Стратегічний компас політико-безпекової царини ЄС

Размещено на http://allbest.ru

Стратегічний компас політико-безпекової царини ЄС

Алла Киридон Алла Киридон, д-р іст. наук, проф., заслужений діяч науки і техніки України, Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво», Київ, Україна, Сергій Троян Сергій Троян, д-р іст. наук, проф., Національний авіаційний університет, Київ, Україна



Анотація

Динаміка міжнародних процесів засвідчує зростання безпекового чинника, а відтак і значення регіональних систем безпеки та взаємозалежність регіональних і глобальних організацій колективної безпеки та оборони. Створення і вибудовування спільної політики безпеки і оборони (СПБО) Європейського Союзу, спрямованої на реалізацію спільних стратегічних цілей держав-членів у сфері безпекової взаємодії, пройшла шлях динамічних та суперечливих трансформацій, основним змістом яких є узгодження інтересів держав-членів з наднаціональною інституційною природою ЄС та його стратегічною метою. СПБО єконцептуальним компонентом і ядром спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС.

21 березня 2022 р. на зустрічі у Брюсселі міністри закордонних справ та оборони 27 країн-учасниць Євросоюзу схвалили рішення про прийняття першої в історії спільної стратегії ЄС в галузі безпеки та оборони - «Стратегічний компас безпеки та оборони для Європейського Союзу, який захищає своїх громадян, цінності й інтереси та сприяє міжнародному миру і безпеці» (далі - Стратегічний компас). Структурно Стратегічний компас поділяється на резюме, вступ, п'ять блоків-розділів (сучасний світ, дії, безпека, інвестування, партнерство), висновки.

У документі відзначено, що людство живе в епоху стратегічної конкуренції та складних загроз міжнародній безпеці як у вигляді гібридних викликів, так і актів прямої агресії. Особливо наголошується на факті повернення війни в Європі з невиправданою і неспровокованою агресією Росії проти України. ЄС прагне захищати європейський безпековий порядок, суверенітет, територіальну цілісність і незалежність держав у межах міжнародно визнаних кордонів. Підтримка України в протистоянні військовій агресії Росії спрямована на відновлення миру в Європі. На перспективу Стратегічний компас може бути одним із вагомих імпульсів для підвищення рівня і змісту співробітництва між Євроспільнотою і Україною як державою-кандидатом у члени ЄС. Водночас, сильніший і діяльнісно ефективніший ЄС як потужний міжнародний гравець у сфері безпеки та оборони сприятиме зміцненню глобальної та трансатлантичної безпеки.

Ключові слова: безпека, оборона, Європейський Союз, Спільна політика безпеки і оборони, Європейська стратегія безпеки, Глобальна стратегія ЄС, Стратегічний компас.



Вступ

Найвпливовіші наукові парадигми в сфері міжнародних відносин як головного актора, відповідального за «питання війни та миру», визначають державу. Європейський Союз (ЄС), пріоритетом якого від початків була економічна інтеграція, тривалий час був суто цивільним актором, відтак сфера і можливості безпекової та оборонної співпраці країн-членів не належали до визначальних. Для вчених-міжнародників успіх ЄС та роль, яку він виконує в світі, є серйозними викликами вже встановленим парадигмам у сфері міжнародних відносин. Ці виклики стають все складнішими з огляду на розвиток спільної безпекової та оборонної політики (СБОП), яка надає ЄС більше автономії щодо застосування примусу. З моменту започаткування СБОП, коли ЄС став актором, що має можливість керувати і застосовувати військові сили (так само як і держава), традиційні гіпотези виявились неефективними в поясненні дійсності цього унікального утворення [2, с. 92].

Окремі питання спільної політики безпеки і оборони ЄС у науковій літературі [як західній (В. Волес, Г. Волес, А. Людеке, Н. Мусис,Г. Мюллер- Брондек-Боке, М. О'Нілл, Е. Регельсбергер, К. Сміт, Р. Хантер, В. Штоль, К. Шуберт та ін.) [5; 17; 19; 24; 28; 32; 34; 36; 37; 42; 45; 46], так і українській (О. Александров,С. Віднянський, О. Гребенюк, А. Грубінко, Г. Заворотня, Ю. Мартинов, І. Нагорняк, О. Пошедін, І. Храбан, В. Шамраєва, В. Шатун та ін.) [4; 6-8; 12; 15-16; 18; 21-23]]потрапляли у фокус досліджень. Водночас низка аспектів цієї царини потребують подальшого вивчення. Серед об'єктивних причин лакунарності історіографічного поля - відносно нетривалий період існування СПБО, неоднозначність поглядів щодо формування СПБО серед членів європейської спільноти, необхідність аналізу новітніх загроз і викликів регіональній безпеці. Увага дослідників фокусувалася здебільшого на вивченні історії та діяльності Європейського союзу, розгляді різних векторів інтеграції, становлення (а не функціонування) механізмів та етапах розвитку СПБО. Предметом дослідницької уваги був аналіз загальних питань європейської безпеки, побудови безпекових моделей, діяльності європейських регіональних військово-політичних організацій з безпеки і взаємодії країн Європи і США в галузі спільної політики безпеки і оборони ЄС тощо [27; 30; 31; 33; 35; 40; 41; 43; 47; 51; 52].

У пропонованій науковій розвідці автори мають на меті сфокусувати увагу на ретроспекції становлення СПБО в інституційних межах ЄС, а головно - дослідженні змісту й перспектив реалізації найновішого документу в царині спільної безпекової та оборонної політики євроспільноти. Йдеться про «Стратегічний компас безпеки та оборони для Європейського Союзу, який захищає своїх громадян, цінності й інтереси та сприяє міжнародному миру і безпеці» (A Strategic Compass for Security and Defenc e For a European Union that protects its citizens, values and interests and contributes to international peace and security [3]).



Виклад основного матеріалу

Розвиток власне ідеї військової інтеграції у рамках європейського проекту пов'язаний з помежів'ям 1940-1950-х років, коли її вперше було оприсутнено у вигляді плану створення Європейської армії.27 травня 1952 р. Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург навіть підписали договір про створення Європейського оборонного співтовариства (ЄОС). П'ять держав - ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург - ратифікували цей договір. Однак у серпні 1954 р. його практична реалізація була заблокована Францією (Національна Асамблея Франції відмовилась від ратифікації договору). Тривалий час після цього політичне керівництво європейських країн-членів трьох Європейських Спільнот (вугілля і сталі, атомної енергії, економічного об'єднання) відмовлялося від співробітництва у сфері оборонної та безпекової політики та делегування відповідних повноважень на наднаціональний рівень з мотивів як можливого загострення міждержавних суперечностей у рамках Євроспільнот, так і небажання дублювання діяльності Північноатлантичного Альянсу. На той час це призвело до того, що Брюссельський договір від 17 березня 1948 р. [38] між Францією, Великою Британією і державами Бенілюксу став основою для створення в 1954 р. Західноєвропейського союзу (ЗЄС) [10, с. 294]. Останній був єдиною європейською організацією оборонно- безпекового характеру фактично до набрання чинності Амстердамського договору (підписаний 2 жовтня 1997 р.) 1 травня 1999 р. [48]. Однак реально захист західноєвропейських держав було доручено забезпечувати НАТО.

У 1992 р. члени ЗЄС ухвалили Маастрихтську заяву до Договору про ЄС і Петерсберзьку декларацію [39]. Документи визначали політику щодо подальших відносин з НАТО на принципах прозорості та співробітництва й окреслювали заходи щодо розвитку відносин з ЄС у справі підтримання миру та безпеки в Європі. ЗЄС офіційно остаточно припинив свою діяльність 30 липня 2011 р.

Таким чином, після створення ЄС і зміни регіональної та світової міжнародної конфігурації ідея європейської оборонно-безпекової інтеграції отримала новий імпульс. Зокрема, вона стала популярною в 1990-х роках, коли конфлікти на Балканах показали нездатність ЄС діяти самостійно без НАТО для реалізації успішних військових інтервенцій. Зрештою, результатом другої спроби військової інтеграції у рамках ЄС стала поява бойових тактичних груп (усього 18, кожна чисельністю 1,5 тисячі осіб), які використовуються, головним чином, у миротворчих операціях [1].

Саме з 1990-х увиразнюється кілька етапів у розвитку спільної політики безпеки і оборони євроспільноти, пов'язаних із організаційним оформленням ЄС і його діяльністю в трьох ключових сферах [50]. Першу підвалину становлять сфери: митний союз, спільний ринок, економічний і монетарний союз, торговельна, сільськогосподарська, транспортна політика тощо, врегульовані договорами про заснування трьох Євроспільнот - Європейське економічне співтовариство (ЄЕС), Європейське співтовариство вугілля та сталі (ЄСВС) та Європейська спільнота з атомної енергії (Євратом). Другою підвалиною є спільна зовнішня та безпекова політика, підтримка демократії, захист прав людини, миротворчі місії, співпраця в межах Західноєвропейського Союзу та НАТО. Її складником, внутрішнім змістом і концептуальним ядром стала Спільна політика безпеки і оборони (СПБО). Третю підвалину становить співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ, у тому числі боротьба з організованою злочинністю, расизмом, ксенофобією тощо.

Отже, перший етап (1992-1997 рр.) - підписання Маастрихтського (у якому однією з трьох опор ЄС було зафіксовано Спільну зовнішню та безпекову політику (СЗБП)і Амстердамського (мав забезпечити «інституційну гнучкість», «нову геометрію», створити «тверде ядро» [14] всередині ЄС; відбулося часткове злиття Західноєвропейського союзу з Європейським союзом, хоча невирішеним залишалося питання про військові можливості; запроваджено посаду Високого представника з питань СЗБП) договорів. Маастрихтський та Амстердамський договори стали потужним поштовхом до політичної інтеграції в ЄС.

Другий етап (1998-2002 рр.) - зроблено кілька заяв про намір ЄС сформувати ЄПБО (англо-французький саміт у Сен-Мало, 1998 р.), рішення самітів в Кельні, Гельсінкі, Ніцці, Лакені) [49].

Третій етап (2003-2008 рр.) - досягнуті домовленості «Берлін плюс» окреслили відносини ЄС та НАТО в сфері безпеки (березень, 2003 р.); Рада Європи прийняла першу Європейську стратегію безпеки [44] (Брюссель, грудень, 2003 р.).

Четвертий етап (2009-2015 рр.) розпочався з набранням чинності 1 грудня 2009 р. Лісабонського договору. В його рамках ЄС намагався адекватно реагувати на деякі нові виклики, що виникали в процесі глобалізації, формуючи європейську ідентичність [22, с. 371]. Із введенням в дію Лісабонського договору Європейська політика безпеки та оборони набула нового якісного рівня та отримала нову назву - Спільна політика безпеки та оборони (СПБО).

П'ятий етап (2016-2021 рр.)був пов'язаний з черговою ідеєю практичного наповнення СПБО Європейського союзу. Вона оформилася у червні 2016 р. з представленням Високим представником ЄС із закордонних справ і безпекової політики Федерікою Моґеріні нової Глобальної стратегії з зовнішньої та безпекової політики під назвою «Спільне бачення, спільні дії: сильніша Європа».

Стратегія замінила попередній документ від 2003 р., оприсутнила колективну думку країн-членів і запропонувала стратегічне бачення глобальної ролі ЄС. Вона стала уособленням нового погляду на захист спільного майбутнього Європи, який став консолідованим для проєвропейських сил у Євросоюзі. Головною метою у сфері оборони стратегія проголосила збільшення потенціалу ЄС діяти автономно від НАТО у випадку необхідності, посилення його безпекових можливостей через поглиблення взаємодії між державами - членами щодо ефективного використання наявних ресурсів разом із паралельним збільшенням оборонних бюджетів.

Також у цій засадничій програмі йшлося про фінансування нових розробок на багатосторонній основі через загальноєвропейські фонди. Тим самим, країни ЄС мали б вирішити проблему дублювання і недостатньої сумісності збройних сил. Стратегія також передбачала амбітний вихід Євросоюзу на глобальний рівень у сфері безпеки та оборони, перетворення його з регіональної організації на глобального гравця. Але досягнення заявленої мети суттєво гальмувалося через кризові явища у Євросоюзі, спричинені як внутрішніми подіями, так і зовнішніми чинниками [1].

Новий, шостий етап СПБО розпочав відлік з 21 березня 2022 р.: на зустрічі у Брюсселі міністри закордонних справ та оборони 27 країн-учасниць Євросоюзу схвалили рішення про прийняття першої в історії спільної стратегії ЄС в галузі безпеки та оборони - «Стратегічний компас безпеки та оборони для Європейського Союзу, який захищає своїх громадян, цінності й інтереси та сприяє міжнародному миру і безпеці» (A Strategic Compass for Security and Defence For a European Union that protects its citizens, values and interests and contributes to international peace and security) (далі - Стратегічний компас) [26].

Робота над Стратегічним компасом розпочалася влітку 2020 р.; його реалізація розрахована на середньострокову перспективу - до 2030 року. «Це не просто ще один політичний документ. Це програма дій з конкретними заходами та строками їхнього виконання» [20], - наголосив верховний представник Євросоюзу з зовнішньої та безпекової політики Ж. Боррель, представляючи проект Стратегічного компасу 16 листопада 2021 р. на прес-конференції в Брюсселі.

Структурно Стратегічний компас поділяється на резюме, вступ, п'ять блоків-розділів, висновки. Метою концептуального документу є окреслення стратегічної перспективи і детальний опис інструментів та ініціатив, необхідних для забезпечення швидших, рішучіших і надійніших дій ЄС у політико-безпековій сфері. Також важливою ціллю документа є досягнення більшої стратегічної автономності, що дозволить ЄС просувати свої інтересі та цінності на глобальному рівні на тлі активізації таких країн як Китай і Росія.

У вступі відзначено, що людство живе в епоху стратегічної конкуренції та складних загроз міжнародній безпеці як у вигляді гібридних викликів, так і актів прямої агресії. Особливо наголошується на факті повернення війни в Європі з невиправданою і неспровокованою агресією Росії проти України. Це, а також серйозні геополітичні зрушення ставлять під сумнів здатність Євроспільноти просувати своє бачення майбутнього безпекового світопорядку й ефективно захищати свої інтереси.

У цій ситуації ЄС прагне захищати європейський порядок безпеки, суверенітет, територіальну цілісність і незалежність держав у межах міжнародно визнаних кордонів. Підтримка України в протистоянні військовій агресії Росії спрямована на відновлення миру в Європі. Водночас, сильніший і діяльнісно ефективніший ЄС у сфері безпеки та оборони сприятиме зміцненню глобальної та трансатлантичної безпеки. Він також доповнюватиме НАТО, яке залишається основою колективної оборони для його членів. У цьому сенсі ЄС підтверджує свій намір активізувати підтримку глобального міжнародно- правового порядку на вироблених світовою спільнотою на чолі з ООН і діючих зараз міжнародних нормах і правилах.

Уже тут підкреслюється ключове значення суттєвого піднесення ролі ЄС як впливового політичного дієвця: «Ми повинні діяти як сильний і злагоджений політичний діяч, щоб підтримувати цінності та принципи, що лежать в основі наших демократій, брати на себе більше відповідальності за безпеку Європи та її громадян і підтримувати разом з партнерами міжнародний мир і безпеку, а також безпеку людини, визнаючи при цьому особливий характер політики безпеки та оборони певних держав-членів» [26]. З цією метою ЄС бере на себе наступні конкретні пріоритетні зобов'язання в чотирьох напрямках роботи: дії, безпека, інвестування, партнерство.

Перший розділ - СУЧАСНИЙ СВІТ (дослівно в документі - THE WORLD WE FACE) - носить загальний характер і присвячений характеристиці глобального ландшафту безпеки, який став більш мінливим, складним і фрагментованим, ніж будь-коли, через багаторівневі загрози. На рубежі другого і третього десятиліть ХХІ ст. одна з найсерйозніших загроз полягає в руйнуванні універсальних цінностей і однобічному використанні глобальних викликів тими, хто пропагує суворий сувереністський підхід, який насправді є поверненням до політики влади. Звідси, нинішня міжнародна реальність базується на поєднанні динаміки зі збільшенням кількості акторів, які прагнуть розширити свій політичний простір, у тому числі в Європі, і кинути виклик порядку безпеки. Але використання сили та примусу для зміни кордонів не повинно мати місця в ХХІ столітті. Відповідно, для підготовки Стратегічного компасу був проведений перший в історії комплексний аналіз загроз ЄС у 2020 р. Це допомогло виробити спільне розуміння загроз і викликів, з якими ЄС зіткнеться найближчим часом. Відзначено також, що з метою створення спільної стратегічної культури ЄС буде регулярно переглядати аналіз загроз, принаймні кожні три роки або раніше, якщо цього вимагає зміна стратегічного контексту та безпеки, починаючи з 2022 року.

У другому розділі - ДІЇ (дослівно в документі - ACT) - підкреслено, що Євроспільнота повинна мати можливість діяти швидко й рішуче, коли вибухає криза: з партнерами, якщо це можливо, і наодинці, коли це необхідно. З цією метою необхідно насамперед зміцнити наші цивільні та військові місії та операції, надавши їм надійніші та гнучкіші мандати, заохочуючи швидкий та гнучкий процес прийняття рішень, забезпечуючи більшу фінансову солідарність, а також сприяючи тісній співпраці з європейськими спеціальними місіями та операціями. Розвиток потенціалу ЄС швидкого розгортання має дозволити розгорнути до 5000 військовослужбовців з метою подолання різних типів криз свого роду - європейські сили швидкого реагування [11]. При цьому для піднесення практичної ефективності планується зміцнити командні й управлінські структури та їх військову мобільність.

Третій розділ - БЕЗПЕКА (дослівно в документі - SECURE) - спрямований на необхідність покращення здатності ЄС передбачати загрози, гарантувати безпечний доступ до стратегічних доменів і захищати своїх громадян. З цією метою передбачається підвищення розвідувального потенціалу ЄС. Зокрема системи Єдиного розвідувального та аналітичного потенціалу з метою покращення обізнаності щодо ситуації та стратегічного передбачення. Планується також створити гібридний інструментарій ЄС, який об'єднуватиме різні інструменти для виявлення та реагування на широкий спектр гібридних загроз. Зокрема, у цьому контексті розробляється спеціальний інструментарій для захисту кіберпростору, для боротьби з маніпулюванням іноземною інформацією та втручанням у внутрішні справи держав. Важливим аспектом є посилення дії ЄС в морській, повітряній та космічній сферах, у тому числі шляхом розширення Скоординованої морської присутності на інші райони, починаючи з Індо-Тихоокеанського регіону, та шляхом розробки Космічної стратегії ЄС для безпеки та оборони.

Четвертий розділ - ІНВЕСТУВАННЯ (дослівно в документі - INVEST) - відзначає нагальну потребу більше і краще інвестувати в інноваційні технології, зменшити технологічну та промислову залежність держав-членів ЄС. Тут важливо, насамперед, витрачати більше та краще на оборону та планування з метою швидкого й ефективного реагування на оперативні реалії та нові безпекові загрози і виклики. Передбачається пошук спільних рішень для розробки необхідних стратегічних засобів для місій і операцій ЄС у сфері безпеки, в тому числі військово-морської, повітряної, космічної. При цьому необхідно повністю використовувати постійне структурне співробітництво та Європейський оборонний фонд для спільного розвитку передового військового потенціалу й інвестування в технологічні інновації для оборони та створення нового центру оборонних інновацій в рамках Європейського оборонного агентства.

У п'ятому розділі - ПАРТНЕРСТВО (дослівно в документі - PARTNER) - звернена особлива увага на посилення співпраці з партнерами глобального та регіонального рівня з метою подолання спільних загроз і викликів. Тут особлива увага звертається на зміцнення стратегічного партнерства з НАТО та ООН шляхом як структурованого політичного діалогу, так і оперативної та тематичної співпраці. Також буде розширена співпраця ЄС з регіональними партнерами, включаючи ОБСЄ та АСЕАН. Важливим елементом партнерства розглядається поглиблення співпраці з двосторонніми партнерами, які поділяють ті ж цінності й інтереси. Зокрема, йдеться про США, Норвегію, Канаду, Велику Британію та Японію. У Стратегічному компасі ЄС серйозна увага приділяється також індивідуальним партнерським відносинам на Західних Балканах, зі східними і південними сусідами, загалом країнами Африки, Азії та Латинської Америки. З метою поглиблення та підтримки тісної й ефективної співпраці з партнерами для вирішення спільних безпекових проблем намічено проведення Форуму партнерства ЄС з безпеки та оборони.

У висновку до Стратегічного компасу відзначається, що ЄС в умовах великої війни в Європі вживає негайних і безпрецедентних дій. Він разом з партнерами захищає європейський і глобальний порядок безпеки, а також зміцнює свої геополітичні позиції. На перспективу ЄС має зробити «квантовий стрибок», щоб стати більш наполегливим і рішучим постачальником безпеки, краще підготовленим для боротьби з нинішніми та майбутніми загрозами і викликами. Крім того, ЄС повинен бути стійкішим до гібридних загроз, кібератак і кліматичних ризиків, природних катаклізмів і пандемій, що є надзвичайно актуально і вагомо для нього як перспективного потужного міжнародного дієвця.

Загалом, «Стратегічний компас безпеки та оборони для Європейського Союзу, який захищає своїх громадян, цінності й інтереси та сприяє міжнародному миру і безпеці» став першою оборонною стратегією в історії ЄС. Завдяки відзначеним аспектам, на думку творців документу, Стратегічний компас як обґрунтування нового імпульсу безпеки та оборони ЄС викладає амбітний і досяжний план зміцнення європейської політики безпеки та оборони до 2030 року. На кону - європейська безпека і Євроспільнота повинна бути здатна та готова захищати своїх громадян, захищати спільні інтереси, проектувати загальноєвропейські цінності та робити внесок у формування безпечного глобального майбутнього. Як зазначив міністр закордонних справ Латвії Едгарс Ринкевичс, цей документ «дає необхідний інструментарій для того, щоб ЄС разом з НАТО став реальним гравцем у геополітичній обороні та безпеці» [25]. Але це лише початок шляху в біфуркаційних умовах російської широкомасштабної агресії проти України. Від практичної реалізації напрямків Стратегічного компасу, в тому числі в плані допомоги Україні, значною мірою залежатиме перспектива перетворення ЄС як світового економічного актора в потужного глобального політико-безпекового дієвця.

Показовим у контексті розбудови спільної політики безпеки і оборони (СПБО) є останні повідомлення щодо приєднання Данії до спільної оборонної політики ЄС. Особливий статус Данії в ЄС досі дозволяв не сплачувати внески до європейських проектів у військовій сфері та не узгоджувати свою оборонну політику. Водночас це позбавляло королівство права голосу під час обговорення питань безпеки у Брюсселі, а також заважало розвитку військових структур ЄС. Ця проблема виявилася особливо гострою після російського вторгнення 24 лютого [9].

Більшість данців проголосувала за приєднання до спільної оборонної політики ЄС через 30 років після відмови. Про це свідчать неофіційні результати референдуму 1 червня 2022 р., який влада вирішила провести незабаром після того, як Швеція та Фінляндія подали заявку на вступ до НАТО на тлі російського вторгнення в Україну. За підсумками підрахунку 97 % бюлетенів близько 67% проголосували за скасування відмови. Прем'єр-міністр Данії Метте Фредеріксен заявила своїм прихильникам, що Данія «послала дуже важливий сигнал» своїм союзникам у Європі та НАТО, а також президенту Росії В. Путіну. Нагадаємо, що Копенгаген свого часу не хотів долучатися до зусиль ЄС щодо розбудови спільної безпекової та оборонної політики паралельно з трансатлантичним альянсом НАТО. Це була одна з відмов, на якій наполягали данці перед схваленням установчого документа ЄС, Маастрихтського договору 1992 року, який заклав основу для політичного та економічного союзу. Данія є членом-засновником НАТО, і приєднання до оборонної політики ЄС матиме відносно скромний вплив на архітектуру безпеки Європи. Основна зміна в тому, що данські сили зможуть брати участь у військових операціях ЄС, наприклад, в Африці та Боснії, а данські чиновники зможуть брати участь в обговоренні оборонних тем на рівні ЄС [3]. європейський безпека україна оборона

Для України питання СПБО Європейського Союзу набуває особливої актуальності з огляду на євроінтеграційні устремління зовнішньої політики нашої держави, важливість набутого в ЄС досвіду у сфері безпеки та оборони у контексті кризових явищ і загроз безпеці України. Закріплення визначення російської агресії в Україну змінило практичний підхід ЄС у бік консолідації зусиль по наданню нам потужної комплексної допомоги. Вагоме значення тут має співпраця держав ЄС з партнерами у рамках колективних домовленостей у Рамштайні від 26 квітня 2022 р. і спільність дій з США, які ввели ленд-ліз для України. На перспективу Стратегічний компас може бути одним із вагомих імпульсів для підвищення рівня і змісту співробітництва між Євроспільнотою і Україною як державою-кандидатом у члени ЄС.



Висновки

Висновуючи, зазначимо, що динаміка міжнародних процесів засвідчує зростання безпекового чинника, а відтак і значення регіональних систем безпеки та взаємозалежність регіональних і глобальних організацій колективної безпеки та оборони. Створення і вибудовування спільної політики безпеки і оборони (СПБО) Європейського Союзу, спрямованої на реалізацію спільних стратегічних цілей держав-членів у сфері безпекової взаємодії, пройшла шлях динамічних та суперечливих трансформацій, основним змістом яких є узгодження інтересів держав-членів з наднаціональною інституційною природою ЄС та його стратегічною метою.

Поява Стратегічного компасу обумовлена потребою вироблення адекватних інструментів та механізмів реагування на нові загрози й виклики. Аналізовані процеси оприявнюють перспективність СПБО, що вочевидь надалі визначатиме характер взаємовідносин держав в регіоні. Реалізація СПБО упослідує вплив на всі країни Центральної та Східної Європи, в тому числі і на Україну. Водночас вирішення завдання побудови ефективної архітектури безпеки Європейського Союзу безпосередньо узалежнене від ширшого й глобальнішого бачення проблеми - позиціонування Європейського Союзу як потужного і впливового міжнародного актора в євроатлантичних процесах загалом.



Список використаних джерел та літератури

1. Александров О. C. Розвиток спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу. Перспективи для України / О.С. Александров. - Режим доступу: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2017-08/Aleksandrov-91492.pdf (Дата звернення: 21.05.2022). - Назва з екрану.

2. Бучик В.С. Спільна безпекова політика Європейського Союзу в теоріях європейської інтеграції / В.С. Бучик // Інвестиції: практика та досвід. - 2011. - № 7. - С. 9194.

3. «Важливий сигнал» Путіну. У Данії підтримали приєднання до спільної політики оборони ЄС. - Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/news-daniya-holosuvannya- rezultaty/31879127.html (Дата звернення: 02.06.2022). - Назва з екрану.

4. Віднянський С.В. Об'єднана Європа: від мрії до реальності. Історичні нариси про батьків-засновників Європейського Союзу / С.В. Віднянський, А.Ю. Мартинов. - К.: Києво-Могилянська Академія, 2011. - 395 с.

5. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі / В. Волес, Г. Волес. - К.: Вид-во Соломії Павличко. «Основи», 2004. - 871 с.

6. Гребенюк М. Європейський союз: від економічної інтеграції до організації колективної оборони? / М. Гребенюк, О. Пошедін // Політичний менеджмент. - 2012. - № 1- С. 212-218.

7. Грубінко А.В. Велика Британія в системі європейської зовнішньої і безпекової політики (1990-2016 рр.): монографія / А.В. Грубінко. - Тернопіль: Осадца Ю.В., 2017. - 640 с.

8. Грубінко А.В. ЄС після Brexit: продовження історії: моногр. / А.В. Грубінко, А.Ю. Мартинов. - Тернопіль: Осадца Ю.В., 2021. - 258 c.

9. Данці підтримали приєднання до спільної політики оборони ЄС. - Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3497844-danci-pidtrimali-priednanna-do-spilnoi-politiki- oboroni-es.html (Дата звернення: 02.06.2022). - Назва з екрану.

10. Денисов В.Н. Західноєвропейський союз / В.Н. Денисов // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В.А. Смолій (голова) та ін.; Інститут історії України НАН України. К.: Наукова думка, 2005. - Т. 3: Е--Й. - 672 с.

11. Європейські сили швидкого реагування - ЄС затвердив першу оборонну стратегію. Режим доступу: https://www.pravda.com.ua/ news/ 2022/03/22/7333453/index.amp (Дата звернення: 07.06.2022). - Назва з екрану.

12. Заворотня Г.П. Міжнародно-політичні основи становлення і розвитку Спільної європейської безпекової та оборонної політики: Дис. ... канд. політ. наук: 23.00.04 / Г.П. Заворотня. - Львів, 2006. - 221 с.

13. Контури європейської безпеки: процес створення. - К.: Т-во «Знання» України, 2007. - 67 с.

14. Крушинський В.Ю. Амстердамський договір, що змінює Договір про Європейський Союз, і Велика Британія / В.Ю. Крушинський // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2003. - Вип. 9. - С. 86-96.

15. Мартинов А.Ю. Спільна зовнішня та оборонна політика Європейського Союзу (90- ті р.р. ХХ ст. - 10-ті р.р. ХХІ ст.). Погляд з України: монографія / А.Ю. Мартинов. - К.: Інститут історії України НАН, 2009. - 262 с.

16. Мартинов А.Ю. Спільна зовнішня і безпекова політика Європейського Союзу: основні етапи розвитку / А.Ю. Мартинов // Європейські історичні студії. - 2015. - № 1. - С. 43-61.

17. Мідделаар Л. ван. Перехід до Європи: як континент став союзом / Л. ван Мідделаар. - К.: Дух і літера, 2018. - 576 с.

18. Нагорняк І. Співпраця Європейського Союзу з країнами Східного партнерства в галузі безпеки та оборони / І. Нагорняк // Вісник КНУ. Сер.: Міжнародні відносини. - 2018. - № 47-48. - С. 88-92.

19. Сміт К.Е. Європейський Союз: творення зовнішньої політики на прикладі Східної Європи / К.Е. Сміт. - Харків: Тарбут Лаам, 2006. - 307 с.

20. Стратегічний компас ЄС: від морських дронів до діалогу з Україною. - Реж. Дост.: https://amp.dw.com/uk/stratehichnyi-kompas-yes-vid-morskykh-droniv -do-dialohu-z-ukrainoiu/a-59843928 (Дата зв.: 11.06.2022). - Наз. з екр.

21. Храбан І.А. Система європейської безпеки і напрями воєнно-політичної інтеграції України до її структур: монографія / І.А. Храбан. - К.: Варта, 2005. - 544 с.

22. Шамраєва В.М. Політика безпеки та оборони ЄС: еволюція формування / В.М. Шамраєва // Вісник Харківського нац. ун-ту імені В.Н. Каразіна. Серія «Право». - 2020. Вип. 29. - С. 369-377.

23. Шатун В.Т. Оборонна і безпекова політика Європейського Союзу: формування та еволюція / В.Т. Шатун // Наукові праці [Чорноморського держ. університету імені Петра Могили комплексу «Києво-Могилянська академія»]. Сер.: Політологія. - 2014. - Т. 230, Вип. 218. - С. 60-67.

24. Штоль В.В. Роль и место НАТО в системе европейской и международной безопасности в условиях глобализации / В.В. Штоль. - М.: Научная книга, 2006. - 352 с.

25. Яворович Т. ЄС затвердив «стратегічний компас» у сфері безпеки та оборони. Про що йдеться у документі / Т. Яворович, О. Богданьок. - Режим доступу: https://suspilne.media/amp/220073-es-zatverdiv-strategicnij-kompas-u-sferi-bezpeki-ta-oboroni/ (Дата звернення: 12.06.2022). - Назва з екрану.

26. A Strategic Compass for Security and Defence For a European Union that protects its citizens, values and interests and contributes to international peace and security. - Brussels, 2022. - 21 March - Mode of access: https://data.consilium.europa.eu/doc/document/ST-7371-2022- INIT/en/pdf (Last Access: 31.05.2022). - The from the Screen.

27. Babinski A. Procedury bezpieczenstwa w Unii Europejskiej / A. Babinski, W. Zubrycki.- Warszawa: Difin, 2017. - 200 s.

28. Bremberg N. The Everyday Making of EU Foreign and Security Policy: Practices, Socialization and the Management of Dissent / N. Bremberg, A. Danielson, E. Hedling. - London: Edward Elgar Publishing, 2022. - 224 p.

29. Die Europaische Union als Akteur der Weltpolitik. - Opladen: Textbook. 2000. - 290 S.

30. Grzeszczak R. Global Role of Europe and Common Foreign and Security Policy - from words to reality / R. Grzeszczak. - Warszawa: Centrum Europejskiego Natolin, 2013. - 173 s.

31. Hill C. International relations and the European Union / C. Hill, M. Smith. - New York: Oxford University Press, 2005. - 492 p.

32. Hunter R. The European Security and Defense Polmy / R. Hunter. - Santa-Monika: RAND Corporation, 2001. - 206 p.

33. Kowalczyk A. Wspolna Polityka Zagraniczna i Bezpieczenstwa Unii Europejskiej w procesie integracji politycznej Europy. Implikacje dla Polski: Rozprawa doktorska / A. Kowalczyk.

- Katowice: Uniwersytet Sl^ski, 2013. - 454 s.

34. Ludeke A. «Europaisierung» der deutschen AuBen-und Sicehrheitspolitik. Konstitutive und operative Europapolitik zwischen Maastricht und Amsterdam / A. Ludeke. - Opladen: Leske + Budrich, 2002. - 508 S.

35. Molendowska M. Wspolna polityka zagraniczna i bezpieczenstwa jako przyklad polityki publicznej Unii Europejskiej / M. Molendowska // Studia Politicae Universitatis Silesiensis. - 2018. T. 20. - S. 33-46.

36. Morsh S. The international relations of the European Union / S. Morsh, H. Mackenstein. Edinburgh: Peanson Education Limited, 2005. - 259 p.

37. O'Nill M. The politics of European integration / M. O'Nill. - London: Routledge, 1996. 360 p.

38. Origins of the North Atlantic Treaty. - Mode of access: https://www.nato.int/archives/1st5years/chapters/1.htm (Last Access: 31.05.2022). - The from the Screen.

39. Petersberg Declaration. Western European Union. Council of Ministers. - Bohn, 1992. - June. - 7 p.

40. Peterson J. The institutions of the European Union / J. Peterson, M. Shackleton. - New York: Oxford University Press, 2006. - 390 p.

41. Policy-Making in the EU. - Oxford: Oxford University Press, 2015. - 624 p.

42. Regelsberger E. Foreign Policy of the European Union: from EPC to CFCP and Beyond / E. Regelsberger. - Boulder: Lynne Rienner. 1997. - 406 p.

43. Small States and Security in Europe: Between National and International Policymaking. London: Routledge, 2022. - 232 p.

44. The Common Security and Defence Policy / EEAS. - Mode of access: http://eeas.europa.eu/csdp/index_en.htm (Last Access: 31.05.2022). - The from the Screen.

45. The Foreign Policy of the European Union. - Basingstoke: Palgrave Macmillan 2014. - 480 p.

46. The Making of European Security Policy. Between Institutional Dynamics and Global Challenges. - London: Routledge, 2021. - 254 p.

47. Tonra B. Rethinking European Union foreign policy / B. Tonra, T. Christiansen. - Manchester: Manchester University Press, 2004. - 141 p.

48. Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European Communities and certain related acts OJ C 340 (ES, DA, DE, EL, EN, FR, GA, IT, NL, PT, FI, SV). - Mode of access:https://eur-lex.europa.eu/legal- content/EN/TXT/?uri=CELEX:11997D/TXT(Last Access: 07.06.2022). - The from the Screen.

49. Treaty of Nice. - Mode of access: https://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:12001C/TXT (Last Access: 11.06.2022). - The from the Screen.

50. Treaty on European Union, signed at Maastricht on 7 February 1992 // Official Journal of the European Communities. - № C 191/2. - Vol. 35. - P. 4-70.

51. Zi^ba R. The Euro-Atlantic Security System in the 21st Century: From Cooperation to Crisis / R. Zi^ba. - Warszawa: Springer Cham, 2018. - 288 p.

52. Zi^ba R. Wspolna polityka zagraniczna i bezpieczenstwa Unii Europejskiej / R. Zi^ba. - Warszawa: Wydawnictwo Wydawnictwa Akademickie i Profesjonalne, 2011. - 280 s.



References

1. Aleksandrov, O. (2017). Rozvytok spilnoyi zovnishnoyi ta bezpekovoyi polityky Yevropeiskoho Soiuzu. Retrieved from: https://niss.gov.ua/sites/default/files/2017-08/Aleksandrov- 91492.pdf. [In Ukrainian].

2. Buchyk, V. (2011). Spilna bezpekova polityka Yevropeiskoho Soiuzu v teoriyakh yevropeiskoyi intehratsii. Investytsii: praktyka ta dosvid, 7, 91-94. [In Ukrainian].

3. «Vazhlyvyj syhnal» Putinu (2022). UDanii pidtrymaly pryiednannia do spilnoii polityky oborony. Retrieved from:https://www.radiosvoboda.org/a/news-daniya-holosuvannya-rezultaty/31879127.html [In Ukrainian].

4. Vidnianskyi, S., & Martynov, A. (2011). Obiednana Yevropa: vid mriyi do realnosti. Istorychni narysy pro batkiv-zasnovnykiv Yevropeiskoho Soiuzu. K.: Kyievo-Mohylianska Akademiia. [In Ukrainian].

5. Voles, V., & Voles, H. (2004). Tvorennia polityky v Yevropeiskomu Soiuzi. K.: Vyd-vo Solomiyi Pavlychko. «Osnovy». [In Ukrainian].

6. Hrebeniuk, M., & Poshedin, O. (2012). Yevropeiskyi soiuz: vid ekonomichnoi intehratsii do orhanizatsii kolektyvnoi oborony? Politychnyi menedzhment, 1-2. [In Ukrainian].

7. Hrubinko, A. (2017). Velyka Brytaniya v systemiyevropeiskoyi zovnishnoyi i bezpekovoyi polityky (1990-2016 rr.). Ternopil: Osadtsa. [In Ukrainian].

8. Hrubinko, A., & Martynov, A. Yevropeiskyj Soiuz pislia Brexit: prodovzhennia istoriyi. Ternopil': Osadtsa. [In Ukrainian].

9. Dantsi pidtrymaly pryyednannya do spil'noyi polityky oborony YES (2022). Retrieved from: https://www.ukrinform.ua/rubric-world/3497844-danci-pidtrimali-priednanna-do-spilnoi-politiki-oboroni-es.html [In Ukrainian].

10. Denysov, V. (2005). Zakhidnoyevropeiskyj soiuz. У V.A. Smolij (ed.). Entsyklopediyaistoriyi Ukrayiny (s. 3). Naukova dumka. [In Ukrainian].

11. Yevropeiski syly shvydkoho reahuvannia - UE zatverdyv pershu oboronnu stratehiyu (2022). Retrieved from:https://www.pravda.com.ua/news/2022/03/22/7333453/index.amp [In Ukrainian].

12. Zavorotnya, H.P. (2006). Mizhnarodno-politychni osnovy stanovlennya i rozvytku Spil"noyiyevropejs"koyi bezpekovoyi ta oboronnoyipolityky. [Dys. ... kand. polit. nauk: 23.00.04]. Lviv. [In Ukrainian].

13. Kontury yevropeiskoyi bezpeky: protses stvorennia (2007). K.: T-vo «Znannia» Ukrayiny. [In Ukrainian].

14. Krushynskyj, V. (2003). Amsterdamskyj dohovir, shcho zminiuie Dohovir pro Yevropeiskyj Soiuz i Velyka Brytaniia. Naukovyj visnyk Dyplomatychnoyi akademiyi Ukrainy, 9, 86-96. [In Ukrainian].

15. Martynov, A. (2009). Spilna zovnishnia ta oboronnapolityka Yevropeiskoho Soiuzu. K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN. [In Ukrainian].

16. Martynov, A. (2015). Spilna zovnishnia i bezpekova polityka Yevropeiskoho Soiuzu: osnovni etapy rozvytku. Yevropeys'ki istorychnistudiyi, 1, 43-61. [In Ukrainian].

17. Middelaar, L. van (2018). Perekhid do Yevropy: iak kontynent stav soiuzom. K.: Dukh i litera. [In Ukrainian].

18. Nahorniak, I. (2018). Cpivpratsia Yevropeiskoho Soiuzu z krayinamy Skhidnoho partnerstva v haluzi bezpeky ta oborony. VisnykKNU. 47-48, 88-92. [In Ukrainian].

19. Smit, K. (2006). Yevropeiskyj Soiuz: tvorennia zovnishnioyi polityky na prykladi Skhidnoyi Yevropy. Kharkiv: Tarbut Laam. [In Ukrainian].

20. Stratehichnyj kompas UE (2022): vid morskykh droniv do dialohu z Ukrayinoiu.

Retrieved from: https://amp.dw.com/uk/stratehichnyi-kompas-yes-vid-morskykh-droniv-do-dialohu-z-ukrainoiu/a-59843928 [In Ukrainian].

21. Xraban, I.A. (2005). Systema yevropejs"koyi bezpeky i napryamy voyenno-politychnoyi intehraciyi Ukrayiny do yiyi struktur. K.: Varta. [In Ukrainian].

22. Shamraieva, V. (2020). Polityka bezpeky ta oborony UE: evoliutsiya formuvannia. Visnyk Kharkivskoho nats. un-tu imeni V.N. Karazina, 29, 369-377. [In Ukrainian].

23. Shatun, V. (2014). Oboronna i bezpekova polityka Yevropeiskoho Soiuzu: formuvannia ta evolyutsiya. Naukovi pratsi [Chornomorskoho derzhavnoho universytetu imeni Petra Mohyly kompleksu «Kyievo-Mohylianska akademiya»], 230 (218), 60-67. [In Ukrainian].

24. Shtol, V. (2006). Rol i miesto NATO v systiemie evropeiskoji miezdunarodnoj biezopasnosti v usloviyakh hlobalizatsyi. M.: Nauchnaia kniga. [In Russian].

25. Yavorovych, T., & Bohdaniok, O. (2022). UE zatverdyv «stratehichnyj kompas» u sferi bezpeky ta oborony. Pro shcho ydetsia u dokumenti. Retrieved from: https://suspilne.media/amp/220073-es-zatverdiv-strategicnii-kompas-u-sferi-bezpeki-ta-oboroni/ [In Ukrainian].

26. A Strategic Compass for Security and Defence For a European Union that protects its citizens, values and interests and contributes to international peace and security. (2022, March 21). Brussels. Retrieved from:https://data.consilium.europa.eu/doc/document/ST-7371-2022- INIT/en/pdf [іп English].

27. Babinski, A., Zubrzycki, W. (2017). Procedury bezpieczenstwa w Unii Europejskiej. Warszawa: Difin. [In Polish].

28. Bremberg, N., Danielson, A., & Hedling, A. (2022). The Everyday Making of EU Foreign and Security Policy: Practices, Socialization and the Management of Dissent. London: Edward Elgar Publishing. [In English],

29. Die Europdische Union als Akteur der Weltpolitik. (2000). Opladen: Textbook. [In German].

30. Grzeszczak, R. (2013). Global Role of Europe and Common Foreign and Security Policy - from words to reality. Warszawa: Centrum Europejskiego Natolin. [In English],

31. Hill, C., & Smith, M. (2005). International relationsand theEuropeanUnion. New York: Oxford University Press. [In English],

32. Hunter, R. (2001). The European Security and Defense Policy. Santa-Monika: RAND Corporation. [In English].

33. Kowalczyk, A. (2013). Wspolna Polityka Zagraniczna i Bezpieczenstwa Unii Europejskiej w procesie integracji politycznej Europy. Implikacje dla Polski: Rozprawa doktorska. Katowice: Uniwersytet Sl^ski. [In Polish].

34. Ludeke, A. (2002). «Europdisierung» der deutschen Aufien-und Sicehrheitspolitik. Konstitutive und operative Europapolitik zwischen Maastricht und Amsterdam. Opladen: Leske + Budrich. [In German].

35. Molendowska, M. (2018). Wspolna polityka zagraniczna i bezpieczenstwa jako przyklad polityki publicznej Unii Europejskiej. Studia Politicae Universitatis Silesiensis, 20, 33-46. [In Polish].

36. Morsh, S., & Mackenstein, H. (2005). The international relations of the European Union. Edinburgh: Peanson Education Limited. [In English].

37. O'Nill, M. (1996). The politics of European integration. London: Routledge.

38. Origins of the North Atlantic Treaty. Retrieved

from:https://www.nato.int/archives/1st5years/chapters/1.htm [In English],

39. Petersberg Declaration (1992). Western European Union. Bohn: Council of Ministers. [In English],

40. Peterson, J., & Shackleton, M. (2006). The institutions of the European Union. New York: Oxford University Press. [In English].

41. Policy Making in the - European Union. (2015). Oxford: Oxford University Press. [In English].

42. Regelsberger, E. (1997). Foreign Policy of the European Union: from EPC to CFCP and Beyond. Boulder: Lynne Rienner. [In English],

43. Small States and Security in Europe: Between National and International Policymaking. (2022). London: Routledge. [In English],

44. The Common Security and Defence Policy. EEAS. Retrieved from: http://eeas.europa.eu/csdp/index_en.htm [In English].

45. The Foreign Policy of the EuropeanUnion. (2014). Basingstoke: Palgrave Macmillan. [In English],

46. The Making of European Security Policy. (2021). Between Institutional Dynamics and Global Challenges. London: Routledge. [In English].

47. Tonra, B., & Christiansen, T. (2004). Rethinking European Union foreign policy. Manchester: Manchester University Press. [In English].

48. Treaty of Amsterdam amending the Treaty on European Union, the Treaties establishing the European Communities and certain related acts (1997). OJ C 340. Retrieved from: https://eur- lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=CELEX:11997D/TXT [In English],

49. Treaty of Nice. Retrieved from: https://eur-lex.europa.eu/legal-

content/EN/TXT/?uri=CELEX:12001C/TXT [In English].

50. Treaty on European Union, signed at Maastricht on 7 February 1992. Official Journal of the European Communities. № C 191/2, vol. 35, (pp. 4-70). [In English],

51. Zieba, R. (2018). The Euro-Atlantic Security System in the 21st Century: From Cooperation to Crisis. Warszawa: Springer Cham. [In English],

52. Zieba, R. (2011). Wspolna polityka zagraniczna i bezpieczenstwa Unii Europejskiej. Warszawa: Wydawnictwo Wydawnictwa Akademickie i Profesjonalne. [In Polish].



Abstract

Strategic compass of the EU political and security sphere

Alla Kyrydon, Dr. Habil. (History), Professor, State Research Institution «Encyclopedia Press», Kyiv, Ukraine.

Serhiy Troyan, Dr. Habil. (History), Professor, University of Rzeszov (Rzeszov, Poland) National Aviation University (Kyiv, Ukraine)

The dynamics of international processes show the growth of the security factor, and hence the importance of regional security systems and the interdependence of regional and global organizations of collective security and defense. The creation and development of the Common Security and Defense Policy (CSDP) of the European Union, aimed at achieving the common strategic goals of the Member States in the field of security cooperation, has undergone a path of dynamic and contradictory transformations, reconciling the interests of the Member States with the supranational institutional nature of the EU and its strategic goal. The common security and defense policy is a conceptual component and the core of the EU's common foreign and security policy.

On March 21, 2022, at a meeting in Brussels, the foreign and defense ministers of the 27 EU member states approved a decision to adopt the first-ever joint EU security and defense strategy - the Strategic Security and Defense Compass for the European Union, which protects its citizens. values and interests and promotes international peace and security ''(hereinafter referred to as the Strategic Compass). Structurally, the Strategic Compass is divided into a summary, an introduction, five blocks (modern world, actions, security, investment, partnership), conclusions. The document notes that humanity is living in an era of strategic competition and complex threats to international security, both in the form of hybrid challenges and acts of direct aggression. Particular emphasis is placed on the return of the war in Europe with Russia's unjustified and unprovoked aggression against Ukraine. The EU is committed to protecting the European security order, sovereignty, territorial integrity and independence of states within internationally recognized borders. Ukraine's support in resisting Russia's military aggression is aimed at restoring peace in Europe. In the long run, the Strategic Compass can be one of the important impulses to increase the level and content of cooperation between the European Community and Ukraine as a candidate country for EU membership. At the same time, a stronger and more effective EU as a powerful international player in security and defense will help strengthen global and transatlantic security.

Key words: security, defense, European Union, Common Security and Defense Policy, European Security Strategy, EU Global Strategy, Strategic Compass.

Размещено на Allbest.ru