Питання юрисдикції міжнародних універсальних судів в міждержавних спорах, пов’язаних з агресією Росії проти України

Размещено на http://allbest.ru

Навчально-науковий інститут міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Питання юрисдикції міжнародних універсальних судів в міждержавних спорах, пов'язаних з агресією Росії проти України

Марина Олександрівна Медведєва,

доктор юридичних наук, професор,

Вступ

Постановка проблеми. Починаючи з 24 лютого 2022 р. триває активна фаза широкомасштабної збройної агресії РФ проти України. Збройні Сили України дають гідну відсіч військам агресора, а вітчизняні правники разом із зарубіжними колегами тримають юридичний фронт: на сьогоднішній день різні міжнародні універсальні та регіональні суди розглядають низку позовів, поданих Україною проти РФ. Поки що ними були ухвалені накази про застосування тимчасових заходів та рішення щодо попередніх заперечень (юрисдикції), водночас рішення по суті лише очікуються. Разом із тим кожен український юрист і політик зобов'язаний знати фактичні обставини цих справ, аргументацію сторін, рішення суду, наслідки та перспективи подальшого їх розгляду. На жаль, деякі здобувачі вищої юридичної освіти, політичні діячі, журналісти і навіть правники не сповна орієнтуються в зазначених аспектах міждержавних справ, пов'язаних з агресією РФ проти України. Задля уникнення плутанини, подолання загальної необізнаності, підвищення рівня правосвідомості необхідно висвітлювати ключові моменти відповідних рішень міжнародних судів та трибуналів не лише в ЗМІ, а й у фахових наукових виданнях.

З огляду на обмеження, пов'язані з обсягом статті, предметом нашого аналізу будуть лише ті міждержавні справи, що розглядаються міжнародними універсальними судами: Міжнародним Судом ООН (далі - МС ООН), Міжнародним трибуналом з морського права (далі - МТМП) та арбітражним трибуналом, створеним відповідно до Додатку VII до Конвенції ООН з морського права (далі - арбітраж Додатку VII).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У зв'язку з тим, що рішення міжнародних універсальних судів у міждержавних спорах, пов'язаних з агресією РФ проти України, публікуються іноземними мовами, наразі існує небагато праць вітчизняних науковців, які були б присвячені означеній проблематиці. Винятком є статті таких юристів, як Б. Бабін, К. Бусол, А. Кориневич, Т. Короткий, С. Старосвіт, З. Тропін. Їхні публікації є ґрунтовними, глибокими й системними, проте зазначені вчені, як правило, концентрували свій аналіз на одному або декількох рішеннях окремого міжнародного суду.

Формулювання мети статті. Метою цієї статті є послідовне висвітлення ключових аспектів рішень з юрисдикційних питань таких міжнародних універсальних судів, як МС ООН, МТМП та арбітраж Додатку VII, в міждержавних спорах, пов'язаних з агресією РФ проти України, які стосуються питань фінансування тероризму, расової дискримінації, геноциду, арешту українських моряків і суден та прав прибережної держави.

Виклад основного матеріалу

В рішеннях у справах за позовами України проти РФ міжнародні суди досліджували такі питання: існування міжнародного спору як такого, нормативні підстави для здійснення юрисдикції та винятки з неї в силу застережень сторін спору, дотримання сторонами процедурних вимог міжнародних договорів перед передачею спору на розгляд суду, прийнятність скарг, необхідність призначення тимчасових заходів з огляду на терміновість ситуації та серйозність загрози тощо.

16 січня 2017 р. Україна подала позов проти РФ до Міжнародного Суду ООН стосовно порушень останньою Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (щодо підтримки терористичних угрупувань на сході України та відмови співпрацювати з Україною у переслідуванні злочинців) та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (щодо дискримінації етнічних українців та кримських татар в Криму). Цього ж дня Україна попросила Суд призначити тимчасові заходи в цій справі.

Основна мета тимчасових заходів полягає у забезпеченні непорушення прав сторін спору та недопущення погіршення ситуації до винесення судом рішення по суті. 19 квітня 2017 р. МС ООН ухвалив наказ про призначення тимчасових заходів у справі «Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації»¹.

Слід зазначити, що в цій справі підставою для визнання юрисдикції МС ООН стали юрисдикційні клаузули згаданих конвенцій, в яких держава-учасниця заздалегідь зобов'язується визнати юрисдикцію Суду у разі виникнення спору з іншою державою-учасницею щодо тлумачення або застосування договору в майбутньому. Таким чином, згода держав на юрисдикцію Суду виражається у формі згоди на обов'язковість міжнародного договору, завдяки чому у випадку відмови однієї зі сторін договору передати спір до МС ООН, останній все одно буде його розглядати.

Спочатку МС ООН з'ясував, чи має він юрисдикцію prima facie (попередню юрисдикцію). Юрисдикція prima facie визначається міжнародним судом з метою ухвалення тимчасових заходів до визнання ним юрисдикції вирішувати справу по суті. Підтвердження юрисдикції prima facie будь-якого суду щодо тимчасових заходів не вирішує питання про його юрисдикцію стосовно суті позовних вимог.

З метою визначення наявності такої попередньої юрисдикції МС ООН спочатку визнав існування міждержавного спору між Україною та РФ щодо тлумачення та застосування двох вказаних конвенцій.

Потім він проаналізував дотримання сторонами процедурних вимог цих міжнародних договорів перед передачею спору на його розгляд, а саме вимог п. 1 ст. 24 Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму (далі - конвенція про тероризм) та ст. 22 Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (далі - конвенція про расову дискримінацію). МС ООН дійшов висновку, що оскільки спір стосовно конвенції про тероризм не міг бути вирішений шляхом переговорів та звернення до арбітражу, він володіє юрисдикцією prima facie для розгляду питання про тимчасові заходи.

Що стосується конвенції про расову дискримінацію, Суд так само визнав наявність в нього юрисдикції prima facie у зв'язку з виконанням вимоги про неможливість вирішення спору шляхом переговорів. Вирішення питання, порушеного РФ, про альтернативність чи кумулятивність положень ст. 22 цієї конвенції Суд залишив на більш пізню стадію - розгляд справи по суті. міжнародний суд геноцид юрисдикційний

З метою аналізу необхідності призначення тимчасових заходів МС ООН мав з'ясувати: (1) чи права, про захист яких піклується Україна, є правдоподібними, або реальними (англ. - plausible); (2) чи існує зв'язок між правами, захист яких вимагається, та тимчасовими заходами. Стосовно конвенції про тероризм Суд зазначив, що на цій стадії провадження Україна не надала Суду достатньо доказів, тому умови, необхідні для призначення тимчасових заходів щодо стверджуваних прав на основі цього договору не виконано. Відносно конвенції про расову дискримінацію МС ООН вирішив, що деякі з оскаржуваних Україною дій РФ задовольняють умову правдоподібності, а саме заборона Меджлісу та обмеження освітніх прав етнічних українців. МС ООН ствердно відповів на друге питання щодо другої конвенції.

Насамкінець, Суд ухвалив наказ про застосування тимчасових заходів по конвенції про расову дискримінацію з огляду на терміновість ситуації та серйозність загрози погіршення ситуації, а саме: РФ зобов'язана утриматись від обмежень діяльності представницьких інституцій кримських татар та забезпечити можливість навчання у Криму українською мовою; обидві сторони зобов'язані утримуватись від дій, які можуть призвести до загострення спору². РФ не виконала цей наказ Суду, що може стати об'єктом додаткового аналізу під час розгляду справи по суті³.

8 листопада 2019 р. МС ООН ухвалив рішення щодо попередніх заперечень у справі «Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації»⁴, в якому визнав свою юрисдикцію розглядати спір по суті щодо обох договорів. Суд відкинув заперечення РФ і визнав позов України прийнятним, що є значною перемогою, особливо зважаючи на обмеженість наказу МС ООН про тимчасові заходи лише конвенцією про расову дискримінацію та відмову Суду розглядати аналогічну справу по суті, пов'язану з агресією РФ проти Грузії у 2008 р.⁵

Для початку Суд визначив предмет спору, який, на його думку, обмежений: предметом спору в контексті конвенції про тероризм є те, чи мала РФ зобов'язання згідно з цим договором вживати заходів і співпрацювати у запобіганні та припиненні випадків фінансування тероризму під час подій на сході України і, якщо так, чи порушила вона ці зобов'язання; предметом спору в контексті конвенції про расову дискримінацію є те, чи порушила РФ свої зобов'язання за цим договором через дискримінаційні заходи, нібито вжиті проти кримських татар і української громади в Криму.

Далі Суд проаналізував питання наявності в нього юрисдикції ratione materiae щодо тлумачення та застосування згаданих міжнародних договорів. Хоча МС ООН і визнав, що конвенція про тероризм не стосується актів фінансування тероризму державою, як стверджувала РФ, однак зауважив, що посилання в ст. 2 на фразу «будь-яка особа» означає як індивідів, які діють у приватній якості, так і тих, які є агентами держави.

Оскільки всі держави-учасниці конвенції зобов'язані вживати відповідних заходів і співпрацювати в запобіганні та припиненні злочинів фінансування терористичних актів, вчинених будь-якими особами, у випадку порушення державами цих зобов'язань наставатиме відповідальність. Потім Суд проаналізував дотримання процедурних вимог п. 1 ст. 24 конвенції і дійшов такого ж висновку, як і в наказі про тимчасові заходи.

Що стосується конвенції про расову дискримінацію, то незважаючи на твердження РФ про те, що спір стосується виключно статусу Криму і що низка прав, про захист яких піклується Україна, не входять до сфери її дії, Суд вважає, що діяльність відповідача може негативно вплинути на користування певними захищеними правами, тому ця конвенція застосовується у справі.

На цій стадії провадження Суд вдався до дослідження питання, порушеного РФ, про те, чи є вимоги про вирішення спору «шляхом переговорів або процедур, спеціально передбачених у цій Конвенції», альтернативними чи кумулятивними. РФ наполягала на кумулятивності вимог, Україна - на їх альтернативності. МС ООН підтримав позицію України.

Таким чином, сторонам не потрібно було звертатися одночасно до спеціальних процедур Комітету ООН по ліквідації расової дискримінації і до переговорів, перш ніж подати спір на розгляд Суду. Суд також підтримав свій висновок, сформульований в наказі про тимчасові заходи: з огляду на неможливість вирішення спору шляхом переговорів, які виявились марними та зайшли в глухий кут, процедурні вимоги ст. 22 конвенції дотримані.

Останнє питання, що стосувалось юрисдикції МС ООН у цій справі, - питання прийнятності (англ. - admissibility) скарг України за конвенцією про расову дискримінацію. Відмінність між процедурами встановлення юрисдикції та прийнятності полягає в тому, що перше стосується здатності або повноважень суду розглядати позов, а друге - характеристик конкретних позовних вимог⁶.

Вирішення питання юрисдикції в справі є першою процедурною стадією, а визначення прийнятності скарг позивача - другою. РФ наполягала на неприйнятності скарг позивача на тій підставі, що Україна не довела, що внутрішні засоби правового захисту були вичерпані до того, як вона звернулася до Суду. Суд зазначив, що окремі випадки, на які Україна посилається в позові, є ілюстрацією «кампанії расової дискримінації» з боку РФ, а не порушенням прав окремих індивідів, отже, Україна не намагалася здійснювати дипломатичний захист своїх громадян, а оскаржувала «модель поведінки» РФ у ставленні до кримськотатарської та української громад у Криму. З огляду на це Суд дійшов висновку, що правило про вичерпання внутрішніх засобів правового захисту не застосовується до обставин даної справи. Таким чином, МС ООН визнав, що скарги України за конвенцією є прийнятними.

26 лютого 2022 р. Україна подала новий позов до МС ООН проти РФ у справі «Звинувачення в геноциді відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього»⁷. Ця справа була викликана неправдивими та безпідставними звинуваченнями РФ України в геноциді, який нібито вчиняється по відношенню до мешканців Донецької та Луганської областей, як приводу для ескалації 24 лютого 2022 р. збройної агресії проти нашої держави⁸. Як зазначають А. Кориневич, Т. Короткий та З. Тропін, «Такий юридичний хід, а саме - спростування обвинувачень у порушенні норм міжнародного права, не є звичайним для міжнародної судової практики»⁹. Україна стверджує, що жодних актів геноциду нею не було вчинено, а РФ, відповідно, не може здійснювати «спеціальну військову операцію» задля попередження та покарання за них. Підставою для юрисдикції МС ООН у цій справі є положення ст. ІХ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі - конвенція про геноцид). Разом з позовом Україна подала до Суду прохання про призначення тимчасових заходів з метою зупинення збройної агресії РФ. 16 березня 2022 р. Суд ухвалив наказ про призначення тимчасових заходів у справі.

Для з'ясування наявності юрисдикції prima facie МС ООН визнав існування міждержавного спору між Україною та РФ стосовно тлумачення та застосування згаданої конвенції. Суд уважно проаналізував офіційні заяви сторін спору і дійшов висновку, що вони свідчать про розбіжність поглядів на те, чи є певні дії, нібито вчинені Україною в Луганській та Донецькій областях, геноцидом в порушення її зобов'язань за Конвенцією, а також чи застосування сили РФ за заявленою метою запобігання і покарання за ймовірний геноцид є заходом, який можна вжити для виконання зобов'язання в сенсі ст. I Конвенції.

Суд встановив prima facie існування спору між сторонами щодо тлумачення, застосування або виконання конвенції про геноцид, а, отже, і наявність у нього юрисдикції для розгляду справи.

З метою вирішення питання про призначення тимчасових заходів МС ООН з'ясував, що права, про захист яких піклується Україна, а саме право не зазнавати військових дій з боку РФ з метою запобігання та покарання за нібито вчинення геноциду на території України, є правдоподібними. Також Суд встановив існування зв'язку між цими правами та тимчасовими заходами.

Насамкінець, МС ООН ухвалив рішення про застосування тимчасових заходів з огляду на терміновість ситуації та серйозність загрози погіршення ситуації, а саме: РФ зобов'язана призупинити військові дії, які вона розпочала 24 лютого 2022 р. на території України, а також забезпечити, щоб будь-які військові або нерегулярні збройні підрозділи, організації та особи, які можуть бути під її контролем або керівництвом, не вживали жодних заходів із сприяння цим військовим діям. Як і в наказі щодо конвенцій про тероризм та расову дискримінацію, Суд змінив вид тимчасових заходів, про які просила наша держава, а саме зобов'язав не лише РФ, а й Україну, утримуватись від будь-яких дій, які б могли погіршити спір.

Хоча в практиці МС ООН є справи про порушення міжнародно-правової заборони застосування сили у міждержавних відносинах, він жодного разу не встановив, що держава вчинила саме акт агресії¹⁰, оскільки не має прямої юрисдикції констатувати це. Разом із тим значення цього наказу полягає у визнанні Судом відсутності доказів того, що стверджуваний РФ геноцид мав місце на територіях Луганської та Донецької областей, а також того факту, що Конвенція, з огляду на її об'єкт і мету, навряд чи дозволяє договірній стороні одностороннє застосування сили на території іншої держави з метою запобігання або покарання за ймовірний геноцид.

25 листопада 2018 р. ВМФ та Берегова охорона РФ здійснили збройний напад на кораблі ВМС Збройних Сил України в районі Керченської протоки, у результаті чого всі три судна - «Бердянськ», «Нікополь», «Яни Капу» - було захоплено, а екіпаж із 24 моряків - заарештовано. Цей інцидент дав поштовх до ініціювання Україною 1 квітня 2019 р. створення арбітражу Додатку VII за Конвенцією з морського права з метою розгляду спору.

Під час ратифікації Конвенції обидві держави зробили заяви про визнання юрисдикції саме цього арбітражу як головного засобу вирішення спорів між ними. 16 квітня 2019 р. Україна скористалась можливістю подати запит на призначення тимчасових заходів до Міжнародного трибуналу з морського Україна до моменту заснування згаданого арбітражу відповідно до п. 5 ст. 290 Конвенції. МТМП може призначити такі заходи, якщо він вважає, що prima facie арбітраж, який має бути створений, матиме юрисдикцію і що цього вимагає терміновий характер ситуації. В МТМП справа отримала назву «Справа стосовно затримання трьох українських військово-морських суден»¹¹, наказ по якій було ухвалено 25 травня 2019 р. Україна просила Трибунал зобов'язати РФ негайно звільнити кораблі та повернути їх до України, призупинити кримінальні провадження проти затриманих українських моряків, утриматися від відкриття нових проваджень проти них, а також звільнити та дозволити повернутися в Україну.

У своєму наказі про тимчасові заходи МТМП визначив, чи матиме арбітраж Додатку VII prima facie юрисдикцію для розгляду спору по суті. Для цього він встановив наявність спору між державами відносно тлумачення та застосування Конвенції з морського права в контексті описаних вище подій.

Далі він з'ясував, чи застосовується п. 1(b) ст. 298 Конвенції для виключення справи з-під юрисдикції арбітражу Додатку VII. Під час ратифікації Конвенції сторони зробили заяви щодо виключення певних категорій спорів з-під юрисдикції відповідних судових установ: Україна виключила спори, які стосуються військової діяльності, а РФ - спори, які стосуються військової діяльності та діяльності по забезпеченню виконання законів, або правозастосовної діяльності (англ. - law enforcement). РФ стверджувала, що спір стосується військової діяльності, тому зазначені заяви сторін виключають його з-під юрисдикції арбітражу Додатку VII. Україна стверджувала, що спір стосується не військової, а правозастосовної діяльності, тому заяви сторін не виключають його з-під юрисдикції арбітражного суду. МТМП дійшов висновку, що різниця між військовою діяльністю та діяльністю із забезпечення виконання законів не може ґрунтуватися лише на факті використання військово-морських чи правоохоронних суден, а також її характеристиці сторонами спору.

Таке розрізнення, на думку Трибуналу, має ґрунтуватися насамперед на об'єктивній оцінці характеру діяльності, беручи до уваги відповідні обставини в кожному конкретному випадку. Оскільки згадані події відбулися під час здійснення проходу суден через Керченську протоку; РФ застосувала силу в контексті здійснення своїх правоохоронних функцій; проти екіпажу було ініційовано кримінальні провадження, це свідчить не про військовий характер діяльності, а отже, пункт 1(b) ст. 298 Конвенції не застосовується в цій справі.

Насамкінець, МТМП засвідчив виконання вимог ст. 283 Конвенції про негайний обмін думками в разі виникнення спору між державами щодо тлумачення чи застосування Конвенції і ухвалив рішення, що prima facie арбітраж Додатку VII матиме юрисдикцію щодо спору, переданого йому на розгляд. Як і МС ООН, у наказі про тимчасові заходи Трибунал підтвердив правдоподібність (реальність) прав, про захист яких піклувалася Україна, а також оцінив реальність та невідворотність ризику спричинення шкоди цим правам у випадку незастосування відповідних заходів. МТМП зазначив, що будь-які дії, які впливають на імунітет військових кораблів, здатні завдати серйозної шкоди гідності та суверенітету держави та потенційно можуть підірвати її національну безпеку.

У результаті МТМП задовольнив прохання України про призначення тимчасових заходів. Як зазначив Б. Бабін, єдиним відхиленням від вимог України, що його зробив Трибунал у наказі, стала відсутність вимоги від РФ припинити кримінальні провадження проти моряків¹². Крім того, як і в наказах МС ООН про тимчасові заходи щодо конвенцій про тероризм, расову дискримінацію та геноцид, МТМП змінив вид тимчасових заходів, про які просила наша держава, а саме зобов'язав не лише РФ, а й Україну, утримуватись від будь-яких дій, які б могли погіршити спір.

Що стосується цієї ж справи в рамках арбітражу Додатку VII під назвою «Спір стосовно затримання українських військово-морських суден та військовослужбовців», у 2020 р. РФ подала свої попередні заперечення проти юрисдикції арбітражного суду, які в чомусь повторюють її аргументи у справі в рамках МТМП, але в більшості випадків є новими.

Відповідач стверджує, що арбітраж не матиме юрисдикції, оскільки спір стосується військової діяльності, Конвенція не регулює питання імунітету військових суден в територіальному морі, Україна не виконала вимог ст. 283 Конвенції про обмін думками, порушення наказу МТМП про тимчасові заходи не входить до предметної юрисдикції арбітражу¹³. Україна стверджує, що арбітраж матиме юрисдикцію. Крім того, Україна виступала проти біфуркації, тобто розподілу провадження в спорі на стадію щодо попередніх заперечень (юрисдикції) та стадію щодо суті спору, оскільки всі зауваження РФ не мають попереднього характеру і повинні розглядатись судом в одному провадженні по суті¹⁴. Однак суд ухвалив рішення про біфуркацію провадження у цій справі.

Із 2014 р., коли РФ вдалася до агресії проти України на Донбасі та Криму, вона постійно перешкоджала нашій державі у використанні власних природних ресурсів у відповідних морських просторах, включаючи рибні запаси та поклади нафти й газу, відмовлялась співпрацювати в подоланні шкоди морському середовищу, перешкоджала судноплавству, здійснила незаконне будівництво Керченського мосту та газопроводу, перешкоджала доступу України до її археологічних та історичних об'єктів тощо.

З метою захисту своїх прав як прибережної держави Україна ініціювала створення арбітражу Додатку VII 16 вересня 2016 р. 21 лютого 2020 р. арбітраж ухвалив рішення у справі «Спір щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці»¹⁵ стосовно попередніх заперечень РФ проти його юрисдикції. У своєму меморандумі Україна просила арбітраж визнати, що своїми діями РФ порушила низку положень Конвенції ООН з морського права. Основні заперечення РФ проти юрисдикції суду, аргументи України та висновки арбітражу можна підсумувати таким чином:

1. «Арбітраж не має юрисдикції щодо претензій України на суверенітет над Кримом». РФ стверджувала, що арбітраж не має юрисдикції, оскільки справа стосується претензій України на суверенітет над Кримом, що виходить за межі п. 1 ст. 288 Конвенції. Україна наполягала, що спір стосується тлумачення або застосування Конвенції. Арбітраж дійшов висновку, що відповідно до п. 1 ст. 288 Конвенції він не має юрисдикції щодо спору тією мірою, що його рішення по суті позовних вимог України обов'язково вимагатиме, прямо чи непрямо, оцінки факту існування суверенітету будь-якої зі сторін над Кримом.

2. «Арбітраж не має юрисдикції щодо претензій України відносно діяльності на Азовському морі та в Керченській протоці». Згідно з позицією РФ, Азовське море і Керченська протока є спільними внутрішніми водами двох держав, що виходить за межі тлумачення чи застосування Конвенції. Україна стверджує, що Азовське море є замкнутим або напівзакритим морем, а Керченська протока використовується для міжнародного судноплавства. Україна вважає, що сторони не досягли остаточної згоди щодо делімітації цих морських просторів. На думку арбітражу, це заперечення РФ не має виключно попереднього характеру. Відповідно, суд ухвалив рішення про розгляд зазначеного питання в контексті провадження по суті.

3. «Арбітраж не має юрисдикції в контексті заяв сторін згідно з п. 1 ст. 298 Конвенції». Йдеться про ті само заяви, зроблені сторонами під час ратифікації Конвенції, які аналізувались МТМП в наказі про тимчасові заходи у справі про затримання трьох українських військово-морських суден. Відмінність полягає в тому, що МТМП аналізував лише виняток відносно військової діяльності, а арбітраж Додатку VII - також винятки щодо діяльності із забезпечення виконання законів (правозастосовної діяльності), делімітації морських кордонів та історичних заток. РФ стверджувала, що в разі визнання існування спору щодо тлумачення або застосування Конвенції арбітраж не матиме юрисдикції з огляду на ці винятки. Суд відхилив заперечення РФ і прийняв сторону України. Арбітраж постановив, що він не розглядає просте залучення військових суден як єдину підставу для того, аби застосовувати виняток про військову діяльність, і послався при цьому на своє рішення у справі про Південно-Китайське море. Стосовно діяльності із забезпечення виконання законів щодо збереження морських живих ресурсів, арбітраж зазначив, що ця діяльність відбувалася в межах території, яка не може бути визначена як виключна економічна зони ані РФ, ані України, з огляду на невирішений статус Криму, тому суд не розглядає таку діяльність як правозастосовну. Цікаво, що в наказі про тимчасові заходи у справі про затримання українських суден МТМП визнав відповідну діяльність РФ правозастосовною. В обох рішеннях двох судів вживається один і той само термін англійською мовою - law enforcement activity. Проте в наказі МТМП виняток щодо правозастосовної діяльності не аналізувався, оскільки він стосується здійснення суверенних прав або юрисдикції держави виключно в сфері морських наукових досліджень та охорони морських живих ресурсів. Саме останнє є предметом розгляду арбітражу в цій справі.

4. «Арбітраж не має юрисдикції в контексті претензій відносно рибальства згідно з п. 3 ст. 297 Конвенції». РФ стверджувала, що спори щодо живих ресурсів у межах 200 морських миль від берегової лінії виключені з-під юрисдикції арбітражного суду. Арбітраж зазначив, що втручання РФ у рибальську діяльність, як стверджувалося Україною, відбулося на території, яка не може бути визначена як виключна економічна зона ані РФ, ані України, тому у світлі такої невизначеності умов застосування п. 3(а) ст. 297 не було дотримано і на цій підставі суд відхиляє заперечення відповідача.

5. «Арбітраж не має юрисдикції в справах відносно рибальства, охорони і захисту морського середовища та судноплавства з огляду на Додаток VII до Конвенції». РФ стверджувала, що нинішній арбітраж, утворений згідно з Додатком VII до Конвенції, не має юрисдикції щодо претензій України стосовно вказаних питань, оскільки такі вимоги мають бути розглянуті спеціальним арбітражем Додатку VIII. Суд зазначив, що цей спір має багато аспектів і що він не розглядає кожне подання України, наведене в позові, як окремий спір, а скоріше - як частину єдиного уніфікованого спору, у зв'язку з чим це застереження РФ не було прийняте.

6. «Арбітраж не має юрисдикції в справах з огляду на ст. 281 Конвенції». На думку РФ, «згода сторін досягти врегулювання спору мирними засобами за своїм вибором», яка виключає юрисдикцію арбітражу, міститься в ст. 5 Договору про українсько-російський державний кордон та ст. 1 Договору про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки, які передбачають, що вирішення питань, які стосуються прилеглих морських територій, здійснюється за угодою між договірними сторонами відповідно до міжнародного права. Арбітражний суд зазначив, що «питання» не обов'язково є синонімом слова «спір», а історія переговорів з укладення зазначених договорів не підтримує думку про те, що зазначені положення є положеннями про врегулювання спорів. Тому арбітраж відкинув і це заперечення РФ.

Висновки

Україна подала декілька позовів проти РФ до міжнародних універсальних судів в контексті подій, пов'язаних з її агресією, яка розпочалася в 2014 р. та посилилася в 2022 р. МС ООН ухвалив накази про застосування тимчасових заходів щодо конвенцій про расову дискримінацію та геноцид з огляду на терміновість ситуації та серйозність загрози, а також рішення щодо попередніх заперечень у справі «Застосування Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», в якому визнав наявність в нього юрисдикції prima facie розглядати спір по суті стосовно обох договорів. МТМП ухвалив наказ про застосування тимчасових заходів у «Справі стосовно затримання трьох українських військово-морських суден», в якому визнав наявність у арбітражу Додатку VII prima facie юрисдикції для розгляду спору по суті за Конвенцією з морського права. Рішення самого арбітражу очікується найближчим часом. Вказані міжнародні суди дещо змінили тимчасові заходи, про які просила наша держава, а саме зобов'язали не лише РФ, а й Україну, утримуватись від будь- яких дій, які б могли погіршити спір, що є звичайною практикою. Арбітраж Додатку VII ухвалив рішення у справі «Спір щодо прав прибережної держави в Чорному морі, Азовському морі та Керченській протоці» стосовно юрисдикції, підтримавши перше заперечення РФ щодо статусу Криму, перенісши розгляд питання про статус Азовського моря і Керченської протоки на пізнішу стадію та відкинувши всі інші заперечення відповідача.

В усіх проаналізованих справах суди констатували існування міждержавного спору між Україною та РФ, який, безсумнівно, є багатоаспектним: кожна міжнародна інституція опікується своєю частиною цього спору, тому виключається винесення рішень по суті, які б могли дублювати одне одного. Підставами для визнання юрисдикції судів у справах були юрисдикційні клаузули договорів (справи МС ООН про тероризм, расову дискримінацію, геноцид; справи МТМП та арбітражу Додатку VII про затримання українських суден і права прибережної держави). Залишається сподіватися, що рішення міжнародних судів по суті будуть не менш сприятливими для нашої держави, ніж накази про тимчасові заходи та рішення про юрисдикцію. У свою чергу, вони стануть підґрунтям для притягнення РФ до відповідальності та забезпечення компенсації Україні завданої шкоди.

Посилання

1. Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of all Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation). Request for the Indication of Provisional Measures. Order of the International Court of Justice. 19 April 2017. I.C.J. Reports. 2017. P. 104-141.

2. Бусол К. Поки що не Шекспір: Україна проти Росії у Міжнародному суці ООН. Український часопис міжнародного права. 2017. № 4. C. 164.

3. Starosvit S. Ukraine v. Russia: Reflections on the Indication of Provisional Measures of 19 April 2017 and the Possibility of Enforcement. Український часопис міжнародного права. 2017. № 4. C. 160.

4. Application of the International Convention for the Suppression of the Financing of Terrorism and of the International Convention on the Elimination of all Forms of Racial Discrimination (Ukraine v. Russian Federation). Preliminary Objections. Judgment of the International Court of Justice. 8 November 2019. URL: https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/166/166-20191108-JUD- 01-00-EN.pdf

5. Marchuk I. Green Light from the ICJ to Go Ahead with Ukraine's Dispute against the Russian Federation Involving Allegations of Racial Discrimination and Terrorism Financing. EJIL: Talk! 22 November 2019. URL: https://www.ejiltalk.org/green-light-from-the- icj-to-go-ahead-with-ukraines-dispute-against-the-russian-federation-involving-allegations-of-racial-discrimination-and-terrorism- financing/

6. Reinisch A. Jurisdiction and Admissibility in International Investment Law. The Law and Practice of International Courts and Tribunals. 2017. Vol. 16. P. 21-43.

7. Allegations of Genocide Under the Convention on the Prevention and Punishment of the Crime of Genocide (Ukraine v. Russian Federation). Request for the Indication of Provisional Measures. Order of the International Court of Justice. 16 March 2022. URL: https://www.icj-cij.org/public/files/case-related/182/182-20220316-ORD-01-00-EN.pdf

8. Кориневич А., Короткий Т., Тропін З. Справа МС ООН Україна проти РФ «Щодо звинувачень у вчиненні геноциду відповідно до Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього»: prima facie. Український часопис міжнародного права. 2022. № 1. С. 63.

9. Там само.

10. Касинюк І.В. Юрисдикція Міжнародного Суду ООН щодо актів агресії. Науковий вісник Ужгородського національного університету. 2018. Вип. 48. Т 2. С. 170.

11. Case Concerning the Detention of Three Ukrainian Naval Vessels (Ukraine v. Russian Federation). Request for the Prescription of Provisional Measures. Order of the International Tribunal for the Law of the Sea. 25 May 2019. URL: https://www.itlos.org/filead min/itlos/documents/cases/26/published/C26_Order_20190525.pdf

12. Бабін Б. Наказ Міжнародного трибуналу з морського права як фактор розвитку вітчизняної теорії та практики міжнародного права. Український часопис міжнародного права. 2019. № 3. С. 48.

13. Preliminary о^єйюш of the Russian Federation in the matter of an arbitration before an arbitral tribunal constituted under Annex VII to the 1982 United Nations Convention on the Law of the Sea between Ukraine and the Russian Federation in respect of a dispute concerning the detention of Ukrainian naval vessels and servicemen. URL: https://pcacases.com/web/sendAttach/32146

14. Observations of Ukraine on the question of bifurcation in the matter of a dispute concerning the detention of Ukrainian naval vessels and servicemen before an arbitral tribunal constituted under Annex VII to the 1982 United Nations Convention on the Law of the Sea between Ukraine and the Russian Federation. URL: https://pcacases.com/web/sendAttach/32147

15. Dispute Concerning Coastal State Rights in the Black Sea, Sea of Azov, and Kerch Strait. (Ukraine v. Russian Federation). Preliminary Objections of the Russian Federation. Award of an arbitral tribunal constituted under Annex VII to the 1982 United Nations Convention on the Law of the Sea. 21 February 2020. URL: https://pcacases.com/web/sendAttach/9272.

Резюме

Питання юрисдикції міжнародних універсальних судів в міждержавних спорах, пов'язаних з агресією Росії проти України

Медведєва М.О.

В статті проаналізовано юрисдикційні аспекти наказів про застосування тимчасових заходів та рішень щодо попередніх заперечень таких міжнародних універсальних судів, як Міжнародний Суд ООН, Міжнародний трибунал з морського права та арбітраж, створений відповідно до Додатку VII Конвенції ООН з морського права, у міждержавних спорах, пов'язаних з агресією Російської Федерації проти України, які стосуються питань фінансування тероризму, расової дискримінації, геноциду, арешту українських моряків і суден, а також прав прибережної держави.

Ключові слова: юрисдикція, спір, Україна, Росія, суд, арбітраж, трибунал.

Summary

The issue of the jurisdiction of international universal courts in interstate disputes related to Russia's aggression against Ukraine

Maryna Medvedieva.

The article analyzes the jurisdictional aspects of orders on the prescription of provisional measures and judgments on preliminary objections of such universal courts as the International Court of Justice, International Tribunal for the Law of the Sea and the arbitration established in accordance with Annex VII of the UN Convention on the Law of the Sea, in interstate disputes related to aggression of Russia against Ukraine and concerning financing of terrorism, racial discrimination, genocide, arrest of Ukrainian servicemen and vessels, as well as the rights of a coastal state. In all these cases, the courts stated the existence of an interstate dispute between Ukraine and Russia, which is multifaceted: each international institution takes care of its part of this dispute, thus excluding the possibility of duplicate rulings on the merits. The grounds for recognizing the jurisdiction by the courts in the cases were the jurisdictional clauses of relevant treaties. Besides, the universal courts examined the following issues in their orders and judgments: exceptions to their jurisdiction due to the reservations of the parties to the dispute, compliance by the parties with the procedural requirements of international treaties before referral of the dispute to the consideration of a court, admissibility of claims, the necessity of prescription of provisional measures in view of the urgency of the situation and imminent risks. Such orders and judgments, including on merits, will become the basis for invocation of the responsibility of Russia and compensation for the damage caused to Ukraine.

Key words: jurisdiction, dispute, Ukraine, Russia, court, arbitration, tribunal.

Размещено на Allbest.ru