Напрями трансформації стратегічних підходів до всеохоплюючої оборони як ключового складника воєнної безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Напрями трансформації стратегічних підходів до всеохоплюючої оборони як ключового складника воєнної безпеки України

Ю.В. Георгієвський

Резюме

Георгієвський Ю.В. Напрями трансформації стратегічних підходів до всеохоплюючої оборони як ключового склад- ника воєнної безпеки України.

У статті представлено напрями трансформації стратегічних підходів до всеохоплюючої оборони як ключового складника воєнної безпеки України в умовах війни. Одним із таких напрямів визначено відмову від повноправного членства в НАТО та механізмів колективної оборони Альянсу на користь набуття повноправного членства в ЄС та задекларованого в ст. 51 Статуту ООН невід'ємного права будь-якої держави на індивідуальну самооборону з широкою та активною співпрацею з НАТО та з її окремими державами-членами за індивідуальними для України оборонними програмами. Такі зміни вектору зовнішньої полі- тики з ймовірною відмовою від північноатлантичної інтеграції має бути пояснено в НАТО, а нейтральний (позаблоковий) ста- тус після узгодження з українським народом використано чи не як єдину поступку державі-агресорові в обмін на визнання права України на ефективну індивідуальну самооборону, повне звільнення та повернення під український контроль всіх захоп- лених з 2014 р. територій.

Ключові слова: збройна агресія проти України, всеохоплююча оборона, воєнна безпека, держава-агресор, НАТО, ЄС.

Summary

Iurii Georgiievskyi. Directions of strategic approaches transformation to comprehensive defense as a key component of Ukraine's military security.

The article presents the directions of transformation of strategic approaches to comprehensive defense as a key component of Ukraine's military security during wartime. The author proves that legal modeling and development of innovative and unique legal knowledge capable to make a significant contribution to Ukraine's future victory on various fronts - military, legal and diplomatic - has become an urgent task for the scientific community in martial law.

The paper works with legal analysis both national legal acts (National Strategy “Military Security - Comprehensive Defense”) and international ones. The experience of Ukraine's hostilities against the Russian Federation since February 24, 2022 allows conclu- ding that the National Strategy needs to be urgently revised.

One of these directions proposed by author is the renunciation of full membership in NATO and the Alliance's collective defense mechanisms in favor of full membership in the EU and declared in Art. 51 of the UN Charter the inalienable right of any state to indi- vidual self-defense with broad and active cooperation with NATO and its individual member states under individual defense programs for Ukraine.

The paper concludes that the collective security mechanisms introduced by Lisbon Agreement dated 13 December 2007 opens for Ukraine powerful mechanisms for European help in resistance practices against Russia's armed aggression. Refusal to join NATO while maintaining the course of EU membership could become a legal loophole for the acquisition and practical implementation of Ukraine's right to collective self-defense against Russian armed aggression.

Such changes in the vector of foreign policy with the probable refusal of North Atlantic integration should be explained in NATO, and neutral (non-aligned) status after agreement with the Ukrainian people to be used almost as the only concession to the aggressor state in exchange for recognizing Ukraine's right to effective individual self-defense and the return to Ukrainian control of all territories seized since 2014.

Key words: armed aggression against Ukraine, comprehensive defense, military security, aggressor state, NATO, EU.

Постановка проблеми

Аналіз останніх досліджень і публікацій. 24 лютого 2022 р. Російська Феде- рація карколомно розпочала відверту збройну агресію проти України. В Україні відповідними актами Пре- зидента України Володимира Зеленського введено воєнний стан1, оголошено мобілізацію2, а Збройні Сили України, угрупування територіальної оборони, Національної гвардії, Національної поліції та інші воєнізова- ні формування на всіх напрямах героїчно завдають відсіч агресорові.

Буття української Держави в умовах війни кардинально змінило усі сфери життєдіяльності суспільства, що переорієнтувались на військовий лад. Актуальним завданням для наукової спільноти в умовах воєнного стану постало правове моделювання та розвиток інноваційного й унікального правового знання, спромож- ного зробити суттєвий внесок у майбутню перемогу України на різних фронтах - воєнному, правовому та дипломатичному. До розв'язання такого непростого завдання сьогодні мають залучатись українські правни- ки, оперуючи новими науковими категоріями та переосмилюючи відомі правові конструкції.

Попередні наукові розвідки щодо осмислення анексії Криму та підтримки сепаратистських сил на Дон- басі Російською Федерацією були концептуалізовані українськими дослідниками переважно в категоріях «гібридної війни» з акцентом на її невизнанні та неоголошенні з боку країни-агресора, всебічному маскуван- ні, порушенні міжнародно-правових угод3. У цьому зв'язку науковці працювали над визначенням міжнарод- но-правових аспектів протидії гібридній війні4, системтизацією правових підстав протидії інформаційній війні5, фіксували проблеми правового регулювання та розробляли пропозиції щодо вдосконалення військо- вого законодавства у сфері національної оборони України6. Разом із тим, запровадження воєнного стану, від- крита збройна агресія РФ проти України та соціально-гуманітарні жахи війни актуалізують зміну наукових підходів, актуальних за умов мирного часу.

Формулювання мети статті

У цьому зв'язку ми ставимо за мету даної розвідки запропонувати напря- ми трансформації стратегічних підходів до всеохоплюючої оборони як ключового складника воєнної безпе- ки України в умовах війни. Нашим першочерговим завданням постає пошук інноваційних правових рішень, що спрямовані на забезпечення всеохоплюючої оборони з подальшою перемогою України у війні та одно- часно можуть бути використані українськими дипломатами в рамках перемовного процесу на користь поси- лення українських позицій. членство північноатлантичний інтеграція

Виклад основного матеріалу

У надскладних умовах, в яких опинилась сьогодні українська держава, не варто залишати поза увагою правовий аналіз стану стратегічних документів, що в мирний час забезпечу- вали функціонування та розвиток воєнної сфери. Так, рік тому Глава Держави увів у дію рішення Ради націо- нальної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 р. «Про Стратегію воєнної безпеки України» та затвердив Стратегію «ВОЄННА БЕЗПЕКА - ВСЕОХОПЛЮЮЧА ОБОРОНА» (далі - Стратегія ВБ)7. Необ- хідність розроблення Стратегії була зумовлена реалізацією найважливішої функції держави - захисту суве- ренітету і територіальної цілісності України - в умовах екзистенційної воєнної загрози національній безпеці, зростання дефіциту фінансових ресурсів та дисбалансу воєнних потенціалів України та Російської Федера- ції. Акцент у Стратегії ВБ було зроблено саме на всеохоплюючій обороні України - комплексі заходів, основ- ний зміст яких полягає у превентивних діях та стійкому опорі агресору на суші, на морі та в повітряному просторі України, протидії в кіберпросторі, використанні для відсічі агресії всього потенціалу держави та суспільства, застосуванні всіх форм і способів збройної боротьби з агресором з дотриманням принципів і норм міжнародного права8.

Ескалація РФ збройної агресії проти України через повномасштабне застосування воєнної сили була наведена в Стратегії ВБ в якості ймовірного сценарію, який потребує застосування сил безпеки і оборони України. Водночас одним із ризиків у сфері воєнної безпеки в Стратегії було визначено неспроможність України забезпечити відсіч Російській Федерації традиційними формами і способами збройної боротьби, зважаючи на незрівнянну різницю у воєнних потенціалах. Саме впровадження елементів всеохоплюючої оборони, що базується на засадах стримування, стійкості та взаємодії, вже довело свою спроможність нада- вати гідну відсіч ворогові. Така дієвість ЗСУ та інших воєнізованих формувань забезпечувати державний суверенітет України надає впевненості в досягненні інших цілей Стратегії ВБ - подальшого відновлення територіальної цілісності відповідно до Конституції та в межах державного кордону України.

Розробники Стратегії ВБ також зробили акцент на сприянні інтеграції України в євроатлантичний без- пековий простір та на набутті нашою державою повноправного членства в НАТО, що було визначено в якос- ті одного із пріоритетів досягнення цілей державної політики у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва за напрямом запровадження об'єднаного керівництва з підготовки та ведення всеохоплюючої оборони України. Саме цей акцент при визначенні головної мети Стратегії ВБ потребує, на нашу думку, особливої дослідницької уваги, у тому числі в контексті розуміння однієї з офіційно оголошених причин збройної агресії РФ проти України та задля зниження ризиків її повторення у майбутньому.

Відомо, що президент держави-агресора путін неодноразово заявляв про стійке неприйняття північно- атлантичного курсу України. Саме перспективою вступу в НАТО та загрозами для РФ подальшого повернен- ня Україною АРК9 він спробував «виправдати» своє злочинне рішення про проведення «спеціальної опера- ції» на території нашої держави.

Визначення такого курсу України в Стратегії ВБ не є новелою, адже пріоритетність як євроінтеграцій- ного, так і північноатлантичного курсу розвитку нашої держави вже було визначено в конституційному вимі- рі. Нагадаємо, що таку спрямованість зовнішньополітичного курсу було додано в низку конституційних норм відповідним Законом України від 7 лютого 2019 р. № 2680-VIII10. Цими змінами було підтверджено разом з європейською ідентичністю Українського народу і незворотність європейського та євроатлантичного курсу України (абзац п'ятий преамбули), а також визначено, що реалізацію стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору віднесено до повноважень Верховної Ради України (п. 5 частини першої ст. 85). Гарантом реалізації цього курсу відповідно до уточненого статусу є Президент України (ч. 3 ст. 102), а забезпечення реалізації курсу покладається на Кабінет Міністрів України (п. 1-1 ст. 116)11.

Варто додати, що інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору було раніше визначено в якості фундаментальних національних інтересів нашої держави як одна зі складових національної безпеки в ст. 1 Закону України «Про національну безпеку» від 21 червня 2018 р. № 2469-VIII12. У п. 5 Стратегії національної безпеки України «Безпека людини - безпека країни» від 14 вересня 2020 р. № 392/2020 встановлено, що європейська та євроатлантична інтеграція України є пріоритетами її національ- них інтересів та забезпечення національної безпеки нашої держави13.

Багаторічну заінтересованість української влади в набутті членства в НАТО можна пояснити сподіван- ням на механізми колективної безпеки, що задекларовано в установчих документах про створення і функці- онування цього міждержавного об'єднання. В разі позитивного вирішення питання вступу України до НАТО конституційно визначена інтеграція формально передбачала б реалізацію права нашої держави на залучення за потреби механізмів колективної оборони та формально задекларований обов'язок держав-членів Альянсу брати спільну участь у відсічі НАТО збройній агресії проти України.

Згадаємо, що відповідно до ст. 5 Вашингтонського договору від 4 квітня 1949 р. держави-члени НАТО погодили, що збройний напад на одну або кількох із них у Європі чи у Північній Америці вважатиметься нападом на них усіх. Сторони домовилися, що в разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє законне право на індивідуальну чи колективну самооборону, підтверджене ст. 51 Статуту Організації Об'єд- наних Націй, надасть допомогу та здійснить такі дії, які вважатимуться необхідними (включаючи застосу- вання збройної сили), з метою відновлення і збереження безпеки у Північноатлантичному регіоні. При цьому сторона чи сторони негайно повідомлять Раду Безпеки ООН і реалізовуватимуть такі дії, поки Рада Безпеки не вживе заходів, необхідних для відновлення і підтримання міжнародного миру та безпеки14.

Варто визнати, що отримавши статус партнера «з розширеними можливостями» від 12 червня 2020 р., Україна досі не має узгодженого з Альянсом Плану дій щодо членства. При цьому, завдяки попередній спів- праці, яку скеровує постійна Комісія «Україна - НАТО» в Альянсі визнають значний внесок України, яка вже надавала Альянсу свої війська для операцій союзників, а також для Сил реагування НАТО і його навчань та наголошують, що надання Альянсом Україні зазначеного статусу вже демонструє постійну відданість НАТО партнерству з Україною15.

Разом із тим на момент початку збройної агресії РФ проти України наша держава не мала реальної короткострокової перспективи вступу до НАТО. І хоча суспільна підтримка вступу до НАТО в Україні постійно зростає з 2013 р.16, керівництво Альянсу при збереженні політики «відкритих дверей» для нових членів неодноразово заявляло про невизначеність у часовому вимірі питання вступу до блоку України17.

Наразі члени Альянсу продовжують збільшувати політичну і практичну підтримку України. Поки що НАТО лише координує запити України про допомогу, а також надає підтримку своїм країнам-членам щодо поставки гуманітарної допомоги, нелетального озброєння, боєприпасів, предметів медичного призначення та іншого військового обладнання. Країни-члени Альянсу також відкрили свої кордони та створили гідні умови для перебування на їх території українських біженців18. Така допомога є важливою, але очевидно недостатньою для забезпечення Україною реалізації права на індивідуальну самооборону та адекватної від- січі РФ, збройна агресія якої наразі загрожує не лише Україні, а й всій Європі, участь держав якої в складі НАТО є вагомою.

За таких умов та зважаючи на офіційно оголошений зв'язок між прагненням нашої держави набути повноправне членство в НАТО і повномасштабною відвертою збройною агресією РФ проти України керів- ництву нашої держави ймовірно є сенс переглянути ставлення до цієї цілі в зовнішньополітичному курсі України. Актуальним вбачається не повноправне членство в НАТО та механізмах колективної оборони Альянсу, а реалізація задекларованого у ст. 51 Статуту ООН невід'ємного права будь-якої держави на інди- відуальну самооборону з широкою та активною співпрацею з НАТО та з її окремими державами-членами за індивідуальними для України оборонними програмами.

Саме такі індивідуальні партнерські програми та додаткові «розширені можливості» України в співпра- ці як з НАТО, так і з окремими державами, що є його членами, вже відіграли у збереженні державного суве- ренітету України і продовжуватимуть відігравати важливу роль у відновленні нашої територіальної цілісно- сті. Це є набагато ціннішим за формально гарантовані, але складні в реалізації механізми колективної обо- рони, що потребують консенсуального прийняття рішень.

З офіційних заяв президента країни-агресора не вбачається категоричних заперечень проти повноправ- ного членства нашої держави в ЄС, чим Україна має скористатися. Йдеться про те, що ЄС, як міждержавне утворення, хоч і не є воєнно-політичним союзом, але має при цьому схожі, що й НАТО, задекларовані меха- нізми колективної безпеки його членів. Так, у преамбулі Договору про Європейський союз від 7 лютого 1992 р. (далі - Договір про ЄС) високі договірні сторони заявили про рішучість проводити спільну зовнішню політику та безпекову політику, включаючи поступальне формування спільної оборонної політики, яка, мож- ливо, призведе до загальної оборони відповідно до положень ст. 4219.

У ст. 42 зазначеного розділу 2 «Положення про спільну політику безпеки та оборони» в редакції Ліса- бонського договору від 13 грудня 2007 р. передбачено поступову розробку та створення механізмів спільної оборони Європейського Союзу через інструменти спільної оборонної політики. Зокрема, ЄС має здатність до оперативних дій, що спиратимуться на цивільні та військові засоби, та право застосовувати ці засоби при здійсненні місій за його межами з метою забезпечення миру, запобігання конфліктам та зміцнення міжнарод- ної безпеки відповідно до принципів Статуту ООН. Основою для виконання цих завдань є потенціали, що надаються державами-членами ЄС, деякі з яких, як вже зазначалося, є водночас членами НАТО.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 Договору про ЄС передбачено право Ради ЄС доручати реалізацію будь-якої місії групі держав-членів з метою забезпечення захисту цінностей Союзу та послужити його інтересам. Згідно з ч. 7 цієї статті встановлено обов'язок держав-членів ЄС надати державі-члену, яка зазнає збройної агресії на її території, допомогу та сприяння всіма можливими для них засобами відповідно до ст. 51 Статуту ООН20.

Зазначені зобов'язання та співробітництво в даній галузі продовжують відповідати зобов'язанням, що були прийняті у рамках Організації Північноатлантичного Договору, яка залишається фундаментом колек- тивної оборони та інстанцією для її здійснення. Згідно зі ст. 43 Договору про ЄС це міждержавне утворення може застосовувати спільні операції із роззброєння; гуманітарні місії та місії з евакуації; місії, пов'язані з наданням порад та сприяння у військовій сфері; місії щодо запобігання конфліктам та підтриманні миру; а також, що важливо зараз для України - місії бойових підрозділів із врегулювання криз, у тому числі місії з відновлення миру та стабілізаційні операції після закінчення конфліктів21.

При цьому такі місії застосовує Рада ЄС, яка визначає їхні цілі, межі й загальні умови здійснення та доручає їх проведення державам-членам, що мають відповідні потенціали та надають на це згоду (ст. 44 Договору про ЄС). Важливу роль у цьому напрямі відіграє Європейське оборонне агентство, що виконує місії підтримки розвитку обороноздатності та військового співробітництва між державами-членами Євро- пейського Союзу, стимулювання оборонних досліджень і технологій (R&T) та зміцнення європейської обо- ронної промисловості та військового інтерфейсу політики ЄС22.

Отже, саме механізми колективної безпеки, запроваджені завдяки Лісабонському договору від 13 груд- ня 2007 р., Європейський союз був би здатен повною мірою задіяти на допомогу Україні для відсічі збройної агресії РФ з 2014 р. за умови повноправного членства в ньому нашої держави. Відмова від членства в НАТО зі збереженням курсу на членство в ЄС могла б стати правовою лазівкою для набуття та практичної реаліза- ції права України на колективну самооборону від збройної агресії РФ.

Висновки дослідження

Наша оцінка досвіду бойових дій України проти РФ з 24 лютого 2022 р. дає змогу дійти висновку про необхідність невідкладного перегляду Стратегії ВБ та/або врахування цих пропо- зицій при розробленні та удосконаленні Стратегічного оборонного бюлетеня України, плану оборони Украї- ни, а також державних цільових програм, спрямованих на забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони.

Зміни в зовнішньому векторі нашої держави з ймовірною відмовою від північноатлантичної інтеграції має бути доведено та пояснено в НАТО, а нейтральний (позаблоковий) статус після узгодження з україн- ським народом використано чи не як єдину поступку державі-агресорові в обмін на визнання права України на ефективну індивідуальну самооборону, повне звільнення та повернення під контроль чинної української влади всіх захоплених з 2014 р. територій. Такі домовленості між Україною і РФ про припинення збройної агресії, повне відновлення територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів до 2014 р. та визначення розміру й порядку сплати РФ нашій державі репарацій має бути зафіксовано у відпо- відних міжнародних багатосторонніх належним чином укладених та ратифікованих договорах. До цього процесу мають бути залучені держави-гаранти, що під час відвертої збройної агресії проявили себе надійни- ми партнерами України, як учинивши тиск на агресора руйнівними для його економіки санкціями, так і пере- даючи нашій держави сучасне озброєння та гуманітарну допомогу.

На нашу думку, Україні доцільно трансформувати прагнення набуття повноправного членства в НАТО на концентрацію зусиль щодо членства в ЄС, зосередившись на реалізації задекларованого в ст. 51 Статуту ООН невід'ємного права на індивідуальну самооборону. Така мета має бути реалізована з широкою та актив- ною співпрацею з НАТО та з її окремими державами-членами за індивідуальними оборонними програмами. Відмова від членства в НАТО може стати єдиною поступкою державі-агресорові в обмін на визнання права України на ефективну індивідуальну самооборону та повне звільнення і безперечне поверненні під контроль української влади всіх захоплених з 2014 р. територій, зокрема АРК та окремих районів Донецької і Луганської областей.

На наше переконання, зазначені різнопланові заходи за умови їхньої комплексної імплементації могли б забезпечити мирне майбутнє не лише України, а й Європи та світу в цілому завдяки впровадженню нових міжнародно-правових механізмів індивідуальної безпеки.

Література

1. Про введення воєнного стану в Україні : Указ Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64/2022.

2. Про загальну мобілізацію : Указ Президента України від 24 лютого 2022 р. № 69/2022.

3. Воєнні аспекти протидії гібридний агресії: досвід України : монографія / за заг. ред. А.М. Сиротенка. Київ : НУОУ, 2020. 612 с.

4. Бутенко М.П., Ворович Б.О., Іващенко М.А., Федянович Д.Л. Міжнародно-правові аспекти протидії гібридній війні: Зб. наук. праць Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України імені Івана Черняховсько- го. 2020. № 2(69). С. 30-34.

5. Коруц У. Інформаційна війна як інструмент пропаганди війни: правові підстави протидії. Підприємництво, господар- ство і право. 2020. № 8. С. 334-339.

6. Топольніцький В.В., Тична Б.М. Проблеми правового регулювання понять «воєнний стан», «стан війни» та «воєнний час». Правова позиція. 2019. № 4 (25). С. 91-99.

7. Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 25 березня 2021 року «Про Стратегію воєнної безпеки України» : Указ Президента України № 121/2021.

8. Там само.

9. Путін вважає, що Україна після вступу у НАТО може почати війну з РФ за Крим.

10. Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору): Закон України від 7 лютого 2019 р. № 2680-VIII. Відомості Верховної Ради. 2019. № 9. Ст. 50.

11. Там само.

12. Про національну безпеку : Закон України від 21 червня 2018 р. № 2469-VIII. Відомості Верховної Ради. 2018. № 31. Ст. 241.

13. БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ - БЕЗПЕКА КРАЇНИ: Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента України від 14 вересня 2020 р. № 392/2020.

14. Північноатлантичний договір.

15. За даними групи «Рейтинг» станом на 1 березня 2022 р. 76 % українців підтримують вступ України до НАТО. Станом на 16-17 лютого 2022 р. вступ підтримували 62 % наших громадян, що майже на 7 % вище порівняно з даними грудня 2021 р. Дані за:

16. Рішення щодо вступу України та Грузії до НАТО є та було підтверджено на найвищому політичному рівні в Альянсі - заступник генсека НАТО.

Размещено на Allbest.ru