Офшорні юрисдикції як інструмент мінімізації податкового навантаження

Метою дослідження є аналіз поняття офшорних юрисдикцій, як одного із інструментів мінімізації податкового навантаження, виокремлення ключових аспектів діяльності офшорних зон, визначення рівня їх впливу на бізнес та економіку держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Офшорні юрисдикції займають одне із ключових місць у світовому русі капіталу. Так, на думку деяких фахівців, в офшорних зонах перебуває приблизно 55 % загальної вартості світового капіталу, а через них проходить більше половини фінансових угод. Згідно з дослідженням 2020 року, проведеним Паризькою Організацією економічного співробітництва та розвитку, щонайменше 11,3 трильйона доларів утримуються в офшорах [8]. Через складність і закритість офшорної системи неможливо знати, яка частина цього багатства пов'язана з ухиленням від сплати податків та іншими злочинами, а яка з коштів, які надходять із законних джерел і про які повідомляють відповідні органи влади.

Для українських підприємців офшорні юрисдикції є одним із найзручніших засобів збереження капіталу шляхом зменшення податкового навантаження, іноді - втечі від сплати податків з огляду на нелегальні мотиви.

Офшорні зони - це держава чи окрема територія держави, законодавство яких частково або повністю звільняє від оподаткування доходи компаній, отримані поза межами кордонів юрисдикції їх реєстрації. Умовою для того щоб вважати компанію офшорною, є відсутність у неї господарської діяльності в межах країни реєстрації [1, 2].

В історичному аспекті перші офшорні зони з'явилися вже на початку XX століття в Швейцарії, де був прийнятий закон, який зобов'язував фінансової установи гарантувати конфіденційність інформації про стан банківських рахунків клієнта [2].

Практично всі офшорні зони є або офіційно, або фактично незалежними державами, і відповідно вільні економічні зони створюються на всій території держави. Саме цей фактор визначає їхнє успішне функціонування: якими б широкими не були повноваження керуючої компанії, інвестори завжди будуть враховувати, на території якої країни їм доведеться вести бізнес.

Кожна держава на власний розсуд формує перелік країн, які відносяться до офшорних юрисдикції. Так в Україні перелік офшорних зон визначено у розпорядженні КМУ від 23 лютого 2011 р. № 143-р «Про віднесення держав до переліку офшорних зон» та у поставі КМУ від 27 грудня 2017 р. № 1045 «Про затвердження переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, та визнання таким, що втратило чинність».

Серед міжнародних організації, які ведуть списки офшорних зон (юрисдикцій), найбільший авторитет мають: Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) та Міжнародний міжурядовий орган по боротьбі з відмиванням кримінальних капіталів і фінансування тероризму (FATF - Financial Action Task Force).

Так основною метою виникнення і розвитку офшорних юрисдикцій є певна неузгодженість між державою, яка прагне повністю контролювати фінансову ситуацію в національних межах, і громадянами, які зі своє сторони не бажають бути підконтрольними і віддавати свій прибуток у вигляді податків [3].

За останні два десятиліття зростаючий попит клієнтів на офшори переважно призвів до політичної та економічної нестабільності, зростаючої глобалізації ринків, високого рівня оподаткування та більш ефективного стягнення податків. А відповідно кількість створених офшорних компаній зростає, основними мотивами яких є низка факторів, зокрема: відмивання коштів, зменшення податкового тиску, захист та збільшення активів, оптимізація трансакційних витрат, відсутність бюрократії та надмірного регулювання, управління ризиками [4].

Одним із основних мотивів використання офшорних юрисдикцій є зменшення податкового тиску суб'єктів господарської діяльності. Згідно з офіційними статистичними даними, рівень податкового навантаження на підприємства в Україні, коливався в межах від 25,41 до 27,76 впродовж 2015-2019 рр. (табл. 1) [5, 10].

Таблиця 1 Показники податкового навантаження на підприємства України 2015-2019 рр. [5, 10]

Отже, як бачимо загальний рівень податкового навантаження за аналізовані роки практично не змінився. Хоча згідно з Paying Taxes 2019 (щорічний спільний проект Світового Банку і компанії PwC) у світі податкове навантаження (із соціальними нарахуваннями) знаходиться в межах 21,8 % (Японія), 28,6 % (США), 54,2 % (Швеція), 52,8 % (Данія), в середньому в західноєвропейських країнах - 41 %, в світі - 40,4 %; в Україні - 26-27 % [11]. Порівняно з зарубіжними країнами, номінальний рівень податкового навантаження в Україні нижчий, ніж у США, Канаді, Великобританії та Німеччині, проте реальне податкове навантаження, яке враховує ще й віддачу податкової системи, тобто рівень задоволення потреб платників за рахунок податків, є значно більшим.

У результаті, вище окресленої ситуації, зростає актуальність застосування як легальних, так і нелегальних схем мінімізації податкового навантаження як можливості зменшення податкового тиску серед підприємств України, які здійснюватимуть негативний вплив на економіку країни.

Мінімізацію податкового навантаження доцільно розглядати як складне явище, яке безпосередньо пов'язане із застосуванням сукупності інструментів та заходів, які спрямовуються на зменшення суми податкових платежів шляхом [12]: зменшення бази оподаткування за більшістю податків та зборів; оптимізації податкового навантаження у майбутньому шляхом вибору найбільш доцільних з точки зору співвідношення «доходи-податкові платежі» схем функціонування економічного суб'єкта.

Вищевказані заходи можна розглядати з двох сторін застосування: легальній та нелегальній. Легальні схеми тінізації податкового навантаження полягають у виборі вигідних форм функціонування суб'єктів господарської діяльності, здійсненні звільнених від оподаткування видів економічної діяльності та операцій, автоматизації процедур нарахування та сплати податків [12].

Одним із способів уникнення від сплати податків є використання офшорних схем, зокрема [12]:

- використання класичних офшорних зон - країни, де реєструються використання класичних схем ведення бізнесу на території країн-офшорів - реєстрація компанії на території офшорних зон без ведення подальшої діяльності на ній, а відповідно - і повному звільнені від оподаткування, ведення бухгалтерської та фінансової звітності в обмін на сплату фіксованого щорічного збору;

- реєстрація компанії в юрисдикціях з низькими ставками оподаткування для визначених типів компаній, зокрема: нерезидентських, міжнародних;

- реєстрація компанії в юрисдикціях з високими показниками респектабельності бізнесу та спектром податкових пільг;

- використання юрисдикцій з лояльним валютним та банківським контролем, у яких відсутні обмеження для банківських установ на діяльність з офшорними компаніями або відкриття для своїх клієнтів рахунків на територіях країн-офшорів.

За рахунок вище зазначених схем компанії мають змогу зменшити податкове навантаження, а відповідно збільшити розмір чистого прибутку, що і є найголовнішою перевагою та першочерговою причиною їх використання. Однак в той же час, використання офшорних схем, має негативний вплив на економіку держави. На разі, наявний широкий спектр схем та інструментів ухилення від оподаткування, комплексне застосування яких спричиняє, окрім зменшення фіскальних потоків, погіршення економічного середовища, виникнення негативних макроекономічних наслідків: деформацію платіжного балансу, виведення капіталів з країни, формування додаткового тиску на валютний курс, деструктивний вплив на формування різновекторних пріоритетів митної та податкової політики країни, поглиблення корупційних схем. Загалом зазначені втрати знаходять своє відображення в значних обсягах недоотриманих доходів бюджету та зниження здатності державних органів до виконання покладених на них функцій на повноважень.

Для українського бізнесу офшорні зони довгий час служили каналом для відмивання грошей і вивезення капіталу. Особливою популярністю користувався Кіпр, який до приєднання до Євросоюзу був найбільшою державою-транспортером напівкримінальних грошей.

В експертній платформі «CASE Україна» підрахували, що за останні три роки ринок офшорних капіталів в Україні скоротився майже вдвічі. Відповідно, скоротилися і втрати національного бюджету, спричинені вимиванням капіталу в офшорні юрисдикції: з 55-65 млрд грн у 2017 р. до 15-30 млрд грн у 2020 р., в той же час обсяг коштів, виведених в офшори також скоротився і оцінювався на рівні 120-200 млрд грн у 2020 р., а в 2017 становив 260-320 млрд грн [13]. Однак це сталося не через зниження чи лібералізацію податкових ставок, а у зв'язку з посиленням регуляторного тиску в юрисдикціях, де розташовані офшори. Особливо велику роль відіграли нові правила щодо розкриття кінцевих бенефіціарів [15, 16].

Офшорні юрисдикції також є одним із інструментів тінізації економіки держави. Так, за даними Мінекономрозвитку, рівень тіньової економіки в Україні в 2021 році склав 31 % від обсягу офіційного ВВП, що на 1 в.п. менше порівняно із 2020 роком [15, 16]. Як бачимо з рис. 1, тенденція щодо рівня тіньової економіки України впродовж 2010-2021 рр. є стабільною.

Рис. 1. Рівень тіньової економіки України та темпи приросту/зниження рівня реального ВВП [15]

У розрізі видів економічної діяльності рівень тіньового сектору у 2021 році зменшився порівняно із 2020 роком, як свідчать дані з рис. 2. Найбільш суттєвим зменшення частки тіньового сектору було у ВЕД «Операції з неруховими майном» (на 14 в. п. до 30 % від обсягу ВДВ у ВЕД), у ВЕД «Транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність» (на 10 в. п. до 44 %), у переробній промисловості (на 9 в. п. до 26 %), у добувній промисловості і розробленні кар'єрів (на 8 в. п. до 34 %), та у ВЕД «Оптова та роздрібна торгівля» (на 7 в. п. до 19 % відповідно). У ВЕД «Будівництво» частка тіньового сектору залишилася незмінною (на рівні 28 % від обсягу ВДВ у ВЕД). Збільшення частки тіньової економіки, як цьогорічна тенденція зберігається, у ВЕД «Фінансова та страхова діяльність» (на 3 в. п. до 30 % від обсягу ВДВ у ВЕД) [15, 16].

Рис. 2. Рівень тіньової економіки за видами економічної діяльності, % від обсягу офіційного ВДВ відповідного ВЕД [15]

Загалом українські суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності, експортуючи товари та послуги, досить часто використовують країн зі зменшеним податковим навантаженням. До прикладу підприємства в аграрному секторі з метою тінізації ринку використовують такі схеми: офшорні схеми експорту, заниження обсягів виробництва та реалізації, готівкові розрахунки під час закупівлі, заниження сплати єдиного фіксованого податку сільськогосподарськими товаровиробниками через заниження обсягів оброблених земель, використання спрощеної системи оподаткування для ведення несільськогосподарської діяльності. Так за останні чотири роки сума неповернення валютної виручки з використанням вищевказаних тіньових схем реалізації зерна, олійних культур і продуктів переробки досягла 6 млрд доларів. З червня 2019 року по вересень 2020 року становила понад 2 млрд. Сума завданих збитків державі складає приблизно 2 % ВВП України [16].

Доцільно звернути увагу на ще одну причину популярності та поширення офшорів - вигідні умови для інвестування та розвитку бізнесу. Частина капіталу, що виводиться з країни, згодом повертається у вигляді іноземних інвестицій. Такі інвестиції у сучасній економіці отримали назву «round-trip» інвестицій від англійського словосполучення «round-trip», що дослівно означає «подорож туди-назад». Зазначений термін використовується в телекомунікації для позначення часу, що необхідний для передавання сигналу від передавача до отримувача. Відповідно «roundtrip» - це українські інвестиції, що попередньо були виведені до офшорних юрисдикцій, а згодом повернулися як іноземні інвестиції. Зокрема згідно дослідження Гобели В. обсяг прямих іноземних інвестицій (ППІ) в Україні у 2019 р. становив 2024,0 млн дол США, а «round-trip» інвестицій - 1046 млн дол США, у 2018 р. - 1870,0 млн дол США та 485 млн дол США відповідно, в 2017 р. - 2331,0 млн дол США та 270 млн дол США відповідно [17].

Використання офшорних зон має певні переваги та загрози для бізнесу (табл.2) та економіки країни (табл. 2).

Таблиця 2 Переваги та загрози використання офшорних юрисдикцій для бізнесу та економіки [17]

Враховуючи ситуацію із використанням офшорних юрисдикцій та рівнем тіньової економіки в України доцільно визначити заходити щодо протидії легалізації коштів, які отримані внаслідок ухилення від сплати податків, в офшорних юрисдикціях.

У боротьбі у мінімізацією та оптимізацією оподаткування та ухилення від сплати податків, за використання офшорних зон, доцільно вжити ряд заходів, зокрема: офшорний відмивання кошти капітал

- здійснення контролю за трансфертним ціноутворенням;

- забезпечення умов для висвітлення реальних фінансових результатів суб'єктами господарської діяльності;

- регулювання питання офшорних юрисдикцій на законодавчому рівні, удосконалення та дотримання чинного податкового законодавства;

- здійснення контролю за умисним викривленням чи зміною відомостей щодо бази оподаткуванням;

- здійснення контролю за проведенням експортних операцій із використанням посередників, якими є компанії, розташовані в офшорних зонах;

- виявлення та ліквідація афілійованих компанії, філій, які зареєстровані в офшорних юрисдикціях.

Висновки

Перспективою подальших досліджень є пошук заходів протидії негативним наслідкам податкового планування на основі використання офшорних юрисдикцій, а також вирішення проблеми відтоку капіталу через офшорні зони.

Список літератури