відповідно, - зростання міжнародної напруги [2, с. 163].

3) Людський вимір права міжнародного співробітництва

При всій важливості економічного процвітання, останнє для права міжнародного співробітництва є лише певним етапним завданням, і його досягнення має створювати передумови для реалізації комплексних завдань загальносоціального спрямування, з-поміж яких культурні, екологічні, гуманітарні й безліч інших, включаючи й економічні цілі мають складати

збалансоване різноманіття. Реалізація нових соціально зорієнтованих міжнародно-правових стратегій відбувається - хоч і не так ефективно, як це декларується в програмних міжнародних документах, але досить послідовно, широко й різноманітно. Важливі додаткові стимули цей процес отримав в умовах глобального інформаційного громадянського суспільства [12, 13], можливості й принципи якого значно активізували зусилля міжнародного співтовариства на рівні приватних ініціатив. Солідаризація людства за рахунок розвитку глобальних комунікацій має сприяти й глибшому усвідомленню ним спільних проблем, і відповідно, - істотним зрушенням в індивідуальній та масовій свідомості на користь загальносоціальних цінностей та підтримки зусиль міжнародного співтовариства в сферах, що не приносячи прибутку, спрямовані на забезпечення загальної нормалізації міжнародного суспільного життя - через захист природного середовища і культурної спадщини людства, впровадження комунікаційних, освітніх і оздоровчих програм, боротьбу з голодом, бідністю, опустелюванням та будь-яким неефективним використанням природних ресурсів.

Важливим чинником переусвідомлення принципів і методів права міжнародного співробітництва в такому широкому й комплексному розумінні - стали зміни в наукових поглядах на природу права. З початку ХХ століття в теорії права отримує все більшу підтримку опозиційний позитивістському - соціологічний підхід, в основі якого лежить переконання, що правом є тільки ті правила й норми, які самі суб'єкти без примусу усвідомлюють як обов'язкові до виконання [14, с. 365]. Постійне переусвідомлення природи і значення права, характерне для нового часу, переживає нині чергову активізацію, оновлюючи старі і створюючи нові концепції не позитивістського праворозуміння: психологічну [15], аутопоетичну [16], комунікативну [17] та інші. В них головним носієм прав і обов'язків виступає людська особистість та її індивідуальні мотивації, які формують колективні мотивації суспільства в процесі різнорівневих інтерсуб'єктивних комунікацій [18, с. 25].

В зв'язку з цим з кінця ХХ століття відбувається переусвідомлення основних функцій державних служб і публічних інституцій - з "державоцентричних" на "антропоцентричні". Зокрема, концепція "людського виміру", що сформувалася в цей час в європейському праві [19], має своїм завданням - через правове, політичне, інформаційне та інші соціальні середовища - поступово й системно впроваджувати рекомендації для діяльності органів державної влади, соціальних служб, засобів комунікації, інституцій самоврядування тощо - для ефективного забезпечення ними "дружнього" клімату в суспільстві, який би максимально сприяв розкриттю людського потенціалу, з врахуванням особливих потреб кожної соціальної групи, а також кожної вікової категорії осіб жіночої й чоловічої статі [19, с. 7]. З іншого боку, всі рівні відносин, де від імені громадян діє держава чи її органи,

зрештою забезпечуються діями індивідуумів і, безумовно, залежні від їх індивідуальних мотивацій, а в більш широкому сенсі - від їх морально-етичних та світоглядних орієнтирів. На рівні міжнародних відносин негативна сторона цього тривіального факту стала особливо помітною на межі століть, коли робота міжнародних організацій піддається особливо гострій критиці в зв'язку з діями окремих їх представників [3, с. 174].

Зазначимо, що саме на межі століть, принаймні впродовж нового часу, гострота соціальних протирічь значно посилюється за рахунок потужного вивільнення "стихійної складової" природи людини, обумовленого кризою ціннісних і світоглядних основ попереднього століття і несформованістю таких основ для століття наступного. Не стримувана "раціональною складовою", покликаною забезпечувати солідарність і належну організованість соціальних систем різного рівня, яка в такі періоди втрачає загальновизнані орієнтири, "стихійна складова" вивільняється у найрізноманітніших суспільних явищах - від всебічного розкріпачення й потягу людей до свободи - до актів "соціального канібалізму", втіленого як у міжособистісних, так і у міждержавних зносинах, зокрема, у корупції, посиленні на порядки неправомірного розподілу суспільних благ чи окупації територій сусідніх держав та інших порушеннях основ міжнародного права [2, с. 174]. Світоглядній та морально-етичній дезорієнтації значного масиву жителів планети, нажаль, сприяє і незрілість глобального інформаційного громадянського суспільства, що тільки починає своє формування. Зокрема, домінантними мотивом соціальних мереж стала зосередженість на дрібних інтересах обивателя, правовий і моральний нігілізм та соціальна апатія - на тлі різкого зниження естетичного смаку, рівня культури й освіченості.

Як наслідок байдужості населення до громадських цінностей і відсутності у нього колективної волі до контролю за владою, в багатьох країнах в кращому випадку процвітає корумпованість посадовців, в гіршому - панування злочинних антисоціальних режимів. Такі режими можуть бути різними за природою: в деяких суспільствах вони спираються на ще міцні традиції кастово-кланових відносин, в інших - будуються на використанні тимчасових переваг новими соціальними групами з антисоціальними мотивами, діяльність яких спрямована на захоплення влади й формального закріплення свого панівного становища. В будь-якому разі без ефективної громадянської протидії такі режими використовують державний апарат для експлуатації населення, несправедливого й непрозорого розподілу внутрішніх ресурсів та зовнішньої економічної допомоги. Зворотною ж стороною такої ситуації стає латентний саботаж населення з періодичними загостреннями відкритої політичної конфронтації, які, в залежності від ступеню маргіналізації суспільства, можуть мати досить трагічні антигуманні прояви.

Отже міжнародне співробітництво, в усьому своєму різноманітті й надихаючих перспективах, отримує в якості однієї з головних своїх проблем - деформовану антисоціальну свідомість моральних маргіналів, згуртованих політично й долучених до ресурсів влади. Часто саме представники таких маргіналізованих соціальних груп представляють інтереси держав в міжнародних зносинах, делегуються у персонал міжнародних організацій.

Що лише посилює іншу сторону проблеми неефективності сучасної системи міжнародних установ та публічних органів регіональних і національних політичних систем, теж виразно проявлену з усвідомленням вирішального впливу індивідуальних мотивацій на ефективність публічних установ - загальна громіздкість інституційної "надбудови" над рівнем міжособистісних комунікацій. Діючи на різних рівнях - через публічні установи місцевої, загальнодержавної чи міжнародної компетенції, ця надбудова відчужує від особи її право брати участь у створенні правил, які та зобов'язана буде свідомо й сумлінно виконувати. Відтак делегування владних повноважень на вищі щаблі соціальної й політичної організації - народом, який, в ідеалі, є "єдиним джерелом влади" - реально здійснюється не з його свідомої згоди, а, скоріше, за його збайдужілості до громадської активності, викликаної як несприятливими умовами життя, так і зростанням недовіри до всенародно очікуваних наслідків політичних змін в державі чи діяльності міжнародних установ.

Будь-яку бюрократичну систему оптимізують періодичні скорочення і подальший моніторинг та гнучка й оперативна її оптимізація - до адекватного співвідношення кількості її штату та її ефективності. Можливості глобального інформаційного громадянського суспільства могли б істотно сприяти як моніторингу діяльності публічної влади, так і репутації конкретних її посадовців - як на міжнародному так, і на державному рівні, а ефективний зворотний зв'язок між владою й суспільством сприяв би поступовому становленню інституту репутації, та зростанню довіри й відновленню солідарності в суспільстві. Проте цим важливим змінам заважає як інерція застарілих бюрократичних традицій, так і сучасна світоглядна й організаційна невизначеність у більшості суспільств планети. Саме глобальне інформаційне громадянське суспільство потерпає як від ідей відверто девіантних приватних користувачів, так і від гібридних війн, які системно з залученням потужних ресурсів ведуться в інформаційному просторі девіантними й злочинними режимами окремих держав. Зусилля адміністрацій, відповідальних за ті чи інші форуми, що спираються на суб'єктивно встановлені і в своєму застосуванні іноді не витримані в просторі, часі та по колу осіб правила, - не покращують істотно ситуації.

Міжнародне публічне право з усією потужністю своїх інтелектуальних і організаційних можливостей має на належному рівні активізувати свою регуляторну і роз'яснювальну діяльність в галузі правового забезпечення діяльності міжнародної системи інформаційних комунікаційних мереж, яка стає найбільш динамічною й актуальною для міжнародного співробітництва. Дотриманню принципів, викладених в Окінавській хартії [12] й відповідній резолюції Генеральної Асамблеї ООН [13] сприяла б низка міжнародних договорів, які б конкретизували проблемні питання інформаційних комунікаційних мереж і долучили до б їх розв'язання ресурси держав, що стануть їх учасниками.

Висновки

У розвитку будь-якої соціальної системи, якою стає й міжнародне співтовариство, цілком закономірним є виокремлення - на тлі загального ускладнення її структури - спеціалізованих інститутів з умовно протилежними і взаємодоповнюючими функціями. Втіленням цієї закономірності стало й розмежування функцій права міжнародної безпеки та права міжнародного співробітництва, започатковане ще в Статуті ООН. Нині ці два багатогалузевих напрями з власними засобами регулювання, в основу яких покладені спеціальні повноваження Ради Безпеки і ЕОСОР, відповідальних за їх забезпечення, вимагають реформування й підвищення своєї ефективності.

З одного боку, примусові заходи, які потенційно мають бути найбільш дієвим важелем Ради Безпеки для протидії державам, що загрожують міжнародному миру та безпеці, не діють через особливі права постійних її членів. З іншого боку, мотив взаємної зацікавленості сторін у довготривалому міжнародному співробітництві входить у суперечність з державним егоїзмом і рецидивами прямолінійного геополітичного "реалізму", характерного для міжнародних відносин ХІХ - початку ХХ століть, що спирався, переважно, на позицію сили. Закріплення в практиці міжнародних відносин розуміння примусових заходів виключно як екстраординарних сприятиме удосконаленню як механізмів їх застосування в праві міжнародної безпеки, так і більш широкому усвідомленню й поширенню в усіх галузях ординарних міжнародних відносин - духу і принципів права міжнародного співробітництва, побудованому на виключно непримосових відносинах.

Спираючись на досягнення наук про людину, сучасні концепції праворозуміння головним носієм прав і обов'язків розглядають людську особистість та її індивідуальні мотивації, які в процесі комунікації формують колективні мотивації суспільства. Відповідно, корелюються і уявлення про завдання і методи міжнародно-правового та державного регулювання суспільних відносин, їх трансформація з "державоцентричних" на "антропоцентричні". Особливо ці зміни сприятливі для удосконалення принципів і методів права міжнародного співробітництва, в якому приватна ініціатива традиційно відіграє роль локомотива всіх соціальних дій, а мистецтво узгоджувати суперечливі інтереси шляхом координації і домовленостей - головним засобом створювати обов'язкові правила. Важливі перспективи для права міжнародного співробітництва відкриваються в умовах глобального інформаційного громадянського суспільства, можливості й принципи якого активізували зусилля міжнародного співтовариства на рівні приватних ініціатив.

Література

1. Кант И. Идея всеобщей истории во всемирно-гражданском плане. Режим доступу: https://www.civisbook.ru/files/File/Kant_Idea.pdf

2. Radzivill О., F. Shulzhenko, I. Golosnichenko, V. Solopenko, Y. Pyvovar, 2020. International legal and philosophical aspects of the new protection concept of the Common Heritage of Mankind. Yerevan, Wisdom. 15 (2): 153-174.

3. Міжнародне публічное право. Т. 2. / Н.К. Дінь, П. Дайє, А. Пелле. Київ: Сфера, 2001. 412 с.

4. Мікічурова О.В. Принцип взаємної вигоди в міжнародному економічному праві. Київ: Видавництво "Сталь", 2017. 248 с.

5. Статут Організації Об'єднаних Націй [26. 06. 1945 р.]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua

6. Декларація про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй [24. 10. 1970 р.]. Режим доступу: http://www.un.org/russian/ga/25/docs/res25_1.htm

7. Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі 01.08.1975 р.: 1a) Декларація принципів, якими держави-учасниці мають керуватися у взаємних відносинах. Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_055

8. Маланчук П. Вступ до міжнародного права за Ейкхерстом / Пер з англ.. Харків: Консум, 2000. 592 с.

9. Каро Д., Жюйяр П. Международное экономическое право. М.: Междунар. отношения, 2001. 608 с.

10. Домовленість про правила та процедури вирішення спорів. Додаток 2 до Угоди про заснування Світової організації торгівлі. Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws show/981_019#ext

11. Цвайгерт К., Кётц Х. Введение в сравнительное правоведение в сфере частного права: В 2-х тт. Том І. М.: Междунар. отношения, 2000. 480 с.

12. Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства від 22 липня 2000 р. Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua

13. Декларація принципів "Побудова інформаційного суспільства - головне завдання нового тисячоліття" від 12 грудня 2003 р. Режим доступу: http://portal.rada.gov.ua

14. Кистяковский Б. Философия и социология права. СПб: РХГИ, 1998. 800 с.

15. Мережко О.О. Психологічна теорія міжнародного права (публічного та приватного). Одесса: Фенікс, 2012. 244 с.

16. Teubner G. Law as an Autopoitic Sistem. Oxford, 1993. 384 с.

17. Habermas J. The theory of Communicative Action. Vol.2 Lifeworld and System: A Critique of Functiopnalist Reason /Tr. T McCarthy, 1987.

18. Марк ван Хук. Право как коммуникация. Спб: Изд. С.-Петерб. гос. ун-та, ООО "Университетский издательский консорциум", 2012. 288 с.

19. Блонд А. Людський вимір ОБСЄ: минуле сучасне й майбутнє // Права людини в Україні. Вип. 21. Київ, 1998. С. 6-15

20. References:

21. Kant, I. Ideja vseobshhej istorii vo vsemirno-grazhdanskom plane [The Idea of Universal History in the Civil-Civil Plan].www.civisbook.ru Retrieved from https://www.civisbook.ru/ files/File/Kant_Idea.pdf [in Ukrainian].

22. Radzivill, O., Shulzhenko, F., Golosnichenko, I., Solopenko, V., Pyvovar, Y. (2020). International legal and philosophical aspects of the new protection concept of the Common Heritage of Mankind. Yerevan, Wisdom, 15 (2), 153-174 [in English].

23. Din', N. K., Daje, P., Pelle, A. (2001). Mizhnarodne publichnoe pravo [International public law]. (vol 1-2). Kii'v: Sfera [in Ukrainian].

24. Mikichurova, O.V. (2017). Princip vzaemno'i vigodi v mizhnarodnomu ekonomichnomu pravi [heprinciple of mutual benefit in international economic law]. Kiiv: Vidavnictvo "Stal'" [in Ukrainian].

25. Statut Organizacii Ob'ednanih Nacij [Charter of the United Nations]. zakon1.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon1.rada.gov.ua [in Ukrainian].

26. Deklaracija pro principi mizhnarodnogo prava, shhodo druzhnih vidnosin i spivrobitnictva mizh derzhavami vidpovidno do Statutu Organizacii Ob'ednanih Nacij [Declaration on the principles of international law, regarding friendly relations and cooperation between states in accordance with the Charter of the United Nations]. www.un.org Retrieved from http://www.un.org/russian/ga/25/docs/res25_1.htm [in Ukrainian].

27. Zakljuchnij akt Naradi z bezpeki ta spivrobitnictva v Cvropi 01.08.1975 r.: 1a) Deklaracija principiv, jakimi derzhavi-uchasnici majut' keruvatisja u vzaemnih vidnosinah [The final act of the Conference on Security and Cooperation in Europe on August 1, 1975: 1a) Declaration of principles by which the participating states should be guided in their mutual relations]. (n.d). zakon0.rada.gov.ua Retrieved from http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_055 [in Ukrainian].

28. Malanchuk, P. (2000). Vstup do mizhnarodnogo prava za Ejkherstom [Introduction to international law according to Eickhurst]. Harkiv: Konsum [in Ukrainian].

29. Karo, D., Zhjujjar, P. Mezhdunarodnoe jekonomicheskoe pravo [International economic law]. M.: Mezhdunar. Otnoshenija [in Russian].

30. Domovlenist' pro pravila ta proceduri virishennja sporiv. Dodatok 2 do Ugodi pro zasnuvannja Svitovoi organizacii torgivli [Agreement on dispute resolution rules and procedures. Annex 2 to the Agreement Establishing the World Trade Organization]. (n.d). zakon0.rada.gov.ua Retrieved from https://zakon.rada.gov.ua/laws show/981_019#ext [in Ukrainian].

31. Cvajgert,K., Kjotc, H. (2000). Vvedenie v sravnitel'noe pravovedenie v sfere chastnogo prava [Introduction to comparative jurisprudence in the sphere of private law]. (vol. 1-2). M.: Mezhdunar. Otnoshenija [in Russian].

32. Okinavs'ka Hartija global'nogo informacijnogo suspil'stva vid 22 lipnja 2000 r. [Okinawan Charter of the Global Information Society dated July 22, 2000] portal.rada.gov.ua Retrieved from: http://portal.rada.gov.ua [in Ukrainian].

33. Deklaracija principiv "Pobudova informacijnogo suspil'stva - golovne zavdannja novogo tisjacholittja" vid 12 grudnja 2003 r. [Declaration of principles "Building an information society - the main task of the new millennium" dated December 12, 2003]. portal.rada.gov.ua Retrieved from:http://portal.rada.gov.ua [in Ukrainian].

34. Kistjakovskij, B. (1998). Filosofija i sociologija prava [Philosophy and Sociology of Law]. SPb: RHGI [in Russian].

35. Merezhko, O. O. (2012). Psihologichna teorija mizhnarodnogo prava (publichnogo ta privatnogo) [Psychological theory of international law (public and private)]. Odessa: Feniks [in Ukrainian].

36. Teubner, G. (1993). Law as an Autopoitic Sistem. Oxford [in English].

37. Habermas, J. (1987). The theory of Communicative Action. Vol.2 Lifeworld and System: A Critique of Functiopnalist Reason [in English].

38. Mark van Huk. (2012). Pravo kak kommunikacija [Law as communication]. Spb: Izd. S.-Peterb. gos. un-ta, OOO "Universitetskij izdatel'skij konsorcium" [in Russain].

39. Blond, A. (1998). Ljuds'kij vimir OBSC: minule suchasne j majbutne [The human dimension of the OSCE: past, present and future]. Prava ljudini v Ukrami - Human rights in Ukraine, 21, 6-15 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru