СНД: передумови створення, структура, компетенція, функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

СНД: передумови створення, структура, компетенція, функціонування



Зміст

Список скорочень

Вступ

Розділ 1. Співдружність незалежних держав: мета стоворення, напрямки діяльності,структура

1.1 Мета створення СНД

1.2 Напрями діяльності ,функції

1.3 Структура СНД

Розділ 2. Україна та СНД

2.1 Україна в складі СНД

2.2 Вихід України з СНД

Висновок

Список використаних джерел



Список скорочень

ГУАМ - регіональне об'єднання чотирьох держав: Грузії, України, Азербайджанської Республіки та Республіки Молдова

ЄврАзЕС - Євразійське економічне співтовариство

ЄЕС - Європейська економічна спільнота

ЄС - Європейський Союз

ЗВТ- Зона Вільної Торгівлі

МЕК - Міждержавний Економічний Комітет

МПА - Міжпарламентська Асамблея

СНД - Співдружність Незалежних Держав

СОТ - Світова Організація Торгівлі



Вступ

У процесі функціонування Співдружності незалежних держав існує чимало проблем, у тому числі і в організаційно-правовому механізмі функціонування Співдружності Незалежних Держав, пов'язаних, перш за все, з об'єктивними умовами її формування. Дискусійним у науці та практиці залишається право про юридичну природу самої Співдружності як міждержавного утворення, що не може не відзначитися на правовому статусі її інститутів, виробленні стратегії розвитку СНД на перспективу.

Єдність наукової думки серед учених-правознавців пострадянського простору відсутня і з таких питань, як визнання міжнародної правосуб'єктності СНД, виявлення специфічних особливостей Співдружності як однієї із регіональних міжурядових організацій, ступінь допущення тих чи інших елементів наднаціональності у структурах СНД, встановлення принципових основ для співпраці статутних органів Співдружності із владами суверенних держав-учасників, вироблення оптимальної моделі взаємодії між найбільш важливими інститутами даного міждержавного утворення.

Метою курсової роботи є дослідження правової природи та цілей створення Співдружності Незалежних Держав.

Відповідно до мети в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

1. Визначити сутність міждержавних об'єднань.

2. З'ясувати правову природу СНД відповідно до установчих документів.

3. Визначити мету створення СНД.

4. Дослідити принципи СНД.

5. Охарактеризувати діяльність Ради Глав держав.

6. Охарактеризувати статус та окремі аспекти діяльності Економічного Суду Співдружності.

Об'єктом дослідження є Співдружність незалежних держав як міждержавне об'єднання.

Предметом дослідження є правова природа та цілі створення СНД.

Методичну основу дослідження складають філософські, загальнонаукові та спеціально-юридичні методи.

В роботі використано також інші методи, зокрема: формально-юридичний, порівняльно-правовий та інші.



Розділ 1. Співдружність незалежних держав: мета стоворення, напрямки діяльності,структура

1.1 Мета створення СНД

8 грудня 1991р. на зустрічі керівників Білорусі, Росії та України в Біловезькій пущі було прийнято рішення про створення Співдружності Незалежних Держав (СНД). 21 грудня у Алма-Аті до Співдружності приєдналося до 15-й колишніх республік СРСР. Чотири інші (країни Балтії та Грузія) фактично підтримали цей історичний факт.

Виступаючи 4 квітня 1992р. на міжнародному Бертельс-манівському форумі (Німеччина), Л.М.Кравчук так охарактеризував позицію України щодо СНД: «СНД не є ані, державою, ані наддержавою. Вона не є суб'єктом міжнародного права і міжнародних відносин. СНД - це форма співробітництва незалежних держав, які самостійно відповідають за свій внутрішній розвиток і відносини з іншими країнами» [3].

Організаційні основи СНД оформлено кількома документами, які називають установчими: Біловезькою угодою про створення СНД, Протоколом до неї, який учасники вирішили рахувати складовою частиною Угоди, і Алма-Атинською декларацією, а також Статутом, який прийнятий 22 січня 1993р.

Статут Співдружності Незалежних Держав, схвалений сімома країнами на зустрічі керівників Співдружності в Мінську 22 січня 1993 року, надає право асоціативного чи повного членства, а також статус спостерігача.

Статут об'єднує не лише установчі документи Співдружності, але й угоди про координаційні структури, досягнуті за час існування СНД. Крім того, він вперше передбачає створення виконавчого органу. Статут набуває чинності для країн, що ратифікують його не пізніше 22 січня 1994 року.

Жодна міжнародна організація не може ефективно функціонувати без статуту чи подібного законодавчого акту, який визначає права та обов'язки сторін. Через це можливо найважливішим результатом останньої зустрічі лідерів СНД, що відбулася 22 січня 1993 року в Мінську, було прийняття Статуту Співдружності сімома з десяти членів. Парламенти цих країн мають ратифікувати Статут протягом одного року.

У Статуті СНД говориться про те, що Співдружність - незалежна асоціація суверенних і рівноправних держав, які є суб'єктами міжнародного права, а сама Співдружність не є державою і не користується наддержавними повноваженнями.

Мета Співдружності - співробітництво в політичній, економічній, екологічній, гуманітарній, культурній та інших галузях, забезпечення дотримання прав людини і основних свобод згідно загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та документів, прийнятих Конференцією з питань безпеки і співробітництва в Європі, співробітництво в підтриманні міжнародного миру і безпеки та сприяння загальному і повному роззброєнню, забезпечення вільного пересування громадян країн СНД в межах Співдружності.

Стосунки між членами СНД будуються на основі принципів поваги до суверенітету, непорушності кордонів, невикористання сили чи загроза сили, домінування міжнародного права в стосунках між державами, невтручання в справи інших країн, добросусідське виконання своїх обов'язків, як членів Співтовариства , взаємодопомога та "духовна єдність" їх народів [5].

Законодавчою основою стосунків між державами Співдружності є багатосторонні і двосторонні угоди.

Країнами-засновницями СНД вважаються держави, які підписали і ратифікували угоду 8 грудня 1991 року про створення СНД та протокол до цієї угоди від 21 грудня 1991 року на момент прийняття статуту - тобто не пізніше 22 грудня 1993 року.

Двома найважливішими органами СНД є Рада Голів Держав і Рада Голів Урядів. Перша "обговорює і вирішує фундаментальні питання, пов'язані з діяльністю членів Співдружності в сферах їх спільних інтересів", а друга "координує співробітництво органів виконавчої влади в економічній, соціальній та інших сферах їх спільних інтересів". В обох радах рішення ухвалюються консенсусом. Одночасно "кожна держава може оголосити про свою незацікавленість у даному питанні, що не можна розглядати як перешкоду прийняттю рішення." Ця умова, в колишній Раді Економічної Взаємодопомоги, була відома під назвою "Принцип зацікавленої сторони". Він використовувався, аби усунути проблему вето і служив для задоволення, як тих, хто був заінтересований в тісному співробітництві, так і інших. Ця умова широко використовується в Співдружності - відносно небагато документів підписано усіма членами СНД.

Рада Голів Держав збирається двічі на рік, а Рада Голів Урядів - чотири.

1.2 Напрями діяльності ,функції

Основними напрямами діяльності СНД є:

сприяння реформуванню державної статистики в державах - учасницях Співдружності відповідно до здійснюваних соціально-економічних перетворень і загальноприйнятої в міжнародній практиці системі обліку і статистики;

координація статистичної діяльності і вироблення рекомендацій з погодженої статистичної методології;

багатосторонній обмін статистичною інформацією і розвиток загального інформаційно-статистичного простору в рамках Співдружності.

Основні функції Статкомітету СНД:

розробка погодженої статистичної методології, що базується на відповідних міжнародних правилах і стандартах;

взаємодія з національними статистичними службами держав - учасниць Співдружності в організації навчання кадрів, проведення семінарів та інших заходів, пов'язаних із реформуванням державної статистики;

міждержавний обмін статистичною інформацією і її публікація відповідно до щорічних програмних робіт;

створення, функціонування і систематична актуалізація загальної статистичної бази держав - учасниць Економічного союзу, що характеризує міждержавні зв'язки, економічне становище держав, проведені економічні реформи, макроекономічні тенденції, структурні зрушення в економіці, міни в соціальній сфері й екології;

статистичне вивчення соціально-економічного розвитку держав, їхньої взаємодії і співробітництва в ході формування загального ринку Співдружності й інтеграції у світову економіку;

інформаційна взаємодія з Міждержавним економічним Комітетом Економічного союзу, Виконавчим Секретаріатом Співдружності, Секретаріатом Ради Міжпарламентської Асамблеї та іншими органами Співдружності;

здійснення разом із національними статистичними службами держав - учасниць Співдружності міжнародного статистичного співробітництва, участі у роботі міжнародних статистичних організацій і представлення в них з доручення статистичних органів держав Співдружності їхніх інтересів;

сприяння впровадженню передових інформаційних технологій у державній статистиці, що забезпечують їхню сумісність у рамках Співдружності;

видання статистичного й інформаційного бюлетенів [11].

СНД для виконання покладених на нього функцій має право:

одержувати безкоштовно від відповідних органів держав - учасниць Співдружності статистичну інформацію в порядку міждержавного обміну для створення загальної статистичної бази держав - учасниць Економічного союзу й інших загальних баз даних, а також нормативні акти щодо найважливіших соціально-економічних проблем;

поширювати офіційну статистичну інформацію держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у порядку, встановленому Радою керівників статистичних служб держав - учасниць Співдружності;

створювати в необхідних випадках робочі групи щодо окремих проектів і скликати наради з питань, що належать до його відання;

вносити у встановленому порядку пропозиції з питань, що вимагають рішення Ради глав держав і Ради глав урядів СНД, Міждержавного економічного Комітету Економічного союзу й інших органів Співдружності;

рекомендувати методологічні розробки стосовно організації державної статистики в державах - учасницях Співдружності;

погоджувати проведення загальних статистичних робіт у державах - учасницях Співдружності;

приймати рішення з інших питань, що входять до його компетенції.

1.3 Структура СНД

Організаційна структура СНД не має наддержавних повноважень. Усі органи СНД мають виключно консультативні та координуючі функції.

Статутом СНД передбачено такі органи Співдружності:

Рада Голів Держав;

Рада Голів Урядів;

Рада Міністрів закордонних справ;

Координаційно-Консультативний Комітет;

Рада Міністрів Оборони;

Командування Об'єднаних Збройних Сил;

Рада Командуючих Прикордонних Військ;

Економічний Суд;

Комісія з Прав Людини;

Органи співробітництва між секціями.

Офіційним місцем перебування координуючих органів СНД є м. Мінськ (Білорусь), де знаходяться Виконавчий секретаріат, Економічний суд СНД та деякі галузеві органи [2].

Всього в рамках СНД створено понад 90 статутних, міждержавних, міжгалузевих і галузевих органів, з них Україна брала участь у 58. Більшість органів СНД знаходиться в Росії. В Україні працювали такі органи СНД: Робоча група Міждержавної науково-технічної ради, Міждержавна рада з науково-технічної інформації та Рада з питань туризму.

Рада глав держав, у якій представлені всі 12 держав-членів, є вищим органом, який збирається двічі на рік для прийняття рішень з принципових питань діяльності організації. За ініціативою будь-кого з членів можуть скликатися позачергові засідання Ради. Рішення приймаються консенсусом.

Проте будь-яка з держав-членів може заявити про свою незацікавленість тим чи іншим питанням і не брати участі в його розгляді. Тому ухвалені рішення можуть стосуватися не всіх членів СНД.

Рада глав урядів втілює ужиття рішення вищого органу, координує співробітництво органів виконавчої влади держав-членів в економічній, соціальній, військовій та інших галузях. Рішення приймаються на основі консенсусу. Так само, як і в Раді глав держав, будь-яка держава може відмовитися брати участь у розгляді того чи іншого питання. Рада глав держав і Рада глав урядів можуть проводити спільні засідання.

Рада міністрів закордонних справ, виконуючи рішення Ради глав держав, координує зовнішньо політичну діяльність країн-членів, включаючи діяльність країн СНД у міжнародних організаціях. Засідання відбуваються не менш як один раз на три місяці, позачергові -- за рішенням Ради глав держав, а також на пропозицію одного з членів, яку підтримали два інших[10].

Координаційно-консультативний комітет СНД -- постійний виконавчий і координаційний орган, створений у квітні 1993p., складається з постійних повноважних представників і координатора комітету, який призначається Радою глав держав. Комітет розробляє пропозиції з питань співробітництва в політичній, економічній та інших галузях, сприяє реалізації економічної політики держав-членів (співробітництво в торговельній, бюджетній, грошово-кредитній, валютній та митній галузях),займається питаннями створення загальних ринків робочої сили, капіталу і цінних паперів. організаційний правовий співдружність документ

Для координації економічної діяльності у сферах цінової, податкової та бюджетної політики спочатку було створено Економічний союз, куди Україна і Туркменістан входили на правах асоційованого члена. Восени 1994p. його було перетворено на Міждержавний економічний комітет (МЕК), до президії якого увійшли віце-прем'єри держав--учасниць СНД.

Міжпарламентська асамблея держав--учасниць СНД (МПА) створена Угодою від 27 березня 1992p. як консультативний орган для обговорення питань і розгляду проектів документів, які представляють спільний інтерес. Спочатку цю Угоду підписали керівники парламентів семи країн СНД. Молдова і Туркменістан були відсутні на зустрічі. Азербайджан та Україна виступили спостерігачами. Пізніше до Угоди приєдналися й інші країни. Україна стала членом МПА 3 березня 1999p., коли Верховна Рада прийняла відповідну постанову. В роботі 13-ї сесії МПА, яка відбулася 2-3 квітня 1999p., українська парламентська делегація вперше взяла участь як повноправний член.

МПА СНД складається з парламентських делегацій країн СНД, склад яких оновлюється перед кожним новим засіданням МПА, і приймає виключно рекомендаційні акти. Всі делегації мають рівні права, кожна з них має один голос, рішення приймаються консенсусом, керівники делегацій голосують почергово.

Основними органами МПА є :

- Рада МПА СНД (складається з керівників парламентських делегацій);

- Комісії МПА:

1) з правових питань;

2) з питань економіки та фінансів;

3) з питань соціальної політики та прав людини;

4) з питань навколишнього середовища;

5) з питань безпеки;

- Секретаріат Ради -- постійно діючий орган (складається з експертів та технічних працівників).

Однією з головних функцій МПА є уніфікація законодавчої бази і зближення національних законодавств, що здійснюється розробкою рекомендаційних(модельних) законодавчих актів, які потім пропонуються на затвердження національним парламентам. Висувалась пропозиція щодо формування МПА прямими виборами громадян країн СНД (на зразок Європарламенту), але вона не мала підтримки [4].

Проте ідея перетворення Асамблеї на щось більше, ніж просто «консультативний інститут», не відкинута, про що свідчить прийняття 26 травня1995 р. у Мінську Конвенції про МПА СНД, де передбачається, зокрема, що МПА матиме повноваження укладати міжнародні договори від імені держав-учасниць. Пленарні засідання МПА відбуваються не менш як двічі на рік. Місце роботи МПА --Санкт-Петербург, Таврійський палац.

Органами координації військового співробітництва є Рада міністрів оборони, яка безпосередньо підпорядкована Раді глав держав і відповідає за військову політику і визначення структури збройних сил держав-членів, Штаб координації військового співробітництва країн СНД (колишнє Верховне командування об'єднаних збройних сил), який координує військове співробітництво і здійснює керівництво об'єднаними збройними силами, а також групами військових спостерігачів та колективними миротворчими силами, Рада командувачів прикордонними військами, яка координує дію прикордонних військ. Україна участі в цих структурах не бере.

Міждержавний банк керує питаннями платіжного обігу та кліринговими розрахунками між державами-членами.

Виконавчий секретаріат СНД здійснює організаційну та технічну підготовку засідань Ради глав держав, Ради глав урядів і Міждержавного економічного комітету, а також, за необхідності, й інших органів. До його компетенції входить підготовка пропозицій для реалізації рішень, підготовка відповідних документів (переважно з економічних та соціальних питань), збір та опрацювання інформації для глав держав і Міждержавного економічного комітету, правова експертиза проектів документів, що готуються для керівних органів СНД.

Координаційне бюро Виконавчого секретаріату знаходиться в Мінську.



Розділ 2. Україна та СНД

2.1 Україна в складі СНД

Україна з моменту створення Співдружності Незалежних Держав була занепокоєна намаганнями Росії стати консолідуючою силою на пострадянському геополітичному просторі. Це визначило позицію України як щодо СНД в цілому (в травні 1992 Україна не підписала Ташкентський договір про колективну безпеку країн-членів СНД, 22 січня 1993 р. -- Статут СНД), так і в питанні подальшого розвитку відносин з країнами-членами Співдружності. Україна виступила проти надання СНД наднаціональних повноважень.

Деякою мірою СНД забезпечила мирні умови для цивілізованого «розлучення» республік колишнього СРСР, надалі ж вона мала перебрати на себе основні координуючі функції економічного та господарського характеру. Почалося активне напрацювання відповідних документів і актів, що мали регламентувати її діяльність. Загалом було прийнято понад 1000 багатосторонніх документів, однак реальні практичні наслідки мають менше третини підписаних документів, інші - фактично залишаються недієздатними.

Коли Україна, всередині політичної еліти якої вкотре перемогло проросійське лобі, ратифікувала у квітні 2004 р. рамкову угоду про ЄЕП, англійська «Financial Times» назвала цей факт «найбільшим успіхом Росії у напрямі поєднання колишніх республік Радянського Союзу у новому блоці під проводом Росії», позаяк «...попередні зусилля Росії на залучення «під себе» колишніх радянських республік, зокрема зі створенням так званого СНД, а також російсько-білоруський союз, мали небагато успіху...» [9].

Водночас, зарубіжні оглядачі висловлювали сумнів у тому, що Україна врешті поступиться часткою свого суверенітету в ЄЕП через утворення спільного керівного органу, де Росія (з огляду на дискримінаційний принцип його організації) відіграватиме визначальну роль. І вони не помилилися, адже, попри усі намагання російської влади переконати Україну в доцільності створення митного союзу чотирьох держав, український політикум продовжує наполягати лише на створенні зони вільної торгівлі.

Реальним кроком на шляху до обстоювання власних національних інтересів та реалізації потенціалу регіонального лідерства стала участь України у створенні та функціонуванні ГУАМ. Національні інтереси і пріоритети Грузії, України, Азербайджану і Молдови якщо в окремих пунктах і не збігаються, то, принаймні, не суперечать один одному.

Учасники ГУАМ вкрай зацікавлені у збереженні політичної стабільності й безпеки регіону, сталому розвиткові й безперебійному функціонуванні транспортних коридорів.

Саме в рамках такої моделі є можливості для узгодження взаємовигідних національно-державних інтересів. Передусім, модель ГУАМ може сприяти формуванню регіональної зони економічного співробітництва «як органічної складової системи міжнародного поділу праці та розбудови сучасного варіанту Шовкового шляху» [8].

Таким чином, зміцнення ГУАМ забезпечило б надійне функціонування транспортного коридору Європа -Кавказ - Центральна Азія (TRACECA).

Звісно, що зазначене об'єднання, яке з прийняттям 7 червня 2001 р. Ялтинської Хартії формально набуло інституціонального характеру міжнародної регіональної організації, об'єктивно мало перетворитися на конкурента Російської Федерації на пострадянському просторі, що спричинило її негативну реакцію.

Об'єктивно, Україна, очоливши завдяки своїм потенціальним можливостям ГУАМ, мала стати й регіональним лідером. Очікування саме такої ролі з боку Києва не приховувала Грузія, зв'язка з котрою була б максимально корисною для нашої держави з огляду на спільність офіційних європейського і євроатлантичного векторів обох держав. Але лідерська місія в ГУАМ вимагала від України здійснення справді незалежного від Кремля зовнішньополітичного курсу, що стало непосильним завданням для Л. Кучми і його адміністрації.

Щодо участі України в робочих органах СНД.

Україна бере участь у роботі та фінансуванні п'яти органів СНД:

Виконавчий комітет СНД;

Міждержавний статистичний комітет СНД;

Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території держав-учасниць СНД;

Антитерористичний центр держав-учасниць СНД;

Секретаріат Координаційної Ради генеральних прокурорів держав-учасниць СНД.

Також Україна бере участь у засіданнях Ради глав держав, Ради глав урядів, Ради Міністрів закордонних справ та Економічної ради СНД. Засідання Економічної Ради СНД відбувається чотири рази на рік, засідання Ради глав урядів СНД - двічі на рік.

Основним документом у царині економічних відносин є Угода про зону вільної торгівлі СНД, ратифікована Україною у 2011 році. Вона створює додаткові ризики на шляху економічної інтеграції з ЄС та ускладнює реалізацію її геоекономічних інтересів у європейському напрямі.

Зокрема, в документі передбачені санкції у разі укладення однією з країн, що входить до ЗВТ, нових торговельних угод, які загрожують збитками іншим учасникам договору. Поміж позитивних моментів згаданої угоди - апеляція до права та норм Світової організації торгівлі як підставових для її учасниць та власне укладення багатостороннього договору, який дасть змогу країнам СНД теоретично домовлятися з метою реалізації спільних інтересів, що може послабити вплив Росії в регіоні на процес ухвалення рішень.

Інші позитивні моменти Угоди - фіксація зобов'язань щодо не збільшення ставок мита для товарів, що вилучені з режиму вільної торгівлі, незастосування нових обмежень, що погіршували б режим вільної торгівлі. Але це не убезпечує від нових вилучень: угода містить низку положень, які передбачають можливості захисту ринків від зростання імпорту, що шкодить національній промисловості.

Норми й правила торгівлі Митного союзу та двосторонніх угод країн - його членів з країнами - членами Спільного економічного простору мають перевагу над положеннями Угоди про зону вільної торгівлі в межах СНД. В Угоді йдеться про вирішення торговельних спорів у площині механізмів і процедур, прийнятих у СОТ [1].

У короткому проміжку часу Україна зберігала співпрацю з СНД через формальну зацікавленість зберегти умови Договору про зону вільної торгівлі 2011 року, а також деякі зафіксовані у минулих угодах СНД положення з регулювання соціально-економічних відносин, а саме: безвізовий режим подорожей громадян, взаємна виплата пенсій та взаємне визнання дипломів.

Починаючи з 2012 Росія конструювала "Євразійський економічний союз" замість зони вільної торгівлі СНД. Кремль посилив економічний тиск на Україну, домагаючись повної інтеграції до Митного союзу (на той час був у складі Білорусі, Вірменії, Росії, Казахстану).

У травні 2013 Україні надали статус спостерігача у Митному союзі. Україна 1 січня 2014 за умов гібридної агресії РФ проти України відмовилась від річного головування в СНД, фактично вийшовши з цієї організації.

У березні 2014 жодна країна СНД не визнала російської анексії Криму, але й не надала Україні реальної допомоги у стримуванні російської агресії. Кремль ініціював запровадження протекціоністських обмежень на товари українського походження у відповідь на укладання Угоди про створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом.

Після перемоги Революції Гідності в Україні РФ ініціювала створення механізму гарантій авторитарним режимам у країнах СНД, які входять до Організації договору колективної безпеки (Білорусь, Вірменія, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан).

На початку 2015 Україна де-факто вийшла з СНД.

У вересні 2016 Україна висловила протест у відповідь на перехід головування в СНД до Росії. Кремль відповів, що Україна не підписала Статут СНД 1993, тому не може впливати на механізми роботи СНД.

У березні 2017 глави урядів країн ГУАМ домовились прискорити створення власної зони вільної торгівлі та транс-каспійського транспортного коридору.

У грудні 2017 країни СНД: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Росія, Таджикистан, Узбекистан на Генеральній Асамблеї ООН проголосували проти резолюції щодо порушень прав людини в Криму.

У квітні 2018 на 11-му безпековому форумі Президент України П. Порошенко анонсував вихід України із СНД разом із денонсацією Договору про дружбу з Росією. У травні 2018 Україна офіційно вийшла з координаційних органів СНД.

28 серпня 2018 Україна закрила своє представництво в штаб-квартирі СНД у Мінську та вийшла з низки договорів у форматі СНД. Київ став штаб-квартирою національних координаторів співпраці країн ГУАМ.

17 травня 2021 було підписано Меморандум про взаєморозуміння між МЗС України, Грузії і Молдови щодо започаткування поглибленого співробітництва з питань європейської інтеграції у форматі "Асоційованого тріо".

15 грудня 2021 на саміті "Східного партнерства" Євросоюзу було офіційно презентовано об'єднання асоційованих країн-членів ЄС: України, Грузії і Молдови щодо виконання угод про асоціацію та просування до членства в Євросоюзі [7].

2.2 Вихід України з СНД

Статтею 7 Статуту визначено, що "державами - засновницям" Співдружності є держави, що підписали і ратифікували Угоду про створення СНД та Протокол до неї.

Державами - членами Співдружності є ті держави-засновниці, які приймають на себе зобов'язання за Статутом СНД на протязі одного року після його прийняття Радою глав держав.

Таким чином, Україна є однією з держав-засновниць Співдружності Незалежних Держав, але не є державою - членом СНД, як така, що не підписала Рішення про прийняття Статуту СНД.

19 березня 2014 року Україна оголосила про початок процедури виходу з СНД. 9 травня 2018 року президент України Петро Порошенко заявив, що підписав указ про відкликання представників країни з усіх статутних органів

На п'ятому році війни з РФ Україна нарешті поставила питання про вихід із ключового інтеграційного об'єднання на пострадянському просторі - Співдружності незалежних держав.

Очевидно, головною причиною рішення про вихід з СНД є порушення усіх основоположних принципів співпраці. Більше того, Росія на ідеологічному рівні у посланнях свого президента та статтях його ідеологів займає позицію ворожості до інших держав та ізоляціонізму.

Крім того, причиною для виходу з СНД є тектонічний розкол всередині цього утворення. РФ активно просуває створення ЄврАзЕС. Цей проект, хоч і поволі, але наполегливо підриває зсередини саму СНД. А головне - створює перешкоди для розвитку співпраці України з іншими державами-членами СНД, наприклад з Білоруссю чи Казахстаном [12].

Розвиток подій від 2014 року - агресія з боку РФ і активна інтеграція з ЄС, у тому числі набрання чинності Угодою про асоціацію, створили нові підходи до регіоналізації. Хоч це ніде і не закріплено юридично, але дедалі частіше Україна розглядається в контексті Центральної та Східної Європи, разом з Литвою і Польщею. Це, звісно, більше символічна, але дуже важлива зміна сприйняття України. Чим рідше нас долучатимуть до пострадянського світу, тим краще.

Вихід з СНД - це не просто вихід з організації та низки міжнародних договорів, це де-факто повноцінний перегляд двосторонніх відносин с державами, які до СНД входять. Це насправді важлива справа. Але система договірних переплетень на пострадянському просторі така складна, що говорити про якусь просту і чітку схему у цій роботі дуже складно.

У рамках СНД діє повноцінна міжнародна організація, яка регулює залізничні перевезення. Вихід з неї не може не вплинути на бізнес "Укразлізниці", яка, очевидно, отримує доступ до ринків держав-учасниць СНД в силу механізмів Виконавчого комітету Ради залізничного транспорту СНД.

Так само важливими є положення Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року. Ця Конвенція є досить дієвим інструментом захисту інтересів осіб в усіх категоріях судових справ [6].

23 січня за ініціативи Мінекономрозвитку Кабінет Міністрів України прийняв рішення про припинення для України дії трьох угод щодо економічної співпраці, укладених в рамках Співдружності Незалежних Держав (СНД). Це Угода про міждержавний обмін економічною інформацією, Угода про обмін інформацією в галузі зовнішньоекономічної діяльності та Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності.

Угода про міждержавний обмін економічною інформацією, укладена 26 червня 1992 року у Мінську та Угода про обмін інформацією в галузі зовнішньоекономічної діяльності, укладена 24 вересня 1993 року в Москві, передбачали налагодження обміну між країнами-учасниками СНД актуальною економічною інформацією та статистичними показниками соціально-економічного становища в країнах, ініційованих урядами країн економічних перетворень, міжнародної торгівлі та інше.

Після проведеного аналізу цих Угод Мінекономрозвитку та інші заінтересовані органи влади дійшли висновку, що у сучасних реаліях ці угоди вже втратили своє практичне значення та не застосовуються, оскільки вся необхідна і потенційно корисна економічна інформація у повному обсязі розміщена у відкритому доступі на офіційних сайтах органів виконавчої влади України та відповідних міжнародних організацій, членом яких є Україна.

Третій міжнародний договір в рамках СНД, дія якого відтепер рішенням Кабінету Міністрів припинена для України - Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності, що була укладена 15 травня 1992 року у Ташкенті. Цей документ передбачав, що країни-учасники СНД будуть спільно координувати свою політику та співпрацювати щодо здійснення зовнішньоекономічної діяльності із третіми країнами та міжнародними організаціями. Угода також визначала необхідність проведення консультацій між країнами СНД щодо встановлення контактів і проведення переговорів про членство в інших міжнародних економічних і фінансових організаціях.

Однак, Україна має низку пріоритетних зобов'язань у сфері міжнародної торгівлі як член Світової організації торгівлі (СОТ), а також в рамках Угоди про асоціацію з ЄС, і низка положень Угоди про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності в рамках СНД суперечить цим зобов'язанням. Для подолання цієї суперечності дія зазначеної Угоди припинена для України.

23 червня 2021 року Кабінет міністрів денонсував угоду про співробітництво в галузі туризму. Також уряд заявив про намір не ставати учасником угоди про Раду з туризму держав.

У лютому президент Володимир Зеленський підписав указ про вихід України з міжнародних договорів щодо цивільної авіації та використання повітряного простору, укладених у рамках Співдружності Незалежних Держав.

У січні Україна вийшла з угоди СНД щодо охорони інтелектуальної власності.

16 грудня 2020 року Кабмін погодив вихід України з низки договорів СНД, зокрема Гірничої хартії держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав, угоди про координацію міждержавних відносин держав - учасниць СНД в галузі використання атомної енергії в мирних цілях, про координацію міждержавних відносин в галузі електроенергетики, про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії, протоколу про внесення змін до Угоди про основні принципи співробітництва в галузі мирного використання атомної енергії.

У листопаді 2020 року президент Володимир Зеленський підписав закон щодо виходу України з Договору про узгоджену монопольну політику між державами -- членами СНД.

У лютому 2021 року Україна вийшла з двох угод Співдружності Незалежних Держав, що стосуються єдиного повітряного простору та його використання.

4 липня 2021, Україна офіційно вийшла з угоди з СНД, що стосується сфери захисту прав споживачів.

1 лютого 2022 року Верховна Рада не підтримала вихід України з протоколу про затвердження положення про порядок організації та проведення спільних антитерористичних заходів на територіях держав-учасниць СНД.

Рішення про вихід України з СНД було ухвалене у березні 2014 року. У 2019 році Україна остаточно завершила процедуру виходу з координаційних органів СНД.

З кожним роком уряд України приймає та підписує нові закони про розірвання угод з СНД, таким чином, згодом не залишиться жодної угоди між Україною та СНД.



Висновок

Отже, у 1991 р. колишні радянські республіки - учасниці правонаступництва, створили на теренах СРСР регіональну організацію - СНД, яку наділили компетенцією з вирішення питань правонаступництва між самими учасниками Співдружності.

До того ж, повноваження щодо вирішення питань правонаступництва, що постали перед учасниками Співдружності у зв'язку з розпадом Радянського Союзу закладались до компетенції СНД вже при її створенні, а не були додані згодом. Напрямок діяльності СНД у цій царині має організаційний характер - створення робочих та допоміжних органів на постійній або тимчасовій основі, та загально координаційний характер у нормотворчій діяльності держав-учасниць з вирішення зазначених питань.

Можна констатувати, що це стало новацією у практиці врегулюванні наслідків міжнародного правонаступництва держав та є специфічним виявом участі міжнародної організації у зазначеній сфері.

СНД можна розглядати у якості міжнародної міжурядової організації перш за все тому, що в неї входять суверенні незалежні держави, які одержали практично універсальне міжнародне визнання.

Держави-учасники СНД визнані de jure абсолютною більшістю держав світу, всі вони є повноправними членами Організації Об'єднаних Націй, входять до складу багатьох її спеціалізованих установ, а також до числа інших авторитетних міжнародних міжурядових організацій.

Основна складність у визначенні правової природи СНД полягає у тому, що установчі акти Співдружності практично є документами, які санкціонують припинення існування СРСР, і, тим самим, мають дезінтеграційний характер, у той же час як формально вони лежать в основі формування регіонального міжнародно-правового співробітництва.

Крім того, юридичну основу діяльності СНД складають міжнародні договори, підписані та ратифіковані державами-учасниками із врахуванням вимог конституцій кожної із сторін, які домовляються і у повній відповідності із положеннями Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року.

Для України СНД відігравало роль у побудові економічних відносин з країнами-засновницями. Після розвернення воєнних дій на сході України зі сторони РФ та анексією Крима Україна почала процедуру виходу з СНД, що вплинуло на договори між країнами та економічними відносинами.



Список використаних джерел

1. Бугрій М. Транзитом в Азіопу

2. Багрол В; Міжнародною, України з. Україна-Снд. Українська призма, 2017, 68.

3. Голос України", 13 грудня 1991-2022 роки.

4. Гордієнко, С. Г. "Інноваційна діяльність: проблеми, сутність, змістовні складові та напрями удосконалення." Часопис Академії адвокатури України 7,№ 2 (2014): 15-32.

5. Загорський Андрій та ін. "Співдружність Незалежних Держав: Розвиток та перспективи", Німецький Інститут країн Сходу і міжнародних досліджень, N-50, 1992 рік, стор. 8-9.

6. Качка Т. Україна без СНД: що змінить рішення Києва про "вихід" зі Співдружності / Т. Качка // Європейська правда . -- 2018.

7. МАРТИНОВ Андрій Юрійович СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ (СНД) [Електронний ресурс] .

8. Пирожков С. ГУУАМ: проблеми та перспективи розвитку транспортно-комунікаційних коридорів // Стратегічна панорама. - 2015. - No 3-4. - С.199.].

9. РІДКОУС, Володимир Михайлович. Основні напрями сучасного розвитку адміністративно-правового забезпечення національної безпеки в державах СНД. Порівняльно-правові дослідження, 2019.

10. Рішення про Положення про Міждержавний статистичний комітет Співдружності Незалежних Держав. Припинення дії для України міжнародного договору від 19.09.2017

11. Україна починає процес виходу зі складу СНД, - МЗС

Размещено на Allbest.ru